Адвокатське самоврядування
Адвокатському самоврядуванню, як формі управління адвокатурою, притаманна самоорганізація та саморегулювання. І в цьому сенсі адвокатське самоврядування може розглядатися як сукупність правил, що забезпечують самостійне регулювання відносин, що виникають у адвокатській спільноті, і є необхідним елементом її функціонування. Перш за все, йдеться про визначення самоврядування взагалі, як форми управління, за якої суспільство, певна організація, господарсько-адміністративна одиниця має повноваження самостійно вирішувати питання власного керівництва; виборну установу, яка здійснює управління; внутрішнє управління в будь-якій організації, колективі; тип соціального управління, за якого суб’єкт і об’єкт управління збігаються, тобто самі управляють своїми справами, спільно приймають рішення та діють з метою їх реалізації [2, 695], самостійність будь-якої організованої соціальної спільноти в управлінні власними справами [7, 62]. Трунов І.Л. визначає самоврядування як систему управління суспільними справами, побудовану на засадах самоорганізації, самодіяльності та саморегулювання [13].
Самоврядування може розглядатися як різновид управлінської діяльності, який полягає у свідомому впливі на волю людей з метою спрямування їх поведінки, і має два основних призначення: виконання певних функцій та власне самоорганізацію, які співвідносяться як зміст і форма. Правова незалежність полягає в тому, що дана самоврядна одиниця не підпорядковується за ієрархією іншим органам управління або самоврядним органам вищого рівня, а самостійність проявляється у відсутності обмежування нормами інших органів публічної влади у межах правового регулювання [2, 695].
|
|
|
Відомий український дослідник теоретичних основ самоврядування Юрій Панійко, вважає, що суттєвими, первісними ознаками будь-якої самоврядної одиниці є її самостійність і ієрархічна незалежність. Він поділяє самоврядування на територіальне та нетериторіальне, і до останнього включає ряд публічно-правових професійних об’єднань, які виступають, зокрема, і як професійне самоврядування. Йому притаманні такі риси, як точно означена діяльність певної категорії осіб й обстоювання інтересів певної замкненої категорії осіб [11]. До таких нетериторіальних організацій професійного самоврядування відносяться і органи адвокатського самоврядування, які мають корпоративний характер, тобто об’єднують замкнену групу осіб з вузькофаховими становими та іншими інтересами. Характерною ознакою корпорації є видання нею корпоративних норм, як різновиду соціальних норм, що захищаються внутрішніми організаційними актами без втручання держави [12].
|
|
|
Органи адвокатського самоврядування – це органи саморегулюючого співтовариства адвокатів, що формуються цим співтовариством для вираження їх інтересів, та здійснюють покладені на них законом, іншими нормами права, повноваження з внутрішнього управління адвокатами з метою забезпечення їх незалежності.
І в цьому сенсі адвокатське самоврядування може розглядатися як інституція, пов’язана не тільки із функціонуванням адвокатури, а й з устроєм держави в цілому. Саме на тлі цих ідей та потреб суспільного життя виникло і отримало подальший розвиток адвокатське самоврядування в Україні.
Органи адвокатського самоврядування формуються шляхом виборів, вони є самостійними на основі закону, відділені від органів державної влади та органів державного управління і взаємодіють з ними у порядку та з питань, визначених законом. Професійне самоврядування адвокатів, як важливий принцип діяльності адвокатури, полягає в тому, що адвокатура та її утворення не можуть бути створені, керовані чи ліквідовані державними чи іншими органами, організаціями чи особами, які не є адвокатами. Усіма справами, пов’язаними зі створенням, діяльністю адвокатури відають самі адвокати безпосередньо або шляхом обрання органів управління, які діють на основі прийнятих адвокатами внутрішніх нормативних актів (статутів, положень, договорів тощо) [1, 74-75]. За своєю сутністю адвокатське самоврядування є корпоративним, як таке, що об’єднує адвокатів в одну організацію, яка встановлює свої корпоративні правила поведінки та інші норми, вирішує питання відповідальності адвокатів, регулює інші питання адвокатської діяльності відповідно до норм права та побажань адвокатів. Для того, щоб самоврядування через прийняття рішень органами адвокатської спільноти було ефективним, і головне - розповсюджувалося на всіх без виключення адвокатів, необхідно, щоб всі адвокати підпадали під юрисдикцію органів адвокатського самоврядування, і, отже, входили до складу професійної корпорації.
