Рівні розвитку моральної культури фахівця
Лекція 3. Особистісно-моральні якості соціального працівника
Структура моральної свідомості соціального працівника
Рівні розвитку моральної культури фахівця
Душевні та моральні якості особистості соціального працівника
Література [ 1; 2; 3; 4; 6; 7; 8; 9; 10 дод. 52 ]
3.1 Структура моральної свідомості соціального працівника
У процесі навчання соціального працівника відбувається не лише пізнання ним основ і тонкощів професії, але і виховання його як особистості, формування духовно-моральних якостей, які майбутній фахівець проявить в роботі з людьми. Справжній соціальний педагог обов'язково поєднує в собі професійні знання і навики та особистісні характеристики.
Вибираючи професію, молоді люди повинні мати якомога більш повне уявлення про неї, вирішувати питання не лише про відповідність даного виду діяльності своїм інтересам, але і про свою відповідність інтересам і вимогам професії. Чи в змозі майбутній фахівець (незалежно від рівня його роботи і професійної освіти), не дивлячись на наявні труднощі, нести людям добро, чи любить він людей, чи готовий щодня стикатися з людським нещастям і не зробитися жорстоким при цьому, — ці етичні питання необхідно вирішувати при виборі професії. Тому необхідним стає етичне регулювання вибору професії соціального працівника, яке може запобігти негативним наслідкам помилкового вибору. Ось чому підходити до цього слід обдумано і свідомо.
|
|
|
Основою для вибору професії може служити покликання — органічне поєднання своєрідних духовно-моральних якостей особистості майбутнього фахівця і його здібностей до соціально-педагогічної діяльності. Якщо людина обирає професію соціального працівника свідомо, відповідно до свого покликання і якостей особистості, вона не буде морально важкою для неї і, не дивлячись на всі труднощі, які зустрічаються в процесі праці, принесе радість і користь.
Саме звернення є для клієнта свого роду випробуванням, оскільки означає не лише появу надії на благополучне вивирішення проблеми, але і визнання власної неспроможності, яке, як би людина не виправдовувалася не залежними від неї самої, обставинами, завжди є для особистості визнанням обтяжливим. В цьому випадку від етичних якостей особистості соціального працівника залежить, чи зможе його клієнт подолати зневіру в самого себе і свої сили, чи знайде упевненість в собі, чи збереже відчуття власної гідності.
Високий рівень моральності соціального працівника передбачає здатність розуміти іншу людину, допомагаючи їй тактовно, без докорів і моралізації.
Активне начало належить соціальному педагогу, фахівцю, який володіє способами і методами вирішення проблем, що завели в глухий кут його клієнта, а також іншими необхідними повноваженнями, знаннями і навиками. Разом з тим, соціальний педагог і його клієнт є партнерами, яких об'єднує спільна мета. Соціальний працівник виступає по відношенню до останнього як старший товариш, наставник, помічник і керівник. Провідне положення соціального працівника по відношенню до клієнта повинно бути виправдано не лише простою необхідністю і соціальними ролями, але і його етичними якостями.
|
|
|
Основою особистості соціального працівника повинна бути моральність як внутрішня, духовна якість людини, його потреба діяти відповідно до вимог етики і моралі, потреба творити добро, приносити людям благо [4,с.81].
Наявність у соціально-педагогічній діяльності людського чинника зобов'язує соціального працівника проектувати його особистісні якості в етичний вимір. Це дозволяє індивідуальні особливості кожної із сторін звести до спільної міри, зберігаючи особистісну своєрідність. Інакше,ми могли б говорити про спеціаліста, який володіє необхідним набором знань та відомостей і професійно грамотно виконує свої функціональні обов’язки згідно інструкції. Проте, в жодній посадовій інструкції не можна передбачити співчуття клієнту, без яких дії соціального працівника перетворяться у формальність. Відчуваючи байдужість до себе, клієнт не надасть необхідну інформацію про себе і своїй проблемі і тоді знання та навики соціального працівника так і залишаться незадіяними, а вирішення проблеми неможливим.
|
|
|
Медичні працівники часто повторюють відому фразу: «якщо хворому не полегшало після розмови з лікарем, то це не лікар». Це положення повною мірою можна віднести і до соціального працівника.
Моральна свідомість соціального працівника містить три необхідні компоненти: етичні знання, етичні переконання і етичну потребу.
