Поняття механізму реалізації прав на землю 11 страница
Важливою особливістю застосування цивільно-правової відповідальності виступає закріплення законом гарантій прав осіб, яким завдана шкода в результаті порушення земельного законодавства. Такі особи мають право на відшкодування неодержаних доходів за час, необхідний для відновлення земельних ділянок до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Правовою основою цивільно-правової відповідальності у галузі земельних відносин є вимоги ЗК України (статті 156, 157 і 211), статті інших законів, а також норми спеціальних нормативних актів. Але Кодекс і зазначені закони безпосередньо не визначають засобів цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Вони містять лише посилання на спеціальні нормативно-правові акти. З урахуванням того, що загальні принципи цивільно-правової відповідальності закріплені земельним законодавством щодо відносин з використання та охорони земель, норми цивільно-
1 Розовский Б. Г. Правовое стимулирование рационального природо-
пользования. — К., 1981. — С. З—45.
2 Офіційний вісник України. — 1998. — № 18. — Ст. 109.
242
16*
243
го законодавства застосовуються субсидіарно, якщо ці відносини не регулюються спеціальним законодавством.
В умовах розвитку ринкових відносин та включення певної частини земельних ресурсів до цивільно-правового обігу важливого значення набуває договірна цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства, які випливають з договірних відносин. Таку відповідальність виділяють з урахуванням підстав виникнення прав та обов'язків, за порушення яких ЇЇ встановлено. Вона може наставати у сфері земельних відносин не тільки у формі відшкодування збитків, а й позбавлення, наприклад, суб'єктивного земельного права за невиконання або неналежне виконання конкретного зобов'язання, що виникло з договору. Йдеться, зокрема, про договори відчуження земельних ділянок, договори оренди землі та ін. Так, Законом України «Про оренду землі» (ст. 31) встановлено відповідальність за невиконання зобов'язань за договором оренди землі та порушення земельного законодавства.
|
|
Із засобами цивільно-правової відповідальності за земельні правопорушення пов'язані засоби адміністративної відповідальності. Ця відповідальність має самостійний характер.
Визначення складу земельних правопорушень і порядок притягнення до адміністративної відповідальності за їх вчинення встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП). Адміністративна відповідальність пов'язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі земельних відносин. Вона є оперативним засобом впливу на правопорушників і застосовується в адміністративному, іноді — в судовому порядку.
|
|
Така відповідальність покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не є суспільно небезпечними і передбачені чинним адміністративним законодавством. Адміністративні заходи впливу на правопорушників стимулюють додержання ними вимог і правил, закріплених земельним законодавством.
Найпоширенішим адміністративним стягненням за вчинені земельні правопорушення є штраф. Правовою підставою притягнення до адміністративної відповідальності є норми земельного і спеціального адміністративного законодавства.
244
Земельні правопорушення, за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність, з урахуванням суб'єктного складу поділяють на три групи — вчинені посадовими особами, посадовими особами і громадянами, тільки громадянами. Так, відповідно до ст. 532 КпАП тільки посадові особи притягуються до адміністративної відповідальності за перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду.
|
|
Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КпАП), порушення правил використання земель (ст. 53 КпАП), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 531 КпАП), несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54 КпАП), самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КпАП) — це самостійні земельні правопорушення, при вчиненні яких до адміністративної відповідальності притягуються як громадяни, так і посадові особи. Нарешті, знищення громадянами межових знаків землекористувань (ст. 56 КпАП) тягне за собою накладення штрафу лише на громадян.
За порушення земельного законодавства можлива і кримінальна відповідальність. Вона передбачена ст. 239 КК України за забруднення або псування земель та ст. 254 цього кодексу за безгосподарське використання земель. Ця відповідальність застосовується тільки судами за вчинення суспільно небезпечних земельних правопорушень, тобто злочинів. Міри покарання за їх вчинення визначаються КК України.
|
|
Порушення одних і тих самих правил використання та охорони земель або вчинення аналогічних протиправних дій тягнуть за собою з урахуванням усіх фактичних обставин в одних випадках кримінальну, в інших — адміністративну відповідальність.
