Розділ 9. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ .... 5 страница
2) ефективність організації визначається її здатністю ви
живати;
3) роль навколишнього середовища у формуванні структу
ри, стратегії організації визнається абсолютною, вважається,
що менеджмент не робить істотного впливу на здатність органі
зації до виживання;
4) оскільки природні і соціальні ресурси обмежені, то в
процесі напруженої конкуренції одні організації продовжують
функціонувати, а інші припиняють.
У сучасних моделях організаційної екології (1980— 1990-ті рр.) основна увага дослідників приділяється проблемам будови зовнішнього середовища, його динаміки, а також механізмам, що забезпечують структурні зміни в організації.
Підхід організаційного навчання заснований на визнанні двох видів навчання: першого порядку — по "одинарній петлі" і другого порядку — по "подвійній петлі". Відмінність між цими видами навчання стосовно організації полягає в тому, що навчання по "одинарній петлі" — це звичайне для будь-якої організації обов'язкове навчання персоналу, воно підвищує здатність організації досягати поставлених цілей, а навчання по "подвійній петлі" — це організований і свідомо керований процес самонавчання в організації, який зумовлює повне переосмислення досвіду організації (переоцінку її організаційних цілей, цінностей, переконань) та її навчання за допомогою цього процесу.
Ознаками "самонавчальної організації" є гнучка і максимально плоска організаційна структура, партисипативний і повчальний підходи при виробленні організаційної стратегії, гнучкість системи винагород; доступність і вільний обмін інформацією й досвідом між усіма членами організації; орієнтація на освоєння досвіду інших компаній; сприятливий для навчання і розвитку персоналу клімат.
|
|
Дослідники виокремлюють чотири самонавчальні організації (табл. 1.2). Організації, що знають, належать до адаптивного типу організацій і можуть залишатися такими, що досягають успіху доти доки їх ринок залишається порівняно стабільним. Організації, що розуміють і організації, що думають є проміжною ланкою між організаціями, що знають і організаціями, що навчаються. Відмінною ознакою організації, що навчається, є підхід до змін: тоді як інші організації адаптуються до змін, залишаючись в межах наявних культурних цінностей і структур, в організаціях, що навчаються, самі зміни і отримане внаслідок цього знання є частиною культурних цінностей і структури.
44
1.5. Моделі теорії організації
Модель організації визначає структуру і механізми координації діяльностю організації. Основними елементами організаційної моделі є система робіт, робочі групи і процеси, пов'язані з ними. Останні визначають відносини управління і комунікаційні зв'язки. Фактично модель організації є суперструкту-рою, в межах якої здійснюється діяльність організації.
|
|
Нижче розглядаються основні моделі організації: класична, або механістична, модель та її різновид — бюрократична модель, неокласична, або органічна модель, а також інститу-ційна і системна моделі.
Класична модель.На початку XX ст. у зв'язку зі зростанням концентрації виробництва і утворенням великих промислових підприємств виникли умови для зародження наукових систем організації. В основному ці системи розроблялися і були спрямовані на раціональну організацію праці і виробництва. У створення й розвиток раціоналістичного напряму зробили свій внесок класики теорії організації Ф. Тейлор, А. Файоль, Д. Муні та ін.
Основою класичної моделі
є уявлення про те, що організація — лише результат дій керівників, які її повністю конструюють і володіють нею. її серцевина — процес праці. Організація розглядається як безособовий механізм, адміністративна піраміда з різними рівнями управління, пронизаними формальними зв'язками.
|
|
Головне в цій моделі — єдність командування і чіткий розподіл обов'язків. Основні засоби — планування, координація, контроль. Насамперед, організація — це інструмент для вирішення завдань, а його "гвинтик" — людина — нікого не цікавить як особистість.
Основні риси організації класичної моделі можна представити таким чином:
• організаційні цілі — отримання економічних та інших заданих результатів, внесок в їх досягнення;
• структура і процеси — раціонально побудовані ієрар
хічні структури, чітко регламентовані процеси з виконання
наперед спеціалізованих функцій;
• характер організаційної поведінки — виконання від
повідних функцій, робіт, повністю регульована раціональна
поведінка;
• тип системи управління — механістичний, тобто су
купність елементів формальної структури (підрозділів, функ
цій, посад і т. ін.), що взаємодіють, подібно до механізму, для
досягнення мети;
• розвиток — свідомий, продуманий, наперед обґрунтова
ний і спланований, пристосований до змінних умов;
• головні напрями вдосконалення — раціоналізація фор
мальних структур, регламентація процесів, планомірна пере
підготовка або заміна кадрів.
