Принципи оподаткування фінансових установ
Тема 1
Особливості та принципи оподаткування фінансових установ. Податкове планування у фінансових установах
1. Загальна характеристика фінансових установ.
2. Принципи оподаткування фінансових установ.
3. Специфіка оподаткування сектору фінансових послуг.
4. Податкове планування у фінансових установах.
Самостійна робота:
1. Опрацювання Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
2. Основні завдання та функції Департаменту податкового контролю ДПС України (відділи перевірок банківських та небанківських фінансових установ).
Література: [11, 13, 14, 16, 18, 21]
Загальна характеристика фінансових установ
Фінансова установа - юридична особа, яка згідно закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.
До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.
У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги.
|
|
|
Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.
Контрактні фінансові інститути, як правило, включають інвестиційні трасти, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.
Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Ринок фінансових послуг – це система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічний продукт – фінансові послуги, які пов`язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб`єктів національної, регіональної і світової економіки.
|
|
|
Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та інші Закони України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийняті згідно з цими законами нормативно-правові акти.
Ринки фінансових послуг − сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Умови початку діяльності. Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.
|
|
|
Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо:
а) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;
б)внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;
в) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.
Організаційні правила.
1. Фінансові установи можуть створюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень.
2. Закони України з питань регулювання діяльності господарських товариств та юридичних. осіб інших організаційно-правових форм, застосовуються до фінансових установ з урахуванням особливостей, визначених цим Законом про фінансові послуги та законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.
Мінімальний розмір капіталу фінансових установ, необхідний для їх заснування, та загальні вимоги до регулятивного капіталу, що необхідний для їх функціонування, визначаються законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.
|
|
|
2. При створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений в грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше непередбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.
3. Продаж та придбання частки у статутному (пайовому) капіталі здійснюються на умовах, встановлених законодавством України.
Фінансовим установам забороняється поширення у будь-якій формі реклами та іншої інформації, що містить неправдиві відомості про їх діяльність у сфері фінансових послуг. Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:
1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов'язковому оприлюдненню;
2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів;
3) перелік послуг, що надаються фінансовою установою;
4) ціну/тарифи фінансових послуг;
5) кількість акцій фінансової установи, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи перевищують п'ять відсотків;
6) іншу інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України.
Реорганізація та ліквідація фінансових установ відбуваються з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.
Фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру., який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг в межах їх компетенції.
Фінансові установи здійснюють свою діяльність з врахуванням вимог антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.
Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Фінансові послуги- здійснення фінансових і допоміжних операцій, які в сукупності набувають споживчої вартості, мають попит і задовольняють потреби споживача.
Фінансовими вважаються такі послуги:
1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
2) довірче управління фінансовими активами;
3) діяльність з обміну валют;
4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;
5) фінансовий лізинг;
6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;
7) надання гарантій та поручительств;
8) переказ грошей;
9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;
10) торгівля цінними паперами;
11)факторинг;
12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті Закону “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Принципи оподаткування фінансових установ
Ринок фінансових послуг є важливою складовою економічної системи будь-якої держави. Його стимулювання та розвиток залежить від діючої системи оподаткування в країні. Оподаткування фінансових установ та фінансових послуг має певні відмінності від загального порядку. Специфіка полягає в тому, що багато фінансових послуг та фінансових операцій не підлягають оподаткуванню або оподатковуються за іншими, відмінними від основних ставками.
Стосовно розвитку ринку фінансових послуг як інструмента для залучення інвестицій у контексті чинного податкового законодавства, слід зазначити, що сьогодні положення податкового законодавства відповідають політиці держави стосовно створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності. Зокрема, для збільшення обсягів іноземних інвестицій в економіку України та розширення діяльності іноземних інвесторів. Проте, "існує ще достатньо проблемних питань і тому вдосконалення нормативно-правової бази системи оподаткування фінансового сектору залишається важливим завдання як законодавців, так і представників фінансового ринку".
Зокрема, зміни правил формування страхових резервів та наближення до міжнародних принципів їх обчислення. Є нагальна необхідність удосконалення в цілях оподаткування визначень термінів "звичайна процентна ставка за депозит (вклад)" та ,"звичайна ставка проценту за кредит" з метою їх широкого застосування, утому числі по операціях з пов’язаними особами та операціях з платниками податків, що застосовують інші правила або ставки оподаткування, ніж такий платник податків.
Потребує реформування й система оподаткування небанківських фінансових установ з метою створення надійного та прозорого ринку таких послуг. Потребує запровадження загальна система оподаткування, яка має впроваджуватися поетапно. Актуальними є питання оподаткування банківських установ і банківських операцій, в тому числі іпотечне кредитування, операцій з цінними паперами, страхових компаній, небанківських фінансових установ.
