Шляхи і форми реалізації держінформполітики

Зрозуміло, що державна інформаційна політика проводиться через названі вище владні структури та засоби масової інформації різних форм власності, і передусім – через державні. Шляхи і форми її реалізації різноманітні. Найпоширеніші з них такі:
Акредитація журналістів у владних структурах. Редакції подають відповідні листи-заявки з проханням акредитувати конкретного журналіста при тій чи тій державній інституції. Так, у Верховній Раді акредитуються журналісти на період всіх пленарних засідань чергової сесії; їм видаються на цей час спеціальні перепустки. Різними державними установами практикується також одноразова акредитація на певний конкретний захід, приміром, на прес-конференцію. Все це має на меті висвітлення в ЗМІ роботи тієї чи тієї установи.
Пресова конференція – зустріч державних, політичних, громадських діячів з представниками преси, радіо й телебачення з питань, що цікавлять широку громадськість. Можуть бути традиційними, які відбуваються періодично, наприклад, раз на місяць у певні дні, а можуть скликатися епізодично, коли виникає потреба донести до загалу важливу інформацію.
Брифінг (з англ. інструктаж) – короткочасна нарада, на яку запрошуються представники засобів масової інформації, де для них подається погоджена сторонами-учасниками переговорів, засідань, конференцій, інших важливих заходів інформація про їхній хід і результати.
Прес-реліз (повідомлення для преси) – спеціальний бюлетень для журналістів, який готується і розповсюджується урядовою чи іншою владною установою, керівними органами різних рангів для ознайомлення з матеріалами термінового оприлюднення. Прес-релізи допомагають журналістам оперативно підготувати матеріал для публікації.
Прес-секретар – речник президента, прем’єр-міністра, іншої офіційної особи, який підтримує зв’язок з журналістами і відповідає за інформування засобів масової інформації.
Зв’язки з громадськістю, іншими словами, піар (від абревіатури з англ. PR) – один з найважливіших складників державної інформаційної політики. Власне, це одна із форм контактів держави із суспільством, елемент урядової діяльності та управління суспільними процесами. Передбачає зворотній зв’язок, тобто, двостороннє спілкування у ланці влада – суспільство для досягнення взаєморозуміння, що базується на достовірності, компетентності та повноті інформації. Охоплює такі напрями: громадське життя, громадська думка, промислові, фінансові, міжнародні зв’язки, дослідження і статистика, засоби масового зв’язку тощо.
Звичайно, не слід ігнорувати соціологічні опитування та інші форми вивчення громадської думки, що допоможе тримати руку на пульсі суспільного життя, знати настрої, надії, сподівання, очікування різних прошарків населення.
Пресові аґентства різної форми власності. Якщо за радянських часів в Україні було тільки одне інформаційне аґентство – РАТАУ (Радіотелеграфне аґентство України), то тепер їх, крім ДІНАУ, до двох десятків. Найбільші та найвідоміші з них такі: Авеста-Україна (фінансова та маркетингова інформація), «Гроші та світ» (інформація про стан фінансових ринків), Експресінформ, IntelNews, Інтерфакс-Україна, Рух-Прес, «Українські новини», УНІАН (Українське незалежне інформаційне агентство новин), Чорнобильінтерінформ та інші.
Професійні журналістські спілки та об’єднання. В Україні, на відміну від радянських часів, коли була тільки одна республіканська Спілка журналістів як складова частина Спілки журналістів СРСР, нині створені та функціонують чимало професіональних організацій працівників засобів масової інформації. Це, зокрема, Національна Спілка Журналістів України (НСЖУ), Асоціація Української Преси (АУП), Асоціація Української Національно-демократичної Преси (АУНДП), створена в рамках 3-го Всесвітнього Форуму українців Асоціація Світової Української Преси (АСУП), Гільдія головних редакторів та інші.
Через усі ці структурні одиниці – владні і громадські – держава проводить свою інформаційну стратегію і тактику та інформування населення. Всі вони незалежно від форми власності входять в комунікативну систему країни і більшою чи меншою мірою причетні до реалізації державної інформаційної політики.
Наскільки ця політика відповідає нинішнім потребам суспільства, наскільки вона демократична та ефективна – це вже інша річ, і про це ще буде мова.

Практичне 2

Мы поможем в написании ваших работ!