Особливості передачі збудження через синапси
Кардіоваскулярний центр і все про нього.
Нейрогуморальна регуляція сечоутворення і ще там щось.
Утворення сечі регулюється нервовою та ендокринною системами. Нервову регуляцію здійснює вегетативна нервова система: парасимпатичний (блукаючий) нерв розширює кровоносні судини, а симпатичний — звужує. Це відбивається на швидкості сечоутворення і зворотному всмоктуванні води із вторинної сечі. Нирки отримують імпульси з проміжного мозку, який діє через центри вегетативної нервової системи. На утворення сечі впливає і система залоз внутрішньої секреції. Так, гормони гіпофіза та надниркових залоз (адреналін) впливають на просвіт кровоносних судин (звужують їх) і тим самим зменшують кількість вторинної сечі.
Спірограма та її аналіз і всі норми
БІЛЕТ 46
1. Механізм скорочення м'язового волокна.
Механізм скорочення Будова м’яза. Як відомо, структурною одиницею скелетних м’язів є м’язове волокно (діаметр від 10 до 100 мікрон, довжина від кількох міліметрів до кількох сантиметрів). Скорочувальним апаратом м’язо- вого волокна є міофібрили — тонкі нитки діаметром 0,5–2 мкм, дов- жина відповідає довжині м’язового волокна. Завдяки скороченню міо- фібрил відбувається скорочення м’язового волокна, а отже і рух. Міофібрили складаються із товстих і тонких міониток, утворених скорочувальними білками — актином і міозином. Один грам ткани- ни скелетного м’яза становить близько 100 мг скорочувальних білків — актину (молекулярна маса 42 000) та міозину (мол. маса — 500 000, рис. 11). Теорія ковзаючих ниток, розроблена Хакслі та Ходжкіним,
|
|
|
пояснює механізм взаємодії між цими білками під час елементарного акту м’язового скорочення. Перегородки (пластинки) розділяють міо- фібрили на кілька компартментів довжиною приблизно 2,5 мкм, які називаються саркомерами. Світловий мікроскоп виявляє в саркомері світлі та темні смужки і диски, які правильно чергуються. Згідно з тео- рією Хакслі та Ходжкіна (1954), ця поперечна смугастість міофібрил зумовлена особливою регулярною організацією ниток актину і міо- зину. В середині кожного саркомера розташовані кілька тисяч товстих ниток міозину, кожна діаметром приблизно по 10 нм (нанометр — міліардна частина мікрона 1 (Г9 мк), на обох кінцях саркомера знахо- диться близько 2000 тонких (товщиною 5 нм) ниток актину, прикріпле- них до 2 пластинок, подібно до щетинок у щітці. Пучок ниток міози- ну довжиною 1,6 мкм у середині саркомера виглядає в світловому мікроскопі як темна смужка, завдяки властивості подвійного проме- незаломлення в поляризованому світлі (тобто анізотропії), вони на- зиваються А-диском. По обидві сторони від А-диска знаходяться ділянки, які мають тільки тонкі нитки і тому є світлими, це ізотропні І-диски, які тягнуться до Z-пластинок. Завдяки такому періодичному чергуванню світлих та темних смуг у саркомерах, що безкінечно по- вторюються, міофібрили волокон серцевого та скелетного м’язів ма- ють вигляд поперечносмугастих. У м’язі, який перебуває в спокої, кінці товстих та тонких ниток лише незначно перекриваються на межі між А- і І-дисками. М’яз укорочується внаслідок скорочення багатьох саркомерів, спо- лучених послідовно в міофібрилах. При укороченні тонкі актинові нит- ки ковзають уздовж товстих міозинових ниток, рухаючись між ними до середини пучка та саркомера. Під час ковзання самі нитки актину та міозину не укорочуються. Це основне положення теорії ковзаючих ниток. Довжина ниток не змінюється і при розтягненні м’язів. Замість цього пучки тонких ниток, ковзаючи, виходять із проміжків між тов- стими нитками, так що ступінь їх перекриття зменшується. Яким же чином відбувається «різнонаправлене ковзання» актинових ниток у сусідніх половинках саркомера? Міозинові нитки мають поперечні виступи довжиною близько 20 нм, з головками приблизно із 150 молекул міозину; вони відходять від нитки біполярно (див. рис. 11, ІІ). У стані спокою місток не може при- єднатися до актину, бо між ними розміщують білки тропонін і тропо- міозин, які блокують місце приєднання. При підвищенні концентрації іонів Са2+ та у присутності АТФ тропонін змінює свою конфігурацію і відсовує молекулу тропоміозину, створюючи умови для з’єднання головки містка з актином. Це супроводжується зміною положення го- ловки і переміщенням нитки актину з подальшим розриванням містка (див. рис. 11, ІІ). 