Систематична класифікація відчуттів.
Предмет психології, її наукові основі
психологія - це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. Вона вивчає психічне життя людини в його суб'єктивних та об'єктивних вимірах. Психічні процеси - це форми суб'єктивного відображення об'єктивної реальності, за допомогою яких здійснюється пізнання світу, засвоєння знань, навичок і формуванняумінь. Серед них виділяють пізнавальні (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, мовлення, увага) та емоційно-вольові (почуття, емоції, воля).. Предметом психології є психіка (від грец. psychikos - душевний) людини і тварини" тобто психічні явища, притаманні людині і тварині. Напрям психології, предметом вивчення та дослідження якого є поведінка – біхевіоризм Психологічна наука вивчає такі психічні явища: - психічні процеси, до яких входять відчуття, сприймання, запам'ятовування, мислення, уява, почуття і т.д.; - психічні стани - уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо; - психічні властивості - спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.
|
|
|
Отже, предмет психології має складну комплексну структуру, основними ланками якої є:
• людина та її психіка, досліджувані в процесі філо- та онтогенезу;
• зовнішнє психічне як носій психоенергетичного потенціалу і впливу;
• внутрішнє психічне, яке перебуває на несвідомому, підсвідомому, свідомому і надсвідомому рівнях, його вплив на життєдіяльність людини;
• людина як особистість та індивідуальність;
• людина як власне "Я", соціальна роль, зовнішнє психічне;
• питання розроблення технологій взаємодії індивіда з власною психікою з метою її збереження й захисту;
• відновлення психоенергетичного потенціалу, саморозвитку й подальшого самовдосконалення;• взаємодія людини із зовнішнім психічним і зміна останнього
тощо.
2.Звязок психологій з іншими науками, галузь психології
Психологія пов’язана з такими науками:
1) філософією — питання психології тривалий час вивчались у межах філософії; сьогодні є наукові проблеми, які розглядаються як з позиції психології, так і філософії (поняття особистісного сенсу, мети життя, світогляд, моральні цінності та ін.);
|
|
|
2) соціологією — спостерігається взаємна підтримка на рівні методології. Так, соціологія запозичує із соціальної психології методи вивчення особистості й людських стосунків. Психологія використовує у своїх експериментальних дослідженнях прийоми збору наукової інформації, що є традиційно соціологічними (опитування, анкетування); 3) педагогікою — виховання й навчання дітей не може не враховувати психологічних особливостей особистості (однак, на відміну від психології, яка розвивалась у межах філософії, педагогіка формувалась із самого початку як самостійна наука; і нині між психологами й педагогами немає чіткого взаєморозуміння).
4) історією — є приклади глибокого синтезу історії й психології у створенні загальної наукової теорії — теорія культурно-історичного розвитку вищих психічних функцій людини, розроблена Левом Семеновичем Виготським: у ній доведено, що головні історичні досягнення людства (мова, засоби праці) стали факторами, що спричинили прогрес у філогенетичному та онтогенетичному розвитку людей; у психології використовується історичний метод — для розуміння природи будь-якого психічного явища потрібно простежувати його розвиток (як на рівні людини, так і на рівні людства);
|
|
|
Галузі психології — сфери науково-психологічних досліджень та практичного застосування психологічних знань, що відносно самостійно розвиваються. Усі галузі психології можна розділити на дві групи: фундаментальні та прикладні. Фундаментальні (загальні) — базові, мають загальне значення для розуміння і пояснення різних психічних явищ, в тому числі поведінки людей, незалежно від того, якою діяльністю вони займаються. Це база, яка об’єднує усі галузі психологічної науки і є основою для їх розвитку. Тому їх об’єднують терміном «загальна психологія».
Прикладні (спеціальні) — галузі науки, досягнення яких використовуються на практиці. Вирішують конкретні завдання у межах свого напряму.. Прикладні галузі психології:
— педагогічна психологія — галузь психологічної науки, що вивчає психологічні проблеми навчання і виховання, досліджує питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності й суспільно значущих якостей особистості, вивчає умови, які забезпечують оптимальний ефект навчання, питання врахування індивідуальних особливостей учня при побудові навчального процесу і взаємин вчителя та учня, а також взаємин всередині навчального колективу;
|
|
|
— вікова психологія — вивчає закономірності етапів психічного розвитку й формування особистості від народження до старості; розділи вікової психології: психологія дитинства, психологія юності, психологія зрілого віку, геронтопсихологія; вивчає вікову динаміку психічних процесів;
— соціальна психологія — вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, зумовлені фактом їх включеності у групи, а також психологічні характеристики самих груп;
— політична психологія — вивчає психологічні компоненти політичного життя і діяльності людей, їх настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації;
— медична психологія — вивчає психологічні аспекти гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи й реабілітації хворих; у її сферу входять питання, пов’язані з виникненням, розвитком і перебігом хвороби, впливом тих чи інших хвороб на психіку людини і, навпаки, впливом психіки на хворобу;
— інженерна психологія — галузь психології, яка досліджує процеси і засоби взаємодії між людиною і машиною.
Інші галузі психології: спортивна психологія, юридична психологія, авіаційна й космічна психологія, військова психологія, експериментальна психологія тощо.
