Політичний імідж як чинникпозиціювання суб'єкта політики 277
Як правило, політики у передвиборний час сміливо й охоче «ходять у народ», та, доступившись до влади, дистанці-юються від нього, що у майбутньому може спричинити й охолодження до них з боку суспільства, його груп і спільнот. Знаходження оптимальної дистанції між політиком і виборцем є одним з актуальних завдань іміджмейкерів.
Політичних лідерів люди оцінюють і за такими характеристиками, як безпека, кваліфікація, динамізм. Позитивні судження про політика за критерієм безпеки супроводжуються словами «добрий», «дружній», «приємний», «чесний»; кваліфікації — «професіонал», «досвідчений», «вмілий», «інформований», «здібний», «авторитетний»; динамізму— «рішучий», «відвертий», «сильний», «сміливий», «активний», «енергійний», «агресивний», «швидкий». Гармонійне поєднання цих факторів формує довіру до політика, що є одним із чинників успіху на виборах.
Імідж політичного лідера реалізується на макрорівні (суспільні процеси, в яких бере участь і на які впливає політик, кар'єра) і мікрорівні (свідома діяльність і несвідомі прояви у поведінці політика, які ототожнюють з його особистістю, індивідуальністю, а також обумовлюють специфіку його діяльності, професійний і статусно-рольовий потенціали).
На формування іміджу політичного лідера впливає й імідж влади в суспільстві. На пострадянському просторі, наприклад, адміністративна еліта сприймається населенням негативно, безвідносно до гілок та органів влади. Тому при створенні іміджу політика, якщо він є представником Влади, потрібно подолати негативізм, акцентувати увагу на відмінностях його від тих носіїв адмінповноважень, які втілюють у собі антиморальність, переконати людей у його спроможності зробити владу кращою. На думку фахівців, в Україні, щоб стати президентом, потрібно бути в політиці не менше 5—10 років, попрацювати прем'єр-міністром, запам'ятатися добрими справами. Тому якщо політик не був прем'єр-міністром, незалежно від свого іміджу, стати президентом для нього проблематично. Крім того, він повинен виграти суперництво з конкурентами, що залежить і від виборчої кампанії.
|
|
Формування іміджу політика (іміджмейкінг) є складним, творчим процесом, результат якого залежить від методології його побудови. Особливо ефективне при цьому використання можливостей ПР: символіка зовнішнього вигляду; зосередження й утримання уваги публіки на його виграшних характеристиках; оперативне реагування на
278 Прикладні політичні технології
негативні повідомлення про політика у ЗМІ за допомогою своєчасного поширення вигідної для нього альтернативної інформації та ін. Завдяки іміджмейкінгу імідж політичного лідера працює на його інтереси, дає змогу людям ідентифікувати його і вирізнити серед багатьох інших; пов'язує його з цільовою аудиторією, сприяє формуванню довгострокової прихильності до нього, забезпечує необхідний кредит довіри з боку громадськості.
|
|
Створення іміджу політика відбувається з використанням певних прийомів.
1. Спирання на авторитети (групи впливу) — викори
стання авторитетних для цільової аудиторії осіб (учених,
митців, спортсменів) або груп.
2. Стверджувальні заяви — поширення різноманітних
тверджень, які можуть бути як достовірними, так і фаль
шивими. За таким принципом найчастіше вибудовується
пропаганда.
3. «Станьте на бік переможців» — експлуатація намагання людей бути на боці переможця, бути «як усі». Для цього активно поширюється із залученням значущих осіб така інформація: «Кандидат N — кандидат номер один»; «Кандидат N — кандидат-переможець»; «Все одно переможе N».
4. Спрощення проблеми — зведення соціальних, політичних, економічних проблем до простих інтерпретацій. Наприклад, під час президентської кампанії кандидати можуть звинувачувати в усіх проблемах чинного президента.
|
|
5. Вибірковий добір інформації — спеціальний добір найвигідніших для певних політичних суб'єктів фактів.
6. Використання протиправних повідомлень і тем — ефективність цього залежить від поєднання таких компонентів, як загроза, рекомендації щодо її уникнення, впевненість аудиторії в спроможності політика захистити суспільство від загрози. Одним із прикладів цього є використання Б. Єльциним під час президентської виборчої кампанії в Росії (1996) гасла: «Голосуй — бо програєш!».
7. Використання ціннісних висловлювань — емоційно інтенсивних, переконливих висловлювань, що стосуються важливих для людей основних цінностей. Так, на виборах президента Франції (1974) одним із гасел було: «Ф. Мітте-ран — президент для всіх французів»; президента РФ: «Б. Єльцин — президент усіх росіян».