42 Таким чином, під час скорочення кожна головка міозину (або попе- речний місток) може зв’язувати міозинову нитку з сусідньою — акти- новою. Нахили головок утворюють об’єднане зусилля і відбувається «гребок», який переміщує актинову нитку до середини саркомера. Біпо- лярна організація молекул міозину в двох половинах саркомера вже забезпечує можливість ковзання актинових ниток у протилежному на- прямку в лівій та правій половині саркомера. При ізотонічному скоро- ченні м’яза жаби саркомери укорочуються на 1 мкм, тобто на 50 % дов- жини за 1/10 с. Для цього поперечні містки повинні виконувати щойно описані гребні рухи не один раз за такий проміжок часу, а 50 разів. По- перечні містки відіграють роль свого роду «зубчастого колеса», яке про- тягує одну групу ниток по іншій. Тільки ритмічне від’єднання і прикріплення головок міозину змо- же «гребти», або тягнути актинову нитку до середини саркомера так, як група людей тягне довгу мотузку, перебираючи її руками. Коли принцип «витягування мотузки» діє для багатьох послідовних сарко- мерів, молекулярні рухи поперечних містків, які повторюються, при- зводять до макроскопічного руху. Коли м’яз розслаблюється, голов- ки міозину відходять від актинових ниток. Подовження м’яза під час розслаблення є пасивним. Такі основні положення теорії ковзаючих ниток.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
М’язи — це механізм, який перетворює хімічну енергію безпосеред- ньо в механічну, тобто роботу в теплоту. Яким же чином м’яз перетво- рює хімічну енергію в механічну? Сьогодні це найактуальніше питання в сучасних молекулярних судженнях. Прямим, безпосереднім джерелом енергії для скорочення м’язів є АТФ. Доведено, що під час м’язового скорочення відбувається гідролі- тичне розщеплення АТФ до аденозиндифосфату і фосфату. Всі інші ре- акції, що забезпечують енергію в м’язі (наприклад, аеробне та анаеробне розщеплення вуглеводів та розпад креатинфосфату), не можуть роз- глядатися як прямі джерела енергії для м’язового механізму. Вони слу- жать тільки для постійного відновлення справжнього пального для цьо- го механізму — АТФ. У скелетних м’язах вміст АТФ невеликий, дос- татній на 10 поодиноких скорочень. Тому потрібний постійний ресин- тез АТФ.
Існує 3 шляхи: 1) ресинтез АТФ за рахунок розщеплення креатинфосфату (КФ). Ця реакція відбувається дуже швидко, тому за кілька секунд можна вико- нати велику роботу (наприклад, спринтер); 2) гліколітичний шлях ресинтезу, який пов’язаний з анаеробним роз- щепленням глюкози до молочної кислоти, внаслідок чого утворюють- ся 2 молі АТФ на 1 моль глюкози; 3) аеробне окиснення глюкози та ліпідів у циклі Кребса відбуваєть- ся в мітохондріях. У середньому на 1 моль глюкози утворюється близь- 43 ко 38 молів АТФ, а внаслідок окиснення 1 моля жирної кислоти — близько 128 молів АТФ. Під впливом АТФ-ази — ферменту міозину — АТФ гідролітично розщеплюється. Цей процес активується актином. АТФ — єдина речо- вина в м’язі (винятком є рідкі нуклеозидтрифосфати), яка може прямо утилізуватися скорочувальними білками. Механізм, за допомогою якого донор енергії АТФ забезпечує переміщення поперечних містків, сьогодні інтенсивно вивчається. Можливо, молекула АТФ зв’язується з поперечними містками після завершення його «гребного» руху. І це забезпечує енергію для розподі- лу, розриву компонентів, які беруть участь у реакції, — актину та міо- зину. Майже одразу ж після цього головки міозину відокремлюються від актину. Потім АТФ розщеплюється до АДФ і фосфату проміжним утворенням комплексу фермент-продукт. Розщеплення є обов’язковою умовою для подальшого прикріплення поперечного містка до актину з вивільненням АДФ і фосфату та гребним рухом містка. Коли рух містка завершується, з ним зв’язується нова молекула АТФ, і починається но- вий цикл. Циклічна активність поперечних містків, тобто ритмічне при- кріплення та від’єднання містків, що забезпечує м’язове скорочення, можлива тільки доти, доки продовжується гідроліз АТФ, тобто доки відбувається активація АТФ-ази. Якщо розщеплення АТФ блоковане, містки не можуть повторно прикріплюватися, сила м’язового волокна падає до нуля, і м’яз розслаблюється. Після смерті вміст АТФ у м’язо- вих клітинах знижується; коли він переходить критичний рівень, попе- речні містки виявляються стійко прикріпленими до актинової нитки (поки не відбудеться аутоліз). У такому стані актинові та міозинові нит- ки дуже сильно сполучені одна з одною — м’яз перебуває в стані труп- ного задубіння
2. Моторна діяльність кишківника.
Всмоктування в кишечнику і його моторика регулюються складними і до кінця не вивченими нервовими і гуморальними механізмами. Холінергічні (парасимпатичні) нерви стимулюють перистальтику і секрецію електролітів, адренергічні (симпатичні) – пригнічують ефект ацетилхоліну і посилюють всмоктування електролітів. Відкриті і інші медіатори. У регуляції діяльності кишечника беруть участь також місцеві рефлекси ентеральної нервової системи.
