Аудиторська діяльність має свій етичний кодекс

У професійній сфері існує два етичних аспекти:

1) загальна етика (духовний аспект);

2) професійна етика (практичний аспект).

Професійна етика визначає загальні приписи щодо ідеальних форм поведінки працівників відповідних професій. Вони акцен­тують увагу на встановленні правил діяльності та потребують ви­сокого рівня професіоналізму.

В Україні рішенням АПУ від 18.04.2003 р. запроваджено в дію Кодекс етики професійних бухгалтерів Міжнародної федерації бухгалтерів. Для досягнення поставленої мети аудитор під час надання ау­диторських послуг повинен дотримуватись таких фундаменталь­них засад:

незалежність— аудитор має бути професійно незалежним до суб'єкта підприємництва, що перевіряється (не мати прямих ро­динних стосунків та майнових інтересів до нього);

об'єктивність— аудитор має бути справедливим, компетент­ним, старанно надавати аудиторські послуги, відповідати рівню професійних знань, який би не викликав сумніву у клієнта щодо професіоналізму наданих йому послуг;

компетентність— аудиторам потрібно здійснювати ауди­торську перевірку з професійною майстерністю та залучати до аудиту спеціалістів, що мають фахову підготовку, досвід, знання у певній галузі;

майстерність— вміле визначення та застосування законода­вчих, нормативно-правових актів для законності здійснення оці­нки господарських операцій, їх документування, відображення в обліку та звітності;

конфіденційність— аудитор не має права без згоди клієнта розголошувати або розкривати інформацію, отриману ним у процесі надання професійних послуг, використовувати її у своїх цілях;

чесність— аудитор має бути чесним, об'єктивним на всіх етапах роботи і висловлювати об'єктивну думку про об'єкт до­слідження;

професійна поведінка— аудитор повинен створювати і під­тримувати добру репутацію професії, не вдаватися до будь-яких дій, які можуть дискредитувати її;

професійні норми та технічні стандарти— аудитори зо­бов'язані з належною старанністю і увагою виконувати інструкції та вказівки клієнта або роботодавця (внутрішній аудитор), до­тримуючись вимог об'єктивності, незалежності, чесності та чин­ного законодавства.

Дотримання цих вимог контролюється Аудиторською пала­тою України в межах її компетенції. У разі недотримання вимог професійної етики Аудиторська палата України має право позба­вити аудиторську фірму (аудитора) права займатися аудиторсь­кою діяльністю на визначений нею термін. Аудитор має право оскаржити рішення Аудиторської палати України у суді.

Питання 2.4. «Договір на проведення аудиту.»

Договір— це домовленість двох або більше сторін, спрямова­на на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Основним нормативно-правовим документом, який регулює укладання аудиторського договору, є Цивільний кодекс (ЦК) України. Договір на надання послуг, в т. ч. і платних, ЦК України включений до системи договірних зобов'язань.

Будь-які взаємовідносини між суб'єктами підприємницької діяльності починаються із звернення та переддоговірного перепису, коли одна сторона звертається з проханням надати їй визначені послуги, а інша висловлює згоду (відмову) на їх на­дання.

У відповідності до статті 17 Закону України «Про аудиторську діяльність» замовник має право вільного вибору аудитора (ауди­торської фірми). У зв'язку із значною кількістю аудиторських фірм, що функціонують в Україні, а також одноосібних аудито­рів, перед суб'єктами господарювання постає проблема вибору аудитора або аудиторської фірми.

Для цього підприємства можуть користуватися наступними критеріями:

1. Наявність дозволу на здійснення аудиту.

2. Перелік послуг, що надаються.

3. Рівень цін на послуги та їх якість.

4. Стаж роботи на ринку.

5. Досвід персоналу, його кількість.

6. Найбільші клієнти фірми.

7. Наявність філій у регіонах.

Аудиторські фірми (аудитори) зі свого боку вивчають такі пи­тання:

1. Існування причин, через які недоцільно надавати послуги даному клієнту.

2. Перелік послуг, які бажає одержати замовник, та дотриман­ня вимог МСА при їх наданні.

3. Репутація потенційного клієнта, його керівництва.