Оподаткування як інструмент державної політики використовується для досягнення трьох основних цілей:
1. Перш за все, оподаткування є найбільш універсальним та ефективним методом фінансового забезпечення діяльності державного сектору. Таким чином, одною із основних функцій податкової системи є наповнення бюджету.
2. Крім своєї основної функції, оподаткування може використовуватись в якості інструменту для досягнення певних економічних цілей держави. У таких випадках, політичні рішення можуть втілюватись за допомогою податкових важелів. Скажімо, податкові пільги для певних секторів економіки можуть бути намаганням стимулювати зростання відповідних галузей чи підприємств.
3. Податкові механізми можуть також слугувати для досягнення державних соціальних цілей, оскільки за допомогою податків можна потужно стимулювати певні види соціальної поведінки громадян. Так, наприклад, посилене оподаткування споживачів тютюнової чи алкогольної продукції може через систему акцизних зборів може відвертати населення від цих потенційно шкідливих продуктів. В той же час, різноманітні податкові пільги та звільнення від податків для певних видів діяльності можуть заохочувати громадян вдаватись до таких видів діяльності більш активно.
Хоча держава має можливість використовувати податкову систему для всіх цих цілей, існує три основних принципи, які бажано враховувати при побудові та реформуванні податкової системи країни:
Справедливість (або вертикальна рівність). Згідно з цим найскладнішим для реального втілення принципом, податкова система повинна прагнути розподіляти податковий тягар між платниками податку у „справедливий” спосіб. Складність цього принципу полягає у суб’єктивності поняття справедливості і необхідності операціоналізувати його у певні визначення та конкретні податкові рішення. У більшості країн, справедливою вважається система, в якій податковий тягар відповідає фінансовим можливостям платника (яка найчастіше вимірюється рівнем його доходів).
Економічна нейтральність (горизонтальна рівність). Цей принцип базується на базовій економічній концепції про те, що суспільний добробут максимізується тоді, коли економічні агенти – громадяни та підприємства – будують свої рішення на основі ринкових сигналів, а не податкових стимулів. Іншими словами, податкова система повинна прагнути ставити всіх учасників національної економіки у рівні умови. Це означає, що всі економічно рівноцінні елементи – організації, продукти чи послуги, повинні підлягати еквівалентному податковому навантаженню.
Таким чином, якщо держава не переслідує певну свідому політичну мету, економічна ефективність вимагає, щоб:
· всі сектори економіки були однаково привабливими з податкової точки зору,
· в межах кожного сектору, податкове законодавство не повинно надавати підтримку певній групі конкуруючих підприємств за рахунок інших,
· в діяльності окремих фірм податкове законодавство не повинно впливати на їх вибір постачальників чи продуктів для виробництва.
Простота. Простота податкової системи вимірюється тим, наскільки простим є її адміністрування, наскільки обмеженими є можливості для ухиляння від сплати, а також наскільки вона мінімізує ті видатки (грошові та часові), з якими економічні агенти вимушені стикатися при сплаті податків.
Проблема визначення ключових і специфічних принципів оподаткування та їх практичної реалізації залишається предметом постійного дослідження у багатьох країнах. У висновках свого засідання 17 червня 2010 року Рада Європи з огляду на самміт країн G-20 у Торонто зазначає, що "ЄС має очолити зусилля зі створення глобального підходу до запровадження системи зборів та податків на фінансові установи з огляду встановлення відповідних правил гри світового рівня і буде рішуче відстоювати цю позицію зі своїми партнерами з G-20.
На додаток до дебатів про майбутні податки на фінансовий сектор, все ще триває обговорення й про те, як уникнути того, щоб у майбутньому розв’язання питань з проблемними банками не відбувалося за рахунок платника податків.
Питання щодо того, чи повинні нові податки стягуватися з фінансового сектора у якості додаткового регулювання та банківських зборів стало темою для обговорення ще від самого початку економічної кризи. У цій дискусії можна визначити наступні три основні цілі щодо політики:[1]
1. Податки могли б підвищити ефективність і стабільність фінансових ринків та знизити їх волатильність й шкідливі наслідки через надмірне прийняття на себе ризиків, які можуть створити негативні зовнішні ефекти для решти економіки. Зокрема, фінансовий сектор може виявитися занадто великим й взяти на себе занадто багато ризиків через фактичну або ж очікувану державну підтримку (призводячи й до моральної шкоди), інформаційну асиметрію та структури винагород, які разом із макроекономічними подіями й посприяли останній кризі.
2. Фінансовий сектор був надзвичайно прибутковим впродовж останніх двох десятиліть, і тому є бажання забезпечити, щоб фінансовий сектор теж здійснював свій справедливий і значний внесок до державних фінансів.
3. Вважається, що фінансовий сектор має нести основну відповідальність за виникнення та масштаб кризи. Через це фінансовий сектор за рахунок збільшених або ж нових податків міг би робити й свій внесок у консолідацію бюджету в післякризовий період. Ці додаткові податки можуть бути виправдані й тим, що саме цей сектор отримав істотну підтримку з боку уряду під час нещодавньої кризи, і не вся вона може окупитися.
