Активізація пізнавальної діяльності шляхом впровадження інтерактивних технологій

У роботі подано теоретичний, методичний і практичний аспекти проблеми використання інтерактивних моделей, форм і методів організації навчальної роботи учнів початкової ланки на уроках

 

 

У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: «Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України...», а Закон України «Про загальну середню освіту» стверджує: «Завданням загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань».

 

Нові завдання шкільної освіти в Україні, що спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчального процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. Ми живемо у третьому тисячолітті, у час комп'ютеризації та інтенсивного розвитку всіх галузей науки та виробництва, і глибоко усвідомлюємо незворотність демократичних змін, що відбуваються у суспільстві і освіті зокрема. Тому ми не повинні забувати про те, що сучасні діти не такі, якими були ми, отже, вони потребують від сучасного навчання чогось нового. Те, що було гарним учора, не є актуальним сьогодні.

 

Формування пізнавального інтересу - необхідна умова шкільного навчання. Не випадково, інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основами наук. З перших днів дитини у школі треба вірити в розум дитини, її можливості, в її право здобувати знання з радістю. Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів. Стійкий пізнавальний інтерес - ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально - виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється у запитаннях, діях. Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з'явиться зацікавленість до навчальної діяльності. Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.

 

Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація пізнавальної діяльності. Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв'язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу - повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв'язання проблеми, самостійна робота тощо. Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.

 

З метою активізації пізнавальної діяльності, я на кожному уроці застосовую елементи інтерактивних технологій, творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей, які перебувають у стадії формування. Оновлення змісту освіти сприяє трансформації її технологій, надає їй особистісної сформованості.

 

Слово «технологія» - грецького походження й означає «знання про майстерність». За визначенням ЮНЕСКО, технологія - це «системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії, що своїм завданням уважає оптимізацію форм освіти». Інноваційна освітня технологія - сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання і управління, об'єднаних єдиною метою, добір операційних дій педагога з учнем, у результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу.

 

Інтерактивне навчання - це, насамперед, діалогове навчання, під час якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Інтерактив - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, одним із завдань якої є створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність.

 

Пізнавальний інтерес - це один із важливих мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального навчання робота навіть у слабких учнів відбувається продуктивно. Пізнавальний інтерес за умов правильної організації педагогічної діяльності учнів та системності повинен впливати на розвиток дитини.

 

Пізнавальний інтерес - це міцний засіб навчання. Класична педагогіка минулого стверджувала «Смертельний гріх учителя - бути нудним». Тому потрібно надавати перевагу тим методам, що передбачають залучення учнів до активного здобування знань. Дослід чи проблемне навчання не можна протиставляти інформаційним методам або репродуктивному засвоєнню знань. Тільки вміле їх поєднання дає можливість підвищити ефективність навчання. Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації, як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи, що сприяє зміцненню інтересів дітей.

 

Інтерактивні технології та методи навчання

 

«Асоціативний кущ»

 

Серед інтерактивних методів навчання вчителі початкових класів віддають перевагу методу побудови «асоціативного куща».

 

Зупинімось детальніше на методі побудови «асоціативного куща». На початку роботи вчитель визначає одним словом тему, над якою проводитиметься робота, а учні згадують, що виникає в пам'яті стосовно цього слова. Спочатку висловлюються найстійкіші асоціації, потім - другорядні. Учитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного «куща», який поступово «розростається».

 

Цей метод універсальний, адже може використовуватися під час вивчення будь-якої навчальної дисципліни і на всіх етапах уроку.

 

На уроках читання побудова «асоціативного куща» може бути схемою, що поступово складається учнями під керівництвом учителя.

 

На уроках мови побудова «асоціативного куща» також може бути схемою, що поступово складається учнями під керівництвом учителя.

 

Під час вивчення теми «Грунт. Значення та охорона грунтів» учитель, пояснюючи, проводить досліди з метою визначення складу грунту. У підсумку будується «асоціативний кущ».

 

«Мікрофон»

 

Технологія «Мікрофон» надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи власну думку чи позицію.

 

Правила проведення:

Говорити має тільки той, у кого є «символічний» мікрофон;

подані відповіді не коментуються і не оцінюються;

коли хтось висловлюється, решта не має права перебивати, щось говорити, вигукувати з місця.

 

Робота в парах

 

Роботу в парах можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують значної витрати часу. Серед них можна назвати такі:

обговорити текст, завдання;

узяти інтерв'ю і визначити ставлення партнера до будь-якої навчальної діяльності;

зробити аналіз чи редагування письмової роботи одне в одного;

проаналізувати разом проблему, вправу;

протестувати її оцінити одне одного;

дати відповіді на запитання вчителя;

порівняти записи, що зроблені в класі.

 

Робота в групах

 

Робота в групах надає всім учасникам можливість діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування (зокрема, відпрацювання прийомів активного слухання, прийняття спільного рішення, узгодження різних поглядів). Роботу в групах слід використовувати тоді, коли необхідно розв'язати проблему, з якою важко впоратись індивідуально та коли одним із очікуваних результатів є набуття навичок роботи в команді.

 

Під час створення груп рекомендується об'єднувати в одній групі учасників із різними рівнями підготовки та досвіду з питання, що розглядається, оскільки в різнорідних групах стимулюється творче мислення, інтенсивний обмін ідеями, проблема може бути розглянута з різних боків.

 

Методична література містить сформульовані на основі досвіду інтерактивного навчання загальні правила роботи в групах:

кожний учасник за бажанням має можливість висловитися;

усі учасники групи поважають цінності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними;

обговорюються ідеї, а нелюди, що їх висловили;

усі учасники роблять зауваження стисло й по суті;

усі конфлікти, що виникають, розв'язуються мирним шляхом із урахуванням інтересів учасників і правил роботи;

усі учасники прагнуть створити відкриту, ділову, дружню атмосферу;

після завершення групової роботи її результати повинні бути презентовані іншим групам.

 

Наприклад, на уроці «Моя Батьківщина - Україна» групову роботу можна організувати таким чином.

 

Учні об'єднані у З групи:

1 група - поети;

2 група - художники;

3 група -ерудити.

 

Завдання:

1 група - скласти віршик про Україну;

2група - намалювати малюнок за темою «Моя Батьківщина»;

З група - розгадати кросворд.

 

Групування учнів класу.

 

Групування - це метод створення пар або підгруп для дискусій, «мозкового штурму», рольових ігор, розв'язання проблем або іншої подібної діяльності

 

під керівництвом учителя. Групування може мати сенс у будь-який момент під час уроку. До того ж, ця діяльність допоможе отримати задоволення від роботи, створити дружні стосунки та додати учням енергії.

 

Привітання: запропонуйте кожному з учнів пригадати цифру - один, два, три, - яка кому подобається. Нехай не називають її решті.

 

Тепер нехай знайдуть своїх «нумерологічних «духовних» братів і сестер»: нічого не кажучи, нехай потиснуть одне одному руки. («Якщо моє число один, я тисну вашу руку один раз» тощо.) Ті, у кого однакове число, об'єднуються і продовжують шукати інших людей із таким самим числом.

 

Нумерація: запропонуйте дітям перерахуватися, використовуючи стільки номерів, скільки груп ви хочете утворити. Це найшвидший спосіб об'єднання в групи.

 

Групування за ярликами: учитель роздає дітям заздалегідь підготовлені номери (набори двійок, трійок, четвірок та ін.). Учням пропонують знайти товариша або підгрупу з такими самими, як у нього (у неї) ярликами.

 

Відомі персонажі: перед заняттям учитель обирає відомі всім групи персонажів і записує імена відповідних героїв на картках, які навмання роздаються дітям. Тоді кожен учень шукає інших персонажів зі своєї групи.

 

Правила групової роботи:

Кожен учасник має можливість висловитися, якщо в нього є бажання.

Усі учасники групи поважають цінності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними.

Обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, які їх висловили.

Усі учасники роблять суттєві зауваження коротко.

Кожен учасник, навіть, захищаючи свою точку зору, відкритий для сприйняття чужих ідей, думок та інтересів інших учасників.

Усі розбіжності, конфлікти, що виникають під час роботи, розв'язуються мирним шляхом, з урахуванням інтересів учасників і правил роботи.

Усі учасники намагаються створити відкриту, ділову, дружню атмосферу.

 

Під час роботи в малій групі з п'яти осіб учасники можуть виконувати такі ролі:

ведучий (посередник-організатор роботи групи);

секретар (записує результати роботи);

доповідач (представляє результати роботи групи решті груп);

спостерігач (аналізує індивідуальну поведінку членів групи, визначає, як члени групи можуть упоратися з проблемами, що виникають під час роботи);

хронометрист (стежить за часом, призначеним для групової роботи).

 

Правила роботи в групах:

Перед початком роботи розподілити ролі.

Уважно читати завдання-інструкцію(слухати).

Говорити по черзі, не перебивати одне одного.

Дотримуватися відведеного часу.

Презентувати роботу може командир групи.

Давати можливість презентувати дослідження всім членам групи.

Дотримуватися правила піднятої руки.

Працювати так, щоб не заважати іншим.

 

«Мозковий штурм»

 

«Мозковий штурм» є відмінним методом для використання досвіду учнів із метою розв'язання проблем та розробки ідей. Є, однак, дуже специфічні правила й основні принципи для «мозкового штурму», яких потрібно дотримуватись.

 

«Мозковий штурм» найкраще спрацьовує в групах у кількості 5-7 осіб.

 

Основні ознаки

 

Чітко визначте проблему або тему для «мозкового штурму». Працюйте в колі.

Оберіть лідера, який веде обговорення і заохочує появу нових ідей. Він повинен заохочувати кількість, а не якість ідей.

Щоб збільшити появу нових ідей, ви можете надати учням певний час на роздуми і після декількох хвилин розпочинати знову.

 

Правила «мозкового штурму»

Жодної критики!

Запозичення інших ідей є нормальним явищем.

Бажаною є велика кількість ідей.

Оцінювання відбувається згодом.

 

Щоб удосконалити якість ідей, надайте дітям час для того, щоб вони написали свої ідеї спочатку індивідуально.

 

Діліться ідеями циклічно, коли окремі учасники або групи розповідають про одну ідею по черзі та ідеї не повторюються.

 

«Мозковий штурм» може бути проведений у двох групах - тоді кожна група поширює список, який складається зважаючи на списки інших.

 

«Мозаїка»

 

Учням пропонується самостійно опрацювати матеріал (кожному різний) і законспектувати його в один із розділів таблиці за певний час. Після цього діти по черзі ознайомлюють свою групу з конспектом, а члени групи повинні за ним занотувати до таблиці ті самі нотатки. Наприкінці спілкування в усіх членів групи повинна бути заповнена таблиця.

 

Цей метод можна застосовувати під час вивчення теми «Корисні копалини» на уроці природознавства у З класі.

 

На одному уроці вивчаються такі корисні копалини, як граніт, вапняк, пісок, глина. На початку уроку дітям необхідно чітко поставити завдання про те, що вони повинні занотувати:

властивості корисної копалини;

де її видобувають і як;

як її використовують.

 

Разом слід накреслити таблицю, яку діти заповнюватимуть під час опрацювання своєї статті та обміну інформацією.

 

Кінцевий результат цього уроку - складена таблиця в кожної дитини.

 

Висновки

 

Інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній освіті. Їхня перевага полягає в тому, що учні засвоюють рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінювання), у класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію у засвоєнні знань, зростає їхній інтерес у сприйманні знань. Значно підвищується особистісна роль учителя - він є лідером, організатором. Але необхідно зазначити, що проектування і проведенням уроків за інтерактивними технологіями потребують, перш за все, компетентності в цих технологіях учителя, його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з учнями.

 

Суспільству майбутнього потрібні люди з актуальними знаннями, гнучкістю і критичністю мислення, творчою ініціативою, високим адаптаційним потенціалом. Не менш важливими будуть такі їх якості, як висока моральність, особистісна відповідальність, внутрішня свобода, налаштованість на максимальну самореалізацію, здатність досягати високої мети раціональним шляхом і коректними засобами.

 

Система освіти як частина суспільної системи перебуває під впливом багатьох сил, одні з яких потребують структурних змін у ній, інші - змістових, технологічних. Сучасний етап системи освіти не задовольняє багатьох, хто в ній працює. Неабиякі можливості для якісних змін в освіті пов'язані з інтенсивним розвитком засобів комунікації та Інформаційних технологій.

 

Особливо значущим с формування компетентності педагога, його особистісно-професійних якостей, здатності жити і працювати в Інноваційному режимі: прийняти і зрозуміти нове, опанувати інноваційну ситуацію.

 

Професіоналізм педагога і входження його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливим є забезпечення нової якості освіти.

 

З точки зору інноваційної педагогіки, новою якістю освіти є належна якість не лише навчання, а й виховання, ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її підготовленості до продовження навчання, самостійного життя.

 

Оптимальним є цілісний погляд на освіту як на головний механізм соціального кругообігу якості.

