Механізми і джерела передачі інфекцій.
ЛЕКЦІЯ № 10
ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
І ХАРЧОВИХ ОТРУЄНЬ. ГЕЛЬМІНТОЗИ.
План
1. Поняття про інфекцію, епідемію і пандемію.
2. Механізми і джерела передачі інфекції.
3. Державні заходи попередження інфекційних хворіб.
4. Харчові інфекції та отруєння: причини виникнення та їх профілактика.
5. Гельмінтози.
Література
1. Гончарук Е.Й. Общая гигиана. К.: Вища школа, 1991. - 384 с.
2.Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.
3. Довідник практичного лікаря / За заг. ред. І.Г. Кочергіна. Москва: Медицина, 1996. – 635 с.
4. Лаптев А.П., Полиевский С.А. Гигиена (учебник для институтов и техникумов физической культуры). М.: ФиС, 1990. С. 41-61
1. Поняття про інфекцію, епідемію і пандемію.
Інфекційними захворюваннями називаються захворювання, які виникають внаслідок попадання в організм специфічних збудників –патогенних мікроорганізмів. Значна частина мікроорганізмів здатна виробляти токсини або в процесі життєдіяльності (екзотоксини), або при руйнуванні мікробної клітини (ендотоксини). Інфекція — це потрапляння патогенних мікробів в організм та їх розмноження там з наступним виникненням хвороби чи носійства збудників. Залежно від поширення інфекційних захворювань серед населення виділяють епідемії, пандемії, ендемії, спорадичні захворювання.
|
|
|
Епідемія — масове поширення інфекційної хвороби у певній місцевості, що охоплює великі групи людей (окремі держави, області, великі міста). Пандемія — найвищий ступінь поширення інфекційних хвороб, що охоплює цілі країни, групи країн, континенти. Ендемія — постійне існування та періодичне поширення деяких інфекційних хвороб у певній місцевості. Спорадичні захворювання — це поодинокі випадки, що періодично виникають.
Збудникам інфекційних хвороб притаманний низка особливостей: специфічність, тобто здатність викликати певне інфекційне захворювання; здатність жити й розмножуватися в організмі людини або тварини, хоча деякі споровики (збудники правця, сибірки) роками можуть зберігатися в грунті; здатність викликати масові захворювання при різних шляхах зараження, цьому сприяє носійство збудників; здатність швидкого розмноження (один мікроб за добу може дати 4-1014 збудників); значна стійкість деяких збудників до навколишнього середовища.
Виникнення та поширення інфекційних хвороб значною мірою залежить від несприятливих соціально-економічних та гігієнічних умов життя. Тому, епідеміологія, що вивчає причини виникнення і поширення епідемій та розробляє заходи боротьби з ними, тісно пов'язана з гігієною. Для попередження інфекційних хвороб широко застосовують різні санітарно-гігієнічні заходи, такі як покращання виробничих та соціально-побутових умов, правильна організація харчування, дотримання раціонального режиму праці і відпочинку, гігієнічних основ розвитку і навчання дітей та підлітків, правил особистої гігієни тощо.
|
|
|
Для інфекційних хвороб особливо характерним є наявність інкубаційного (латентного, прихованого) періоду, перебіг якого відбувається без видимих симптомів.
Різні інфекційні хвороби мають різний інкубаційний період. Так, для грипу він коливається у межах 12 год. — 2 дні, для дизентерії — 1—7 днів, поліомієліту — 5—35 днів, прокази — до кількох років.
Після інкубаційного періоду настає період передвісників хвороби (продромальний). Як правило, він дуже короткий і характеризується слабкістю, головним болем, інколи лихоманкою. Потім настає період повного розвитку (розпалу) хвороби: швидке підвищення температури, різке зниження працездатності, загальний стан хворого важкий, з'являються характерні ознаки (симптоми) даної інфекційної хвороби (при гострих респіраторно-вірусних інфекціях — нежить, біль у горлі; при кишкових захворюваннях — диспептичні явища, такі як нудота, блювота, часті випорожнення; при дитячих інфекціях, таких як кір, скарлатина — висипання на шкірі).
|
|
|
Перебіг інфекційних хвороб може бути гострим (до декількох тижнів або місяців) і хронічним (декілька роки). Інколи носійство мікробів супроводжує людину все життя (черевнотифозна паличка) .
