Тема 1.1: Виробництво чавуну.
ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ
Предмет: Технологія конструкційних матеріалів
Заняття №1 (2години)
Організаційний момент:
Написати на дошці: Верещага Наталія Вікторівна
Перевірка студентів по списку
Література основна:
1 Попович Василь, Попович Віталій. Технологія конструкційних матеріалів і матеріалознавства.- Львів.: Видавництво «Світ», 2006.- 623 с.
2 Кузьмін Б.А. і ін. Технологія металів і конструкційні матеріали.- М.:Машинобудування, 1984.
3 Никифоров В. М. Технология металлов и конструкционные материалы. - М.: Высшая школа, 1980.
4 Дриц М.Е., Москалев М.А. Технология конструкционних материалов і материаловедение.- М.:Высшая школа, 1990.
5 Кузьмин Б. А., Самохацкий А. И., Кузнецова Т.Н. Металлургия, металловедение и конструкционные материалы.-М.: Высшая школа, 1981.
6 Челноков Н. М., Власьевнина Л. К., Адамович Н. А. Технология горячей обработки материалов. – М.:Высшая школа, 1981.
7 Афонькин М. Г., Магницкая М. В. - Производство заготовок в машиностроении.- М:. Машиностроение. Ленинградское отделение, 1987.
8 Самохацкий. А. И., Кунявский М. Н. Лабораторные работы по металловедению и термической обработке металлов. - Изд. 3-ем. М.:Машиностроение, 1981.
9 Хільчевський В.В., Кондратюк С.Є. та ін. Матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів. Навчальний посібник для учнів пофесійно - технічних
навчальних закладів. – К.: Либідь, 2002. - 326с.
|
|
Додаткова
1 Усова Л. Ф. Технология металлов и конструкционные материалы. –
М.: Машиностроение, 1987.
2 Седов Ю. Е., Адаекин А. М. Справочник молодого термиста.- Л.: Высшая школа, 1986.
3 Косилова А. Г. и др. Точность обработки заготовок и припуски в машиностроении. Справочник.- М.: Машиностроение, 1976.
4 Кнорозов Б. В., Усова Л. Ф. И др. Технология металлов и материалов. –
М.: Металлургиздат, 1987.
5 Солнцев Ю. П., Веселов В. А. И др. Металловедение и технология металлов. - М.: Металлургиздат, 1988.
Тема заняття: Введення
План: 1Загальна характеристика предмета і його роль у підготовці фахівців, зв’язок з іншими предметами.
2 Основні поняття і визначення.
3 Основні конструкційні та інструментальні матеріали - чорні та кольорові метали, порошкові для спікання і неметалеві матеріали, їх властивості і застосування у промисловості.
4 Раціональне використання конструкційних та інструментальних матеріалів у народному господарстві.
5 Короткі історичні довідки про розвиток металургії, виробництво конструкційних та інструментальних матеріалів.
Мета заняття учбова: Зрозуміти сутність і значення предмета
Мета заняття виховна: Ставлення студента до сучасного виробництва
|
|
Література: (1, с. 1-16)
1Дисципліна «Технологія конструкційних матеріалів» охоплює сучасні способи виробництва найважливіших конструкційних матеріалів, подає відомості про їх структуру, властивості й подальшу переробку цих матеріалів у проміжні вироби — заготовки, а відтак у готові вироби — деталі з необхідними експлуатаційними характеристиками. Основні положення матеріалознавства використовуються тут як теоретична база для ливарного виробництва, гарячої й холодної обробки тиском, зварювання, обробки різанням, спеціальних видів обробки та виготовлення виробів з полімерних матеріалів.
Технологія конструкційних матеріалів— це наука про способи видобування, властивості та методи обробки металевих й неметалевих матеріалів.
Без конструкційних матеріалів, особливо без металів, не обходиться жодна галузь сучасного виробництва. Саме тому майбутній молодий спеціаліст повинен здобути у навчальному закладі не лише ґрунтовні теоретичні знання про будову, властивості та новітні технології обробки матеріалів, але й оволодіти
основними методиками лабораторних досліджень і технологічних розрахунків. Системні знання та практичні навики допоможуть йому згодом в умовах виробництва раціонально вибирати необхідні матеріали, використовувати зміцнювальні технології й призначати способи виготовлення заготовок і деталей машин.
|
|
Дисципліна «Технологія конструкційних матеріалів» складається із таких частин:
- металургія чорних,
- матеріалознавство і термічна обробка,
- конструкційні матеріали,
- інструментальні матеріали,
- ливарне виробництво,
- обробка металів тиском,
- зварювальне виробництво,
Металургія— галузь промисловості, яка забезпечує видобування металів із руд. Метали в рудах перебувають переважно в хімічно зв'язаному стані. Їх відновлюють і рафінують здебільшого при високих температурах у спеціальних агрегатах.