У тих випадках, коли за порушення земельного законодавства не настає ні кримінальна, ні адміністративна відповідальність, можливе настання дисциплінарної відповідальності, яка являє собою застосування до осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією, винних у вчиненні дисциплінарних проступків земельно-правового характеру, заходів особистого впливу у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.
245
Зазначена відповідальність застосовується на підставі загальних норм трудового законодавства за вчинені дисциплінарні проступки земельно-правового характеру. Вона настає за порушення особами трудових обов'язків, які стосуються земельних інтересів. Об'єктом дисциплінарних проступків у галузі земельного права є земельний правопорядок. Суб'єктами такої відповідальності виступають лише ті працівники та посадові особи підприємств, установ та організацій, до чиїх трудових обов'язків входить додержання вимог земельно-правових норм.
Якщо внаслідок порушення норм земельного законодавства особами, винними в невиконанні трудових обов'язків, буде заподіяно матеріальну шкоду земельним ресурсам, настає їх матеріальна відповідальність. Вона полягає в покладені на працівників і посадових осіб підприємств, які перебувають у трудових відносинах з цими підприємствами і вчинили порушення земельного законодавства, внаслідок якого підприємству заподіяно матеріальну шкоду або порушені його матеріальні інтереси, обов'язку відшкодувати цю шкоду чи компенсувати заподіяні збитки у встановленому порядку.
I
ОСОБЛИВІЇ ЧПСТИНП
ГЛПВП 16
правове регулювання використання земель сільськогосподарського .призначення
§ 1. Поняття та склад земель
сільськогосподарського призначення
Принципове конституційне положення про те, що «земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави» (ст. 14) в першу чергу і найбільш безпосередньо стосується земель сільськогосподарського призначення. Це зумовлено такими факторами:
а) Україна — велика аграрна держава, яка має найцінні
ші у світі еталонні ґрунти;
б) з 60,3 млн. га усіх земель землі сільськогосподарського
призначення в Україні становлять майже 70% (41,8 млн га);
в) вони є базою проведення земельної, а також аграрної
реформ;
г) вони є основним і незамінним засобом виробництва
сільськогосподарської продукції, а отже базою продовольчої
безпеки держави;
ґ) вони є загальною умовою та предметом сільськогосподарської праці;
д) вони підпорядковані принципу раціональності їх вико
ристання та охорони.
Таким чином землі сільськогосподарського призначення є унікальним природним ресурсом, основою економічного розвитку держави та матеріального добробуту народу України.
Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення визнає «землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогоспо-
247
1
^
дарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей» (ст. 22).
Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення — виробництво продукції сільського господарства. А сам термін «землі» правильно вживається як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна «земля»1.
Земельний кодекс України деталізує поняття земель сільськогосподарського призначення за їх цільовим призначенням і, крім основної мети — виробництва сільськогосподарської продукції, яке здійснюється різними аграрними суб'єктами (фермерськими господарствами, сільськогосподарськими кооперативами, особистими селянськими господарствами тощо), включає до нього також землі, надані для сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності (яку здійснюють відповідні наукові та навчальні заклади), а також ті, на яких розміщена відповідна виробнича інфраструктура (виробничі приміщення, склади, ферми тощо).
Базовими термінами законодавчого поняття земель сільськогосподарського призначення є землі, «надані» або «призначені» для потреб сільського господарства. Отже, самостійність цієї категорії земель у складі земель України визначається юридичним фактом надання їх у використання у сільському господарстві або призначенням для цих потреб. П> ловне цільове призначення цих земель — використання для потреб сільськогосподарського виробництва, можливість якого зумовлена природними властивостями цих земель. Тому поняття і характеристика земель сільськогосподарського
1 Слід розмежовувати поняття «землі» і «земля». Природна (біологічна) зумовленість терміна «землі» робить їх особливим об'єктом правових відносин, істотно відмінним від терміна «земля», під яким розуміють відокремлену від природного середовища працею людини певну частину (масу) речовини, частину матеріального світу (а не природного середовища), вміщену в якесь містилище (вагони, контейнери, пакети тощо). Маса землі вимірюється тоннами, кілограмами, у той час, як площа земель — гектарами. Докладніше про це див.: Титова Н. Землі як об'єкт правового регулювання // Право України. — 1998. — № 4.