3.Природа психічного, сточки зору категорії відображення
В основі сучасної наукової психології лежать наукові філософські уявлення на психіку як властивість мозку, суть якої полягає у відображенні об'єктивної дійсності. Результатом психічного відображення є образи, які виступають як носії інформації, як регулятори і організатори поведінки і діяльності. Психіка таким чином виконує інформуючу, регулюючу і контролюючу функції.
Психіка як відображення існуючої дійсності характеризується тим, що вона не є мертвим, дзеркальним, одноактним відображенням, а є процесом. Психіка є таким відображенням об'єктивної дійсності, при якому будь - який зовнішній вплив завжди проходить через раніше складені особливості психіки, через той психічний стан, який є в даний момент в даної живої істоти. А тому психічне відображення носить суб'єктивний характер.
Психічне відображення характеризується такими особливостями:
· воно дає можливість правильно відображати оточуючу дійсність, причому правильність відображення підтверджується практикою;
· сам психічний образ формується в процесі активної діяльності;
· психічне відображення поглиблюється і вдосконалюється;
· завдяки психічному відображенню забезпечується цілеспрямованість поведінки і діяльності;
· воно носить випереджуючий характер, завдяки якому, наснові нагромадженого досвіду знань закономірностей того, чи іншого процесу виникає можливість передбачення майбутнього;
· воно заломлюється через індивідуальність людини.
І так, психічне відображення завжди зв'язане з матеріальним субстратом мозком, з об'єктивно існуючим світом, воно носить активний, перетворюючий характер.
Органом психіки є мозок. Мозок працює рефлекторно. Рефлекс (від лат. reflexus - відображення) - це відповідь живого організму на той чи інший вплив, який здійснюється через нервову систему, центральним органом якої є головний мозок.Відповідаючи на зовнішні впливи, організм пристосовується до зовнішнього світу.
4. Історія психологічної думуи у дохристиянські часи: психологчні уявленя давньогрецьких вчених
Людина з давніх часів цікавилася психічними явищами.
Давньогрецький філософ Аристотель (384-322 до н.е.) розглядав душу як своєрідну форму природного тіла. Він уживав поняття ентелехія, вкладаючи в нього думку про те, що душі притаманна цілеспрямованість, і її потрібно розглядати як рушійну силу, як активну першооснову, яка перетворює можливості у дійсність. Згідно з вченням Аристотеля, душа шукає та орієнтується на майбутнє, якого ще немає, і сама душа набуває контурів майбутніх подій.
Відповідно до Сократові з людини є субстанція - "Божественний розум, що є початком й залишається єдиною причиною усіх речей". У кожній людині, "в схованках його душі", зберігається знання, що можна актуалізувати звільнити від помилкових думок з допомогою спеціального мистецтва,майевтики (дослівно -родовспоминание; слід зазначити, що мати Сократа була повитухою).
Сократ мав на думці, що душу та тіло розділені: душа - це розум, вона безсмертна і божественна, тіло - лише інструмент на службі в душі.
Вчення Платона (427-347 року по зв.е.).Идеалистическое розуміння душі досягло найвищого розвитку на філософії Платона - найближчого учня Сократа. Творчий доробок Платона (36 робіт, написаних у формі діалогів) збереглися майже зовсім, тому історики мають досить цілісне уявлення про філософію цього вченого.
Центральним поняттям концепції Платона є поняття "світу ідей", ідеального, вічного, істинного буття, який стоїть над матеріальним світом, світом чуттєвих речей або миром в небуття.
5.Психологічні погляди людей у дохристиянські часи
.Людина з давніх часів цікавилася психічними явищами. Не були винятком і українці, історія яких, за твердженням дослідників (В. Хвойка, М. Брайчевського, Г. Василенка та ін.), починається на теренах України багато тисяч років тому. Досліджуючи уявлення українців про душу в дохристиянські часи, І. Огієнко зазначав, що ці уявлення поступово змінювалися. Спочатку наші предки вважали, що по смерті душа не розлучається з тілом, а залишається в ньому, тільки людина переходить до іншого світу. З цих причин клали до могили все необхідне для життя. Згодом почало переважати нове розуміння душі, згідно з яким по смерті душа відокремлюється від тіла і живе окремим життям вічно, тобто є безсмертною. Поширене в ті часи порівняння душі з перлиною дістало своє відображення і в "Слові о полку Ігоревім". Український народ уявляв собі душу як пару, хмаринку, дихання, дим, вітерець або як пташку, чи метелика, бджолу, мушку. Вважали, що спочатку по смерті душа відлітає від тіла й перебуває недалеко від дому аж до закінчення похоронного обряду. Тому перші три дні по смерті на вікні чи на столі ставили посудину з водою, щоб душа могла собі легко обмиватися, а то й пити.
6. Розвиток психологічних вчень у 16-18 ст.
Людина з давніх часів цікавився психічними явищами. не були виключенням і українці. З початку наші предки вважали, що після смерті душу не розстається з тілом, а залишається в ньому і тільки людина переходить в інший світ. Саме тому клали в могилу все необхідне для життя. Згодом в українців змінилося представлення про душ, згідно якого після смерті душу відокремлюється від тіла. Душа живе окремим життям вічно, тобто вони вважали душу безсмертної (але вона їсть і п'є). Було поширено в ті часи порівняння душі з перлиною. Це відбилося в "Слові о полку Ігоревім".
