Роль соціального працівника в налагодженні сімейного мікроклімату
Тема 5. Створення умов для підвищення виховного потенціалу сім’ї
ПЛАН.
1. Етичні принципи соціальної роботи з сім’єю. Підтримка сім’ї на етапі адаптації її членів до нових соціальнихролей.
2. Принципи, завдання та методи виховання дитини у прийомній сім’ї. Типові помилки прийомних батьків увихованні та шляхи їх попередження.
3. Рівень втручання в сім’ю. Типові помилки соціального працівника при роботі з сім’єю. Основні принципиуспішного входження соціального працівника в сім’ю.
4. Формування усвідомлення батьків щодо тимчасовості перебування дитини у сім’ї та пріоритетності вихованнядитини у біологічній родині.
5. Готовність прийомних батьків до взаємодії із біологічною родиною дитини на користь дитини.
6. Складання плану соціального супроводу в частині підвищення виховного потенціалу сім’ї.
1.
Адаптація прийомних батьків і батьків-вихователів до зміни у особистому й сімейному житті
Окрім любові до дітей, прийомним батькам необхідно мати певні знання й терпіння, щоб приймати дітей такими, якими вони є. Саме відсутність цих якостей у батьків з романтичними установками чи прагненням самоствердитися завдяки виконанню ролі рятувальників нещасних дітей може стати причиною конфліктів, стресових ситуацій, депресії і нервових зривів. Незамінними для людей, що пов'язують свою долю з дітьми-сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування, мають бути обов'язково, терпіння й педагогічний оптимізм.
|
|
|
Отже, у сім'ю прийшла нова дитина. Ця радісна подія є водночас серйозним випробуванням для прийомних батьків / батьків-вихователів. До її появи батьки були впевнені в собі, у тому, що підготовлені до вирішення всіх проблем, готові любити дитину такою, якою вона буде. Ілюзії, певна ейфорія, упевненість у тому, що вистачить сил для подолання перепон і труднощів - типові стани, характерні для більшості батьків. Майже всі впевнені у своїх виховних здібностях і в тому, що вони зможуть успішно використати ці здібності на благо чужої дитини, особливо це стосується тих батьків, котрі мали успіх у вихованні рідних дітей і змогли створити у власній сім'ї атмосферу любові. Але прийомна дитина / дитина-вихованець ставить перед батьками набагато більше завдань, запитань, проблем, ніж іноді рідні діти, вона дивує своїми звичками, вимогами, а тому поява дитини в сім'ї - це завжди серйозне випробування. У прийомних батьків до того ж немає ні канікул, ні відпусток, вони не часто мають нагоду відпочити вдома.
При появі нового члена сім'ї, наприклад, під час народження дитини, порушується сімейна рівновага, що вже й казати про те, коли в сім'ї з'являється незнайома дитина з доволі складною долею й непростим характером. А тому головним завданням для прийомних батьків є перш за все намагатися прийняти дитину, полюбити її, осягнути індивідуальність дитини, а першим етапом організації виховного впливу з боку дорослих має стати подолання недовіри вихованця, руйнування емоційного бар'єру між новим мікросередовищем і дитиною.
|
|
|
Процес адаптації прийомних батьків до змін буде подібний до перебігу процесу адаптації прийомної дитини й багато в чому залежатиме від нього. Тому вже приблизно через місяць картина сім'ї дещо зміниться, реальний стан речей досить часто відрізнятиметься від очікуваного, бо процес звикання один до одного відбувається із значними труднощами.
На даному етапі успішність протікання процесу взаємної адаптації багато в чому залежатиме від роботи соціального працівника із сім'єю та дитиною. При ефективному, кваліфікованому й добре організованому соціальному супроводі вже через три місяці прийомні батьки починають відчувати себе більш упевнено й комфортно, вони позитивно оцінюють власний досвід у налагодженні довірливих взаємин із дитиною, помічають зміни в її поведінці в кращу сторону. Але можливо й те, що в деяких сім'ях за такий короткий період часу взаємини з дитиною не зміняться на краще. Може спостерігатися розчарування в дитині, у власних силах, а усвідомлення власного провалу супроводжуватиметься стресовим станом.
|
|
|
Дитина на перших порах вимагатиме від прийомних батьків / батьків-вихователів багато уваги, любові, вона може побоюватися спати наодинці, тому що в інтернаті всі ночували в загальній спальній кімнаті. Отож, на перших порах можливо варто буде помістити ліжко дитини до себе в кімнату, або розташувати її поряд із другою дитиною.
