Мета, завдання, зміст і структура курсу «Методика викладання російської мови у вищій школі». Значення методики для викладання російської мови у вищій школі
ЛЕКЦІЯ № 1
Тема. Методика російської мови у вищій школі як наука і навчальна дисципліна. Наукові засади структуризації навчального плану
План
Методологічні знання в педагогіці та методиці вивчення російської мови у вищій школі. Специфічні підходи до вивчення лінгвістичних і лінгводидактичних явищ.
2. Мета, завдання, зміст і структура курсу «Методика вивчення російської мови у вищій школі». Значення методики для викладання російської мови у вищій школі.
Передовий досвід і наукові дослідження в галузі методики викладання лінгвістичних дисциплін у вищих навчальних закладах .
Основні поняття і терміни: методологія, методологія лінгводидактики, рівні методологічного знання,філософські вчення, методологія людинознавчих наук, нові педагогічні технології, методика викладання російської мови у ВНЗ.
Базова література
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998. – 557с.
2. Біляєв О.М. Методика мови як наука. // Дивослово. – 2002. – № 11. – С. 20 – 24.
3. Вища освіта в Україні: Навч. посіб. / В.Г. Кремінь, С.М.Ніколаєнко, М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, А.М.Гуржій, М.З.Згуровський, К.М.Левківський, В.Л.Петренко, В.П.Погребняк; За ред. В.Г.Кременя, С.М.Ніколаєнка. – К.: Знання, 2005. – 327с.
4. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої освіти: Підручник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. Київ: Центр навчальної літератури, 206. – 384с.
|
|
|
5. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376с.
6. Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення цілей: Комюніке конференції міністрів країни Європи, відповідальних за сферу вищої освіти, м. Берген, 19-20 травня 2005 р. // Освіта України. – № 50. – 2005 р. – С.5.
7. Коротєєва-Камінська В.О. Викладання української мови та українознавства у вищих навчальних закладах (історичний аспект): Навчальний посібник. – К.: В.Д. «Професіонал», 2006. – 304 с.
8. Концепція педагогічної освіти. – К.: Міносвіти України, 1998. – 20с.
9. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с. – (Вища освіта XXI століття).
10. Любашенко О. Російська мова як мова навчання та дисципліна у вищій школі // Дивослово. – 2006. – № 7. – С. 39-42.
11. Ніколаєнко С. Вища освіта і наука – найважливіші сфери відповідальності громадського суспільства та основа інноваційного розвитку // Освіта України. – 2005. – № 24. (29 березня) – С. 4-8.
12. Потапенко О.І. Кожуховська Л.П., Товкайло Т.І., Чубань Т.В. Лінгводидактика (курс лекцій): Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: Міленіум, 2005. – 402с.
13. Про вищу освіту: Закон України // Урядовий кур’єр. – 15 травня. – 2002. – №86.
|
|
|
14. Про національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 74. – 17 квітня.
15. Україна XXI століття. Державна національна програма «Освіта». – К.: Райдуга, 1994. – 61с.
Д опоміжна література
1. Барякін В.М. Ідея ноосфери. – К.: РНМК, 1991. – С. 23, 27.
2. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М.: Наука, 1988. – С. 74, 88, 132.
3. Верхола А.Г. Оптимизация процесса обучения в высших учебных заведениях. – К., 2000. – 178с.
4. Згуровський М. Підготовку кадрів на рівень сучасних вимог // Освіта і управління. – 1997. – №2. – С. 14-20.
5. Концепція мовної освіти 12-річної школи // Дивослово. – 2002. – № 8. – С. 59.
6. Корнетов Г.Б. Феномен освіти // Магістр. - М., 2001. – № 1. – С. 26, 35
7. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – К., 2001. – С. 36-38.
8. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес / Укл. М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, К.М.Левківський, Ю.В.Сухарніков. – К.: Вид-во НМЦВО МОНУ, 2004. – 24с.
9. Педагогічні інновації у сучасній школі. Науково-методичний збірник. – К.: Освіта, 1994.
10. Пєхота О.М. та ін. Освітні технології. – К., 2002. – С. 22.
11. Хуторской А.В. Современная дидактика. – Санкт-Петербург, 2001. – С.146.
Методологічні знання в педагогіці та методиці вивчення російської мови у вищій школі. Специфічні підходи до вивчення лінгводидактичних явищ
|
|
|
Наука може розвиватися тоді, коли вона поповнюється новими знаннями. Об’єктивність отриманого знання залежить від перш за все від вибору методології дослідження.