248
призначення тісно пов'язані саме з об'єктивними природними факторами.
Землі сільськогосподарського призначення, як об'єкт земельних правових відносин, істотно відрізняються від майна, як об'єкта цивільних правових відносин. Це, зокрема, пояснюється тим, що землі:
0 природний об'єкт, не створений працею людини, а, от
же, він має не лише економічну, а й екологічну цінність;
1 землі мають сталий кількісний вимір, їх площі не мо
жуть бути штучно ані збільшені, ані зменшені;
2 виконують унікальну і незамінну функцію основного
засобу виробництва продукції рослинництва і тваринництва;
3 дають прямий прибуток внаслідок їх використання;
4 перебувають у постійному тісному взаємозв'язку з ін
шими природними об'єктами (атмосферним повітрям, вода
ми, надрами, лісами);
5 не мають балансової грошової вартості, а їх природна
та економічна і екологічна цінність визначається за спеці
альною методикою;
6 земельно-правовими засадами та екологічними вимо
гами пройнято всі угоди щодо цих земель та юридичну відпо
відальність за земельні правопорушення тощо.
Продуктивність земель сільськогосподарського призначення (грунтів)1 значною мірою викликана причинами екологічного змісту, що означає, з одного боку, їх природну зумовленість, а з другого — необхідність забезпечення гармонізації економічних та екологічних властивостей при вирощуванні сільськогосподарської продукції. Так звані агролан-дшафтні системи землеробства покликані забезпечити високу продуктивність ґрунтів і водночас екологічну безпеку. Як зазначає В. І. Андрейцев, ця сфера суспільних відносин безпосередньо пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення2. Отже, сутність цих земель об'єктивно зумовлена їх природною здатністю родючості та необ-
1 Термін «ґрунти» означає поверхневий шар земель сільськогоспо
дарського призначення, що характеризується певною якістю і вмістом
гумусу — комплексу специфічних органічних речовин, які зумовлюють
їх природну властивість родючості.
2 Андрейцев В. Земельная реформа: Приватизацію. Зкология. Пра
во. — К.: УЗАН, 1997. — С. 82.
249
1
хідністю забезпечувати суспільство екологічно чистою продукцією сільського господарства. Тому слід погодитися з М. В. Шульгою у тому, що «при визначенні поняття земель сільськогосподарського призначення законодавець повинен акцентувати увагу, в першу чергу, на природних властивостях і якості земель як елемента екосистеми»1.
Враховуючи зазначене, назва аналізованої категорії земель могла б бути не «землі сільськогосподарського призначення», а «сільськогосподарські землі», тобто такі, які за їх об'єктивними природними властивостями придатні для ведення сільського господарства2.
Склад земель сільськогосподарського призначення зумовлений їх цільовим призначенням.
Відповідно до ст. 22 ЗК України до цих земель належать: сільськогосподарські угіддя і несільськогосподарські угіддя.
Угіддя — це структурна складова земель сільськогосподарського призначення, яка відображає й певне господарське використання.
Найбільш характерною і цінною є перша категорія —сільськогосподарські угіддя. Під ними слід розуміти, в першу чергу, ріллю (орні землі), а також землі під багаторічними насадженнями (садами, виноградниками, посадками хмелю тощо), сіножатями, пасовищами, перелогами.
Рілля, або орні землі, є найціннішою складовою земель сільськогосподарського призначення. Саме вони характеризуються наявністю ґрунтового покриву, який забезпечує їх унікальну природну властивість родючості, що й забезпечує їм значення основного засобу виробництва зернової продукції, вирощування технічних та інших сільськогосподарських культур. Правовий режим орних земель був глибоко досліджений В. В. Янчуком3.
До несільськогосподарських угідь належать землі під господарськими шляхами і прогонами, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями (крім тих,
1 Шульга М. В. Актуальніше правовьіе проблеми земельних отноше-
ний в современньк условиях.—Харьков: Консум, 1998. — С. 143.