У ті часи українці виводили своє розуміння душі з порівняння сну і смерті. Сон вони пояснювали як тимчасове відлучення душі від тіла, завдяки чому душу протягом короткого часу зустрічається з інший світом. Під час цих зустрічей душа одержує зведення про наступні події, що відбудуться з людиною. На основі таких представлень з'явилася віра в сновидіння і ворожіння.
Про вмістище душі в тілі були різні уявлення. Найчастіше вважали, що душа перебуває на шиї, в ямці під адамовим яблуком. Таке розуміння відображене в "Слові о полку Ігоревім". Проте вмістилищем душі називали й печінку, груди, живіт, а то й людську кров. Саме тому вважали кров святою і вимагали її шанувати (людська кров не водиця, проливати не годиться).
Вивчаючи народні казки та інші джерела, І. Огієнко дійшов висновку, що в давнину українці також вірили у переселення душ (метапсихоз). За його гіпотезою, ці уявлення сягають глибокої давнини, часів Дунайсько-Чорноморської доби. Предки вважали, що душа може переселитись у тварину або рослину, тому говорили: не вбивай одинокої мушки взимку в хаті - то, може, душі близьких твоїх родичів.
Про рівень знань праукраїнців можна судити з ідей Анахарсіса Скіфського (638-559 р. н.е.), чиї наукові надбання, за свідченням дослідників, належать до культурної спадщини українства. Мається на увазі його положення про предмет судження і роль в цьому знань і мислення людини. Про ці думки Анахарсіса Скіфського згадує давньогрецький мислитель Платон (427-347 до н.е.). Ідеї самого Платона були поширені серед українських мислителів, зокрема про те, що душа після смерті залишає тіло і переселяється у "світ ідей".
7. Психологічні напрями у філосовських системах 19-20ст.
Загальні філософські напрямки мали вплив на виникнення у XIX-XX ст. численних психологічних течій, на основі яких проводились психологічні дослідження. Розглянемо деякі з них.
Біхевіоризм - психологічний напрям, що виник у США на базі філософії позитивізму і прагматизму. Представники цього напряму відмовились від розгляду суб'єктивного світу людини як предмета психології і запропонували вважати предметом психології поведінку
У Німеччині у 1910-1930 рр. популярною була гештальтпсихологія - психологічний напрям, філософською основою якого був "критичний реалізм". Згідно з гештальтпсихології для людини існують два світи, які відділяються один від одного - світ фізичний, який лежить поза переживаннями, і світ наших відчуттів, переживань.
Англо-американський психолог У. Мак-Дугалл (1871-1938) заснував теорію гормичної психології. Згідно з цієї теорією психіка і поведінка детермінуються особливою нематеріальною силою - горме, що проявляється у формі інстинктів.
У кінці XIX - на початку XX ст. виник фройдизм - психологічне і філософське вчення про особистість людини, заснований Зігмундом Фройдом (1856-1939). Згідно з його вченням, структура особистості включає "Воно", "Я" і "Зверх-Я". Рушійною силою розвитку особистості, за Фройдом, є інстинктивні потяги - сексуальні і агресивні.
В Австралії з 1880-х по 1910 рр. діяла австралійська школа під керівництвом А. Мейноча, який заснував у 1894 р. першу в Австралії лабораторію експериментальної психології. В Австралійській школі розробляли проблеми цілісної свідомості.
Швейцарський психолог К. Г. Юнг заснував аналітичну психологію, що вивчала несвідоме, за допомогою якого Юнг пояснював причини виникнення особливостей психіки людини. В Англії діяла антропологічна школа, в якій розвивались ідеї еволюції стосовно людської свідомості. У 20-30-их рр. XX ст. виник неофройдизм. Цей напрям спирався на психоаналіз 3. Фройда, але підкреслював роль впливу соціальних умов на цільову установку, формування почуття спільності, виникнення невротичних розладів тощо.
У кінці XIX і початку XX ст. у німецькій психології виник новий напрям - психологія розуміння. її представники вважали, що головним завданням психологічного дослідження є не причинове пояснення душевного життя людини, а розуміння її інтуїтивно пережитої цілісності.
Отже, у психології ХІХ-ХХ ст. не було єдиноїпарадигми, тобто найголовнішої теоретичної і практичної системи, яка б визначала психологічну науку в цілому. Психологи та інші мислителі користувалися згаданими філософськими і психологічними теоретичними положеннями.
8.Віображення в живій і не живій природі
Відображення у неживій природі є найпростішим і відбувається на механічному, фізичному, хімічному рівнях, кожен з яких специфічний. У неживій природі кожен об'єкт реагує на вплив іншого дуже визначено, зміни, що з ними відбуваються, відповідають властивостям об'єкта, що здійснює вплив. Так, залізо під впливом води ржавіє, під впливом сонця — нагрівається, під впливом магніту — притягується. На такому рівні відображення відбувається переважно руйнування або якісна зміна об'єкта, що зазнав впливу, або виникає проста подоба оригіналу, копія (відбиток, дзеркальне відображення). Найвищого рівня у неживій природі відображення набуває у колоїдних системах, розвиток яких і розглядають як передумову виникнення життя.
