Антагоністи імідазолінових рецепторів

Антигіпертензивні засоби

Антигіпертензивні, або гіпотензивні засоби – це група лікарських речовин, які мають різні механізми дії, але однаковий кінцевий результат – зниження підвищеного АТ. ВООЗ визначає гіпертензію як стан, при якому АТ перевищує

140/90 мм рт. ст.

Залежно від етіології, гіпертонічну хворобу поділяють на 2 типи: первинну, або есенціальну, та вторинну.

При першій не вдається встановити причину підвищення АТ.

Друга може супроводжувати захворювання нирок, ендокринних залоз. Причини гіпертензії - різні, але всі вони проявляються підвищеним АТ за участю трьох основних механізмів:

- зростання загального периферичного опору судин,

- хвилинного об’єму крові

- загального об’єму циркулюючої крові.

У регуляції судинного тонусу беруть участь різні структурні механізми:

- відділи центральної нервової системи,

- периферичні нерви вегетативної нервової системи,

- гуморальні фактори (симпато - адреналова, ренін-ангіотензин –

альдостеронова, калікреїн - кінінова системи та ін.)

- вазоактивні речовин - простагландини (простагландини А і Е -проявляють депресорну дію, простагландин F – пресорний ефект.

- ендогенний фактор релаксації судин - нітрогену оксид – NO (азоту оксид).

Класифікація антигіпертензивних препаратів:

Засоби, що знижують активність симпатичної нервової системи

центральної нейротропної дії:

- стимулятори центральних α₂ – адренорецепторів (клофелін (гемітон; катапресан; клонідин), метилдопа (допегіт);

- засоби, що пригнічують ЦНС:

- антагоністи імідазольних рецепторів

периферичної нейротропної дії:

- гангліоблокатори (бензогексоній, гігроній, пентамін),

- α- адреноблокатори: доксасзозин (кардура); празозин;

- β - адреноблокатори (анаприлін, атенолол, метопролол (егілок; корвітол), бісопролол (конкор)

- симпатолітики (резерпін, октадин).

2. Міотропні судинорозширювальні засоб (дибазол, магнію сульфат, натрію нітропрусид; папаверину г/х; но-шпа (дротаверин);

3. Інгібітори (блокатори) ангіотензинперетворюючого фермента (АПФ): речовини, які впливають на ренін-ангіотензивну ситсему – інгібітори АПФ: каптоприл (капотен), еналаприл (ренітек; едніт; етап; периндоприл (престаріум), раміприл, лізиноприл

4. Антагоністи рецепторів ангіотензину II : кардесантан, епросартан, ірбесартан (апровель), лосартан (козаар), діован (валсартан) – препарати знижують АТ за рахунок більш вибіркової, ніж інгібітори АПФ, дії на ниркову регуляцію АТ.

5. Блокатори кальцієвих каналів : нифедипін; верапаміл; амлодипін, ділтіазем).

6. Сечогінні препарати: препарати, що впливають на водно-сольовий обмін (діуретики) дихлотиазид, гідрохлоротіазид (гіпотіазид), фуросемід (лазикс), індапамід (арифон); спіронолактон (верошпірон).

Комбіновані антигіпертензивні препарати.

На початкових стадіях гіпертонічної хвороби або в період її загострення, пов’язаного з емоційним стресом, суттєве значення в лікуванні можуть мати седативні засоби (броміди, препарати валеріани) та транквілізатори (сибазон, феназепам, нозепам, тазепам, хлордіазепоксид (еленіум) та ін).

Вони, хоча й не належать до антигіпертензивних речовин, можуть до певної міри нормалізувати активність різних структур головного мозку та сприяти відновленню нормального АТ. Більше значення для клініки має розподіл антигіпертензивних препаратів на дві великі групи:

- засоби першого ряду (першої лінії), які використовують для лікування хворих на гіпертонічну хворобу в першу чергу (належать діуретики,

α- і β-адреноблокатори, інгібітори АПФ, антагоністи кальцію)

- препарати другого ряду (другої лінії) належать засоби, що знижують тонус вазомоторних центрів, засоби прямого міотропного впливу, симпатолітики тощо, застосування яких обмежується значною побічною дією.