Укладанню договору може передувати обмін листами між ау­дитором та клієнтом. Обравши фірму, після попередньої усної узгодженості, сторона, яка зацікавлена у наданні аудиторських послуг складає і надсилає аудиторській фірмі (аудитору) іменний лист-пропозицію про проведення аудиту. В ньому зазначається мета проведення аудиту, перелік завдань, які необхідно вирішити під час аудиту, бажаний масштаб перевірки тощо.

Отримавши таку пропозицію, аудиторська фірма (аудитор) оцінює можливість виконання роботи і в разі погодження з при­йняттям на себе зобов'язань надсилає потенційному клієнту лист-зобов'язання про погодження на здійснення аудиту, або лист-відповідь — у разі відмови від запропонованої їй (йому) ро­боти.

До вибору клієнта аудиторська фірма (аудитор) повинні під­ходити виважено. Щоб запобігти негативним наслідкам (фінан­сові втрати, шкода іміджу) аудиторські фірми (аудитор) перед укладанням договору з новим клієнтом вивчають такі питання як сфера діяльності, спеціалізація виробництва, попит на продукцію та стратегія діяльності клієнта, наявність справ у суді, претензії різних підприємств і організацій, інформація про керівництво та персонал, його структуру, освіту, досвід, організацію.

Важливе значення має ознайомлення із актами попередніх перевірок (по­датківцями, фахівцями Пенсійного фонду, КРУ, аудиторськими фірмами (аудиторами)). Вивчають характер та проблеми взаємо­відносин з податковими органами, банками, партнерами, іншими користувачами інформації, фінансової звітності потенційного клієнта.

Якщо відбулася зміна аудитора (аудиторської фірми), який (яка) обслуговував клієнта, то потрібно здійснити оцінку її причин.

Крім цього вивчають звітність підприємства за попередній рік, аналізують зміни в поточному році в порівнянні з минулим (ви­робництво валової продукції, її собівартість та інші показники). В загальних рисах вивчається стан обліку і внутрішнього контро­лю, зміни в обліковій політиці.

Якщо результати вивчення наведених вище питань свідчать про високий рівень ризику аудиту або коли завдання є досить складним для аудитора, від проведення аудиту відмовляються. У випадку адекватності потенційного клієнта основним вимогам, аудиторська фірма (аудитор) готує лист-зобов'язання, який до моменту укладання договору є офіційним документом-відповіддю, який визначає основні зобов'язання клієнта і аудитор­ської фірми (аудитора).

Після обміну листами (лист-пропозиція та лист-зобов'язання) та на їх підставі укладається договір на проведення аудиту. Лис­ти можуть бути невід'ємною складовою договору або додатком до нього, коли це буде обумовлено умовами договору.

Інші аудиторські послуги можуть надаватися як на підставі договору, так і письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

При укладанні договору на проведення будь-яких аудиторсь­ких послуг, треба зважати на спеціальні вимоги Закону України «Про аудиторську діяльність», якими передбачаються випадки заборони на проведення аудиту:

1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з членами ор­ганів управління суб'єкта господарювання, що перевіряється;

2) аудитором, який має особисті майнові інтереси в суб'єкта господарювання, що перевіряється;

3) аудитором — членом органів управління, засновником або власником суб'єкта господарювання, що перевіряється;

4) аудитором — працівником суб'єкта господарювання, що перевіряється;

5) аудитором — працівником, співвласником дочірнього під­приємства, філії чи представництва суб'єкта господарювання, що перевіряється;

6) якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг не враховує необхідного для якісного виконання таких послуг часу, належних навичок, знань, професійної кваліфікації та ступінь відповідальності аудитора;

7) аудитором у інших випадках, за яких не забезпечуються вимоги щодо його незалежності.

Залежно від конкре­тних обставин зміст договору про надання аудиторських послуг може бути різним, проте в ньому мають бути висвітлені такі пи­тання:

· мета аудиту;

· масштаб аудиту (обсяг та глибина перевірки, склад, кіль­кість та обсяг аудиторських процедур);

· можливість доступу до будь-яких записів, документації та іншої інформації, замовленої у зв'язку з аудитом;

· відповідальність керівництва підприємства, яке перевіряєть­ся, за надану аудиторові інформацію (при необхідності обумовлю­ється вимога про одержання від керівництва підприємства — кліє­нта письмового підтвердження щодо наданої інформації);

· умови відповідальності за початкові залишки при першому проведенні аудиту або якщо попередні перевірки виконувалися іншим аудитором;

· вказівка про те, що у зв'язку з рівнем суттєвості перевірки та іншими властивими аудиту обмеженнями існує можливість і ймовірність того, що будь-які помилки можуть залишитися незнайденими;

· форма, у якій замовнику буде подана інформація про ре­зультати проведеної аудитором роботи (обсяг і склад переданої замовнику документації).

