Оборонні бої 1941-1942 рр. Причини поразок радянських військ
22 червня 1941 р. — бомбардування німецькою авіацією українських міст (Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь та ін.), запеклі бої на кордонах. 23—29 червня 1941 р. — найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк — Броди — Рівне, в якій узяли участь з обох сторін близько 2 тис. танків (на тиждень затримала просування німців).
ЗО червня — 11 липня 1941 р. — відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні німецько-румунські війська захопили Північну Буковину й Бессарабію та підійшли до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва. 11 липня — 22 вересня 1941 р. — Київська оборонна операція, яка в результаті некомпетентного керівництва Й. Сталіна та його оточення закінчилася катастрофою для Південно-Західного фронту. Не дозволивши вчасно відвести війська з Київського виступу й зайняти більш вдалу позицію для оборони, Ставка Верховного Головнокомандування прирекла на загибель і полон понад 600 тис. чол..19 вересня 1941 р. — гітлерівці зайняли Київ. Оборона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу.
5 серпня — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси. Протягом 73 днів захисники міста відтягували на себе 300-тисячну ворожу армію, завдаючи їй великих втрат; за наказом Ставки для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювались з-під Одеси. ЗО жовтня 1941 — 4 липня 1942 р. — героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів. 16 листопада 1941 р. — радянські війська залишили Крим (крім невеликої ділянки з Севастополем).
|
|
|
12—29 травня 1942 р. — наступальна операція радянських військ під Харковом, наслідки якої були трагічними (в районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії, втрати склали 240 тис. чол.). Катастрофа сталася внаслідок прорахунків керівництва країни. 22 липня 1942 р. — остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області (нині Луганської), але ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» був зірваний.
1)Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей.2)Прорахунки керівництва країни на чолі з И. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності; зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій.3)Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.4) Репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни.
|
|
|
Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Радянський партизанський рух і більшовицьке підпілля
22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. У ході східної кампанії вермахту Україна стала першочерговим і найважливішим об'єктом німецької колоніальної експансії. Ще до війни Берлін розробив план її нещадної експлуатації, який став складовою частиною генерального плану «Ост». Згідно з ним передбачалося знищити та депортувати в Сибір 31 млн населення Польщі та західної частини СРСР і переселити сюди 10 млн німців.
На окупованих українських землях упроваджувались заходи для ліквідації будь-яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режимом. Львівська, Станіславська, Тернопільська та Дрогобицька області склали дистрикт «Галичина», який було приєднано до Краківського генерального губернаторства. У перспективі Галичина повинна була стати територією рейху. Утворено 20.08.1941 р. рейхскомісаріат «Україна» у складі 12 областей (Волинь, Полісся, Правобережжя, а також Полтавська та Запорізька області). Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування. Українські землі Закарпаття фюрер подарував Угорщині. Там була утворена окрема адміністративна одиниця - «Підкарпатська територія», якою керував угорський регент. На землях південної України між Дністром і Південним Бугом із центром в Одесі утворено «Трансністрію», яку разом із Північними Буковиною та Бессарабією передано Румунії. Усі адміністративні одиниці очолювали німецькі комісари, які опиралися на відділення поліції безпеки (Сіпо) і гестапо (СД). Керівні посади в усіх ланках, як правило, посідали німці. Українці могли займати пости лише в апараті нижчого ешелону - міських та волосних управах, староствах. Із них формувалась «допоміжна українська поліція», яка займалася громадським порядком. Окупанти нещадно грабували села, перетворивши колгоспи і радгоспи в «общинні господарства» і запровадивши в них кріпацький режим. Берлін намагався негайно перетворити українські землі на німецьку колонію, надійний продовольчий резерв рейху. На селянські двори накладалися 12 різних видів податків. Під страхом суворої кари запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля і терор були піднесені до рангу державної політики. Керівник рейхс комісаріату «Україна» Еріх Кох заявив своїм підлеглим у вересні 1941 року: «Наше завдання полягає в тому, щоб вилучити з України все, до чого дійдуть наші руки, і в цьому ми не звертатимемо жодної уваги на почуття українців чи на права власності. Від вас я чекаю якнайсуворішого ставлення до місцевого населення». На початку 1942 р. Берлін дав вказівки розгорнути вербування та вивіз українців до Німеччини, де їх використовували на роботах у військовій промисловості, на шахтах, у сільському господарстві. Із семи мільйонів іноземних робітників у Німеччині третину становили українці, так звані «остарбайтери». Спираючись на хибну людиноненависницьку расову теорію, нацисти здійснювали політику «голокосту» - поголовного винищення єврейського населення, яке залишилось на окупованих територіях. У 50-ти містах і містечках України були створені «ґето» - ізольовані частини міста, куди поселялись лише євреї. Символом голокосту в Україні стала околиця Києва - Бабин Яр, де відбувалися масові розстріли євреїв.
|
|
|
|
|
|
Операція Вісла
“ВІСЛА” ОПЕРАЦІЯ - злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн. частині Польської держави. 9.9.1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських На 31.7.1947 за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол. заарештовано 1466 членів українського руху Опору. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 2345; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!