РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ
Лекція 7 . СТАН РОЗВИТКУ СИСТЕМИ АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ
ПЛАН
РОЗВИТОК АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ У СВІТІ
РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ
ОСНОВНІ ВИДИ АВТОТРАНСПОРТУ
РОЗВИТОК АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ У СВІТІ
Перші автобуси-омнібуси з'явились у Європі на початку XIX ст. (1830 р.) Вони рухались за допомогою парових двигунів і були призначені для перевезення невеликих груп пасажирів. На початку XX ст. автобус та автомобіль перетворюються на загальнодоступні види транспорту у багатьох містах світу. Так, у 1904 р. в Англії було 8465 автомашин, а в 1914 р. їх кількість сягнула 132315. У США після 1908 р., коли Генрі Форд поставив модель "Т" на потік, цей дешевий автомобіль зробив революцію у подорожах, стимулював розвиток шляхової мережі та інфраструктури США.
Надзвичайно широкого розвитку автомобілізація набула у США у 20-х рр. XX ст. Кожний населений пункт з чисельністю понад 5 тис. осіб був з'єднаний із загальною мережею сполучення дорогою із твердим покриттям. Перший автобус класичної конструкції у США було побудовано у 1922 р. У цей період автомобіль складав половину усіх особистих транспортних засобів у США. Ця цифра у 1941 р. зросла до 86%. Максимальної кількості - 87% - було досягнуто у 1956 р., але у наступні роки ця цифра стала повільно знижуватися.
Перші автомобілі не вирізнялися особливою швидкістю, але завдяки своїй мобільності вони робили доступним будь-яке місце. Автотранспорт забезпечував свободу пересування та гнучку організацію туристичних поїздок. Мандрівник сам обирав маршрут, місця зупинок та час знаходження у дорозі. Автотранспорт перетворився на головний засіб пересування на короткі та середні відстані. Наприкінці 1930-х рр. щорічно близько 10 тис. англійців здійснювали автобусні подорожі Європою.
|
|
|
У 1920-х рр. перші перевізники у США, такі як Артур Таук, Том Паркхіл, Флойд Бікслер та Мур, проводили політику популяризації групових автобусних подорожей серед населення, вони пропонували туристичним фірмам продавати квитки на автобусні тури та фрахтувати автобуси у транспортних компаній для перевезення туристів.
У 1935 р. у США було прийнято „Акт між перевізниками пасажирів моторними транспортними засобами", який вводив положення про обов'язкове ліцензування пасажирських перевезень. До 1982 р. здійснювати чартерні перевезення мали право лише ті туристичні агенції, що мали дилерську ліцензію на цю діяльність. З листопада 1982 р. були змінені правила проведення автобусних подорожей.
Початок серійного виробництва автомобілів у Російській імперії можна віднести до 1910 р., коли Російсько-Балтський вагонобудівний завод у Ризі випустив партію легкових автомобілів у кількості 450 одиниць. У 1916 р, у Російській імперії було розпочато будівництво 5 автомобільних заводів. Але вони не були завершені. Таким чином, перед Жовтневою революцію 1917 р. Російська імперія не мала власної автомобілебудівної галузі. Автомобілі були іноземного виробництва й основне значення у перевезеннях пасажирів зберігав гужовий транспорт.
|
|
|
У 1922 р. в Москві відкрили регулярний рух автобусів, що були придбані в Англії. Через рік, у 1923 р., у Москві з'явилися перші таксі. Машини було придбано у французької фірми "Рено". Перший власний легковий автомобіль був зібраний у 1922 р. За період 1924-1930 рр. у СРСР було випущено близько 8 тис. автомобілів. І тільки з другої половини 1930-х рр,, коли розпочалось створення вітчизняної автомобільної промисловості, виробництво автомобілів почало швидко зростати. Перші радянські автомобілі АМО, ГАЗ, ЗИС-5 були копіями американських. За конструкцією післявоєнні автомобілі були копіями німецьких, у тому числі й автобус ЛАЗ-695. Зростало використання автомобілів та автобусів для перевезень туристів. З 1960-х рр. автотуризм в СРСР стає найбільш поширеним видом подорожей. У 1980 р. перевезення пасажирів автобусами сягали 42,2 млн, осіб.
|
|
|
У колишньому СРСР, за станом на 1991 р., автомобільні перевезення склали 52% загального обсягу. На цей час функціонувало 9600 автомобільних маршрутів, розроблених та паспортизованих у відповідності до діючих норм. На балансі 123 автотранспортних туристичних підприємств знаходилось 10,5 тис. автобусів.
