Валютне регулювання — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.
Така регламентація поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:
¾ процес курсоутворення;
¾ виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;
¾ діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;
¾ здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;
¾ здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;
¾ ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;
¾ кредитні відносини резидентів з нерезидентами;
¾ формування та використання золотовалютних резервів.
Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах.
Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.
|
|
|
Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду, були:
¾ введення обов’язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті (на 100% чи на 50%);
¾ заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;
¾ заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;
¾ заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни. Такі позички дозволяються тільки за рахунок коштів, позичених на зовнішньому ринку;
¾ заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичних осіб понад установлену норму;
¾ контроль за прямими інвестиціями, спрямований на збалансування прямих інвестицій резидентів за кордоном і прямих інвестицій нерезидентів в Україні;
¾ лімітування валютної позиції комерційних банків-резидентів та контроль за дотриманням установлених нормативів відкритої позиції;
|
|
|
¾ жорстка фіксація валютного курсу національної валюти.
Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:
¾ курсова політика;
¾ облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики;
¾ валютна інтервенція (девізна політика);
¾ регулювання сальдо платіжного балансу;
¾ формування та використання золотовалютних резервів.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 8; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!