Якість особистості людини (те, що закладає педагог у самовиховання й виховання дитини)

Якість життя

Якість культури

Якість виробництва

Якість культури екологічного середовища (залежить від культури застосувань знань)

 

Динаміка сучасного розвитку цивілізації, прогнозування його перспектив наводять на думку, що освітня система, навчальний заклад, педагогічний колектив, педагог, які ігноруватимуть у своїй діяльності інноваційний чинник, не лише відставатимуть від суспільних процесів, тенденцій, а й спричинятимуть формування особистості, покоління, заздалегідь запрограмованих на аутсайдерські інтелектуальні, духовні, соціальні позиції. Педагог із зашкарублими знаннями, байдужий до пізнання й використання у своїй діяльності нового, формуватиме подібні комплекси й у своїх вихованців, з яких мало хто може стати успішною особистістю.

 

Із розвитком цивілізації постійно оновлюються вимоги до якості освіти, одним із найважливіших засобів забезпечення якої є інноваційність освітнього пошуку.

 

Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість. Щодо особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, що передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;

відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання;

відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу «Я».

 

Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її прана на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

 

Розвиток інноваційних процесів в освіті на сучасному етапі є об'єктивною закономірністю, що зумовлюється: інтенсивним розвитком інформаційних технологій у всіх сферах людського буття; оновленням змісту філософії сучасної освіти, центром якої став загальнолюдський цілісний аспект; гуманістично зорієнтованим характером взаємодії учасників навчально-виховного процесу; необхідністю підвищення рівня активності та відповідальності педагога за власну професійну діяльність, спрямовану на формування творчої особистості вихованця, готовності до сприйняття та активної діяльності у нових соціально-економічних умовах. У зв'язку з цим винятково важливого значення набуває інноваційна діяльність педагога.

 

Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є особистісний (спрямованість на особистість, гуманістична природа), творчий підхід, дослідно-експериментальний характер, стійка мотивованість на пошук нового в організації навчально-виховного процесу.

 

Залучення педагога до інноваційної діяльності може бути наслідком дії різноманітних чинників. Часто до неї спонукає їх невдоволеність методиками, результатами особистої праці, освоєння нових знань, особливо у суміжних сферах, осмислення та якісно нове бачення особистої життєвої місії, іноді - творче осяяння, яке, як правило, є результатом тривалого пошуку й аналізу здобутого на цьому шляху. Певною мірою є ефективним і зовнішній організаційний вплив, тобто цілеспрямоване використання різноманітних форм залучення педагога до інноваційної діяльності, до яких належать:

організація наукового семінару з найактуальніших проблем, що постійно діє, над якими працюють педагоги навчального закладу;

стажування педагогів при науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах;

 

Формування творчих та пізнавальних здібностей учнів з використанням технології розвитку критичного мислення

 

Найвиразнішою ознакою українського освітнього сьогодення є вихід на цінності компетентнісно орієнтованої освіти. Основна мета реформування початкової мовної освіти полягає в запровадженні компетентнісного підходу до навчання мови, який передбачає формування її молодших школярів комунікативної компетентності. Сьогодні у теорії та практиці навчання мови в початкових класах особливо гостро стоять проблеми розвитку зв'язного мовлення, творчих здібностей школярів.

 

Упровадження нових освітніх технологій особистісно орієнтованого навчання на уроках читання, на мою думку, - це передумова активної пізнавальної діяльності учнів: нестандартна, цікава, творча робота, що пробуджує у дітей інтерес до знань і сприяє емоційному, духовному та інтелектуальному розвитку школярів. Однією з інноваційних технологій, що допомагає учневі не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє розвитку його особистісних якостей, є технологія формування та розвитку критичного мислення.

 

Розвиток критичного мислення стає дуже актуальним під час інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного розв'язання проблем, значну частину яких неможливо передбачити. Саме тому очевидною є життєва необхідність критичного мислення для вітчизняної освітньої системи.

 

Лише таким чином можна міркувати про розвиток демократії відповідно до вимог світового суспільства.

 

Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має перебувати учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.

 

Розвиток критичного мислення - це дуже важливий аспект не лише у навчанні, а й у повсякденному житті, де герої є реальними, а їхні вчинки - це твої дії та дії твоїх дітей. Навчити дітей мислити критично - означає правильно поставити запитання, спрямувати увагу в правильне русло, вчити робити висновки та знаходити рішення. Для того щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідним є розумне керівництво з боку вчителя.

 

Моя мета: створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини; надати можливість кожному вихованцеві відчути радість досягнення, усвідомлення своїх здібностей, віру у власні сили; допомогти дитині зрости в умовах успіху; дати відчути радість від здолання труднощів; допомогти зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, завжди необхідно докласти зусиль. І тоді успіх супроводжується відчуттям радості та задоволення від діяльності, виникає почуття компетентності.

 

Наведу деякі прийоми створення «ситуації успіху»:

 

1. «Радість класу» - емоційний відгук оточуючих на успіх учня класу, констатація будь-якого, навіть незначного, позитивного результату діяльності, навіювання дитині віри у себе.

 

2. «Ліній горизонту» - перший успіх дитини одразу підхоплюється вчителем, пропонується повторити завдання на складнішому рівні, наче «відсуваючи» лінію горизонту.

 

3. «Авансування» - учитель підчас індивідуальної роботи виконує з учнем завдання, пояснюючи йому складні місця, а потім у класі дає аналогічне завдання, що самостійно виконується учнем, і він відчуває успіх.

 

Кожна дитина має до чогось певні здібності. Наше завдання - відшукати найменші пагінці таланту, розвивати їх. Адже в майбутньому трудовому житті стануть у пригоді міцна пам'ять, гостре око, гарний смак, образне мислення. На уроці важливо використовувати проблемні завдання, що викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків певних висновків. «Роби, як ми, роби краще нас!» - ось девіз уроків із використанням технології критичного мислення. Створення ситуації успіху, віра в дитину та врахування її індивідуального стилю діяльності найпродуктивніше впливає на мотивацію навчальної діяльності учнів, які згодом діють за сценарієм «переможця». А саме: «Я сьогодні кращим, ніж учора!» Лише таким чином можна забезпечити умови для повноцінного розвитку особистості, формування в неї творчого критичного мислення.

 

Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, підчас навчального пронесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній світогляд, а з другого боку - у процесі активної пізнавальної діяльності розвішаються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нові, задовольняючи свої потреби в пізнанні. Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках я будую у такій послідовності: цікаво - знаю - вмію. Я намагаюся зробити навчання не простішим, а зрозумілішим. «Важких наук немає. Є лише важке викладання».

 

Дитині має бути зрозумілою мета завдання, і тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи. Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найцікавішим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку. Викладання повинно бути захоплюючим - таким є один із принципів методики сучасного уроку. Однак, інтерес не має нічого спільного з розважальністю, що не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і водночас захоплювали як своїм змістом, так і способом викладання. За роки навчання в школі у дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність та осмислення певних явищ, оскільки не асоціюється з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, що характерні для місця проживання дітей.

 

До уроків природознавства я добираю вправи стимулювання пізнавальної активності учнів. При цьому даю дітям можливість вільно висловлювати свої припущення, а потім критично аналізувати і відбирати правильні відповіді. Головне - не кінцева відповідь, а сам процес розумової роботи, різні варіанти досягнення результату. Природа пошуку в усіх випадках одна: дати відповідь на питання «як?», «чому?», виявити допитливість.

 

Критичне мислення починається з питань й з'ясовування проблем, які необхідно розв'язати. Складність навчання критичного мислення полягає в тому, щоб допомогти учням роздивитися безкінечну різноманітність проблем, що нас оточують. «Лише коли б'єшся з конкретною проблемою, відшукуючи власний вихід зі складної ситуації, учень дійсно мислить».

 

Дуже важливим є стимулювання пізнавальної діяльності учнів на уроках математики. Пріоритетним напрямом у моїй роботі є розвиток логічного мислення й математичного мовлення. Для вдосконалення обчислювальних навичок намагаюся добирати цікавий і пов'язаний із життям матеріал, що спрямований на формування життєвих компетенцій учнів, а саме:

дидактичні та сюжетні ігри;

задачі у віршах;

задачі-жарти;

ребуси;

ігрові та цікаві ситуації;

корисні вправи «Цікава математика в царстві геометричних фігур».

 

Усі ці нестандартні завдання передбачають оригінальне розв'язування, вибір раціональних способів дослідження, порівняння, а також потребують від кожного учня вищого ступеня творчої активності, гнучкості мислення.

 

Критичне мислення прагне до переконливої аргументації. Кожна аргументація містить у собі три основних елемента:

твердження;

доводи;

докази.

 

Це мислення соціальне. Коли ми дискутуємо, читаємо, обмірковуємо, обмінюємося думками, ми уточнюємо і поглиблюємо свою класну позицію.

 

Тому я, працюючи в руслі критичного мислення, на уроках читання приділяю значну увагу інтерактивним формам і прийомам робот, що сприяють розвитку читацьких навичок молодших школярів. Досвід 17-ти років роботи у молодших класах поступово привів мене до розуміння, що клас не є однорідною безликою масою з єдиною дум кою та однаковим світосприйняттям. Клас - це тимчасовий колектив особистостей, неповторних індивідуальностей, тому необхідно, щоб учитель був гарантом права маленької людини на індивідуальність. Такий підхід, що виражений терміном «особистісно орієнтоване навчання і виховання», є компонентом педагогічної ідеї В. О. Сухомлинського - ідеї гуманізації школи. Ця ідея є особливо актуальною сьогодні - у непростих умовах техногенного та інформаційного перевантаження і ринкового середовища, де часто втрачається, губиться гуманне, людяне, духовне.

 

Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, учень повинен володіти певними якостями:

гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;

самостійно і критично мислити;

уміти бачити і формулювати проблему, знаходити шляхи раціонального розв'язання;

усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в навколишньому середовищі;

бути здатним генерувати нові ідеї;

творчо мислити;

уміти працювати з інформацією;

бути комунікабельним, контактним, уміти працювати у колективі, різних ситуаціях;

уміти самостійно працювати над розвитком власного інтелекту.

 

 

 

У своїй роботі я намагаюся дотримуватись принципів диференціації та індивідуалізації навчання. На моє переконання, позитивних результатів у втіленні ідеї гуманізації навчання і виховання на основі особистісно орієнтованого підходу можна досягти лише за таких умов:

застосування інновацій у навчально-виховному процесі;

психолого-педагогічний моніторинг із метою вивчення інтересів, стану здоров'я дітей;

індивідуальний вибір обсягу розумового і фізичного навантаження;

комплексне використання індивідуальних і групових форм впливу на особистість.

 

Ураховуючи принципи особистісно орієнтованого навчання, я розподіляю учнів на різнорівневі групи, в яких діти мають можливість працювати на тому рівні, який для них сьогодні є можливим і доступним.

 

Одним із ключових компонентів моєї роботи є навчання читання - процесу, що є основою отримання знань із будь-якого предмета. Саме через книгу дитина вчиться сприймати навколишній світ, отримує знання про нього.

 

Як і багато інших вчителів, я стикаюся з проблемою: навчившись грамоти, учні нелегко опановують мистецтво свідомого читання. Цей процес відбувається дуже нерівномірно, зважаючи на неоднакові моторно-психологічні властивості різних учнів. Тому на уроках читання я враховую такі фактори:

загальний рівень класу;

рівень кожного учня;

сприйняття читацького матеріалу класом в цілому та кожним окремо.

 

Урахувавши ці фактори, я намагаюсь добирати такі дидактичні методи і прийоми, що є найоптимальнішими для цього класу, а також для кожного учня окремо.

 

Кожен урок читання складається з таких елементів і завдань.

 

1. Актуалізація знань

вправи на дихання; артикуляційні вправи: вправи на темп читання;

вправи на тембр читання; вправи на висоту голосу; вправи на правильність;

вправи на свідомість; вправи на мелодику.

 

2. Робота з новим текстом на уроці

 

Ознайомлення; багаторазове читання з різними видами завдань; вибіркове читання; доведення думки словами з тексту; діалоги; багаторазове механічне перечитування («ланцюжок»; у парах; «буксир»; «коректор»; скоромовка; «дощик»; «сонечко»; «ну, постривай!»).

 

3. Закріплення отриманих знань

 

Читання за особами; виділення і перечитування найголовнішого в тексті; характеристика героїв; визначення частини, яка виражає головну думки тексту; поділ тексту на смислові частини.

 

Домашні завдання добираю за принципом доцільності: такі, що містять елементи творчості.

 

Важливою педагогічною умовою формування критичного мислення учнів є створення зацікавленості та доброзичливої співпраці на уроці, активне залучення до парної та групової роботи . Вже починаючи з дитячих років дитину необхідно привчати формулювати свої думки, оцінні судження, переконання, незалежно від інших. Тобто, мислення може бути критичним лише тоді, коли воно має індивідуальний характер. Для розвитку позитивної самооцінки дитини молодшого шкільного віку надзвичайно важливим є відчуття, що вона в результаті самостійного пошуку дійшла висновку, який сприймається як правильний іншими членами колективу та вчителем.

 

Технологія формування та розвитку критичного мислення є однією з інноваційних педагогічних технологій, що відповідає вимогам Національної доктрини розвитку освіти України щодо переходу до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, увага переноситься на процес набуття школярами знань, умінь, навичок, життєвого досвіду, які трансформуються в компетенції.