Відображення на рівні живої природи називають інформаційним. За даними сучасної науки, зокрема молекулярної біології, інформація є фундаментом життя. Так, у молекулах ДНК і РНК зафіксована і відтворюється інформація, що програмує індивідуальний розвиток і зв'язок поколінь живих організмів. Генетична інформація — це специфічна форма відображення попередньої історії розвитку живих об'єктів у молекулах ДНК. Ще одна найважливіша форма інформаційного відображення у живих організмах — імунітет — механізм, за допомогою якого відбувається «розпізнавання» власних та чужих елементів у внутрішньому середовищі організму. Відображення у живій природі одержало назву інформаційного і на тій підставі, що відбувається активне використання результатів зовнішніх впливів як орієнтирів, що несуть певну інформацію про зовнішнє середовище. На ґрунті закладеної у живих організмах внутрішньої програми, що закодована в їх матеріальному субстраті (внутрішньої інформації), у них є здатність активно ставитись до предметів і явищ зовнішнього світу як до орієнтирів для саморуху та саморегуляції (використання зовнішньої інформації у процесі життєдіяльності). На біологічному рівні у процесах життєдіяльності відбувається складна взаємодія.
9.Сенсорна та перцептивна форма розвитку психіки
Стадія елементарної сенсорної психіки. Характерна особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поведінка тварин зумовлюється впливом на організм окремих властивостей предметів, які повсякденно супроводжують життя тварин, - хімічних, світлових, температурних тощо.
На цій стадії відбувається диференціація чутливості до світла, дотику, запахів, рухова чутливість, внаслідок чого виникають і розвиваються аналізатори - дотиковий, зоровий, нюховий і слуховий.
Стадія перцептивної психіки. Сенсорна стадія психіки передує перцептивній стадії нервової діяльності у тварин, що виникає на її основі.
Для цієї стадії характерне відображення предметів як цілого, а не окремих їх властивостей, як це відбувається на етапі сенсорного розвитку психіки.
Наприклад, якщо ссавця відгородити від їжі, то він реагуватиме не тільки на предмет, на який спрямована його діяльність (на їжу), а й на умови, за яких ця діяльність відбувається, - тварина реагуватиме на огорожу і шукатиме спосіб її обійти.
Рівень сенсорної нервової діяльності такої реакції на умови, за яких відбувається життєдіяльність тварин, не передбачає.
Стадія перцептивної психіки властива ссавцям. Поява її зумовлена низкою істотних анатомо-фізіологічних змін в організмі: розвитком великих півкуль головного мозку і особливо їх кори та дистантних аналізаторів (зорового, слухового), зростанням інтеграційної діяльності кори.
10.Інтелект тварини і людей
інтелектуальна поведінка мавпи - не в обдумуванні і розмірковуванні, а в діях, що не потребують функціонування другої сигнальної системи (мовлення), з якою пов'язана розумова діяльність людини. Здатність обмислювати і планувати свою діяльність виникла лише в людини у процесі тривалої суспільної праці.
Проте форми психічного відображення у тварин (інстинкт, навички, інтелектуальні дії) не слід різко розмежовувати, відділяти одну від одної, оскільки вони - лише етапи єдиного складного процесу розвитку психіки.
На певній стадії еволюції тваринного світу той чи інший рівень розвитку психіки є домінуючим. Наприклад, для павуків найдосконалішою є інстинктивна поведінка, для собак - навички, а для мавпи - інтелектуальні дії. Але це зовсім не означає, що у мавп немає інстинктів чи навичок. Вони зберігаються, хоча підпорядковані складнішій формі психічного відображення - предметному мисленню,
В останні роки велику увагу вчених привертають дельфіни, особливості їх психічної діяльності і будови нервової системи.
11.Свідомість – вища форма розвитку психіки.
Свідомість – вища форма узагальненого віддзеркалення навколишнього світу. Первинною формою психічного віддзеркалення і регуляції поведінки є інстинкти – комплекс природжених реакцій організму. Діяльність свідомості полягає у формуванні цілей дій, уявній побудові дій, передбаченні результатів дій. Особливістю свідомості людини є самосвідомість – цілісне віддзеркалення людиною своєї власної особи, психічна модель свого Я. Змістом самосвідомості є усвідомлення людиною своїх фізичних, психічних властивостей, своїх дій, відчуттів і прагнень.
Форма існування самосвідомості подвійна: у свідомості самосвідомість існує як сума психічних станів; одночасна самосвідомість володіє стійкістю і цілісністю. При аналізі структури самосвідомості використовуються два поняття: «поточне Я» і «особове Я». Поточне Я позначає фази усвідомлення себе в «поточному сьогоденні», тобто безпосередні процеси діяльності самосвідомості. Особове Я – уживається для синтезу «поточних Я».
К. Юнг виділяв два рівні в структурі самосвідомості:
· Перший рівень – «самозвеличання», що персоніфікує свідомі і несвідомі процеси; величина, що відноситься до свідомого «Я» як ціле до частини; тотальна особа, яка і є ми.
