ТЕМА 8. ПРИНЦИПИ ОБЛІКУ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСІВ

Стр 1 из 2Следующая ⇒

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Технологічний інститут

Східноукраїнського національного університету

Імені Володимира Даля

( м. Сєвєродонецьк)

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК

( ЧАСТИНА 2)

тексти лекцій

Сєвєродонецьк 2012

рег № 809 від 13.06.12 р.

Пчелинська Г.В. Бухгалтерський облік (частина 2): тексти лекцій (для студентів напряму підготовки 6.030509 "Облік і аудит".- Сєвєродонецьк: Вид-во Технологічного інституту СНУ ім. В.Даля (м. Сєвєродонецьк), 2012. – 72 с.

Тексти лекцій містять викладення змісту тем курсу «Бухгалтерський облік». Розглянуто методи оцінки об’єктів бухгалтерського обліку; принципи обліку господарських процесів; техніку і форми бухгалтерського обліку; концептуальні засади складання, подання та оприлюднення фінансової звітності.

Текст лекцій відповідає вимогам до обсягів навчального матеріалу.

Укладач	Пчелинська Г.В., ст. викл.
Відповідальний за випуск	Шевцова Г.З., к.е.н., зав. каф.
Рецензент	Гречана С.І., к.е.н., ст. викл.

ЗМІСТ

ТЕМА 7. ВАРТІСНА ОЦІНКА В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ.. 4

7.1. Сутність та значення вартісної оцінки. 4

7.2. Оцінка об'єктів обліку. 4

7.3. Калькулювання в системі бухгалтерського обліку. 4

7.1. Сутність та значення вартісної оцінки. 4

7.2. Оцінка об'єктів обліку. 7

7.3. Калькулювання в системі бухгалтерського обліку. 13

ТЕМА 8. ПРИНЦИПИ ОБЛІКУ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСІВ.. 18

8.1. Методологічні засади обліку господарських процесів. 18

8.2. Облік процесу постачання. 20

8.3. Облік процесу виробництва. 24

8.4. Облік процесу реалізації 26

8.5. Облік фінансових результатів. 30

ТЕМА 9. ТЕХНІКА І ФОРМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ.. 39

9.1. Облікові регістри і їх класифікація. 39

9.2. Техніка облікової реєстрації 43

9.3. Форми бухгалтерського обліку. 45

ТЕМА 10. ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ.. 52

10.1. Поняття, принципи побудови та класифікація фінансової звітності 52

10.2. Класифікація фінансової звітності 55

10.3. Порядок складання, подання й оприлюднення фінансової звітності 58

10.4. Форми фінансової звітності 62

ТЕМА 7. ВАРТІСНА ОЦІНКА В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

7.1. Сутність та значення вартісної оцінки

7.2. Оцінка об'єктів обліку

7.3. Калькулювання в системі бухгалтерського обліку

7.1. Сутність та значення вартісної оцінки

Особливістю бухгалтерського обліку, яка відрізняє його від інших видів обліку, є відображення відповідних об’єктів у грошовому виразі, тобто у вартісному вимірюванні.

Іншими словами, бухгалтерський облік відображає ті засоби, процеси та явища, які підлягають вартісному вимірюванню. З цією метою використовують такі елементи методу бухгалтерського обліку як оцінка та калькуляція.

Вимірюваність вважається необхідною передумовою визнання. Під вимірюванням, або оцінкою, слід розуміти присвєнням числових значень об'єктам і подіям за визначеними параметрами.

Оцінка включає три елементи: 1) об'єкт або подію; 2) належну до кількісної оцінки властивість (якість, ознаку, характеристику); 3) шкалу виміру або сукупність одиниць виразу властивості.

Будь-який об'єкт або подія мають декілька властивостей, які можна виміряти. Вибір властивості визначається метою оцінки.

Мета оцінки — формулювання основного завдання, яке слід вирішити в результаті оцінки. Формулювання мети оцінки передбачає:

а) повне і правильне найменування об'єкта оцінки;

б) вид активів, які оцінюються;

в) вид майнових прав, які оцінюються;

г) дату оцінки.

Вартісне вимірювання охоплює всі об'єкти бухгалтерського обліку: господарські засоби, їх джерела та господарські процеси. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" єдиний грошовий вимірник є важливим принципом бухгалтерського обліку і фінансової звітності, який проголошує: вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці, а саме у грошовій одиниці України — гривні.

Оцінка господарських засобів (активів) та їх джерел (капіталу та зобов'язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови.

У різних джерелах цей елемент методу бухгалтерського обліку визначено по-різному. Одні, визначають оцінку як спосіб вираження у грошовому вимірюванні господарських операцій, інші — як спосіб вимірювання у грошовій одиниці витрат живої й уречевленої праці, вкладеної в окремі види засобів і процесів.

Ціна як грошове вираження вартості є базовою категорією при оцінці активів і господарських операцій. Будь-яка ціна складається з таких елементів: собівартості реалізації; накладних витрат (адміністративних, збутових тощо); прибутку; податків; торговельних націнок (знижок). Основою формування ціни виробника продукції є собівартість виробництва продукції. Визначення собівартості є прерогативою управлінського обліку.

В основу оцінки господарських засобів покладено оптові, роздрібні, середньозважені, розрахункові, облікові та інші ціни. Найбільш поширеними є оптові та роздрібні ціни. Оптові ціни — це ціни, за якими підприємство реалізує продукцію іншим підприємствам, збутовим чи торговельним фірмам. Оптова ціна підприємства включає: собівартість реалізації, накладні витрати, прибуток і податки. Роздрібні ціни — це ціни, за якими товари реалізуються споживачам. Вони включають оптову ціну підприємства та торговельну націнку (знижку) з метою покриття витрат обігу.

Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку містить таке формулювання оцінки: це процес визначення грошових сум, за якими мають визнавати і відображати елементи фінансових звітів у балансі та звіті про прибутки і збитки. Тому бухгалтерський облік має забезпечити реальну, фактичну картину наявності господарських засобів і стану господарських процесів.

Теорія бухгалтерського обліку ставить до оцінки основні вимоги, що забезпечують правильність відображення об'єктів обліку та достовірність оцінки. До цих вимог належать: реальність, адекватність, єдність оцінки.

Реальність (адекватність) оцінки забезпечує об'єктивну відповідність грошового вираження об'єктів обліку їх фактичній величині, відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських засобів і операцій.

Адекватність оцінки вимагає точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінки.

Єдність оцінки забезпечує однаковість і незмінність оцінки протягом тривалого часу і на всіх суб'єктах господарювання (підприємствах, організаціях, установах). Єдності оцінки досягають встановленням обов'язкових положень (стандартів), інструкцій, правил обліку і калькулювання.

Система вартісних оцінок, що застосовується в бухгалтерському обліку, має багатофункціональний характер. Оцінка в бухгалтерському обліку необхідна у процесі господарської діяльності: при надходженні й вибутті активів; при виникненні прав і зобов'язань; при здійсненні таких операцій, як купівля-продаж, оренда майна, застава, страхування, інвестування, переоцінка активів, при створенні, об'єднанні, ліквідації підприємства; при виконанні права успадкування, виконанні судового рішення тощо.