Основними характеристиками моделі є цілі і відповідна їм ієрархія органів управління і посад. Ієрархія доповнюється системою правил, які формально вводяться, і процедур. Людина розглядається як виконавець запрограмованих розпоряджень, а організація — як набір механічних, більш-менш автономних частин, кожна з яких може бути вдосконалена з метою підвищення ефективності організації в цілому. Стимулювання і контроль здійснюються так, щоб забезпечити поведінку людей відповідно до певних положень.
|
|
Організація виступає як замкнута система, а поліпшення її функціонування забезпечується за рахунок внутрішньої раціоналізації без урахування зовнішнього середовища.
Розглянемо деякі поняття і положення, які використовуються у процесі побудови раціоналістичної моделі організації.
Ієрархія — це порядок підпорядкування нижчих (посад, структур) вищим. Кожна організація складається з підрозділів, які у свою чергу діляться на дрібніші організаційні одиниці, тобто мають ієрархічну структуру. У класичній теорії організації поняттю ієрархічна структура відповідає "принцип сходів", що передбачає ділення влади і відповідальності по вертикалі ієрархії та розподіл обов'язків між підрозділами.
Адміністративна влада. Важливим у теорії організації є принцип закріплення влади за деяким центральним органом управління. При цьому той, хто володіє владою, має право давати комусь накази, а той, хто отримав наказ, зобов'язаний його виконати.
Влада — це здатність керівника і керівництва викликати старанність підлеглого за допомогою заохочень і стягнень. Влада служить засобом інтеграції діяльності окремих елементів організації і їх орієнтації на досягнення загальної мети.
Спеціалізація. Принцип спеціалізації знаходить вираження в поділі організації на спеціалізовані одиниці, кожна з яких покликана виконувати певні функції.
Взаємини між лінійною структурою і штабними службами. У класичній моделі лінійна структура (керівники на всіх рівнях ієрархії управління) є носієм і безпосереднім джерелом адміністративної влади, а функції штабних служб (відділів, бюро й інших підрозділів системи управління) полягають у тому, щоб допомагати і давати поради лінійним керівникам. З розвитком спеціалізації й ускладненням організацій штабні служби набувають більш важливої ролі в системі управління.
Бюрократична модель.Автор моделі М. Вебер виходить з того, що поведінка окремої особи непередбачувана, незавжди зрозуміла, а іноді перешкоджає ефективній діяльності організації. Тому він вибрав як ідеальну модель таку форму організації, в якій можна було б звести до мінімуму вплив поведінки окремої особи.
Основними рисами моделі ідеальної бюрократичної організації, запропонованої М. Вебером, є:
• розподіл праці на основі функціональної спеціалізації;
• чітка ієрархія влади;
• система правил, що визначають права і обов'язки кож
ного члена організації;
• система процедур, що визначають порядок дії в усіх
ситуаціях, які виникають у процесі функціонування органі
зації;
• відбір і висунення працівників відповідно до їх кваліфі
кації.
Таким чином, моделі традиційного, раціоналістичного напрямку (класична, бюрократична) розглядають організацію як чисто формальну структуру, в якій внутрішнє життя відбувається за строго визначеною системою правил, розпоряджень і рекомендацій, обов'язкових для всіх членів організації.
Система має примусовий характер, а структурні елементи повинні працювати, як добре відремонтований, позбавлений індивідуальності механізм. Особа є ізольованою від інших і повинна бути пристосована до потреб організації за допомогою формальних економічних важелів.
Недоліком моделей організації раціоналістичного типу є мінімізація людського чинника.