Стимулятори центральних α₂ – адренорецепторів:

Клофелін(С lophelinum ) - α₂ – адреноміметик, антигіпертензивний засобів, що знижує тонус вазомоторних центрів.

Механізм дії: проникаючи через ГЕБ, він збуджує відповідні рецептори центральних гальмівних нейронів, за рахунок чого знижується тонус вазомоторних центрів та зменшується потік судинозвужувальної імпульсації до периферії. Разом із зменшенням периферичного опору судин, клофелін викликає брадикардію та проявляє седативну дію.

Фармакокінетика: препарат добре всмоктується з ШКТ. Латентний період становить 30-60 хвилин, тривалість гіпотензивна дії 6-12 год.

Застосування: різні форми гіпертонічної хвороби.

- при гіпертензивних кризах і у випадках високого АТ, коли прийом таблеток не дає необхідного ефекту, клофелін вводять в/м або в/в. (попередньо розчинивши 1 мл клофеліну у 10-20 мл 0,9% розчину NaCl і вводять в/в протягом 3-5 хв). Для попередження ортостатичного колапсу, хворий повинен лежати 1,5 – 2 год.

- ! При швидкому в/в введені клофеліну - короткочасне підвищення АТ, що пов’язане із збудженням під впливом препарату α₂ – адренорецепторів судин.

Ф.в. : табл. 000075 і 0,00015; 0,01% р-н в ампулах по 1 мл.

При тривалому застосуванні клофеліну не можна раптово припиняти його прийом - розвивається синдром відміни, який проявляється відчуттям страху, безсонням, пітливістю, серцебиттям і різкимпідвищенням АТ. Ці явища можна зняти, поновивши призначення клофеліну.

Побічна дія: сонливість, сухість у роті, запаморочення, закрепи, брадикардія. Під час лікування клофеліном заборонено вживати спиртнінапої. Наявність седативного ефекту і можливість сповільнення реакції необхідно враховувати, якщо препарат приймають особи, які сідають за кермо або ж професія яких потребує психічної та фізичної реакції.

Метилдопа (допегіт, альдомет) ( Methyldopa ) - активний

α₂ – адреноміметик.

Механізм дії препарату подібний до механізму дії клофеліну.

Зниження АТ після одноразового прийому препарату починається через

4-6 год, тривалість дії від 10 до 24 год. Але стійкий гіпотензивний ефект розвивається на 2-5 день застосування метилдофи. Після припинення прийому артеріальний тиск повертається до вихідного рівня через 2-3 дні. Під впливом препарату покращується нирковий, мозковий та коронарний кровообіг. Відміняти метилдофу, як і клофелін, треба поступово.

Препарат не викликає ортостатичного колапсу.

Застосування: різні форми гіпертонічної хвороби, особливо на стадіях

IIA і IIБ.

Побічна дія: седативна, головний біль, диспепсичні розлади, почервоніння шкіри, підвищення температури тіла; зрідка розвиваються лейко-, тромбоцитопенія, гемолітична анемія; ураження печінки з виникненням холестатичної жовтяниці. Під час лікування метилдофою необхідний контроль функції печінки і картини крові.

Протипоказання: захворювання печінки, феохромоцитома, вагітность, лактація. Ф.в.: таблетки по 0,25

Антагоністи імідазолінових рецепторів

Моксонідин (фізіотенс, цинт) – антигіпертензивний препарат нового покоління, який є антагоністом імідазолінових рецепторів. Препарат вибірково зв`язується з цими рецепторами у стовбурі мозку (ділянці, яку вважають центром регуляції симпатичної нервової системи), що приводить до зниження активності симпатичної нервової регуляції та зниження АТ. Гіпотензивна дія триває до 24 годин.

Застосування: гіпертонічна хвороба.

