Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Лекція

Тема 4.1: «Правові основи безпеки життєдіяльності. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності»

План лекції

1.Правові, нормативні та організаційні основи БЖД.

2.Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

 

Контрольні запитання

1.Визначте правові основи безпеки життєдіяльності. Які юридичні заходи входять до її складу?

2.Які завдання законодавства щодо охорони здоров’я громадян?

3.Визначте загальні положення Закону «Про цивільну оборону України».

4.Охарактеризуйте основні положення Закону «Про охорону праці».

5.які основні завдання екологічного законодавства?

6.Що служить юридичною базою для природоохоронного законодавства?

7.У чому полягає сутність управління в царині безпеки життєдіяльності?

8.Організаційна структура управління безпекою життєдіяльності.

 

Список літератури:

 

 

1.Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності. – Київ: КДТЕУ, 1999.-208с.

2.Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. / за ред. /Є. П. Желібо. 6-е вид. – К.: "Каравела", 2008. – 344 с.

3.Чирва Ю. О., Баб'як О.С. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник.– К.: Атака, 2001.– 304 с. 

Правові, нормативні та організаційні основи БЖД

Сталий соціально-економічний розвиток України — це гарантування безпеки навколишнього середовища, виробництва, побутових умов для життєдіяльності лю­дини. Людство ще на початку свого існування дійшло висновку, що протистояти небезпекам краще за все, об’єднавшись у колективи і співтовариства. На тепе­рішньому етапі основною метою державної політики у сфері захисту населення від різного роду небезпек є гарантований рівень безпеки особистості, суспільства і держави у межах науково обґрунтованих критеріїв прийнятого рівня ризику сучасної системи безпеки, яка б базувалася на принципах міжнародного права.

Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я лю­дини та навколишнього середовища і забезпечення без­пеки як у надзвичайних, так і у буденних ситуаціях. Ці відносини регулюються законодавчими і нормативно-правовими актами різної юридичної сили — Конститу­цією, законами, урядовими підзаконними актами, відом­чими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади щодо безпеки життєдіяльності.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законо­давство України про основи національної безпеки України, про охорону здоров'я, про охорону праці, про дорожній рух, про правові засади цивіль­ного захисту, про охорону навколишнього середовища тощо.

Закон України "Про основи національної безпеки України" (при­йнятий 19.06.2003 р.) відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політи­ки, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутріш­ніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

У Законі визначено, що національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своє­часне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенцій­них загроз національним інтересам. Об'єктами національної безпеки є:

· людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

· суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, істо­ричні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і на­вколишнє природне середовище і природні ресурси;

· держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

· пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

· верховенство права;

· пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

· своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтере­сів реальним і потенційним загрозам;

· чітке розмежування повноважень та взаємодія органів держав­ної влади у забезпеченні національної безпеки;

· демократичний цивільний контроль над Воєнною організаці-ію держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

· використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Серед пріоритетів національних інтересів України є забезпечен­ня екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності гро­мадян і суспільства, збереження навколишнього природного сере­довища та раціональне використання природних ресурсів, а також розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створен­ня умов для розширеного відтворення населення тощо.

Правовою основою щодо безпеки життєдіяльності є Конституція України, яка проголошує:

"Кожна людина має невід'ємне право на життя... Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, жит­тя і здоров'я інших людей від протиправних посягань" (стаття 27).

"Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує сані­тарно-епідемічне благополуччя" (стаття 49).

"Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди" (стаття 50).

Закони України: "Про охорону здоров'я", "Про охо­рону праці", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечен­ня санітарного та епідеміологічного благополуччя на­селення", "Про використання ядерної енергії та радіацій­ний захист", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про дорожній рух", "Про поводження з радіоактивними відходами".

Положення вказаних законів конкретизуються у спе­ціальних підзаконних нормативно-правових актах, які приймаються Кабінетом Міністрів України, Міністер­ством охорони здоров'я, МНС та іншими державними органами.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соці­альні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, висо­кої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюва­ності, інвалідності та смертності, поліпшення спадко­вості.