Структура і зміст договору можуть бути різними залежно від конкретних умов, проте його форма в цілому повинна відповіда­ти загальноприйнятій в Україні формі складання договорів.

У преамбулідоговору після зазначення назви та номеру дого­вору, місця і дати його підписання вказуються назви сторін, які уклали договір (замовник та виконавець), прізвища посадових осіб, які підписали договір від імені кожної сторони.

Розділ «Предмет договору»має містити назву аудиторської послуги («проведення аудиту» або «аудиторська перевірка»), мету аудиту та характеристику масштабу аудиту, включаючи поси­лання на чинне законодавство, стандарти та інші аналогічні до­кументи.

Розділ «Зобов'язання сторін»має містити перелік та характе­ристику зобов'язань, які бере на себе кожна із сторін. В переліку зобов'язань замовника повинні бути такі положення:

— надання аудитору можливості доступу до будь-яких запи­сів, документації та іншої інформації у зв'язку з проведенням пе­ревірки;

— документи, передані замовником аудиту аудиторській фір­мі (аудитору) для проведення аудиту, не можуть бути розголо­шені або вилучені без згоди замовника;

— відмова від будь-яких дій, які здійснюються з метою впли­ву на думку аудитора;

— зобов'язання щодо приймання та оплати робіт;

— інші зобов'язання.

До переліку зобов'язань аудитора мають входити:

— дотримання умов конфіденційності та інших принципів ау­диту;

— опис форми, в якій замовнику буде видана інформація про результати проведеної аудитором роботи (обсяг та склад переда­ної замовнику документації);

— дотримання вимог до якості відповідно до МСА, законода­вчих актів та інших критеріїв (вказують, яких саме);

— зобов'язання інформувати замовника у випадку, якщо під час роботи виявиться її недоцільність;

— інші зобов'язання.

Розділ «Порядок здавання та прийому робіт»повинен місти­ти перелік, характеристику та послідовність процедур, які вико­нуються сторонами при передачі результатів роботи, умови та порядок оформлення відмови замовника від приймання викона­ної роботи.

У розділі «Термін виконання робіт»вказується тривалість ви­конання роботи, дати її початку і закінчення, терміни надання ре­зультатів виконаної роботи.

Розділ «Вартість робіт та порядок розрахунків»містить ві­домості про розмір та порядок оплати виконаних робіт.

Вартість аудиторських послуг можна визначити за допомогою таких форм і видів їх оцінки:

а)      погодинна оплата— оцінка вартості однієї години (дня) роботи аудитора залежить від його кваліфікації. Вона є найроз-повсюдженішою на ринку аудиторських послуг. При виникненнінепередбачених обставин та збільшенні трудомісткості аудитор­ської перевірки ця форма дає змогу прямо пропорційно змінити вартість робіт;

б)      акордна оплата— сума оплати за всю роботу визначається після ознайомлення аудитора з особливостями діяльності клієнта, оцінки аудиторського ризику і приблизної трудомісткості роботи;

в)      відрядна оплата— розрахунок проводиться, зважаючи на визначення вартості однієї операції, виконаної аудитором, або вартості однієї операції звітності;

г)      оплата за результатами— встановлюється у вигляді частки від зекономлених для клієнта фінансових ресурсів, що були виявлені внаслідок визначення помилок і неточностей при веденні бухгалтерського обліку, оформленні документації, сплати податків тощо. Як правило, встановлюється визначений відсоток від економії;

д)      комбінована оплата— будь-які комбінації із вище наведених форм і видів оплати аудиторських послуг.

Розділ «Відповідальність сторін» має містити умови відпові­дальності кожної сторони.

В умовах відповідальності замовника мають бути такі поло­ження:

— відповідальність за достовірність наданої аудиторам інфо­рмації;

— відповідальність за виявлені відхилення та порушення;

— відповідальність у разі невиконання рекомендацій аудитора;

— відповідальність за невиконання зобов'язань прийому та оплати винагороди за роботу;

— інші види і умови відповідальності. Відповідальність виконавця має містити такі положення:

— відповідальність за якість виконаних робіт;

— відповідальність за дотримання термінів робіт;

— відповідальність за дотримання принципів аудиту під час виконання робіт;

— інші види і умови відповідальності.