Інфекційні хвороби небезпечні ще й тим, що можуть спричиняти тяжкі ускладнення. Наприклад, грип інколи ускладнюється запаленням легень, захворюваннями нирок, дизентерія та черевний тиф — виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки, дифтерія — запаленням периферичних нервів.
Механізми і джерела передачі інфекцій.
Виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань проходять як епідемічний процес, що схематично складається з трьох ланок: 1) джерело інфекції, 2) механізм передачі інфекції, 3) схильність організму людини до даного інфекційного захворювання.
Джерелом інфекції можуть бути люди та тварини. У першому випадку інфекційні хвороби мають назву антропонози, а в іншому — зоонози. Існують також антропозоонози, захворювання, джерелом інфекції яких можуть бути і люди, і тварини. При антропозоонозах джерелом інфекції можуть бути не тільки хворий, а й видужуючий та видужалий (як бактеріоносій), а також і здорові бактеріоносії. Антропонозних захворювань дуже багато: кір, скарлатина, вітрянка та натуральна віспа, дизентерія, черевний та висипний тиф тощо. Збудники виділяються з організму протягом всього перебігу хвороби, але кожна хвороба має свій період найінтенсивнішого виділення цих збудників. Так, кір, кашлюк, вірусний гепатит найнебезпечніші у початковій стадії; дизентерія, холера, висипний тиф — у період спалаху хвороби. При черевному тифі та паратифах найбільше мікроорганізмів виділяється у другій половині хвороби і, навіть, у період видужання. При зоонозах джерелами інфекції можуть бути домашні і дикі птахи, тварини, особливо гризуни (чума, туляремія, лептоспіроз, лейшманіоз, кліщовий енцефаліт тощо).
|
|
|
Механізм передачі інфекції складається з трьох фаз: виділення збудника з хворого організму; перебування збудника в зовнішньому середовищі (або в організмі тварини-переносника); проникнення збудника в схильний до хвороби організм.
Спосіб виділення збудника з хворого організму залежить від місця його знаходження в організмі. Якщо збудник знаходиться в органах дихання, він виділяється з повітрям та краплями слини, при локалізації у кишках, він виводиться з каловими масами, коли ж мікроорганізми паразитують у крові людини, то вони передаються через укуси комах.
Існують такі механізми передачі інфекції: контактний, повітряно-краплинний, фекально-оральний, трансмісійний.
При контактному механізмі передачі інфекції збудники, знаходячись на шкірі, у порожнині рота, статевих органах, слизових оболонках очей, можуть проникати в схильний до захворювань організм шляхом безпосереднього контакту або контактно-побутовим способом. Шляхом безпосереднього контакту передаються малостійкі до чинників зовнішнього середовища збудники: венеричні та деякі грибкові захворювання, СНІД, деякі зоонози (ящур, туляремія).
При контактно-побутовому шляху стійкі до навколишнього середовища збудники спочатку затримуються на посуді, одязі, взутті, іграшках та інших предметах, а потім вже проникають в організм. Передача збудника в основному відбувається через брудні руки людини. Спочатку хворий, або носій, забруднює предмет, а потім інша людина, торкаючись цих предметів, забруднює свої руки. Такий шлях передачі інфекції характерний для кишкових інфекцій. Щоб запобігти поширенню інфекції шляхом контакту, слід дотримуватись санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на оздоровлення побуту та умов праці, підвищувати санітарну культуру та виховувати гігієнічні навички.
Повітряно-краплинний механізм сприяє поширенню багатьох інфекційних хвороб (грип, кір, скарлатина, кашлюк, вітряна віспа, туберкульоз тощо). Під час розмови, кашлю, чхання збудники разом з дрібними часточками слини та слизу попадають у повітря і утворюють так званий бактерійний аерозоль, який швидко розноситься потоками повітря. При цьому заражені частки можуть утримуватись у повітрі 30—60 хв. Передавання інфекції можливе на відстані 2—3 м від джерела інфекції. Збудники кору, вітряної та натуральної віспи можуть розноситись і по вентиляційних каналах, виходячи за межі приміщення.
