Розділ ІІ. Римські правові норми



ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ПРЕДМЕТ, ЗНАЧЕННЯ, ДЖЕРЕЛА РИМСЬКОГО ПРАВА……………………………………………………………...4

РОЗДІЛ ІІ. РИМСЬКІ ПРАВОВІ НОРМИ…………………………………...6

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЕКСТРАОРДИНАРНИЙ, ЛЕГІСАКЦІЙНИЙ ТА ФОРМУЛЯРНИЙ ПРОЦЕС………………………8

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………...12


ВСТУП

В наш час римське право являє собою своєрідний «фундамент» сучасного цивільного права, воно широко застосовувалось феодальними державами Західної Європи, оскільки, не без причин зведено в ранг «писаного розуму». Посилаючись на відомий вираз, римський народ «тричі скоряв світ»: перший раз – легіонами, другий – християнством, третій – саме правом.

Врегулювання суспільних відносин в римський класичний період сприяло абстрактному вираженню і отриманню тих правових норм та інститутів, що закладені тепер в багатьох інститутах капіталістичного права. В зв’язку з низкою обставин, що сприяли розвитку праць римських юристів можна відзначити високий рівень товарних відносин, досягнутий Римом у періоди пізньої республіки і принципату. Одним з його наслідків, як ми вже знаємо, було стирання різниці між категоріями вільного населення імперії.

Римські юристи мали можливість скористатися результатами правового розвитку культурних національних частин імперії, особливо Афін. Не можна не відзначити ту увагу, що приділялося праву, і ту пошану, якою була оточена діяльність юристів, особливо таких видатних як Гай, Ульпіан і багато хто інші.

Слід відзначити те, що тисячолітній розвиток який мають норми римського права стали визначними чинником причини того, чому римське право далеко вийшло за рамки своєї епохи.


 

РОЗДІЛ І. ПРЕДМЕТ, ЗНАЧЕННЯ, ДЖЕРЕЛА РИМСЬКОГО ПРАВА

Загалом, під поняттям «римське право» розуміється право Риму античного періоду, а саме право рабовласницької Римської держави. Інститут майнового права, а також з ним інститут сімейного права визначається як предмет вивчення римського права.

Ius civile у римському праві має різне значення. Цим терміном позначається насамперед споконвічне національне давньоримське право, що поширює свою дію винятково на римських громадян квиритів; тому воно й іменується також квиритським правом. У цьому значенні ius civile протиставляється "праву народів" (ius gentium), дія якого поширювалося на все римське населення (включаючи так званих перегринів).

Оскільки ius gentium регулювало майнові відносини, що виникали між перегринами, між римськими громадянами, і між тими й іншими, воно являло собою різновид римського цивільного права. Треба помітити, що тим самим терміном ius gentium римські юристи позначали і більш широку філософську категорію — право-загальне для всіх народів; думаючи, що сюди входять правила, що підказуються самою природою людини, вони вживали для позначення цієї категорії також вираз ius naturale, природне право [3].

Відповідно, порівнюючи сучасне цивільне право, та римське право періоду рабовласницької формації, можна сказати, що право римських цивілістів відповідає сукупності трьох систем - цивільного права, права народів і права преторського. Як висновок, єдиний термін для всієї цієї сукупності, що є найбільш придатним є ius privatum, приватне право.

Щодо джерельної бази римського права, то «закони XII таблиць» за визначенням римського історика Тит Лівії виступали як джерело усього публічного та приватного права Риму. Впродовж тривалої історії римського народу джерелами римського права були: звичайне право; закон (у республіканський період - постанови народних зборів; в епоху принципату – постанови сенату, якими вуалювалася воля принцепса; у період абсолютної монархії - імператорські конституції); едикти магістратів; діяльність юристів (юриспруденція).

Римське право являє собою яскравий предмет вивчення: воно застосовується в судах, воно переходить у місцеве і національне законодавство, відбувається те, що зветься рецепції римського права. У багатьох місцях Corpus Juris Civilis Юстиніана робиться законом. Римське право воскресло для нового життя і в другий раз об'єднало світ. Весь правовий розвиток Західної Європи пройшов під знаком римського права аж до нинішнього часу: лише з часу вступу в дію нового Німецького цивільного укладення - з 1 січня 1900 р. зникла формальна дія Юстиніанівського Зводу в тих частинах Німеччини, у яких воно ще зберігалося. Але матеріальна дія його не зникла і тепер: усе саме коштовне з нього перелито в параграфи і статті сучасних кодексів [1].

 

 

РОЗДІЛ ІІ. РИМСЬКІ ПРАВОВІ НОРМИ

В Інституціях Юстиніана є розходження між правом писаним і неписаним. Писане право - це закон і інші норми, що виходять від органів влади і зафіксовані ними у визначеній редакції. Неписане право - це норми, що складаються в самій практиці. Якщо такі, сформовані в практиці, правила поведінки людей не одержують визнання і захисту від державної влади, вони залишаються простими звичаями (так названими побутовими); якщо звичаї визнаються і захищаються державою, вони стають юридичними звичаями, становлять звичайне право, а іноді навіть сприймаються державною владою, що додає їм форму закону.

Звичайне право являє собою найдавнішу форму утворення римського права. Норми звичайного права позначаються в римському праві термінами: звичаї предків, звичайна практика; сюди ж треба віднести: звичаї, що склалися в практиці жреців; звичаї, що склалися в практиці магістратів і ін., в імператорський період застосовується термін звичай [2].

У республіканський період закони проходили через народні збори. Необхідно разом з тим підкреслити, що законів у республіканському Римі все-таки видавалося не так багато; одержали величезне поширення специфічні римські форми правоутворення: едикти судових магістратів і діяльність юристів (юриспруденція). Крім законів XII таблиць важливе значення для цивільного права мають: Петеліїв закон, IV ст.до н.е., що скасував продаж у рабство й убивство боржника, що не сплатив боргу; Аквиліїв закон, приблизно III ст.до н.е., про відповідальність за знищення й ушкодження чужих речей; Фальцидіїв закон, 1 ст.до н.е., про обмеження заповідальних відмовлень і ін.

У період принципату народні збори не відповідали новому ладу і тому повинні були, природно, втратити значення. Але тому що в цей час (перші три століття н.е.) імператорська влада ще була схильна прикриватися республіканськими формами, створювалося враження, що закони видавалися сенатом [7].

Також існували імператорські розпорядження, що носили загальне найменування "конституцій", існували чотирьох видів:

а) едикти - загальні розпорядження, звернені до населення;

б) рескрипти - розпорядження по окремих справах;

в) мандати - інструкції, що давалися імператорами чиновникам;

г) декрети - рішення по спірних справах, що надходили на розгляд імператора [9].

 


Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!