Вирішальним у житті сім'ї є термін у шість місяців. Дитина, на перший погляд, звикла до життя в родині, а прийомні батьки / батьки-вихователі звикли до своєї нової ролі. Але це не означає, що далі ніяких проблем не буде.
Задоволення прийомних батьків / батьків-вихователів від своєї нової ролі багато в чому залежатиме від того, наскільки дорослі змогли зрозуміти і прийняти дитину. Після шести місяців більшість батьків може відчувати набагато менше оптимізму, відмічаючи, що їм стало набагато важче, ніж у перші дні. Дане явище отримало назву «ефекту медового місяця». Спочатку здається, що дитина прекрасно звикає до нових умов життя, з усім погоджується, робить усе те, що від неї чекають. Але раптом вона перестає бути слухняною, дедалі частіше демонструє власну думку, висуває власні вимоги, спостерігається певний регрес у її поведінці, дитина починає самостверджу-ватися, щоб відчути впевненість у безумовному «гарному ставленні» нових батьків, може ідеалізувати біологічних батьків. Вона може змінити свою поведінку, і як наслідок:
|
|
|
- вимагати від батьків надмірної уваги до себе, стати нав'язливою, настирливою, робити незугарні вчинки, дії, щоб привернути увагу до себе;
- пручатися й наполягати на своєму, не сприймаючи ніяких доказів,
- зводити рахунки, метатися;
- демонструвати безпорадність, беззахисність, слабкість (щоб її залишили в спокої) тощо.
На думку психологів, це є не що інше, як свідчення того, що дитина починає відчувати себе комфортно в прийомній сім'ї / ДБСТ, стає сама собою. І навіть якщо соціальний працівник допоможе батькам зрозуміти, наскільки важливими й суттєвими є зміни, що відбуваються з дитиною, їм від того не стане легше долати дедалі нові й нові труднощі, а тому все менше помічатимуться позитивні зміни в поведінці дитини. Оптимізму поменшає ще й тому, що більшість батьків тільки тепер почнуть розуміти всю серйозність і глибину дитячих проблем, їх складність і не завжди ефективний результат власних спроб змінити поведінку дитини на краще. В міру того, як вони пізнають дитину, дедалі зрозумілішим стає, як вплинув на неї її попередній життєвий досвід.
Водночас, прийомні батьки / батьки-вихователі все більше прив'язуються до дитини і, цілком природно, хочуть відчувати те ж саме з боку дитини. Батьки починають очікувати від дитини подяки за власні «героїчні зусилля», однак їхні очікування досить часто виявляються марними.
Важливим періодом у житті прийомної сім'ї / ДБСТ є її перша річниця створення. Більшість батьків від самого початку прийняття рішення про взяття на виховання дитини-сироти й дитини, позбавленої батьківського піклування, цілком упевнені, що під їхнім впливом дитина зміниться в кращий бік, але коли зміни настають не так швидко, як би їм хотілося, розгублюються.
У вихованні прийомним батькам краще дотримуватися «золотої середини», адже воно не терпить категоричності, жорстко заданої програми й наперед розписаних дій. Гнучкість у взаєминах, спроможність врахувати ситуації, що виникають, особливості дитини - найважливіші складові батьківського успіху. Утім, найголовнішим принципом для батьків повинен залишитися принцип «не зашкодити дитині».
2. Етика соціальної роботи з прийомною сім'єю /ДБСТ
Діяльність соціального працівника, хоч би з якою категорією клієнтів він працював, тісно пов'язана з етичними питаннями. Особливого значення вони набувають у роботі з сім'єю.
Загальними етичними принципами діяльності соціального працівника є:
1. Повага до гідності кожної людини.
2. Пріоритетність інтересів клієнтів.
3. Толерантність.
4. Довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта.
5. 5.Доступність послуг.
