Найбільш глобалізовані країни
Тема 3. Середовище розвитку міжнародної економічної діяльності (МЕД)
Семінарське заняття 3
Питання до заняття
1. Потенціал міжнародних рейтингів для оцінки міжнародного економічного сере довища розвитку МЕД.
2. Протистояння глобалізму та антиглоба лізму як ознака розвитку соціокультур ного середовища країн–суб’єктів світової економіки
3. Екологічна компонента МЕД: загрози та можливості для глобального розвитку
1.І́ндекс глоба́льної конкурентоспромо́жності (англ. The Global Competitiveness Index) — глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічноїконкурентоспроможності. Розрахований за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній — великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій — провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 1979 року і в цей час представляє найповніший комплекс показників конкурентоспроможності по різних країнах світу.
Індекс глобальної конкурентоспроможності складений з 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, що впливають на бізнес-клімат в досліджуваних країнах), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, що здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями). Всі змінні об'єднані в 12 контрольних показників, що визначають національну конкурентоспроможність:
|
|
|
1. Якість інститутів.
2. Інфраструктура.
3. Макроекономічна стабільність.
4. Здоров'я і початкова освіта.
5. Вища освіта і професійна підготовка.
6. Ефективність ринку товарів і послуг.
7. Ефективність ринку праці.
8. Розвиненість фінансового ринку.
9. Рівень технологічного розвитку.
10. Розмір внутрішнього ринку.
11. КС компаній.
12. Інноваційний потенціал.
Звіт за 2013–2014 рік[ред. • ред. код]
Перші 30 місць звіту 2013–2014:[1][2]
| Місце | Країна | Індекс | |
| Станом на 2014 | Відносно торішнього звіту | ||
| 1 | ▬ |  Швейцарія
| 5,67 |
| 2 | ▬ |  Сінгапур
| 5,61 |
| 3 | ▬ |  Фінляндія
| 5,54 |
| 4 | ▲ (2) |  Німеччина
| 5,51 |
| 5 | ▲ (2) |  США
| 5,48 |
| 6 | ▼ (2) |  Швеція
| 5,48 |
| 7 | ▲ (2) |  Гонконг
| 5,47 |
| 8 | ▼ (3) |  Нідерланди
| 5,42 |
| 9 | ▲ (1) |  Японія
| 5,40 |
| 10 | ▼ (2) |  Велика Британія
| 5,37 |
Звіт за 2014–2015 рік
|
|
|
У рейтингу «Індексу глобальної конкурентоспроможності 2014–2015» Україна знаходиться на 76 місці (минулого року посідала 84 місце). З інших країн СНД, Росія за рік піднялася з 64 на 53 місце, Молдавія з 89 на 82, Киргизстан зі 121 на 108, Азербайджан з 39 на 38 місце, Казахстан зберіг 50-у позицію, Вірменія опустилася з 79 на 85.[3]
Звіт за 2015–2016 рік
У рейтингу «Індексу глобальної конкурентоспроможності 2015–2016» Україна знаходиться на 79 місці зі 140 країн.[4] Надійність банків України оцінили за найнижчим показником - 140 з 140, робота у сфері державного сектора - 130 зі 140, податкове навантаження на бізнес визначили на рівні 118 з 140.[5]
2.Сьогодні для глибокої і різнобічної оцінки стану економіки та рівня життя людей розроблено цілу низку нових макроекономічних показників. Одним із таких показників є індекс економічної свободи.
Індекс економічної свободи – агрегований показник, який включає десять факторів, що засвідчують рівень втручання уряду в економіку (торговельна політика, податкова політика, грошова політика, потоки іноземних інвестицій та капіталу, втручання уряду в економіку, банківська система, контроль за цінами та заробітною платою, власність на економічні ресурси, державне регулювання економіки, чорний ринок) [1].
|
|
|
Індекс економічної свободи щорічно розраховується Wall Street Journal і Heritage Foundation для більшості країн світу з 1995 року. Оцінюють індекс у балах в діапазоні від 0 до 100 (80 - 100 – «вільні» країни, 70 - 79,9 – «переважно вільні», 60 - 69,9 – «помірно вільні», 50 - 59,9 – «переважно невільні», 0 - 49,9 – «репресивні»).