Розділ «Термін дії договору»містить дати початку та закін­чення дії договору.

Розділ «Реквізити сторін»має містити юридичні адреси та платіжні реквізити кожної сторони.

Розділ «Особливі умови»має містити положення, які сторони вважають з необхідне обумовити та які не знайшли відображення у попередніх розділах договору:

— зауваження про існування ймовірності того, що будь-які, навіть суттєві помилки, можуть залишитися невиявленими;

— умови відмови виконавця від продовження робіт на будь-якому етапі;

— умови продовження терміну виконання робіт;

— посилання на будь-які додаткові угоди до даного договору, а також на додатки до договору;

— порядок вирішення спорів за цим договором тощо.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторо­нами. З цього ж моменту набуває чинності і відповідальність ау­диторської фірми (аудитора).

Існують різні види відповідальності аудиторських фірм (ауди­торів), зокрема: цивільна, кримінальна, професійна, за нормами трудового права. Для того, щоб уникнути вище наведених видів відповідальності аудитори повинні дотримуватись таких правил:

· перед початком роботи аудитор повинен письмово повідомити клієнта про власне розуміння обов'язків і про те, які об'єкти бу­дуть перевірені;

· встановити помилки в роботі клієнта в попередніх звітних пе­ріодах;

· неухильно дотримуватись вимог бухгалтерських та аудитор­ських стандартів;

· ставити якість своєї роботи вище за піклування про збільшен­ня доходів своєї фірми;

· бути особливо обережним, перевіряючи фірми, що мають фі­нансові труднощі (такі фірми, як правило, намагаються надати викривлену фінансову звітність).

З метою мінімізації своєї відповідальності аудиторські фірми (аудитори) повинні:

— мати справу лише з чесними клієнтами;

— наймати кваліфікований персонал, який потрібно адекватно підготувати і контролювати дотримуватись стандартів аудиту та Кодексу професійної етики;

— знати специфіку господарських операцій фірми (клієнта);

— підтримувати високу якість аудиту;

— правильно документувати роботу;

— отримати документи, що визначають взаємні обов'язки ау­дитора і клієнта;

— забезпечити адекватний страховий захист;

— користуватися кваліфікованими юридичними консуль­таціями.

Разом з тим, аудитор не застрахований від помилок та не ви­явлення перекручень звітності, фактів обману тощо. Для запобі­гання негативним наслідкам для аудиторської фірми (аудитора) в розвинутих країнах здійснюється обов'язкове страхування про­фесійної і цивільної відповідальності.

Питання 3.1. «Суть інформаційного забезпечення аудиторського процесу.»

Організоване проведення аудиту потребує передусім належ­ного інформаційного забезпечення, що об'єктивно відображає стан фінансово-господарської та інших сфер діяльності суб'єкта перевірки.

За час перевірки аудитору необхідно опрацювати значні, залежні від масштабу перевірки, обсяги різної за видами інфор­мації, яку надає клієнт. Використовуючи її, аудитор має відібрати необхідні аудиторські докази, правильно оцінити господарські явища, факти, процеси виробництва, фінансові показники та відобразити їх документально.

Інформація, що узагальнюється аудитором, необхідна не тільки керівнику підприємства та його внутрішнім користува­чам (менеджери, акціонери), а й зовнішнім (державні подат­кові органи, інвестори, банки, страхові компанії, торговельні партнери).

Ознаками аудиторської інформації є її за­конність (відображає дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства, формується з урахуванням вимог законо­давства тощо), офіційність (результати аудиту у формі аудиторського висновку, довідки, експертного висновку мають ста­тус офіційних, оскільки надаються державній податковій ад­міністрації, банкам, правоохоронним органам).

Під поняттям «інформаційне забезпечення аудиту» слід ро­зуміти визначену сукупність специфічної інформації, що різносторонньо відображає фактичний стан і динаміку виробничої, фінансової, облікової та інших сфер діяльності суб'єктів конт­ролю, рівень та оцінку відхилення її показників відносно по­рівнюваних (очікуваних чи випливаючи з вимог законодавчих актів, нормативно-інструктивних матеріалів, договорів тощо), яку використовують, формують і перетворюють на різних ета­пах і стадіях процесу аудиту з метою складання висновків та інших документів звітного чи консультативного характеру.