Методологія (від грец. methodos – метод, шлях дослідження або пізнання, і logos – слово, поняття, вчення) – 1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці; 2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності (Гончаренко С. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – С. 207).
Методологія в лінгводидактиці – це вчення про принципи, методи, форми і процеси пізнання та перетворення педагогічної дійсності. Методологія науки дає характеристику компонентів дослідження: об’єкта і предмета аналізу, завдань дослідження, сукупності дослідницьких методів і засобів, необхідних для їх вирішення, а також формує уявлення про етапи, послідовність руху в процесі вирішення дослідницьких завдань.
У структурі методологічного знання вчені виокремлюють чотири рівні (філософський, загальнонауковий, конкретнонауковий, технологічний), які знаходяться в певній підпорядкованості та створюють складну систему.
|
|
|
| Рівні методологічного знання | |||
| Філософський: | Загальнонауковий: | Конкретнонауковий: | Технологічний: |
| - загальні принципи пізнання, - категоріальний апарат науки. | - концепції, - наукові підходи, що використовуються різними науками. | - сукупність принципів, - методів дослідження, - процедур, що використовуються в тій чи іншій спеціальній науковій дисципліні. | - методика і техніка дослідження (набір процедур, що забезпечують отримання достовірного емпіричного матеріалу та його первинну обробку, після якої може потрапити до масиву наукового знання). |
1. Філософський рівень методології виступає як змістова основа будь-якого методологічного знання, визначаючи світоглядні підходи, бачення процесу пізнання і перетворення дійсності.
На сьогодні одночасно співіснують різні філософські вчення, що виступають методологією людинознавчих наук, у тому числі й лігводидактики: ідеалізм, екзистенціалізм, неотомізм, неопозитивізм, прагматизм, діалектичний матеріалізм, вчення про ноосферу, гуманізм, синергетика та інші.
| Філософські вчення, що виступають методологією людинознавчих наук
| |
| Ідеалізм | Платон і його послідовники розглядають процес виховання як створення для вихованців такого середовища, завдяки якому закладені в душі вічні й незмінні цінності, ідеї досягають розвитку, що є передумовою формування повноцінної особистості. На їх думку, основне призначення виховання – допомогти вихованцеві у відкритті вищого світу ідей і перетворенні останнього у зміст особистості вихованця. У процесі виховання здійснюється сходження від природного до вищого начала в людині – духовності. Сучасні представники цього вчення виходять з того, що в основі процесу виховання має бути високий інтелектуально-змістовий рівень взаємодії вихованця і вихователя, що полягає у присвоєнні вихованцем досягнень людської культури. Основою такого виховання має бути самореалізація особистості вихованця, а майстерність вихователя полягає у розкритті глибинного потенціалу душі вихованця. |
| Екзистенціалізм | Екзистенціалізм – філософія існування, переживання людиною свого буття у світі. Основне поняття екзистенціалізму – існування (екзистенція) – індивідуальне буття людини, зануреної у своє Я. Прихильники цього напряму заперечують існування об’єктивних істин і об’єктивного знання, оскільки, на їх думку, об’єктивний світ існує тільки завдяки буттю суб’єкта, а зовнішній світ такий, яким його сприймає внутрішнє Я кожної людини. Екзистенціалісти вважають, що в сучасному світі відбувається деформація відчуження особистості, губиться її своєрідність. Вихід з такого становища, на їх думку, можливий, якщо індивід навчиться творити себе сам. Тому й мета виховання полягає в тому, щоб навчити тих, хто навчається, творити себе як особистість; вчити їх так, щоб вони самі творили себе. Головну роль при цьому відіграє не розум, а почуття, мрія, віра. Екзистенціалізм є, таким чином, філософським підґрунтям індивідуалізації навчання. |
| Неотомізм | Вчення, згідно з яким світ складається з духовного і матеріального. Духовний світ має більшу, вищу цінність, адже він багатший, благородніший. Це світ Бога, створений для вічного життя. Матеріальний світ – це світ низького рангу, він мертвий, не має мети і сутності, його вивченням займається наука. Наука збирає емпіричні дані, але вона не здатна розкрити сутність світу, визначену Богом. Тому, на думку неотомістів, вища істина пізнається тільки «надрозумом», через наближення до Бога і осягнення даного ним одкровення. Прихильники цього вчення доводять визначну роль релігії у вихованні, звинувачують школу у надмірній раціональності, в тому, що вона зневажає перед свідоме прагнення наблизитися до Бога, а саме на цьому рівні знаходяться джерела щастя, любові, свободи і сенсу життя. |