В Європі наприкінці 1980-х рр. три туристи з чотирьох подорожували по Європі автобусами та власними автомобілями. В Італії, Іспанії, Франції, колишній Югославії до 70% іноземних туристів були саме автотуристами. У таких країнах як Франція, ФРН питома вага автотранспорту у перевезенні туристів складала відповідно 90%.
На кінець XX ст. експлуатувалось понад 3 млн. автобусів. З'явились автобусні фірми-гіганти. Компанія "ґрейхоуд" (США) володіє понад 12 тис. однотипних комфортабельних пасажирських та туристичних автобусів. Автотранспорт активно використовується у 84% усіх міжнародних поїздок.
Індустрія прокату автомобілів розпочала свій швидкий розвиток на початку XX ст. У США найдавніша фірма з прокату автомобілів "Кемвел груп" з'явилась ще у 1908 р. У 1916 р. брати Саундери з Омахи, запозичивши автомобіль, після того, як їхній власний розбився, зрозуміли, що є багато людей, яким потрібен автомобіль на обмежений період часу. А відтак вони зайнялися прокатним бізнесом. Оплату було встановлено 10 центів за милю. Бізнес швидко розростався, у 1925 р. після об'єднання з іншою компанією Саундери мали філії у 21 штаті країни.
|
|
|
У 1918 р. почала своє існування найбільша на сучасному ринку фірма "Хертц". Вона була заснована у Чикаго під назвою "ОгІуе-уоиг-ЗеІГ і пропонувала в оренду лише десяток автомобілів "Форд-Т". Нині "Хертц" є лідером на ринку прокату як легкових, так і вантажних автомобілів та автобусів. Загальний флот компанії складає 550 тис. бортів, мережа пунктів прокату об'єднує 6,5 тис. філій у 140 країнах світу. Щорічний обсяг бронювань "Хертц" складає 30 млн. замовлень.
Ця компанія є автором багатьох нових ідей на прокатному ринку. Наприклад, вона першою запропонувала своїм клієнтам комбіновану послугу "флай енд драйв", що включає у пакет переліт та оренду автомобілю за нижчу ціну, ніж у роздріб. Розроблені і діють аналогічні програми на водному та залізничному транспорті. "Хертц" започаткував розрахунки з клієнтами за допомогою кредитних карток.
Фірма "Авіс", що займає друге місце на ринку прокату, почала свою діяльність у 1946 р. Компанія щорічно виконує близько 16 млн. бронювань, її флот на кінець XX ст. становив 220 тис. автомобілів. "Авіс" першою серед прокатних компаній запропонувала спеціальну програму бонусних заохочень для постійних клієнтів.
Індустрія автопрокату пережила свій підйом наприкінці 1950-х рр., коли перші комерційні авіалінії почали обслуговування пасажирів. В аеропортах місця призначення були відкриті пункти прокату. Перші компанії з прокату автомобілів у Європі з'явились після Другої світової війни, коли автомобільне виробництво в Італії, Франції, Німеччині та Великобританії стало конкурентоздатним.
На кінець XX ст. на світовому ринку панують 10 транснаціональних компаній з прокату автомобілів, мережа філій яких покриває практично усю земну кулю. Провідне місце належить "Хертц", "Авіс", "Баджет", "Європкар", "Нешнл", існує ще приблизно 5000 компаній. Найбільш активні серед них - "Долар", "Аламо", "Трифти", "Анса", "Сикст" - зайняли в останні роки значну частину ринку. Завдяки високій конкуренції різниця у вартості послуг різних компаній не перевищує 2%.
Більшість із компаній, що починають займатися прокатом автомобілів, стають частиною мережі. Вони відраховують процент від прибутку у головну компанію, за що отримують відоме ім'я та можливість надавати послуги такого ж рівня. Фірми з прокату автомобілів надзвичайно мобільні на ринку, вони продають зайві автомобілі, коли попит спадає, та купують нові, коли активність ринку посилюється.
