Види здібностей: загальні і спеціальні.
Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності.
Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються в усіх видах її діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі пильності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв'язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювали труднощі на шляху до мети.
Під спеціальними розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих, спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо).
Розрізнення загальних і спеціальних здібностей має умовний характер. Власне, йдеться про загальні і спеціальні сторони в здібностях людини, які існують у взаємозв'язку. Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто у здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх сторони. Високі спеціальні здібності мають у своїй основі достатній рівень розвитку загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні, артистичні, технічні та інші здібності завжди спираються на високий рівень загальних розумових здібностей. Разом з тим за приблизно одного й того самого розвитку загальних здібностей люди часто різняться своїми спеціальними здібностями. Учні, котрі мають високі загальні здібності до навчання, нерідко виявляють їх однаковою мірою щодо всіх шкільних предметів. Проте часто-густо одні з учнів виявляються особливо здібними до малювання, другі — до музики, треті — до технічного конструювання, четверті — до спорту. Серед видатних людей відомо чимало особистостей з різнобічним розвитком загальних і спеціальних здібностей (М.В.Гоголь, Ф.Шопен, Т.Г.Шевченко, О.П.Бородін та ін.).
|
|
Кожна здібність має свою структуру, в ній розрізняють провідні й допоміжні властивості. Так, провідними в літературних здібностях є особливості творчої уяви та мислення, яскраві наочні образи пам'яті, розвиток естетичних почуттів, почуття мови, в математичних — уміння узагальнювати, гнучкість процесів мислення, легкий перехід від прямого до зворотного ходу думки; у педагогічних — педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, потреба в передаванні знань; у художніх — особливості творчої уяви і мислення, властивості зорової пам'яті, що сприяють створенню і збереженню яскравих образів, розвиток естетичних почуттів, що виявляються в емоційному ставленні до сприйнятого, вольові якості особистості, які забезпечують перетворення задуму в дійсність.
|
|
Специфічними є шляхи розвитку спеціальних здібностей. Наприклад, раніше за інших виявляються здібності до музики, математики. Вирізняють такі рівні здібностей:
• репродуктивний — забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю;
• творчий — забезпечує створення нового, оригінального.
Слід, однак, зважати на те, що кожна репродуктивна діяльність має елементи творчості, а творча діяльність включає і репродуктивну, без якої вона неможлива.
Належність особистості до одного з трьох людських типів — "художнього", "мислительного" і "проміжного" (за термінологією І.П.Павлова) — визначає особливості її здібностей.
Відносна перевага першої сигнальної системи у психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевага другої сигнальної системи — мислительний, певна їх рівновага — середній тип людей. Ці відмінності в сучасній науці пов'язують з функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип) півкуль головного мозку.
|
|
Художньому типові властива яскравість образів, мислительному — перевага абстракцій, логічних конструкцій. У однієї й тієї самої людини можуть бути різні здібності, але одна з них переважає інші. Водночас у різних людей спостерігаються одні й ті самі здібності, які, проте, не однакові за рівнем розвитку.
Здібності і особистість.
Поняття обдарованостіне дістало загальновизнаного визначення. Найпоширенішим є визначення німецького психолога В.Штерна: "Обдарованість — це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Незважаючи на критику, зокрема, з боку англійського психолога Ч. Спірмена, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і теологічності, визначення, дане В.Штерном, лишається провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості.
Обдарованість — це ніби природний дар, щось спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості. Вона нерозривно пов'язана з усім життям людини й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Природні задатки організму самі по собі не детермінують однозначно обдарованості людини. Вони лише є невід'ємним компонентом тієї системи умов, які визначають розвиток особистості, її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести концептуальне положення про те, що внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього.
|
|
Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні дані й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їх співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості істотне значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад вимог, які ставить учневі навчальна програма.
Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.
Спеціальна обдарованістьвизначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей виявляється загальна обдарованістьіндивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.
У літературі, присвяченій проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальну обдарованість є найбільш дискусійним.
Ч.Спірмен обстоює положення про існування загальної обдарованості у своїй теорії "двох чинників", розглядаючи її як "загальний чинник" (general factor) поряд із спеціальними здібностями. Існування загальної обдарованості визнають також В.Штерн, Е.Мейман та ін.