У рейтингу економічної свободи 2013 р. у першу групу – «країн з вільною економікою» – увійшли країни, що набрали більше 80 балів. Таких в цьому році виявилося всього шість: Гонконг (90,1), Сінгапур (89,4), Австралія (82,0), Швейцарія (81,6). Нова Зеландія (81,2), Канада (80,2). У категорію «переважно вільних» країн занесені 28 держав. Серед них, зокрема: США (75,5) – 12 місце, Великобританія (74,9) – 14, Німеччина (73,4) – 18, Японія (72,4) – 25 місце. Групу «помірно вільних» відкриває Бельгія ( 69,9) – 35 місце, сюди ж потрапили: Польща (67,0) – 50, Франція (63,5) – 70 та інші країни. Найнижчу, 178-у позицію, в рейтингу має Північна Корея – у країни всього 1,0 пункту з урахуванням погіршення торішньої оцінки на 0,5 пункту.
Україна з індексом 49,3 перебуває на 155 місці серед 178 країн і класифікована у групі «репресивних» країн. Крім того, Україна знаходиться на останньому місці в рейтингу серед 43 європейських країн та посідає позицію значно нижчу за середньосвітову (60,3) (табл. 1).
|
|
|
Таблиця 1
Десять економічних свобод - Україна, світ, Європа, 2013 р.*
| Назва свободи | Значення індексу Україна | Світ (середнє значення) | Європа (середнє значення) |
| Загальне значення | 49,3 | 60,3 | 67,1 |
| Свобода бізнесу | 59,8 | 64,6 | 78,1 |
| Свобода торгівлі | 86,2 | 74,8 | 86,4 |
| Податкова свобода | 79,1 | 77,6 | 71,8 |
| Державні витрати | 37,5 | 62,5 | 41,7 |
| Грошова свобода | 78,7 | 73,9 | 77,2 |
| Свобода інвестицій | 20,0 | 54,9 | 74,2 |
| Фінансова свобода | 30,0 | 48,7 | 63,4 |
| Захист прав власності | 30,0 | 42,6 | 61,0 |
| Свобода від корупції | 21,9 | 39,3 | 55,5 |
| Свобода трудових стосунків | 49,8 | 61,7 | 62,0 |
*Джерело: складено автором за [1]
Наведені в табл. 1 дані свідчать про те, що з десяти критеріїв, що визначають загальний індекс економічної свободи, Україна має високі бали лише з трьох: у сфері торгівлі (86,2 бали), податкової (79,1 бали) та грошової свободи (78,7 бали). Найнижчі бали отримано щодо свободи інвестицій (20 балів), свободи від корупції (21,9 бали), державних витрат (37,5 бали), захисту прав власності та фінансової свободи (по 30 балів). Вітчизняна економічна система з точки зору свободи її окремих сегментів є суттєво неоднорідною. Так, високий рівень свободи торгівлі (86,2) одночасно супроводжується майже втричі меншим значенням показника фінансової свободи (30,0) та більш аніж вчетверо меншим значенням свободи інвестицій (20,0). Рівень інвестиційної свободи в Україні (20 балів) значно нижчий від середньосвітового (54,9 бали) та середнього значення по Європі (74,2). Слаборозвиненим залишається інвестиційний механізм.
Неефективність державних витрат та поширення корупції також вплинули на зниження рейтингу України за індексом економічної свободи. Показник державних витрат (37,5) на 25 пунктів менший від середньосвітового показника (62,5) та на 4,2 пункту менше від середнього по Європі (41,7). Державні витрати досягли 46 % ВВП, державний борг досяг близько 40 % ВВП. Висока і всепоглинаюча корупція впливає на всі економічні процеси в Україні.
За період з 1995 по 2013 р. величина індексу економічної свободи України зросла з 39,9 балів у 1995 р. до 49,3 балів у 2013 р. (рис. 1).
Із 1995 р. по 2002 р. Україна була у групі «репресивних» країн, з 2003 по 2008 р. країна покращила свій рейтинг і піднялась до позиції в групі країн з «переважно невільною» економікою у 2005 р. – 55,8 бали. Цей показник є найвищим для України за 1995 – 2013 рр. Однак, починаючи з 2009 р., індекс економічної свободи є нижчим за 50 балів, що зараховує Україну до групи країн, де економічна свобода обмежується і є репресивною країною.