дефекація
Розтягування прямої кишки каловими масами рефлекторно призводить до тимчасового розслабленню внутрішнього сфінктера заднього проходу. Одночасно виникають скорочення сигмовидної і прямої кишки, що ще більше підвищує тиск у просвіті прямої кишки. В результаті замикається ректосігмоідного кут, утворений тонічним скороченням лобково-ректального м’яза, яка подібно ременю перекидається через пряму кишку поблизу заднепроходногоканалу.
Позиви до дефекації можуть бути стримані за рахунок скорочення довільного зовнішнього сфінктера заднього проходу. Цей сфінктер складається щонайменше з трьох пучків циркулярних поперечносмугастих волокон і иннервируется статевим нервом.
Дефекація відбувається, коли одночасно розслаблюються внутрішній і зовнішній сфінктери заднього проходу. Їй сприяє і підвищення внутрішньочеревного тиску при напруженні.
3. Вазорегуляторні центри.вплив судинорухових нервів
4. Непряма калориметрія. Визначення.
БІЛЕТ 47
1.Функції зовнішнього ,середн,внутрішн вуха;
Зовнішнє вухо (auris externa) представлено вушною раковиною, зовнішнім слуховим проходом, барабанною перетинкою.
Вушна раковина (auricula) складається з хряща, покритого шкірою. У зовнішньому слуховому проході (трубка завдовжки до 30 мм) є особливі залози, які виділяють сірку. Ця липка речовина затримує пил і мікроорганізми, які потрапляють у зовнішній слуховий прохід. Пружна, тонка барабанна перетинка (membrana tympani) відділяє зовнішнє вухо від середнього. Функція зовнішнього вуха — уловлювати звукові коливання і передавати їх у середнє вухо.
Середнє вухо (auris media) починається за барабанною перетинкою. Воно складається з барабанної порожнини (cavum tympani) об'ємом близько 1 см3 і розташованих у порожнині слухових кісточок. Барабанна порожнина через слухову (Євстахієву ) трубу (tuba audita) сполучається з носоглоткою. Слухова труба служить для вирівнювання тиску по обидва боки барабанної перетинки. Три слухові кісточки (молоточок, коваделко і стремінце) сполучені між собою. Коливання барабанної перетинки передаються молоточку, від нього через коваделко — стремінцю, від стремінця — у внутрішнє вухо. Ці кісточки зменшують амплітуду і збільшують силу звуку. На внутрішній стінці барабанної порожнини, яка відділяє середнє вухо від внутрішнього, є два отвори: круглий і овальний, затягнуті перетинкою. Стремінце закриває овальний отвір, який веде у внутрішнє вухо.
Внутрішнє вухо (auris intera) розташовано в піраміді скроневої кістки. Функцію слуху виконує завитка (cochlea) — спіральний закручений в 2,75 обороту кістковий канал. У каналі завитка розташований перетинчастий лабіринт, заповнений ендолімфою. Простір між кістковим і перетинковим каналами заповнений перилімфою.
2.Провідна система серця;
Провідна система серця — група високоспеціалізованих клітин серця, які мають здатність генерувати імпульси та їх проводити. Клітини розташовуються компактно, формуючи елементи провідної системи серця:
· синусово-передсердний вузол — СА-вузол
· міжвузлові передсердні шляхи
· атріовентрикулярний вузол — АВ-вузол
· пучок Гіса:
ліва ніжка пучка Гіса:
— задня гілка лівої ніжки пучка Гіса
— передня гілка лівої ніжки пучка Гіса: права ніжка пучка Гіса
· волокна Пуркіньє
Всім відділам провідної системи притаманний автоматизм, тобто здатність генерувати імпульси. В нормі, згенеровані СА-вузлом імпульси, поширюються передсердними шляхами до АВ-вузла, через нього до пучка Гіса та волокнами Пуркіньє до м'язів шлуночків серця.
Найдоступнішим методом оцінки роботи провідної системи серця є електрокардіографія.
Інколи, виникає потреба в складніших діагностичних процедурах:
· Черезстравохідна електрокардіографія
· Внутрішньосерцеве електрофізіологічне дослідження
3.Тепловіддача,види;
Тепловідда́ча (рос. теплоотдача; англ. convectiveheatexchange; нім. Wärmeabgabe f, Wärmeleistung f) — теплообмін між теплоносієм і тілом, якому передається тепло, які відокремлені між собою твердою стінкою чи іншою поверхнею розділу.
Наприклад, теплообмін між рідиною (газом) і поверхнею твердої стінки, яка дотикається до неї. Тепловіддача базується на явищах натурального чи примусового перенесення тепла теплопровідністю, конвекцією та (чи) випромінюванням від одного температурного рівня до нижчого температурного рівня[1].
Розрізняють тепловіддачу при вільному (під дією сили тяжіння) і примусовому (за допомогою насосів, вентиляторів тощо) русі теплоносія, а також при зміні його агрегатного стану (наприклад, конденсації пари).