Найрішучішими опонентами цього погляду є Т.Циген, Е. Торндайк, тобто представники асоціативної психології. Загальної здібності інтелекту, або обдарованості, не існує, стверджує Т.Циген. Під поняттям обдарованість слід розуміти певні інтелектуальні задатки, пам'ять з її численними підвидами, утворення понять і так зване "комбінування". Обдарованість, таким чином, розкладається на особливості ряду функцій. Існують не тільки спеціальні здібності, а й загальна обдарованість у спеціальних здібностях (С.Л.Рубінштейн). При визначенні обдарованості досягнутий рівень чи результат розвитку має співвідноситися з умовами розвитку.
З метою встановлення співвідношення розумового віку і хронологічного В.Штерн запровадив поняття інтелектуального коефіцієнта (10). Це спроба визначити не просто рівень обдарованості, а й темп розвитку. Однак по суті 10 встановлює лише рівень розвитку, досягнутий на конкретному його етапі. Водночас практичне значення вимірювання обдарованості полягає в тому, щоб мати змогу прогнозувати подальший розвиток, притому у співвіднесенні з умовами життєдіяльності.
У психологічному вченні про особистість здібності й обдарованість виступають як важливі складові загальної структури особистості, пов'язані з характером і темпераментом, спрямованістю індивідуально-психічного розвитку в процесі виховання та суспільно-практичної діяльності. Природною основою індивідуально-психічних відмінностей і особливостей є тип нервової системи та спеціальні типи вищої нервової діяльності людини.
Спеціальні здібності визначаються тими об'єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна спеціальна здібність являє собою синтез певних властивостей особистості, що утворюють її готовність до активної й продуктивної діяльності. Здібності не тільки виявляються, а й формуються в діяльності. Спеціальні здібності становлять продукт розвитку спеціальних видів діяльності, які мають провідне значення в загальному розвитку особистості. Продуктом загального розвитку є обдарованість, яку С. Л. Рубінштейн називає "загальною здібністю".
Таким чином, за питанням про співвідношення обдарованості та спеціальних здібностей стоїть ще більш фундаментальна проблема — проблема співвіднесення загального і спеціального розвитку, вирішення якої має важливе значення для дитячої педагогічної психології. У генетичному плані співвідношення між загальним і спеціальним розвитком, а відповідно — між обдарованістю і спеціальними здібностями — з віком змінюється. Застосування кожного з цих психологічних понять є правомірним, утім, не слід забувати про відносний характер їх, адже спеціальні здібності як генетично, так і структурно пов'язані з обдарованістю, а обдарованість конкретно виявляється в спеціальних здібностях і розвивається в них.
Обдарованість є своєрідним поєднанням здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Розуміння обдарованості суттєво залежить від того, яка вага надається тим чи іншим різновидам діяльності і що розуміють під успішним виконанням кожної конкретної діяльності. Вчений зазначає, що поняття обдарованості традиційно розглядається головним чином як поняття кількісне, якісний підхід до обдарованості обмежується тим, що з'ясовується, про яку обдарованість ідеться: про так звану загальну чи спеціальну. Щодо кожного з видів спеціальної обдарованості питання ставиться так: наскільки велика ця обдарованість у тієї чи іншої людини; який її рівень? Прикладом такого кількісного підходу до проблеми обдарованості є теорія Ч. Спірмена, згідно з якою "розумова обдарованість" визначається кількістю "розумової енергії".
Обдарованість і здібності людей відрізняються не кількісно, а якісно. Якісні відмінності обдарованості виражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній сфері, інша — в іншій, а й у рівні сформованості обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей — важливе завдання психології. Мета дослідження обдарованості полягає не в ранжуванні людей за її рівнем, а в розробці способів наукового аналізу якісних особливостей обдарованості та здібностей. Основне питання не в тому, наскільки обдарована чи здібна конкретна людина, а в тому, якими є обдарованість, здібності цієї людини.
Талант— високий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність.
Талант — це високий рівень розвитку, насамперед спеціальних здібностей. Це сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значущістю. Вже в дитячому віці можуть проявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо. Разом з тим талант може проявитись і пізніше. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини. Талант може виявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в занятті певним видом діяльності, яка часом виявляється у пристрасті до обраної справи.
Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу. Талант людини спрямований потребою у творчості.
Геніальність— найвищий рівень обдарованості особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 41; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!