Закон України «Про охорону здоров'я населення». Цей закон визначає правові, організаційні, економічні, соціальні основи охорони здоров'я населення України. За Конституцією України, кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

· життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров'я людини;

· безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

· безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

· створення мережі закладів охорони здоров'я;

· кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

· компенсування шкоди, завданої здоров'ю;

· надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги;

· здійснення державного нагляду в сфері охорони здоров'я;

· встановлення відповідальності за порушення прав громадян у сфері охорони здоров'я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

· визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

· дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охоро­ни здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

· гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загаль­нолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

· рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

· відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матері­ально-технічна і фінансова забезпеченість;

· орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомо­ги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досві­дом у галузі охорони здоров'я;

· випереджувально-профілактичний характер, комплексний со­ціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я та ін.

Держава, згідно з Конституцією України, гарантує всім громадянам реалізацію їхніх прав у сфері охорони здоров'я людини.

Особливої актуальності набуває Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 р. Цей Закон спрямова­ний на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встанов­иш права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб V сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від 24 червня 2004 року визначає правові та організаційні засади у сфері цивіль­ного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій тех­ногенного, природного та військового характеру, повноваження ор­ганів виконавчої влади та інших органів управління, порядок ство­рення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Згідно з цим законом цивільний захист здійснюється з метою:

· реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культур­них цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;

· подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на­слідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав від­повідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Цей закон регулює суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права й обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Згідно зі статтею 4 громадяни мають право на:

· безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

· участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

· відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок пору­шення підприємствами, установами, організаціями, громадянами са­ні гарного законодавства;

· достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, і здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Згідно із Законом України «Про цивільну оборону України» від З лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимо­гу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Мініс­трів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого само­врядування, керівництва підприємств, установ і організацій незале­жно від форм власності і підпорядкування.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року є основоположним у ядерному зако­нодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки грома­дян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяль­ності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. Ос­новним напрямком державної політики у сфері перевезення небезпеч­них вантажів є виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення та безпеки руху.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р. визна­чає організаційні та правові основи захисту громадян України, іно­земців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 р. визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяль­ності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обме­ження (локалізації) розвитку і локалізації наслідків.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охо­рони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних ор­ганів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону Укра­їни «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні ос­нови організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, викорис­тання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збере­ження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ланд­шафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

 

Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

 

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєді­яльності в Україні здійснюють різні державні та громадські органі­зації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Ка­бінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депута­тів, місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контро­лювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.

Державне управління охороною праці здійснюють:

· Кабінет Міністрів України;

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

· міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

· місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду­вання.

Кабінет Міністрів України:

· забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

· подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

· спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

· встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

· здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

· розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

· здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;

· координує роботу міністерств, інших центральних органів ви­конавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

· бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та європейських норм.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

· спеціально уповноважений державний орган з питань радіа­ційної безпеки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань пожеж­ної безпеки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регу­люється Законом "Про охорону праці", Законами України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя населення», іншими нормативно-правовими актами та поло­женнями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України.

Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, впроваджує у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України:

· організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;

· створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;

· забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я;

· укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції;

· здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службуУкраїни очолює головний державний санітарний лікар України — перший заступник міністра охорони здоров'я України, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.

Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

· здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

· визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

· вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населен­ня залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встанов­лення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

· підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епі­демічного благополуччя населення, запобігання занесенню та по­ширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та не­безпечних інфекційних хвороб;

· контролі, за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

· державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

· видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;

· встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;

· методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.

Загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України. Начальником цивільного захисту України є Прем'єр-міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту. Керівник цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.

