Потенційні можливості та проблеми застосування
Ситуаційного управління
Організаційно-технічна перебудова народного господарства, що відбувається вданий час, поставила наші вітчизняні підприємства в складне становище.
Структурні зрушення в економіці, нестабільність зовнішнього середовища, розрив сталих виробничих зв'язків, зміна форм власності і реструктуризація підприємств — вимагають перегляду встановлених стереотипів управлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи керування. Це пов'язане також із триваючим процесом диференціації й інтеграції структур, методів й інших елементів систем керування виробництвом, що спостерігаються в даний час у світовому співтоваристві.
Відомо, що за змістом об'єктів менеджменту існують такі його види: управління виробництвом, управління персоналом, управління фінансами, управління інвестиціями, управління проектами, управління збутом, маркетингом і т.д. Кожний з перерахованих видів зосереджений на одному певному аспекті діяльності. На відміну від них, об'єктом ситуаційного менеджменту є одночасно всі елементи діяльності підприємства: засоби виробництва, робоча сила,
організація виробництва, праці й управління, фінанси, інвестиції, зовнішнє і внутрішнє середовище. Тобто це вид комплексного всеосяжного управління підприємством.
Особливістю ситуаційного менеджменту є те, що предметом цього виду управління виступають лише профілактичні заходи превентивного плану, тобто вибір дій, що запобігають появі проблемних ситуацій на підприємствах, а не розвитку об'єкта управління взагалі1.
|
|
|
Інакше кажучи, застосування цього виду менеджменту полягає скоріше в підготовці місця і створенні умов для наступного розвитку й удосконалювання діяльності господарюючого суб'єкта. Це свого роду сполучна ланка управління між усіма видами й ієрархією менеджменту взагалі, а також методами всіх його аспектів як необхідна умова для підвищення ефективності діяльності даного підприємства.
Основним завданням ситуаційного менеджменту в системі стратегічного і тактичного управління діяльністю підприємства є внесення коригувальних дій у напрямок розвитку підприємства й у розподіл ресурсів, які забезпечують реалізацію стратегічних цілей. Крім того, його практичне значення полягає в тому, що:
• запобігає появі проблемних ситуацій;
• сигналізує про можливість появи незворотних проблемних ситуацій;
• виявляє проблеми в діяльності підприємства;
• визначає ступінь загрози проблем, що з'явилися;
• виділяє пріоритетність проблем;
• виступає засобом виживання у важкий період;
• сприяє мобілізації, раціональному розподілу і використанню ресурсів;
|
|
|
• знижує ризик банкрутства і ліквідації підприємства;
• координує діяльність підприємства в цілому;
• допомагає подолати невизначеність ринкового середовища;
• сприяє переходу на новий виток циклічного розвитку підприємства.
Таким чином, поєднуючи усі види управління, ситуаційний менеджмент вносить гнучкість і динамізм, рухливість в усі елементи системи управління підприємством, змушуючи її удосконалюватися і розвиватися.
Як складова частина управління ситуаційний менеджмент є системою елементів, які збігаються за змістом з елементами системи управління підприємства в цілому. До складу цих елементів входять такі підсистеми:
• цільова - сукупність стратегічних, тактичних і оперативних цілей функціонування підприємства, досягнення яких забезпечує випуск конкурентоспроможної продукції;
• функціональна - розробка, організація і здійснення управлінського процесу. Підсистема реалізується на базі основних функцій управління: аналізу, прогнозування і планування, мотивації й організації, обліку і контролю, регулювання і координації, керівництва;
• забезпечувальна - склад, якість і організація забезпечення системи управління всіма необхідними ресурсами для її нормального функціонування;
|
|
|
• середовище - фактори макро- і мікросередовища підприємства, які впливають на зміст і якість управлінського рішення;
• керівна - сукупність вимог до якості керівництва, системи прийняття управлінських рішень і організація процесу управління персоналом з досягнення цілей і завдань системи;
• зворотний зв'язок - інформація, яка надходить від виконавців і споживачів до джерела прийняття рішення.
Головною проблемою керування всередині організації, підприємства стає адекватність стимулів і форм взаємодії параметрів об'єкта і суб'єкта керування умовам і методам розв'язання завдань виробництва, його ефективності.
Об'єктні параметри відбивають тип і структуру виробничої організації (підприємства, об'єднання), її місце в галузевій, регіональній і народногосподарській системах керування. Ці параметри характеризують вид проміжних і кінцевих результатів діяльності підприємства, умови їхнього одержання, вплив НТП на якісний розвиток первинних ланок економіки.