6. Конфіденційність.
7. Дотримання норм професійної етики.
Зазначені вище етичні принципи відображені в Етичному кодексі спеціалістів із соціальної роботи в Україні, де також прописані норми етичної поведінки соціальних працівників, етична поведінка стосовно професії, колег, клієнтів і взаємодіючих організацій
Норми етичної поведінки соціального працівника з сім'єю такі:
- завжди пам'ятати про інтереси сім'ї в цілому та окремих її членів,зберігати цілісність сім'ї;
- захищати права сім'ї та її членів, надавати необхідну підтримку й
допомогу, сприяти розвитку сім'ї та її стабілізації, формуванню її самостійності;
- зберігати професійні межі у виявленні почуттів та емоцій, виявляти емпатію при розв'язанні проблем сім'ї;
- втілювати на практиці цінності і принципи етики соціального працівника;
- бути доброзичливим, уважним у роботі, вміти вислуховувати, передавати інформацію, здійснювати вплив на сім'ю в цілому й на окремих її членів;
- попереджувати нерівність, дискримінацію, негуманніть дій у сім'ї та стосовно неї, боротися з ними, виступаючи як захисник сім'ї;
- не обманювати, бути чесним;
- спонукати сім'ю та її членів до самовизначення (а не бути для неї «спонсором»),активізувати і стимулювати її потенціал;
- спонукати сім'ю до самостійного і спільного прийняття рішень;
- бути зразком етичної поведінки, носієм високих моральних якостей;
- виявляти довіру до сім'ї, але враховувати всі позиції, погляди, думки;
- уміти не піддаватися впливам, залишатися об'єктивним, діючи в межах своєї компетентності;
- не давати обіцянок від імені інших працівників;
- прагнути до самовдосконалення, підвищення своєї педагогічної майстерності;
- персонально відповідати за свої дії;
- інформувати сім'ю про мету, зміст, методи, засоби, результати своїх досліджень, здійснювати їх за згодою сім'ї;
- бути спрямованим на дії;
- не брати платню за дії, які є функціональними обов'язками;
- зберігати й захищати гідність, честь і права своїх колег;
- враховувати структуру сім'ї, розподіл влади, тендерні, вікові, індивідуальні особливості членів сім'ї;
- будувати стосунки із сім'єю на основі діалогу, на рівних;
- дотримуватись ідей рівності в роботі із сім'єю й захищати рівноправність жінок і чоловіків у сім'ї;
- працювати з опорою на позитивне в сім'ї та людині;
- мати бадьорий настрій, вміти зацікавлювати перспективами, переконувати;
- не підміняти роботи ремеслом, любити свою професію;
- пам'ятати про максимальний соціальний результат у роботі, справедливий розподіл зиску й витрат при збереженні пріоритету дитини у важких ситуаціях;
- нагадувати сім'ї про її можливості, потенціал, а не про її недоліки;
- схвалювати й попереджати, застосовувати якомога менше осуду й критики, переконувати, а не забороняти;
- виконувати свої обов'язки якнайкраще;
- постійно прагнути до поліпшення життя людей, зменшення страждань;
- бути гнучким у своїй роботі, освіті, самовихованні;
- активно співпрацювати з іншими особами, від яких залежить добро.
3. Особливості виховання дітей у прийомній сім'ї/ ДБСТ
Прийомна сім'я / ДБСТ має ті самі ознаки, функції та ролі, що і звичайна сім'я, та окрім цього, вона реалізує право дитини, позбавленої батьківського піклування, на власну сім'ю; здійснює індивідуальний підхід до дитини;
вчить її сімейної поведінки, формує модель сімейного життя, сприяє подоланню тривожності, загостреної самотності, беззахисності; підтримує (при можливості) контакти з біологічною сім'єю та вчить їх цінувати; формує родинні зв'язки, емоційні почуття і якості сім'янина.