Інформацію, що використовується в аудиторському процесі, необхідно поділити на три види:

1) базова («еталонна», відносно якої виконується оцінка фактичної);

2) фактична (яка вивчається й порівнюється з «еталонною»);

3) результативно-аудиторська.

В аудиторському контролі при формуванні інформації для порівняння (тобто «еталонної», що відображає, як повинно бути, або очікувані дані чи вимоги до них) стосовно заданого стану підприємства як інформаційної бази аудиту важливе місце зай­має законодавча, нормативна, планова, довідкова, договірна та інша регламентована інформація. Таку інформацію назвемо базовою.

В інформаційному забезпеченні аудиту основою для роботи аудиторів є фактична різнобічна економічна інформація, яку вони збирають, вивчають, узагальнюють. Вона відображає різні сторони стану господарювання підприємства. До неї належать облікові, звітні, фінансові, ста­тистичні та інші матеріали.

Слід відзначити, що в аудиті використовують не тільки еко­номічну (планову, облікову, фінансову), а й не фінансову інфор­мацію, що відображає технологію виробництва, споживчі властивості продукції, що випускається, соціальну. Бо, наприклад, для визначення раціональності та ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у виробництві, всебічної, глибокої та об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства аудитору потрібно вивчати особливості органі­зації й технології виробництва на підприємстві, використову­вати матеріали проектної документації, контрольних обмірів, інвентаризації, лабораторних аналізів, експертиз.

У залежності від виду аудиту, аудиторських послуг засто­совуються ті чи інші види документів. Від виду аудиторської перевірки взагалі залежить структура, обсяг та зміст її інформаційного забезпечення. Так, при перевірці фінансової звітності в основному застосовуються матеріали бухгалтерського обліку, фінансової (бухгалтерської) й статистичної звітності. При наданні консультаційних послуг більше спираються на законодавчо-нормативні акти. А положення таких актів постійно міняються, тому й потребуються консультації. Отже, до інформаційного забезпечення аудиту належать не тільки первинні документи, реєстри й бухгалтерська звітність, а й інформація діючих законів, планова, нормативна та інша, різноманітна за формами, змістом, джерелами походження.

Тому для аудитора важливе значення у практичній роботі мають прийоми систематизації інформації як необхідної умови її узагальнення. А взагалі, для аудиту як галузі науки теоретичне значення має обґрунтована класифікація економічної та неекономічної інформації, яку використовують в аудиторській діяльності.

Питання 3.2. «Класифікація аудиторської інформації.»

Вивчення літератури з аудиту показує, що переважна більшість авторів питанню застосування методу класифікації приділяє належну увагу.

Найбільш повна класифікація інформаційного забезпечен­ня фінансово-господарського контролю, й аудиту зокрема, роз­роблена у працях М. Т. Білуха. Він пропонує класифікацію інформаційного забезпечення фінансово-господарського конт­ролю й аудиту взагалі, а також розглядає класифікацію економ­ічної інформації та її призначення в контрольно-аудиторсько­му процесі [24 , с. 210-233].

Виходячи із змісту інформаційного забезпечення, інформація поділяється на:

 законодавчу, планово-нормативно-довідкову, договірну, тех­нологічну, організаційно-управлінську, фактографічну.

Розглянемо детальніше класифікацію аудиторської інфор­мації за ознакою професійної інформаційної комунікації.

Професійна інформаційна комунікація ґрунтується на кон­тактах працівників аудиту. У цьому джерелі наведені види професійної інформаційної комунікації:

• робоча (між членами аудиторської бригади);

• інформаційна пряма (дослідження інформації про стан об'єктів аудиту та зміни їх показників у динамічних процесах виробничої та фінансової діяльності підприємства);

• інформаційна непряма (вивчення інформації типу нормативно-правових актів, стандартів підприємства, що регламентують чи регулюють поведінку об'єкта аудиту, методичних вказівок, інструкцій щодо здійснення контрольно-аудиторських процедур, службове листування тощо);

• інформаційна опосередкована (вивчення даних про фінансово-господарську діяльність підприємств однієї галузі та зіставлення цих даних з даними контрольованого підприємства, наприклад, за офіційними даними державної статистики, за даними преси, телебачення тощо; такою може бути інформація про процеси, пов'язані з цінами на нафтопродукти);