Можливий повітряно-пиловий шлях зараження. При цьому краплини бактерійного аерозолю осідають на оточуючих предметах, а потім разом із пилом переносяться повітряним потоком. Повітряно-крапельний механізм сприяє дуже швидкому поширенню інфекції, оскільки при цьому хворі (носії) можуть спілкуватися з великою кількістю людей. Наочним прикладом може бути епідемія грипу. Основним профілактичним засобом боротьби з повітряно-крапельними інфекціями є застосування марлевих пов'язок для захисту верхніх дихальних шляхів. Велике значення у запобіганні по вітряно-крапельних інфекцій має боротьба за чистоту повітря житлових та виробничих приміщень, використання дезинфекційних засобів.
Існує ще фекально-оральний механізм передачі інфекції. В оточуюче середовище збудники потрапляють з кишечнику, де вони в основному знаходяться з каловими масами, а потім передаються через воду, харчові продукти, грунт. При цьому спостерігається специфічний епідемічний ланцюжок: фекалії хворого чи носія — грунт — вода — харчові продукти — організм сприйнятливої людини. Таким шляхом передаються майже всі кишкові інфекційні захворювання: дизентерія, черевний тиф, паратифи та ін. Основне у запобіганні таких інфекцій — це чисті руки, знезараження їжі та питної води, дезинфекція грунту та калових мас.
При трансмісійному механізмі збудники інфекцій передаються комахами. Існують біологічні переносники інфекційних хвороб — неспецифічні (пасивні) та специфічні. Представниками перших є мухи, ґедзі, таргани. Вони можуть переносити збудників дизентерії, тифів, сибірської виразки, туляремії. На лапках і хоботках мух інколи виявляють близько 60 видів мікробів. Вони можуть виділяти патогенні мікроби також з фекаліями.
За допомогою біологічних переносників інфекція передається так. З крові або лімфи хворих людей (носіїв) чи тварин збудники потрапляють в організм біологічних переносників, там накопичуються або проходять відповідний шлях розвитку. Потім збудники потрапляють в організм здорової людини під час ссання крові чи з виділеннями переносника, проникаючи через ранки та подряпини. Таким чином комарі анофелес викликають малярію, блохи — чуму, воші — висипний та поворотний тиф, комарі кулекси — японський енцефаліт, москіти — лейшманіоз тощо.
Характерною особливістю трансмісійних інфекцій є чітко виражена сезонність, що пов'язано з періодами найбільшої активності переносників. Крім того, ці інфекції виникають звичайно у певній місцевості.
Наприкінці квітня-у травні активізуються членистоногі – збудники небезпечних недуг (кліщі). Членистоногі вимушено мігрують у міста, освоюють нові місця. Важливо не пропустити перші симптоми хвороб, які переносять кліщі: вірусний енцефаліт, хвороба Лайма). Вони схожі на ознаки грипу, проте характерним є почервоніння у місці укусу.
Інколи інфекція може передаватися парентеральним шляхом. При цьому збудники вірусного гепатиту, сифілісу, СНІДу, малярії можуть потрапити в організм при використанні нестерильного медичного інструментарію (шприці, голки та ін.), під час переливання крові та інших медичних маніпуляцій. Найкращий спосіб профілактики — користування одноразовими шприцами.
За будь-яких шляхів передачі інфекції захворювання виникає тоді, коли організм схильний до нього, тобто здатний реагувати на збудників хвороби. У деяких випадках організм буває несприятливим до інфекції. Виділяють дві групи чинників, що забезпечують несприятливість людини до збудників інфекційних хвороб: а) чинники неспецифічної фізіологічної резистентності (стійкості) та б) специфічної несприйнятливості (імунітет) .
Чинниками неспецифічної фізіологічної резистентності є шкіра та слизові оболонки, слина та шлунковий сік, ретикуло-ендотеліальна, кровоносна та лімфатична системи, а також внутрішні органи. Всі ці чинники мають свої захисні механізми і обумовлюють неспецифічну фізіологічну стійкість організму, яку можна і потрібно підсилювати за допомогою різних гігієнічних заходів (повноцінне харчування, раціональний режим праці та відпочинку, оптимальний руховий режим, загартованість).
Специфічна несприйнятливість (імунітет) — це нездатність організму до збудників інфекційних та неінфекційних хворіб, або їх токсинів. Імунітет є одним з найважливіших проявів реактивності організму. Розрізняють вроджений та набутий імунітет, який в свою чергу може бути активним та пасивним.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!