Матеріалознавство вивчає у взаємозв'язку склад, будову та властивості матеріалів. Воно об'єднує металознавство та науку про неметалеві властивості, вивчає залежність будови і властивостей від методів виробництва та обробки матеріалів, а також зміну їх під впливом зовнішніх чинників: силових, теплових (термічних), радіаційних та інших.
Теоретичною основою матеріалознавства є відповідні розділи фізики та хімії. У матеріалознавстві широко використовують сучасні структурні дослідження, фізичні та механічні випробування. Завдяки цьому, а також беручи до уваги економічні розрахунки, можна обґрунтовано визначити доцільність застосування того чи іншого матеріалу в конкретних умовах експлуатації. Знання теоретичних засад металознавства дає змогу глибше зрозуміти процеси ливарного та зварювального виробництв, обробки металів тиском і різанням..
|
|
Технологія (від грецького techne — мистецтво, майстерність, уміння та logos — наука, вчення) — це сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, що здійснюються в процесі виробництва продукції (виробів). Завдання технології як науки — з'ясування фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою визначення та практичного використання найефективніших і економічних виробничих процесів.
Технологічність - властивість матеріалу або конструкції, яка дозволяє використати для виробництва, експлуатації та ремонту найбільш економічні технологічні процеси, що забезпечують необхідну якість.
Від techne походить також слово техніка.
Техніка - це сукупність засобів, знарядь, створених людиною для виконання процесів виробництва (машини, апарати, механізми, пристрої, інструменти, прилади тощо).
Отже, технологія — це способи виробництва, техніка — це засоби виробництва.
Технологія пов'язана з відповідними галузями виробництва: технологія загального машинобудування, літакобудування, виготовлення будь-яких виробів, матеріалів тощо.
Ми ж будемо вивчати технологіюконструкційних матеріалів (ТКМ).
Конструкційними називають матеріали, з яких виготовляють деталі машин, приладів, елементи різних конструкцій, інструменти, тобто матеріали, здатні витримувати значні механічні навантаження.
Отже, ТКМ — це наука про сучасні методи одержання та обробки конструкційних матеріалів з метою виготовлення конструкцій і деталей необхідних розмірів, конфігурації, стану (чистоти) поверхні та властивостей.
Основні види обробки конструкційних матеріалів при виготовленні деталей:
• лиття;
• обробка тиском;
• зварювання;
• обробка різанням.
Основні способи обробки матеріалів для надання їм потрібних властивостей:
• термічна обробка (температурна);
• механічна;
• термомеханічна;
• термохімічна.
Рівень технічного розвитку суспільства залежить від того, якими матеріалами воно володіє. Навіть основні етапи розвитку людства визначаються матеріалами (кам'яний вік, бронзовий, вік заліза), що підкреслює важливе місце курсу матеріалознавства серед інших технічних наук.
Дисципліни «Технологія конструкційних матеріалів» і «Технологія машинобудування» взаємопов'язані, оскільки технологія обробки залежить від властивостей оброблюваних матеріалів, а властивості — значною мірою — від методів виробництва матеріалів та їх обробки. В прискоренні науково-технічного поступу важлива роль відводиться машинобудуванню. Сучасне машинобудування
характеризується безперервним зростанням енергонапруженості, екстремальними параметрами (граничні механічні навантаження, високі та низькі температури, агресивні середовища, високий рівень радіації тощо), тому в багатьох випадках тільки надання специфічних властивостей матеріалам, що застосовуються, можна забезпечити надійність і довговічність машин. Нові технології, що пов'язані з використанням надвисоких температур і тиску, лазера, плазми, електропорошкової металургії, енергії вибуху, електро- і магнітоімпульсної обробки тощо, дають змогу одержувати та синтезувати такі матеріали, яких раніше людство не лише не мало, але й не знало, або які взагалі в природному стані не зустрічаються (надтверді, надміцні, жаростійкі тощо).