Відповідно до названих ознак і пропонується класифікува­ти інформаційне забезпечення аудиту:

· робоча інформація аудиторів (робочі записи, проміжні звіти);

·інформація пряма фактична (бухгалтерські документи, банківські документи);

·інформація пряма регламентуюча (законодавчі та нормативно-правові акти, що регламентують чи регулюють поведінку об'єкта аудиту тощо);

·інформація опосередкована (статистична інформація, дані про передовий досвід, інвестиційні процеси тощо, які стосуються галузі діяльності підприємства).

Інформацію, що створюється чи використовується на підприємстві, слід поділяти на такі види: планову, технологічну, організаційно-управлінську, фактографічну.

Планову інформацію аудитор отримує з перспективних і поточних планів, які розробляються й затверджуються безпо­середньо на підприємстві. До цієї інформації слід також відне­сти бюджети (реалізації, витрат, прибутків; комерційний, ви­робництва, інвестицій та ін.). Що стосується нормативної, до­відкової інформації, то її варто визначати за відповідними нормативними та довідковими документами, матеріалами.

Технологічна інформація являє собою відомості, що відоб­ражають різні аспекти технологій виробництва, технологічні умови експлуатації технічних засобів, якість виконання ними робіт та ін. До основних джерел технологічної інформації відно­сяться проектно-технологічна, технічна документація для за­стосування конкретної техніки.

До організаційно-управлінської інформації належать уста­новчі документи суб'єкта аудиторського контролю, накази й розпорядження керівника, посадові інструкції та ін.

Фактографічну інформацію слід розуміти як відомості, яки­ми характеризують й оцінюють об'єкти аудиту за змістом й значенням фактів, що відбулися у фінансово-господарській діяльності, за фактичними даними, відображеними у первин­них документах, облікових регістрах, бухгалтерській і статис­тичній звітності та інших джерелах інформації про діяльність підприємства.

Питання 3.3. «Класифікація економічної інформації.»В аудиторській практиці в найбільших обсягах досліджу­ються різні види економічної інформації, зокрема фінансової, облікової. Тому вона має детально аналізуватися.

За станом об'єкта контролю економічна інформація поділяється на оперативну й поточну: якщо характеризує стан об'єкта контролю на сучасний момент, то називається опе­ративною, а протягом планового періоду - поточною.

За періодом формування інформації про об'єкти контролю економічну інформацію поділяють на оперативну, поточну і прогнозну. Оперативну інформацію розуміють як таку, що використовує аудитор при контролі об'єктів аудиту в момент здійснення господарських операцій, поточну інформацію - після завершення господарсь­ких операцій звітного періоду. Прогнозна інформація відобра­жає об'єкти аудиторського контролю на перспективу, вона утримується з бізнес-планів, проектів та інших подібних джерел. Цю інформацію аудитор може використовувати при здійсненні різних видів аудиторських послуг, зокрема, при прогнозному аналізі . Оперативна й поточна інформація належить до фактичної. Інформація також може бути плановою, прогноз­ною тощо.

За ознакою обробки інформації її поділяють на первинну (характеризує фактичний стан об'єкта контролю), вторинну (утворюється шляхом обробки первинної, наприклад, записом у реєстри бухгалтерського обліку), проміжну (інформація бух­галтерського обліку, згрупована у накопичуваних відомостях протягом місяця, за окремими видами виробів) і підсумкову (систематизована за статтями калькуляції після закінчення звітного періоду, вона є результативною).

Економічну інформацію слід класифікувати, як це устале­но, за такими ознаками:

• за способом відображення - на текстову, графічну, цифро­ву, алфавітну, табличну, алфавітно-цифрову, алфавітно-графіч­ну (логічні схеми, графіки); за повнотою - неповна, повна;

• за достатністю - недостатня, достатня, зайва;

• за насиченням даними - насичена, ненасичена, бідна;

• за корисністю для використання - корисна у конкретному випадку, некорисна, може бути корисною за відповідних умов;

• за ознаками обробки - оброблена, оброблювана, необроблювана, необроблена;

• за ступенем інформаційної деталізації об'єктів обліку - аналітична й синтетична;

• за походженням - директивна, розпорядча, звітна;

• за ознакою відношення до об'єкта аудиту - внутрішня й зовнішня;

• за ознакою відношення до системи аудиту - вхідна, внутрішня й вихідна;

• за стабільністю використання або зберігання - умовно-постійна й змінна.

