Теоретико-методологічні підходи до формування облікової політики як елемента системи управління

Тема 3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ

Облікова політика як елемент організації функціонування обліково-економічної служби суб'єкта господарювання

У зв'язку з процесом реформування вітчизняного бухгал­терського обліку відповідно до вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) останнім часом як науковими працівниками, так і практиками більше уваги приділяється методиці та організації обліку, ніж організації праці обліково го персоналу.

Таким чином, під час обґрунтування елементів облікової політики є необхідним враховувати умови праці, зокрема наявність комп'ютерної техніки та програмного забезпе­чення.

Організаційні аспекти бухгалтерського обліку ґрунтують­ся на нормативному законодавстві, зокрема Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідно до якого, відповідальність за організацію бухгалтерського об­ліку, дотримання законодавства під час виконання господар­ських операцій покладається на власника або керівника під­приємства. Проте облікова політика підприємства формуєть­ся головним бухгалтером і затверджується лише керівником. Тому організацію бухгалтерського обліку можна визначити як комплекс заходів з упорядкування облікової роботи, а саме:

-які здійснюються керівником підприємства і сприяють підвищенню ефективності праці облікових працівників;

-які реалізуються обліковим апаратом і спрямовуються на забезпечення фінансового контролю за діяльністю персоналу.

Відповідно до структури робочих планів рахунків, особливос­тей виробничо-господарської діяльності, складу та змісту облі­кових робіт формується структура облікової служби, а саме: відокремлюються відділи, сектори, обліково-контрольні групи.

Для великих підприємств з централізованою системою обліку доцільно використовувати відділи обліку виробничих за­писів, невиробничих активів, праці та заробітної плати, вироб­ничої діяльності, фінансових розрахунків та реалізації звіт­ності. На невеликих підприємствах таке структурування має відмнність і можливим є варіант поділу за територіальними виробничими підрозділами або сегментами діяльності.

Окрім розміру підприємства, суттєвий вплив на структуру бухгалтерського апарату має прийнятий порядок розподілу облікових робіт між окремими ділянками господарської ді­яльності. У зв'язку з цим у сучасних умовах застосовують дві системи організації обліку — централізовану та децентралізо­вана.

Централізація обліку передбачає зосередження синтетич­ного й аналітичного обліку, складання балансу і звітності в го­ловній бухгалтерії, тоді як у підрозділах підприємства (цехах, бригадах, відділеннях) здійснюється первинний облік. За цен­тралізації бухгалтерського обліку узагальнення облікових да­них здійснюється в головній бухгалтерії, що дає змогу раціо­нально організовувати працю робітників бухгалтерії, викорис­товувати сучасні засоби автоматизації обліку. Централізація обліку застосовується як на малих і середніх, так і на великих підприємствах.

Децентралізація, обліку полягає в тому, що в окремих структурних підрозділах підприємства не тільки оформлю­ються первинні документи, а й ведеться синтетичний та аналі­тичний облік, складаються бухгалтерські баланси і звітність. Підрозділи надають баланси в головну бухгалтерію, де і зво­дяться в цілому по підприємству. Працівники головної бух­галтерії здійснюють контроль за роботою бухгалтерій підроз­ділів господарства. Основними недоліками децентралізації обліку є розрізненість роботи апарату, проблемність застосу­вання єдиної облікової політики, впровадження автоматизації облікових процесів, яке призводить до подорожчання обліко­вої інформації, що не завжди ефективно. Проте за певних умов: децентралізація обліку є необхідною.

Децентралізації обліку притаманні переваги, які полягають в тому, що бухгалтерський облік як функція управління реалізується безпосередньо в місцях здійснення операцій. Наближення працівників обліку до об'єкта управління оптимізує інформаційну, аналітичну і контрольну функції бухгалтерського обліку. З'являється можливість проведення аналізу й оцінки стану системи управління ефективністю виробництва, формування маржинального доходу та прибутку в кожному підрозділі організації.

Необхідність децентралізації обліку, таким чином, зумов­лена в бухгалтерському обліку і системі управління застосу­ванням концептуальних положень теорії "максимальної ко­рисності", а також моделі використання управління виробни­чим підрозділом "затрати — випуск — результат". Децентра­лізований облік — не самоціль, його застосування є доцільним у зв'язку з територіальною або оперативно-управлінською від­особленістю підрозділів та служб організації, тобто децент­ралізацією управління.

У сучасних умовах на практиці зустрічається часткова децентралізація бухгалтерського обліку. Вона полягає в тому, що в підрозділах підприємства паралельно з документами і зведеними виробничими звітами ведеться аналітичний облік, проводиться зведення та групування облікових даних, яке об­межується складанням виробничих звітів. Часткова децент­ралізація обліку є доцільною для застосування на підприєм­ствах, де підрозділи працюють на підставі господарського (ко­мерційного) розрахунку і використовують сучасні форми орга­нізації виробництва, праці та її оплати.