Існують два основних типи функціонування: корпоративний та ліцензійний. Більшість великих фірм функціонують як корпорації. Вони купують новий автомобіль та після того, як він пройшов 18-25 тис. миль, перепродають. Крім того, існує програма "продай назад", коли використані автомобілі повертають їх виробникам після тимчасового використання. Середній термін служби автомобіля фірми "Нешнл" складає 3,5 міс, "Авіс" та "Баджет" - 6 міс. Ліцензійні компанії, як правило, є частиною діючої мережі. Вони отримують автомобіль за лізингом у великих компаній.
Досить розповсюдженою у світі є практика співробітництва турфірм із так званими компаніями-брокерами, що не мають власного автопарку, але, уклавши контракти з великими прокатними компаніями, виступають як їх агенти, пропонуючи повний комплекс послуг.
РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ
На автомобільні дороги припадає 70% світової транспортної мережі. Довжина їх за 1970-1995 рр. збільшилась з 20 до 24 млн. км. Це забезпечило 80% світового пасажирообігу та понад 10% вантажообігу серед усіх видів транспорту. З 1950-х рр. основна частина пасажирообігу припадає саме на цей вид транспорту. Стан розвитку автомобільного транспорту у регіонах або окремих державах визначається розмірами парку автомобілів, протяжністю та станом автодорожної мережі, а також економічною можливістю й необхідністю у роботі автотранспорту.
Створено мережу автострад з великою кількістю смуг, спеціально збудованих для швидкісного сполучення. Відбувається об'єднання автодоріг окремих держав, що перетворює їх на міжрегіональні. Наприклад, перевезення між Західною і Східною Європою, між Західною Європою й Азією (через Босфор і Туреччину тощо) з можливим виходом у Південно-Східну Азію до Сінгапуру.
Для розвитку міжрегіональних транспортних перевезень особливе значення мають дальні швидкісні автомагістралі. Таких доріг у світі понад 1 млн. км. Прикладом є Панамериканська система автомагістралей довжиною 34 тис. км. Вона проходить із США до столиць та великих міст країн Південної Америки.
Швидкісні автодороги отримують розвиток в Євразії, де автошляхи через Туреччину простяглись до Близького Сходу, із Росії до прикордонних країн зарубіжної Азії. Проект автомагістралі від Берліну до Варшави та далі на Москву та Нижній Новгород уже став предметом фінансування.
Щоб досягти забезпеченості автодорогами рівня європейських країн, в Україні потрібно побудувати близько 200 тис. км доріг, в тому числі 60% у сільській місцевості. Світовий досвід свідчить, що саме під час економічних криз будівництво автодоріг може мати пріоритетне значення завдяки можливості створення нових робочих місць та високої ефективності капітальних вкладень.
Необхідним є створення швидкісних магістралей, що з'єднали б Західну Європу із країнами СНД. Інвестувати дорожнє будівництво потрібно у напрямках з півдня на північ по лінії Чернівці - Хмельницький - Шепетівкка для зв'язків України з Молдовою, Білоруссю, країнами Прибалтики, Польщею; а також по лінії через Черкаси та Суми для зв'язків із Росією. Потрібна реконструкція та благоустрій готелів, мотелів, будівництво нових додаткових пунктів автосервісу для автомобілів.
Про рівень автомобілізації світу свідчать і дані про стан автомобільного парку (кількість автомобілів взагалі та кількість автомобілів на кожну тисячу мешканців).
Світовий автопарк досяг 650 млн. автомобілів. Чотири п'ятих його зосереджено у США, Західній Європі та Японії, де автомобілями володіють 30-50% усіх мешканців, тоді як у країнах що розвиваються, лише 1% (Бразилія та Мексика по 6%).
На кінець XX ст. автопарк США складав приблизно 190 млн. автомобілів (у т. ч. 140 млн. легкових), Японії - 50 (ЗО), ФРН -30(28), Франції-27 (23).
В економічно розвинених країнах також спостерігаються великі розбіжності за рівнем автомобілізації. Про це свідчать дані: у США на тисячу мешканців припадає 600 автомобілів, ФРН - 480, Канаді-460, Швейцарії-400, Греції-150, Польщі-110.