| Неопозитивізм | Вчення, що визнає правильним і випробуваним тільки те, що здобуте за допомогою природничих наук і кількісних методів. Тобто його прихильники абсолютизують природничі науки та методи, що ними застосовуються. Неопозитивісти оголошують псевдонауковими проблеми, пов’язані з розвитком суспільства, соціальними протиріччями. Слабкість педагогіки неопозитивісти вбачають в тому, що в ній домінують непотрібні ідеї та абстракції, а не реальні факти. Вони надають перевагу методам пізнання, а не змісту освіти. Головне, на їх думку, не знання, а методи їх набуття. |
| Прагматизм | Філософська течія, що виникла у зв’язку з тим, що стрімкі темпи розвитку науки, техніки, промисловості підірвали основи абсолютного ідеалізму, який уже не міг протистояти матеріалізму. Прихильники цієї течії вважають, що прагматизм – нова філософія, яка стоїть поза ідеалізмом і матеріалізмом. Головне, стверджують вони, - це «досвід», «справа». Пізнання дійсності прагматисти зводять до індивідуального досвіду людини. На їх думку, немає об’єктивного наукового знання, будь-яке знання істинне і правдиве, коли воно отримане у процесі практичної діяльності людини і корисне для неї. Прихильники цього напряму розглядають виховання не як підготовку вихованця до майбутнього життя, а як саме життя, тому й завданням виховання вважають вчити вихованці вирішувати реальні життєві проблеми і з набуттям досвіду домогтися максимальних успіхів у рамках тих норм, які визначені соціальним середовищем його життєдіяльності. Звідси намагання покласти в основу змісту виховання сам процес вирішення життєвих проблем, привчити вихованця не до пасивного пристосування до реальних умов, а до активного пошуку шляхів покращення свого добробуту, аж до перетворення умов у бажаному для себе напрямі. |
| Діалектичний матеріалізм | Філософія виховання, яка виходить з положення про передачу вихованцю беззаперечних знань і досвіду, істин і цінностей культури в препарованому, підготовленому вигляді, шляхом розподілу цілісної реальності на предметне відображення з урахуванням вікових можливостей їх присвоєння. Виховання, на думку прихильників цього напряму, має будуватися як допомога вихованцеві в усвідомленні того, що природним способом спонукає його поведінку і діяльність. Пріоритет надається методам виховного впливу на свідомість вихованця і практичну діяльність, при цьому недостатньо уваги приділяється розвитку емоційно-образної сфери особистості. Недосконалість моделі виховання, що базується на матеріалістичному реалізмі, полягає в тому, що принижується роль знання про саму людину в процесі її виховання, не визнається її право на ірраціональність у вчинках, життєдіяльності. Діалектичний матеріалізм у педагогіці характеризується тим, що особистість визнається об’єктом і суб’єктом суспільних відносин. Їх розвиток детермінований зовнішніми обставинами та природною організацією людини. |
| Вчення про ноосферу | Ноосфера, на думку, В.І.Вернадського, - це зона людської культури і виявлення людської думки; формування цієї зони можливе у процесі синтезу науки, мистецтва, моралі та філософії. Упродовж останніх десятиліть вчені плідно досліджують онтологічну та гносеологічну сутність ноосфери. Зокрема, на думку В.М.Барякіна, структурними її елементами виступають біосфера, антропосфера, інфосфера, етносфера, техносфера, пневматосфера, агросфера, соціосфера, інтелектосфера. Інші прихильники цього напряму вказують на те, що любов до Бога – це провідна сила еволюції ноосфери, яка тісно пов’язана з любов’ю поміж людьми, з активним подоланням зла і відособлень у світі. Окрім зазначеного наголошується на тому, що в умовах ноосфери духовне – (ідеальне – наукова думка, розум людства) буде первинним (визначальним) стосовно всього природно-штучного (матеріального). Щодо реалізації ноосферного підходу до вивчення рідної мови, то варто зазначити, що Концепція мовної освіти 12-річної школи вже має новаторський характер, оскільки містить сміливі ідеї, ноосферний підхід, передбачає формування нового світогляду «поєднання раціонального та ірраціонального». Професор О.І.Потапенко вважає, що «…дидактичний матеріал для навчання мови має знайомити учнів не тільки із найновішими відкриттями в певній галузі, й з таким феноменами, як: реінкарнація, яснобачення, телепатія, полтергейст, астральна проекція чи Віт (вихід із тіла), матеріалізація та дематеріалізація. Програми і підручники повинні містити відомості з етнолінгвістики, етимології, когнітивістики, дешифрування писемностей, текстів, інженерної лінгвістики. Треба показувати мову, слово не лише як лінгвістичні феномени, а як таємничі теософські, космічні, божественні явища…» (Потапенко О. Ноосферний підхід до реалізації концепції мовної освіти 12-річної школи // Дивослово. – 2003. - № 7. С. 69). |