Цією обставиною пояснюється існування різноманітних грошових оцінок: економічних, юридичних, експертних, статистичних, страхових (актуарних).

Економічні оцінки використовують, визначаючи цінність майна при його реалізації чи придбанні; мають, як правило, калькуляційний характер.

Юридичні оцінки можуть бути обмежені двома групами оцінок, які випливають з укладених угод (договорів), обумовлених необхідністю відшкодування заподіяної шкоди.

Статистичні оцінки характеризують сукупність об'єктів за деякими середніми величинами; використовуються в макроекономічному обліку й аналізі.

Експертні оцінки проводять, як правило, фахівці; це самостійний вид оцінки в бухгалтерському обліку, не позбавлений, як відомо, суб'єктивізму.

Страхові (актуарні) оцінки розраховують індивідуально для кожного страхового об'єкта; остаточно встановлюються після перевірки страховою організацією даних, наданих їй страхувальником.

У зв'язку з тим, що фактичну оцінку господарських засобів та їх джерел не завжди можливо, а інколи й економічно недоцільно отримати, замість визначення фактичної вартості застосовують певні облікові припущення щодо вартісного вимірювання того чи іншого об'єкта обліку — застосовують різні бази (способи) оцінки.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість декількох різних основ оцінки одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях.

Для ведення бухгалтерського обліку використовуються способи оцінки:

1) Історична (фактична) собівартість – сума, сплачена в момент придбання активів або отримана в обмін на зобов'язання.

2) Справедлива вартість - сума, по якій може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими й незалежними сторонами:

– поточна вартість - сума, яку потрібно сплатити для придбання аналогічного активу в цей момент або суму, що потрібна була б для погашення зобов'язання в даний момент;

– ціна реалізації - сума, що могла б бути отримана в цей час від продажу активу в нормальних умовах або вартість погашення для зобов'язань у нормальних умовах;

– дисконтована (теперішня) вартість – сума майбутніх грошових потоків, пов'язаних з активом або зобов'язанням, скоректована на коефіцієнт тимчасової вартості грошей (коефіцієнт дисконтування).

На підставі принципу історичної (фактичної) собівартості, основою оцінки найчастіше приймається історична собівартість — оцінка на основі витрат на виробництво чи придбання активів. Історична собівартість, як правило, комбінується з іншими основами оцінки. Так, стандарти обліку вимагають відображати запаси за нижчою із двох оцінок — собівартістю (історичною) або чистою вартістю реалізації. Таке поєднання способів оцінки випливає з принципу обачності. Ринкові цінні папери, а також інші активи, за якими існує активний ринок, можна відображати за ринковою вартістю. Вибір основи оцінки підприємством залежить від вимог стандартів обліку, економічної доцільності, а також чинного законодавства.

7.2. Оцінка об'єктів обліку

Оцінка різних об'єктів обліку — активів, зобов'язань, капіталу, господарських процесів — визначається у відповідних стандартах обліку.

Для кожного виду активів, як правило, визначаються декілька ситуацій, в яких здійснюється оцінка активів: оцінка при придбанні (отриманні), подальша оцінка, оцінка при вибутті, оцінка на дату балансу (на кінець звітного періоду).

Первісна оцінка основних засобів, нематеріальних активів, запасів, фінансових інвестицій здійснюється:

1) За історичною собівартістю – при придбанні за грошові кошти. Такими витратами можуть бути:

- суми, сплачені згідно з договором продавцю (підряднику);

- суми, сплачені за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням (створенням) основних засобів;

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів;

- сплачені мито, податки та інші обов'язкові платежі, пов'язані з придбанням основних засобів, що не відшкодовуються підприємству;

- винагороди, сплачені посередницьким організаціям;

- витрати із страхування ризиків, пов'язаних з доставкою;

- витрати на установлення, монтаж, настройку (наприклад, основних засобів) тощо.

Слід зазначити, що витрати на відсотки за кредит також можуть включатися до первісної вартості об'єкта основних засобів, який було придбано повністю або частково за рахунок такого кредиту, якщо такий об’єкт можна визнати як кваліфікований.

Кваліфікований актив – це актив, який обов’язково потребує суттєвого періоду часу для підготовки його до використання за призначенням чи реалізації. Наприклад, актив «незавершене виробництво продукції з тривалим (суттєвим) операційним циклом» – виробництво вина, коньяку, що потребує кілька років (місяців) технологічної витримки.

2) За справедливою вартістю з урахуванням інших витрат, які безпосередньо пов’язані із придбанням та доведенням активів до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням – при отриманні: у якості внеску у статутний капітал; безкоштовному, в обмін на неподібні активи; при об’єднанні підприємств тощо.

Капітальні інвестиції, наприклад у будівництво, яке здійснюється не будівельною організацією, або процес придбання основних засобів, який займає значний час, оцінюють за сумою фактичних або нормативних витрат, пов'язаних з ними.

Первісною вартістю виготовлених запасів (а також незавершеного виробництва) є їхня виробнича собівартість. Більш детальніше це буде розкрито у наступному питанні теми.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається як актив одночасно з визнанням доходу від реалізації й оцінюється за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій (контрактній) вартості.

Довгострокова дебіторська заборгованість та зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду дебіторської заборгованості, зобов'язання.

Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті оцінюються за номіналом (готівка, гривня на рахунках), грошові кошти та грошові документи в іноземній валюті перераховуються в гривні на дату отримання за курсом НБУ.

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Подальша оцінка основних засобів, нематеріальних активів може здійснюватися: за собівартістю або за переоціненою вартістю.

Переоцінка основних і нематеріальних активів на дату балансу здійснюється, якщо їх залишкова вартість суттєво|суттєвий| відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

Найбільш поширений метод переоцінки – індексний. Переоцінюється первинна|початкова| вартість основних і нематеріальних активів і знос Індекс переоцінки розраховується за формулою:

Іпереоц.=Справедлива вартість/Балансова вартість ,

(7.1)

де Іпереоц - індекс переоцінки

Переоцінена первинна|початкова| вартість основних і нематеріальних активів визначається по формулі:

Sп_{ПЕРЕОЦ.} = Sп * І_ПЕРЕОЦ,

(7.2)

де - переоцінена первинна|початкова| вартість основних і нематеріальних активів;

- первинна|початкова| вартість основних і нематеріальних активів до переоцінки.

Переоцінена сума зносу основних і нематеріальних активів визначається по формулі:

знос_ПЕРЕОЦ= знос* Іпереоц

(7.3)

де знос_ПЕРЕОЦ - переоцінена сума накопиченого зносу основних і нематеріальних активів.

Первісна вартість основних засобів та нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке приводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від його використання.

На дату балансу основні засоби та нематеріальні активи оцінюються за балансовою вартістю, яка визначається як різниця між первісною або переоціненою вартістю та сумою нарахованої амортизації. Амортизація може нараховуватися п’ятьма методами: прямолінійним, зменшуваного залишку, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивним, виробничим.