|
|
|
Адвокатському самоврядуванню притаманні самоорганізація та самовідповідальність [13]. Метою адвокатського самоврядування є забезпечення: злагодженої ефективної діяльності адвокатів; належних умов функціонування адвокатури; надання безкоштовної правової допомоги певним верствам населення; виконання адвокатами захисту у кримінальних справах за призначенням; підвищення фахового рівня правової допомоги, що надається адвокатами; організацію підвищення кваліфікації адвокатів та посилення контролю за якістю здійснення професійних обов’язків; розроблення норм адвокатської етики та забезпечення їх виконання; піднесення ролі адвокатури в державі; дотримання посадовими та іншими особами гарантій адвокатської діяльності; захист громадянських, соціальних та професійних прав адвокатів тощо [1, 74-75].
|
|
|
Адвокати, які об’єднуються у професіональний спільноту, виробляють принципи членства в ньому, до яких, зокрема, можна віднести: добровільність вступу та виходу із спільноти як окремих осіб, так і їх різних організаційних форм; рівноправ’я адвокатів, демократичні принципи управління спільнотою, обрання управлінців із власного середовища.
Свого часу Є.В. Васьковський, відповідаючи на власне запитання, якою має бути організація адвокатури як представниці суспільства у суді, дав таку відповідь: «З першого ж погляду ясно, що правильніше було б організувати її у вигляді суспільної служби, за аналогією із державною службою. Адвокати служать суспільству так само, як судді і прокурори державі, а отже поряд із чинами прокуратури та судової магістратури має бути створений персонал суспільної адвокатури із тією тільки різницею, що призначення, контроль, зміст, нагорода і підвищення чинів адвокатури залежить не від держави, а від суспільства [5].
На думку О. В. Лохвицького, адвокати об’єднуються з однією метою – берегти гідність своєї професії, підтримувати конференціями єдність розуміння закону, спостерігати, щоб ніхто з них не зраджував обов’язку та честі, вижинати негідних, наказувати нестійких та недбалих, надавати безоплатну допомогу бідним. Ніякими особистими привілеями не користуються адвокати перед іншими громадянами. Такого роду корпорації не тільки корисні, а й необхідні: тут люди групуються за єдністю занять, і мета поєднання - моральне підняття професії. Якщо б лікарі, літератори, вчені, художники поєднувалися б у такі корпорації, - це б могутньо просунуло вперед і предмет їх занять, і їх самих, і повагу до них суспільства [9].
Нажаль, система сучасного адвокатського самоврядування в Україні по суті не створена. Діюча Всеукраїнська громадська організація - Спілка адвокатів України передбачає добровільне членство і може представляти та обстоювати в органах державної влади та місцевого самоврядування інтереси не усіх адвокатів, а лише тих, хто є її членами. Між тим питання про те, на яких засадах має будуватися адвокатура – добровільного чи обов’язкового членства, є таким, що роз’єднує адвокатів «по різні боки» [3, 36].
