Елементи індивідуальності та їх інтеграція в цілісну структуру
Предметом вивчення психології особистості є людська особистість та її природа, що перетворюється під впливом соціокультурних умов, а також аналіз типових способів самореалізації особистості у системі соціальних відносин.
Предмет диференційної психології– індивідуальність людини в якості одиничного та групового суб’єкта. При цьому індивідуальність розуміється двояко. По-перше, як цілісна інтегральна характеристика самопрояву людини у взаємодії з іншими людьми та об’єктами. По-друге, як індивідуальні особливості суб’єкта, що пов’язані за допомогою спеціальних механізмів в єдину ієрархічну структуру. Ця структура (гештальт) описує як специфіку біохімічної та нейрофізіологічної організації фізичної бази ментального світу, так і способи взаємодії суб’єкта з соціальним світом.
Структура індивідуальності складається з певної кількості елементів, які разом становлять цілісну систему. Це означає, що виділені компоненти (біохімічні, фізіологічні, анатомо-морфологічні, нервово-психічні, культурологічні; індивідні, особистісні; темепераментальні, характерологічні, здібності, спрямованість, інтереси та інші) слід розглядати у багатоманітності внутрішніх і зовнішніх зв’язків, які визначають характер індивідуальності. Їхній взаємовплив і взаємо обумовленість зумовлюють характер неповторності особистості, адже в особі поєднуються унікальні генетичні набори та унікальний життєвий досвід.
|
|
|
Ендофактори та екзофактори у детермінації міжіндивідуальної варіативності
Проблема природи, чи виховання, пов’язана з визначенням джерела детермінації міжіндивідуальної варіативності і є центральною для диференціальної психології. У дослідженнях ця проблема вивчається у контексті концептуального та експериментального аналізу співвідношення особистісних та середовищних змінних, впливу спадковості чи оточення, тобто внутрішніх (ендо-) або зовнішніх (екзо) факторів.
Генетичний аналіз індивідуальних відмінностей включає в себе:
– генеалогічний метод, заснований на порівнянні між собою людей, що перебувають в різній ступені родинності;
– близнюків метод – порівняння між собою монозиготних близнюків, що володіють ідентичним генотипом, і дизиготних, що мають приблизно половину спільних генів, як сібси – тобто діти одних батьків;
– вивчення прийомних дітей передбачає порівняння їх характеристик з особливостями біологічних та прийомних батьків.
Одна з основних причин психологічної варіативності (за дослідженнями Р. Пломіна та Д. Даніельса) – різне середовище, в якому формуються діти (зокрема, порядок народження дітей, взаємостосунки батьків та їх ставлення до дітей, різні форми навчання і спілкування з однолітками). Аналізуючи вплив генотипових особливостей індивіда на специфіку середовища, з яким він взаємодіє у процесі онтогенезу, вчені виділяють три типи зв’язків між генотипом і середовищем:
|
|
|
– пасивний вплив, коли члени однієї сім’ї мають і спільну спадковість, і спільне середовище;
– реактивний вплив, при якому вроджені психофізіологічні особливості дитини можуть впливати на ставлення до неї батьків і однолітків, сприяючи тим самим формуванню певних рис особистості;
– активний вплив, при якому індивіди здійснюють активний пошук середовища (або створюють середовище), яке більшою мірою відповідає їх спадковим задаткам.
Інваріантність, варіантність та детермінізм. Варіантність – це не тільки вираження і наслідок інваріантності, але й один із засобів її формування. Варіантність є одним з механізмів інваріантності, пов’язаний з більш жорстко детермінованими способами мимовільної поведінки суб’єкта. Набір автоматизованих – що мимовільно виникають і функціонують – механізмів психіки забезпечує інваріантність об’єктно-предметної ментальної репрезентації, а також утримання інваріантного кластеру реакцій в межах психічної норми (що протиставляється психічній патології).
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 573; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!