Відрізняються методичні підходи до подальшої оцінки балансової вартості фінансових інвестицій, які дають право власності та інвестицій у боргові цінні папери.

Методи оцінки довгострокових фінансових інвестицій, які дають право власності (далі — капітальні), залежать від впливу інвестора на підприємство, акції якого він придбав. Довгострокові інвестиції в цінні папери підприємства, на яке інвестор не має суттєвого впливу, оцінюють за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю, визначеною на основі інвестиційного портфеля. Неринкові цінні папери оцінюють за їхньою собівартістю протягом періоду їх утримання.

Якщо інвестор має суттєвий вплив на об'єкт інвестування (асоційоване підприємство), то облік довгострокових фінансових інвестицій здійснюється або за собівартістю, або за методом участі в капіталі.

Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яку спочатку оцінюють за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Балансова вартість інвестиції зменшується на суму отриманих дивідендів.

Інвестиції в підприємства, над якими інвестор здійснює контроль обліковуються або за собівартістю або за методом участі в капіталі.

Інвестиції в боргові цінні папери оцінюють в обліку за собівартістю їх придбання. Якщо інвестиції (наприклад, в облігації) мають довгостроковий характер, то різниця між вартістю їх придбання та погашення (дисконт або премія) має амортизуватися з моменту придбання до закінчення строку їхньої дії. Балансова вартість таких довгострокових фінансових інвестицій дорівнює дисконтованій вартості їх погашення в майбутньому.

Фінансову інвестицію оцінюють за методом собівартості, якщо інвестиція придбана та утримується тільки для продажу.

Запаси відбиваються у звітності за найменшою з двох оцінок: первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва і реалізацію.

Запаси відбиваються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилася або вони зіпсовані, застаріли|старіли|, або іншим чином втратили первинну очікувану|сподівану| економічну вигоду.

При вибутті (відпустці|відпуску| запасів у виробництво, продаж, тощо) оцінка запасів здійснюється за одним з наступних|слідуючих| методів:

1) Ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2) Середньозваженої| собівартості;

3) Собівартості перших за часом надходження|вступи| запасів (ФІФО);

4) Нормативних витрат|затрат|;

5) Ціни продажу.

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення і однакові умови використання, застосовується тільки|лише| один з|із| наведених методів.

1) Метод ідентифікованої собівартостівідповідної одиниці запасів.

Запаси, що відпускаються, і послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також, запаси, що не замінюють один одного, оцінюються|оцінюють| за ідентифікованою собівартістю. Конкретна ідентифікація означає, що облік|урахування| витрат і розрахунок собівартості здійснюється за кожною одиницею запасів.

2) Метод середньозваженої собівартості.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться|виробляє| за кожною одиницею запасів.

Середньозважена ціна запасів визначається за формулою:

(7.4)

де Сп З - вартості залишку|остачі| запасів на початок звітного місяця;

Об-т_Дт З поч.пер. - вартість отриманих|одержувати| у звітному місяці запасів;

к-ть З поч.пер. - кількість запасів на початок звітного місяця;

к-ть отриманих З за пер. - кількість запасів отриманих|одержувати| у звітному місяці

Собівартість запасів, що вибивають, за даним методом визначається за формулою:

середньозважена ціна * кількість запасів, що вибули

(7.5)

Собівартість залишку|остачі| запасів визначається за формулою:

середньозважена ціна * кількість залишків запасів

(7.6)

3) Метод ФІФО.

4) Метод нормативних витрат.

Оцінка за нормативними витратами полягає в застосуванні|вживанні| норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених|установлених| підприємством з урахуванням|з врахуванням| нормальних рівнів використання запасів, виробничих потужностей і цін, що діють. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм витрат, ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися і переглядатися|передивлятися|.

5) Оцінка за цінами продажузаснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торгової націнки товарів. Даний метод можуть застосовувати підприємства, що мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки.

Собівартість реалізованих товарів визначається за формулою:

(7.7)

Сума торгової|торгівельної| націнки на реалізовані товари визначається за формулою:

(7.8)

Середній відсоток|процент| торгової|торгівельної| націнки визначається за формулою:

(7.9)

Об-т_К-т рах. 285 - торгові націнки у продажній вартості отриманих у звітному місяці товарів;

Об-т_Д-т рах.282 - продажна вартість отриманих у звітному місяці товарів.

7.3. Калькулювання в системі бухгалтерського обліку

Облік витрат і калькулювання, як єдиний процес, складається з двох взаємопов’язаних етапів: І етап – організація аналітичного обліку витрат і розподілу витрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; ІІ етап – калькулювання.

Калькулювання– процес визначення собівартості певного об'єкту витрат.

Об'єкт обліку|урахування| витрат|затрат|:

- сегменти діяльності підприємства, які вимагають вимірювання|виміру| пов'язаних з ними витрат|затрат| (окремі цехи, виробництва, стадії виробництва, переділи);

Об'єкт калькуляції (витрат) – окремі види виробленої продукції, види виконуваних робіт і послуг, що надаються.

Залежно від характеру зв'язку витрат з певним об'єктом вони діляться на прямі і непрямі.

Прямі витрати – витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно доцільним шляхом.

Непрямі витрати – витрати, які не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно доцільним шляхом і розподіляються згідно вибраній базі (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Прямі і непрямі витрати|затрати| для різних об'єктів витрат|затрат|

Змінні витрати – витрати, які змінюються прямо пропорційно зміні об'єму діяльності (або іншого чинника витрат).

Постійні витрати– витрати, які залишаються постійними у разі зміни об'єму діяльності (або іншого чинника витрат)

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності.

Нормальна потужність - очікуваний середній об'єм діяльності, який може бути досягнутий в умовах звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Порядок|лад| формування виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) визначається П(С)БО 16 "Витрати" та наведено|уявляти| на рис. 7.2.

Рис. 7.2. Порядок|лад| формування виробничої собівартості

продукції (робіт, послуг)

Підходи до розподілу загальновиробничих витрат відбиті на

рис. 7.3.

Склад собівартості реалізованої готової продукції (робіт, послуг) визначено П(С)БО 16 "Витрати" та відображено на рис. 7.4.

У вітчизняній та зарубіжній практиці фінансового та управлінського обліку утворились і використовуються більше десятка методів калькулювання і обліку витрат.

Найбільш поширені методи калькулювання виробничих затрат та їх коротку характеристику наведено в табл. 7.1.