Інтенсивність такого теплообміну характеризують коефіцієнтом тепловіддачі — кількістю теплоти, що її передано за одиницю часу через одиницю поверхні при різниці температур між поверхнею і теплоносієм в 1 К. У Міжнародній системі одиниць (СІ) коефіцієнт тепловіддачі виражається у Вт/(м²·К)
4.добова потреба білків,жирів вуглеводів.Норма глюкози,ліпідів,в крові.Скласти добовий харчовий раціон.
БІЛЕТ 48
1.умовні рефлекси
Умо́вний рефле́кс — складна пристосувальна реакція організму, що виникає на ґрунті утворення тимчасового нервового зв'язку(асоціації)між сигнальним (умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником.
Умовні рефлекси формуються на основі вроджених рефлексів і безумовних рефлексів. Умовні рефлекси — індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Їх ознаки:
13. Набуваються протягом усього життя організму.
14. Неоднакові у представників одного виду.
15. Не мають готових рефлекторних дуг.
16. Вони формуються при певних умовах.
17. В їх здійсненні основна роль належить корі великого мозку .
18. Мінливі, легко виникають і легко зникають залежно від умов, в яких знаходиться організм.
Умови утворення умовних рефлексів:
11. Одночасна дія двох подразників: індиферентного для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом і безумовного подразника, який викликає певний безумовний рефлекс.
12. Дія умовного подразника завжди випереджує дію безумовного (на 1-5с.).
13. Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим.
14. Безумовний подразник повинен бути біологічно сильним, а умовний володіти помірною оптимальною силою.
15. Умовні рефлекси швидше й легше формуються при відсутності сторонніх подразників.
Умовні рефлекси можна виробляти не лише на основі безумовних, але і на основі раніше набутих умовних рефлексів, які стали достатньо міцними. Це умовні рефлекси вищого порядку. Умовні рефлекси бувають:
· природні — рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі;
· штучні — умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час.
Метод умовних рефлексів — метод дослідження ВНД. І. П. Павлов звернув увагу на те, що діяльність вищих відділів головного мозку не тільки пов'язана з прямим впливом подразників, які мають біологічне значення для організму, а й залежить від умов, які супроводять ці подразнення. Наприклад, у собаки слиновиділення починається не лише тоді, коли їжа потрапляє в рот, а й при вигляді, запахові їжі, як тільки вона побачить людину, яка завжди їй приносить їжу. І. П. Павлов пояснив це явище, розробивши метод умовних рефлексів. За методом умовних рефлексів він проводив досліди на собаках з фістулою(стомою) вивідного протоку привушної слинної залози. Тварині пропонували два подразника: їжа — подразник, який має біологічне значення і викликає слиновиділення; другий — індиферентний для процесу живлення (світло, звук). Ці подразники поєднували в часі так, щоб дія світла (звуку) на кілька секунд випереджала приймання їжі. Після ряду повторень слина починала виділятися при спалах лампочки і відсутності їжі. Світло (індиферентний подразник) назвали умовним, оскільки він є умовою, за якої проходило приймання їжі. Подразник, який має біологічне значення (їжа) назвали безумовним, а фізіологічну реакцію слиновиділення, яка відбувається внаслідок дії умовного подразника — умовним рефлексом.
2.Серцевий цикл
Серце́вий цикл — це послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця та після його подальшого розслаблення.
Кожен цикл включає три великі стадії: систола передсердя, систола шлуночків і діастола. Термін «систола» означає скорочення м'яза. Виділяють електричну систолу — електричну активність, яка стимулює міокард і викликає механічну систолу, — скорочення серцевого м'яза і зменшення камер серця в об'ємі. Термін «діастола» означає розслаблення м'яза. Під час серцевого циклу відбувається підвищення і зниження тиску крові, відповідно високий тиск у момент систоли шлуночків називається систолою, а низьке під час їх діастоли — діастолою.
| Період | Фаза | t | |
| Період напруження | 1 | Приклад | Приклад |
| 2 | Приклад | Приклад | |
| Період вигнання | 3 | Приклад | Приклад |
| 4 | Приклад | Приклад | |
| Діастола шлуночків | 5 | Приклад | Приклад |
| 6 | Приклад | Приклад | |
| Період наповнення | 7 | Приклад | Приклад |
| 8 | Приклад | Приклад |
Фа́зи серце́вого ци́клу — фази асинхронного скорочення, ізометричного скорочення (період напруження шлуночка), швидкого і повільного вигнання крові (період вигнання крові), протодіастолічний інтервал, фаза ізометричного розслаблення, період розслаблення і період наповнення кров'ю (фази швидкого, повільного і активного наповнення шлуночка).