2 Татова Н. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негатив
ні аспекти // Право України. — 2002. — № 4.
3 Янчук В. В. Правовой режим пахотнмх угодий (на материалах
Украинской ССР): Дис. ... канд. юрид. наук. — Одесса, 1982.
250
які віднесено до лісового фонду), землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо.
Ці землі сільськогосподарського призначення виконують роль просторової бази, території, земельної площі, які використовуються для додаткових (поза рослинництвом та тваринництвом) сільськогосподарських та інших потреб.
Земельний кодекс України поділяє землі сільськогосподарського призначення лише на дві зазначені категорії. Проте, він дає й інші структурні характеристики цих земель. Зокрема ЗК України 2001 р. вперше виділив «ґрунти земельних ділянок» в окремий і особливий об'єкт охорони (ст. 168). Цим визнається необхідність існування їх посиленого правового режиму.
Ґрунти — неоціненне еталонне багатство України. У їх складі домінують різного роду чорноземи. Взаємодіючи з іншими компонентами (повітрям, водою, мінеральними та органічними речовинами), ґрунти створюють так звану «зону життя», яка є наслідком їх природної родючості.
Стаття 150 ЗК України виділила в окрему групу «особливо цінні землі» та встановила спеціальний порядок їх вилучення. Здебільшого цінність цих земель зумовлена чорноземним складом їх ґрунтів, а також іншими природними факторами.
Є загальне правило — вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб не допускається.
Земельне законодавств України нині широко вживає термін «земельні ділянки». Він є правомірним, поряд із вживанням ширшого поняття — «землі».
На відміну від поняття «ґрунти», яке притаманне лише землям сільськогосподарського призначення і характеризує якісні показники їх поверхневого родючого шару, поняття «земельні ділянки» вживається і для інших категорій земель і зумовлюється переважно кількісними показниками.
§ 2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
Поняття правового режиму не є достатньо усталеним як у загальній теорії права, так і (особливо) в галузевих науках. Здебільшого обгрунтовано йдеться про функціональні характеристики права, особливості порядку та механізму правово-
251
1
го регулювання. Істотно, що ці ознаки переважно спрямовані на об'єкт правових відносин, але водночас вони мають бути засобами забезпечення прав та інтересів суб'єктів права.
Видається, що для розуміння змісту правового режиму важливий не особливий порядок правового регулювання, а його наслідок. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це — наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соціальних особливостей земель (як їх об'єкта), що забезпечує інтереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Це сукупність правових норм, які встановили певний порядок землекористування різних видів.
Сільськогосподарське землекористування — найбільш специфічний вид землекористування. Це зумовлено двома головними факторами — природними особливостями земель сільськогосподарського призначення закріплюється та їх важливим соціальним призначенням. У зв'язку з цим правовий регулятивний вплив на землі сільськогосподарського призначення закріплюється у таких положеннях, що характеризують особливості їх правового режиму.
1. Центральне місце земель сільськогосподарського приз
начення у складі земель України. Це положення випливає з
конституційного закріплення цих земель як основного націо
нального багатства, що перебуває під особливою охороною
держави. Воно зумовлене таким принципом земельного за
конодавства, як поєднання особливостей використання зе
мель як природного ресурсу і основного засобу виробництва.
Землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце при класифікації земель на категорії (ст. 19 ЗК України). Щодо цієї категорії земель найповніше реалізуються вимоги радикального реформування земельних відносин та виникнення відносин приватної власності на землі.
2. Пріоритетність земель сільськогосподарського призна
чення. Цей принцип закріплений у ст. 23 ЗК України. Його го
ловним змістом є норма про те, що «землі, придатні для потреб
сільського господарства, повинні надаватись насамперед для
сільськогосподарського використання» (п. 1 ст. 23). Йдеться
про природну властивість цих земель виконувати функцію ос
новного засобу виробництва. Пріоритетність земель сільсько
господарського призначення у різних аспектах передбачена
також статтями 16, 130, 150, 156, 168 та 207—209 ЗК України.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 408; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!