НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД: ПОНЯТТЯ СКЛАД ТА СТРУКТУРА
СИСТЕМА АРХІВНИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ
Архівна система – це сукупність основоположних принципів органіазції архівної спрваи, способів технологій її ведення, що забезпечують цілісність та скоординованість функціонування архівних установ.
Архівна система є похідною від суспільно-державного ладу, політичного устарою, національно-культурних традицій держави, регулюється відповідними законодавчими актами і фукціонує в правовому полі.
Осмислення суті архівної системи дає можливість засвоїти її особливості, зіставити сильні й слабкі сторони, глибше вникнути в тенденції і перспективи розвитку архівної справи – галузі життєдіяльності суспільства, що охопляє наукові, політико-правові, культурологічні та техніко-економічні аспекти організації зберігання архівних документів та використання їх інформації. Її функціонування регулюється законодавством і має правовий характер.
За принципом побудови і характером управління архівні системи з певною мірою умовності поділяють на дві основні групи: централізовані, де управління архівною справою здійснюється єдиним державним органом на спільних засадах, і децентралізовані, що включають автономні підсистеми управління архівною справою. Однак у чистому вигляді такі системи майже не зустрічаються. Найпоширенішими є мішані системи з елементами централізму і децентралізму, міру співвідношення між якими визначають у кожному конктретному випадку.
|
|
|
Поняття “архівна система” тісно повязана з поняттями система архівних установ, під яким розуміють ієрархічно побудовану сукупність архівних установ, та мережа архівних установ – сукупність архівних установ, розташованих на певній території. Систему архівних установ України складає сукупність архіві та архівних підрозділів, що забезпечують формування Національного архівного фонду, його зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах, здійснюють управлінські, науково-дослідні та довідково-інформаційні функції в архівній справі.
Архівні установи можуть засновуватися органами влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами на будь-якій формі власності. Належність державного архіву до певного рівня системи архівних установ (районного, міського, обласного, республіканського, загальнодержавного) визначає його ранг, що відповідає рівню державного органу чи органу місцевого самоврядування, який утворив цей архів, і складу документів, що у ньому зберігаються й підлягають зберіганню. Діяльність архівних установ регулюється Законом України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” (прийнятий в грудні 1993. 2001 року до нього було внесено ряд змін і затверджено його нову редакцію), правилами, положеннями, інструкціями, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, державними стандартами та іншими нормативно-правовими актами.
|
|
|
Систему архівних установ України складають такі групи:
· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства;
· науково-дослідні установи;
· центральні державні архіви України;
· галузеві державні архіви;
· державний архів в Автономній Республіці Крим;
· місцеві державні архівні установи;
· інші місцеві архівні установи;
· архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв, бібліотек;
· архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комуальних підприємств, установ і організацій;
· архівні підрозділи обєднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній власності; архівні установи, засновані фізичними особами;
· підприємства та організації у сфері архівної справи та діловодстві.
|
|
|
ДЕРЖАВНА АРХІВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
Державна архівна служба України (Укрдержархів) – є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого забезпечує реалізацію державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, а також міжгалузеву координацію з питань, що належить до її компетенції.
Утворена відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».
Положення про Державну архівну службу України затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 407/2011 «Про затвердження Положення про Державну архівну службу України».
Укрдержархів узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції і в установленому порядку подає Міністру юстиції України пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств; розробляє цільові програми розвитку архівної справи, діловодства, СФД, у тому числі мобілізаційного та оборонного призначення, визначає заходи щодо їх виконання; здійснює контроль та методичне забезпечення архівної справи і діловодства в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.