Кров рухається судинами завдяки скороченням серця, які чергуються з його розслабленням. Скорочення серцевого м'яза називається систолою, а розслаблення — діастолою. Систола і діастола разом складають серцевий цикл. У серцевому циклі три фази: систола передсердя(0,1с), систола шлуночків(0,3с) і спільна пауза — діастола(0,4с). Один цикл триває 0,8 секунди (за частоти серцевих скорочень 75 уд./хв.).
| фази серцевого циклу | ||||||||
| Період | Фаза | t, с | AV-клапани | SL-клапани | PПШ, мм рт.ст. | PЛШ, мм рт.ст. | Pпередсердя, мм рт.ст. | |
| 1 | Систола передсердь | 0,1 | В | З | Початок ≈0 Кінець 6-8 | Початок ≈0 Кінець 6-8 | Початок ≈0 Кінець 6-8 | |
| Період напруження | 2 | Асинхронне скорочення | 0,05 | В→З | З | 6-8→9-10 | 6-8→9-10 | 6-8 |
| 3 | Ізоволюметричне скорочення | 0,03 | З | З→В | 10→16 | 10→81 | 6-8→0 | |
| Період вигнання | 4 | Швидке вигнання | 0,12 | З | В | 16→30 | 81→120 | 0→-1 |
| 5 | Повільне вигнання | 0,13 | З | В | 30→16 | 120→81 | ≈0 | |
| Діастола шлуночків | 6 | Протодіастола | 0,04 | З | В→З | 16→14 | 81→79 | 0-+1 |
| 7 | Ізоволюметричне розслаблення | 0,08 | З→В | З | 14→0 | 79→0 | ≈+1 | |
| Період наповнення | 8 | Швидке наповнення | 0,08 | В | З | ≈0 | ≈0 | ≈0 |
| 9 | Повільне наповнення | 0,17 | В | З | ≈0 | ≈0 | ≈0 | |
| Дана таблиця розрахована для нормальних показників тиску у великому (120/80 мм рт.ст) і малому (30/15 мм рт.ст.) колах кровообігу, тривалості циклу 0,8 с. Прийняті скорочення: t — тривалість фази, AV-клапани — положення атріовентрикулярних (передсердно-шлуночкових: мітрального і тристулкового) клапанів, SL-клапани — положення півмісяцевих клапанів (розміщених на трактах вигнання: аортального і легеневого), PПШ — тиск у правому шлуночку, PЛШ — тиск у лівому шлуночку, Pпередсердя — тиск у передсердях (об'єднані через незначну різницю), В — відкрите положення клапана, З — закрите положення клапана. | ||||||||
3.Глюкокортикоїди
Глюкокортико́їди або глюкокортикостероїди (ГК, GC, ГКС) — клас стероїднихгормонів, щозв'язуютьсяз глюкокортикоїднимрецептором (ГР, GR), присутнімубільшостіклітинхребетних. Вониєчастиноюмеханізму зворотногозв'язку імунноїсистеми, щозменшуєімуннувідповідь (запалення). Природні глюкокортикоїди синтезуються у корі надниркової залози, а саме у пучковій зоні кори надниркових залоз.[1] Приклади глюкокортикоїдів: кортизол, кортикостерон. Глюкокортикоїди регулюють обмін вуглеводів, білків, ліпідів, стимулюють енергетичний обмін, а також пригнічують запальні процеси в організм
4.ЕЕГ
БІЛЕТ 49
Біль, види болю
Біль — своєрідне відчуття, що виникає внаслідок сильних подразнень нервової системи. Є симптомом багатьоххвороб.
Больові подразнення сприймаються периферійними нервовими рецепторами і передаються по нервових провідниках до головного мозку.
Біль являє собою захисну реакцію організму, що виникла в процесі еволюційного розвитку. Іноді біль є першою ознакою хвороби або сигналом небезпеки, що загрожує організмові від навколишнього середовища. В цьому плані біль відіграє позитивну роль. Але при надмірній інтенсивності і тривалості біль перетворюється на хворобливе явище. Це зумовлюється тим, що тривалі сильні подразнення периферійних рецепторів, які сприймають біль, супроводжуються невпинним надходженням больових імпульсів до відповідних центрів головного мозку. Внаслідок цього настає розлад їхньої діяльності, що позначається на роботі багатьох систем організму.
Види болю
· Поверхневий, короткочасний і гострий «епікритичний» біль, розвивається через подразнення ноцицепторів шкіри, слизових оболонок;
· Глибинний біль, що має різну тривалість і здатність до поширення в інші зони, виникає внаслідок подразнення ноцицепторів у м'язах, суглобах, окісті);
· Вісцеральний біль відбувається в результаті подразнення больових рецепторів внутрішніх органів — ендотелію, очеревини, плеври, оболон мозку. [1
2. Система крові АВО, методи визначення
3. Щитоподібна залоза, функції
Щитоподібназалоза (лат. glandula thyroidea) — непарнийорганендокринноїсистеми, щоскладаєтьсяздвохдолей, перешийкатарудиментарноїпірамідальноїдолі. Розташованийнапереднійповерхні шиї, попереду трахеї, ієпериферійним гіпофіз-залежним органом ендокринноїсистеми, якийрегулює основнийобмін ізабезпечуєкальцієвий гомеостаз крові.
ЩЗ відповідає за секрецію наступних гормонів:
· йодовані — тироксин і трийодтиронін (секретуються епітеліальними клінтинами)
· тиреокальцитонін — кальцитонін (секретується парафолікулярними клітинами (С-клітинами)
4. Прямі методи калориметрії
Вимірювання кількості виділеного тепла методом прямої калориметрії. Для визначення інтенсивності метаболізму методом прямої калориметрії вимірюють кількість виділеного організмом тепла за допомогою спеціального пристрою - калориметра.Людину поміщають в вентильовану камеру з надійною теплоізоляцією. Тепло, що виділяється тілом, нагріває повітря камери, але температура повітря в камері підтримується завжди на постійному рівні завдяки перекачуванню повітря з камери по трубах в заповнений холодною водою резервуар.