Серед колишніх республік СРСР Естонія, Литва і Грузія увійшли у групу «переважно вільних» і за індексом економічної свободи займають 11, 21 та 22 місця відповідно. У групу «репресивних» країн серед колишніх республік СРСР увійшли лише три країни: Україна, Узбекистан та Туркменістан (табл. 2).
Таблиця 2
Рейтингова таблиця колишніх республік СРСР за індексом
економічної свободи 2013 р.*
| Рейтинг | Країна | Значення індексу | Рейтинг | Країна | Значення індексу |
| «переважно вільні» 70 - 79,9 | «переважно невільні» – 50 - 59,9 | ||||
| 11 | Естонія | 75,6 | 110 | Молдова | 57,3 |
| 21 | Литва | 73,0 | 139 | Таджикистан | 52,0 |
| 22 | Грузія | 72,6 | 140 | Росія | 51,9 |
| «помірно вільні» – 60 - 69,9 | 150 | Білорусь | 50,1 | ||
| 41 | Вірменія | 68,9 | «репресивні» – 0 - 49,9 | ||
| 42 | Латвія | 68,7 | 155 | Україна | 49,3 |
| 67 | Казахстан | 63,7 | 163 | Узбекистан | 46,5 |
| 81 | Азербайджан | 61,3 | 171 | Туркменістан | 42,2 |
| 85 | Киргизія | 61,1 | |||
Отже, аналіз індексу економічної свободи України в розрізі його десяти складових показує, що значення лише трьох компонентів – «свобода торгівлі», «податкова свобода» і «грошова свобода» перевищують середньосвітові і лише «податкова свобода» середнє значення по Європі. Особливо низькі значення порівняно з середньосвітовими отримали такі компоненти як «державні витрати», «свобода інвестицій», «фінансова свобода», «захист прав власності», «свобода від корупції». Серед країн колишніх республік СРСР Україна за показником економічної свободи випереджає лише Узбекистан та Туркменістан.
3.Індекс визначає ступінь глобалізованостіокремо узятої країни за допомогою розкладання цього процесу на окремі складові. Індекс демонструє політичну, соціальну, економічну і технологічну інтеграцію країни у світове співтовариство.
Усього відслідковується 17 різних критеріїв.Серед них рівень міжнародної торгівлі й інвестицій, участь у міжнародних організаціях і програмах, включаючи місії ООН, розвиток міжнародного туризму, кількість телефонних переговорів із зарубіжжям.
Цілих три критерії для визначення індексу глобалізації відведено рівню розвитку в країні мережі Інтернет:
· кількість користувачів.
· кількість хостів.
· перелік безпечних послуг, за допомогою яких здійснюється комунікація, пошук інформації, а також грошові трансакції.
Індекс глобалізованості вимірює рівень особистих контактів за межами даної країнишляхом комбінування даних про міжнародні телефонні дзвоники, туризм, грошові перекази та інші міжнародні трансакції.
У економіці:
· вимірюється ступінь економічної інтеграції;
· відслідковується рух товарів і послуг, вивчаючи зміну частки кожної країни в міжнародній торгівлі;
· вимірюється відкритість національних економік, зіставляючи внутрішні і світові ціни;
· відслідковується рух грошових потоків, зводячи в таблиці внутрішні і зовнішні потоки прямих іноземних інвестицій і портфельного капіталу, а також платежі іноземним інвесторам і надходження від зовнішніх інвестицій.
Останні роки індикатори глобальної інтеграції демонструють значний ріст. Це можна простежити на пожвавленні туристичного бізнесу, рекордній оцінці трафіку міжнародних телефонних переговорів, поширення та розширення мережі Internet і т. д.
Нові інформаційні технології сприяють процесам глобалізації не тільки шляхом полегшення спілкування, а й певної ідеологізації. Окрім того інформаційні технології дають країнам можливість підтримувати високий ступінь економічної інтеграції один з одним. Найбільш очевидна ця інтеграція на фінансових ринках, що використовують останні інформаційні технології для звертання $1,5 трлн. по усьому світі щодня. Потоки облігацій і акцій відносно 1970 року збільшилися в 54 рази в США, 55 разів - у Японії і 60 разів - у Німеччині.