 

Системне запровадження цієї технології в школі сприяє тому, що учні поступово опановують її не лише як навчальну технологію, вміння самостійно вчитися, критично мислити, але й використовувати свої знання у повсякденному житті. А саме початкова ланка є фундаментом формування критичного мислення як пріоритетного напрямку виховання особистості сучасної молодої людини.

 

 

№ 3

Творчі здібності

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Основні показники творчих здібностей 

2. Умови формування творчої діяльності 

3. Виявлення та розвиток творчечкіх здібностей 

4. Творче начало. Особливості творчого розвитку

Висновок 

 

ВСТУП

 

Що ж таке "творчі здібності", або "креативність" (від лат. "Creatio" - творення)? Американський психолог Фромм запропонував таке визначення поняття: "Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду".

Сучасний стан освіти характеризується тенденцією гуманізації та гуманітаризації навчання. Цей процес проявляється передусім у встановленні суб'єктно-суб'єктних відносин, тобто учень розглядається не як об'єкт для педагогічних впливів, а як суб'єкт зі своїм внутрішнім світом, системою цінностей, індивідуальними особливостями і т.д.

Молодший шкільний вік є найбільш відповідальним етапом шкільного дитинства. Висока сензитивность цього вікового періоду визначає великі потенційні можливості різнобічного розвитку дитини. Цей вік визначається важливою обставиною - надходженням дитини в школу. Нова соціальна ситуація посилює умови життя дитини і виступає як стресогенних.

Основні досягнення цього віку зумовлені провідним характером навчальної діяльності і є багато в чому визначальним для наступних років навчання: до кінця молодшого шкільного віку дитина повинна хотіти вчитися, вміти вчитися і вірити у свої сили.

Творчі можливості можуть проявити себе в різному віці (дитячому, підлітковому, юнацькому і дорослому), в тому числі і вже в дошкільному дитинстві. В останньому випадку вони можуть бути виявлені ще до надходження дитини до школи, що створює передумову для подальшого творчого навчання та творчого розвитку.

Таким чином, розвиток творчих здібностей учня має найважливіше значення для подальшої його навчання й життя.

 

1. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

 

Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і сміливість.

Швидкість думки - кількість ідей, що виникають в одиницю часу.

Гнучкість думки - здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу, бачити, що інформацію, отриману в одному контексті, можна використати в іншому.

Гнучкість - це добре розвинений навик переносу (транспозиції). Вона забезпечує вміння легко переходити від одного класу досліджуваних явищ до іншого, долати фіксованість методів вирішення, своєчасно відмовлятися від скомпрометованої гіпотези, бути готовим до інтелектуально, ризику і до парадоксів.

Оригінальність - здатність до генерації ідей, що відрізняються від загальноприйнятих, парадоксальних, несподіваних рішень. Вона пов'язана з цілісним баченням усіх зв'язків і залежностей, непомітних при послідовному логічному аналізі.

Допитливість - здатність дивуватися, цікавість і відкритість до всього нового.

Точність - здатність удосконалювати йди надавати закінчений вигляд свого творчого продукту.

Сміливість - здатність приймати рішення в ситуації невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом та репутацією.

Чи є ці показники вродженими або ж вони можуть піддаватися впливу середовища? Один з творців системи вимірювання творчих здібностей - Торренс - говорив з цього приводу, що спадковий потенціал не є найважливішим показником майбутньої творчої продуктивності. В якій мірі творчі імпульси дитини перетворяться в творчий характер, залежить більше від впливу батьків та інших дорослих. Сім'я здатна розвинути або знищити творчий потенціал дитини ще в дошкільному віці.

Для дитини молодшого шкільного віку основною діяльністю, в якій проявляється його творчість, є гра. Але гра не лише створює умови для такого вияву. Як показують дослідження психологів, вона значною мірою сприяє (стимулює) розвитку творчих здібностей дитини. У самій природі дитячих ігор закладені можливості розвитку гнучкості та оригінальності мислення, здатності конкретизувати та розвивати як свої власні задуми, так і пропозиції інших дітей.

Ще одна винятково важливе значення ігрової діяльності - це внутрішній характер її мотивації. Діти грають тому, що їм подобається сам ігровий процес. І дорослим залишається лише використовувати цю природну потребу для поступового залучення дітей у більш складні і творчі форми ігрової активності. При цьому дуже важливо мати на увазі, що при розвитку творчих здібностей у дітей більш важливе значення має сам процес, експериментування, а не прагнення досягти якого-небудь конкретного результату гри.

 

2. УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

У молодших школярів більш розвинена пам'ять наочно образна, ніж смислова. Вони краще запам'ятовують конкретні предмети, особи, факти, кольору, події.

Але в початковій школі необхідно готувати дітей до навчання в середній ланці, тому необхідно розвивати творчі здібності. Учням доводиться запам'ятовувати визначення, докази, пояснення. Привчаючи дітей до запам'ятовування логічно пов'язаних значень, ми сприяємо розвитку мислення.

Регулярне використання на уроках системи спеціальних завдань та завдань, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей і здібностей, розширює творчі здібності молодших школярів, сприяє особистісному розвитку, підвищує якість творчої підготовленості, дозволяє дітям більш впевнено орієнтуватися в найпростіших закономірностях навколишньої їхньої дійсності й активніше використовувати творчість у повсякденному життя.

Щоб дитина вчилася в повну силу своїх здібностей, намагаюся викликати в нього бажання до навчання, до знань, допомогти дитині повірити в себе, у свої здібності.

Майстерність вчителя збуджувати, зміцнювати та розвивати пізнавальні інтереси учнів у процесі навчання полягає в умінні зробити зміст свого предмета багатим, глибоким, привабливим, а способи пізнавальної діяльності учнів різноманітними, творчими, продуктивними.

 

3. ВИЯВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТВОРЧЕЧКІХ ЗДІБНОСТЕЙ

 

У світовій педагогіці стало загальноприйнятим починати розвиток творчих здібностей в дитячому віці на матеріалі мистецтва і всіляких дитячих ігор. Предметні, рольові ігри та ігри за правилами дають дитині матеріал для розвитку уяви, який вдосконалюється у процесі сприйняття дитячих казок і мультфільмів. Сам процес дитячої творчості розвивається на основі двох підходів. З одного боку, як вказував Л. С. Виготський, потрібно культивувати творчу уяву, з іншого боку, в особливій культурі потребує процес втілення образів, створюваних творчістю. Тільки там, де є достатня розвиток однієї і іншої сторони, дитяча творчість може розвиватися правильно про давати дитині те, що ми маємо право від нього чекати.

Існують методи розвивального освіти, коли акцент у проектуванні та реалізації навчально-виховного процесу зміщується у бік створення умов, що сприяють прояву та розвитку творчих можливостей учнів у загальному та додатковій освіті. У цьому випадку акцент зміщується на створення розвивальної можливості самореалізації.

Одним з методів виявлення та розвитку творчих здібностей є психологічний тренінг. Головна відмінність тренінгових від інших психологічних методів полягає в тому, що з їх допомогою увагу людини переключається з аналізу досягнутих результатів на вивчення способів здійснення діяльності. При цьому виявляється, що способи виконання одного і того ж завдання можуть бути різними. Перехід від одного способу роботи до іншого по своїй психологічній суті і є подоланням раніше сформованого і неусвідомлюваного стереотипного (звичного) способу діяльності. При цьому набутої психологічний досвід з усвідомлення самого себе, подолання власних стереотипів свідомості і тим самим - розкриття творчої активності.

Для розвитку творчого потенціалу школяра необхідно систематично звертатися до її емоційним переживанням. Можливість висловити свої емоційні стани дає людині відчуття реалізованості власної унікальної індивідуальності, що дозволяє йому скористатися всіма наявними в його розпорядженні потенційними можливостями. Був введений принцип трансформації когнітивного змісту в емоційний. Відповідно до цього принципу увагу людини на пережиті ним у цій ситуації емоційні стани. Коли емоція усвідомлюється, її пропонується виразити за допомогою слова, жесту, малюнка, знака і т.д

Використання різних методів, таких, як тести, тренінги, особливо підходять для:

- Виявлення прихованих творчих здібностей молодших школярів та їх розвитку;

- Подолання емоційних, особистісних та інших психологічних бар'єрів, що ускладнюють розвиток школярів;

- Професійної і особливо особистісної підготовки педагогів і психологів, які працюють над підвищенням творчих здібностей школярів.

На підставі принципу трансформації когнітивного змісту в емоційний, з використанням принципів розвивального навчання та з дотриманням умов безоціночне, прийняття підтримки безпеки, Центром комплексного формування особистості була розроблена розвиваюча програма "Розвиток творчого потенціалу особистості школяра", розрахована на учнів з I по XI клас. У результаті використання програми було виявлено, що підвищується рівень творчого розвитку учнів, а також рівень і інтелектуального розвитку та самооцінка.

Використання нових методів і розвиваючих програм підвищує рівень творчого та інтелектуального розвитку дітей, а також підвищують особистісну самооцінку, самоповагу і почуття власної гідності.

 

4. ТВОРЧЕ ПОЧАТОК. ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ

 

Багато таланту, розуму і енергії вклали у розробку педагогічних проблем, пов'язаних з творчим розвитком особистості, в першу чергу особистості дитини, підлітка, видатні педагоги 20-х і 30-х років: А. В. Луначарський, П. П. Блонський, С. . Т. Шацький, Б. Л. Яворський, Б. В. Асаф 'єв, М. Я. Брюсова. Спираючись на їх досвід, збагачений півстолітнім розвитком науки про навчання і виховання дітей, кращі педагоги на чолі зі "старшими" - В. М. Шацької, Н. Л. Гродзенской, М. А. Румер, Г. Л. Рошалем, Н. І. Сац продовжували і продовжують теоретично і практично розвивати принцип творчого розвитку дітей та юнацтва.

Творчий початок народжує в дитині живу фантазію, жива уява. Творчість за своєю природою грунтується на бажанні зробити щось, що до тебе ще ніким не було зроблено, або хоча те, що до тебе існувало, зробити по-новому, по-своєму, краще. Інакше кажучи, творче начало в людині - це завжди прагнення вперед, до кращого, до прогресу, до досконалості і, звичайно, до прекрасного в найвищому і широкому сенсі цього поняття.

Ось таке творче начало мистецтво і виховує в людині, і в цій своїй функції воно нічим не може бути замінено. За своєю дивовижною здатності викликати в людині творчу фантазію воно займає, безумовно, перше місце серед всіх різноманітних елементів, що складають складну систему виховання людини. А без творчої фантазії не зрушити з місця ні в одній області людської діяльності.

Нерідко від батьків і навіть від вчителів-вихователів можна почути такі слова: "Ну навіщо він витрачає дорогий час на писання віршів - у нього ж немає ніякого поетичного дару! Навіщо він малює - з нього все одно художник не вийде! А для чого він намагається складати якусь музику - адже це не музика, а нісенітниця якась виходить! .. " У дітей з високими творчими здібностями відносини з батьками зазвичай не є авторитарними і немає надмірної опіки. Найчастіше батьки таких дітей заохочують їх безпосередність і впевненість у собі. У сім'ї цінується почуття відповідальності. Всі ці якості надзвичайно важливі для розвитку творчих здібностей. Відзначають, що в таких сім'ях (на відміну від тих, де у дітей більше розвинені інтелектуальні здібності) часто спостерігається певна емоційна дистанція і навіть холодність, яка може доходити до глибокого розладу між батьками, хоча це і не призводить до ворожості по відношенню до дітей або нехтування ними.

Яке у всіх цих словах велике педагогічне оману! У дитині треба обов'язково підтримувати будь-яке його прагнення до творчості, якими б наївними та недосконалими не були результати цих прагнень. Сьогодні він пише нескладні мелодії, не вміючи супроводити їх навіть найпростішим акомпанементом; складає вірші, в яких кострубаті рими відповідають кострубатості ритмів і метра; малює картинки, на яких зображені якісь фантастичні істоти без рук і з однією ногою ...

Тільки не здумайте посміятися над цими проявами дитячої творчості, якими б смішними вони вам не здалися. Це було б найбільшою вашою педагогічною помилкою, яку тільки можна зробити в даному випадку. Адже за всіма цими наївності, нескладними і кострубатості криються щирі і тому самі справжні творчі устремління дитини, самі справжні прояви його тендітних почуттів і неустатковане ще думок.

Він, можливо, не стане ні художником, ні музикантом, ні поетом (хоча в ранньому віці це дуже важко передбачити), але, можливо, стане відмінним математиком, лікарем, вчителем або робочим, і ось тоді найблаготворнішим чином дадуть про себе знати його дитячі творчі захоплення, добрим слідом яких залишиться його творча фантазія, його прагнення створювати щось нове, своє, краще, рухаються вперед справа, якій він вирішив присвятити своє життя.

Про величезну роль мистецтва, творчої фантазії у розвитку наукового мислення свідчить хоча б той разючий факт, що значна частина науково-технічних проблем висувалася спершу мистецтвом, а вже потім, часто через століття і навіть тисячоліття, вирішувалася наукою і технікою.

Розмова про виховання в людині творчого начала веде нас до дуже важливих і актуальних у наших умовах проблеми: про відмінності між фахівцем-творцем і фахівцем-ремісником. Ця надзвичайно важлива проблема найтіснішим чином пов'язана з проблемами естетичного виховання.