Неокласична модель. Іншим напрямом теорії організації слід вважати поведінковий напрям. Моделі цього напряму будуються з урахуванням можливостей людини, яка розглядається не тільки як оператор, що виконує деяку роботу, але і як особа, що володіє певними соціальними інтересами. Зародження поведінкового напряму пов'язане з тим, що в 1930-х роках велике машинне виробництво зумовило максимально інтенсивне використання фізичних можливостей працівника, що суперечить потребам особи. Нижче наводяться характерні риси неокласичної моделі:
• організаційні цілі — виживання системи, підтримка рів
новаги з середовищем, задоволення інтересів і потреб груп та
індивідів;
• структури і процеси — децентралізовані структури і ко
оперативні відносини, що складаються мимоволі під впливом
еволюції й адаптації організацій, виходячи з потреб її членів;
• характер організаційної поведінки — дії, викликані
цінностями, нормами, особливостями груп і осіб, організа
ційною культурою і кліматом, що важко піддаються регулю
ванню;
• тип системи управління — органічний — самоналаго-
джувальна сукупність осіб і груп, яка функціонує в умовах
слабких відносин, що регламентуються;
• розвиток — зміни, які виникають спонтанно внаслідок
порушення балансу між організацією і середовищем, загос
трення внутрішніх проблем;
• головні напрями вдосконалення — вплив на групові й ін
дивідуальні норми, переконання, організаційний клімат, сти
мулювання членів організації.
В організаціях, що дотримуються неокласичного напряму у виробленні рішень, приймає участь велика кількість працівників, а не тільки вузька група на вищому рівні управління.
50
Предмет, методологія, завдання теорії організації
Не лише адміністративна влада, але і взаємна довіра служать об'єднуючою силою організації. Керівник — це скоріше посередник для зв'язку всередині групи, а не представник вищої влади. Необхідним є підвищення відповідальності членів організації, а не встановлення зовнішнього контролю за результатами їх роботи.
Інституційна модель. Ця модель розглядає організацію як політичний інститут, як об'єднання груп, кожна з яких переслідує свої цілі. Відповідно до інституційної моделі нормальне функціонування організації обумовлюється не тільки раціональністю структури, врахуванням соціально-психологічних запитів її членів як індивідів, але і врахуванням запитів соціальних груп, що діють як всередині, так і за межами організації.
Одним із принципів реалізації інституційної моделі є участь працівників в управлінні організацією, зокрема "партисипа-тивне управління", що ґрунтується на залученні членів організації до ухвалення управлінських рішень.
Іншим принципом є створення керівником відповідного клімату для зростання або психологічної підтримки працівників під час роботи, що стимулює їх брати на себе відповідальність.
Головними ознаками інституційної моделі організації прийнято вважати:
• принцип соціальної відповідальності бізнесу;
• врахування особливостей групової ідеології (власників,
менеджерів, робітників, жінок, молоді і т. ін.);
• забезпечення більшої відповідності структури управлін
ня організації культурним традиціям, науці і т. ін.;
• погляд на ухвалення рішень як на процес взаємних ви
мог і поступок, що приводять до певних компромісів між гру
пами.
Характерні риси інституційної моделі:
• Організаційні цілі — досягнення мети розвитку органі
зації.
• Структури і процеси — узгодження соціальної, нефор
мальної структури з формальними структурами організації, за
якого неформальним системам надається провідне значення.
51
Розділ 1
• Характер організаційної поведінки — встановлення по
рядку, за якого направляючі установки соціальної дії визна
ються членами колективу як моральні і соціально важливі для
існування організації.
• Тип системи управління — поєднання органічних і ме
ханістичних систем управління, які взаємодіють і часто зава
жають досягненню мети організації.
• Розвиток — реалізація змін, що забезпечують подолан
ня внутрішньоорганізаційних суперечностей і конфліктів.
• Головні напрями вдосконалення — вирішення проблем,
що виникають, на основі врахування взаємних вимог і здійс
нення поступок, що приводять до певних компромісів між гру
пами.
У цілому інституційна модель орієнтована на розвиток виробничої демократії та розширення участі працівників в ухваленні рішень, на спеціальну підготовку керівників, яка допомагає краще зрозуміти підлеглих, що дає змогу налагодити вільні комунікації між членами організації.
Системна модель. Третім напрямом, на якому базується сучасна теорія організації, є системний підхід. Об'єктивними умовами зародження системного підходу в 50-х роках XX ст. і його проникнення в науку і практику управління в 60—70 роках стали посилення взаємозв'язків усіх сторін організаційної діяльності, розширення і ускладнення внутрішньоорганізаційних відносин підприємств і установ, взаємодій із зовнішнім середовищем.
Традиційні моделі організації приділяють основну увагу окремим елементам організації та методам, що дають змогу розчленувати її діяльність на окремі завдання і робочі операції. Вони не розглядають достатньо серйозно взаємозв'язки і методи інтеграції елементів організації.