Але з огляду зменшення обсягів зовнішньої торгівлі спричинених кризами в Латинській Америці, Азії, Росії, складається ситуація, коли глобальна інтеграція на технологічному рівні значно випереджає економічну, оскільки для цієї сфери характерним на сьогодні є уповільнення темпів зростання.
Практичні цифри виявляються дуже несподіваними, починаючи від швидкості і масштабів глобальної інтеграції і закінчуючи впливом глобалізації на різницю в доходах населення, процеси демократизації і ступінь корумпованості окремо узятої країни.
Наприклад США, що має зовнішні риси світового панування, виявляється не є лідером в глобальних інтеграційних процесах. Згідно з цим індексом втягненість тієї чи іншої крани у процес глобалізації співвідноситься з обсягом її міжнародного обміну і з багатством міжнародних зв’язків.
Поряд з "традиційними факторами національної могутності країни (територія, населення, рівень економічного зростання, чисельність армії та ступінь її укомплектування, науково-технічна база, система союзів та ін.) глобалізація висуває на перший план нові фактори сили:
· інформаційно-комунікаційний потенціал,
· положення на світових фінансових ринках,
· сучасні технології,
· спроможність впливати через міжнародні організації,
· ідейно-політичні важелі.
З огляду на це поточний розподіл країн за ступенем глобалізованості є цілком закономірним.
Рейтинг країн за ступенем глобалізації:
| 1. Ірландія | 11. Норвегія |
| 2. Швейцарія | 12. США |
| 3. Сінгапур | 13. ФранціяІталія |
| 4. Голландія | 14. Німеччина |
| 5. Швеція | 15. Португалія |
| 6. Фінляндія | 16. Чеська республіка |
| 7. Канада | 17. Іспанія |
| 8. Данія | 18. Ізраїль |
| 9. Австрія | 19. Нова Зеландія |
| 10. Великобританія | 20. Малайзія |
Найбільш глобалізовані країни
Найкраще використали процес глобалізації такі країни як Ірландія, Швейцарія, Сінгапур, Нідерланди, Швеція. Це зумовлено тим, що ці невеликі за розміром країни використали глобальні ринки щоб отримати ті товари, фінансові засоби та послуги, які неможливо отримати чи виробити на національному рівні, а з іншого боку вони глобалізували свої унікальні ресурси (вигідне географічне положення, унікальні людські, інтелектуальні чи геокліматичні ресурси), що і забезпечило їм місце та певну цінність у глобальному розподілі праці.
Як приклад вдалого використання географічного розміщення можна навести Нідерланди, які крім економічних факторів виграють від свого розташування біля гирла ріки Рейн, що з'єднує країни, на які припадає практично три чверті всієї зовнішньої торгівлі Німеччини.
Протягом останнього часу інвестиції в економіку Голландії, так само як і інвестиційні потоки, що направляються з Голландії за кордон, досягли рівня, перевершити який вдалося лише деяким країнам. Масштабні реформи, спрямовані на дерегулювання економіки і підвищення еластичності ринку праці, сприяли збільшенню припливу іноземних інвестицій з 8% ВВП у 1995 році до 19% ВВП у 1998 році. При цьому приплив портфельних інвестицій збільшився за цей же період з 5% ВВП до більш 30% ВВП - тобто досягли найбільшого рівня у світі, що перевищує в два рази рівень Німеччини і Франції й у п'ять разів - рівень Великобританії.
У Швеції і Швейцарії, де невеликий внутрішній ринок і висококваліфікована робоча сила, є здатність конкурувати в будь-якому місці світу через розвиток глобальних компаній. На ступінь глобалізованості невеликих країн впливає ще безліч інших факторів. Сінгапур активно сприяє міжнародному туризму (на одного мешканця Сінгапуру припадає три туристи). Окрім того він значно перевершує інші країни в ступені міжнародних контактів між людьми і вихідних міжнародних дзвоників на душу населення, що складають 390 хвилин у рік. Не зважаючи на високі обсяги торгівлі та рівень прямих іноземних та портфельних інвестицій, повна приватизація і прямий контроль над Інтернетом створили гальмуючий ефект у цій країні.