| Гуманізм | Передбачає особистісно центрований процес, орієнтований перш за все на допомогу в особистісному зростанні. Прихильники гуманістичної концепції схильні розглядати людину як єство активне, здатне до позитивного росту, самоствердження. Гуманістична теорія базується на засадах довіри до людської природи, яка гідна поваги, містить потужний потенціал для конструктивного розвитку. Прихильники цього напрямку вважають, що кожен організм має вроджену тенденцію до розвитку своїх оптимальних здібностей. Однак впевненість у позитивній природі людини не заперечує можливих труднощів і проблем у зазначеному процесі. Одне з найголовніших завдань – пробудити внутрішні сили людини, стимулювати власну роботу щодо особистісних змін і росту, спонукати людину взяти на себе відповідальність за саморозвиток. Центральна роль відводиться мотивам, що забезпечують ріст конструктивного начала людського Я. Отже, мета і призначення гуманістичної концепції – не формувати людину за визначеними зразками та еталонами, а допомогти в самореалізації, розкритті і розвитку особистісного потенціалу, прийнятті й освоєнні своєї свободи та відповідальності за життєві вибори. Визначальними, принципово значущими положеннями для організації педагогічного процесу є такі: - принцип особистісної орієнтації, який передбачає опору на особистісні якості: спрямованість, ціннісні орієнтації, особистісний сенс, життєві плани, сформовані установки, домінуючі мотиви діяльності і поведінки; - принцип педагогічного оптимізму, що спирається на позитивне в людині: в будь-якій людині є позитивна, здорова складова, її розвиток багато в чому визначається мірою прийняття іншими впливовими людьми; - принцип орієнтації на ціннісні відносини. Розвиток особистісних цінностей як соціально, так і індивідуально значущих ідей, образів, понять вважається однією з пріоритетних основ виховання. |
З вище зазначеного стає зрозумілим, що сучасні загальнонауковий і конкретнонауковий рівні методології педагогіки базуються на різноманітних наукових концепціях і підходах.
2. Загальнонауковий рівень методології презентований історичним, системним, синергетичним та іншими підходами.
Історичний підхід вимагає єдності генетичних і структурних зв’язків у розвитку теорії науки, єдності історії та теорії науки і практики, єдності історичних і сучасних методів наукового дослідження тощо.
Системний підхід орієнтує дослідника і практика підходити до явищ життя як до систем, що мають певну побудову і свої закони функціонування. Сутність системного підходу полягає в тому, що відносно самостійні компоненти розглядаються не ізольовано, а у взаємозв’язку, в розвитку, русі. Зі зміною одного компонента системи змінюються інші, – це дозволяє виявити інтегративні системні якості та якісні характеристики, які відсутні в окремих елементах – складових системи.
Синергетичний підхід передбачає дослідження процесів переходу складових систем, що мають невпорядкований стан, у впорядкований і розкриття таких зв’язків між елементами цієї системи, за якими їх сумарна дія в рамках системи перевищує за своїм ефектом просту суму функцій дії елементів, взятих окремо.
3. Конкретнонауковий рівень методології розкривається за допомогою специфічних підходів (принципів): особистісний, діяльнісний, діалогічний, культурологічний, технократичний, аксіологічний, акмеологічний тощо.
Особистісно орієнтований (антропологічний) підхід виходить із розуміння людини як непересічної цінності. У процесі освіти та виховання враховуються інтереси та індивідуальні особливості студентів і викладачів. Антропологічний підхід означає системне використання даних усіх наук про людину як предмет виховання і врахування їх у побудові та здійсненні педагогічного процесу. Цей підхід передбачає послідовне ставлення до особистості, як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховної взаємодії; передбачає допомогу студентові в усвідомленні себе особистістю, у виявленні, розкритті можливостей, становленні самосвідомості, самореалізації та самоствердженні.