Системна модель прагне представити організацію як систему, що складається із взаємопов'язаних частин і змінних, і вважає будь-яку організацію соціальною системою, що входить до складу ширшої системи суспільства. Системна модель організації ґрунтується на концепціях відкритих систем з урахуванням вивчення відносин організації та зовнішнього середовища і соціальних систем, тобто включає також інструментальні (технічні, економічні, організаційні), й поведінкові
52
Предмет, методологія, завдання теорії організації
змінні. Системна модель має міждисциплінарний характер і залучає до дослідження і створення організацій такі галузі знання, як кібернетика, економічна наука, математичне моделювання, соціологія, психологія та ін.
Системній моделі організації властиві такі риси:
• організаційні цілі — забезпечення як зовнішніх (еконо
мічних, технічних і т. ін.), так і внутрішніх (соціально-психо
логічних та ін.) результатів, що знаходяться у взаємозв'язку
та визначаються станом виходів системи в цілому та її підсис
тем зокрема;
• структури і процеси — взаємозв'язані формальні і не
формальні характеристики організацій, встановлені як під
впливом централізованих розпоряджень, так і на основі нефор
мального пристосування організації до вирішення проблем,
що виникають;
• характер організаційної поведінки — дії, зумовлені
впливом зовнішніх чинників системи управління, групових і
особових відносин, регульовані лише частково;
• тип системи управління — блоковий, тобто поєднання
механістичних і органічних підсистем залежно від вимог ситу
ації (середовища, цілей, кадрів, технології);
• розвиток — організаційні нововведення і перебудови,
що виникають як свідомо, так і самовільно в міру виявлення
організаційних проблем, пошуку шляхів їх подолання, впро
вадження результатів;
• головні напрями вдосконалення — здійснення поетап
них, взаємозв'язаних заходів щодо перебудови формальних і
неформальних характеристик організацій на основі зворотно
го зв'язку.
Як видно з наведених положень, у системній моделі організації реалізується спроба забезпечити синтез раціональних і поведінкових моделей з тим, щоб, використовуючи досягнення обох напрямів теорії організації та доповнивши їх новими уявленнями про організацію як соціальну систему, перевести організаційно-управлінську теорію на нові рівні розвитку.
53
Розділ 1
Питання для самоконтролю
1. У чому полягає роль організації в розвитку суспіль
ства?
2. Визначте місце теорії організації в системі наукових
знань.
3. Назвіть об'єкт і предмет теорії організації.
4. Які методи пізнання використовує теорія організації?
Коротко охарактеризуйте їх.
5. Які функції виконує теорія організації?
6. Назвіть основні етапи еволюції теорії організації. Яка
між ними відмінність?
7. Назвіть основні напрями розвитку теорії організації.
Які особливості властиві кожній науковій школі в розвитку
теорії організації?
8. Охарактеризуйте принципи організації А. Файоля. Що
таке "місток" Файоля?
9. Який зміст бюрократичного підходу М. Вебера?
10. Які висновки дозволили зробити Е. Мейо результати
проведення Хоторнських експериментів?
11. Що таке "цілеспрямовані" організації Ч. Бернарда?
12. Охарактеризуйте теорію Х-УД. Макгрегора.
13. Який зміст моделі "смітника" Р. Сайерта?
14. Охарактеризуйте напрямки сучасної теорії організації.
15. Які основні положення класичної моделі теорії органі
зації?
16. У чому полягає неокласична модель теорії організації?
17. Назвіть характерні риси інституційної моделі теорії
організації.
18. Визначте умови, які зумовили виникнення системної
моделі теорії організації.
54
Розділ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ
2.1. Організація як універсальна категорія:
основні підходи.
2.2. Генезис організації.
2.3. Властивості організації.
2.4. Принципи організації.
2.5. Система законів організації.
2.1. Організація як універсальна категорія: основні підходи
Організації оточують сучасну людину впродовж усього її життя. В організаціях — дитячих садах, школах, інститутах, установах, клубах, партіях — люди проводять величезну частину свого часу. Організації (підприємства) створюють продукцію і послуги, споживаючи які людське суспільство живе і розвивається; організації (державні установи) визначають порядок життя в суспільстві та контролюють його дотримання; організації (громадські) є засобом вираження наших поглядів та інтересів. У кінці XX ст. організація стала фактично універсальною формою суспільного життя. Якщо революції XIX ст. (духовні і політичні) перетворили людину з істоти патріархальної в суспільну, то революції наступного століття зробили її людиною організації.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 193; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!