Відсутність чіткого формулювання складу злочину і широке свавілля судді.
Ст.1 Конституції України проголосила нашу державу правовою соціальною державою, яка повинна визнавати та забезпечувати основні соціальні права людини і громадянина. Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Право соціального захисту – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина. Соціальний захист — це система суспільних відносин, призначена для задоволення матеріальних потреб громадян із спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чи як доповнення до неї у випадках, передбачених законодавством, з урахуванням трудового стажу громадян чи соціального фактора або без урахування цих обставин. М.О. Буянова вважає, що соціальний захист більш широке поняття, і хоч основні питання соціального захисту громадян належать до права соціального забезпечення, соціальний захист здійснюється також і за допомогою інших галузей права — трудового, цивільного, житлового, сімейного, екологічного права та іншими галузями права. У вузькому сенсі розуміння соціального захисту становить власне соціально-захисну діяльність держави щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків. Одним із елементів соціального захисту громадян є соціальне забезпечення. Соціальне забезпечення можна визначити як організаційно-правову діяльність держави, спрямовану на матеріальне забезпечення осіб, які не мають виходу на ринок праці, не застраховані в системі загальнообов’язкового соціального страхування, зазнали соціального ризику, внаслідок чого втратили здоров’я або засоби до існування і не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців. Суттю соціального забезпечення є діяльність держави щодо надання особі гарантованого законом мінімуму засобів до існування для забезпечення достатнього рівня життя. Види соціального забезпечення: 1)пенсії; 2) соціальна допомога (наприклад, державна допомога сім’ям з дітьми); 3) пільги (надання права безкоштовного проїзду в громадському транспорті окремим категоріям громадян); 4) утримання непрацездатних громадян у будинках для старих та інвалідів. Соціальне забезпечення здійснюється за рахунок спеціальних фондів державного бюджету. 2. Предметом - є коло однорідних суспільних відносин, які можуть бути врегульовані лише певною системою правових норм . Отже, предметом правового регулювання права соціального забезпечення є три основні групи суспільних відносин: майнові, управлінські, охоронні. Основою суспільних відносин, які визначають предмет права соціального забезпечення, є пенсійні відносини та відносини із надання допомоги та соціальних послуг. Методом права соціального забезпечення є поєднання кількох способів регулювання: влади й підпорядкування (один суб’єкт вимагає призначення певного виду соціального забезпечення, а другий — зобов’язаний його надати); юридичної рівності (жоден із суб’єктів не створює нових норм, а діє відповідно до актів, прийнятих уповноваженими органами); дозволу (право вибирати той чи інший вид соціального забезпечення); наказу (щодо платників податків); заборони (забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за призначенням). 4. Принципи права — це керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання. Значення принципів полягає в тому, що вони у стислому вигляді відбивають найсуттєвіші риси права. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права. Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права. Такими принципами є: а) закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав; б) юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах; в) верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави; г) взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків; ґ) регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загально-дозволеним типом правового регулювання: "дозволено все, що прямо не заборонено законом"; д) діяльність органів і посадових осіб за принципом: "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом"; е) чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків; е) здійснення правосуддя тільки судами як найефективніша гарантія прав людини. ж) юридична відповідальність людини за свою протиправну поведінку; з) обов'язкова дія принципу презумпції невинуватості особи в суспільстві. Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність. Наприклад, рабовласницькому типу права були притаманні такі принципи: тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями; вплив релігії на формування права; невизнання рабів суб'єктами права; яскраво виражений класовий характер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабовласницьку власність;
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
відсутність чіткого формулювання складу злочину і широке свавілля судді.
Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах.
До них відносять, наприклад, такі:
Принцип демократизму,
Принцип законності,
Принцип гуманізму,
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 245; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!