Отже, завдання матеріалознавства взагалі — це розробка нових і вдосконалення існуючих матеріалів. Завдання ж курсу «Технологія конструкційних матеріалів" як складової частина загальної технологічної підготовки спеціалістів — навчити майбутніх спеціалістів-машинобудівників, як, знаючи силові, температурні та інші умови роботи деталі, визначити необхідні властивості матеріалу й забезпечити їх належним вибором хімічного складу матеріалу деталі, режимів термічної, механічної та інших видів його обробки; у кожному конкретному випадку вибрати і призначити найбільш простий, економічний (дешевий), з мінімумом затрат матеріалу, праці та енергії, по можливості, безвідхідний метод виготовлення деталі чи елемента конструкції.
Крім того, знання основ технології конструкційних матеріалів є конче необхідними для успішного вивчення ряду спеціальних дисциплін, які формують технічну обізнаність, кваліфікацію спеціаліста.
Конструкційні матеріали, що використовуються в машинобудуванні, поділяються на металевійнеметалеві.
Металеві: сталі, чавуни та кольорові метали. Залізо і його сплави (сталі, чавуни) — чорні, всі інші — кольорові метали.
Неметалеві: полімери, пластмаси, гуми, деревина, силікатні матеріали — кераміка, скло та ін.( Виготовлення виробів з полімерних матеріалів — порівняно нова галузь промисловості. Полімерні матеріали поряд з металами й неметалевими матеріалами (деревиною, склом, керамікою ти ін.) широко застосовують у народному господарстві.
Властивості матеріалів в основному поділяються на фізичні, хімічні, технологічні й механічні.
• Фізичні: щільність (питома вага), тепло- й електропровідність, магнетизм та деякі інші.
• Хімічні: здатність взаємодіяти з довколишнім середовищем, вступати в хімічні сполучення, розчинятися, кородувати, більшою чи меншою мірою чинити опір дії агресивних середовищ.
• Технологічні: здатність піддаватися різним методам обробки — різанню (точіння, фрезерування, шліфування та інші), обробці тиском (прокатування, штампування, пресування, волочіння, кування), зварюванню, литтю (рідкотекучість, усадка).
• Механічні: твердість, міцність, жорсткість, пружність, пластичність, крихкість, зносостійкість, в'язкість, втомна міцність, жаростійкість, жароміцність, зносостійкість, дисипація енергії, повзучість та деякі інші.
Металами називають речовини, які мають кристалічну будову металевий блиск, добру пластичність, високу електро- і теплопровідність. Із 109 елементів періодичної системи Менделєєва близько 80 є металами. Найпоширеніші в природі метали — це алюміній (8,8 % маси земної кори) і залізо (4,6 %).
У машинобудуванні хімічно чисті метали майже не застосовують з огляду на відсутність в них необхідних механічних й технологічних властивостей. Якщо, наприклад, до рідкого металу спеціально ввести задану кількість хімічних елементів, то отримаємо матеріал з іншими властивостями, який називається сплавом. Властивості металевих сплавів можна додатково змінювати, застосовуючи відповідну термічну або хіміко-термічну обробку. Кількість сплавів, які використовуються у сучасній техніці, невпинно зростає.
Умовно метали поділяють на чорні й кольорові.
До чорних металів належать залізо і сплави на його основі – сталі та чавуни. Ці сплави є основними в машинобудівній промисловості завдяки порівняно невисокій вартості, добрим технологічним і механічним властивостям. Недоліками чорних металів є висока їх густина та низька корозійна тривкість.
З огляду на це спостерігається стійка тенденція до широкого
використання сплавів на основі алюмінію, титану та магнію.
Кольоровими вважають всі інші метали, крім чорних. Для технічних потреб застосовують близько 70 кольорових металів. Серед них найважливішими є алюміній, мідь, магній, титан, цинк, свинець, олово, нікель, вольфрам та інші.
Здебільшого кольорові метали є основою сплавів або легувальними елементами до них.
5 Шлях до сучасного використання металів був дуже довгим і складним. Розглянемо в ретроспективі використання металів. З археологічних розкопок відомо, що самородні метали — золото, срібло, мідь — почали застосовувати близько 8 тис. років тому. Найдавніші прикраси з міді, виявлені на території Туреччини, відносяться до VI тис. до н.е. Знаряддя праці виготовлені з бронзи у IV ст. до н.е., були знайдені теж на території Туреччини, а також Ірану та Месопотамії. До цього ж періоді належать і вироби з метеоритного заліза, виявлені в Єгипті.