Діяльнісний підхід ґрунтується на визначенні діяльності основою, засобом і вирішальною умовою розвитку особистості. Цей підхід вимагає спеціальних зусиль, спрямованих на відбір і організацію діяльності студентів, на активізацію та переведення їх у позицію суб’єкта пізнання, спілкування, праці, що передбачає формування умінь обирати мету, планувати діяльність, організовувати, виконувати, регулювати, контролювати, аналізувати, оцінювати, коригувати власну діяльність.
Діалогічний підхід заснований на вірі в позитивний потенціал людини, в її необмежені творчі здібності до постійного розвитку і самовдосконалення. Важливим є те, що активність особистості, її потреба у самовдосконаленні розглядаються не ізольовано. Вони розвиваються тільки в умовах взаємовідносин з іншими людьми, побудованих за принципом діалогу, який передбачає перетворення позиції викладача і позиції студента в особистісно рівноправні. Це пов’язано зі зміною ролей і функцій учасників педагогічного процесу. Викладач активізує, організовує, стимулює самопізнання, саморозвиток учня, прагне повної саморегуляції останнього на засадах партнерських стосунків. Таким чином, діалогічний підхід в єдності з особистісним і діяльнісним становлять сутність методології гуманістичної педагогіки.
Реалізація зазначених вище методологічних підходів ефективно здійснювати у взаємозв’язку з культурологічним підходом, де культура розглядається як специфічний спосіб людської діяльності, що визначає спрямованість того чи іншого виду діяльності, її ціннісних типологічних особливостей і результатів. Освоєння особистістю культури передбачає опанування способів творчої діяльності. Оскільки студенти живуть і навчаються в певному соціокультурному середовищі, належать до певного етносу, то культурологічний підхід трансформується в етнокультурологічний. У такій трансформації виявляється єдність загальнолюдського, національного й індивідуального.
Сутність технократичного підходу виявляється у своєрідному світогляді, основними рисами якого є примат засобів над метою, завдань освіти над її сутністю, технологій цивілізації над загальнолюдськими інтересами, техніки над цінностями. Процес навчання й виховання має бути чітко спрямованим, керованим і контрольованим, технологічно організованим, а отже, відтворюваним і прогнозованим. У такому підході криється загроза маніпулювання людиною.
Аксіологічний або ціннісний підхід – це підхід, де цінностями визнаються не тільки явища і їх властивості, предмети, необхідні людям певного суспільства для задоволення власних потреб, а й ідеї, спонукання у вигляді норм та ідеалів. Ціннісні орієнтації студентів є однією з головних характеристик особистості, а їх розвиток – основним завдання виховання. До суспільних цінностей належать позитивно значущі явища та їх властивості, що відповідають соціальному прогресу: життя, любов, гуманність, освіта, краса, творчість тощо.
Акмеологічний підхід досліджує цілісну людину як суб’єкта творчої, навчально-пізнавальної, професійної та управлінської діяльності, розглядаючи зрілість як здатність до психічного, фізичного, морального, інтелектуального самовдосконалення засобами самоорганізації, самоконтролю, самокорекції, самореорганізації власної діяльності. Ідея «самості» виконує пріоритетну роль в акмеології особистості. Акмеологія інтегрує знання з психології, філософії освіти, педагогіки, соціології, валеології, генетики, екології методики.
Перелічені й охарактеризовані методологічні підходи дозволяють цілісно і в діалектичній єдності проаналізувати усю сукупність найбільш значущих освітніх проблем і встановити їх ієрархію. Протягом усього періоду розвитку вищої педагогічної освіти в Україні вчені виокремлюють історично змінювані моделі підготовки спеціалістів. Кожна з них відповідала соціальному замовленню, методологічному підходу, оформлялася в залежності від домінування певного, відповідного ідеального образу вчителя-словесника.
Так, академічна або предметоцентрична модель підготовки спеціалістів характеризується пріоритетом у педагогічній освіті теоретичних знань з певних фахових предметів, знання яких необхідні вчителеві у майбутній професійній діяльності.
Методична модель підготовки спеціалістів передбачала зміщення акценту з пріоритету знань певного фахового предмета на пріоритет знання принципів, форм, методів, прийомів організації навчання й уміння застосовувати їх під час викладання предмета, а також конкретних тем навчальної дисципліни.
Технологічна модель підготовки спеціалістів стала своєрідним світоглядом, суттєвою рисою якої є вузько прагматична спрямованість у підготовці фахівців, озброєних певними освітніми технологіями і здатними їх продукувати. Згідно з технологічною моделлю процес навчання і виховання має бути чітко спрямованим, керованим і контрольованим, технологічно організованим, а отже, відтворюваним і таким, що веде до запроектованих результатів.