Автомобільна промисловість є однією з найбільш монополізованих галузей світової індустрії. У 1996 р. чотири найбільші компанії на заводах на національних територіях та за кордоном виробляли 48% автомобілів світу ("Дженерал моторс" -14,3%, "Форд" - 12,6%, "Фольксваген" - 10,6%, "Тойота" - 10,3%). Друга за значенням група компаній - ще 29% ("Фіат" - 6,3%, "Пежо-Сітроєн-Тальбо" - 6,3%, "Ніссан" - 6,0%, "Хонда" - 5,4%, "Рено" -5,1%). Таким чином, 9 провідних автомобільних компаній контролювали 77% світового виробництва автомобілів. Ступінь монополізації обумовлює виключно гостру конкуренцію автомобільних фірм на світовому ринку.
Сформувались три головних ареали галузі: Азіатський із провідним значенням Японії, Північноамериканський з домінуванням США та Західноєвропейський з ФРН, Францією та Італією. На ці регіони у 1995 р. припадало 90% випуску автомобілів у світі. Десять держав виробляють 86% усіх автомобілів у світі.
У Західній Європі парк автомобілів складає 175 млн. (85% легкові автомобілі). У перевезеннях пасажирів частка автоперевезень сягає 80%. Регіон Східна і Центральна Європа за рівнем розвитку шляхової мережі поступається Західній Європі.
Значно розширилась мережа європейських швидкісних автомагістралей (близько 30 тис. км). Міжнародне значення мають маршрути Лондон - Франкфурт-на-Майні - Відень - Белград -Стамбул, Лісабон - Париж - Стокгольм. Зростає значення широтних автомагістралей Москва - Мінськ - Варшава - Берлін. Будуються ділянки меридіональної швидкісної автостради Північ - Південь (1982 р.) довжиною 10 тис. км від берегів Балтики до Егейського моря і протоки Босфор (Гданськ - Варшава - Будапешт - Белград -Софія - Стамбул з відокремленням до м. Салоніки (Греція). Ця трансєвропейська магістраль має обслуговувати, у першу чергу, туристичні потоки. Туристи з країн Скандинавії на поромах переправляються у Гданськ. Далі на автомобілях через країни Східної Європи дістаються Афін чи Стамбула. У Стамбулі через два мости через Босфор потік автомашин попадає до середземноморських курортів Туреччини. Події останніх років у Східній Європі, включаючи обстановку у колишній Югославії, вплинули на корегування термінів здійснення цього проекту.
Німеччина має одну з найкращих систем швидкісних магістралей (автобанів), протяжністю близько 11 тис. км. Автомобілі рухаються по них із середньою швидкістю 110 км/год. В Італії більшість автомобільних магістралей дублюють залізниці.
Найдовшою є так звана "Автострада Сонця" (Мілан - Рим -Неаполь).
Ще одна загальноєвропейська транспортна проблема полягає у розвитку "транспортних коридорів". У поняття "транспортний коридор" входять: наземні і водні транспортні магістралі з комплексом інфраструктури, що включає допоміжні споруди і під'їзні шляхи, прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські термінали, обладнання для керування рухом та інші об'єкти, що забезпечують перевезення вантажів та пасажирів.
Надзвичайно важливим для розвитку транспортної мережі в Європейському регіоні є будівництво тунелів. Гірська система Альп довгий час була важкою перепоною на шляхах із Північної до Південної Європи. Використовували перевали Бреннерський (1374 м), Сен-Готардський (2108 м), Великий Сен-Бернар (1900 м). Будівництво тунелів в Альпах розпочалось наприкінці XIX ст. і продовжується дотепер.
У XIX ст. - на початку XX ст. перші тунелі в Альпах дозволили відкрити рух між Німеччиною та Італією (Сен-Готард, Арльберг, Тауерн), Францією та Італією (Сімплон, Летчберг). Тоді ж було відкрито залізничний шлях через Бреннерський перевал на кордоні Австрії та Італії.
У 1960-х рр. почали споруджуватися автодорожні тунелі в Альпах на кордоні Франції та Італії (Сен-Готард, Сан-Бернардіно, Фельбертауерн). Сен-Готард вважається одним з найбільших автодорожних тунелів, щогодини через нього проходить до 2 тис. автомобілів. Нові автомобільні Альпійські тунелі, що використовуються для пасажирських та вантажних перевезень, значно покращили ситуацію на трансальпійських маршрутах.