З огляду на це можна зазначити, що Інтернет відіграє значну роль у процесі глобалізації. Розвиток Інтернет технологій також дозволив Швеції і Фінляндії досягти високого ступеня інтеграції з усім іншим світом, і надалі вона, як видно, буде поглиблюватися швидше і швидше. Можливо, саме цим країнам у найближчі роки призначено стати лідерами в процесах глобалізації, змістивши з цієї позиції Сінгапур.
У цей же час, значний відрив невеликої кількості країн від усього іншого світу і відсутність яких-небудь зрушень у багатьох країнах, що залишаються за процесами глобалізації, дає можливість стверджувати, що в найближчі роки розривши між першою й останньою групами країн буде тільки збільшуватися.
Індекс сприйняття корупції (англ. Corruption Perceptions Index, CPI) — щорічний рейтинг країн світу, що укладається організацією Transparency International з 1995 року. Країни у рейтингу впорядковані за показником рівня корупції, який базується на оцінках підприємців та аналітиків. У рейтингу за 2015 рік відображено сприйняття корупції у 167 країнах за шкалою від 100 (немає корупції) до 0 (сильна корупція).
Методологія[ред. • ред. код]
Індекс базується на декількох незалежних опитуваннях, у котрих беруть участь міжнародні фінансові та правозахисні експерти, в тому числі з Азійського та Африканського банків розвитку, Світового банку та міжнародної організації Freedom House.
Критика[ред. • ред. код]
Георгій Дерлугян, професор соціології Північно-західного університету, зазначив, що корупцію виміряти вкрай складно, і що рейтингам не слід довіряти остаточно: «За всіма рейтингами Transparency International Ісландія займала перші місця, — говорить він. — Поки ми не з'ясували якими там насправді були банки, як вони контактували з кількома владними сім'ями та з двома політичними партіями, які правлять країною останніми десятиріччями. Цей приклад показує, наскільки недовершеним є індекс».[5]
Індекс людського розвитку — це узагальнений показник, що складається з декількох компонентів, який регулярно розраховується співробітниками Організації Об’єднаних Націй для проведення порівнянь країн між собою.
Призначення індексу
Концепція індексу людського розвитку (ІЛР) була розроблена в 1990 році групою фахівців Організації Об’єднаних Націй, які займалися питаннями здійснення міждержавних порівнянь. У процесі роботи над цією темою їм стало ясно, що різні країни занадто сильно розрізняються між собою, щоб для забезпечення їх співставлення можна було обійтися якимось одним критерієм.
В результаті дослідницька команда, очолювана Махбубом-уль-Хаком, запропонувала зведений показник, заснований на декількох критеріях. При цьому в процесі використання концепція індексу зазнала достатньо серйозних змін: так, в 2010 році був істотно розширений спектр критеріїв, що враховуються при його визначенні, а в 2013 році індекс, який раніше носив назву «Індекс розвитку людського потенціалу», був перейменований в «Індекс людського розвитку».
В даний час фахівці ООН щорічно розраховують цей індекс для 169 країн. В процесі здійснення розрахунків всі вони розбиваються на 4 групи: країни з дуже високим ІЛР, з високим ІЛР, з середнім ІЛР і з низьким ІЛР. При цьому кожна група країн складається із 42 держав (в групу з високим ІЛР входять 43 країни), так що чисельність групи кожен рік залишається незмінною, а ось її склад постійно змінюється.
Склад індексу
Для розрахунку індексу людського розвитку ООН використовує три основні групи показників, кожна з яких, в свою чергу, є інтегральною, тобто розраховується на підставі кількох вхідних в неї параметрів. Так, перша група показників являє собою оцінку очікуваної тривалості життя в розглянутому регіоні, яка, зокрема, залежить від екологічної обстановки, рівня розвитку медицини та інших факторів.
Друга група показників призначена для оцінки рівня грамотності населення аналізованого держави. Вона, в свою чергу, базується на поширеності і доступності освітніх установ, якості освіти в країні, розвитку освітньої інфраструктури, наприклад бібліотек і підготовчих курсів, і на інших характеристиках країни.