Таким чином, для узагальнення й оперативної роботи бух­галтерської служби в умовах складного взаємозв'язку зі всіма сторонами й аспектами функціонування підприємства важли­ве значення має внутрішня регламентація діяльності обліко­вої служби, а саме Положення про бухгалтерію. В ньому ви­значається роль і місце бухгалтерської служби в організа­ційній структурі апарату управління, її підлеглість, основні завдання і функції бухгалтерії, її права, обов'язки і відпові­дальність, внутрішня організаційна структура, показники оцінки роботи і форми стимулювання.

Графік документообігу є складовою внутрішніх регла­ментів з організації обліку на підприємстві. Він розроб­ляється працівниками бухгалтерського відділу та додається до наказу про облікову політику. Розроблення цього документа вимагає глибоких знань технологічних особливстей та чіткої постановки облікових задач інформаційного забезпечення управління. Необхідно створювати творчі групи до яких доцільно включати представників технологічних служб, економічного відділу та бухгалтерії.

 

Теоретико-методологічні підходи до формування облікової політики як елемента системи управління

Є три основні підходи до формування управлінської систе ми підприємства: ресурсний, процесний та організаційний які можна трактувати і як підходи до формування облікової політики.

Більшість управлінських проблем виникають на підпри­ємствах у зв'язку з господарськими процесами, які приводять до використання ресурсів, одержання доходів, формування фі­нансових результатів. Вони різноманітні за своїм економічним змістом, це потребує виділення в їх складі однорідних сукуп­ностей, стосовно яких є принципово різні цілі та засоби їх до­сягнення, а відтак і проблеми, що мають бути вирішені у ме­жах облікової політики. Аргументи на користь процесного підходу до формування облікової політики такі:

— обліковий запис за дебетом одного рахунку та кредитом іншого є динамічним в усіх без винятку випадках, тобто відоб­ражає сам процес у динаміці: зміни в засобах та джерелах — це в чистому вигляді процес, динаміка, а залишки на рахунках характеризують названі об'єкти в статиці;

— неможливість управляти саме ресурсами, які не підда­ються управлінню у зв'язку з нездатністю сприйняти управ­лінські команди;

— здатністьуправляти лише людьми, а через них — проце­сами.

Саме тому, класифікація господарських процесів у межах різних сфер діяльності підприємства як певних сукупностей має бути першим кроком на шляху розроблення облікової політики.

У навчальній літературі з основ бухгалтерського обліку класифікація господарських процесів, по суті, зведена до виділення трьох їх видів: постачання, виробництва, збуту. Але такий поділ дає лише загальне уявлення про господарські процеси, достатнє для вивчення цього курсу. У реальному господарському житті їх перелік значно ширше, а самі процеси — набагато складніші. Саме у межах процесів здійснюються окремі господарські операції, які приводять до зміни форм засобів, видів джерел, виникнення нових джерел тощо. Отже, у такій класифікації не розкрито різноманіття господарської діяльності та господарських операцій, що повинні бути охоплені під час формування облікової політики.

Більш детально, ніж у навчальній літературі з обліку, класифікації господарських процесів досліджувалися в дисертаціях, статтях та монографіях різних авторів. Дослідження таких класифікацій, призначених для різних цілей, показало, що важко чітко відокремити ресурси від економічних про­цесів. Наприклад, на розвиток підходів авторів до розгляду системи економічних об'єктів як процесу кругообігу про­мислового капіталу було розроблено дворівневу класифікацію об'єктів управління. В ній ресурси позначені як об'єкти пер­шого порядку, а їх деталізація в об'єктах другого порядку є саме класифікацією процесів відповідних стадій кругообігу капіталу, які змінюють його форму.

Характерним є підхід, за якого в єдину класифікаційну су­купність зведено ресурси, процеси, витрати та результати. Цей підхід не враховує важливі для розроблення облікової політи­ки характеристики окремих об'єктів, включених у так звану універсальну класифікацію.

Також є підхід, який застосовує поєднання класифікацій­них ознак: він групує процеси за двома критеріями: за видами (технічна підготовка, матеріальне забезпечення та ін.) і стадія­ми життєвого циклу. Такий підхід недоцільний під час форму­вання облікової політики.

Для цілей бухгалтерського обліку, крім зазначеного вище поділу в обліковій літературі господарських процесів, застосо­вується поділ доходів, витрат та фінансових результатів за ви­дами діяльності. Підприємство здійснює діяльність, яка, у свою чергу, складається з господарських процесів та операцій. Діяльність під час її відображання в бухгалтерському обліку поділяється на звичайну, надзвичайну, операційну, фінансову, інвестиційну тощо.