Моральні знання. Соціальний педагог отримує основи знань про мораль і моральність в процесі навчання в середньому спеціальному, вищому учбовому закладі або на курсах і факультетах підвищення кваліфікації. В ході занять майбутній фахівець осягає сутність моральності, отримує відомості про її зміст і функціонування в суспільстві, систему її вимог і санкцій за відхилення від встановлених норм, порівнює власні етичні норми з професійними, соціально значущими і коректує свою етичну позицію. Практичний соціальний педагог часто керується власним інтуїтивним розумінням добра і зла, що грунтуються на суспільних цінностях і його особистісному життєвому досвіді. Дуже часто його власні моральні установки дають йому можливість поступати в повній відповідності з вимогами професійної етики. Проте, так далеко не завжди. Часто знання норм моралі ще не означає моральність поведінки. Мова йде про так звану „подвійну” мораль, коли людина чудово орієнтується в питаннях моральності, але не слідує її вимогам. Розвиток високої моральності, спроби зробити її органічною, невід'ємною властивістю своєї особистості вимагають від фахівця не лише знань, але і постійного самовдосконалення.
|
|
|
Моральні переконання — це упевненість соціального працівника в справедливості вимог професійної моралі, що грунтується на досвіді і знаннях. Етичні переконання є більш високим ступенем розвитку особистості фахівця, його свідомості, оскільки засновані на глибокій і всесторонній оцінці особистістю відомих їй моральних норм, перевірці їх соціальною практикою, життєвим і професійним досвідом, їх внутрішньому схваленні і органічному прийнятті як єдино правильних і можливих. Етичні переконання вимагають від фахівця уміння поглянути на свою працю з погляду інтересів справи, з'ясувати співставлення між тим корисним, що він робить для суспільства і клієнтів, і тим, що він зобов'язаний зробити. Етичні переконання беруть участь у формуванні вольових якостей особистості і стійких форм морального реагування на оточуючу дійсність.
Етичні переконання є відносно самостійними, оскільки в практичній повсякденній діяльності може виникнути ситуація, коли особистість діє всупереч своїм переконанням, коли ситуативно виникають причини, що здаються більш значущими, ніж власні переконання.
Моральна потреба — найвищий ступінь етичної свідомості соціального працівника, коли дотримання вимог професійної етики стає внутрішньою потребою людини і вона організовує всі свої вольові і емоційні якості, спрямовує зусилля на вирішення етично складних проблем саме з погляду моральності. В цьому випадку дотримання вимог професійної етики стає стійкою якістю особистості, могутнім мобілізуючим чинником, справою обов’язку, совісті, честі і гідності. Фахівець не може поступитися своїми етичними потребами, коли виникають причини, ситуативно обумовлені як необхідні, проте, з його точки зору, не відповідають критеріям добра і зла.
Професійна мораль допомагає соціальному педагогу зіставляти власні етичні позиції з тими діями, яких чекають від неї як від представника професії, допомагає орієнтуватися в різноманітті моральних вимог.
Таким чином, моральні знання, переконання і потреба пов'язані з практичною діяльністю, проте вони по-різному обумовлюють її. Найжорсткіший і стійкий зв'язок спостерігається в разі формування у фахівця етичної потреби.[1, с. 84]
Рівні розвитку моральної культури фахівця
І.І.Чорнокозов виділяє рівні розвитку моральної культури фахівця. Він стверджує, що один фахівець виконує обов’язок, боячись осуду колег, оточення, керівників, тобто не порушує його тому, що це для нього самого це невигідно.
(Вчиняю у відповідності до обов’язку тому, що інакше гріха не оберешся).Другий – тому, що хоче заслужити схвалення колег, похвалу керівництва.(Вчиняю у відповідності з обов’язком тому, що, можливо, помітять, спасибі скажуть). Третій – тому, що переконаний: цього вимагає колектив, професійна група, суспільство.(Вчиняю у відповідності з обов’язком тому, що так потрібно). Для четвертого виконання обов’язку є його внутрішньою потребою, яка викликає в нього моральне задоволення.(Люблю людей, особливо дітей, люблю діяльність,якою займаюсь, люблю творити добро - це самому так приємно).
Соціальний педагог дуже часто опиняється в нестандартних ситуаціях. Це вимагає від нього творчого підходу до вирішення моральних проблем, у зв'язку з чим внутрішня потреба поступати завжди етично, регулювати свої дії з урахуванням етичних норм і засвоєної системи цінностей є своєрідною формою аналізу і синтезу теорії і практики і приводить до відповідної мотивації діяльності. При цьому етична потреба і етична мотивація діяльності визначають нову якість - вони характеризують соціального працівника як особистість.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!