Швидкість передачі тепла воді в басейні, температура якої може бути виміряна за допомогою точного термометра, дорівнює швидкості, з якою тепло виділяється організмом.Пряма калориметрія пов'язана з технічними труднощами і використовується лише в наукових дослідженнях.
БІЛЕТ 50
1. Колбочки і палочки. Подвійність сітківки.
Паличка — клітина-фоторецептор сітківки ока, щовідповідаєзареєстраціюмалоінтенсивного світла йзачорно-білийзір. За кольоровий зір відповідають фоторецептори іншого типу, які називаються колбочками. Палочки розташовані густіше в зовнішніх областях сітківки, а тому важливі для периферійного зору. У сітківці людського ока приблизно 120 млн паличок.
Будова й принцип дії
Будова палички
Палички вужчі, ніж колбочки, але в основному структура обох типів фоторецепторів подібна. Пігмент розташований на зовнішньому кінці, на пігментному епітелії. В цьому кінці є стопка дисків. Площа фоторецепторного пігмента велика, чим зумовлена чутливість до світла. Світлочутливий пігмент у паличках лише одного типу, а не трьох, як у колбочках, тому палички не забезпечують розрізнення кольорів. Пігмент називається родопсином.
Як і колбочки, палички мають синаптичне закінчення, внутрішний сегмент і зовнішній сегмент. Синаптичне закінчення формує синапс із іншим нейроном, наприклад, біполярною клітиною. Внутрішній та зовнішній сегмент з'єднані між собою війкою[2] [3]. Органели клітини та її ядро містяться у внутнішньому сегменті, тоді як зовнішній, повернутий у глибину ока, містить світлочутливий матеріал[
Колбочка — клітина-фоторецептор сітківки ока, що відповідає за кольоровий зір. Колбочки функціонують лише при яскравому освітленні (на відміну від паличок, які відповідають за чорно-білий сутінковий зір). Колбочки зосереджені здебільшого в центральній ямці, їх концентрація зменшується на периферичних ділянках сітківки[джерело?].
Дослідження Остенберга 1935 року довели, що в людському оці близько 6 млн колбочок[1]. За сучаснішими даними в оці налічується приблизно 4,5 млн колбочок і 90 млн паличок[2].
Попри те, що колбочки менш чутливі до світла, ніж палички, вони мають переваги в тому, що дозволяють розрізняти кольори, а крім того здатні розрізняти дрібніші деталі та швидку зміну зображень, оскільки швидше реагують на стимул[3]. Оскільки люди зазвичай мають три різні типи колбочок із різними фотопсинами, вони здатні до трихроматичного зору. При кольоровій сліпоті кількість типів колбочок може бути меншою. Повідомлялося також про людей з чотирма й більше типами колбочок. Такі люди здатні до тетрахроматичного зору
Типи колбочок
Нормалізовані криві чутливості трьох типів колбочок
Зазвичай у людей три типи колбочок. Перший має найбільшу чутливість до світла з великою довжиною хвилі. Пік їхньої чутливості припадає на червоно-жовтий колір. Цей тип іноді позначають L (від англ. long — довгий). Пік чутливості другого типу колбочок припадає на жовто-зелений колір, і його позначають M (від англ. medium — середній). Третій тип чутливий до світла з найменшою довжиною хвилі. Пік чутливості цього типу колбочок припадає на блакитний колір. Його позначають S (від англ. short — короткий). Відповідні пікові дожини хвиль: 564–580 нм, 534–545 нм та 420–440 нм[7][8]. Палички мають пікову чутливість на довжині хвилі 498 нм, приблизно посередині між піками чутливості колбочок S- та M-типів.
Різниця сигналів, отриманих від трьох типів колбочок, дозволяє мозку розрізняти дуже багато можливих кольорів. Жовтий колір, наприклад, людина бачить тоді, коли L-колбочки збуджені дещо більше від M-колбочок, а червоний — коли L-колбочки стимульовані дещо більше, ніж M-колбочки. Відповідно, блакитний і фіолетовий кольори відповідають більшій стимуляції S-рецепторів у порівнянні з іншими двома типами.
Колбочки типу S з ціанолабом найчутливіші до світла з довжиною хвилі близько 420 нм. Проте кришталик та рогівка людського ока поглинають світло тим сильніше, що менша довжина хвилі, тому короткохвильова область видимого діапазону обмежена. Людина не бачить світла з довжиною хвилі, меншою від 380 нм. Таке світло називають ультрафіолетом. Люди, хворі на афакію (хворобу, коли в оці відсутній кришталик), іноді розповідають, що бачать ультрафіолетові промені[9]. При звичайному й яскравому освітленні, око чутливіше до жовто-зеленого світла, ніж до інших кольорів, оскільки воно майже однаково стимулює два з трьох типів колбочок. При слабкому освітленні, коли діють тільки палички, найвища чутливість до блакитно-зеленого світла.