Як вважають вчені, металургія заліза виникла понад три тисячі років тому в різних місцях земної кулі ( Мала Азія, Індія, Китай). Трохи згодом (початок І тис. до н.е.) залізо виплавляли з руд у Середній Азії, Закавказзі і на території теперішньої Швейцарії, де проживали племена кельтів. Учнями кельтів стали найближчі їхні сусіди — римляни та германці.
Виробництво заліза на території України відоме з VII-V ст, до н.е. За часів Київської Русі залізо видобували способом безпосереднього його відновлення деревним вугіллям у горнах. У XIII-XVIII ст. в Галичині, на Поліссі, Київщині й Придніпров'ї залізо отримували в горнах і примітивних домницях. На Львівщині залізо виробляли в Звенигороді , що був зруйнований татаро-монголами в 1241 р. У XVIII ст. в Галичині й на Поліссі з'явились перші доменні печі невеликих розмірів, у яких із місцевих болотних і гірських руд виплавляли чавун на деревному вугіллі. На території Галичини в 1778 р. налічувалось 40 дрібних металургійних підприємств з печами висотою від 10 до 20 метрів. Чавун переробляли в сире залізо, яке потім кували і навіть вальцювали.
Заводське виробництво чорних металів в Україні почало розвиватись на початку XIX ст. разом з промисловою розробкою кам'яного вугілля в Донбасі та залізних руд у Криворізькому й Керченському басейнах .
Коротко зупинимось на розвитку технологій відновлення і переробки заліза. Спочатку його відновлювали із руд у закритих ямах, а згодом — у невисоких печах, що називались горнами. В горно насипали деревне вугілля й залізну руду. Щоб інтенсивніше горіло підпалене вугілля, в горно вдували повітря міхами з ручним приводом. Температура в зоні горіння сягала 900° С і більше. Відновлений Карбоном шматок заліза — криця мав вкраплення шлаку. Для витіснення шлаку крицю кілька разів проковували в нагрітому стані.
Винайдення водяного колеса стимулювало перехід від ручновітродувних міхів до продуктивніших механічних, що дало змогу інтенсифікувати горіння вугілля й збільшити висоту горна. Високе горно стали називати домницею. У Європі домни виникли перед XIV ст. Зі збільшенням висоти домниці краще використовувалась теплота, збільшувалась температура процесу і як наслідок поряд зі шматком криці з'являвся розпікший чавун. Чавун порівняно з крицею мав високий вміст вуглицю і характеризувався крихкістю. Його вважали небажаним продуктом і в Німеччині називали „ диким каменем", а в Англії „ свинячим залізом" (pig iron).
Згодом металурги навчились переробляти чавун у крицю в кричному горні, який нагадував домницю. В кричний горн завантажували шматки чавуну разом з деревним вугіллям. Під дією інтенсивного дуття згоряло вугілля, розплавлявся чавун і частина вуглецю в ньому вигоряла. Так виник продуктивніший від попереднього (одностадійного) двостадійний процес виробництва криці: в першій стадії у домниці з руди отримували чавун, ругій — із чавуну в кричному горні отримували крицю.
Підвищені господарські й військові потреби вимагали невпинного розширення і вдосконалення металургійного й металообробного виробництв. Зросли вимоги до підготовки фахівців технічного профілю.
Починаючи з другої половини XIX ст. у металургії сталі зроблено цілу низку визначних винаходів. Одним з них став спосіб отримання сталі внаслідок продування повітрям рідкого чавуну.
Водночас з розробкою нових технологій виробництва вуглецевих сталей проводились інтенсивні наукові пошуки одержання легованих сталей.
Невпинне розширення асортименту конструкційних матеріалів, зокрема сталей, вимагало серйозних металознавчих досліджень.
XVIII століття характеризується численними вдосконаленнями металообробних верстатів і створенням нових способів обробки.
У XIX ст. запроваджено основні способи обробки металів різанням, а в XX ст. їх вдосконалювали й підвищували точність верстатів, виготовляли верстати-автомати. Спочатку автоматична обробка різанням була зорієнтована на масове виробництво. Та з появою верстатів з числовим програмним керуванням вона знаходить все більше застосування в дрібносерійному і навіть в одиничному виробництві.