На сьогодні в Україні формується професійна модель підготовки спеціалістів, яка характеризується збагаченням і розширенням змісту педагогічної освіти. Наука перестала бути самоцінною. У результаті вища педагогічна школа почала концентрувати та розширювати не тільки спектр наукових знань, але й вищі зразки соціокультурної і професійної діяльності. У певному сенсі вона є інтеграцією академічної, методичної та технологічної моделей.
Мета, завдання, зміст і структура курсу «Методика викладання російської мови у вищій школі». Значення методики для викладання російської мови у вищій школі
Навчальна дисципліна «Методика викладання російської мови у вищій школі» входить до циклу професійно орієнтованих. Програма цієї дисципліни побудована відповідно до кваліфікаційної характеристики викладача російської мови, яка вивчається в усіх вищих закладах I і II рівнів акредитації педагогічного профілю та педагогічних вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації.
Мета курсу – озброїти майбутнього викладача російської мови не тільки теорією цією науки, а й найефективнішими формами організації навчального процесу, найдоцільнішими методами і прийомами навчання студентів на сучасному етапі розвитку вищих навчальних закладів.
Курс розраховано на 95 години, з яких 50 годин відводиться на аудиторну (22 год. лекційних, 12 год. практичних, 16 год. лабораторних) і 45 годин на самостійну роботу.
Завдання курсу методики викладання російської мови у вищій школі:
- знайомити магістрантів зі змістом освіти у вищих навчальних закладах, подати відомості про наукові основи створення навчальних планів, програм та методичних посібників;
- формувати вміння майбутніх викладачів лінгвістичних дисциплін планувати навчально-виховний процес у вищих закладах освіти, створювати програмно-методичне забезпечення курсу сучасної російської мови, методи її викладання у загальноосвітніх навчальних закладах, шкільного курсу російської мови, практикуму з російської мови;
- формувати вміння магістрантів організовувати та проводити лекційні і практичні заняття із зазначених вище дисциплін;
- вчити майбутніх викладачів раціонально й науково обґрунтовано організовувати самостійну роботу студентів;
- стимулювати науково-методичну творчість магістрантів, прагнення вдосконалювати свою педагогічну освіту, прищеплювати творче ставлення до викладацької праці;
- формувати вміння майбутніх викладачів лінгвістичних і лінгводидактичних дисциплін правильно контролювати та оцінювати знання студентів;
- вчити раціонально добирати, а в разі необхідності виготовляти роздавальний матеріал, наочність до занять відповідно їх пізнавальної мети;
- своєчасно й уміло застосовувати ТЗН і засоби мультимедіа для проведення занять з лінгвістичних і лінгводидактичних дисциплін;
- знайомити з кращим педагогічним досвідом викладачів ВНЗ України, вчити застосовувати найбільш ефективні прийоми і методи навчання, що застосовуються в системі викладання навчальних дисциплін.
Магістранти знайомляться із законодавчими актами України про вищу освіту та з концепцією її розвитку за Болонським процесом. Належна увага приділяється аналізу типових і робочих програм, підручників, психологічних основ і загальнодидактичних принципів вивчення лінгвістичних і лінгводидактичних дисциплін у вищих навчальних закладах.
Найбільша увага приділяється таким питанням, як структура лекції з сучасної російської мови, методики навчання російської мови у загальноосвітніх навчальних закладах, планування й методика проведення практичних занять з цих курсів у вищій школі, оцінювання студентської успішності.
Важливе значення має вирішення проблеми активізації самостійної роботи студентів над теоретичним і практичним матеріалом, аналізом сучасної наукової та навчально-методичної літератури зі згаданих вище дисциплін.
Підготовка компетентного викладача російської мови залежить від чіткої, цілеспрямованої організації навчального процесу з дисципліни. Організаційними формами засвоєння курсу «Методика викладання російської мови у вищій школі» є такі, як: лекція, практичне та лабораторне заняття, семінар, самостійна робота, магістерське стажування.
Лекційний курс передбачає висвітлення основних питань методики викладання російської мови та є науково-теоретичною базою, що забезпечує усвідомлене засвоєння прикладних питань лінгводидактики у вищій школі. Лекція є процесом, під час якого у студентів формуються знання, забезпечуються мотиваційний компонент і загально-орієнтований етап оволодіння науковими знаннями. Окрім того лекції розкривають перед студентами-філологами найважливіші проблеми методики і тим самим стимулюють їх науково-дослідну роботу під час навчання у вищому навчальному закладі.