8. «Такий, як ми» — ідентифікація політика з цільовою аудиторією. Для цього під час виборчої кампанії вико-
Політичний імідж як чинник позиціювання суб'єкта політики 279
ристовують телевізійні ролики із сюжетами дитинства, студентства, початку трудової діяльності кандидатів тощо.
9. Загострення уваги — зведення складних для опонента ідей, подій або дій до вразливого аспекту.
|
|
10. Невизначені висловлювання і натяки — зауваження, що мають негативне забарвлення, пропозиції самостійно знаходити власні інтерпретації. Використовуючи їх, експлуатують суспільні стереотипи і латентні (приховані) підозри: «Ну, ви розумієте, на що живуть такі чиновники, як N».
11. Відволікання уваги — перенесення уваги на інші теми. Наприклад, інформація про війну в Чечні та мирний розвиток подій в Україні вигідно вирізняла українських політиків.
12. Перенесення несхвалення і негативного іміджу — створення і неприйняття виборцями осіб, дій або ідей через демонстрацію проявів поведінки, діяльності груп, що схвалюють ці ідеї або дії, підтримують особу, але мають низьку довіру (їх бояться, ними нехтують).
13. «Присвоювання ярликів» — експлуатація забобонів і стереотипів населення через приписування об'єкту контрпропаганди того, чого аудиторія боїться. В Україні у 90-ті роки XX ст. використовувалися такі ярлики: «партноменклатура», «олігархи», «буржуазія» тощо.
14. Псевдологічні висновки — використання неправильних логічних висновків. Наприклад, на основі факту підтримки кандидатом ідеї про активне втручання держави в економіку і того, що комуністи виступають за втручання в економіку, робиться висновок, що кандидат — комуніст. Цей метод може бути поєднаний із методом «вибіркового добору інформації», коли висновки роблять на основі обмеженого її масиву (соціологічні опитування з допомогою Інтернету й оприлюднені ЗМІ не можуть бути показовими для всього суспільства, оскільки доступ до нього має обмежена кількість осіб).
При побудові іміджу політика важливо враховувати комунікативні «шуми» (природні перекручування, затримка повідомлень з об'єктивних причин або у зв'язку з різним сприйняттям їх адресатом й адресантом) і комунікативні перешкоди (спеціально створені конкурентами перешкоди) у поширенні і сприйнятті інформації. Часто при цьому використовують: поширення чуток і пліток; телефонні технології (прохання підтримати певного політика, «пізній дзвінок» — намагання потривожити телефонними дзвінками сонних громадян начебто від імені політика, тим самим дискредитуючи його); технології «масових
280 Прикладні політичні технології
зборів», «акцій протесту»; висунення кандидата, який реально не може виграти вибори; «клонування» ЗМІ; «ідеологічне кліше»; «порушення синтаксичних структур»; «заплескування закінчень фраз»; «підміна понять»; «маленька переможна війна» тощо. Політична практика насичена технологіями з негативним змістом (антитехнологія-ми), які використовують для створення незадовільного враження про політика. Часто в політичних антитехноло-гіях беруть за основу часткове, другорядне, ігноруючи значуще і масштабне, експлуатуються проблеми соціальних груп, недосконалість відносин суб'єктів політики і влади, нерозвиненість правових засад здійснення політики, низький рівень політичної культури суб'єктів політичного процесу, національні, етнічні особливості громадян, особи-стісні якості (надмірна довірливість, схильність до драматизування, фетишизування явищ і подій). Однією з антитехно-логій є популізм (англ. populism, від лат. populus — народ) — спрощені пояснення складних суспільних проблем, використання примітивних лозунгів і закликів. Його спрямовують на людей, не схильних до глибокого мислення, оскільки найефективніше він спрацьовує на буденному рівні.
Для стимулювання запрограмованої поведінки виборців щодо себе політик повинен правильно організувати систему впливу на громадську думку, щоб максимально донести до свідомості людей мету і сенс своїх дій. У цьому полягає і завдання політичних технологів, які займаються формуванням іміджу лідера. Ефективним методом такої діяльності є створення його як суб'єкта віртуального політичного світу, який сприймається людьми як справжня і єдина реальність.
Відчутні результати забезпечує професійно організована, реалізована кампанія щодо поширення листівок, які, використовуючи мову візуального впливу (наочної агітації), актуалізують імідж кандидата, розширюють коло його прихильників, мобілізують їх на його підтримку, послаблюють пропагандистські зусилля суперників. Головне в цій діяльності — показати індивідуальність кандидата, щоб виборець відчув його сильний і самостійний голос. За змістом листівки можуть бути презентаційними (представляють кандидата), агітаційними (закликають голосувати за кандидата), а також сигнально-інформативними (різновид агітаційних: інформують про діяльність кандидата, закликають голосувати за нього).
Використовують листівки і в процесі кампанії «від дверей до дверей», яка ґрунтується на індивідуальній агітації
Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!