За ознакою джерела походження відомостей, застосованих у процесі аудиту, їх можна поділити на інформації:

• оперативного, бухгалтерського, статистичного обліку й звітності;

• внутрішнього контролю, відомчого контролю, попереднього аудиторського контролю.

Залежно від ступеня доказовості інформацію можна класи­фікувати на доказову, що потребує додаткових підтверджень доказовості, й недоказову взагалі. Правда, доказовість - понят­тя відносне. Інформація, що міститься у первинних докумен­тах, у конкретних випадках може потребувати від аудитора до­даткової перевірки, наприклад, шляхом отримання додаткової інформації від дебіторів, а для підтвердження здійснення тих чи інших господарських операцій - від покупців, постачаль­ників, банків тощо.

За ознакою ступеня деталізації даних інформацію слід по­діляти на загальну й конкретну. Так, загальна економічна інформація відображається, на­приклад, у бухгалтерській і статистичній звітності. Особливістю її є те, що вона не може слугувати абсолютно достовірним джерелом даних про об'єкти контролю. Конкретна інформація, що більш детально характеризує об'єкти аудиту, міститися, на­приклад, у первинних документах (звіт, рахунок-фактура, до­віреність, накладна, вимога, прибуткові й видаткові касові ор­дери). Такими документами безпосередньо відображаються конкретні господарські операції.

За ознакою тривалості зберігання носіїв економічної інформації вона поділяється на види: тривалого зберігання, нетривалого зберігання, разового використання. Взагалі, термін зберігання документів у постійному архіві підприєм­ства для кожного виду документів установлює Головне архівне управління.

За способом формування інформацію, яку використовують в аудиторській практиці, слід поділяти на сформовану вручну, в напівавтоматичному режимі, автоматичному режимі.

Питання 3.4. «Джерела отримання фактичної інформації аудиту.»При підготовці до перевірки та в процесі перевірок аудито­ри можуть скористатися різними джерелами отримання необ­хідної інформації. Джерелом інформації для аудиту є перш за все фінансова звітність, первинні документи, реєстри бухгалтерського обліку та ін.

Безумовно, що найбільші обсяги об'єктивної інформації про фінансово-господарську діяльність аудитор отримує з системи бухгалтерського обліку, бухгалтерської й статистичної звітності, з матеріалів внутрішньогосподарського контролю, проектної, кошторисної та іншої фактичної інформації.

Для встановлення необхідних аудиторських доказів та в інших цілях використовують також інформацію зовнішніх її джерел, наприклад, від банків, постачальників і замовників, дебіторів, страхових компаній, торговельних партнерів, юри­дичних консультацій, аудиторських фірм тощо. Зокрема, в ауди­торському контролі застосовують матеріали попереднього зов­нішнього аудиту, акти перевірок, проведених органами Держав­ної податкової служби України, контрольно-ревізійних служб, позабюджетних фондів та ін.

Оскільки інформація оперативного обліку не завжди фіксується в документах, аудитор може сам її отримати в опе­ративному порядку, по телефону, факсу тощо.

До джерел інформації про підприємство належать бесіди з працівниками управління, спілкування з вищим керівництвом, виконавчим персоналом, промислово-виробничим персоналом при зустрічах з ним, спостереження за основними виробничи­ми процесами різних підрозділів цього підприємства, вивчен­ня його внутрішніх звітів, зовнішніх інформацій, публікацій, що стосуються діяльності цього суб'єкта господарювання, тощо.

Найбільшою цінністю й доказовістю, безумовно, володіє інформація щодо об'єктів контролю - це дані бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського) й звітності.

Відповідно до положень бухгалтерського обліку кожна гос­подарська операція підлягає обов'язковому документуванню. В системі обліку підприємств України застосовується два види первинних документів: типові форми і галузеві (уніфіковані). Відповідальність за розробку типових форм бухгалтерських документів покладено на Міністерство статистики України, а за галузеві - на різні міністерства й відомства.