2. Клапанний апарат серця. Значення тисків у порожнинах серця.
Rровообіг в організмі людини відбувається по двох пов'язаних міжсобою в порожнинах серця кіл кровообігу. І серце виконує рольголовного органу кровообігу - роль насоса. З вище описаного зтрієньсерця не зовсім зрозумілий механізм взаємодії відділів серця. Щоперешкоджає змішування артеріальної і венозної крові? Цю важливу функціювідіграє так званий клапанний апарат серця.
Клапани серця підрозділяються на три види:
. Півмісяцеві;
. Стулчасті;
. Мітральні.
2.1. Півмісяцеві клапани
За переднього краю устя нижньої порожнистої вени з боку порожнини передсердярозташовується полумісячну форми м'язова заслінка нижньої порожнистої вени, valvulavenae cavae inferioris, яка йде до нього від овальної ямки, fossa ovalis,перегородки передсердь. Заслінка ця у плода направляє кров з нижньоїпорожнистої вени через овальний отвір в порожнину лівого передсердя. У заслінцінерідко міститься одна велика зовнішня і кілька дрібних сухожильнихниток.
Обидві порожнисті вени утворюють між собою тупий кут; при цьому відстаньміж їх гирлами досягає 1,5-2 см. Між місцем впадання верхньої порожнистоївени і нижньої порожнистої веною, на внутрішній поверхні передсердя,розташовується невеликий межвенозний горбок, tuberculum intervenosum.
Отвір легеневого стовбура, ostium tranci pulmonalis, розташовуєтьсяпопереду і зліва, вона веде в легеневий стовбур, truncus pulmonalis; до його краюприкріплюються освічені дуплікатурой ендокарда три полумісячну клапана:передній, правий і лівий, valvula semilunares sinistra, valvula semilunaresanterior, valvula semilunares dextra, вільні їх краю виступають всерединулегеневого стовбура.
Всі ці три клапана разом утворюють клапан легеневого стовбура, valvatrunci pulmonalis.
Майже посередині вільного краю кожного клапана є невелике,малопомітне потовщення - вузлик полумісячну клапана, nodulus valvulaesemilunaris, від якого в обидва боки краю клапана відходить щільний тяж,носить назву луночки полумісячну клапана, lunula valvulae semilunaris.
Півмісяцеві клапани утворюють з боку легеневого стовбура поглиблення --кишені, які разом з клапанами перешкоджають зворотному струму крові злегеневого стовбура в порожнину правого шлуночка.
2.2. Тристулковим і мітральні клапани
По колу передсердно-шлуночкового отвору прикріплюєтьсяосвічений дуплікатурой внутрішньої оболонки серця - ендокарда,endocardium, правий передсердно-шлуночковий клапан, тристулковий клапан,valva atrioventricularis dextra (valva tricuspidalis), що перешкоджаєзворотному струму крові з порожнини правого шлуночка в порожнину правогопередсердя.
мітрального і тристулковий передсердно-шлуночкові клапани
У товщі клапана є невелика кількість сполучної,еластичної тканини і м'язових волокон; останні пов'язані з м'язамипередсердя.
тристулковий клапан утворюється трьома трикутної форми стулками
(лопатями-зубцями), cuspis: перегородкові стулкою, cuspis septalis,задній стулкою, cuspis posterior, передньої стулкою, cuspis anterior; всетри стулки своїми вільними краями виступають в порожнину правого шлуночка.
З трьох стулок одна велика, перегородкові, стулка, cuspis septalis,розташовується ближче до перегородки шлуночків і прикріплюється до медіальноїчастини правого передсердно-шлуночкового отвору. Задня стулка, cuspusposterior, менша за величиною, прикріплюється до задньо-назовні периферіїтого ж отвори. Передня стулка, cuspus anterior, найменша з усіхтрьох стулок, зміцнюється у передній периферії цього ж отвори ізвернена в бік артеріального конуса. Часто між перегородкові ізадній стулкою може розташовуватися невеликий додатковий зубець.
Вільні краї стулок мають невеликі вирізки. Своїми вільнимикраями стулки звернені в порожнину шлуночка.
До країв стулок прикріплюються тонкі, неоднаковою довжини і товщинисухожильні струни, chordae tendineae, які починаються зазвичай відсосочкових м'язів, mm. papillares; деякі з ниток фіксуються доповерхні стулок, оберненою в порожнину шлуночка.
Частина сухожильних струн, головним чином у вершини шлуночка, відходитьне від сосочкових м'язів, а безпосередньо від м'язового шару шлуночка (відм'ясистих перекладин). Ряд сухожильних струн, не пов'язаних з сосочковимим'язами, направляється від перегородки шлуночків до перегородкові стулки.
Невеликі ділянки вільного краю стулок між сухожильних струнамизначно потоншала.
До трьох стулок тристулкового клапана прикріплюються сухожильніструни трьох сосочкових м'язів так, що кожна з м'язів своїми нитками пов'язана здвома сусідніми стулками.