Інша ситуація склалася в Російський Федерації. Відповідно до Федерального закону від 31 травня 2002 р. «Про адвокатську діяльність та адвокатуру в Російській Федерації», на території кожного суб’єкта РФ з метою забезпечення надання кваліфікованої юридичної допомоги, її доступності для населення, організації юридичної допомоги, яка надається громадянам безоплатно, представництва та захисту інтересів адвокатів в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських об’єднаннях та інших організаціях, контролю за професійною підготовкою осіб, які допускаються до здійснення адвокатської діяльності, та додержанням адвокатами Кодексу професійної етики адвоката утворюється адвокатська палата. Федеральна палата адвокатів РФ як орган адвокатського самоврядування в РФ утворюється з метою представництва та захисту інтересів адвокатів в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, координації діяльності адвокатських палат, забезпечення високого рівня юридичної допомоги, яка надається адвокатами. У відповідності із цим Законом з 2002 р. у суб’єктах РФ пройшли загальні збори (конференції) адвокатів, які утворили 87 адвокатських палат. Майже у кожній області, республіці були створені адвокатські палати, покликані вирішувати питання поповнення спільноти новими членами, забезпечення доступності юридичної допомоги для громадян та організацій, виступати арбітрами в суперечках із поручителями, представляти інтереси адвокатської спільноти в органах влади та місцевого самоврядування. Статус адвоката відповідно до нового Закону зберегли понад 58 тис. адвокатів. В підсумку, як зазначає Президент Федеральної палати адвокатів РФ Є. В. Семеняко, із розрізнених адвокатських об’єднань російська адвокатура сформувалася у єдину корпорацію із загальними для усіх правилами роботи та поведінки, чітким регламентом підвищення професійної майстерності, із офіційно визнаними органами самоврядування [12].
Меті об’єднання діючих адвокатів у самоврядну спільноту може сприяти й вирішення ще одного загального завдання – служіння правді, правосуддю, відстоювання прав та охоронюваних законом інтересів, розвиток правосвідомості громадян, покращення законодавства держави [4, 182].
У законопроектах Закону «Про адвокатуру» пропонується створення єдиного органу для всіх адвокатів, який би займався контролем за наданням адвокатами якісної правової допомоги, проведенням стажування молодих адвокатів, контролем та організацією підвищення професійної майстерності діючих адвокатів, організацією і проведенням для них практичних семінарів [7, 62]. Зокрема, у проектах пропонується створення Палати адвокатів України як професійної організації, що відповідає резолюції З’їзду адвокатів України від 25 червня 2005 р. щодо обов’язкового членства адвокатів в органах адвокатського самоврядування, а також буде свідчити про виконання Україною зобов’язання перед Радою Європи про створення такої структури. Про необхідність створення такої організації було заявлено З’їздом адвокатів України у 1993 р. та розроблено проект Положення про Національну палату адвокатів України, схвалений III звітно-виборним з’їздом Ради адвокатів у березні 1994 р. Створення НПА України надасть можливість організаційно зміцнити адвокатуру, зробити її вагомою силою, яка буде в змозі, з одного боку, успішно виконувати покладені на неї державою функції, в тому числі з надання безоплатної юридичної допомоги, а з другого – лобіювати свої професійні інтереси перед державою [6, 79-93].
Сутність професійного самоврядування полягає в тому, що адвокати не мають над собою ніякої сторонньої влади й підкоряються тільки єдиній волі свого професійного класу та правилам адвокатської професії. Це стає можливим тільки після створення адвокатури як відокремленої та самоврядної правозахисної організації [11]. До цього можна додати і думку Бернара Ватьє, президента Ради адвокатських асоціацій та правничих товариств Європи, який у своєму листі до Голови Верховної Ради України зазначає, що в Європі обов’язкове членство не розглядається як таке, що суперечить принципу незалежності адвокатів, а, навпаки, вважається необхідною передумовою самоврядування і дійсної незалежності адвокатури та забезпечення якості адвокатських послуг [8].
В підсумку зазначимо, що важливість ролі адвокатури у суспільстві відповідно до покладених на неї завдань, потребує створення на законодавчому рівні її єдиної організаційної структури. І не є важливою її назва – Національна професійна палата адвокатів України, Всеукраїнська палата адвокатів або Палата адвокатів України. Важливим, є те, щоб ця єдина всеукраїнська професійна адвокатська структура мала здатність організаційно забезпечити: злагоджену ефективну діяльність адвокатів; належні умови функціонування адвокатури; підвищення кваліфікації адвокатів й посилення контролю за якістю здійснення покладених на них професійних обов’язків; надання безкоштовної правової допомоги певним категоріям осіб; виконання адвокатами захисту в кримінальних справах за призначенням особи, яка провадить дізнання, слідчого або суду; піднесення ролі адвокатури в державі; дотримання посадовцями та іншими особами гарантій адвокатської діяльності; захист громадянських, соціальних і професійних прав адвокатів.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!