Нарешті, третя група показників, що використовуються для розрахунку індексу людського розвитку, що ґрунтується на оцінці рівня життя населення в конкретній державі. Рівень життя ж, на думку фахівців ООН, залежить від рівня доходів, продуктивності праці, рівня цін в державі, інфляції і подібних параметрів.
2Наслідки глобалізації та антиглобалізм
Глобалізація - це об'єктивний процес планетарного масштабу, який має як позитивні наслідки, так і негативні.
Позитивні наслідки.
Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: примножуються можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу вирішення загальних проблем людства.
Як позитивні наслідки (переваги) глобалізаційних процесів можна назвати:
1. Глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного поділу праці. У її умовах ефективніше розподіляються засоби і ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя і розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього витратах).
2. Важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до економічного зростання.
3. Переваги глобалізації пов'язані також із виграшем від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони.
4. Глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і розповсюдження їх серед країн. У її умовах темпи зростання прямих інвестицій набагато перевершують темпи зростання світової торгівлі, що є найважливішим чинником в трансферті промислових технологій, утворенні ТНК, що безпосередньо діють на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються економічними вигодами від використання передового науково-технічного, технологічного і кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях зарубіжних країн в інших країнах, в цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткі терміни і при відносно менших витратах.
5. Глобалізація сприяє загостренню міжнародної конкуренції. Часом стверджується, що глобалізація веде до досконалої конкуренції. Але, мова швидше повинна йти про нові конкурентні сфери і про жорсткіше суперництво на традиційних ринках, яке стає не під силу окремій державі або корпорації. Адже до внутрішніх конкурентів приєднуються необмежені в діях сильні зовнішні. Глобалізаційні процеси в світовій економіці вигідні, перш за все, споживачам, оскільки конкуренція дає їм можливість вибору і знижує ціни.
6. Глобалізація може привести до підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.
7. Глобалізація дає країнам можливість мобілізувати значний об'єм фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати ширший фінансовий інструментарій на збільшеній кількості ринків.
8. Глобалізація створює серйозну основу для вирішення загальних проблем людства, в першу чергу, екологічних, що обумовлено об'єднанням зусиль світової спільноти, консолідацією ресурсів, координацією дій в різних сферах.
Кінцевим результатом глобалізації, як сподіваються багато фахівців, повинне стати загальне підвищення добробуту в світі.
Негативні наслідки.
Глобалізаційні процеси найчастіше зустрічаються в розвинених країнах і викликають серйозні побоювання в світі, що розвивається. Це пов'язано з тим, що переваги глобалізації розподіляються нерівномірно. Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, перш за все, між промислово розвиненими країнами і лише в другу чергу охоплюють країни, що розвиваються. Глобалізація укріплює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги. У той же час розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного поділу праці загрожує заморозити нинішнє положення менш розвинених країн, так званої світової периферії, які стають швидше об'єктами, ніж суб'єктами глобалізації.
Отже, ступінь позитивного впливу глобалізаційних процесів на економіку окремих країн залежить від місця, яке вони займають в світовій економіці, фактично основну частину переваг отримують багаті країни або індивіди.
Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному і інтернаціональному рівнях. Відбувається не вирівнювання доходів, а швидше їх поляризація. В її процесі країни, що швидко розвиваються, входять в коло багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них.
Замість того щоб знищувати або ослабляти прояви нерівності, інтеграція національних економік в світову систему, навпаки, підсилює їх і робить у багатьох відношеннях гострішими.
Глобалізація призводить до поглиблення неоднорідності, до виникнення нової моделі світу - світу 20:80, суспільства однієї п'ятої. 80 % всіх ресурсів контролює так званий "золотий мільярд", який охоплює лише п'яту частину населення планети (зокрема США і країни Західної Європи - 70 % світових ресурсів). 20 % процвітаючих країн розпоряджаються 84,7 % світового ВНП, на їх громадян доводиться 84,2 % світової торгівлі і 85,5 % заощаджень.
З 1960 року розрив між багатими і бідними країнами більш ніж подвоївся, що статистично підтверджує неспроможність всяких обіцянок справедливості в наданні допомоги країнам, що розвиваються.
Розвинені країни, використовуючи глобалізацію в своїх інтересах, прагнуть закріпити існуючий статус-кво. Великі побоювання викликає бажання США підсилити однополярність світу.