· Другий рівень – форма прояву «самозвеличання» на поверхні свідомості, свідоме «Я». Кожен здатний усвідомити будь-яке уявлення як свого: «Я відчуваю, що я втомився».
У самосвідомості існує два механізми діяльності: ототожнення себе з ким або чим-небудь («само ідентифікація») і інтелектуальний самоаналіз «Я» ( рефлексія і саморефлексия ).
12. Нервова система, її винекнення вдосконалення.
Нервова система - цілісна морфологічна і функціональна сукупність різних взаємозв'язаних нервових структур, яка спільно з гуморальної системою забезпечує взаємозв'язану регуляцію діяльності всіх систем організму і реакцію на зміну умов внутрішнього і зовнішнього середовища. Нервова система діє як інтегративна система, зв'язуючи в одне ціле чутливість, рухову активність і роботу інших регуляторних систем (ендокринної та імунної).
Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяють на чутливі, рухові і змішані. Чутливі нерви містять доцентрові волокна, рухові — відцентрові волокна, а змішані — обидва види нервових волокон. Багато нервів та їхніх розгалужень на периферії крім нервових волокон мають нервові вузли (ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до складу нервів, та їхніх розгалужень (нервові сплетення).
13.Принципи психології
Принцип детермінізму розкриває причини виникнення та розвитку психіки у філогенезі та онтогенезі, закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини.
Принцип детермінізму має велике значення не лише для пізнання психіки та розробки психологічної теорії, а й для пошуків шляхів передбачення, виховання психічних властивостей людини, керування ними.
Детермінантами психіки є процес і продукт взаємодії суб'єкта з об'єктом. У процесі взаємодії представлене у взаємозв'язку заломлення як зовнішнього через внутрішнє, так і внутрішнього через зовнішнє. Психіка суб'єкта детермінується процесом і продуктами актуальної та постактуальної взаємодії з об'єктом і водночас сама виступає як важлива детермінанта поведінки та діяльності людини.
Особистість — це вищий рівень прояву активності суб'єкта, який утворює особливий "підрівень" соціопсихічної детермінації, що характеризує соціально неповторні, оригінальні властивості психіки людини, здатність до творення нового суспільного досвіду та самотворення.
Принцип відображення пояснює випереджувальність фізичного контакту суб'єкта з об'єктом. Всі психічні функції є відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер. Сигнальність — фундаментальна властивість психічного. Психічне відображення у людини є знаковоопосередкованим. Воно активне набудь-якомурівні. Це відбір чуттєвих, біологічно значущих сигналів на рівні організму, або розумове пізнання в процесі засвоєння на рівні індивіда, або твореннясуспільно-історичногодосвіду на рівні особистості.
Принцип єдності психіки і діяльності конкретизує принципи детермінізму та відображення. За цим принципом психіка й діяльність не є тотожніми, але й не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка виступає як внутрішній, ідеальний план діяльності. Психічні моделі дійсності дають можливість орієнтуватись у навколишньому середовищі на всіх рівнях детермінації — організму, індивіда й особистості, забезпечуючи життєдіяльність, засвоєння і продукування суспільного досвіду. Принцип єдності психіки і діяльності дає змогу вивчати "таємниці" психіки через процеси і продукти діяльності та через поведінку людини, розкриваючи об'єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ.
Принцип розвитку психіки дає змогу адекватно зрозуміти психіку
розглядати и не як щось стале, а як результат розвитку и діяльності на різних етапах становлення особистості.
Системно-стуктурний принцип дозволяє зрозуміти психіку як складну систему взаємопов'язаних елементів, таких як відчуття, сприймання, увага, пам'ять, воля, мислення, уява та інші, котрі розглядаються як складові елементи цілого. Психіка виступає при цьому як відкрита система із зворотними зв'язками.
14. Метод спостереження та його види.
Метод - це спосіб осягнення сутності предмета, пізнання за допомогою системи пізнавальних та перетворювальних засобів перетворювань і принципів.
За рівнем застосування методи поділяють на: універсальні і спеціальні.
Центральним емпіричним методом універсальної групи є метод спостереження. Цей метод полягає в цілеспрямованому, обумовленому завданням умисному сприйнятті психічних явищ та з'ясуванні їх смислу.
Залежно від об'єкта спостереження, розрізняються два види методу спостереження; інтроспекція (спостереження власного психічного життя);екстраспекція (безпосередні спостереження за психічним життям інших людей, тобто за їх поведінкою, різними проявами та творчістю).
Метод суб'єктивного спостереження, інтроспекція, передбачає перехід від "внутрішніх" до зовнішніх проявів результатів дослідження, що виливається в формі "словесного звіту".
Об'єктивне (екстраспекція) спостереження спрямоване до зовнішньої сторони проявів психічного.
Але завдяки дотриманню принципу єдності об'єктивних характеристик психіки і суб'єктивного змісту їх сутності стає можливим трактування змісту "зовнішніх" даних як осягнення змісту "внутрішніх" психічних проявів.
Також можна виділити неструктуризоване (виявляється недостатньо формалізований процес) та структуризоване (з високим рівнем стандартизації, використання бланків для фіксації результатів) спостереження.