Загальновиробничі витрати (рах. 91)

Змінні	Постійні
Непрямі витрати на виробництво, які змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва	Непрямі витрати на виробництво, які залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва
Розподіл	Розподіл
Пропорційно базі розподілу при фактичній потужності звітного періоду	Пропорційно базі розподілу при нормальній виробничій потужності

	Розподілені	Нерозподілені
	Собівартість \|виробляти\| виробленої продукції (рах.23"Виробництво")	Собівартість реалізованої продукції в періоді виникнення (рах. 90"Собівартість реалізації")

Рис. 7.3. Підходи до розподілу загальновиробничих витрат

Рис. 7.4 Склад собівартості реалізованої готової продукції (робіт, послуг)

Таблиця 7.1

Найбільш поширені методи калькулювання

Метод калькулювання	Коротка характеристика методу
Позамовний метод	Застосовується при різноманітній діяльності підприємства. Затрати “збираються” за конкретними замовленнями, партіями або договорами, що відрізняються один від одного
Попроцесний метод	Витрати обліковують за кожним процесом (переділом, цехом), передають з переділу на переділ, і на останньому калькулюють собівартість готової продукції. Застосовується при масовому виробництві однорідної продукції (наприклад, у харчовій промисловості). Середні затрати на одиницю продукції визначаються діленням загальної суми затрат на кількість виробленої продукції
Нормативний метод	Затрати обліковуються за встановленими нормативами, а собівартість продукції калькулюється ще на стадії планування виробництва. Метод дозволяє вести точний аналітичний облік і за відхиленнями фактичних затрат від нормативних контролювати загальну собівартість продукції
Фактичний метод	“Збирається” сума фактично понесених затрат
Змішаний метод	Прямі затрати обліковують за фактичними даними, а накладні – за середнім коефіцієнтом розподілу
Метод «директ – костинг»	Затрати поділяються щодо обсягу виробництва на постійні та змінні, а до собівартості виробленої продукції включаються тільки змінні виробничі затрати. Застосовується на підприємствах залізничного транспорту, у масложировому виробництві тощо
Метод «стандарт – костинг»	Планові затрати обліковуються на підставі системи існуючих стандартів. Аналітичний облік затрат за об'єктами не передбачається. Метод має “західне” походження
Метод «поглинутих» затрат	Загальні виробничі затрати відносяться на собівартість виробленої продукції та пропорційно розподіляються між реалізованою продукцією і продукцією, яка поки що перебуває на складі підприємства

Контрольні питання:

1. Дайте визначення понять "оцінка" та "калькуляція", порівняйте їх.

2. Які методи (основи) оцінки передбачені в МСБО? Коротко охарактеризуйте їх.

3. Який зміст оцінки за історичною собівартістю?

4. Наведіть приклади поєднання різних методів оцінки, які передбачені стандартами обліку.

5. Розкрийте зміст поняття первісна вартість активу (на прикладі основних засобів).

6. Що таке "справедлива вартість"? Наведіть приклади ситуацій, коли використовується такий спосіб оцінки?

7. Як здійснюється оцінка основних засобів та нематеріальних активів у процесі їх використання?

8. Які варіанти оцінки фінансових інвестицій і в яких випадках використовуються?

9. Як оцінюють різні види виробничих запасів?

10. Який зміст поняття "чиста вартість реалізації"?

11. Які є методи калькулювання собівартості виробництва продукції? В яких випадках вони використовуються?

Рекомендована література:

1. П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87.

2. П(С) БО 7 "Основні засоби|кошти|", наказ|наказ-інструкцію| Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.

3. П(С) БО 8 "Нематеріальні активи", наказ|наказ-інструкцію| Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242.

4. П(С)БО 9 "Запаси", наказ|наказ-інструкція| Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. №246.

5. П(С) БО 10 "Дебіторська заборгованість"|дохо, наказ|наказ-інструкція| Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. № 237.

6. П(С) БО 11 "Зобов’язання"|дохо, наказ|наказ-інструкція| Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. №20.

7. П(С) БО 12 "Фінансові інвестиції"|дохо, наказ|наказ-інструкція| Міністерства фінансів України від 26.04.2000г. № 91.

8. П(С) БО 14 "Оренда", наказ|наказ-інструкція| Міністерства фінансів України від 28.07.2000р. №181.

9. П(С)БО 15 "Дохід|доход|", наказ|наказ-інструкція| Міністерства фінансів України від 29.11.99 р. № 290.

10. П(С)БО 16 "Витрати", наказ|наказ-інструкцію| Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318.

11. П(С) БО 21 "Вплив змін валютних курсів"|дохо, наказ|наказ-інструкція| Міністерства фінансів України від 10.08.2000р. № 193.

12. Теорія бухгалтерського обліку: підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб. / Бутинець Ф.Ф., Житомир: РУТА, 2000. – 638с.

13. Теорія бухгалтерського обліку: підручник / Білуха М.Т. - К.: Вид-во Київського держ. торгівельно-економічного ун-ту, 2000. – 692с.

14. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: Знання, 2004. – 447 с.

ТЕМА 8. ПРИНЦИПИ ОБЛІКУ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСІВ

8.1. Методологічні засади обліку господарських процесів

8.2. Облік процесу постачання

8.3. Облік процесу виробництва

8.4. Облік процесу реалізації

8.5. Облік фінансових результатів

8.1. Методологічні засади обліку господарських процесів

Господарська діяльність підприємства пов'язана з використанням коштів, матеріальних і нематеріальних засобів, які постійно перебувають у безперервному русі, кругообігу. Кругообіг засобів здійснюється через господарські процеси. Вони є найважливішим об'єктом бухгалтерського обліку і відображають господарську діяльність кожного підприємства. Під господарським процесом розуміють сукупність однорідних операцій, спрямованих на виконання певного господарського завдання. Господарські процеси або процеси операційного циклу (постачання (придбання), виробництво, реалізація збут) відображають процес кругообігу капіталу, спричинений функціонуванням товарно-грошових відносин.

Вперше ідею відображення кругообігу вартостей засобів обґрунтував французький економіст Франсуа Кене (1694—1774) у розробленій ним "Економічній таблиці кругообігу капіталу" (рис. 8.1).

Економічний зміст кожної стадії кругообігу капіталу відображається у системному бухгалтерському обліку за допомогою рахунків. Процес постачання пов'язаний з використанням рахунків бухгалтерського обліку грошових коштів, розрахунків, засобів та предметів праці. Процес виробництва відображається на рахунках витрат виробництва і готової продукції. Процес реалізації відображається на рахунках собівартості реалізації, грошових коштів та розрахунків. Процеси операційного циклу в системі рахунків бухгалтерського обліку можна узагальнити і подати у вигляді схеми рис. 8.2.

Рис. 8.1. Кругообіг вартостей засобів Ф.Кене

Рис. 8.2. Схема процесів операційного циклу у системі рахунків бухгалтерського обліку

Кожен господарський процес (постачання, виробництво, реалізація) має цільовий характер та економічну доцільність. Мета процесу постачання — забезпечення підприємства необхідними ресурсами; виробництва — використання факторів виробництва з метою отримання продукції; реалізації — збут продукції та отримання прибутку. У кожному господарському процесі, як і в операційному циклі в цілому, необхідно прагнути забезпечити економічну ефективність.

На таких загальнометодологічних засадах ґрунтується облік основних господарських процесів і фінансових результатів підприємства. Розуміння та дотримання їх дає можливість отримати для потреб оперативного управління та контролю своєчасну і якісну інформацію про кількісні та якісні показники господарських процесів і операційного циклу в цілому.