Практичні та лабораторні заняття. Кожне практичне (лабораторне) заняття спрямоване на формування професійних умінь і навичок, якими повинен володіти викладач-філолог. У підготовці до цих занять, бажано скористатися такими порадами:
ü ознайомтеся з планом заняття, усвідомлюючи суть кожного питання;
ü перечитайте текст лекції (-ій);
ü опрацюйте відповідний розділ вузівського підручника;
ü доберіть рекомендовану літературу й опрацюйте її, конспектуючи окремі джерела чи роблячи короткі записи;
ü виконайте практичні завдання;
ü підготуйте відповіді на контрольні запитання.
Формами проведення практичних занять передбачено: перевірку якості знань теоретичного матеріалу (усне опитування, письмове тестування, контрольні зрізи); рольові ігри; спостереження та аналіз занять й окремих фрагментів; конференції; дискусії; виправлення і класифікація помилок у письмових роботах студентів; розроблення планів-конспектів занять різних типів; добір наочності, дидактичного матеріалу; моделювання навчальної ситуації в аудиторії; захист залікових занять. Окрім того, на практичних заняттях відбувається обговорення наукових статей з теми, ознайомлення з навчальною практикою окремих викладачів, педагогічних колективів, досвід яких висвітлюється на сторінках фахових журналів.
Формами проведення лабораторних занять передбачено: аналіз педагогічних і методичних ситуацій; аналіз лінгводидактичної спадщини, статей, опублікованих на сторінках фахових журналів; аналіз дидактичного матеріалу вузівських підручників і посібників; аналіз планів-конспектів занять; аналіз і самоаналіз спостережуваного заняття; аналіз змісту вузівських курсів мови; аналіз результатів методичного експерименту; захист планів-конспектів занять в проблемних групах; складання питальників до основних розділів вузівських курсів мови; складання завдань і вправ проблемно-пошукового характеру; добір текстів для написання диктантів, переказів, творчих завдань; складання зорових опор; рецензування доповідей, виступів, рефератів тощо; підготовка запитальників для інтерв’ю, співбесід і анкет зі студентами та викладачами; складання програми методичного експерименту.
Під час практичного, лабораторного занять, індивідуальних консультацій зі студентами викладач використовує обговорення, дискусії, бесіди, «круглі столи», рольові ігри. Обговорення є дуже ефективною формою навчання, оскільки воно перетворює студентів на активних учасників навчального процесу. Але обговорення – це не просто момент цікавих бесід або можливість для студентів поговорити, а важливий інструмент навчання: отримання інформації, розв’язання суперечок, розвиток навичок, перевірка ідей тощо. Характер студентського обговорення контролюється викладачем, який готовий втрутитися, щоб надати дискусії цілеспрямованості.
Дискусію викладач організовує за допомогою так званого методу Сократа: ставляться запитання, перевіряються відповіді, тим самим група спрямовується у заздалегідь визначеному напрямку.
Іншим видом роботи під час практичного, лабораторного занять, індивідуальних консультацій зі студентами є бесіда, яка, як правило, пов’язана з концепцією заняття і викладач виступає головним чином посередником і гідом у бесіді самих студентів. Викладач ставить студентам запитання, щоб стимулювати дебати.
«Круглі столи» під час занять у вищих навчальних закладах відомі як публічні дискусії, ключовим фактором яких є вдало обрана тема. У процесі обговорення всім студентам надається можливість ставити запитання, відповідати на запитання співучасників дискусії, обмірковувати та занотовувати наведені аргументи, в кінці підвести підсумки. Яку б тему не було обрано, студенти повинні написати дві роботи: одну до дискусії, а другу – після.
Рольові ігри є спеціально розробленою та структурованою формою роботи групи. Вона передбачає виконання студентами акторських ролей на базі вивченого матеріалу. Студенти мають відмовитися від звичайної ролі спостерігача і на певний час стати активними учасниками аналізованих подій чи ситуацій. До заняття студент має подати викладачеві письмовий нотаток щодо обраної ролі, викладач, повертаючи після перевірки, висловлює зауваження і поради стосовно того, що слід ще прочитати та підготувати. До рольової гри студенти мають ґрунтовно підготуватися. Після її завершення викладач може запропонувати письмову підсумкову роботу, яка допоможе студентам ще раз оцінити свої можливості.