Із частотою регулярності та довжиною проміжку часу проведення дослідження розрізняються на систематичні (проводяться циклічно, регулярно або безперервно) та несистематичні (часто використовуються в незапланованих ситуаціях, спонтанно виниклих явищах, що не очікувались і не включались у програму спостереження).
Спостереження, під час якого психолог-дослідник безпосередньо контактує, діє з учасниками дослідження, у його процесі називається включеним. Якщо досліджувані явища знаходяться у природних для них умовах, то таке спостереження називається польовим.
Але іноді потрібно створити можливість направленої організації умов, особливостей та характеру розгортання досліджуваного явища; тоді це досягається за допомогою лабораторної форми спостереження.
Метод опитуванняОпитування - надзвичайно поширений прийом психологічних досліджень. Це метод збору первинної інформації, який ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкета) психологічній взаємодії дослідника та опитуваного (респондента). Метод опитування - універсальний. Він дає змогу дослідникові за короткий проміжок часу одержати велику кількість інформації. Перевагою цього методу є також легкість застосування й обробки даних.Залежно від особливостей процедури проведення розрізняють такі різновиди опитування:1) групове (одночасне опитування всієї групи) та індивідуальне (передбачає опитування кожного респондента окремо);2) очне (за умов особистого контакту з респондентом) та заочне (без особистого контакту з респондентом);3) усне (інформація фіксується дослідником) та письмове (респондент сам заповнює анкету чи опитувальник).Серед усних методів опитування найчастіше вживаними є бесіда та інтерв'ю.
Бесіда—це метод одержання інформації за допомогою вербальної комунікації в ході вільного діалогу між дослідником та досліджуваним на певну тему.
нтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом.
Широко вживаним є й метод письмового опитування — анкетування, яке здійснюється за допомогою структурно організованих опитувальників (анкет). При цьому дослідник має змогу одночасно опитати будь-яку кількість осіб. Інша його перевага полягає у порівняно легкій статистичній обробці зібраного матеріалу.
адійність інформації, одержаної методом опитування, забезпечується поділом запитань на головні та контрольні. Про головні запитання вже йшла мова. Що ж до контрольних, то вони застосовуються для встановлення правдивості відповідей на головні запитання і часто мають форму відкритих непрямих запитань.
адійність інформації, одержаної методом опитування, забезпечується поділом запитань на головні та контрольні
16. ТЕСТ ТА ЙОГО ВИДИ
Тест — це теоретично і емпірично обґрунтована система висловлювань (завдань), яка дає змогу одержати вимірювання відповідних психологічних властивостей. Під тестуванням прийнято розуміти короткочасне дослідження, за допомогою якого вимірюється рівень розвитку або міру вираження деяких психічних властивостей особистості, груп або спільнот.
Існує кілька класифікацій тестів:
1) за формою - усні і письмові, індивідуальні та групові, апаратурні і бланкові, предметні, комп'ютерні, вербальні та невербальні;
2) за змістом (предметом) дослідження — спрямовані на вивчення властивостей інтелекту, здібностей, окремих характеристик особистості тощо;
3) за метою тестування — призначені для самопізнання, діагностування спеціалістом або професійного відбору.
У такій класифікації поєднуються досить різнорідні методики. Прийнятнішою є класифікація Л.Ф.Бурлачука і С.М.Морозова, які виокремлюють шість засад диференціації тестових методик:
1. Залежно від задач — вербальні та практичні.
2. За формою процедури дослідження — індивідуальні та групові.
3. За спрямованістю — тести, що діагностують різні сторони, якості, властивості особистості або групові.
4. За наявністю або відсутністю часових обмежень на виконання тестових завдань—тести, що враховують швидкість виконання завдань, і тести результативності.
5. За рівнем стандартизації — високостандартизовані і слабостандартизовані.
6. Апаратурні і бланкові тести.
Прийнято виокремлювати кілька варіантів тестів: тест-опитувальник, тест — завдання і проективні тести.
Експеремент та його види.