Для того, щоб будувати ефективні взаємини в новоствореній сім'ї, прийомним батькам / батькам-вихователям необхідно:
- розуміти, що дитина вже пережила певні значні втрати у своєму житті, і їхнє завдання - допомогти дитині в подоланні втрати;
- максимально володіти інформацією про специфіку розвитку дитини певного віку й ризики відставання для того, щоб сприяти розвитку різних сфер особистості дитини;
- знати, які саме потреби виникають у дітей різного віку й за допомогою яких засобів ці потреби можна задовольнити. Адже формування прив'язаностей дитини до батьків безпосередньо пов'язується із задоволенням її потреб, що в подальшому сприятиме розвиткові дитини;
- розуміти та знати різні поведінкові моделі батьків в умовах сімейного виховання та стосунків, які підтримуватимуть впродовж усього життя.
Завдання прийомних батьків / батьків-вихователів - виховувати дитину таким чином та створювати такі сімейні стосунки, щоб забезпечити повноцінний розвиток особистості. Цей шлях - шлях до стабільності дитини й до стабільності сім'ї.
Що ж означає та включає в себе поняття «стабільність»!
Стабільність означає наявність: відчуття власного минулого; юридичного й соціального статусу, пов'язаного з приналежністю до сім'ї. Стабільність охоплює: впевненість, захищеність, послідовність, зв'язок минулого з майбутнім, сприятливі сімейні стосунки.
Планування й досягнення стабільності в сім'ї - процес довготривалий і, можливо, прийомна родина/ДБСТ потребуватиме допомоги фахівців і працівників соціальних служб. Роль соціального працівника в досягненні стабільності в сім'ї, на нашу думку, є досить важливою. Працюючи з прийомною сім'єю/ДБСТ щодо досягнення нею стабільності, соціальному працівникові необхідно:
- сприяти усвідомленню родиною того факту, що поява прийомної дитини / дитини-вихованця в сім'ї обов'язково призведе до змін порушення сімейного укладу, який існував до того. Тому краще, якщо сім'я буде до них готова;
- розуміти, що оточуючі прийомну сім'ю / ДБСТ люди часто мають стереотипні уявлення стосовно сімей даної категорії і бояться, що така родина може порушити їхню власну стабільність. Тому важливо захищати інтереси прийомної сім'ї / ДБСТ перед владними та іншими структурами і сприяти тому, щоб процес налагодження взаємостосунків прийомної родини з громадою відбувався безболісно для обох сторін;
- допомагати родині шукати й використовувати у складних ситуаціях власний потенціал і не бути залежною від підтримки ззовні;
- сприяти налагодженню стабільності в родині, забезпечивши їй допомогу вдало підібраної та фахової команди спеціалістів;
- а також пам'ятати, що дана робота вимагає кваліфікованої підготовки та знань і від самого соціального працівника. Тому важливо працювати над підвищенням свого професійного рівня й самовдосконалення.
4. Типові помилки прийомних батьків і батьків-вихователів у вихованні дітей
Варто звернути увагу на помилки прийомних батьків / батьків-вихователів, які заважають ефективному вихованню й розвитку дитини. Як правило, це:
- прагнення батьків механічно перенести досвід виховання рідних дітей на прийомних, які мають власний соціальний досвід, звички;
- бажання досягти позитивних результатів у вихованні в найкоротші терміни, хоча формування якостей, корекція стосунків - процес тривалий і стрибкоподібний;
- перекладання частини відповідальності батьків за прийомну дитину / дитину-вихованця на старшу рідну дитину призводить до того,що старша дитина виконує батьківську роль стосовно дитини-сироти, що викликає конфлікти і прагнення в прийомної дитини / дитини-вихованця відстоювати позицію рівного; до того ж дитина, яка досі не вміла бути відповідальною за свої рішення, за яку все робили вихователі, знов-таки одержує таку ж позицію в сім'ї, що не сприяє її особистісному розвитку;
— порівняння рідних дітей з прийомними / дітьми-вихованцями призводить до пошуку причин проблеми в дитини, яка починає відчувати свою провину за те, що вона відрізняється від інших;
- загострене відчуття в батьків унікальності проблем, які має прийомна сім'я / ДБСТ, що призводить до підвищеної тривожності у стосунки з оточенням (як спілкуватися з нерідною дитиною, як себе поводити І т. д.).
Помилки й неправильна поведінка батьків можуть спричинити виникнення цілої низки конфліктних ситуацій і проблем у родині, що призведе до порушення сприятливого сімейного мікроклімату й гармонійних стосунків у родині.