Високим рівнем вирізняється транспортна мережа країн Північної Америки - США та Канади. Найбільший у світі парк автомобілів належить США близько - 150 млн. легкових автомобілів. У Канаді приблизно 15 млн. автомобілів. На США припадає 25% всієї автомобільної мережі світу. Прикладом будівництва автомагістралей великих масштабів є американська система швидкісних автострад - хайвеїв, довжиною майже 70 тис. км. Спорудження хайвеїв було затверджено Конгресом США у 1958 р. Ця система сполучає міста з населенням понад 50 тис. чол, на неї припадає 20% усіх автомобільних перевезень у США. Хайвєй являє собою багатосмугові магістралі з роздільним рухом і перехрещеннями на різних рівнях. У 1962 р. у Канаді була створена система Трансканадський хайвей, що сприяла розвитку системи міжрегіональних автомагістралей.
Велике значення для автомобільних перевезень туристів у регіоні має:
- Аляскінське шосе, що з'єднує основну територію США з Аляскою, перетинаючи західну Канаду з півдня на північ;
- шосе "Маккензі";
- дороги, побудовані за програмою "Дороги до ресурсів".
У Мексиці побудована унікальна шестиколійна швидкісна автострада "Ауопіста дель Сол" протяжністю 350 км. За три години можна дістатися з Мехіко до провідного центру рекреації на узбережжі - Акапулько. Взагалі в країнах Латинської Америки низький рівень розвитку автотранспортної мережі є однією з головних перепон на шляху економічного розвитку регіону. Автотранспорт є головним видом сухопутного транспорту в усіх країнах регіону. Загальна протяжність шосейних доріг - 2,5 млн. км, з них 550 тис. з твердим покриттям. Майже незаселений простір внутрішніх областей та крайнього півдня не має сучасних доріг. Автодорожна мережа складається, в основному, з фунтових доріг і лише 30% мережі має тверде покриття. Цей показник значно менший, ніж у країнах Азії (55%), але значно вищий, ніж в Африці (20%).
Азіатська швидкісна дорога з 1970-х рр. пов'язує Європу з Індією. Планується її продовження до Сінгапуру.
Частково побудована швидкісна Транссахарська дорога. Уже здано до експлуатації ділянку 3,3 тис. км від м. Алжир (Алжир) до м. Лагоса (Нігерія). Половина маршруту проходить через пустелю. Будівництво автодоріг стимулює розвиток інфраструктури: заправки, мотелі, парки для трейлерів тощо.
Країни Африки, Азії, Південної Америки відстають за кількістю автомобілів та протяжністю доріг з твердим покриттям від розвинених країн, але і в них автомобільний транспорт має домінуюче значення. Великою перешкодою для подальшого розвитку автомобільного транспорту є відсутність сучасних доріг і висока вартість їх будівництва. В останні роки великої уваги надають будівництву міжнародних трас (автобанів). В Америці прискорюється робота над проектом Панамериканської дороги, що з'єднає Канаду з Аргентиною та Чилі. Інтенсивно здійснюється будівництво Трансамазонських доріг, що перетнуть території Бразилії, Перу, Колумбії, Венесуели та інших країн. В Африці збудована асфальтна дорога через Сахару, що з'єднує Алжир із країнами Гвінейської затоки.
ОСНОВНІ ВИДИ АВТОТРАНСПОРТУ
Для перевезення туристів використовують різні за місткістю кузова моделі автобусів.
Автобусом вважається пасажирський автомобіль із кількістю місць для сидіння понад 9 (із місцем водія включно). Виділяють мікроавтобуси, що мають від 9 до 17 місць для сидіння.
За призначенням автобуси поділяються на міські, приміські, міжміські, місцеві та туристичні.
За дальністю перевезення поділяються на дальні та короткі дистанції.
Автотранспорт поділяється по класах розміщення. Швидкісні автобуси - експреси високого класу, мають спальні місця, туалети, буфетні стойки, аудіо- та відеотехніку. Так, фірма "Хага Райзе" - найбільша в Скандинавії туристична фірма, що займається організацією автобусних турів, - має парк, що складається із 100 автобусів категорії люкс (ексклюзивний клас) з кількістю місць від 10 до 80.