|
|
|
До пріоритетних завдань діяльності Укрдержархіву належать:
Ø реформування архівної справи на засадах законодавства про Національний архівний фонд;
Ø розроблення пропозицій щодо вдосконалення Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», інших законодавчих актів;
Ø формування Національного архівного фонду, в тому числі поповнення його документами культурної спадщини України, що перебувають за кордоном, та документами іноземного походження, що стосуються історії України;
Ø забезпечення належних умов зберігання Національного архівного фонду;
Ø посилення впливу держави на недержавний сектор документотворення для забезпечення збереженості соціально значущих архівних документів;
Ø розроблення та виконання програм інформатизації архівної справи;
Ø організація широкого використання архівної інформації для задоволення наукових, соціальних, культурних та інших потреб громадян, суспільства, держави;
Ø організація і координація науково-дослідної та методичної роботи в галузі архівознавства, документознавства, археографії, створення і довгострокового зберігання СФД, поширення науково-технічної інформації та забезпечення впровадження досягнень науки і техніки, передового досвіду роботи із цих питань;
Ø здійснення міжнародного співробітництва в галузі архівної справи та створення СФД.
Голова Державної архівної служби – Гінзбург О. П.
Історія
· Бібліотечно-архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального Секретарства справ освітних (вересень 1917 — січень 1918)
· Бібліотечно-архівний відділ Народного міністерства освіти УНР (січень 1918 — квітень 1918)
· Архівно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв і національної культури Міністерства народної освіти (квітень 1918 — лютий 1919)
· Архівно-бібліотечна секція Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва та старовини (лютий-липень 1919)
· Головне архівне управління Позашкільного відділу Народного комісаріату освіти УСРР (липень 1919—1920)
· Архівна секція Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини (1920—1921)
· Головне архівне управління при Народному комісаріаті освіти (Головархів УСРР) (1921—1923)
· Центральне архівне управління при Всеукраїнському виконавчому комітеті (Укрцентрархів) (1923—1938)
· Архівне управління Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР (1938—1940)
· Архівний відділ Народного комісаріату внутрішніх справ (червень 1941)
· Управління державними архівами Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР (1947—1960)
· Архівне управління при Раді Міністрів УРСР (1960—974)
· Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР (1974—1991)
· Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (1992—1999)
· Головне архівне управління України (березень-грудень 1999)
· Державний комітет архівів України (1999—2010)
· Державна архівна служба України (з грудня 2010)
НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД: ПОНЯТТЯ СКЛАД ТА СТРУКТУРА
Під поняттям національний архівний фонд України розуміють сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації.
НАФ є надбанням української нації, складовою частиною вітчизняної й світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізацій прав та законних інтересів кожної людини.
До Національного архівного фонду відносять архівні документи незалежно від їх виду, місця і часу створення, виду матеріального носія інформації, та форм власності на них. Для внесення архівних документів до НАФ проводиться відповідна експертиза та державна реєстрація.
В складі НАФ виокремлюють три основні групи документів:
а) документальні комплекси, що утворилися в різні історичні періоди на теренах сучасної України у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ, підприємств усіх форм власності, окремих осіб, та зберігаються на території України;
б) документи українського походження, що утворилися за межами України як результат діяльності української політичної та трудової еміграції, українських військових, культурно-освітніх і наукових установ, громадських об’єднань та окремих осіб і передані у власність України чи її громадян у порядку їх реституції, на підставі дарування або зберігання за межами України і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну (в оригіналах або копіях);
в) документи іноземного походження, що утворилися на теренах інших держав і, за різних обставин опинившись на території України, стали невід’ємною частиною національної історико-культурної спадщини.
Серед документів кожної з цих груп є такі, що мають особливе значення та унікальний характер. Тому чільне місце у складі НАФ належить особливо цінним і унікальним документам.
До особливо цінних належать архівні документи, що містять інформацію про найважливіші події, факти і явища в житті суспільства, не втрачають значення для економіки, культури, науки, духовного життя, міжнародних відносин, екології, державного управління, оборони і є неповторними з погляду їх юридичного значення і автографічності. До особливо цінних можуть бути віднесені як окремі документи чи справи, так і групи документів, справ і навіть окремі архівні фонди.
Унікальні документи НАФ становлять виняткову культурну цінність, мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу, визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину. Для унікальних документів передбачено особливу форму обліку – облік у Державному реєстрі національного культурного надбання. До унікальних документів НАФ можуть бути віднесені акти органів місцевої влади, органів місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ та підприємств усіх форм власності, окремих осіб, інші письмові та графічні матеріали, кінофотофонодокументи, записи фольклорних творів, рідкісні друковані видання, які виникли в різні історичні періоди на території сучасної України та поза її межами.