Суб'єктні параметри відбивають мету керування виробничою організацією і її структурними підрозділами, функції керування, структуру і зв'язки керування, якість інформаційної бази і технічне оснащення процесів керування, якісний і кількісний склад управлінських кадрів, здібності і компетентність самого керівника.
|
|
|
Зрозуміло, що взаємозв'язок цих факторів у процесах виробництва і керування виявляється надзвичайно складним, особливо якщо врахувати, що взаємодія їхня може бути не тільки парною (наприклад, виробничі зв'язки — методи керування), але і значно складнішою (наприклад, взаємозв'язок результатів наведеної вище взаємодії й інформаційної бази керування). Більш того, варто враховувати, що характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвитку працівників усіх категорій надзвичайно рухливі.
Виробничі системи мають певні особливості, знаючи і використовуючи які, можна ефективно керувати ними. До них відносяться:
• нестаціонарність (мінливість) окремих параметрів системи і стохастичність (ймовірність) її поведінки;
• унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах (завдяки наявності в неї активного елемента — людини) і разом з тим наявність у неї граничних можливостей, зумовлених наявними ресурсами;
• здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки;
• здатність протистояти тенденціям, що руйнують систему;
• здатність адаптуватися до умов, що змінюються;
• здатність і прагнення до творення мети, тобто формування цілей усередині системи.
Виникнення тієї чи іншої виробничої системи, природно, зумовлено виникненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Інакше кажучи, виробнича система повинна бути пристосована до тривалого існування для задоволення купівельного попиту, що змінюється.
Отже, неминуче виникають виробничо-економічні проблеми оптимізації нових зв'язків (зовнішніх і внутрішніх), проблеми їхнього стикування в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.
Відомо, що керівник виконує роботу, системна складність якої дуже висока, — здійснює стикування діяльності функціональних підрозділів, вирішення організаційно-економічних і виробничо-технічних проблем, що виникають у взаємодії з іншими організаціями. І чим вище рівень керівника, чим більше підрозділів і організацій йому підлеглі, тим більше різних проблемних ситуацій він повинен розв'язати.
Аналіз і синтез виникаючих проблемних ситуацій, інтеграція діяльності функціонально чи предметно спеціалізованих ланок І складають функцію керівництва.
Реалізація функції керівництва — складна наукова і практична проблема. У першу чергу тому, що необхідно мати опис і ранги виникаючих проблемних ситуацій, розробити алгоритм вирішення проблем, сформувати відповідну нормативну базу. Необхідно визначити і критерії вибору тієї чи іншої стратегії вирішення виникаючої проблеми, а це пов'язане з наявністю ресурсів і можливості маневру ними.
Керівнику, менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення ситуацій і мати про запас заздалегідь спроектований механізм їхнього моделювання і дозволи для того, щоб, виходячи з наявних ресурсів і критеріїв переваги, вибирати прийнятні варіанти.
Закордонні фахівці вважають, що характерною рисою ділового життя стало загальне наростання нестабільності як основної причини виникнення і розвитку кризових ситуацій.
Починаючи з 50-х років, неухильно зростає кількість нових завдань, зумовлених зміною обстановки. Деякі з цих завдань принципово нові і не можуть бути розв'язані традиційними методами.
Складність і новизна завдань створюють зростаюче навантаження на вищу ланку керування.
Новизна, складність і зростання темпів появи завдань підвищують імовірність несподіванок і криз.
Починаючи з 80-х років, закордонні фахівці з менеджменту вважають, що фірма не може розпізнати нові явища, які швидко розвиваються, доти, поки вони не стануть масовими, не встигає реагувати на зміни, і попадає в кризові умови.
Закордонні менеджери характеризують кризову ситуацію наступними обставинами:
• наявністю загроз високопріоритетним цілям і цінностям;
• ефектами раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи;
• гострим дефіцитом часу для реагування на загрозу.
Необхідність керування ситуаціями може виникнути практично в будь-якій організації, коли надзвичайні (форс-мажорні) обставини — зовнішні чи внутрішні змушують керівництво приймати негайні рішення. Кризи виникають, оскільки криза — це поворотна точка чи період небезпеки і невизначеності, а в наше стрімке століття поворотні точки і небезпечні моменти завжди присутні.
Керування в кризовій ситуації можна визначити як процес роботи під тиском обставин таким чином, що дозволить керівникам аналізувати, планувати, організовувати, направляти і контролювати ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких і раціональних рішень з невідкладних проблем, що виникають перед фірмою.
Тому основним завданням ситуаційного менеджменту є забезпечення гарних результатів — запланованих чи випадкових за допомогою здорової організації, що досягається шляхом використання оточення на основі добре поставленого керування людьми і комунікаціями.
Реалізація даного завдання полягає в перебуванні належного балансу між вимогами, висунутими ситуацією, і особистими якостями керівника з урахуванням зрілості (компетентності, досвіду) і готовності колективу до співробітництва.
Термін «ситуація» у перекладі з латинського означає: становище, обстановка, сукупність обставин.
Для того, щоб організація домоглася успіху, керівник повинен уміти передбачати можливість, імовірність появи тих чи інших виробничих ситуацій, бути готовим до них і діяти адекватно до сформованих обставин.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 391; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!