Неоднорідність світу виявляється і в наступних даних: всього лише 358мільярдерів володіють таким же багатством, як і 2,5мільярда осіб, разом узяті, майже третина населення Землі.
В умовах глобалізації можливий прояв руйнівного впливу, пов'язаного з цим процесом, що може призвести до розриву традиційних зв'язків усередині країни, деградації неконкурентоздатних виробництв, загостренню соціальних проблем, агресивному проникненню чужих даному суспільству ідей, цінностей, моделей поведінки. Як проблеми, глобалізаційних процесів у всіх країнах, можна назвати:
- нерівномірність розподілу переваг від глобалізації в розрізі окремих галузей національної економіки;
- можлива деіндустріалізація національних економік;
- можливість переходу контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів в інші руки, зокрема до сильніших держав, ТНК або міжнародним організаціям;
- можлива дестабілізація фінансової сфери, потенційна регіональна або глобальна нестабільність обумовлена взаємозалежністю національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки.
Антиглобалізм.
Антиглобалістський рух, виступаючий проти руйнівних (в першу чергу соціальних) наслідків технологічного прогресу є не менш органічним породженням глобалізації, чим світова фінансова або телекомунікаційна спільнота.
Його без всяких перебільшень можна назвати "оборотною стороною" сяючої медалі глобалізації. Більш того: цей рух є свого роду "вбудованим стабілізатором" технологічного і соціального розвитку, причому не тільки розвинених країн, але і всього людства.
Це феноменальний результат, якщо пригадати молодість антиглобалізму як суспільного явища: вперше він заявив про себе лише в кінці 1999 року - зривом міністерської конференції СОТ.
Істотно і те, що парадоксальне зародження антиглобалістського руху саме в розвинених країнах сприяло якщо і не усвідомленню, то, в усякому разі, відчуттю керуючими структурами, цих країн наявності аналогічної проблеми не тільки на міжнародній арені, але і в своїх власних суспільствах.
Орієнтація на проблеми нерівності, що зростає, як у внутрішньому, так і в міжнародному житті, а також сама постановка проблеми справедливості, що наполегливо витісняється з суспільної свідомості "новими багачами" з "інформаційного класу", дозволяє розглядати антиглобалістський рух як нову, стихійно виниклу і таку, що постійно розвивається ліву ініціативу, що має фундаментальне значення для всього подальшого розвитку людства.
У своїй основі, антиглобалістський рух направлений на досягнення соціальних цілей; джерело його рушійної сили - усвідомлення зростаючої нерівності, і її чіткої обумовленості процесами глобалізації.
Протестуючи проти руйнівних наслідків процесів глобалізації, антиглобалісти послідовно заперечують системи цінностей, що нав'язуються сучасному людству адептами глобалізації.
При всіх відмінностях в поглядах представники антиглобалістського руху в цілому прихильні традиційній гуманітарній системі цінностей, заснованій на гуманістичних ідеалах, уявленнях про необхідність солідарності і прагнення до справедливості як необхідної домінанти суспільного розвитку.
3. Світові лідери та розвиток міжнародних економічних відносин наразі ставлять екологічну тематику на чолі багатопланової політики світу. Яскравою ілюстрацією цього є події навколо конференції в Копенгагені зі змін клімату та на самому Саміті; діаметрально протилежні переконання наукових шкіл, політичних об'єднань та, навіть, урядів щодо боротьби з "потеплінням" та ролі у цьому процесі антропогенного фактору. Екологічні скандали зазвичай розгортаються навколо розвинутих країни, а суть їх пов’язана з відповідальністю (у тому числі і економічною, або перш за все економічною) конкретних осіб, виробників, перевізників тощо за заподіяні збитки та використання ресурсів. Можна сказати, що нині людство дійшло висновку, що розв’язання проблем загальнопланетарного масштабу повинно починатись з досягнення консенсусу між зацікавленими сторонами, гармонізації спочатку уявлень та позиції, а потім дій інститутів влади. Водночас світова спільнота все ще залишається на рівні пошуку точок дотику та підґрунтя (економічного, політичного, методологічного тощо) для розробки планів дій, а інтенсифікація зусиль щодо вирішення конкретних проблем продовжує носити загально-декларативний характер. Гармонізація відносин у сучасному важлива за багатьма аспектами – тероризм, голод, освіта, втім, на нашу думку, не менш важливим та актуальним сьогодні є питання забезпечення міжнародної екологічної безпеки (далі – МЕБ) та сталого розвитку планети на засадах багатостороннього співробітництва. У підтвердження цього, можна навести і той факт, що екологічна безпека – одна з головних компонент міжнародної безпеки, що визнано міжнародною спільнотою у відповідних резолюціях Генеральної асамблеї ООН (5 грудня 1986 р. та 7 грудня 1987 р.). Відтак захист та відновлення навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів тісно пов’язані з забезпеченням міжнародної безпеки по всіх її аспектах, та є стимулом для активізації розвитку міжнародно-правового регулювання.