Справжній спеціаліст-творець відрізняється від рядового фахівця-ремісника тим, що прагне створити щось понад те, що йому "по інструкції" належить створювати. Ремісник же задовольняється тим, що створює лише те, що йому належить - "звідси і до цього місця". До більшого і на краще він ніколи не прагне і не хоче обтяжувати себе подібними прагненнями. Його не можна звинуватити в поганій роботі - адже він робить все, що йому належить, і, може бути, навіть добре робить. Але таке, взагалі-то формальне ставлення до своєї праці, в якій би області це не було, не тільки не рухає життя вперед, але навіть служить гальмом, тому що по відношенню до життя стояти на місці не можна: можна тільки або рухатися вперед, чи відставати.

Наявність або відсутність в людині творчого начала, творчого ставлення до своєї праці і стає тим вододілом, який проходить між фахівцем-творцем і фахівцем-ремесленнком.

Це необхідно підкреслити з усією ясністю, бо доводиться іноді чути більш ніж дивна думка, ніби існують професії "творчі" і професії "нетворчі". Найбільша помилка! І оману це на практиці призводить часто до того, що людина, що займається нібито нетворчої роботою, вважає себе вправі не творчо відноситься до своєї праці.

Немає такої області, такої професії, де не можна було б проявити творчий початок. І коли говорять, що учнів - випускників загальноосвітньої школи треба орієнтувати на ту чи іншу професію, я думаю, забувають про головне: про те, що з першого класу школи треба вселяти учням думку, що немає поганих професій, як немає і професій нетворчих, що , працюючи в будь-якій професії, кожен з них зможе відкрити новий, хоч би і маленький світ. А от якщо буде працювати за ремісничому, не творчо, то і в самій "творчою" професії нічого путнього не створить.

Тому найважливіше завдання естетичного виховання в школі - розвиток в учнів творчого початку, в чому б воно не виявлялося - у математиці чи в музиці, у фізиці чи в спорті, в громадській роботі або в шефство над першокласниками. Творче начало відіграє величезну роль у самих класних заняттях. Це знають всі хороші педагоги. Адже там, де з'являється творча ініціатива, там завжди досягається економія сил і часу і одночасно підвищується результат. Ось чому не правд вчителя, несхильним вводити у вивчення викладаються ними предметів елементи естетики, мистецтва, посилаючись на те, що їх власна навантаження і навантаження учнів і без того дуже велика. Ці вчителі не розуміють, від якого доброго, щедрого і вірного помічника вони тим самим відмовляються.

 

ВИСНОВОК

 

Таким чином, творчість для молодшого школяра в навчальному процесі передбачає наявність у нього здібностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Вивчення цих властивостей особистості виявило важливу роль уяви, інтуїції, неусвідомлюваних компонентів розумової активності, а також потреби особистості в самоактуалізації, в розкритті і розширенні своїх творчих можливостей. Творчість як процес розглядалася спочатку, виходячи із самозвітів діячів мистецтва і науки, де особлива роль відводилася "осяянню", натхненню і їм подібних станів, що змінюють попередню роботу думки.

В даний час проводиться апробація та впровадження псіходідактіческого підходу до розвитку творчих здібностей учнів на базі загальноосвітніх шкіл та учреженіях додаткової освіти. У результаті були розроблені вікові норми для всіх методик, які увійшли до програми діагностики, а також стандартні школи, що дозволяють порівнювати між собою результати за різними методиками і у різних учнів.

 

№ 4

1. Проблема обдарованості: теорія, погляди педагогів минулого та сучасності

 

 

1.1 Обдарованість: суть, види, ознаки

 

 

На рубежі XX-XXI ст. окреслилися принципово нові риси світової цивілізації, пов'язані з особливостями функціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування нової цивілізації - ноосферної-космічної. Найбільшого успіху досягатимуть держави, які мають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Тому проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів.

 

Закон України «Про освіту» передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрах). [19; 231]

 

Обдарованість - це індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

 

У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам, учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

 

Російський педагог Ю.Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, спеціальну, спортивну) обдарованість. Кожен із типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачить як спеціальні здібності.

 

В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.

 

Обдаровані діти - діти, в яких у ранньому віці виявляють здібності до виконання певних видів діяльності. [15; 33]

 

Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний «середній» рівень. Їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно.

 

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо. Їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву у науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

 

Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребі працювати без відпочинку.

 

Наукова психологія ще не визначилась щодо питань пов'язаних з явищем обдарованості як певним відхиленням від норми у континуумі: творча обдарованість - репродуктивність, інтелектуальна обдарованість - низький інтелект. Обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що зумовлене «емоційною енергетикою», й досі залишається проблемою нез'ясованою. Більшість психологів вважають, що на даному етапі розвитку наука не здатна розв'язати цю проблему, тому варто займатися практикою. Зокрема, в Україні це втілюється через створення спеціалізованих шкіл, закладів нового типу, проведення конкурсів тощо.

 

Для виявлення обдарованих дітей вчителі мають бути обізнані з концепцією обдарованості, розуміти зміст понять «талант», «обдарованість», «здібність», «обдарована дитина», знати психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей, види обдарованості, специфіку роботи з такими дітьми. Платон вважав, що юні обдарування треба навчати окремо, а Конфуцій пропонував інтенсивно розвивати саме таких дітей, бо в них вбачав гарантію майбутнього нації. [17; 28]

 

Здібності - це такі індивідуально-психологічні особливості людини, які сприяють успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності й не зводяться тільки до знань, умінь та навичок, які вона має. Від народження людина має лише задатки здібностей, з яких під впливом зовнішнього середовища, навчання й виховання розвиваються загальні, розумові, інтелектуальні, спеціальні здібності.

 

Термін «обдарований» був вперше вжитий А. Треєм у 1839 р. у розумінні слова «геній». стосовно обдарованості існує дві протилежності точки зору. Перша - соціальна: більшість людей від народження однаково наділені розумом і різниця у рівні їхніх здібностей зумовлена різницею життєвих умов (Дж. Локк, К.А. Гельвецій), і обдарованість - поширене явище (В.П. Ефроїмсон). Друга - генетична: обдарованість - вроджене, досить рідкісне явище, що успадковується від батьків і навіть через покоління (Ф. Гальтон, Р. Стернберг).

 

А.Г. Савенков розрізняє терміни «дитяча обдарованість» і «обдаровані діти». Останній підкреслює можливість існування особливої категорії дітей. Перше ж словосполучення означає виключність, виняток, своєрідний дар, «іскра Божа», що є в кожного, але виявляється і розвивається різною мірою. [15; 30]

 

Обдарованість, на думку Р. Стернберга, багатовимірне утворення, її не можна зводити ні до коефіцієнта інтелектуальності, ні до креативності, ні до мотивації. Вона завжди унікальна, тому вчителю треба враховувати різноманітність форм її вияву.

 

Дж. Гензулм «обдарованість» вважає результатом поєднання інтелектуальних здібностей вище середнього рівня, творчого підходу та наполегливості. [6; 12] А. Танненбаум визначає обдарованість як поєднання високого рівня загального інтелекту, впливу середовища, таланту. За О. Кульчицькою, обдарованість - системно-особистісне утворення, зумовлене природними особливостями організму людини. [11; 8]

 

З точки зору російських вчених і спеціальної освіти Росії, обдарованість - це системна якість психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одній або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми. [12; 6]

 

Отже, обдарована дитина - та, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями у тому або іншому виді діяльності. У свою чергу необхідними і актуальними у наші дні є розвиток обдарованості - результат складної спадковості і соціального середовища, опосередкованості діяльності дитини.

 

Теоретичні питання обдарованості досліджували А.Н.Лєонтьєв, С.А. Рубінштейн, П.Я. Гальперін, Б.М.Тєплов, В. Ананьєв, О. Ковальов, Г. Костюк та інші. Так, Б.М.Тєплов першим після ігнорування в радянській науці проблеми індивідуальних відмінностей запропонував власне визначення здібностей та обдарованості. Він вважав, що обдарованість - якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить ймовірність більшого чи меншого успіху під час виконання тієї чи іншої діяльності. Загальновизнаними є сформульовані ним три ознаки здібностей: 1) індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють людину від інших людей; 2) особливості по відношенню до успішності виконання діяльності; 3) здатність до оволодіння новими знаннями та уміннями.

 

Г. Костюк тлумачить обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної особистості, як сили, котра є вихідною внутрішньою спонукою розвитку здібностей. Н.С. Лейтес під терміном «обдарованість» розуміє набір здібностей. Він вважає, що дитяча обдарованість виявляється у схильності до праці, у гострій потребі дитини займатись певним видом діяльності. За Л.І. Слободянюк, обдарованість - це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й сукупність її особистісних характеристик. В.Е. Чудновський і В.С. Юркевич визначають обдарованість як високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей.

 

Інтелектуальну обдарованість М.А. Холодна визначає як рівень розвитку і тип організації індивідуального ментального досвіду, що забезпечують можливість творчої інтелектуальної діяльності. Тобто йдеться же про креативність, що пов'язана із створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, нешаблонністю підходів до розв'язання проблеми, легким сприйняттям нового.

 

У світі прийнято вимірювати інтелектуальну обдарованість за результатами тестів Ф. Гальтона, А.Біне, що позначається IQ (коефіцієнт інтелектуальності - саме поняття IQ введене ще в 1912 р. В. Штерном. Ці тести вимірюють загальний інтелект, так званий q - фактор (теоретичне поняття введене Ч. Спірменом для позначення «рівня розумової енергії», який визначає успішність виконання будь-яких тестів). Нормою розумового розвитку вважається IQ = 100% +10%. Якщо IQ>120%, то це свідчить про обдарованість. В 90-ті роки була висунута концепція EQ - емоційного коефіцієнта. Тобто, крім IQ, для успіху в житті важливими є творчість, емоційна стабільність, комунікативність, емфатичне розуміння тощо. [16; 80]

 

О.М. Матюшкін наполягав, що обдарованість завжди творча, якщо немає творчості, то не варто говорити про обдарованість. Інші вчені доводять, що обдарованість характеризується здатністю продуктувати нові ідеї, винаходи. До того ж творча обдарованість породжує інші види обдарованості. [15; 29]

 

Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

 

- формування взаємин на основі творчої співпраці;

 

- організація навчання на основі особистої зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);

 

- превалювання ідей подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

 

- вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);

 

- розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння, «згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

 

- гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визначення гідності особистості, її права на вибір, високу думку, самостійний вчинок);

 

- створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності, педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

 

Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегративного процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати « опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід. [9; 6]

 

1.2 Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості

 

 

Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки.

 

Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою цілі, яких не можна досягти в даний момент, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. [10; 10]

 

На сьогоднішній день уже існують способи обдарованих дітей, розробляються програми допомоги їм у реалізації здібностей.

 

По-різному складаються долі вундеркіндів. Вони залежать багато від чого. Ранні блискучі обдарування не завжди гарантія того, що звичайні діти, з посередніми здібностями обганяли вундеркіндів. Велику роль у цьому відіграє воля юного таланту, бажання за будь-яку ціну досягти успіху.

 

Обдарована дитина не повинна вкладатися в продуктове ложе шкільної програми, розрахованої тільки на дітей звичайного, нормального, розвитку. Якщо учень з дня на день вивчає те, що давно знає, учень може втратити цікавість до знань, позбутися радості пізнання нового, замкнутися в собі. Буває, вундеркінди, при неправильному вихованні, переоцінюють свої можливості, а не досягнувши бажаної мети, впадають у депресію.

 

Дитина має навчатися в умовах, коли нові знання доступні її розумінню і водночас потребують певних зусиль для засвоєння.

 

Величезну роботу як теоретик виконав В.О. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особливо значущою є його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він найбільш повно структурував це психологічне явище. [17; 30]

 

Ю.З.Гільбух разом із групою вчених ним була розроблена диференційована система навчання, яка дає більші можливості для прояву індивідуальності дитини.

 

Дослідження О.М. Матюшкіна дозволили виділити в системі творчого потенціалу наступні складові:

 

- задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості;

 

- інтереси, їхня спрямованість;

 

- допитливість, прагнення до створення нового;

 

- швидкість у засвоєнні нової інформації;

 

- схильність до постійних порівнянь;

 

- прояв загального інтелекту - схоплювання, розуміння, адекватність дій;

 

- емоційне забарвлення окремих процесів, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, вибір, перевага;

 

- наполегливість, цілеспрямованість, рішучість;

 

- інтуїтизм - схильність до над швидких оцінок, рішень;

 

- порівняно більш швидке оволодіння уміннями, навичками.

 

Талант і обдарованість можуть виявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистих особливостях. І дослідженні Н.Б. Шумакової вивчалися особливості розвитку постановки питань як однієї з форм прояву пошукової, творчої активності в період 5 до 20 років.

 

Результати дослідження дозволили виділити два критичних періоди в розвитку здатності дітей задавати питання при знайомстві з новим об'єктом. [20; 54] Перший критичний період спостерігається у віці від 6 до 8 років: якщо дошкільники відрізняються надзвичайно високою допитливістю, то з переходом до шкільного навчання значна частина дітей (20 - 25%) стають пасивними; разом з тими у 20 - 25% дітей спостерігається різке наростання активності. У цей період пізнавальні питання дітей набувають нової якості - пошукового характеру: вони спрямовані в основному на самостійне вивчення невідомого.