Зауважимо, що підприємствам надано право самостійного вибору тієї чи іншої форми бухгалтерського обліку (меморі­ально-ордерна, журнально-ордерна, книжково-журнальна, журнал-головна, машинно-орієнтована, спрощена), як певну сис­тему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагаль­нення інформації. Джерелом інформації про форму бухгалтерсь­кого обліку служать наявні на підприємстві регістри.

Основними джерелами інформації внутрішньогосподарсь­кого контролю є акти комплексної ревізії, тематичних перевірок, матеріали інвентаризації, матеріали перевірки зовнішнього кон­тролю, здійснюваного органами державної податкової служби, контрольно-ревізійного управління, Пенсійного фонду та ін.

У числі важливих джерел узагальненої інформації для зов­нішнього аудиту слід назвати аудиторський висновок поперед­ньої перевірки. Робочі документи попереднього аудиту ауди­торська фірма може використовувати повторно.

До робочих документів належать загальні плани й робочі програми, оригінали чи копії договорів, первинних документів, фінансової звітності, бесід аудитора з експертами, консультан­тами, матеріально відповідальними особами, менеджерами, листи, отримані від банків, страхових компаній, підприємств-партнерів тощо.

До об'єктів аудиторського контролю слід відносити такі об'єкти системи організації обліку, як розподіл прав і обов'язків, санкціонування операцій, обов'язкове документування госпо­дарських операцій, обмеження доступу до активів, робочий план рахунків, наявність плану інвентаризації та його виконання тощо. Основним джерелом інформації стосовно прав і обов'язків посадових осіб є посадові інструкції.

Виконання процедур санкціонування господарських опе­рацій покладено, як правило, на керівника або його заступників, і дозвіл керівника необхідний для видачі коштів із каси підприємства, відпуску матеріальних цінностей на виробничі потреби чи юридичним і неюридичним особам, відрядження працівників та ін.

Джерелами інформації для перевірки стану й порядку сан­кціонування керівником виконання господарських операцій служать, крім інструктивних матеріалів, наприклад, первинні документи, тобто резолюції на них (платіжні документи, ви­датковий касовий ордер, відомість на виплату заробітної пла­ти, авансовий звіт та ін.).

До носіїв інформації, що використовуються у процесі про­цедур контролю за обмеженням доступу до активів, належать накази й розпорядження керівника, договори з матеріально-відповідальними особами про збереження матеріальних цінно­стей, грошових коштів.

У числі процедур перевірок важливе значення має інвен­таризація як основний інструмент контролю й забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку наявності та збе­реження активів підприємства. Джерелами інформації для оцінки повноти й якості проведення інвентаризації є накази керівника про створення комісії для проведення інвентари­зації, плани інвентаризацій, матеріали інвентаризацій (інвен­таризаційні описи, порівняльні відомості). Якість інвента­ризації залежить від складу комісії, її професійного рівня тощо. Тому аудитор повинен звернути особливу увагу на такі моменти.

Питання 3.5. «Результативно-аудиторська інформація та вимоги до неї.»До результативно-аудиторської інформації, у відповідності зі статтею 7 «Аудиторський висновок та інші офіційні доку­менти» Закону України «Про аудиторську діяльність», слід віднести аудиторський висновок, експертний висновок, акт, довідки тощо.

Як зазначалося, аудиторський висновок є офіційним доку­ментом, що засвідчений підписом та печаткою аудитора (ауди­торської фірми). Цей документ складається в установленому порядку за результатами проведення аудиту й містить у собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти й відпо­відності чинному законодавству та встановленим нормати­вам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяль­ності.

Аудиторські висновки можуть складатися вітчизняними аудиторами та аудиторами іноземних держав.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть нада­ватись аудиторами усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Аудиторський висновок про достовірність, повноту й відповідність чинному законодавству та встановленим норма­тивам балансу та інших форм публічної бухгалтерської звітності повинен ґрунтуватися на аналізі достатнього обсягу інформації щодо результатів і наслідків фінансово-господарської діяль­ності, в тому числі на вивченні бухгалтерської звітності та до­кументів, які становлять комерційну таємницю й не підляга­ють публікації.

До аудиторських документів також належить публічна бух­галтерська звітність. Як визначає стаття 8 «Публічна бухгалтерська звітність» Закону публічна бухгалтерська звітність складається із ауди­торського висновку, балансу, звіту про прибутки і збитки, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційну таємницю та визначені законодавством для надання користува­чам і публікації.

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 167; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!