З’ясування цінності документів НАФ і віднесення їх до унікальних відбувається з урахуванням таких критеріїв: статус і значення фондоутворююча; походження, авторство документів та час створення документів; цінність інформації, відображеної в документах; юридична сила документів та їх оригінальність; наявність художніх або палеографічних особливостей документів. Регламентується визнання унікальності документів „Положенням про віднесення документів Національного архівного фонду до унікальних, внесення їх до Державного реєстру національного культурного надбання, а також їх зберігання”.
З особливо цінних і унікальних документів, незалежно від форми власності, так само, як і особливо цінних документів, в обов’язковому порядку створюють страхові копії, які зберігають окремо від оригіналів.
Державні архівні установи зобов’язані надавати юридичним особам і громадянам, які є власниками унікальних документів, допомогу у виготовленні таких копій, що надалі перебувають на державному зберіганні і можуть бути надані у користування лише з дозволу власника оригіналу. Одночасно зі страховими копіями, які є недоторканими, виготовляються копії фонду користування.
Станом на 1 січня 2002 р. НАФ України налічував 60 млн.од., СТАН НА 2004 р.в тому числі в системі Держкомархіву було зосереджено 52, 1 млн. справ, серед яких документів науково-технічної документації – 639 тис., кіно документів – 69, 9 тис., фотодокументів – понад 1 млн. фонодокументів – понад 31, 6 тис. од. Документи НАФ зберігають не лише державні установи системи Держкомархіву, а й „архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв та бібліотек”, де у зв’язку зі специфікою їх комплектування відклалися безцінні документи колекційного рівня.
Найбагатшими серед них є фонди Інституту рукопису НБУВ, де зібрано близько 437 тис. од.зб. Тут зосереджено особові архівні фонди видатних учених-просвітників ХІХ – ХХ ст.: М. Максимовича, В. Антоновича, В. Вернадського, Д. Яворницького, В. Хвойки, автографи Тараса Шевченка, Марко Вовчок та ін.
Важливою складовою частиною НАФ є Архівний фонд Національного академії наук України (загалом близько 1 млн. 100 тис. справ документів з паперовими носіями), документи якого зберігаються в архіві Президії НАН України, Інституті рукопису та Інституті архівознавства НБУВ.
Понад 100 тис. од. важливих документів, згрупованих у 218 фондів і колекцій, зберігає відділ рукописів ЛНБ імені В. Стефаника. Це кириличні, латинські, польські рукописи (ХІІІ-ХХ ст.); особові фонди членів „Руської трійці” – М.Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького.
Закон України „Про Національний архівний фонд та архівні установи” (ст.32) визнає за музеями, так само як за бібліотеками, право постійно зберігати архівні документи, нагромаджені у музейних фондосховищах, а також поповнювати свої фонди і колекції профільними документами. Документи НАФ, які зберігаються у музеях, зосереджені у складі: а) основних фондів; б)музеїв архівів; в) поточного діловодства (облікова документація).
Важливою державною проблемою залишається поповнення НАФ документами культурної спадщини України, що перебувають за кордоном. Лише в архівосховищах Російської Федерації (Російський державний архів давніх актів, Російський державний історичний архів та ін.) зосереджено величезні масиви документів з історії України. Централізований облік документів „архівної україніки” здійснює Держкомархів. Ці документи як складова частина НАФ підлягають поверненню в Україну у вигляді оригіналів або копій відповідно до міжнародних угод, внаслідок дарування, чи придбання.
Отже, документи НАФ України, склад якого представлено документами, що повноцінно відбивають всі напрями життєдіяльності суспільства, зберігаються в державних архівних установах та приватних колекціях і перебувають під охороною держави. Облік, збереження і використання цього вельми цінного для держави інформаційного масиву є основними завданнями архівних установ України.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 35; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!