Право власності. Право спільної власності
Право власності— це сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.
Право володіння— фактичне панування над річчю, ставлення особи до речі як до своєї, їй належної.
Право користування— можливість вилучення з речі її корисних властивостей, що полягають у використанні самої речі, можливість використання майна для здійснення підприємницької діяльності.
Право розпорядження — можливість власника визначити по дальшу юридичну долю належної йому речі — продати, обміняти, подарувати.
Суб'єктами права власності є:
— український народ,
— фізичні особи,
— держава Україна,
— Автономна Республіка Крим,
— територіальні громади,
— іноземні держави.
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Форми власності (залежно від суб'єкта права власності):
1. Власність народу України — надра землі, повітряний простір, природні ресурси.
2. Державна власність — загальнодержавна (єдина енергетична система, інформаційна система тощо) і комунальна власність.
3. Приватна власність — власність громадян, осіб без громадянства, іноземців.
Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.
Спільна сумісна власність — власність двох і більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності на майно.
|
|
Право спільної власності характеризується двома ознаками:
1. Єдність об'єкта.
2. Множинність суб'єктів права власності.
Право спільної власностівстановлюється щодо майна, яке було:
— набуте подружжям за час шлюбу;
— набуте чоловіком і жінкою, які проживають однією сім'єю, але не знаходяться у шлюбі між собою;
— набуте в результаті спільної праці членів сім'ї;
— придбане особами, які ведуть селянське (фермерське) господарство;
— отримане внаслідок приватизації житла — квартири чи будинку.
Цивільно-правові угоди.
Цивільно-правові угоди
Цивільно-правові угоди — це правомірні дії, направлені на виникнення,
зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (правочини). Розрізнюють односторонні і двосторонні (багатосторонні) угоди.
Окремі види правочинів
Односторонні (втілюють волю одного суб'єкта) | Двосторонні (втілюють погоджену волю кількох суб'єктів) |
заповіт; прийняття спадщини; обіцянка винагороди | договір купівлі-продажу; договір дарування; договір найму (оренди); договір позики |
Умовами дійсності угод є:
— законність, угода не повинна суперечити законодавству і моральним основам суспільства;
|
|
— дієздатність учасників, здійснення угоди вимагає свідомого вираження волі;
— вільне волевиявлення сторін, угода, укладена внаслідок обману, насильницьких дій, погрози, зловмисного зговору представника однієї сторони з представником другої сторони, а також угода, яку особа була змушена укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною;
— дотримання встановленої законом форми угоди;
— реальність угоди, угода є дійсною, якщо вона направлена на те, що передбачені нею правові наслідки реально відбудуться.
Види договорів
Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Договір — це вольовий акт, акт волевиявлення. Розрізняють:
1) пряме волевиявлення — укладення договору,
2) конклюдентне волевиявлення — намір укласти договір;
3) мовчазне волевиявлення.
У Цивільному кодексі виділено такі види договорів:
1) основний (безпосередньо породжує права і обов'язки сторін, пов’язані з передачею майна) і попередній (зобов'язання укласти в майбутньому основний договір);
|
|
2) вільний і обов'язковий (укладений на підставі нормативно-правового акту);
3) публічний (продавати товари і послуги всім, хто звернеться);
4) взаємоузгоджений (розробляють усі сторони договору) і приєднання (приєднання до запропонованих умов).
Оферент — сторона, яка запропонувала укласти договір.
Акцептант — сторона, яка прийняла пропозицію.
Зобов'язання — правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію: виконати роботу, передати майно, утриматися від дій, виплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Враховуючи основну правову мету, можна виділити такі види договорів:
1) Договори про передачу майна у власність — купівля-продаж, поставки, дарування, рента, довічне утримання.
2) Договори про передачу майна в користування — оренда, прокат, найм, лізинг, позичка.
3) Договори на виконання робіт — підряд.
4) Договори, які опосередковують кредитно-рахункові відносини, — позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок.
5) Договори у сфері інтелектуальної власності.
Спадкове право
Спадкове право — сукупність правових норм, що регулюють порядок переходу прав і обов'язків померлої особи до інших осіб за правом спадкування.
|
|
Спадкування — це перехід майнових прав,і обов'язків (спадщини) померлого (або визнаного судом померлим) (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Спадкодавець — тільки фізична особа.
Спадкоємець — може бути і фізичною, і юридичною особою.
Спадкування
За заповітом За законом
Заповіт — це особисте розпорядження особи своїм майном на випадок смерті. Може бути доповнений, змінений, скасований. Повинен бути складений письмово із зазначенням часу і місця, підписаний спадкодавцем, посвідчений нотаріусом.
Спадкування за заповітом передбачає передачу спадщини за розпорядженням спадкодавця. Вирізняють:
— Заповіт подружжя;
— Заповіт з умовою;
— Секретний заповіт.
Спадкування за законом — порядок визначення спадкоємців визначається нормативними актами держави у разі, якщо:
1) заповіт не складений або визнаний недійсним;
2) заповідана лише частина майна;
3) спадкоємці відмовилися прийняти спадщину або померли раніше спадкодавця;
4) спадкоємці усунуті від спадкування.
Визначається коло спадкоємців і черговість спадкоємців (5 черг):
— Перша черга. Діти, дружина (чоловік), батьки.
— Друга черга. Рідні брати і сестри, дід та баба.
— Третя черга. Рідні дядька і тітка.
— Четверта черга. Особи, які були членами сім'ї померлого останні 5 років.
— П'ята черга. Родичі до шостого ступеня споріднення. Черга може бути змінена спадкоємцями або судом.
Категорії осіб, яких називають негідними спадкоємцями:
— особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя цих осіб;
— особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт;
— батьки дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав;
— особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця;
— особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.
Незалежно від волі заповідача ряд осіб має право на обов'язкову частку в спадщині:
— неповнолітні діти спадкодавця;
— повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
— непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;
— непрацездатні батьки спадкодавця.
Усі ці особи успадковують половину частки спадкового майна, яка належала б їм при відсутності заповіту.
Для прийняття спадщини необхідно:
1) фактично вступити в управління майном;
2) подати заяву про прийняття спадщини.
На прийняття спадщини дається 6 місяців із дня відкриття спадщини.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!