Експеримент – комплексний метод дослідження, при якому відбувається активний вплив на досліджуване явище шляхом створення спеціальних умов (введення експерим. факторів), що відповідають меті дослідника. Він повинен характеризуватися достатньою тривалістю, обґрунтованим вибором експериментальних і контрольних Основне призначення будь-якого експерименту в науці – підтвердження або відхилення гіпотези, покладеної в його основу, передбачає активний вплив дослідника на досліджувані психічні явища через окремі керовані і контрольовані дослідником чинники. Важливою перевагою методу експерименту є можливість повтору з метою накопичення кількісних даних про типовість явища, що досліджується. Водночас умови експерименту можуть призвести до порушення природного плину діяльності людини, внаслідок чого можливі помилкові висновки. Переваги й недоліки методу слід враховувати при розробці програм дослідження. результати експерименту в педагогіці і психології нерідко варто розглядати як проміжний матеріал і вихідну основу для подальшої дослідницької роботи. Процедура експерименту складається в спрямованому створенні або підборі таких умов, що забезпечують надійне виділення досліджуваного фактора, і в реєстрації змін, зв'язаних з його впливом. Найчастіше в психолого-педагогічних експериментах мають справа з 2 групами: експериментальної, у яку включається досліджуваний фактор, і контрольної, у якій він відсутній.Експериментатор за своїм розсудом може видозмінювати умови проведення досвіду і спостерігати наслідку такої зміни. Проводячи дослідження при однакових умовах з різними випробуваними, експериментатор може установити вікові й індивідуальні особливості протікання психічних процесів у кожного з них. - лабораторний - проводять у спец. створених умовах, де апаратура дозволяє досліджувати взаємодію сенсорних, моторних, інтелектуальних, характерологічних компонентів і таким чином вивчати діяльність людини в цілому. Штучність експериментальної обстановки є істотним недоліком даного методу. Вона може спричинити порушення природного ходу досліджуваних процесів. Тому лабораторний експеримент повинний бути ретельно організований і по можливості сполучитися з іншими, більш природними методиками. Дані лабораторного експерименту представляють в основному теоретичну цінність; висновки, зроблені на їхній підставі, можуть бути поширені на реальну життєву практику з відомими обмеженнями. - природний - поєднуються активність методу експерименту і природність методу спостереження: дослідник створює умови, що викликають бажане явище, а зміст звичних для людини умов лишається без змін. Найчастіше створена експериментатором ситуація може залишитися поза свідомістю випробуваних; у цьому випадку позитивним для дослідження фактором є повна природність їхнього поводження. В інших випадках (напр., при зміні методики викладання, шкільного устаткування, режиму дня і т.п. ) експериментальна ситуація створюється відкрито, таким чином, що самі випробувані робляться учасниками її створення. має сенс використовувати, коли дані треба одержати в гранично короткий термін і без перешкод для основної діяльності випробуваних. Істотний недолік природного експерименту - неминуча наявність неконтрольованих перешкод, тобто факторів, вплив яких не встановлено і не може бути кількісно обмірювано. Обидва методи можуть мати констатуючий(вивчає рівень розвитку окремих якостей особистості або готовності до професійної діяльності в цілому) або формуючий(вивчення й розвиток професійних якостей в умовах цілеспрямованих виховних впливів) характер. Правильно поставлений експеримент дозволяє перевіряти гіпотези в причинно-наслідкових казуальних відносинах, не обмежуючи констатацією зв'язку (кореляції) між перемінними. Розрізняють традиційні і факторні плани проведення експерименту.При традиційному плануванні міняється лише одна незалежна перемінна, при факторному – декілька. Достоїнством останнього є можливість оцінки взаємодії факторів - зміни характеру впливу однієї з перемінних у залежності від значення іншої. Якщо досліджувана область відносно невідома і система гіпотез відсутній, то говорять про пілотажний експеримент, результати якого можуть допомогти уточнити напрямок подальшого аналізу. Коли маються дві конкуруючі між собою гіпотези й експеримент дозволяє вибрати одну з них, говорять про вирішальний експеримент. Контрольний експеримент здійснюється з метою перевірки яких-небудь залежностей. Особливу категорію методів психологічного дослідження і впливу утворять формуючі, або навчальні, експерименти. Вони дозволяють направленно формувати особливості таких психічних процесів, як сприйняття, увага, пам'ять, мислення. Одні з труднощів застосування експерименту в психології полягає в тім, що дослідник найчастіше виявляється включеним у ситуацію спілкування з обстежуваною особою (випробуваним) і може мимоволі вплинути на його поводження. По кількості досліджуваних перемінних розрізняють одномірний (припускає виділення в дослідженні однієї залежної й однієї незалежної перемінної. Він найчастіше реалізується в лабораторному експерименті.) і багатомірний (вимагає одночасного виміру безлічі супутніх ознак, незалежність яких заздалегідь невідома. Аналіз зв'язків між безліччю досліджуваних ознак, виявлення структури цих зв'язків, її динаміки під впливом навчання і виховання) експерименти.
19. Види відчуттів
Ще древні греки розрізняли п'ять органів чуття і відповідних їм відчуттів: зорові, слухові, дотикові, нюхові та смакові. Сучасна наука значно розширила уявлення про види відчуттів. О.Р. Лурія вважає, що класифікація відчуттів може бути проведена щонайменше за двома основними принципами — систематичному і генетичному (інакше кажучи, за принципом модальності, з одного боку, і за принципом складності або рівня їх побудови — з іншого).
Систематична класифікація відчуттів.
За розміщенням рецепторів на поверхні тіла або всередині організму розрізняють такі види відчуттів:
1) екстероцептивні;
2) інтероцептивні;
3) пропріоцептивні.
Екстероцептивні відчуття — це найбільша група відчуттів. Вони забезпечують одержання сигналів із зовнішнього світу і створюють підґрунтя для нашої свідомості. До екстероцептивних відчуттів належать зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові (тактильні), термічні (температурні) і больові відчуття.
Інтероцептивні відчуття — це органічні відчуття, вони сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, доводять до мозку подразнення від стінок шлунка і кишечника, серця і кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Це найбільш древня і найбільш елементарна група відчуттів. Вони належать до числа найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди тісно пов'язані з емоційними станами.
Пропріоцептивні відчуття забезпечують сигнали про положення тіла в просторі і складають підґрунтя рухів людини, відіграючи важливу роль в їх регуляції. Периферійні рецептори пропріоцептивної чутливості знаходяться в м'язах і суглобах (сухожиллях, зв'язках) і мають форму особливих нервових тілець (тільця Паччіні).
