Управління валютною позицією банку
Управління валютною позицією банків, що мають ліцензію на право проведення операцій з іноземною валютою, здійснюється з метою мінімізації валютних ризиків та недопущення спекулятивного впливу на валютний курс.
Валютна позиція — це співвідношення активів і пасивів, а також позабалансових вимог і зобов'язань банку за кожною іноземною валютою, яке складається внаслідок проведення уповноваженим банком валютних операцій.
До активів та позабалансових вимог в іноземній валюті передусім належать готівкові валютні кошти, кошти на коррахунках "Ностро", кредитно-інвестиційний портфель в іноземній валюті, надані валютні гарантії, укладені строкові контракти на придбання валюти. До пасивів та позабалансових зобов'язань в іноземній валюті належать валютні депозити, отримані кредити в іноземній валюті, кошти на коррахунках "Лоро", укладені строкові контракти на продаж валюти.
РАХУНОК НОСТРО (nostro account) – кореспондентський рахунок банку, відкритий у банку-кореспонденті, на якому відображуються всі взаємні платежі. Походить від італ. nostro conto – «наш рахунок у Вас». Умови ведення Р.н. обговорюються при встановленні кореспондентських відносин між двома банками: визначається валюта рахунка, умови платежів у межах наявних на рахунку сум чи в порядку овердрафту, комісійні тощо. Зазвичай, при веденні Р.н. нараховуються проценти та комісійна винагорода за виконання доручень.
|
|
|
РАХУНОК ЛОРО (loro account) – рахунок, відкритий банком своєму банку-кореспонденту, на якому відображаються всі операції, що здійснюються за його дорученням. Походить від італ. loro conto – «Ваш рахунок у нас». При встановленні кореспондентських відносин передбачається валюта рахунка, умови платежів у межах наявних на рахунку сум чи можливий овердрафт тощо. Зазвичай, за рахунками лоро нараховуються проценти та комісійна винагорода за виконання доручень. Інколи Р.л. розглядають як вид кореспондентського рахунка за міжнародними розрахунками, який відкривається у вітчизняному банку на ім’я іноземного банку.
Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою. Відкрита позиція, у свою чергу, класифікується як довга або коротка.
При відкритій валютній позиції сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті не збігається із сумою пасивів і позабалансових зобов'язань у цій же валюті.
При закритій валютній позиції сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті дорівнює сумі пасивів і позабалансових зобов'язань в цій же валюті.
При довгій відкритій валютній позиції валютні активи і позабалансові вимоги перевищують валютні пасиви і позабалансові зобов'язання.
|
|
|
При короткій відкритій валютній позиції сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті є меншою від суми пасивів і позабалансових зобов'язань у цій же валюті.
Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дії дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої позиції банку, у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку.
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховується за формою, наведеною в Правилах організації фінансової та статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затвердженою постановою Правління Національного банку від 19 березня 2003 р. № 124, зі змінами. Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.
|
|
|
У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:
— купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;
— купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), одержаними резидентами від уповноважених фінансових установ, а також від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, і від нерезидентів;
— купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;
|
|
|
— купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;
— залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій;
— з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;
— за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;
— з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.
Норматив ризику загальної відкритої позиції розраховується за формулою (9.7):
де ВП — загальна відкрита валютна позиція за балансовими та позабалансовими активами і зобов'язаннями банку проводиться за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок за звітну дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма іноземними позиціями;
РК — регулятивний капітал банку. При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.
РЕГУЛЯТИВНИЙ КАПІТАЛ – один із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості та стабільності банківської діяльності. Р.к. банку складається із основного та додаткового капіталу.
Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій та додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати наступним критеріям: 1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; 2) фонди та рух коштів до них і з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку; 3) фонди повинні бути в розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого та негайного використання в разі появи збитків; 4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.
Додатковий капітал, за умови затвердження Національним банком України, може включати: 1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати таку саму якість і природу, як і розкритий капітальний резерв); 2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання); 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям: вони є незабезпеченими банком, субординованими та повністю сплаченими; вони не можуть бути погашені за ініціативою власника; вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій; вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати; 4) субординований борг (звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти, які за умовами договору не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого боргу, включеного в капітал, щорічно зменшується на 20% її первинного розміру протягом п'яти останніх років дії договору. В разі, якщо субординований борг наданий в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України, він враховується при розрахунку капіталу за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату.