Контрольні питання
1 Призначення предмета
2 Завдання ж курсу «Технологія конструкційних матеріалів"
4 З чого складається дисципліна «Технологія конструкційних матеріалів»
5 Основні види обробки конструкційних матеріалів
6 Основні способи обробки матеріалів
7 Які бувають конструкційні матеріали
8 Властивості матеріалів
Розділ І Металургія чорних металів. (8 годин)
Заняття №2 (2години)
Тема 1.1: Виробництво чавуну.
План: 1 Вихідні матеріали для приготування чавуну.
2 Доменна піч, її призначення та будова.
3 Основні процеси, що протікають у доменній печі.
4 Продукти доменного виробництва і їх використання у промисловості.
5 Держстандарти на чавун. Поняття про КВПО.
Мета заняття учбова: Ознайомлення з чорними металами, виготовленням чавуну, основними процесами доменного виробництва
Мета заняття виховна: Вміти і розуміти призначення чавуну в народному хазяйстві
Самостійна робота № 1 Виробництво чавуну.
План: 1 Вихідні матеріали для приготування чавуну.
2 Доменна піч, її призначення та будова.
3 Основні процеси, що протікають у доменній печі.
4 Продукти доменного виробництва і їх використання у промисловості.
5 Держстандарти на чавун. Поняття про КВПО.
Література: (1, с. 16-28; 3, с. 7-22; 4, с.7-14)
Чавун — це сплав заліза з вуглецем, у якому масова частка вуглецю становить від 2,14 до 6,67 % . Крім заліза й вуглецю, у чавуні завжди є кремній, марганець, фосфор і сірка. Більша частка виплавленого чавуну використовується для виробництва сталі й лише незначна частка — для виготовлення виливків.
Вогнетривкі матеріали
Метали виплавляють у сучасних металургійних печах при високих температурах. Тому внутрішні стінки печей, а також ковшів та інших пристроїв, призначених для виплавляння й транспортування рідкого металу, викладають вогнетривкими матеріалами, які повинні захищати метал від теплових втрат, здатні витримувати значні навантаження при високих температурах, раптові зміни температур і протистояти хімічній взаємодії з металом, шлаком та пічними газами.
Вогнетривкість матеріалу визначається в °С. Вогнетривкі матеріали можуть бути у вигляді цегли, фасонних виробів і порошків. Хімічний склад вогнетривких матеріалів визначає їх властивості й зумовлює поділ на кислі, основні та нейтральні.
Динас належить до кислих вогнетривів і містить 95...94 % SiО2. Його вогнетривкість становить 1700...1710 °С. Динасовою цеглою футерують кислі електропечі й мартенівські печі.
До основних вогнетривів належать магнезит, магнезитохроміт, доломіт та інші.
Магнезит містить 91...94 % MgO, має вищу за 2000 °С вогнетривкість. Його застосовують для викладення дна та стін основних мартенівських та електроплавильних печей.
Магнезитохроміт містить близько 45 % MgO і 15...22 % Сг2О3, має вогнетривкість понад 2000 °С й застосовується для викладення склепінь електросталеплавильних і мартенівських печей.
Доломіт (35...38 % MgO і 52...58 % СаО) має вогнетривкість в межах від 1800 до 1950 °С.
До нейтральних належать шамот і графітові вогнетриви.
Шамот складається із кремнезему SiО2 та 39...43 % А12О3, має вогнетривкість 1750 °С. Він є найдешевшим серед вогнетривких матеріалів і застосовується для футерування доменних печей, ковшів для транспортування й розливання металу, повітронагрівачів.
Графітовий вогнетрив — графіт на глиняній або смоляній зв'язці, має вогнетривкість понад 2000 °С і використовується при викладенні дна доменних печей або електролізних ванн для отримання алюмінію.
Паливо
Для виплавляння металів із руд потрібна значна кількість теплоти, яку отримують від згоряння палива, через перетворення електричної енергії в теплову, а також від екзотермічних ,реакцій у металургійних печах.
Паливо в металургії є не тільки джерелом теплоти, але може брати участь у хімічних реакціях. До його складу входять пальні речовини (вуглець, водень), непальні речовини (зола, вода, азот) і шкідливі домішки (сірка, фосфор). Зола— мінеральна складова палива, що містить оксиди SiО2, А12О3, СаО, MgO та ін. У високоякісному паливі дуже мало непальних речовин та шкідливих домішок. Металургійна промисловість використовує тверде, рідке й газоподібне паливо. Найпоширенішим твердим паливом є кокс.