Побічна дія: сухість у роті, головний біль, втомлюваність, порушення сну, важкість у нижніх кінцівках.

Гангліоблокатори

Бензогексоній ( Benzohexonium ) – гангліоблокатор; антигіпертензивний ефект пов’язаний з блокадою симпатичних гангліїв.

Застосування: Бензогексоній, призначають в умовах стаціонару при тяжких формах гіпертонічної хвороби: гіпертензивних кризах, порушеннях мозкового та легеневого кровообігів.

Вводять бензогексоній під шкіру, в/м або в/в краплинно.

З блокадою симпатичних гангліїв пов’язане таке ускладнення, як ортостатичний колапс, для профілактики якого після ін’єкції бензогексонію хворий повинен протягом 2 годин перебувати в горизонтальному положенні.

Побічна дія: з блокадою симпатичних гангліїв пов’язане таке ускладнення, як ортостатичний колапс, для профілактики якого після ін’єкції бензогексонію хворий повинен протягом 2 годин перебувати в горизонтальному положенні; парез жовчного міхура; сухість у роті, порушення акомодації, імпотенція, толерантності,

Протипоказання: патологічних станах, які супроводжуються значним зменшенням кровотоку в життєво важливих органах, зокрема при гострому інфаркті міокарда, при тяжкій нервовій недостатності, при тромбозах сітківки та судин головного мозку. Різке зниження артеріального тиску в таких випадках може посилити ішемію.

α -адреноблокатори

Празозин ( Prazosinum ) – α-адреноблокатор селективної дії. Впливає на судинні п о с т с и н а п т и ч н і α₁ – адренорецептори. Лікування, як зазначалось вище, починають з дози 0,5 – 1 мг, яку призначають перед сном. Після цього 6-8 год хворий повинен знаходитися у ліжку. У подальшому празозин призначають по 1 мг 3-4 рази на день, поступово збільшуючи дозу. Ефект настає через кілька днів, але стійка гіпотензивна дія може розвиватись через 6-8 тижнів прийому препарату. Підтримуючу дозу празозину підбираюсь індивідуально. Звичайно вона становить 6-15 мг на добу, але може коливатись від 3 до 20 мг.

При застосуванні препарату, крім «феномену першої дози», можуть спостерігатися головний біль, запаморочення, безсоння, слабість, диспепсичні розлади, сухість у роті.

Протипоказання: вагітність, дітям до 12 років.

β -адреноблокатори

Анаприлін ( Anaprilinum ) – β-адреноблокатор неселективної дії:

блокує β ₁ та β ₂ – адренорецептори (серця і судин), спричинює брадикардію і знижує роботу серця, його потребу в кисні, автоматизм, пригнічує атровентрикулярну провідність (протиаритмічна дія). Загальний периферичний опір спочатку підвищується, а потім знижується, тобто проявляє гіпотензивний ефект. Унаслідок блокади β ₂ – адренорецепторів анаприлін підвищує тонус бронхів (утруднення дихання, можливий бронхоспазм). Анаприлін є засобом вибору при лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу, яка супроводжується ІХС, аритміями та гіпертрофією міокарда. Доведено, що β -адреноблокатори – одна з найбільш ефективних груп антигіпертензивних засобів, які зменшують гіпертрофію лівого шлуночка.

Доза анаприліну при стійкій гіпертензії може становити 100-320 мг на добу і більше(на 3-4 прийоми). Лікування препаратом продовжується не менше 8 тижнів.

Застосування: для лікування пацієнтів з ІХС, порушеннями серцевого ритму (тахіаритмія, мерехтлива аритмія), гіпертонічною хворобою (початкова стадія в осіб віком до 40 років).

Для усунень порушень серцевого ритму і нападу стенокар дії анаприлін вводять внутрішньовенно. Всередину застосовують за схемою, починають з низьких доз, а в разі відміни препарату – дозу поступово знижують (загроза розвитку синдрому відміни).