Одна з гарантій успіху для студента на занятті – взяти за правило приходити готовим до діалогу.
Індивідуальна робота студента є формою організації навального процесу, яка передбачає створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів через індивідуально спрямований розвиток здібностей, науково-дослідну роботу та творчу діяльність. Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у позааудиторний час за окремим графіком, складеним кафедрою з урахуванням потреб і можливостей студента. Індивідуальні заняття на старших курсах мають науково-дослідний характер і передбачають безпосередню участь студента у виконанні наукових досліджень та інших творчих завдань. З метою вивчення курсу методики навчання української мови використовуються такі види індивідуальних занять, як: консультація, індивідуальне завдання, індивідуальне навчально-дослідне завдання.
Консультація – один з видів навчальних занять (індивідуальні або групові), які проводяться з метою отримання студентом відповіді на окремі питання теоретичного або практичного характеру та для пояснення певних теоретичних положень або аспектів, їх практичного застосування (поточні семестрові консультації – проводяться протягом семестру; екзаменаційні – перед контрольним заходом). У процесі поточного консультування допускається діагностичне тестування знань студентів для виявлення рівня засвоєння окремих теоретичних положень, теорій, закономірностей, рівня сформованості практичних умінь і навичок.
Індивідуальне завдання – форма організації навчання, що має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Такі завдання студенти виконуються самостійно під керівництвом викладача. У випадках, коли завдання мають комплексний характер, до їх виконання можуть залучатися кілька студентів.
Ефективним видом індивідуальних робіт є підготовка реферату (захист реферату є складовою частиною заліку).
Засвоєння методики викладання російської мови у вищій школі потребує ознайомлення з науковою літературою і підготовки рефератів з тієї чи іншої теми курсу. Вимоги до реферату:
ü мета реферату – поглиблення і розширення знань, професійної ерудиції;
ü оформлення реферату має відповідати загальноприйнятим вимогам (титульний лист, план, втуп, головна частина, висновки, список літератури);
ü у вступі має бути визначеним предмет реферату й основні завдання, названі прізвища вчених, які досліджували цю проблему;
ü в основній частині з’ясовується суть питання, наводяться різні погляди вчених (посилання на авторів і цитування окремих положень), розкривається своє розуміння проблеми;
ü у висновку необхідно сформулювати особисту точку зору, що склалася на основі опрацьованої літератури з даної проблеми;
ü список літератури включає основні джерела з аналізованої проблеми і складається в алфавітному порядку за загальноприйнятими правилами бібліографічного опису;
ü основна увага звертається на характер викладення матеріалу (згадайте особливості наукового стилю, якому властиві такі риси: логічність і послідовність, взаємозв’язок між частинами тексту, точність формулювань і визначень, системність у класифікації наукових понять, об’єктів дослідження);
ü реферат має бути охайно оформленим, відповідати нормам літературної мови (написання цитат, дотримання абзаців, орфографічна правильність тощо).
Індивідуальне навчально-дослідне завдання (далі ІНДЗ) є видом позааудиторної самостійної роботи студента, що використовується у процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується разом зі складанням іспиту з зазначеної дисципліни. ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота у межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять і самостійно вивченого матеріалу, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому. Мета таких завдань – самостійне вивчення частини програмового матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу і розвиток навичок самостійної роботи.
Самостійне опанування студентами наукових засад лінгводидактики й ознайомлення з практикою роботи викладачів-філологів має професійне спрямування. Самостійна робота з методики російської мови має прищепити майбутнім викладачам уміння систематично поповнювати свої знання, працювати з довідковою літературою, швидко і творчо орієнтуватися в новій інформації.
Мета самостійної роботи – допомогти студентам у їхній самостійній роботі над проблемами теорії і практики навчання мови у вищій школі, у формуванні спеціальних, професійних умінь і навичок тощо. Кожна визначена тема містить запитання і завдання для самопідготовки, різнорівневі контрольні завдання для самостійної роботи, а також список рекомендованої літератури для цілеспрямованого опрацювання матеріалу. Методичне забезпечення самостійної роботи студентів-філологів передбачає засоби самоконтролю (тести, пакет контрольних завдань). Виконання контрольного завдання у процесі самостійної роботи є обов’язковою умовою для допуску студента до складання іспиту з методики викладання російської мови у вищій школі. Самостійну роботу студент може виконувати в бібліотеці, методичному кабінеті, комп’ютерному класі.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!