8.2. Облік процесу постачання

Процес постачання є невід'ємною складовою кругообігу капіталу підприємства і полягає в забезпеченні підприємства необхідними для його діяльності засобами — сировиною та матеріалами, паливом і запасними частинами, іншими матеріальними цінностями відповідно до укладених угод і договорів щодо матеріально-технічного забезпечення підприємства. Підприємство купує матеріальні цінності й сплачує їхню вартість. Крім того, воно сплачує вартість витрат за доставку матеріальних цінностей на підприємство, витрати зі страхування, транспортування, розвантаження тощо. Таким чином, фактична вартість придбаних матеріальних цінностей складається з купівельної вартості та транспортно-заготівельних витрат.

Основними завданнями бухгалтерського обліку придбання матеріальних цінностей є:

- правильне і своєчасне встановлення обсягів закупівлі;

- облік надходження матеріальних цінностей на підприємство;

- облік розрахунків з постачальниками за придбані засоби та підрядниками за транспортно-заготівельні витрати;

- визначення фактичної собівартості закуплених матеріальних ресурсів.

У результаті виконання цих завдань засобами бухгалтерського обліку формуються показники, необхідні для управління підприємством, а саме:

- кількість придбаних матеріальних ресурсів за номенклатурою;

- обсяг і структура придбаних матеріальних ресурсів;

- сума транспортно-заготівельних та інших витрат;

- оплата вартості придбання і транспортно-заготівельних витрат;

- загальна вартість (фактична собівартість) придбаних ресурсів.

До виробничих запасів з метою обліку відносять предмети праці, що призначені для обробки, переробки, використання у виробництві та для господарських потреб протягом операційного циклу. До них належать: сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, тара і тарні матеріали, будівельні матеріали, запасні частини, інші матеріали. До запасів також відносять малоцінні та швидкозношувані предмети, товари та ін.

Сутність господарського процесу, облікові завдання, необхідні для його відображення визначають модель бухгалтерського обліку процесу постачання (придбання) та необхідні рахунки бухгалтерського обліку. Схематично це має такий вигляд (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Схема відображення у бухгалтерському обліку процесу постачання (придбання)

Для обліку процесу постачання використовують систему синтетичних та аналітичних рахунків. Операції з придбання матеріальних цінностей обліковують безпосередньо на рахунках обліку запасів: 20 "Виробничі запаси", 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети", 28 "Товари" та ін. Облік розрахунків з постачальниками за отримані від них матеріальні цінності та іншими організаціями за надані послуги (транспортно-експедиторські, страхування тощо) здійснюють на рахунках: 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", 62 "Короткострокові векселі видані" та ін. Одночасно з придбанням матеріальних цінностей відображають суму сплачених податків (податок на додану вартість, акцизний збір тощо) на рахунку 64 "Розрахунки за податками й платежами". Оплату розрахунково-платіжних документів постачальників відображають на рахунках: 30 "Каса", 31 "Рахунки в банках", 33 "Інші кошти", 60 "Короткострокові позики" та ін.

Інформацію про кількість і вартість окремих видів придбаних матеріальних цінностей, а також розрахунки за них отримують за даними аналітичних рахунків, які відкривають до відповідних синтетичних рахунків.

Основними документами, якими оформлюють процес придбання матеріальних засобів, є: договір купівлі-продажу, рахунок (рахунок-фактура), накладна, товарно-транспортна накладна, прибутковий ордер, дорученість, платіжне доручення, виписка банку та ін.

На складі підприємства здійснюється сортовий кількісний оперативно-технічний облік, який ведуть на картках або в книгах складського обліку завідувачі складом (комірники). Визнання та первинну оцінку запасів та інші питання обліку запасів в бухгалтерському обліку регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Оцінка придбаних у постачальників виробничих запасів у бухгалтерському обліку здійснюється за первинною (фактичною) собівартістю, яка складається з таких фактичних витрат:

- сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

- сум ввізного мита;

- сум непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

- транспортно-заготівельних витрат (оплата тарифів, фрахту, транспортування, страхування, вантажно-розвантажувальні роботи тощо);

- інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Облік придбаних виробничих запасів на підприємстві можна вести за фактичною собівартістю, за купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат, за обліковими цінами з виділенням відхилень.

Розглянемо більш детально особливості ведення обліку запасів за купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ).

Транспортно-заготівельні витрати включаються до собівартості придбаних запасів або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишків запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

Сума ТЗВ, яка відноситься до вибулих запасів визначається за формулою:

(8.1)

Середній відсоток|процент| торгової|торгівельної| націнки ТЗВ визначається за формулою:

(8.2)

Відомо, що поставки матеріальних цінностей відбуваються за певних умов відповідно до укладених угод чи контрактів. В умовах істотного розширення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняні підприємства стають суб'єктами дії міжнародних правил здійснення купівлі-продажу товарів. У світі діють так звані міжнародні правила ІНКОТЕРМС (у редакції 2010 p.), які регулюють обов'язки продавця та покупця щодо умов поставки, сплати вартості поставленого товару, його транспортування, страхування ризиків тощо.

Типові проведення з обліку процесу постачання наведено у табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Типові проведення з обліку процесу постачання

Дебет	Кредит
1. Придбання\|надбання\| за плату запасів господарського призначення у постачальника - платника ПДВ
20"Виробничі запаси" 21 "Поточні біологічні активи" 22 "МШП" тощо	631 "Розрахунки з\|із\| вітчизняними постачальниками"
641"Розрахунки по податках"
2.Додаткові витрати, пов'язані з придбанням запасів: транспортування запасів, використовуваних в господарській діяльності, до складу підприємства, страхування майна в дорозі, сума нарахованого мита, митних зборів
20"Виробничі запаси" 21 "Поточні біологічні активи" 22 "МШП" тощо	631 "Розрахунки з\|із\| вітчизняними постачальниками" або 655 "По страхуванню майна" або 685"Розрахунки з іншими кредиторами"
641"Розрахунки по податках"
3. Погашена \|готівковими\| \|заборгованість постачальникові
631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками"	301 "Каса в національній валюті" 311 "Поточні рахунки в національній валюті"

8.3. Облік процесу виробництва

Важливим у кругообігу капіталу є процес виробництва, який являє собою сукупність операцій з виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг. Він здійснюється в результаті взаємодії факторів виробництва: засобів праці, предметів праці й живої праці. Це зумовлює відповідні витрати підприємства на виробництво продукції: витрати сировини і матеріалів на виготовлення продукту, амортизації засобів праці зайнятих у виробництві, заробітної плати, нарахованої працівникам, та інші витрати, пов'язані з організацією та управлінням процесом виробництва. Всі витрати, пов'язані з виробництвом, у сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Отже, процес виробництва — це процес реалізації затрат, результатом якого є продукція (роботи, послуги).