Анаприлін не використовується для монотерапії гіпертензивної кризи; швидке зниження артеріального тиску, яке він викликає, супроводжується зростанням тонусу симпатичної нервової ситсеми з наступним звуженням судин (через α – адренорецептори). Для попередження такої реакції анаприлін необхідно комбінувати зα – адреноблокаторами.

До селективних β - адреноблокаторів (діють переважно на

β ₁ -адренорецептори)належать атенолол, метопролол, талінолол, піндолол, карведилол).

Атенолол –кардіоселективний β – адреноблокатор, що виявляє антиангінальну, гіпертензивну, протиаритмічну дії.

Застосування: всередину за схемою для лікування пацієнтів з гіпертонічною хворобою, профілактика нападів стенокардії, профілактика і лікування надшлуночкових тахікардій.

Метопролол (вазокардин, корвітол) - дія подібна до атенололу.

Застосування: артеріальна гіпертензія, стенокардія, аритмія, а також профілактика повторного інфаркту міокарда.

Симпатолітики:

Резерпін ( Reserpinum ) - симпатолітик;

Фармакодинаміка: антигіпертензивна дія резерпіну пов’язана із зниженням загального периферичного опору артеріол та брадикардією.

Фармакокінетика: резерпін добре всмоктується із ШКТ; стійка гіпотензивна дія розвивається через 2-5-7 днів регулярного прийому препарату. Тривалість курсу лікування – 4 - 6 тижнів. Протягом 1-2 місяців після цього призначається підтримуюча доза – по 0,1 мг на ніч.

Застосовання: всі форми гіпертензії, резерпін входить до складу комбінованих препаратів: адельфан, адельфан-езидрекс. Однак при тяжкому перебігу захворювання у більшості хворих він неефективний.

Побічна дія:, що спостерігаються при застосуванні препарату, описані вище. Протипоказання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, при серцево-судинній декомпенсації із значною брадикардією, при схильності до депресії, при лактації у жінок.

Октадин ( Octadinum ) – симпатолітик;

- сильна гіпотензивну дію, пов’язана із зниження периферичного опору судин,

- покращує мозковий та легеневий кровотоки.

Застосування: всі стадії гіпертонічної хвороби (зокрема при IIБ і III).

Октадин призначається per os, поступово збільшуючи дозу на 0,5 таблетки кожні 3-5 днів, доводячи до 3 таблеток на добу; стійка гіпотензивна дія розвивається через 4 - 7 днів.

Застосування: на початку лікування може виникати пресорна реакція тривалістю кілька годин: ому лікування октадином розпочинають в стаціонарі!!

Побічна дія: ортостатичний колапс.

Міотропні спазмолітини

Міотропні судинорозширювальні засоби (вазодилататори) – дибазол, магнію сульфат, апресин, натрію нітропрусид, но – шпа (дротаверин), папаверину г/х - вибірково розслабляють непосмуговані м`язи судин, розширюють судини та знижують АТ.

Дибазол ( Dibazolum ) – міотропний судинорозширювальний препарат короткої дії. Тривалість дії 2- 4 год.

Застосування:

- для купірування гіпертензивних кризів в/м або в/в по 3-4 мл 1% розчину або 6-8 мл 0,5 % розчину.

- при загостренні хвороби дибазол вводять у м’язи по 2 мл 1% розчину(4-6 мл 0,5% розчину) 2-3 рази на день, протягом 8-14 днів.

- всередину призначають по 0,02-0,05 г 2-3 рази на день 3-4 тижні.

- при спазмах гладкої мускулатури внутрішніх органів – виразковй хворобі, пілороспазмі, тощо.

Препарат добре переноситься хворими.

Ф.в.: табл. 0,02; 0,5 - 1% р-н в амп. по 1, 2 і 5 мл.

Магнію сульфат ( Magnesii sulfas ) – міотропний спазмолітин; виявляє антигіпертензивну дію при парентеральному введені за рахунок:

- міотропної судинорозширювальної дії;

- пригнічення тонусу судинорухового центру;

- гангліоблокуючої дії.