У правому шлуночку розрізняють три сосочкові м'язи: одну, постійну,велику сосочкові м'яз, сухожильні нитки якої прикріплюються до задньої іпередньої стулок; цей м'яз відходить від передньої стінки шлуночка --передня сосочкові м'яз, m. papillaris anterior; дві інші,незначні за величиною, розташовуються в області перегородки --перегородкові сосочкові м'яз, m. papillaris septalis (не завждинаявна), і задньої стінки шлуночка - задня сосочкові м'яз, m.papillarisposterior.
По колу лівого передсердно-шлуночкового отвору прикріплюєтьсялівий передсердно-шлуночковий (мітральний) клапан, valva atrioventricularissinister (v. mitralis); вільні краю його стулок виступають в порожнинушлуночка. Вони, як і у тристулкового клапана, утворюються подвоєннямвнутрішнього шару серця, ендокарда. Цей клапан при скороченні лівогошлуночка перешкоджає проходженню крові з його порожнини назад в порожнинулівого передсердя.
У клапані розрізняють передню стулку, cuspus anterior, і заднюстулку, cuspus posterior, в проміжках між якими інодірозташовуються два невеликих зубця.
Передня стулка, зміцняючись на передніх відділах кола лівогопередсердно-шлуночкового отвору, а також на найближчій до неїсполучнотканинної основі отвору аорти, розташовується праворуч і більшекпереди, ніж задня. Вільні краю передньої стулки фіксуютьсясухожильних струнами, chordae tendineae, до передньої сосочкової м'язі,т.papillaris anterior, яка починається від передньо-лівої стінкишлуночка. Передня стулка дещо більше задній. У зв'язку з тим, що воназаймає область між лівим передсердно-шлуночкових отвором іотвором аорти, вільні краю її прилягають до гирла аорти.
Задня стулка прикріплюється до заднього відділу кола зазначеногоотвори. Вона менше передній і по відношенню до отвору розташовуєтьсякілька ззаду і ліворуч. При посередництві chordae tendinae вона фіксуєтьсяпереважно до задньої сосочкової мишіе, m.papillaris posterior, якапочинається на задньо-лівій стінці шлуночка.
Малі зубці, залягаючи в проміжках між великими, фіксуються придопомоги сухожильних ниток або до сосочкові м'язам, або безпосередньо достінки шлуночка.
У товщі зубців мітрального клапана, як і в товщі зубцівтристулкового клапана, залягають сполучнотканинні, еластичніволокна і невелика кількість м'язових волокон, пов'язаних з м'язовою шаромлівого передсердя.
Передня і задня сосочкові м'язи можуть кожна поділятися накілька сосочкових м'язів. Від перегородки шлуночків, як і в правомушлуночку, вони починаються досить рідко.
З боку внутрішньої поверхні стінка задньо-лівого відділу лівогошлуночка вкрита великою кількістю виступів - м'ясистих перекладин,trabeculae carneae. Багаторазово розщеплюючись і знову з'єднуючись, цім'ясисті перекладини переплітаються між собою і утворюють мережу, більшгусту, ніж у правому шлуночку; їх особливо багато у верхівки серця вобласті міжшлуночкової перегородки.
2.3. Клапани аорти
передньо-правий відділ порожнини лівого шлуночка - артеріальний конус,conus arteriosus, повідомляється отвором аорти, ostium aortae, з аортою.
Артеріальний конус лівого шлуночка лежить попереду передньої стулкимітрального клапана і позаду артеріального конуса правого шлуночка;прямуючи догори і вправо, він перехрещують його. У силу цього і отвіраорти лежить кілька кзади від отвору легеневого стовбура. Внутрішняповерхню артеріального конуса лівого шлуночка, як і правого, гладка.
По колу отвору аорти прикріплюються три полумісячну клапанааорти, які відповідно до свого становища в отворі називаютьсяправим, лівим і заднім полумісячну клапанами, valvulae semilunares dextra,sinistra et posterior. Всі вони разом утворюють клапан аорти, valva aortae.
клапани аорти
полумісячну клапани аорти утворюються, як і півмісяцеві клапани легеневогостовбура, дуплікатурой ендокарда, але більш розвинені. Закладений в товщікожного з них вузлик клапана аорти, nodulus valvulae aortae, більш потовщенийі твердий. Розташовані з кожного боку від вузлика полумісячну клапанів аорти,lunulae valvularum aortae, більш міцні.
Крім серця, півмісяцеві клапани містяться і у венах. Їх завданнямє перешкода зворотному струму крові.
клапани вен
3. Будова нирки. Кровопостачання нирки, значення.
4. Залишковий об'єм ленень. Визначення та значення
БІЛЕТ 51
1.Залежність мембранного потенціалу від сили подразника (допорогового, порогового і надпорогового).
2.Порівняльна характеристика симпатичного та парасимпатичного відділів ВНС. Їх антагоністичний вплив на організм.
3.Осмотичний тиск плазми крові. Функціональна система, яка регулює осмотичний тиск.
4. Вимірювання артеріального тиску крові (за методом Ріва-Роччі, Короткова). Особливості у дітей.
БІЛЕТ 52
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 68; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!