У складі спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади з питань цивільного захисту діють: урядовий орган державного нагляду у сфері цивільного захисту; органи оперативного реагування на надзвичайні ситуації у сфері цивільного захисту; органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших надзвичайних ситуацій.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту:

· забезпечує реалізацію державної політики та здійснює державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту;

· забезпечує діяльність єдиної системи цивільного захисту;

· контролює організацію виконання заходів, спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями не залежно від форми власності;

· перевіряє стан готовності своїх територіальних органів, сил і Засобів цивільного захисту до дій в режимі надзвичайної ситуації; забезпечує перевірку наявності та утримання в постійній готовності на потенційно небезпечних об’єктах локальних систем виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і локальних систем оповіщення населення, передусім того, що проживає у зонах можливого ураження, та персоналу цих об’єктів;

· перевіряє наявність і готовність до використання за призначенням у разі виникнення надзвичайної ситуації засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, їх утримання та облік;

· проводить вибіркові перевірки підготовки до дій в умовах надзвичайних ситуацій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності;

· з'ясовує причини виникнення надзвичайних ситуацій, невиконання заходів із запобігання цим ситуаціям, проводить оцінку дій органів управління, сил і засобів цивільного захисту під час виконання рятувальних та інших невідкладних робіт;

· разом з органами, які здійснюють державний нагляд у відповідній сфері, бере участь у перевірках забезпечення умов зберігання, транспортування, знешкодження, утилізації та захоронення небезпечних речовин і виробів, що містять такі речовини;

· здійснює в межах, визначених законодавством, нормативне регулювання у сфері цивільного захисту, у тому числі з питань техногенної та пожежної безпеки, за участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади розробляє і затверджує державні правила і норми цивільного захисту, які є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Керівництво цивільною обороноюУкраїни відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників під­приємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є прем'єр-міністр України, а його заступником — керівник Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони. Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

· забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичай­них ситуацій, запобігання цим ситуаціям;

· організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з цивільної оборони;

· керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань, війська­ми цивільної оборони;

· здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення над­звичайних ситуацій;

· координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;

· здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації;

· забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;

· здійснює навчання населення, представників органів управ­ління і сил цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;

· організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпо­рядкованих йому спеціалізованих формувань;

· створює згідно із законодавством підприємства з виробницт­ва спеціальної й аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту на­селення і контролю тощо.

Управління охороною навколишнього природного середовищаполягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовищаздійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів в Україні є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належать:

· здійснення комплексного управління в галузі охорони навко­лишнього природного середовища в республіці, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього при­родного середовища і використання природних ресурсів, координа­ція діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та орга­нізацій в цій галузі;

· державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та при­родних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони республіки, а також за додержанням норм екологічної безпеки;

· організація моніторингу навколишнього природного середо­вища, створення і забезпечення роботи мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи за­безпечення доступу до екологічної інформації, положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України;

· затвердження нормативів, правил, участь у розробці станда­ртів щодо регулювання використання природних ресурсів і охоро­ни навколишнього природного середовища від забруднення та ін­ших шкідливих впливів;

· здійснення державної екологічної експертизи;

· одержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання по­кладених на нього завдань;

· видача дозволів на захоронення (складування) відходів, ви­киди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, на спеціальне використання природних ресурсів відповідно до зако­нодавства України;

· обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм вла­сності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням зако­нодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з переви­щенням нормативів гранично допустимих викидів, впливу фі­зичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин;

· подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподія­них в результаті порушення законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища;

· складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного се­редовища і використання природних ресурсів;

· керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України;

· координація роботи інших спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природно­го середовища та використання природних ресурсів;

· здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони навколишнього природного середовища, вивчення, узагальнення і поширення міжнародного досвіду в цій галузі, організація виконан­ня зобов'язань України відповідно до міжнародних угод з питань охорони навколишнього природного середовища;

· встановлення порядку надання інформації про стан навколиш­нього природного середовища;

· встановлення порядку організації та проведення публічних слухань або відкритих засідань з питань впливу запланованої діяль­ності на навколишнє природне середовище.

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!