Враховуючи важливість інноваційного шляху розвитку, нові тенденції в оподаткуванні фінансового сектору останнім часом обговорюються в контексті інноваційного фінансування. При цьому, під інноваційним фінансуванням вважаються державні фінанси які збільшуються за допомогою нових, нетрадиційних шляхів. Це може означати, як нові інструменти для збільшення доходів, так і нові підходи до вже існуючих інструментів фіскальної політики. Вони включають зокрема оподаткування фінансового сектору (наприклад, використання позикового капіталу та прийняття ризиків, транзакції, преміальні виплати, додатковий податок на прибуток), встановлення цін на викид вуглецю (наприклад, податок за викид вуглецю, продаж на аукціонах дозволів на викиди), інструменти, які базуються на боргових зобов’язаннях (наприклад, міжнародні механізми фінансування, випуск цільових облігацій), а також залучення приватних фінансів, через державне стимулювання (наприклад, зобов’язання про потенційне надання ринку, податкові знижки, приватно-публічні товариства, ринкові програми страхування).
Нормативні зміни, які поки ще розглядаються, будуть основним інструментом для зниження ризиків фінансового краху, але коригувальне оподаткування буди грати допоміжну роль. Нормативні ініціативи дозволять скоротити багато ризиків в окремих установах та знизити системні надмірні ризики. Додатково, вводяться нові внески і важливо зрозуміти їх відносини з регулюючими заходами для досягнення найбільшої синергії при зміні поведінки.
Податки та регулювання стикаються зі комплексною взаємодоповнюваністю і потенційною взаємоув'язкостью, проте, до цих пір це питання погано вивчено. Ключові аспекти включають:
− Регулювання та коригувальне оподаткування це еквівалентні інструменти, але в реальному житті для цього немає умов. Якщо уряд був би чудово поінформований, фінансові ринки були б цільними, а ряд інших умов були б виконаними, то ризики могли б бути зниженими за допомогою одного з інструментів. Наприклад, будь-який необхідний капітал або норма левериджу може бути досягнута за рахунок або оподаткування левериджу або введення більш високих вимог до капіталу. А різній вплив на державні доходи та прибуток після сплати податків може бути компенсований відповідним одноразовим трансфером. У реальному світі, однак, усе значно відрізняється від цієї теорії і доводиться вибирати якийсь один інструмент .
− Буфери-державні та приватні. Банківський капітал та доходи від коригуючих податків можуть грати роль буфера. Вимоги до капіталу змушують створювати буфери у фінансових установах та зменшувати ймовірність окремих невдач. Податки забезпечують фіскальний простір для кризових ситуацій: буфер на системному рівні. Незалежно який інструмент використовується, поліпшений механізм реорганізації є дуже важливим, щоб уникнути моральної шкоди, пов'язаной з очікуваними втручаннями уряду.
− Невизначеність. Коли політика повинна бути визначеною для застосовування в різних обставинах, тоді податкові заходи мають перевагу для забезпечення більшого простиру для реагування приватного сектору, а регулювання має зворотню перевагу забезпечити більш певні результати. Баланс вигод залежить від відносної чутливості на реагування приватного сектора до оподаткування та на маргінальні соціальні збиткі від зміни результату.
− Асиметрична інформація. Наприклад, з метою зниження ризиків, оподаткування повинна бути досить прогресивною у відповідному діапазоні можливих результатів. (Це тому, що пропорційний податок знижує дисперсію ризику після сплати податків для інвестора) Отже, його ефективність в цьому відношенні є вирішальною мірою, яка залежить від податкового агента, що має досить гарну інформацію про розподіл прибутку. На відміну від цього, нормативні обмеження (таких, як обмеження на леверидж або припинення певних видів діяльності) можуть знизити ризик, який отримують навіть, якщо регулятори не мають доступу до інформації, якої буде достатньо, щоб застосувати ефективний прогресивний податок.
− Інституційні аспекти. Іноді простіше використати загальну інформацію у регулюванні та нагляді, ніж в області оподаткування (за допомогою інструментів на основі компоненти II Базельської угоди). Ще одним міркуванням є те, що міжнародні механізми координації були б більш ефективними щодо регулювання, ніж у детально розробленої податкової політики.
Немає жодного єдиного інструмента, який здатний досягнути усі цілі. Можливо застосовувати комплекс заходів.
Інструменти, які розглядаються, можуть бути згруповані у дві основні категорії:
− Збір з фінансових інститутів: стягується з фінансових установ, щоб покрити чисті фінансові витрати на пряму державну підтримку цих фінансових установ та сприяти скороченню надмірних ризиків.
− Інші податкові інструменти: для забезпечення більшого рівня надходжень від сектору, оподаткування ренти та/або для адресного зниження потенційно негативних наслідків від поведінки фінансового сектору.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 327; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!