Візит соціального працівника в сім'ю: основні принципи й типові помилки.
Відвідування соціальними працівниками прийомної сім'ї / ДБСТ обов'язкове як при здійсненні соціального супроводу, так і під час здійснення нагляду, інспектування з боку державних органів влади за належним рівнем опіки й піклування.
Як свідчить практика, на ефективність подальшої роботи з сім'єю впливає перший візит соціального працівника в сім'ю. Взаємодія з сім'єю, складання плану соціального супроводу прийомної сім'ї/ДБСТ, відслідковування ситуації в сім'ї багато в чому залежить від підготовки соціального працівника, від наявності досвіду спілкування з сім'ями, від наявних навиків консультування, комунікативних навиків тощо.
Кожна сім'я потребує індивідуального підходу, розуміння. Як правило. сім'я під час візиту соціального працівника перебуває в стані психологічного захисту, що може проявлятися по-різному. Іноді можна навіть не розібратися, що за агресивністю, небажанням спілкуватися прихована саме реакція психологічного захисту. І це, на думку сім'ї, найсприйнятливіший спосіб самостійно справитися з ситуацією.
Отже, першочерговою реакцією на візит «чужої» людини в сім'ю є реакція захисту родини. У такому випадку соціальний працівник має прийняти цю реакцію, а не «воювати» з нею.
Досить часто соціальний працівник сам перебуває в стані захисту, або сім'я своєю поведінкою провокує аналогічну реакцію у спеціаліста. У результаті виходить своєрідний бар'єр із захисних реакцій двох сторін. Чи сприяє це подальшому співробітництву? Звичайно, що ні.
Через низку стереотипів візит у сім'ю соціального працівника з метою надання допомоги сприймається як візит з метою контролю, нагляду, з метою виявити якісь недоліки й забрати дитину в прийомних батьків у разі неможливості самостійно вирішувати проблемні ситуації.
Іноді прийомні батьки / батьки-вихователі бояться, що якісь їхні проблеми набудуть розголосу, а тому першочергове завдання соціального працівника - намагатися переконати батьків, що вся інформація, яка буде отримана від них - конфіденційна.
Завданням першого візиту соціального працівника в сім'ю є зняття почуття страху та напруги в сім'ї, а не вирішення конкретних проблем. Тільки тоді, коли сім'я зрозуміє, що соціальний працівник дійсно є безпечним для неї і налаштований на співробітництво, вона «розкриється» для налагодження контакту. Контакт із сім'єю не відбудеться, якщо соціальний працівник має звички чи манери, які дратують інших. Серед них можуть бути: - різкий, гучний голос;
- подразний сміх;
- занадто розкуті манери;
- постійне випускання в розмові імені співрозмовника; часте вживання нецензурних слів і висловлювань;
- постійне обговорення особистих питань;
- часті скарги;
- хвастощі з приводу успіху дітей і чоловіка (дружини);
- смакування масних розповідей і анекдотів.
До помилок у спілкуванні належать: невміння слухати співрозмовника, недооцінка інших, неспроможність визнавати свої помилки, невміння ставити перед собою мету, надання можливості іншим зробити себе жертвою.
Згідно із науковими висновками М. Пірен, існує велика кількість комбінацій особистісних рис, які утворюють різноманітні типи конфліктогенної особистості. Основну групу становлять особистості таких типів: агресивісти, що постійно чіпляються до оточуючих, висловлюючи їм в'їдливі зауваження, непомірно дратуються, коли їх ігнорують; скаржники, які завжди на когось або на щось скаржаться, але не беруть на себе відповідальності за проблеми; мовчуни, які тримають свої міркування при собі й цим ставлять себе і оточуючих у складне становище - їм важко здогадатися, про що насправді думають і чого бажають їхні партнери зі спілкування; надто поступливі,які завжди погоджуються з усім і обіцяють підтримку, проте слова в них розходяться з ділом; песимісти, які завжди в будь-якій справі передбачають невдачу, на різні пропозиції з легкістю відповідають «ні» й відчувають сильне занепокоєння, з чимось погодившись; нерішучі, які, боячись помилятися, якомога довше не приймають рішення, що залежить від них, аж поки потреба в їхньому втручанні відпадає; всезнайки, які своєю начебто обізнаністю вводять в оману оточуючих, та ін.