 

Головним напрямом розвитку сучасної школи є загальнодержавна програма пошуку, практичної діагностики, виховання і розвитку обдарованих дітей, націлена на підготовку творчої людини. [6; 12]

 

Потрібні спеціальні школи для обдарованих дітей, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні підручники, але, насамперед, потрібно визнання самого факту, що вони є і що вони інші - не тільки за своїми інтелектуальними і творчими можливостями, але й особистісним рисам. Адже, обдарованість - не тільки подарунок долі для відзначених нею, але що й іспит.

 

Нині в Україні розвивається індивідуально орієнтована педагогіка. На практиці ця робота зводиться до кількох форм: виявлення обдарованих дітей і створення програми їх розвитку. Це робиться вже років десять. Але як не дивно, поки що ніхто не бачив реальних результатів.

 

Існує інший підхід: не треба виявляти обдарованих дітей - їх і так видно! І розвивати якось особливо також не треба. Просто треба створити умови для розвитку дітей і не заважати їм розвиватися. Адже будь-яке втручання зовні може нашкодити.

 

Всі діти мають приблизно однокові можливості, яких достатньо для досягнення успіху у будь-якій сфері діяльності. Тобто кожна дитина - потенційний геній. Цю теорію підтримували видатні педагоги: Коменський, Гельвецій, Макаренко. Отже, варто лише створити умови для саморозвитку дитини та перетворення її вроджених задатків та здібностей на обдарованість.

 

Міф про спадковість таланту розвіяв ще у XIX столітті психолог Гальтон. Він дослідив 600 біографій видатних людей, аби встановити зв'язок між обдарованістю та спадковістю. Висновок такий: немає такої залежності! Звичайно, є династії видатних людей, але це радше винятки.

 

Деякі вчені вважають, що успішність людини визначається лише вродженими задатками. Колись на педагогічній конференції одна вчителька заявила: «У нас у школі є хлопчик, який може грати на всіх музичних інструментах, які тільки потрапляють йому до рук. Це у нього талант від Бога. Він дуже обдарований!» А старий і досвідчений вчитель музики зауважив: «Це не обдарований хлопчик, це лабух. Його неможливо навчити грати на високому рівні. Він не хоче високих досягнень, а задовольняється тим, що вміє…»

 

Обдарованість - це високий рівень розвитку здібностей, який супроводжується високими досягненнями. На перший погляд досягнення цього хлопчика здаються високими, особливо тим, хто не грає на жодному музичному інструменті. Та цей хлопчик не бажав їх розвивати і залишився лабухом, який трошки грає на всіх інструментах, а добре - на жодному.

 

Таким чином популярна думка про те, що обдарованість дається дитині від Бога, - міф. Бо насправді більшість видатних людей досягли висот не завдяки, а всупереч. Хіба у Шевченка або Франка були всі умови для розвитку обдарованості? Ні! Вони боролися, пройшли важкий шлях. Між іншим, ця боротьба і є умовою розвитку обдарованості. Якщо помістити дитину в тепличні умови, дати все, скоріше всього, нічого з неї не буде.

 

1.3 Форми роботи з обдарованими дітьми у школі

 

 

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям. [20; 55]

 

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має наповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.

 

Серед методів навчання обдарованих учнів мають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизація, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий характер.

 

Вище перелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної роботи та позашкільної, виконання учнем поза навчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у (наукових) тематичних масових заходах, огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.

 

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. [20; 53] Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обрані профілю позашкільних занять.

 

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання, збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).

 

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі «перестрибуванню» через класи, переходити до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

 

Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, створювати умови, за яких учень міг би навчитися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.

 

Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (3-4 групи по 120-140 учнів) і сети (об'єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета).

 

Створення спеціальних класів і шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

 

Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуючи модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабі (компенсуючи модель). [8; 45]

 

Вибір форми навчання залежать від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. cognito - знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

 

1.4 Шляхи розв'язання проблеми розвитку творчих здібностей школярів

 

 

Ідея розвитку творчих здібностей індивідуума, відповідає як його інтересам, так і загальнодержавним інтересам людського суспільства взагалі. [7; 11]

 

Насамперед, творча особистість значно легше пристосовується до побутових, соціальних та виробничих умов, ефективніше їх використовує і змінює відповідно до власних уподобань, переконань тощо.

 

Щоб розвинути до належного рівня творчі здібності інтелектуально обдарованої особистості, її потрібно якомога раніше виявити і впродовж її навчання цілеспрямовано впливати на розвиток її творчих задатків. [9; 5]

 

Інтелектуально обдарованим школярам притаманні такі психічні якості, які суттєво ускладнюють їхні стосунки з товаришами, батьками, вчителями та власними Я.

 

Таким обдарованим дітям, наприклад, до вподоби складні ігри і, як правило, не подобаються ті, якими захоплюються їхні ровесники. Обдарованим дітям властиве почуття гумору, вони нетерпимі до всього примітивного.

 

Особливим є стосунки обдарованої дитини з її батьками. Уже з перших днів народження діти завдають своїм батькам чимало клопоту: значно менше сплять і погано їдять; з'являються труднощі з їхньою підвищеною активністю, нарешті нескінченні запитання.

 

Своєрідним і складним є ставлення обдарованої дитини до самої себе. Такі діти, воліючи стати морально чистими, інтелектуально глибокими і фізично сильними, ставлять перед собою певну мету, але, досягненням її, виставляють повну висоту, і так без кінця, не відаючи, що того, до чого прагнеш, немає ніде.

 

Обдаровані діти вимагають уваги з боку дорослих, бережливого і, навіть, співчутливого ставлення до себе [9; 5], а тому і якомога раднішого виявлення, оскільки переважну більшість з них чекає важке майбутнє.

 

Насамперед слід зазначити, що проблема розвитку творчих здібностей особистості була, є і ще тривалий час залишатиметься дискусійною.

 

Педагогічна теорія і практика свідчать, що знання, отримані механічно, є мертвими, їх, фактично, не можна використати з метою продукування нових знань, тобто, в творчій діяльності. У зв'язку з цим тільки досвід, уміле спостереження, дослідження об'єктів у їх взаємозв'язку сприяє засвоєнню реальних фактів і розвиває здібність до самостійної думки. [13; 17]

 

Для міцного засвоєння знань потрібно декілька разів повторювати факти, що вивчаються. Разом з тим, кожне чергове повторення сприяє виробленню звички до механічної дії, а отже, гальмує розвиток творчих здібностей учнів.

 

Дбаючи про розвиток творчих здібностей учнів, маємо вчити їх не тільки тому, як розв'язувати ті чи інші проблеми, а й тому, де можна знайти відповідь на поставлені запитання. Уже в молодшому шкільному віці діти мають вміти користуватися довідковою літературою.

 

Розвиток творчих здібностей учнів - це справа не одного дня, тижня чи місяця, а результат наполегливої і систематичної праці протягом року, терміну навчання в школі, всього життя. Найкраще, якщо в навчальному плані на розвиток творчих здібностей, крім систематичної роботи, буквально на кожному уроці, відвести дві академічні години на тиждень.

 

Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує й не може існувати, адже кожна дитина - унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Тому головним є пошук ключа - індивідуального підходу до кожного учня, зокрема учня обдарованого, з вираженою індивідуальністю, незалежністю. Незалежність - риса творчо обдарованої дитини. [17; 28] З обдарованими дітьми з одного боку, працювати легше, бо вони мають високі розумові здібності, а з іншого, - важке, оскільки ці діти «знають собі ціну», потребують багато уваги, особливо ставлення. До того ж робота з ними вимагає професійних і педагогічних знань від вчителя. Адже навчання - процес технологічний і його, як і на виробництві, легше зіпсувати, порушивши технологію. Шкода від цього може бути величезна, бо «виробом» виступає жива особистість учня.

 

Прийнято виділяти три групи вчителів робота яких однаково важлива для розвитку обдарованих дітей. Перша група вчителів, які здатні зацікавити предметом, створити атмосферу офіційного захоплення. Друга - вчителів, які навчають техніки виконання (наприклад, певний досвід), які закладають основи майстерності. Третя група - вчителі, які виводять на високий професійний рівень. Поєднання всіх цих учительських особливостей в одній особі явище надзвичайно рідкісне. [14; 17]

 

До якої б із зазначених груп не належав учитель, він має бути насамперед вихователем. Головною метою сьогодні є виховання унікальної цілісності творчої особистості, здатної на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. Тому вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості, перейматися проблемами і інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати і розвивати. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.

 

2. Діагностика обдарованості в учнів старших класів

 

 

Одним із пріоритетних напрямків розбудови національної школи є спрямування педагогічного процесу на оптимальний розвиток і реалізацію духовного, інтелектуального, фізичного потенціалу учнів через диференціацію освіти; формування інтелектуальної еліти нації із талановитої учнівської молоді.

 

Виконання практичних завдань гармонійного розвитку здібних і обдарованих учнів передбачає налагодження роботи за такими напрямками:

 

- виявлення цих учнів ще на початкових етапах перебування в освітньому середовищі;

 

- створення умов їх навчання і виховання, які сприяють самореалізації особистості;

 

- вивчення результативності учнівської, педагогічної і управлінської діяльності шкіл і дошкільних закладів.

 

Упровадження системи вивчення індивідуальних запитів, здібностей, інтересів учнів та пошуку інтелектуально здібних і обдарованих дітей передбачає їх виявлення шляхом педагогічних спостережень, психодіагностичних досліджень та організацію отриманої інформації у своєрідний банк даних, який містить відомості про учнів та їх педагогів.

 

Другокурсниця Львівського Національного університету імені Івана Франка, колишня випускниця - переможець та призер обласного, Всеукраїнського та Міжнародного етапів предметних олімпіад, конкурсів зауважила таке:

 

«Всі перемоги, яких я досягла навчаючись у гімназії, не допомогли мені ні при в ступі, ні під час навчання. Але я вдячна гімназії за те, що вона мене навчила самостійно працювати, постійно ставити перед собою завдання і досягати їх». [13; 20]

 

Розглядаючи обдарованість як динамічний процес від народження дитини зауважено, що вона проявляє широку зацікавленість у пізнанні навколишнього середовища.

 

І тому рання діагностика окреслює лише основні напрями прояву обдарованості, дає наближене уявлення про її творчий потенціал.

 

З іншого боку - і що важливо - саме у ранньому підлітковому віці формується і розвивається емоційно вольова сфера, яка в майбутньому стає основою формування працездатності особистості як необхідної складової успіху.

 

Широкий інтерес в учнів молодшого підліткового віку не має чітко визначеного мотиваційного підґрунтя.

 

Діагностика, на виявлення чим цікавляться діти і як вчитель може спрямувати свою діяльність на визначення обдарованості та розвитку дитини, проводилась у гімназії з поглибленим вивченням англійської мови м. Рава-Руська.

 

Проводячи діагностику прояву обдарованості у гімназії брало участь 30 учнів віком 14-15 років. Під час уроку було проведено опитування.

 

На запитання «Що тобі цікаво?» дали відповідь 60% - «Все», «Все, що діється навкруги».

 

Близько 40% окреслили широкий аспект інтересів - «слухати музику, танцювати, співати, дивитися телепередачі, спілкуватися з товаришами».

 

Незначне місце 18-20%, додавали - «люблю читати», «займатися спортом», «ходити на прогулянку на природу».

 

На діаграмі чітко видно що найбільше цікавить дітей.

 

Діаграма

 

Наступне запитання «Чому тобі цікаво займатися улюбленою справою?» (вибір відповідей із запропонованих міг бути більше однієї):

 

близько 75% дали відповідь - «тому що нею займаються мої знайомі (товариші, друзі)»;

 

60% - «тому що нею займаються батьки»;

 

45% - «тому що так хоче вчитель»;

 

78% - «тому що хочеться щось цікаве зробити»;

 

39% - «тому що так хочуть батьки».

 

Таблиця

 

%                      

«Чому тобі цікаво займатися улюбленою справою?»      

 

75%                  

«тому що нею займаються мої знайомі (товариші, друзі)»;      

 

60%                  

«тому що нею займаються батьки»;      

 

45%                  

«тому що так хоче вчитель»;        

 

78%                  

«тому що хочеться щось цікаве зробити»;     

 

39%                  

«тому що так хочуть батьки».      

 

В результаті дослідження виявилось, що серед предметів, які вибирають діти, переважна більшість тих, під час проведення яких дітям цікаво або їм подобається вчити.

 

В результаті дослідження також була висунута гіпотеза - вона не підтвердилась, тому що за процентним відношенням більшість дітей самостійні у виборі свого дозвілля та керуються своїми інтересами, тобто 78% опитаних дітей дало відповідь що «хочеться, щось цікаве зробити».

 

Отже, у 8-9 гімназійних класах не можна чітко спрямовувати діяльність вчителя на визначення напряму обдарованості та розвитку дитини. Лише залучення дитини якнайширше до участі у різноманітних формах зможуть формувати у неї вибірковість.

 

Особливо слід обережно ставитися до тих дітей, які мають інформацію, отриману з різних джерел, намагаються показати себе серед ровесників ерудитами і, повідомляючи про це у класі під час уроку, не зважають на те, чи доцільна вона.