Бухгалтерський облік має на меті: здійснення обліку затрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів на виробництво продукції; визначення обсягів (кількості) отриманої продукції (виконаних робіт, наданих послуг); розрахунок витрат на продукцію, виробництво якої не завершено (незавершене, виробництво); розрахунок вартості (собівартості) готової продукції та калькулювання собівартості одиниці продукції.

Синтетичний облік процесу виробництва здійснюють на таких рахунках: 23 "Виробництво", 24 "Брак у виробництві", 25 "Напівфабрикати", 26 "Готова продукція", 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва", 39 "Витрати майбутніх періодів", рахунки класу 9 "Витрати діяльності".

Аналітичний облік ведуть у розрізі синтетичних рахунків за конкретними видами продукції, виконаних робіт, наданих послуг та статтями витрат, перелік і склад яких встановлюється підприємством.

Незавершеним виробництвомвважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всі стадії, фази виробництва, передбачені технологічним процесом.

Для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) в бухгалтерському обліку призначений рахунок 23 "Виробництво" (активний):

за Дебетом обліковуються прямі матеріальні, трудові і інші прямі витрати, а також розподілені загальновиробничі витрати і втрати від браку|шлюбу| продукції (робіт, послуг) по технологічних причинах;

за Кредитом обліковується вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у Дт рахунків|лічби| 26 "Готова продукція", 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва"), вартість виконаних робіт і послуг (у Дт рахунку|лічби| 903 "Собівартість реалізованих робіт, послуг"), собівартість виготовлених у допоміжних виробництвах виробів, робіт, послуг (інструменту, енергії і ін.)

Оскільки протягом місяця одержану з виробництва готову продукцію оприбутковують на склад, як правило, за плановою собівартістю, то лише наприкінці місяця визначають фактичну собівартість, після складання звітної калькуляції. Тобто відбувається певне коригування планової собівартості до рівня фактичної.

Залишок (сальдо) за рахунком 23 "Виробництво" може бути лише дебетовим і означатиме витрати, що відносяться до незавершеного виробництва, обсяг і вартість якого визначають за даними інвентаризації. Ця сума і відображається в балансі у статті "Незавершене виробництво".

Основними первинними документами при відображенні витрат є: вимоги-накладні, накладні, наряди на виконання робіт, табелі, прибуткові ордери, рахунки-фактури, авансові звіти, видаткові касові ордери, довідки бухгалтерії, відомості розподілу витрат, акти прийому виконаних робіт та ін.

Основні бухгалтерські проведення з обліку процесу виробництва наведено у табл. 8.2.

Таблиця 8.2

Основні бухгалтерські проведення з обліку процесу виробництва

Дебет	Кредит
1. Відбиті витрати на виробництво продукції, робіт, послуг: прямі матеріальні, трудові, інші прямі витрати
23 "Виробництво"	20"Виробничі запаси" 22 "МШП" 13 "Знос необоротних активів" 65 "Розрахунки по страхуванню" 66 "Розрахунки за виплатами працівникам" і ін.
2. Списана сума змінних і розподілених постійних загальновиробничих витрат
23 "Виробництво"	91 "Загальновиробничі витрати"
3. Списана сума нерозподілених постійних загальновиробничих витрат
90 "Собівартість реалізації"	91 "Загальновиробничі витрати"
4. Здана\|складати\| на склад готова продукція
26 "Готова продукція"	23 "Виробництво"

8.4. Облік процесу реалізації

Завершальним етапом кругообігу капіталу підприємства є процес реалізації, який здійснюється на основі угод про поставку виробленої підприємством продукції. Процес реалізації — це сукупність операцій з продажу готової продукції споживачам. Процес тісно пов'язаний з кінцевими результатами діяльності підприємства — прибутком і його розподілом відповідно до планів відтворення.

Обліковими завданнями реалізації готової продукції, робіт і послуг є:

- забезпечення інформації про обсяг і структуру реалізованої підприємством продукції (робіт і послуг);

- облік і контроль виконання договірних зобов'язань щодо поставки товарної продукції;

- облік нарахування та сплати належних до обсягу реалізації податків та зборів;

- визначення ціни реалізації та фінансових результатів як у цілому за підприємством, так і за окремими видами продукції, робіт і послуг.

Процес реалізації, пов'язаний, з одного боку, з відвантаженням виробником готової продукції та передачі її покупцеві, а з іншого — з одержанням грошових коштів та їх еквівалентів і їх зарахуванням на рахунки продавця. Виконуючи облікові завдання, використовують натуральні та грошові показники.

Обсяг реалізованої продукції має дві оцінки: фактичну собівартість реалізованої продукції і ціну реалізації (продажна вартість) продукції. Їх порівняння дає змогу визначити фінансовий результат реалізації: прибуток чи збиток. Якщо ціна реалізації (продажна вартість) реалізованої продукції вища фактичної собівартості реалізованої продукції, операція прибуткова, якщо навпаки — збиткова.

Облік процесу реалізації здійснюється за допомогою системи рахунків бухгалтерського обліку: 26 "Готова продукція", 90 "Собівартість реалізації", 70 "Доходи від реалізації", 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками", 37 "Розрахунки з різними дебіторами", 64 "Розрахунки за податками й платежами", 79 "Фінансові результати" та ін.

Для узагальнення інформації про наявність, рух готової продукції Планом рахунків передбачений рахунок 26 "Готова продукція" (активний):

за Дебетом обліковується надходження|вступ| готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю або за нормативною вартістю;

за Кредитом обліковується вибуття готової продукції унаслідок|внаслідок| продажу, безкоштовної передачі і ін.

Аналітичний облік готової продукції ведеться по її видах, а, у разі потреби, по матеріально відповідальних особах, найменуваннях, місцях зберігання і так далі.

Для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг призначений рахунок 90 "Собівартість реалізації" (активний):

за Дебетом обліковується виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг за звітний період; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових|торгівельних| націнок);

за Кредитом – їх списання в порядку закриття на субрахунок 791 "Результат основної діяльності" рахунку|лічби| 79 "Фінансові результати".

Для узагальнення інформації про доходи від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг, доходів від страхової діяльності, а також суми знижок, наданих покупцям, і про інші вирахування з доходу призначений рахунок 70"Доходів від реалізації" (пасивний):

за Кредитом обліковується збільшення (отримання|здобуття|) доходу;

за Дебетом – належна сума непрямих податків (ПДВ, акцизного збору|збирання| і інших, передбачених законодавством); списання в порядку закриття на субрахунок 791 "Результат основної діяльності" рахунку|лічби| 79 "Фінансові результати".

Критерії визнання доходу від реалізації продукції (товарів) визначено П(С)БО 15 "Дохід":

– покупцеві передані|передавати| ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар і інші активи);

– покупець надалі здійснює контроль і управління за продукцією (товарами і іншими активами);

– сума доходу може бути достовірно визначена;

– є|наявний| упевненість, що в результаті|унаслідок| операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства;

– витрати, пов'язані з операцією реалізації, можуть бути достовірно визначені;

Критерії визнання|зізнання| доходу від реалізації послуг (робіт):

– можливість|спроможність| достовірної оцінки доходу;

– вірогідність|ймовірність| надходження|вступу| економічних вигод від надання послуг;

– можливість|спроможність| достовірно оцінити|оцінювати| витрати, понесені для надання послуг і необхідні для їх завершення.