Безперечно, такі конфліктогенні особистості не сприятимуть своєю поведінкою корекції і гармонізації сімейних стосунків.
Перший візит соціального працівника в сім'ю є визначальним, адже від нього залежить подальша співпраця з сім'єю. Під час першого візиту не варто:
- зосереджувати особливу увагу на проблемах сім'ї, якщо сім'я не готова сама про них говорити;
говорити, що правильно, а що неправильно, перед тим, як дізнаєтеся думку сім'ї з цього приводу;
форсувати події: сім'я може видатися не готовою й захищатиметься;
намагатися відразу ж пояснити істинний стан речей і ситуацію, в якій опинилася сім'я. Дуже важливим кроком під час контакту з сім'єю є здійснення так званого (згідно з теорією В. Малахова) комунікативного повороту. На практиці це означає перехід від монологу до діалогу. Реалізувати діалогічний підхід допоможе демократичний стиль спілкування, для якого характерні поради, виявлення поглядів, спільне обговорення, схвалення, спонукання для висловлювання думок, поглядів. Початок діалогу з сім'єю є першим кроком до порозуміння й початку спільної роботи соціального працівника та сім'ї над вирішенням конкретних проблем.
Роль соціального працівника в налагодженні сімейного мікроклімату
Стосунки в родині можна вважати гармонійними, якщо виконуються такі умови:
- існує певне порозуміння між (обома) батьками й дітьми. Батьки й діти вміють спілкуватися між собою. Вони багато часу не тільки без примусу, а навіть із зацікавленням, проводять разом;
- діти в процесі дорослішання стають дедалі більш самостійними, розсудливими й відповідальними;
- батьки вчасно реагують на вікові зміни в характері дітей, уміють виділити стрижневі моменти в становленні дитини, розуміють її інтересів зацікавлення на кожному з етапів розвитку;
- і батьки, і діти мають у своєму арсеналі засоби розв'язання конфліктів, які не призводять до неконтрольованої поведінки (плачу, крику,«фізичних методів»);
- батьки й діти поважають один одного, у родині створюється атмосфера довіри, відсутні випадки приниження, обману, крадіжок і т. п.
Але трапляються випадки, коли під час супроводу прийомної сім'ї / ДБСТ соціальний працівник стикається з виникненням або існуванням у сім'ї яскравих конфліктів чи непорозумінь, які впливають на атмосферу в родині й відповідно на дітей, їхній внутрішній світ, характер, здібності й поведінку. При цьому такі ситуації можуть виникати не тільки в новостворених родинах, а й у тих, котрі мають достатній досвід виховання й розвитку дитини-сироти й дитини, позбавленої батьківського піклування.
Виникнення в сім'ї конфлікту свідчить про те, що члени родини відчувають дискомфорт у тій чи іншій сфері життєдіяльності й потребують допомоги або в переосмислені власної позиції, або в зміні поглядів і установок інших членів. Дестабілізуючим фактором сімейного мікроклімату є не стільки виникнення конфліктної ситуації, скільки невміння або небажання членами родини шукати з неї вихід чи принаймні компромісне рішення. Тому соціальному працівникові бажано спонукати родину до розв'язання конфлікту чи проблеми власними силами й не брати всю відповідальність за її вирішення на себе. Бажано, щоб родина зрозуміла основну ідею: соціальний працівник допомагає вирішити конфлікти й проблеми родини, а не вирішує їх за неї.
На початку роботи з родиною, яка переживає конфлікт, важливо створити атмосферу довіри й невимушеності, яку бажано зберігати протягом роботи з родиною надалі.
Наступний етап - аналіз ситуації, де соціальний працівник має активно слухати, але при цьому керувати бесідою. Після цього починається фаза обговорення, спільного аналізу проблем, конфліктів чи причин, що до них призводять. Ключовим словом тут може бути «партнерство», бо саме це може запропонувати соціальний працівник родині, яка хоче налагодити сімейний мікроклімат. Саме такий розподіл ролей: члени родини й соціальний працівник - спільники, є оптимальним і має всіляко підтримуватися, не припускаючи того, щоб в особі працівника соціальної служби родина бачила лише представника влади або обслуговуючий персонал.