 

Основне, як не дивно, саме в цей період зберегти та розвинути оригінальність, нестандартність мислення учня, широко використовуючи методичний арсенал учителя. Взаємодія між навчально-виховним процесом та системою позакласної та позашкільної роботи уможливлює формування цілеспрямованості в обдарованої особистості.

 

Отже, розвиток особистості обдарованої дитини є невід'ємною складовою соціально значущої проблеми забезпечити оптимальних умов для самоактуалізації обдарованих дітей, яку нині вирішує наше суспільство. Для успішного розв'язання зазначеної проблеми важливо враховувати всі ті як позитивні, так і негативні фактори, що впливають на розвиток обдарованих дітей, починаючи ще з дошкільного віку. Як свідчать наші дані, передусім необхідно досліджувати вплив на обдарованих дітей тих соціально-психологічних факторів, які сприяють їх особистісному розвитку та самореалізації.

 

Висновки

 

 

Обдарованість - комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми. [15; 31]

 

Одним з найважливіших компонентів, що сприяють створенню і підтримці на високому рівні науково-технічного, політичного, культурного й управлінського потенціалу країни, є налагоджена система пошуку і навчання обдарованих індивідуумів. Формування інтелектуальної еліти, яка, власне кажучи, задає темп розвитку науки, техніки, економіки, культури, визначає ефективність цього розвитку.

 

Виховання і навчання обдарованих дітей - важка і широкомасштабна задача.

 

Увага до обдарованої дитини не повинна вичерпуватися лише періодом її навчання. [19; 230] Досвід показує, що значні труднощі обдаровані люди переживають і в періоді професійного самовизначення, і надалі, у самому процесі творчості. Іншими словами, таланту потрібна постійна турбота всього суспільства. І починати потрібно з загально психологічної грамотності.

 

Одним з найважливіших напрямків діяльності вчителя в загальноосвітній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності. Їм властиві порівняно високий розвиток мислення, довготривале запам'ятовування навчального матеріалу, добрі навички самоконтролю в навчальній діяльності, велика працездатність, а також неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності.

 

У роботі з обдарованими учнями необхідно дбати про цілковите задоволення їх запитів у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення із сучасною наукою; створення умов для їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для розвитку виявлених у певній галузі діяльності здібностей; залучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання розвитку в них переоцінювання своїх можливостей, лінощів через систематичну недовантаженість. У роботі з такими учнями ефективні групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи.

 

У методах навчання цих учнів мають переважати самостійна робота, частково-пошукові і дослідницькі підходи до засвоєних знань, умінь та навичок.

 

Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенесення знань у новій ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні бути творчими.

 

Навчальні заняття, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи. Індивідуальні форми позашкільної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в олімпіадах.

 

Важливу роль у підтримці інтелектуально розвиненої дитини здатної до наукової творчості, належить Малій академії наук України. У 27 її територіальних відділеннях навчається до 30 тисяч учнів шкіл та профтехучилищ.

 

Крім предметних олімпіад, захисту науково-дослідницьких стосовно лінії МАН, слід використовувати інші форми, які допоможуть учням перевірити і свої знання, і можливості - «LG - Еврика», де діти, перебуваючи в нестандартних ситуаціях, перевіряють себе. Асоціація «Нова доба», яка незалежно від Міністерства освіти проводить конкурси, у яких, діти які беруть участь, можуть виграти телевізор, магнітофон, фотоапарат, поїздку за кордон. Учні також беруть участь у програмі обміну, для вдосконалення розмовної англійської мови.

 

У процесі роботи з обдарованими дітьми особливе місце посідають дії вчителя. Він має розробити чітку систему цілей в роботі з обдарованими дітьми, системний і водночас творчий підхід до вирішення завдань, вироблення в учнів позитивної мотивації навчання. При складанні навчального індивідуального плану обдарованого учня з предметів треба враховувати: ступінь та міру саморозкриття, самовираження, само презентації у стосунках учитель - учень; задоволення потреб у новій інформації; комунікативну адаптованість; такі форми роботи, як гнучкий та мобільний навчальний план, незалежне просування учня при вивченні тем, конструювання навчального плану на базі інтересів учня; можливість прискореного навчання обдарованих учнів.

 

У вихованні також особлива відповідальність покладається на сім'ю. Неправильний підхід до талановитих дітей, їх обожнювання породжують негативні наслідки. Як стверджував А. Макаренко у своїй праці «Книга для батьків» завдяки детально продуманій системі виховання хлопчика, який був єдиним сином у сім'ї, він швидко випередив однолітків у навчанні, а, вступивши на фізико-математичний факультет університету, вразив викладачів своєю обдарованістю та ерудицією. Проте дитина сформувалася як егоїст, холодний цинік, байдужий до всього і всіх. Головними для нього були він сам, його успіхи й задоволення, тому бездушно відмовляється принести з аптеки ліки хворому батькові. [19; 231]

 

Обдаровані діти дуже примхливі. Вони ставлять перед собою високу планку, тобто дуже високий рівень вимог. Вони хочуть або все, або нічого у тому напрямку, де працюють.

 

Якщо дитина ставить багато запитань - це правильно, адже для неї це стимул для розвитку. [10; 10] У всьому світі для обдарованих дітей є спеціально підготовлені педагоги. Такий учитель немає комплексу меншовартості, він не тисне на дитину. Він є тим стимулом, який підставляє лікоть, щоб дитина не загубилася. Для цього треба мати певні риси характеру. Адже обдаровані діти певною мірою можуть знати більше за вчителя.

 

У наш час дуже мало обдарованих дітей, а ще менше обдарованих підлітків і зовсім мало обдарованих дорослих. До певного рівня талант може сам рости, а коли він уже пробивається в соціум, йому потрібна підтримка. Йому потрібен так званий ментор-порадник - це не вчитель, це людина яка допомагає знайти себе в юності, поки ти ще не знаєш, куди рухатися далі.

 

Дослідження показало, що за процентним відношенням більшість дітей самостійні у виборі свого дозвілля та керуються своїми інтересами. (див. таблиця)

 

Постійно працюючи з обдарованими дітьми, слід пам'ятати слова В.О. Сухомлинського: «У дитині ми повинні бачити завтрашню дорослу людину, - ось в цьому, мене здається, і полягає життєва мудрість батька, матері, педагога. Іншими словами - потрібно вміти любити дітей». [14; 1

 

Музика

Розвиток креативності у дітей молодшого шкільного віку на уроках музики

 

 

 Введення

 

 

 За своєю дивовижною здатності викликати в людині творчу активність, мистецтво займає, безумовно, перше місце серед усіх різноманітних елементів, що становлять складну систему виховання людини.

 

 Комплексний підхід до виховання творчої особистості охоплює широке коло питань, що відносяться до проблем загально-естетичного та морального виховання. Нерозривна єдність ідейно-світоглядного, духовного та художнього є невід'ємною умовою особистості підростаючого людини, різнобічність і гармонійності її розвитку.

 

 Цінність творчості, її функції, полягають не тільки в результативною стороні, а й у самому процесі творчості.

 

 Все це повною мірою відноситься до музичного мистецтва і шкільних уроків музики. Саме уроки музики можуть сприяти розвитку креативності в учнів молодших класів. Під креативністю ми розуміємо розвиток творчих умінь у сприйнятті (слухацької діяльності), творі, виконанні, імпровізації, роздуму про музику. Це також уміння рітмопластіческого інтонування та вільне володіння музичними ЗУНамі в різних областях навчальної діяльності. Цим визначається актуальність обраної нами теми дипломного дослідження. Багато таланту, розуму і енергії вклали у розробку педагогічних проблем, пов'язаних з творчим розвитком особистості, в першу чергу особистості дитини, такі видатні дослідники як Л.С. Виготський, Б.М. Теплов, К. Роджерс, П. Едвардс.

 

 В даний час дослідженням проблем креативності займаються також Г.В. Ковальова, Н.Ф. Вишнякова, Л. Дорфман, Н.А. Терентьєва, А. Мелік-Пашаєв, Л. Футлік.

 

 Мета дипломної роботи - пошук шляхів розвитку креативності дитини на уроках музики в загальноосвітній школі.

 

 Об'єкт - діяльність учнів на уроках музичного мистецтва в початковій школі і розвиток креативності.

 

 Предмет - вплив системи творчих завдань на процес активізації художньо-творчих навичок та креативності в процесі музичних занять.

 

 Гіпотеза - ми припускаємо, що уроки музики, побудовані на системі спеціальних творчих завдань сприяють розвитку креативності дітей. При цьому важливо дотримуватися таких умов:

 

 Вчитель музики повинен стати творчим лідером, справжнім творцем, який розуміє високу художню призначення уроків музики.

 

 Стрижнем кожного уроку музики повинні стати вільні творчі прояви дитини, що організовуються спеціальними завданнями на креативність.

 

 Виходячи з мети і гіпотези нами поставлені наступні завдання:

 

 Вивчення та аналіз психолого-педагогічної, методичної, мистецтвознавчої літератури з проблеми.

 

 Оцінка рівня розвитку креативності дітей.

 

 Розробка та складання авторизованій програми з розвитку креативності дітей на уроках музики.

 

 Написання етапів, перебігу та результатів ОПР з розвитку креативності дітей на уроках музики.

 

 Для вирішення поставлених завдань були використані методи: спостереження, бесіди, анкети, аналіз продуктів діяльності та ін

 

 База експерименту - другий класи ліцею № 1 міста Петрозаводська.

 

 Апробація матеріалів дипломної роботи проводилася на методичному об'єднанні ліцею, на науково-практичній конференції КМПУ у квітні 1999р.

 

 Дипломна робота включає в себе: вступ, 2 розділи, висновок, список літератури, додаток.

 

 

 Глава I

 

 Теоретичні основи розвитку креативності дітей молодшого шкільного віку

 

 

 У наш час дуже актуальна проблема різнобічного виховання людини вже на самому початку його шляху, в дитинстві, виховання Людини, в якому гармонійно розвивалося б емоційне і раціональне початку. Втрати в естетичному вихованні збіднюють внутрішній світ людини. Не знаючи справжніх цінностей, діти легко приймають цінності брехливі, уявні.

 

 Основною метою освіти є підготовка підростаючого покоління до майбутнього. Творчість - це той шлях, який може ефективно реалізувати цю мету.

 

 Показником творчого розвитку є креативність. Під креативністю у психологічних дослідженнях позначають комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійного висування проблем, генерування великої кількості оригінальних ідей і непересічно їх вирішенню. Необхідно розглядати креативність як процес і комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, властиві багатьом особистостям. (6, с. 98)

 

 Дітям молодшого шкільного віку спочатку властива талановитість. Початковий період навчання вважається найважливішим в залученні до прекрасного. Музика тут виступає в ролі універсального засобу естетичного і морального виховання. Музичне мистецтво, мабуть, найбільш універсальний засіб естетичного і морального виховання, що формує внутрішній світ дитини.

 

 Здавна музика визнавалася важливим засобом формування особистісних якостей людини, її духовного світу. Сучасні наукові дослідження свідчать про те, що музичний розвиток робить незамінний вплив на загальний розвиток: формується емоційна сфера, удосконалюється мислення, дитина стає чуйним до краси в мистецтві і в житті, а відсутність повноцінних музично-естетичних вражень у дитинстві з працею надолужуваних згодом.

 

 Творчі завдання на уроках музики сприяють загальному творчому розвитку особистості, що, у свою чергу, виховує чуйність, художня уява, образно-асоціативне мислення, активізує пам'ять, спостережливість, інтуїцію, формує внутрішній світ дитини.

 

 

 Психолого-педагогічні особливості молодшого шкільного віку

 

 

 Початковий період шкільного життя займає віковий діапазон від 6-7 до 10-11 років (1-4 класи). У молодшому шкільному віці діти мають у своєму розпорядженні значними резервами розвитку. Їх виявлення та ефективне використання - одне з головних завдань вікової та педагогічної психології (32). З надходженням дитини в школу під впливом навчання починається перебудова всіх його свідомих процесів, набуття ними якостей, властивих дорослим людям, оскільки діти включаються в нові для них види діяльності і систему міжособистісних відносин. Загальними характеристиками всіх пізнавальних процесів дитини стають їх довільність, продуктивність і стійкість.

 

 Для того, щоб уміло використовувати наявні у дитини резерви, необхідно якомога швидше адаптувати дітей до роботи в школі і вдома, навчити їх вчитися, бути уважним, посидючим. До вступу в школу в дитини повинен бути достатньо розвинений самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

 

 У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (увага, сприйняття, пам'ять, уява, мислення і мова), необхідність яких пов'язана з надходженням до школи. З "натуральних" (за Л. С. Виготському) ці процеси до кінця молодшого шкільного віку мають стати "культурними", тобто перетворитися на вищі психічні функції, довільні й опосередковані.

 

 У початковий період навчальної роботи з дітьми слід, перш за все, спиратися на ті сторони пізнавальних процесів, які у них найбільш розвинені, не забуваючи, звичайно, про необхідність паралельного удосконалення інших.