МЕБ (за В. Кириленко та І. Третьяковою [1,с.1284]) передбачає такий стан міжнародних відносин, при якому забезпечується збереження, раціональне використання, відтворення та підвищення якості навколишнього природного середовища, та при якому національна діяльність окремих держав виключає нанесення екологічної шкоди іншим країнам та всьому світовому співтовариству.
МЕБ може розглядатись і як процес інтеграції, регіоналізації, лібералізації та демократизації міжнародних відносин, що формує комплекс екологічних умов існування людства і впливає на функціонування інституцій, підприємств, організацій, через створення спеціальних режимів взаємовідносин країн з метою упередження екологічних небезпек. Особливої актуальності ці питання набувають в умовах глобалізації, у тому числі й екологічної.
Під екологічною глобалізацією ми розуміємо – процес формування та розвитку єдиного загальносвітового еколого-економічного простору шляхом забезпечення МЕБ на основі розповсюдження нових технологій, посилення екологічної складової в інвестиціях, формування світового ринку екологічних послуг та товарів, співпраці в сфері охорони навколишнього природного середовища.
Науковці сходяться у думці, що розуміння глобальності та системності характеру екологічних загроз або різке зростання наслідків глобальних загроз екологічного характеру, приходиться на 60-ті роки минулого століття і саме цей час можна вважати початком роботи зі створення системи забезпечення МЕБ (детальніше у роботах 4-7). Одним з рушійних факторів активізації цього процесу стала Чорнобильська катастрофа 1986 р. від якої постраждали мільйони людей не тільки в Україні але і за її межами, а наслідки її залишаються не до кінця вивченими і на сьогодні.
Вирішення національних та міжнародних екологічних проблеми в сучасному світі вимагає інтегрованих підходів для запровадження більш ефективної системи міжнародних екологічних відносин. На думку фахівців, розвиток сучасного міжнародного права та економічних відносин повинні відбуватись з урахуванням концепцій сталого розвитку, ноосфери, фізичної економіки [2, с.214].
Аналіз процесів, що відбуваються в світі, дозволяє говорити про передумови створення системи МЕБ, що у свою чергу потребує створення на прийняття конкретних правових принципів та зобов’язань, рекомендації щодо вдосконалення інституціонального забезпечення.
Найбільш узагальнено завдання для розв’язання глобальних екологічних проблем та забезпечення МЕБ можна сформулювати як
-дослідження глобальних енергетичних та біогеохімічних круговоротів (індустріальні та біосферні процеси), зокрема, перспективи та виклики розвитку традиційної та альтернативної енергетики, динаміка та прогноз обсягів викидів, скидів, поховань та знешкодження забруднюючих речовин та відходів тощо;
-розробка та запровадження систем спостережень та моніторингу на глобальному рівні: розвиток нових систем спостереження, у тому числі і в космосі, обмін даними супутників та створення загальних баз даних і т.ін.;
-аналіз глобальних змін у біорізноманітті, зокрема пошук шляхів його збереження, виявлення нових видів;
-розробка теоретико-методологічних засад дослідження екологічних змін на основі синергетичного поєднання досягнень у різних галузях знань;
-робота з обґрунтування, розвитку та підтримки міжнародних зусиль, у тому числі створення та підтримка роботи комплексних міжнародних програм, фінансова та наукова підтримка регіональних міждержавних проектів тощо.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 1096; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!