Відновлення діяльності пожежних підрозділів України у повоєнні десятиріччя
У ході визволення України від окупаційного режиму розпочинається відродження зруйнованої війною промисловості та сільськогосподарського виробництва. У звільнених містах України практично не залишилося пожежної автотехніки. Так, у Дніпропетровську залишилося лише по одному пожежному автомобілю на частину, а в бойовому розрахунку несли службу жінки і чоловіки, які через поранення не могли воювати. У місті Кіровограді пожежна команда мала лише кінні ходи з діжками на 40 відер. До 1949 р. кіровоградські вогнеборці не мали спеціального одягу, а тому працювали у власному.
Умови служби були важкими. Житло було відсутнє, продуктів не вистачало, існував дефіцит запчастин, пального, спорядження й обмундирування. Більшість пожежних депо були зруйновані, тому вогнеборцям доводилося у вільний від роботи час на громадських засадах обладнувати приміщення.
У цих складних умовах значну допомогу у відбудові пожежної охорони України надавали пожежні з інших республік. Так, у січні 1944 р. подарунок від своїх колег з Горьківської області отримали харківські вогнеборці. Заробивши у вільний від роботи час 600 тисяч карбованців, горьківчани надіслали до Харкова 10 нових пожежних автомобілів, пожежно-технічне спорядження та бойовий одяг.
Пожежні команди звільнених міст, як правило, формувалися з бійців прифронтових пожежних частин та місцевих жителів. Значна увага в перші місяці відбудови приділялася й зміцненню кадрового потенціалу вогнеборців України. Вже з січня 1944 р. приступили до занять перші 239 курсантів Харківської пожежно-технічної школи, яка повернулася з евакуації із Свердловська.
|
|
|
З 1947 року умови пожежної служби почали мінятися на краще, налагодилося матеріально-технічне забезпечення. У цей період на озброєння пожежної охорони міст України почали надходити пожежні автомобілі ПМГ-3, а з 1949 р. ПМГ-6 та ПМЗ-8 з металевою кабіною для бойового розрахунку. У 50-х роках почали надходити ПМЗ-17 і 18. Жінки в пожежних підрозділах залишилися тільки на посадах диспетчерів.
У цей складний час продовжується плідна наукова робота над вдосконаленням протипожежного захисту будівель та підприємств. Упродовж 1947-1950 рр. були проведені роботи з обґрунтування основних нормативів з протипожежного водопостачання. В результаті у 1951 р. були затверджені Державним комітетом у справах будівництва “Протипожежні норми будівельного проектування промислових підприємств і населених пунктів” (Н 102-51).
На початку 50-х рр. значна увага пожежної охорони стала зосереджуватися на питаннях забезпечення пожежної безпеки театрів, цирків, музеїв та картинних галерей. У зв’язку з цим в театрах стали створювати протипожежні куліси, здійснювати спринклерування сценічних комплексів. Перед органами Державного пожежного нагляду було поставлено завдання спільно з установами культури, кінофікації та кінопрокату розробити заходи з метою повного виключення можливості виникнення пожеж.
|
|
|
У 1956 році назву «Міська воєнізована пожежна частина» замінено на «Самостійна воєнізована пожежна частина». Таких частин, наприклад, в Дніпропетровську було 4 - за кількістю адміністративних районів. Окремою воєнізованою пожежною частиною охоронявся Південний машинобудівний завод, що випускав ракетну і космічну техніку.
В 50 – 60 роки ХХ ст. продовжується вдосконалення структури пожежної охорони. В квітні 1957 р. був уведений в дію “Статут служби воєнізованої пожежної охорони МВС СРСР”, який визначив організацію і порядок несення служби, а також права і обов’язки посадових осіб ВПО. У 1957 році у містах України на базі районних пожежних команд були сформовані воєнізовані. Для керівництва ними створено загони ВПО. Інші міста і районні центри охоронялися професійними пожежними командами.
Роки становлення професійної пожежної охорони країни показали, що там, де її частини в своїй щоденній роботі опираються на широку підтримку мас, тісну взаємодію з населенням, там результати роботи по попередженню пожеж набагато вагоміші. Виходячи з цього Рада Міністрів СРСР 2 березня 1954 р. прийняла Постанову № 359 “Про організацію добровільних пожежних дружин на промислових підприємствах та інших об’єктах міністерств і відомств”. Добровільні пожежні дружини стали організовуватися на об’єктах міністерств та відомств, незалежно від наявності на них відомчої пожежної охорони. Формування дружин відбувалося за добровільним принципом, з числа робітників, інженерно-технічних працівників, котрі виявляли на те бажання і були не молодші вісімнадцяти років. Членам ДПД, котрі входили в склад бойових розрахунків, видавався безкоштовно комплект пожежного одягу.
|
|
|
Більш широко добровільний пожежний рух почав розвиватися після виходу Постанови Ради Міністрів України за № 335 від 31 березня 1958 р., якою було затверджено Статут Українського протипожежного товариства. Зокрема на Кіровоградщині перша конференція обласного добровільного протипожежного товариства відбулася 18 грудня 1958 р. Незабаром, було створено Кіровоградську міську, Олександрівську і Новоукраїнську міжрайонні та 11 районних рад Добровільного протипожежного товариства. А на 1959 р. вже діяло понад тисячу первинних добровільних організацій.
|
|
|
Згідно Статуту добровольці займалися пропагандою та поширенням серед населення протипожежних знань, здійснювали громадський контроль за дотриманням правил пожежної безпеки в народному господарстві, проводили профілактичні та організаційно-масові заходи, спрямовані на попередження та гасіння пожеж. На добровольців було покладено й обов’язок щодо організації діяльності юнацьких добровільних пожежних дружин (ЮДПД).
Відразу ж із формуванням ДПТ постала проблема фінансування. Значний відсоток коштів добровольців почав надходити від господарської діяльності товариств та членських внесків. На перших порах добровольці займалися ремонтом та очищенням від сажі димоходів, муруванням печей, заміною дерев’яних димарів цегляними та керамічними. Згодом, було налагоджено ремонт та перезарядка вогнегасників, вогнезахисне просочування дерев’яних та інших конструкцій, обладнання приміщень блискавкозахистом тощо.
Значний крок для покращення роботи пожежної охорони села зробили в Україні в 1962 р. В республіці було затверджено Положення про пожежно-сторожову охорону колгоспів. Велика заслуга в організації ПСО України належить підполковнику Гончарову О.А., який з 1954 по 1956 роки очолював ВПО новоутвореної Черкаської області.
Висновок: Отже, не зважаючи на всі труднощі відбудовчих процесів, пожежна охорона України зуміла до 1950 р. відродити довоєнний потенціал та започаткувати новий поступ у справі збереження майна держави та громадян від вогняної стихії. Значну допомогу в цій справі надавали реорганізовані у післявоєнний час добровільні протипожежні організації.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!