Собівартість реалізованої готової продукції визначається за методами оцінки вибуття запасів.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включають до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат — 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності".

Наприкінці місяця (звітного періоду) рахунки доходів і витрат закриваються списанням їх даних на фінансові результати. При цьому на суму одержаних чистих доходів дебетують рахунок 70 "Доходи від реалізації" і кредитують рахунок 79 "Фінансові результати", а на суму понесених витрат дебетують рахунок 79 "Фінансові результати" і кредитують рахунок 90 "Собівартість реалізації". Отже, рахунок 79 "Фінансові результати" є номінальним, за кредитом якого відображають суму чистих доходів від реалізації продукції, а за дебетом — фактичну собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт і послуг та адміністративні витрати, витрати на збут, інші витрати операційної діяльності. Порівнюючи одержані доходи та понесені витрати визначають фінансовий результат: прибуток або збиток. Наприкінці звітного періоду (місяця, кварталу) сальдо рахунка 79 "Фінансові результати" переносять на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" і рахунок 79 "Фінансові результати" при цьому закривають.

Після відвантаження готової продукції, товарів покупцеві, передачі виконаних робіт і послуг замовнику процес реалізації переміщується у сферу розрахунків. У момент реалізації продавець передає покупцеві необхідну супровідну документацію та розрахункові документи. У рахунках, рахунках-фактурах, які виставляються покупцям і замовникам поряд із сумою за товар вказують окремим рядком податок (акцизний збір, податок на додану вартість тощо) або знижку.

Основні бухгалтерські проведення з обліку процесу реалізації наведено у табл. 8.3.

Таблиця 8.3

Основні бухгалтерські проведення з обліку процесу реалізації

Дебет	Кредит
1. Реалізація готової продукції
на суму доходу від реалізації, у т.ч. ПДВ
31 "Рахунки\|лічба\| у банках" 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками"	701 "Дохід від реалізації готової продукції"
на суму податкового зобов’язання\|та\| по ПДВ
701 "Дохід від реалізації готової продукції"	641"Розрахунки за податками"
на суму собівартості реалізованої готової продукції
901 "Собівартість реалізованої готової продукції"	26 Готова продукція"

Продовження табл. 8.3

Дебет	Кредит
2. Відображена реалізація товарів
списання собівартості реалізованих товарів при обліку товарів за купувальними цінами
902 "Собівартість реалізованих товарів"	281 “Товари на складі” 282 “Товари в торгівлі”
списання суми торгової націнки, яка відноситься до реалізованих товарів (методом "сторно"), якщо обліковою ціною є ціна реалізації
282 “Товари в торгівлі”	285"Торгова націнка"
відображено дохід від реалізації товарів (у т.ч. ПДВ)
301 "Каса в національній валюті"	702 "Дохід від реалізації товарів"
відображена сума податкового зобов'язання за ПДВ
702 "Дохід від реалізації товарів"	641"Розрахунки за податками"
3. Надані послуги (виконані роботи)
відображено дохід\|доход\| від надання послуг (виконання робіт)
31 "Рахунки\|лічба\| у банках" 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками"	703 "Дохід від реалізації робіт і послуг"
на суму податкового зобов'язання \|та\| по ПДВ
703 "Дохід від реалізації робіт і послуг"	641"Розрахунки за податками"
на суму собівартості наданих послуг, виконаних робіт
903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг"	23 "Виробництво"

8.5. Облік фінансових результатів

Фінансовий результат діяльності підприємства характеризується показником прибутку або збитку. Отримання прибутку є основною метою будь-якої комерційної підприємницької діяльності. Від розміру отриманого прибутку залежать формування власного капіталу, виконання зобов'язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства. Прибуток, як головний показник ефективності діяльності підприємства, виступає і як критерій визначення рівня виплат дивідендів, і як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати, винагороди адміністрації тощо.

На рис. 8.4 приведені тлумачення термінів "доходи", "витрати", "фінансові результати" згідно П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати", а також загальний алгоритм визначення прибутку і збитку діяльності підприємства.

		Збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, яке приводять до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків учасників)
Доходи

-
		Зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке приводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками)
Витрати

=

Прибуток		Перевищення доходів звітного періоду над витратами звітного періоду

або

Збиток		Перевищення витрат звітного періоду над доходами звітного періоду

Рис. 8.4. Визначення фінансового результату діяльності підприємства

Доходи, витрати і фінансовий результат діяльності підприємства визначаються наростаючим підсумком за звітний період.

Обсяг прибутку підприємство одержує від основної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій (рис. 8.5).

Завдання бухгалтерського обліку фінансових результатів полягає у визначенні кількісних і якісних параметрів фінансового результату: прибуток чи збиток; формування даних щодо фінансових результатів для потреб складання фінансової звітності й податкових декларацій; інформаційне забезпечення порядку розподілу прибутку та здійснення операцій щодо розрахунків за сумами належних до бюджету податків та обов'язкових платежів, з акціонерами та засновниками за нарахованими їм дивідендами, формування резервів власного капіталу тощо.

Для обліку і узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності і надзвичайних подій призначений рахунок 79 "Фінансові результати":

Рахунок 79 "Фінансові результати" має такі субрахунки:

– субрахунок 791 "Результат основної діяльності";

– субрахунок 792 "Результат фінансових операцій";

– субрахунок 793 "Результат іншої звичайної|звичної| діяльності";

– субрахунок 794 "Результат надзвичайних подій".

Визначення і облік|урахування| фінансового результату за видами діяльності представлені|уявляти| на рис. 8.6 – 8.9.

Рис. 8.6. Визначення і облік|урахування| фінансового результату операційної діяльності

Рис. 8.7. Визначення і облік|урахування| фінансового результату фінансової діяльності

Рис. 8.8. Визначення і облік|урахування| фінансового результату іншої звичайної|звичної| (інвестиційною) діяльності

Рис. 8.9 Визначення і облік|урахування| фінансового результату надзвичайних подій

Надзвичайна подія - подія або операція, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вони повторюватимуться періодично або в кожному наступному звітному періоді (стихійне лихо, експропріація приватного підприємства за кордоном, ухвалення нових законів і ін.).

Надзвичайні витрати- прямі втрати від надзвичайних подій (знищені активи) і витрати підприємства на вживання заходів, пов'язаних з попередженням і ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій (відшкодування стороннім працівникам і їх сім'ям; оплата робочим, зайнятим на відновних роботах, вартість використовуваних матеріалів і ін.).

Надзвичайні доходимають місце у випадку:

– відшкодування надзвичайних втрат страховими компаніям;

– благодійних|благодійних| внесків з боку інших підприємств або фізичних осіб.