Відчуття дозволяють людині сприймати сигнали і відбивати властивості та ознаки речей зовнішнього світу і станів організму. Вони пов'язують людини з зовнішнім світом і є як основного джерелом пізнання, і основним умовою його психічного розвитку [9, з. 96].
Відчуття одна із найпростіших пізнавальних психічних процесів.Разнообразную інформацію про стан зовнішньою і внутрішньою середовища людський організм одержує у вигляді відчуттів з допомогою органів почуттів. Відчуття є найбільш першої зв'язком людини із навколишньою дійсністю.
20. Закономірності відчутів
.Адаптація, або пристосування, це зміна чутливості під впливом постійного подразника, що проявляється у зниженні або підвищенні порогів. У житті явище адаптації добре відоме кожному. В першу хвилину, коли людина заходить в річку, вода здається їй холодною. Але потім відчуття холоду зникає, вода здається теплою. Подібне можна спостерігати в усіх видах чутливості, окрім больового.
Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ називається сенсибілізацією. Сенсибілізація органів чуття можлива не лише шляхом застосування побічних подразників, але й шляхом вправ. Можливості тренування й удосконалення органів чуття дуже великі. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів чуття:
- сенсибілізація через необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);
- сенсибілізація, зумовлена специфічними вимогами діяльності.
Инестезія
Взаємодія відчуттів проявляється також і в такому явищі, як синестезія. Синестезія - це виникнення під впливом подразника одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора. Синестезія простежується в найрізноманітніших видах відчуттів. Найчастіше трапляється зорово-слухова синестезія, коли при дії звукових подразників у людини виникають зорові образи. Відомо, що здатністю кольорового слуху володіли такі композитори, як H.A. Римський-Корсаков, О.М. Скрябін та інші. Яскравий прояв подібного роду синестезій ми знаходимо в творчості литовського художника М.К. Чюрльоніса - в його симфоніях фарб.
Компенсація – підвищення діяльності одних аналізаторів при втраті або відсутності інших.
Значення шкірних відчуттів у пізнанні зовнішнього світу є дуже великим, особливо в немовлят і сліпих. Шкірні відчуття сильно впливають на емоційний стан людини. Кращий спосіб заспокоїти дитину - це погладити її, обняти, пригорнути до себе. Якщо сутністю відчуття є переважно процес аналізу, то в основі сприймання лежить здебільшого синтез.
Сприймання не є простою сумою відчуттів, це складний психічний процес, до якого разом з відчуттям залучається попередній досвід у вигляді знань, уявлень, конкретизації і узагальнень, суджень і умовиводів. У зв'язку з тим, що сприймання залежить від попереднього досвіду і знань, воно має значною мірою суб'єктивний характер.
Сприймання - це психічний процес, що полягає в цілісномувідображенні предметів і явищ об'єктивної реальності як результат синтезу інформації, що надходить внаслідок подразнень аналізаторів.
Сприймання- - це не сума відчуттів а складний фізіологічний проце, пов'язаний з мисленням.
Фізіологічною основою сприймання є взаємодія різних аналізаторних систем і утворення на основі цього умовних рефлексів на комплексні подразники в результаті чого у людини виникає складний образ предмета чи явища в цілому.
Пороги чутливості
Не всяка сила подразника, діючи на аналізатор, може викликати відчуття. Доторкання пушинки до тіла можна не відчути. При дії дуже сильного подразника може наступити момент, коли перестають виникати відчуття. Звуки з частотою 20 тисяч герц ми не чуємо. Надто сильний подразник може викликати біль. Отже, відчуття виникають при дії подразника певної інтенсивності.
Психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуттів і силою подразника виражає поняття порога чутливості.
Є такі пороги чутливості: нижній абсолютний поріг чутливості, верхній абсолютний поріг чутливості та поріг чутливості до розрізнення.
Найменша сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.
Нижній поріг характеризує гостроту чутливості аналізатора. Між абсолютною чутливістю і величиною порога існує обернене відношення: що нижчий поріг, то чутливість вища і навпаки. Наші аналізатори є дуже чутливими органами, вони збуджуються малою силою енергії відповідних їм подразників. Це стосується передусім вуха, ока, а також нюху. Поріг однієї нюхової клітини людини для відповідних пахучих речовин не перевищує 8 молекул. А для того, щоб викликати смакові відчуття, необхідно принаймні в 25 000 разів більше молекул, ніж для створення нюхового відчуття.
Найбільша сила подразника, при якій ще існують відчуття певного виду, називається верхнім абсолютним порогом чутливості.
Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини. Цю психологічну закономірність повинен передбачити вчитель, особливо початкових класів. Деякі діти мають понижену слухову і зорову чутливість. Для того, щоб вони добре бачили і чули, необхідно створювати умови для найкращого відображення мови вчителя і записів на дошці.
За допомогою органів чуття ми можемо не лише констатувати наявність того чи іншого подразника, але й розрізняти подразники за їхньою силою, інтенсивністю і якістю. Найменше збільшення сили подразника, яке викликає ледве помітну різницю відчуттів, називається порогом чутливості до розрізнення.
22. Поннятя про свідомість
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 726; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!