Національний банк України має право визначати своєю постановою інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. Додатковий капітал не може бути більш як 100% основного капіталу.
Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір Р.к. нижче мінімально встановленого рівня. Р.к. банку не може бути меншим за статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення.
Відповідно до чинного законодавства мінімальний розмір Р.к. (Н1) має становити 120 млн. грн. Розмір Р.к. банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал.
Постановою Правління НБУ від 22.06.2011 №205 "Про встановлення лімітів відкритої валютної позиції банку" з 2 квітня 2003 р. встановлені такі значення (ліміти) відкритої валютної позиції банку:
ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Л13-1) - не більше 5%; ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Л13-2) - не більше 10%.Управління валютною позицією комерційних банків, що мають ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, здійснюється з метою мінімізації валютних ризиків та недопущення спекулятивного впливу на валютний курс.
Різниця між сумою активів у іноземній валюті й пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо цієї валюти. Експозиція визначає величину валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більша величина експозиції, тим більшим є валютний ризик для банку, і навпаки.
Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті, як за сумами, так і за термінами, є одним із методів управління валютним ризиком.
Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:
— довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
— коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.
Банківський бізнес полягає в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний із необхідністю проведення цих операцій. Банк має відігравати роль посередника між клієнтом і валютним ринком. Тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відображає нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватись від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції.
Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за додержанням нормативів валютної позиції. Так, якщо протягом робочого дня величина відкритої валютної позиції може значно відхилятися від установлених норм, то наприкінці дня необхідно привести його у відповідність до діючих вимог.
Хоча кожна з перелічених операцій впливає на валютну позицію банку, не всі вони однаковою мірою можуть бути використані для регулювання її величини та швидкого приведення у відповідність до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку. В умовах централізованого регулювання величини відкритої валютної позиції менеджмент комерційних банків повинен мати у розпорядженні дієвий інструментарій та добре володіти методами управління валютною позицією.
Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів та строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Метод структурного балансування може застосовуватись до будь-яких балансових операцій з валютними коштами. Обсяги та терміни проведення зазначених операцій добираються так, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їх величину до прийнятого рівня.
Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конверсійних операцій. Наднормативна величина позиції за певною валютою може бути зменшена її обміном на іншу валюту, за якою величина позиції була нижчою за норматив. Це дозволяє приводити валютні позиції у відповідність з установленими вимогами без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у більш надійну та стабільну валюту.
У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатись методом випередження та відставання. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать:
- прискорення репатріації (повернення до своєї країни з-за кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти;
- прискорення чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати відсотків залежно від зміни валютного курсу;
— дострокова оплата послуг та товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів в очікуванні зниження курсу;
- прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку тощо;
— регулювання одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.
Можливості застосування прийому випередження та відставання визначаються законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів.
Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті — це різновид обліку векселів, полягає в переуступці банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій. При цьому банк купує векселі на всю суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника. Відмінність цієї операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфейтингові операції проводяться зі значними обсягами платежів в іноземній валюті із тривалою розстрочкою. Загальноприйнятою практикою є наявність гарантії третьої особи або аваль, а також здійснення серії регулярних платежів, оформлених простими векселями. Форфейтинг може розглядатись як експортний факторинг і є, по суті, кредитуванням експортера.
Загалом управління валютними позиціями за допомогою проведення конверсійних операцій ефективне, але буває іноді невигідним із погляду витрат. Вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів через відсутність необхідних умов для застосування більш сучасних та досконалих методів регулювання величини валютної позиції, таких, скажімо, як строкові угоди.
Укладання строкових фінансових угод як метод управління валютною позицією банку полягає у проведенні операцій з валютними деривативами в обсягах і на строки, які дозволяють збалансувати активи та зобов'язання в іноземних валютах.
Управління валютними позиціями може здійснюватись за допомогою таких угод, як форвардні валютні контракти, валютні ф'ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти.
З метою підвищення ефективності методів управління валютними позиціями менеджмент банків може вдатися до проведення комбінованих операцій, які поєднують різні типи строкових угод або касові та строкові угоди (валютні операції своп). Одночасне здійснення протилежних за змістом (купівля чи продаж) спотової та форвардної операцій з тією самою валютою в однакових обсягах дає змогу утримувати валютну позицію закритою. Операції типу "подвійний форвард", укладені на аналогічних умовах на різні строки, теж можуть використовуватись у процесі управління валютною позицією.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!