Автобуси обладнані:
- широким тонованим панорамним склом;
- системою вентиляції або кондиціонування повітря з можливістю його індивідуального регулювання;
- відео- та стереосистемами із виводом у салон;
- мобільним телефоном у салоні, що приймає міжнародні дзвінки;
- сидіннями з підставками для ніг;
- індивідуальним освітлення;
- системою салонного повідомлення;
- холодильником, туалетом, кухнею;
- багажним відділенням.
Багато автобусів категорії люкс мають буфети, обладнані мікрофонами столи для проведення переговорів з можливістю розмістити до 25 осіб. Автобус обладнаний відеосистемою, факсом, є гардероб. Відстань між сидіннями становить 90 см.
Автобуси, що мають категорію 4 зірки, в середньому розраховані на 44 пасажири, відстань між кріслами трохи менша -83 см.
Тризіркові автобуси в середньому призначені для 49 пасажирів, вони мають відстань між сидіннями 77 см. Це автобуси туристичного класу, в них не встановлено персонального кондиціонеру.
Дві зірки (стандартний клас) - ці автобуси мають багажні полиці та затемнення, відстань між сидіннями 72 см.
Одна зірка - автобуси, призначені для подорожей на невеликі відстані, для здійснення трансферу. Вони вміщують 54-58 пасажирів та через кожні 68 см обладнані сидіннями туристичного класу, що не відкидаються.
Для перевезення туристів широко використовують автомобілі різних типів, моделей, модифікацій. Найчастіше легкові автомобілі класифікують за формою та стилем кузова.
Найбільш розповсюдженими типами кузовів є:
- "седан" - закритий кузов (місткість 4-6 осіб) з двома або чотирма дверима;
- "хетчбек" - варіант седану з великими задніми дверима для перевезення великогабаритних вантажів;
- "універсал" - варіант седану з великим (об'ємним) багажним відділенням;
- "купе" - двомісний автомобіль, що має за кріслами невелике місце;
- "родстер" (кабріолет) - автомобіль з м'яким або жорстким
дахом, що може складатись та прибиратись у багажник;
- "вен"- міні-автобус з великим за розмірами кузовом та задніми дверима, призначений на 6-7 пасажирів;
- "лімузин" - автомобіль з довгим кузовом. Довжина автомобілю може сягати 15 м; вони мають салон покращеного планування, телевізор, стереосистеми, бар, інше обладнання у т. ч. іноді ванну.
У світовій туристичній практиці великою популярністю користується караванінг- подорож на автомобілі з використанням спеціально обладнаного під комфортабельне житло автопричепа для легкового автомобіля або автомобіля типу гтюіогпоте.
В автопричепі обладнані спальні місця, салон, кухня, туалет, душ та ін. Караван-причепи класифікуються за зірками від 2 до 5. П'ятизірковий причеп має повний атрибут комфорту, що включає ванну, дві спальні та ін.
МоіогМоте - легковий автомобіль або міні-автобус, що обладнаний спальнею, телевізором, кухнею із газовою плитою, холодильником, туалетом.
У місцях масового відпочинку (курортах, парках) для таких туристів обладнані спеціальні стоянки - кемпінги, де можна отримати широкий вибір послуг: автосервіс, заправка паливом, харчування, торгівля, дозвілля Одним з різновидів караванінга є кемпер або бастай -
навісний житловий вагончик або велика палатка на навісному спеціальному кузові для легкового автомобілю (пікапа). Такий вагончик може бути встановлений автономно у кемпінгу, а на автомобілі можна здійснити радіальні подорожі з поверненням у кемпінг.
Подорожі туристів до місць мисливства та рибальства, у пустелі та джунглі, сафарі по національних парках здійснюються на автомобілях підвищеної проходимості з високим кліренсом -джипах (Крайслер, Ренглер, Чероккі) або Панд Ровер тощо.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Охарактеризуйте стан розвитку автоперевезень у XX ст.
2. Дайте характеристику розвитку перевезень автотранспортом у Європі.
3. Дайте характеристику розвитку перевезень у США та Канаді.
4. Дайте характеристику розвитку перевезень у країнах Латинської Америки.
5. Які види автотранспорту використовуються для здійснення туристичних подорожей?
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!