Для відображення доходів, отриманих в результаті надзвичайних подій, використовується рахунок 75 "Надзвичайні доходи" (пасивний):

за Кредитом обліковується сума визнаних надзвичайних доходів;

за Дебетом – списання їх на рахунок|лічбу| 79 "Фінансовий результат".

Облік витрат, пов'язаних з надзвичайними подіями, ведеться на рахунку 99 "Надзвичайні витрати" (активний):

за Дебетом обліковується сума визнаних надзвичайних витрат;

за Кредитом - списання їх на рахунок|лічбу| 79 "Фінансовий результат".

Якщо фінансовим результатом надзвичайних подій є|з'являється| прибуток, то в дебет субрахунку 794 списується також сума податку на прибуток від надзвичайних подій.

Слід зазначити, що податок на прибуток - обов'язковий платіж до бюджету, який сплачують всі підприємства незалежно від форм власності з прибутку від господарської діяльності підприємства. Обчислення податку на прибуток здійснюється у відсотках до фактично отриманого підприємством прибутку за встановленою державою ставкою податку. Для складання податкової декларації бухгалтерія веде податковий облік. Для обліку належної за даними бухгалтерського обліку суми податку на прибуток від звичайної діяльності та надзвичайних подій ведуть рахунок 98 "Податок на прибуток". За дебетом цього рахунка відображається нарахована сума податку на прибуток, а за кредитом — включення її до фінансових результатів на рахунку 79 "Фінансові результати".

Визначений фінансовий результат за рахунком 79 "Фінансові результати" переносять на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)".

Для обліку фінансових результатів використовують рахунок 44 "Нерозподілений прибуток" (активно-пасивний):

за Кредитом обліковується збільшення прибутку від всіх видів діяльності;

за Дебетом – сума непокритого збитку і використання прибутку.

Синтетичний рахунок 44 "Нерозподілений прибуток" має субрахунки:

1) Субрахунок 441 "Прибуток нерозподілений" (пасивний), на якому ведеться облік наявності і руху чистого і нерозподіленого прибутку звітного періоду:

за Кредитом обліковується сума прибутку від всіх видів діяльності, отримана|одержувати| в звітному періоді;

за Дебетом – зменшення суми чистого прибутку в результаті|унаслідок| його розподілу або списання збитків.

Записи по цьому рахунку|лічбі| проводяться у кінці|у кінці| звітного періоду: при визначенні фінансового результату, виправленні помилок у фінансовій звітності і списанні збитків за рішенням уповноваженого органу.

2) Субрахунок 442 "Непокриті збитки" (активний) призначений для обліку руху непокритих збитків минулого року:

за Дебетом обліковується сума збитків, отриманих|одержувати| у звітному періоді;

за Кредитом – списання збитків за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового, додаткового капіталу за рішенням уповноваженого органу.

3) Субрахунок 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді":

за Дебетом обліковується розподіл прибутку між власниками (наприклад, нарахування дивідендів), відрахування у резервний капітал, виплати по облігаціях і ін.;

за Кредитом - списання частини|частки| чистого прибутку на його розподіл у поточному періоді.

За субрахунку 443 сальдо початкове і кінцеве|скінченне| дорівнює нулю|нуль-індикатору|.

Рахунок 43 "Резервний капітал" призначений для узагальнення інформації про стан і рух резервного капіталу підприємства створеного за рахунок нерозподіленого прибутку (пасивний):

за Кредитом обліковується створення|створіння| резервів;

за Дебетом – їх використання.

Аналітичний облік ведеться по видах, джерелах створення і напрямах використання.

Типові проведення з обліку фінансового результату наведено у табл. 8.4.

Таблиця 8.4

Типові проведення з обліку фінансового результату

Дебет	Кредит
1. Списаний фінансовий результат
на суму чистого прибутку
79 "Фінансові результати"	441"Прибуток нерозподілений"
на суму чистого збитку
442 "Непокриті збитки"	79 "Фінансові результати"
2. Відображено\|направлення\| використання прибутку на поповнення резервного капіталу
443 "Прибуток, використаний у звітному періоді"	43 «Резервний капітал»
3. Сума коштів резервного капіталу направлена\|спрямована\| на покриття збитку звітного періоду
43 "Резервний капітал"	442 «Непокриті збитки»

Продовження табл. 8.4

Дебет	Кредит
4. Нараховані оголошені дивіденди за рахунок нерозподіленого прибутку
443 "Прибуток, використаний у звітному періоді"	671 "Розрахунки за нарахованими дивідендами"
5. Відбита сума дивідендів по привілейованих акціях, що виплачуються за рахунок коштів\|коштів\| резервного капіталу
43 "Резервний капітал"	671 "Розрахунки за нарахованими дивідендами"
6. Відбито використання прибутку
441"Прибуток нерозподілений"	443 "Прибуток, використаний у звітному періоді"

Обліком фінансових результатів та їх розподілом і списанням завершується бухгалтерський облік господарських процесів. Прибуток є головним фінансовим показником господарської діяльності підприємства, його ефективності, прибутковості й платоспроможності. Обсяг та структуру прибутку, його формування та використання можна визначити завдяки методам бухгалтерського обліку. Показник прибутку є об'єктом всебічного економічного аналізу, зокрема факторного, для чого використовують різні економіко-статистичні методи та економіко-математичне моделювання.

Контрольні питання:

1. Обґрунтуйте значення господарських процесів як об'єкта бухгалтерського обліку.

2. Якою є економічна суть процесу постачання? Які завдання ставить перед собою облік придбання матеріальних цінностей?

3. Як здійснюють облік транспортно-заготівельних витрат?

4. Розкрийте економічну сутність процесу виробництва. Які завдання постають перед бухгалтерським обліком цього процесу?

5. У чому полягає синтетичний облік процесу виробництва?

6. Які синтетичні рахунки використовують для обліку процесу реалізації? Назвіть їх характеристики та особливості.

7. Яким чином класифікуються види діяльності підприємства?

8. Яким чином визначається і відбивається в бухгалтерському| обліку|урахуванні| фінансовий результат від різних видів діяльності?

9. Які напрямки|направлення| використання чистого прибутку можуть бути на підприємстві?

10. Чим відрізняється нерозподілений прибуток від чистого прибутку?

11. Яким чином відбиваються в бухгалтерському обліку|урахуванні| операції по визнанню|зізнанню|, використанню прибутку і резервного капіталу підприємства?

Рекомендована література:

1. П(С)БО 15 "Дохід|доход|", наказ|наказ-інструкція| Міністерства фінансів України від 29.11.99 р. № 290.

2. П(С)БО 16 "Витрати", наказ|наказ-інструкцію| Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318.

3. Теорія бухгалтерського обліку: підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб. / Бутинець Ф.Ф., Житомир: РУТА, 2000. – 638с.

4. Теорія бухгалтерського обліку: підручник / Білуха М.Т. - К.: Вид-во Київського держ. торгівельно-економічного ун-ту, 2000. – 692с.

5. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: Знання, 2004. – 447 с.

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!