Застосування:

- гіпертензивний криз (гіпотензивну дію Магнію сульфат проявляє лише при парентеральному введені – в/м по 5-10 мл 25% розчину кожні

6 годин або в/в краплинно у вигляді 3% розчину протягом 1 год. Швидке в/в введення препарату призводить до пригнічення дихальногоцентру і навіть зупинки дихання. У такому випадку треба швидко в/в ввести 10% розчин кальцію хлориду, який за впливом на ЦНС є антагоністом Mg²⁺.

- при пізніх токсикозах вагітності (по10-20 мл 25% розчину в м’язи

1-2 рази на добу).

- при судомах препарат вводять в/м по 5-20 мл 25% розчину.

Побічна дія: може спричинити утворення болючих інфільтратів.

Ф.в.: порошок, ампули по 5, 10 і 20 мл 25% розчину.

Натрію нітропрусид( Natrium nitroprussid ), - міотропний спазмолітин нетривалої дії.

Ефективно знижує АТ через 1 - 2 хв. після початку інфузії, але швидко після закінчення введення (тривалість дії 1-2 хв. після закінчення введення) АТ повертається до початкового рівня.

Застосування: для екстреного зниження АТ при гіпертензивних кризах будь-якої етіології; керована артеріальна гіпотензія під час хірургічних операцій (щоб зменшити кровотечу); гострий інфаркт міокарда; при гострій серцевій лівошлуночковій недостатності .

Спосіб уведення:

Застосовують лише внутрішньовенно краплинно. Для цього вміст ампули (50мг) розчиняють в 250, 500 або 1000 мл 5% розчину глюкози (кількість препарату в 1 мл таких розчинів відповідно дорівнює 200, 100 і 50 мкг). При тривалій інфузії натрію нітропрусиду (від 1 до кількох діб) її швидкість не повинна перевищувати 2,5 мкг /кг за хвилину. Перед відміною препарату швидкість інфузії необхідно поступово зменшувати, тому що при різкому припиненні введення гіпертензія може швидко відновитися.

Побічна дія: ортостатичний колапс, тому весь період його введення і

2 години після його припинення хворий повинен лежати.

Передозування натрію нітропрусиду може викликати такі ж симптоми, як при отруєнні ціанідами, тому що в процесі його біотрансформації утворюється сполука – похідне синільної кислоти. У цих випадках необхідне специфічне антидотне лікування. Хворому вводять метиленовий синій у вигляді хромосмону, оксикобаламін, дють вдихати амілнітрат, застосовують натріютіосульфат. Ф.в.: ампули по 0,025 г і 0,05 г сухої речовини.

Інгібітори АПФ.

Каптоприл ( Captopril ) - інгібітор АПФ. Одним із факторів гуморальної регуляції АТ є ренін – ангіотензинова система (ниркова регуляція АТ). Каптоприл, блокуючи ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), перешкоджає утворенню ангіотензину II, що підвищує АТ, і, таким чином, суттєво знижує АТ, зменшує явища серцевої недостатності, покращує нирковий кровообіг.

Застосування: різні форми артеріальної гіпертензії, в тому числі ниркового походження, застійна серцева недостатність. Призначають препарат по 12,5-50 мг 3 рази на день протягом 20-30 і більше днів. При гіпертензивних кризах іноді застосовують сублінгвально.

Побічна дія: тахікардія, головний біль, анорексія, спотворення смакових відчуттів, шкірні алергічні реакції, зміна формули крові. Нерідко розвивається стійкий сухий кашель, що іноді потребує відміну препарату.

Еналаприл (енап, едніт, ренітек) - інгібітор АПФ, є проліками (фармакологічну активність проявляють тільки його метаболіти – продукти біотрансформації). Препарат поступово знижує АТ, максимальний ефект – через 6-8 год., тривалість дії до 24 год.

Застосування: первинна та вторинна артеріальної гіпертензії, у тому числі на тлі ниркової недостатності, діабетичної нефропатії; застійна серцева недостатність.

Побічна дія: запаморочення, головний біль, кашель, бронхоспазм та ін.

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!