 

 Увага дітей до моменту вступу до школи має стати довільним, що володіє потрібним обсягом, стійкістю, розподілом, переключення. Оскільки труднощі, з якими на практиці стикаються діти на початку навчання в школі, пов'язані саме з недостатністю розвитку уваги, про його вдосконалення необхідно піклуватися в першу чергу, готуючи дошкільника до навчання. Увага в молодшому шкільному віці стає довільною, але ще досить довго, особливо в початкових класах, сильним і конкурують з довільною залишається мимовільне увагу у дітей. Обсяг і стійкість, переключення і концентрація довільної уваги до третього класу школи у дітей майже такі ж, як і у дорослої людини. Молодші школярі можуть переходити з одного виду діяльності до іншого без особливих труднощів і внутрішніх зусиль.

 

 У дитини може домінувати один з типів сприйняття навколишньої дійсності: практичний, подібний або логічний.

 

 Розвиненість сприйняття проявляється в його вибірковості, осмисленості, предметності й високий рівень сформованості перцептивних дій. Пам'ять у дітей молодшого шкільного віку є досить гарною. Пам'ять поступово стає довільною, освоюється мнемотехніка. З 6 до 14 років у них активно розвивається механічна пам'ять на непов'язані логічні одиниці інформації. Чим старше стає молодший школяр, тим більше в нього переваг запам'ятовування осмисленого матеріалу над безглуздим.

 

 Ще більше значення, ніж пам'ять, для здатності до навчання дітей має мислення. При вступі до школи воно має бути розвинений і представлено у всіх трьох основних формах: наочно-дієвої, наочно-образної і словесно-логічної. Однак на практиці ми часто стикаємося з ситуацією, коли, володіючи здатністю добре вирішувати завдання в нагляно-дієвому плані, дитина з великими труднощами справляється з ними, коли ці завдання представлені в образній тим більше словесно-логічній формі. Буває і навпаки: дитина стерпно може вести міркування, володіти багатою уявою, образною пам'яттю, але не в змозі успішно вирішувати практичні завдання через недостатню розвиненість рухових умінь і навичок.

 

 За перші три-чотири роки навчання в школі прогрес у розумовому розвитку дітей буває досить помітним. Від домінування наочно-дієвого і елементарного способу мислення, від допонятійного рівня розвитку і бідного логікою роздуми школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Початок цього віку пов'язано, якщо користуватися термінологією Ж. Піаже і Л.С. Виготського, з домінуванням доопераціонального мислення, а кінець - з переважання операціонального мислення в поняттях. У цьому ж віці досить добре розкриваються загальні та спеціальні здібності дітей, що дають змогу оцінити їх обдарованості.

 

 Молодший шкільний вік містить в собі значний потенціал розумового розвитку дітей. Комплексний розвиток дитячого інтелекту в молодшому шкільному віці йде в декількох різних напрямках:

 

 1.Усвоеніе і активне використання мови як засобу мислення.

 

 2.Соедіненіе і взаємозбагачуються вплив один на одного всіх видів мислення: наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного.

 

 3.Виделеніе, відокремлення і відносно незалежний розвиток в інтелектуальному процесі двох фаз:

 

 підготовчої фази (рішення задачі: здійснюється аналіз її умов і виробляється план).

 

 виконавчої фази - цим план реалізується практично.

 

 У першокласників та другокласників домінує наочно-дійове і наочно-образне мислення, в той час як учні третіх та четвертих класів більшою мірою спираються на словесно-логічне та образне мислення, причому однаково успішно вирішують завдання в усіх трьох планах: практичному, образному і словесно-логічному (вербальному).

 

 Поглиблена і продуктивна розумова робота вимагає від дітей посидючості, стримування емоцій і регуляції природної рухової активності, зосередження і підтримки уваги. Багато хто з дітей швидко втомлюються, втомлюються. Особливу складність для дітей 6-7 річного віку, які починають навчатися в школі, представляє саморегуляція поведінки. Їм не вистачає сили волі для того, щоб постійно утримувати себе в певному стані, керувати собою.

 

 До семирічного віку у дітей можна виявити лише репродуктивні образи-уявлення про відомих об'єктах їм події, не сприймаються в даний момент часу, причому ці образи в основному статичні. Продуктивні образи-уявлення результату нової комбінації деяких елементів з'являються у дітей в процесі спеціальних творчих завдань.

 

 Основні види діяльності, якими здебільшого зайнятий дитина даного віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра і праця. Кожен з чотирьох видів діяльності, характерних для дитини молодшого шкільного віку: навчання, спілкування, гра і праця - виконує специфічні функції в його розвитку.

 

 Вчення сприяє набуттю знань, умінь і навичок, розвитку креативності (при спеціально організованому навчанні, що включає систему творчих завдань).

 

 Важливе значення для успіхів у навчанні мають комунікативні риси характеру дитини, зокрема, його товариськість, контактність, чуйність і поступливість, а також вольові риси особистості: наполегливість, цілеспрямованість, наполегливість та інші.

 

 Особливо важливу позитивну роль в інтелектуальному розвитку молодших школярів відіграє праця, що представляє для них порівняно новий вид діяльності. Праця вдосконалює практичний інтелект, необхідний для самих різних видів майбутньої професійної творчої діяльності. Він повинен бути досить різноманітним і цікавим для дітей. Будь-яке завдання по школі або по будинку бажано робити цікавим і досить творчим для дитини, надавши йому можливість роздуми і прийняття самостійних рішень. Заохочуватися в праці повинен ініціативний і творчий підхід дитини до справи, а не тільки виконана ним робота і її конкретний результат.

 

 Музично-мистецька діяльність протікає в формі навчальної діяльності тоді, коли школярі відтворюють сам процес народження музики, самостійно здійснюють творчий відбір виразних засобів, інтонації, які, на їхню думку, краще і повніше розкривають художній зміст твору, творчий задум автора (і виконавця). При цьому учні проникають у твір, пізнаючи саму природу музичної творчості, музичного знання, розкривають у цілісному самоцінною мистецтві явище дійсності, його сутнісні внутрішні зв'язки і відносини, завдяки чому музика перед школярами постає як відображення, художній твір, діалектики життя. (17)

 

 Розширення сфери і змісту спілкування з оточуючими людьми, особливо дорослими, які для молодших школярів виступають у ролі вчителів, служать зразками для наслідування і основним джерелом різноманітних знань. Колективні форми роботи, що стимулюють спілкування, ніде не є настільки корисними для загального розвитку і обов'язковими для дітей, як у молодшому шкільному віці. Спілкування покращує обмін інформацією, удосконалює комунікативну структуру інтелекту, вчить правильно сприймати, розуміти й оцінювати дітей.

 

 Гра вдосконалює предметну діяльність, логіку та прийоми мислення, формує і розвиває вміння й навички ділової взаємодії з людьми. Іншими в цьому віці стають і дитячі ігри, вони набувають більш досконалі форми, перетворюються на розвиваючі. Змінюється, збагачуючись за рахунок знову придбаного досвіду, їх зміст. Індивідуальні предметні ігри набувають конструктивний характер, в них широко використовуються нові знання, особливо з галузі природничих наук, а також ті знання, які придбані дітьми на заняттях працею в школі. Інтеллектуалізіруются групові, колективні ігри. У цьому віці важливо, щоб молодший школяр був забезпечений достатньою кількістю розвиваючих ігор у школі і вдома і мав час для занять ними. Гра в цьому віці продовжує займати друге місце після навчальної діяльності (як провідної) та суттєво впливати на розвиток дітей.

 

 Великий інтерес для молодших школярів представляють ігор, які змушують думати, що надають людині можливість перевірити і розвинути свої здібності, що включають його у змагання з іншими людьми. Участь дітей в таких іграх сприяє їх самоствердження, розвиває наполегливість, прагнення до успіху та інші корисні мотиваційні якості, які дітям можуть знадобитися в їх майбутнього дорослого життя. У таких іграх удосконалюється мислення, включаючи дії з планування, прогнозування, зважування шансів на успіх, вибору альтернатив тощо.

 

 Говорячи про мотиваційної готовності дітей до навчання, слід також мати на увазі потребу в досягненні успіхів, соотвідповідне самооцінку і рівень домагань. Потреба досягнення успіхів у дитини безумовно повинна домінувати над страхом невдачі. У навчанні, спілкуванні та практичної діяльності, пов'язаної з випробуваннями здібностей, в ситуаціях, що передбачають змагання з іншими людьми, діти повинні виявляти як можна менше тривожності. Важливо, щоб їх самооцінка була адекватною, а рівень домагань був відповідним реальним можливостям, що є у дитини.

 

 У молодшому шкільному віці в основному оформлюється характер дитини, складаються його основні риси, які в подальшому впливають на практичну діяльність дитини і на його спілкування з людьми.

 

 Здібності дітей не обов'язково повинні бути сформованими до початку навчання в школі, особливо ті з них, які в процесі навчання продовжують ще активно розвиватися. Найсуттєвіше інше: щоб ще в дошкільний період дитинства у дитини утворилися необхідні задатки до розвитку потрібних здібностей.

 

 Майже всі діти, багато і різноманітно граючи в дошкільному віці, мають добре розвиненим і багатою уявою. Основні питання, які в цій сфері все ж таки можуть виникнути перед дитиною і вчителем на початку навчання, стосуються зв'язку уяви та уваги, здатності регулювати подібні подання через довільну увагу, а також засвоєння абстрактних понять, що уявити і представити дитині, як і дорослій людині достатньо важко. Одним з показників творчого розвитку дитини, в тому числі і в музиці, є рівень художньо-образного мислення, рівень креативності. (10; 5)

 

 

 Особливості музичного розвитку і творчості на уроках музики

 

 

 Які шляхи та педагогічні прийоми розвитку креативності в процесі спілкування з музикою ми можемо позначити?

 

 Перш за все це система питань і творчих завдань, які допомагають дітям розкривати образний зміст музичного мистецтва. Вона повинна представляти собою по суті діалогічне спілкування і народжувати у дітей варіанти творчих причетний музичних творів. Важливо не тільки поставити питання дітям, а й почути відповідь, часто оригінальний, нестереотипного - бо немає нічого більш багатого, ніж висловлювання дитини. І нехай у ньому буде часом суперечливість, недомовленість, але зате в ньому буде індивідуальність, особистісна забарвленість.

 

 Наступний педагогічний прийом пов'язаний з організацією музичної діяльності дітей на уроці як поліфонічного процесу. Суть його полягає в тому, щоб створити умови для прочитання кожною дитиною, виходячи з свого індивідуального бачення, слухання, прочувствованія звучної музики. Результатом має бути не те, що всі діти однаково чули, чули, виконували музику, а те, щоб сприйняття музики дітьми на уроці мало вигляд художньою "партитури", в якій кожна дитина має свій голос, індивідуальний, неповторний, вносить в неї що - щось своє унікальне, оригінальне.

 

 У дитинстві поступово долається нерозчленованість, дифузно сприйняття музики і готується база для осмисленого її слухання. Такими факторами є: досвід спілкування, комунікативний фактор, мовної та руховий ігровий досвід, а також досвід сенсорний - просторові і зорові відчуття і уявлення. Найважливішим фактором, що провідним поступово до все більш диференційованим слухання музики, до розрізнення її мелодійних, ритмічних, гармонійних та інших особливостей, є на перших етапах розвитку дитини фактор комунікативного досвіду - розходження різноманітних ситуацій спілкування, в яких дитина стикається з музикою.

 

 Всі види музичного звучання об'єднуються для дитини в декількох сферах: музика, яка звучить по радіо або у звукозапису; спів оточуючих; виконання музики на музичних інструментах у присутності дитини; музика, пов'язана з танцями; з грою; музика, що супроводжує будь-які осмислені, зрозумілі для дитини дії.

 

 Оволодіння навичками музичного сприйняття здійснюється в процесі різноманітних видів діяльності. Діти сприймають музичний твір в цілому. Поступово з досвідом починають чути і виділяти виразну інтонацію, образотворчі моменти, диференціюють частини твору, вступ і висновок; починає розрізняти регістри, тембри, штрихи, впевнено визначають динаміку, характер творів, дізнаються знайомі пісні і п'єси.

 

 Найбільш близькими, більш легко диференційовними виявляються для дітей ті види музичного сприйняття, які пов'язані з активними формами музикування - з танцями, грою і співом, в яких беруть участь самі діти. Формування музичного досвіду спирається на активні, діяльні види сприйняття, супроводжувані власним співом. Співвіднесення музичного твору, його характеру й мови з життєвим контекстом має велике значення. У дітей виникають важливі для подальшого музичного розвитку асоціативні зв'язки між особливостями музики того чи іншого жанру і комунікативною ситуацією. Все це дозволяє розвивати в дітях творчий (креативне) початок.

 

 Що ми розуміємо під творчістю? Творчість - створення нових за задумом культурних, матеріальних цінностей. (34, с. 432)

 

 Творчість - діяльність, що породжує щось якісно нове і відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності; в природі відбувається процес розвитку, але не творчості. (39, с. 387)

 

 Дитина не порожній посудина, що педагог покликаний заповнити знаннями і поведінковими нормами. Дитина - особистість, яка не "сформується" колись у майбутньому, а існує з самого початку, але ще не виявила, не усвідомила себе і потребує допомоги педагога.