Кокс отримують сухою перегонкою дрібних зерен коксівного вугілля розміром до 3 мм при температурі 900...1050 °С без доступу повітря протягом 15... 17 год. Під час цього виділяються коксовий газ і багато цінних хімічних речовин у газоподібному стані, а твердий залишок спікається у міцні пористі грудки — кокс. Він є цінним паливом, яке містить 85...88 % С, 8...12 % золи, до 5 % води, 0,5...2,0 % S, до 0,1 % Р і до 1 % летких речовин. Теплотворна здатність коксу — до 30 МДж/кг.
Представником рідкого палива в металургії є мазут.
Мазутскладається із 84...88 % С, 10...11 % Н2, 0,7...4 % S і 0,3 % золи, має теплотворну здатність 40...45 МДж/кг.
Газоподібне паливо застосовують у сталеплавильному й частково в доменному виробництвах. Найбільше значення мають природний, коксовий і доменний гази.
Природний газ містить 90...98 % вуглеводнів типу СН4, С2Н2 і до 1 % азоту, а його теплотворна здатність становить близько 35 МДж/м3.
Залізні та марганцеві руди
У природних умовах майже всі метали, крім платини, золота, срібла й самородної міді, перебувають у сполуках з іншими хімічними елементами.
Руда є гірською породою, з якої економічно вигідно вилучати метал. Руда складається з рудної речовини, пустої породи й домішок. До рудної речовини входять сполуки металу: оксиди, гідроксиди та карбонати. Пуста порода звичайно містить пісковик (SiО2), глиняні речовини (А12О3 • SiО2• 2Н2О), рідше вапняк (СаСО3) і доломіт (СаСО3• MgCО3). Шкідливі домішки — це фосфор, сірка, арсен. У рудах, наприклад залізних, можуть бути також корисні домішки: марганець, хром, нікель, ванадій, вольфрам, молібден.
Залізні руди. Найпоширенішими залізними рудами є залізняки: магнітний, червоний, бурий і шпатовий. За запасами залізних руд Україна посідає перше місце в світі
Магнітний залізняк Fe3О4— мінерал від сірого до чорного кольору, містить 55...65 % заліза, дуже щільний і тому важко відновлюється, має магнітні властивості.
Червоний залізняк Fe2О3 має колір від червоного до темно-сірого, містить 55...60 % заліза, пористий, тому легко відновлюється, має мало шкідливих домішок. Це найпоширеніша в світі руда, її поклади маємо в Кривому Розі.
Бурий залізняк 2Fe2О3 • ЗН2О від жовтого до буро-жовтого кольору, містить 30...50 % заліза, найлегше відновлюється серед залізних руд. Руди бурого залізняку із багатьох басейнів мають значну кількість фосфору й сірки. Добувають бурий залізняк у Керчі.
Шпатовий залізняк FeCО3містить 30...40 % заліза. Колір руди від сірого до жовтого. Руда легко відновлюється.
Вміст заліза в промислових рудах має тенденцію до зменшення, оскільки запаси багатих руд поступово вичерпуються.
Марганцеві руди. Марганець у рудній речовині є у вигляді оксидів і карбонатів: МпО2, Мп2О3, Мп3О4, МпСО3. Пустою породою є переважно глина й пісковик. Кількість марганцю в рудах становить 25...45 %. Україна за запасами марганцевих руд займає перше місце в світі. Найбільші їх родовища в Нікополі — близько З0 % світових запасів.
Флюси
Флюсом називається матеріал, що утворює легкоплавку речовину з тугоплавких золи палива й пустої породи руд. Отримана речовина — шлак. Водночас флюси можуть знижувати кількість шкідливих домішок у металі. Густина шлаку менша від густини металу, в зв'язку з чим шлак спливає на поверхню металу й захищає його від атмосфери печі. Щоб уникнути взаємодії шлаку з футерівкою печі, в кислі печі вводять кислі флюси, а в основні печі — основні флюси. До кислих флюсів належить кварцевий пісок, в основі якого SiО2, до основних — вапняк СаСО3, або доломітизований вапняк, що містить СаСО3 і MgCО3. Здебільшого пуста порода руд має надлишок SiО2. Тому для утворення шлаку додають основний флюс. Найкращі за складом запаси вапняків є в Донбасі й у Криму.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 312; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!