Такий погляд на поділ діяльності, а відтак і процесів, які її складають, закріплено в П(С)БО та Плані рахунків. Ця класи­фікація є доречною для ведення поточного фінансового обліку та складання звітності, але не є достатньо деталізованою для цілей розроблення облікової політики як елемента управління.

Об'єктивний поділ підприємства як цілісної систе­ми на дві підсистеми, одна з котрих безпосередньо здійснює господарські процеси відповідно до його цілей, а друга призначена для управління цими процесами, зумовлює необхідність розкрити склад управлінської підсистеми, яку розгля­немо як систему, що, у свою чергу, має власні підсистеми й елементи.

Це необхідно тому, що проблемні питання облікової політи­ки виникають не в якійсь абстрактній системі. Вони пов'язані з конкретними сторонами функціонування системи управлін­ня, її складовими — функціями, структурою тощо. Природно, треба знайти склад системи, цілі та завдання, що постають пе­ред окремими її підсистемами, їх властивості й можливості, інші змістовні характеристики.

Складниками системи управління є:

— закони управління, тобто найбільш суттєві взаємозв'яз­ки між елементами системи управління, які забезпечують її цілісність і дієвість;

— функції і методи управління, тобто конкретні форми і прийоми цілеспрямованого впливу органів управління на ін­тереси й умови життєдіяльності учасників колективної праці;

— інформація як сукупність даних про соціальні і виробни­чі процеси;

— інструментарій і важелі такого впливу, як плани, рі­шення, державні замовлення, норми і нормативи, форми ма­теріального стимулювання;

— організаційна структура, тобто внутрішня побудова системи управління, що відображає особливості суспільного розподілу праці та її кооперації, специфіку виконання кон­кретних функцій і методів управлінської діяльності;

— технічні засоби збирання, оброблення і зберігання ін­формації, що суттєво підвищують продуктивність управлінсь­кої праці;

— кадри управління — керівники, фахівці, допоміжний персонал.

Для цілей формування облікової політики має методичне значення врахування типу організаційних структур (лінійнії, лінійно-функціональна, програмно-цільова) та їх якісних характеристик (характер спеціалізації, призначення, форма організації, характер вплив на об'єкт, стабільність функціонування).

Також для цілей формування облікової політики доцільний поділ цілісного об'єкта управління на сфери інвестиційної діяль­ності, поточного фінансового, матеріального, енергетичного, конструкторсько-технологічного забезпечення, виробництва основної продукції, збуту та ін. Саме в цих конкретних сферах знаходяться інтереси облікової політики, що виходять із цілей відповідних сфер.

Класифікація господарських процесів з урахуванням зміс­ту сфер діяльності, яка може бути використана для цілей фор­мування облікової політики підприємства, представлено в практичному завданні 1 теми 3.

Звичайно, постановці змістовних цілей щодо конкретних сфер діяльності повинно передувати визначення сильних і слабких сторін організації, загроз, які пов'язані з можливістю появи нових конкурентів, сповільненням зростання ринку, не­сприятливою політикою уряду, внутрішніми причинами — прямими та завуальованими, розкраданнями та зловживання­ми, недосконалістю економічного механізму, аморфністю сис­теми управління, некомпетентністю персоналу тощо. Цілі повинні відповідати певним вимогам: бути досяжними, гнуч­кими, конкретними, сумісними, прийнятними, вимірними.

Природно, що середовище визначає необхідність коригу­вання тих або інших процесів, рішень, навіть, підходів, але це не означає, що підприємство постійно перебуває в стані стратегічного напруження.

Ці міркування повною мірою стосуються й облікової політики. Тактичні зміни в ній можуть відбуватися, щось треба буде підправити, відкоригувати, уточнити, але стратегічна ціль системи управління стабільна, вона полягає у створенні умов для досягнення цілей структурами, що становлять об'єкт управління, тому основні положення облікової політики не можуть втрачати своєї актуальності протягом довготривалого періоду. Інакше, це не політика, а рутинні процедури, що виконуються в режимах поточного й оперативного управління. Таким чином, під час формування облі­кової політики особливого значення набувають стратегічні цілі підприємства.

Особливий інтерес має поділ цілей за строками досягнення чи ступенем їх важливості для організації на стратегічні, так­тичні й оперативні. Стратегічні цілі орієнтовані на вирішення перспективних, масштабних проблем, що якісно змінюють життя та обличчя організації, наприклад, досягнення пер­шості у своїй сфері діяльності, вихід на міжнародні ринки тощо.

Тактичні, поточні цілі є проміжними стосовно стратегіч­них, вони відображають окремі етапи їх досягнення. Поточна ціль сьогоднішньої фірми зводиться до виживання та забезпе­чення напрацювань для збереження сталого положення на внутрішньому ринку.

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 105; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!