 

 

 Російська живописець і мистецтвознавець І. Грабар писав: "Ті великі, справді вічні початку, які від застою, не раз виводили з глухих тупиків, з похмурих і затхлих приміщень на світло і простір. І не може бути сумніву в тому, що багато разів ще призначено світу повертатися назад, щоб у скарбниці давньої краси черпати сили для нового руху вперед ".

 

 У системі естетичного виховання важливу роль відіграє навчання творчості. Але, як відомо, під творчістю розуміється діяльність особистості, спрямована на створення нових матеріальних чи духовних цінностей. Це формулювання відноситься до кінцевого результату, а не до характеру діяльності. Цінність творчості, її функції полягають не тільки в результативною стороні, але і в самому процесі. На уроках музики в загальноосвітній школі, коли дитина тільки починає долучатися до мистецтва, відразу важливо говорити про творчий його розвитку. Що ж таке творчої?

 

 Американський психолог П. Едвардс (14, с. 63) дає таке тлумачення творчої - це здатність знаходити нові вирішення проблеми або виявлення нових способів вираження, привнесення в життя чогось нового для індивіда. Це є сила, що сприяє позитивній самооцінці й забезпечує самопросування індивіда у своєму розвитку. Ось які його переконання щодо творчого процесу:

 

 Діти природним чином цікаві й творчо. Вони експериментують, досліджують, грають з самим різноманітним матеріалом: розбирають іграшки, будують будиночки з піску. Для них не існує правильної або неправильної роботи з фарбами і малюнком, у творі віршів, пісень, вони просто працюють і насолоджуються тим, що роблять. Вони навчаються в цьому процесі і відчувають внутрішню свободу у вираженні себе.

 

 Творчість є процес, який може призводити до створення певного продукту. Таким продуктом може з'явитися вірш, малюнок, музичний твір або танець.

 

 творчого (креативність) породжується всім нашим організмом, а не тільки інтелектом. Творчість є частина всього нашого єства, нашого тіла, розуму, емоції, духу.

 

 Коли ми стикаємося зі своєю творчою сутністю, ми одночасно стикаємося з універсальним джерелом енергії. Так, К. Роджерс говорив: "Основне джерело творчої проявляє себе також, як і та тенденція, яку ми виявляємо настільки глибоко, як цілющу силу в психотерапії - тенденцію людини стати тим, що закладено в його потенційності". (38, с. 14)

 

 Креативність є науково сталою категорією в психологічній науці. Основне завдання психології творчості полягає в розкритті психічних закономірностей і механізмів творчого процесу і креативності (творчої). Творчість розглядається як основа і механізм розвитку психіки. (Н. В. Кіпіані, А. М. Матюшкина, Я. О. Пономарьов, І. М. Семенов та інші), а його дослідження зв'язуються з закономірностями мислення (Н. Г. Алексєєв, С. М. Бернштейн, В. С. Біблер, В. Н. Тушкін, О. К. Тихомиров, Е. Г. Юдін).

 

 Дослідження цілого напряму в психології творчості, відомого під назвою креативність, проводили такі вчені: М. Волл, Дж. Гілфорд, Б. Гізелін, С. Медник, В. Сміт, П. Торренс, К. Тейлор, Х. Трік , Д. Халперн, Н.Т. Алексєєв С.М. Бернштейн, А.Н. Цибуля, А.Я. Пономарьов, Н.Г. Фролов, Е.Г. Юдін, М.Г. Ярошевський та інші).

 

 Дж. Гілфорд вважає, що креативність та творчий потенціал можуть бути визначені як сукупність здібностей та інших рис, які сприяють успішному творчого мислення.

 

 В останні роки креативність активно досліджувалася такими психологами як Л.Н. Алексєєва, А. Г. Виноградов, Н.В. Кіпіані, В.Р. Пятруліс, І.М. Семенов, Т.А. Ребека та іншими.

 

 В даний час позначилося декілька основних аспектів дослідження креативності: предметно-процесуальний та рефлексивний (процес вирішення творчого завдання); особистісний (особливості креативної особистості); продуктивно-результативний та соціально-управлінський (умови креативного розвитку, самовираження й непрямого управління сотворческім процесом навчання і виховання). (6, с. 119)

 

 Творчість є тим містком, через який проходять емоційно-естетична реакція від сприйняття до відтворення і закріплюються як особистісні новоутворення.

 

 Внутрішнім змістом у творчості маленької дитини може стати проста емоційна оцінка музичного твору як чогось радісного, сумного, грізного. І якщо це нескладна оцінка знаходить вираз у відповідному музичному образі адекватно задумом автора, то можна вже говорити про творчий процес, який перетворює естетичне переживання в співтворчість. (28)

 

 Оскільки під поняттям творчості в початковій школі ми маємо на увазі не створення духовних цінностей, не кінцевий результат, а сам процес, а також дієвість, здатність до перевтілення чужих думок і почуттів у свої власні, то вся діяльність учня на уроці музики майже повністю повинна бути творчістю.

 

 Як же залучити учнів до процесу творчості? П. Волков і Л. Казанцев у своїй статті "Розвиток творчого начала у молодших школярів" пишуть, що, дитина наділений живою фантазією та потребою творити. Про реальність і навіть необхідності раннього творчого розвитку дітей говорять не тільки психологи (П. Блонський, Л. Виготський, Б. Теплов), а й багато педагогів. Зокрема, експерименти Н. Ветлугіной показали, що діти 5 - 6 років здатні до імпровізації, люблять складати невеликі мотиви, фрази у відповідь на пропозиції і слова, задані ритмічні малюнки. Ці висновки підтверджує спостереження М. Картавцева, що відзначає вже у дітей першого-другого класів успішний розвиток здібностей до переживання музики. На природних творчих задатках дітей засновують свої методики Г. Шатковський, Б. шолом, С. Мальцев та інші. Важливо, щоб наявні передумови дали можливість творчості на уроці стати нормою.

 

 Навчання, засноване не на пасивному вивченні матеріалу, а на активному практичному оволодінні їм, більш результативно, бо за словами І.Г. Песталоцці "Кожен дізнається лише те, що сам пробує зробити". Тим самим об'єкт пізнання (музичне мистецтво) актуалізується, тобто наближається до людини, перетворюючи, за термінологією А. Леонтьєва, громадський досвід чи об'єктивно існуюче "значення" в "знання для мене" або "особистісний сенс". Так, творча діяльність сприяє руйнуванню стіни байдужості, викликаючи в учнів позитивні емоції і стимулюючи захопленість школяра.

 

 Поняття дитячої творчості означає діяльність дитини, що створює "щось нове" і не пов'язане з віковими обмеженнями. (22, с. 17) Дитяча творчість тісно пов'язане з грою, і грань між ними, не завжди правда виразна, прокладається цільовою установкою - у творчості пошук і свідомість нового зазвичай осмислені як мета, гра ж від самого початку такої не припускає. В особистісному плані дитячу творчість не стільки засноване на наявних задатках, знаннях, уміннях, навичках, скільки розвиває їх, сприяючи становленню особистості, творення самого себе, воно більш засіб саморозвитку, ніж самореалізації. Один із сутнісних ознак дитячої творчості - його синкретична природа, про яку говорить Л.С. Виготський, коли "окремі види мистецтва ще не розчленовані і не спеціалізовані". Синкретизм ріднить творчість з грою, про що свідчить те, що в процесі творчості дитина прагне випробувати різні ролі.

 

 Музичні здібності - частина загальних здібностей. Це аксіома: щоб розвивати приватне, треба розвивати спільне. І, таким чином, якщо ми хочемо успішно розвивати, наприклад, слух, ми повинні перш за все розвивати загальні здібності. А для цього необхідно займатися всім: і літературою, і живописом, і танцями, і майстерністю актора, і музикою. У нашому ж випадку, коли предмет "музика" вписана в ансамбль предметів, орієнтація на множинність і єдність мистецтв ще більш закономірна.

 

 В даний час існує чимало нових програм, які особливу увагу приділяють технології розвитку творчого початку. Їх автори: Д. Кабалевський, Ю. Алієв, Л. Школяр, І. Кадобнова, Л. Виноградова та інші.

 

 Але ми вважаємо за необхідне створити свій авторизований варіант, який спирається на концепцію Терентьєвої Н.А. (44), і в цій програмі ми робимо акцент на систему творчих завдань як провідну технологію для становлення креативності учнів молодших класів.

 

 Система творчих завдань як основа для розвитку креативності

 

 

 За визначенням вчених-психологів, творчої є сила, що сприяє позитивній самооцінці й забезпечує самопросування індивіда у своєму розвитку.

 

 Творча діяльність на уроках музики в початковій школі підпорядкована нами єдиній системі творчих завдань, через яку розкриваються специфічні зв'язку мистецтва з навколишнім світом в широкому сенсі і відбувається освоєння, осмислення конкретних деталей, понять, формування навичок - у більш вузькому.

 

 Система творчих завдань, на нашу думку, істотно впливає на мислення, мову, уяву, активність дитини. Творчі завдання дозволяють широко спиратися на суб'єктний досвід дитини і цілком співзвучні з концепцією ЛОО (особистісно-орієнтоване навчання). Важливо, щоб творчі завдання носили і розвиваючий характер.

 

 Творчі завдання, по суті, пронизують весь урок від початку і до кінця, незалежно від теми уроку і цілей і завдань, поставлених на ньому. За допомогою творчих завдань діти отримують уявлення про різній висоті і тривалості музичних звуків, тембровим, динамічною, регістровий забарвленням, зв'язку музичної і мовної інтонацій, про жанрах, формах, стилях музики різних епох. Творчі завдання допомагають у формуванні музичного мислення дітей. При виконанні таких завдань діти повинні узгоджувати свої дії з характером звучної мелодії, зміною настрою. Дослідження показали, що вже в молодшому шкільному віці формування музичного мислення сприяють руху, які допомагають відчувати характер, зміну настрою, динаміки, фактури. Зорова наочність у поєднанні зі слухової, рухової і тактильними відчуттями допомагають дітям отримати уявлення про особливості музичної мови. При цьому працюють і розвиваються такі механізми мислення, як аналіз, синтез, розвивається образна мова дітей. У момент виконання творчих завдань у дитини виникають музичні та внемузикальние уявлення, активно уяву. Купуючи певні знання, уміння і навички, діти долучаються до музичного мистецтва, специфіку його виразних засобів. (11, с. 24)

 

 При вивченні кожної з тем, сюжетів на уроках музики застосовуються різні варіанти творчеських завдань. Система цих завдань проектується в двох площинах: обов'язковість постійного звернення до суб'єктним досвіду дитини, до життєвих прикладів, вражень дітей, а з іншого - до творів мистецтва, в яких відображені знайомі їм ситуації, образи, явища.

 

 Наприклад, при освоєнні поняття "лад", можна скористатися імпровізацією, заснованої на принципі "рольової гри": запропонувати поглянути на одне й те саме явище очима людини, що знаходиться в різних емоційних ситуаціях. Діти на прикладі цього завдання розкривають взаємозв'язок між внутрішнім і зовнішнім світом.

 

 Для оптимального сприйняття і засвоєння музичних засобів виразності в системі творчих завдань важлива установка на виявлення взаємозв'язку між конкретним художнім образом і засобами його втілення. Існує безліч типів творчих завдань.

 

 

 Переклад образу з одного художнього ряду в інший.

 

 Вироблення вмінь дивитися і бачити, слухати і чути.

 

 Побудова завдань від приватного до загального.

 

 

 У першому варіанті цікаві завдання на передачу засобами живопису (кольоровим, графічним, моделювати) або словесним малюванням загального настрою твору, тих чи інших рис характеру персонажа. Мета таких завдань - звернути увагу дітей на зв'язок засобів музичної виразності, художнього рішення з характером музичного образу.

 

 Графічне, колірне моделювання музики відповідає специфіці музики як виду мистецтва та особливостей сприйняття молодших школярів. Вибір кольору, загальна графічна композиція здійснюється відповідно до характеру музичного образу, емоційних переживань. Особливо показовими моментами є: особливе положення ліній, що відображають регістр, напрямок мелодійного руху, динаміки, ритмічної пульсації.

 

 Об'єктами словесного малювання є описи природи, зовнішнього вигляду персонажа в програмних музичних творах.

 

 Другий варіант творчих завдань важливий для формування асоціативного мислення, оволодіння навичками порівняльного аналізу за допомогою міркування. Наприклад: На що схоже це хмара? (гілка, звук, музичний мотив, тощо). Цікаво опис конкретних явищ навколишнього світу (голос звірів, спів птахів, шелест листя) з тим, щоб інші діти вгадали, про що йде мова. Тут доречна і гра "Що на що схоже?". Всі ці завдання сприяють розвитку бачення, слухання і вміння помічати виразні властивості предметів і явищ.

 

 У коло творчих завдань, що відносяться до третьої групи, входять такі завдання, які допомогли б дитині, відштовхуючись від конкретного аспекту теми, прийти до осмислення її художньої цілісності. Наприклад, таке завдання: осмислити роль художньої деталі на прикладі ефекту, який виникає від перестановки слів, звуків, фарб, що призводять до зміни цілісного образу. Або таке завдання: уявити поведінку героя і його музичний портрет у змінених обставинах.

 

 Створюючи емоційну драм

---

Дата добавления: 2022-12-03; просмотров: 44; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!