Інколи виникає ситуація, що соціальному працівникові необхідно дати пораду членам родини. Зазвичай бажано не давати порад, адже це блокує потребу людини шукати власний вихід і зобов'язує соціального працівника брати на себе відповідальність за пораду. Поради, якщо вони неминучі, мають бути індивідуальними і краще, щоб вони народжувалися під час спільного пошуку рішень, мали рекомендаційний характер.
Одним з варіантів уникнення надання конкретних порад є висловлення батькам і дітям своєї точки зору на проблему. Це бачення може бути підкріплене посиланнями на літературу, досвід інших родин. Необхідно, щоб цей зовнішній погляд корелював з оцінками того, з ким ведеться робота. Має сенс висловлюватися лише після того, як досягнуто певної згоди в розумінні ситуації.
Завдання соціального працівника - переконати батьків у тому, що вони самі дійшли до власних висновків (а до того бажано їх справді підвести до цих висновків), тоді результат буде набагато вагомішим.
Необхідно також запропонувати членам родини відвідати консультації фахівців (соціальних педагогів, психологів, юристів та ін.). Батькам, які взяли на виховання прийомну дитину / дитину-вихованця, важливо розуміти необхідність і переваги роботи команди спеціалістів, які допомагають родині налагодити гармонійні і стабільні взаємини.
Окрім вміння допомогти родині вирішити конфлікт чи проблему, соціальному працівникові бажано володіти вмінням передбачити виникнення тієї чи іншої проблеми або конфліктної ситуації. Для цього можна використовувати такі методи як спостереження, візуальна діагностика помешкання родини, бесіда з батьками й дітьми, тощо.
Візуальна діагностика. Під час відвідувань родини досить інформативною щодо можливості виникнення конфліктів і непорозумінь може стати візуальна діагностика, що відкриє соціальному працівникові багато нюансів, які складно виявити під час бесіди. Але діагностика не може бути здійснена під час одного короткого знайомства, соціальний працівник має постійно перевіряти й уточнювати свої висновки на всіх етапах роботи з родиною.
Під час відвідування помешкання родини слід дізнатися, чи є в дітей свій «індивідуальний простір» - кімната, куточок тощо. Тобто наявність такого місця у квартирі, де дитина відчуває себе господарем, де формується її відповідальність і самостійність. Бажано поцікавитись й у дітей, і в батьків, як підтримується порядок у дитячих кімнатах або куточках, наскільки діти самі, без примусу, прибирають там; чи втручаються в цей процес батьки; чи може кожна дитина як прийомна, так і рідна запросити до себе друзів.
Важливо з'ясувати, наскільки часто до дітей приходять однолітки, як ці візити сприймаються батьками й родичами, хто пригощає гостей і хто за ними прибирає.
6.
Соціальний працівник має звернути увагу на іграшки, музичні інструменти, підручники, інші речі, які свідчать про інтереси й зацікавлення дітей.
Бажано дізнатися, як часто проводять вільний час батьки й діти разом, чи є у квартирі «конфліктні місця» (наприклад, телевізор) і місця спільних радощів, свят і т. п.
У багатьох родинах тепер є домашні тварини або птахи. У випадку, коли родина має домашніх улюбленців, важливо з'ясувати, хто піклується про них, як ставиться до них кожна дитина в родині. Адже конфлікти в родинах часто призводять до того, що агресія, спрямована на дитину у вигляді покарань, підвищення голосу, суворих наказів, переадресовується дитиною на молодших братів, сестер або на тварин.
Загальним висновком знайомства з помешканням родини має бути відповідь на запитання: наскільки атмосфера оселі сприяє розвиткові дітей, формуванню в них самостійності й адекватного світосприйняття.
Бесіда з батьками. Розмова з родиною може відбуватися під час, після й до відвідування помешкання. Основним завданням бесіди залишається загальна діагностика атмосфери в родині, виявлення можливих причин сімейних конфліктів, невдоволеності батьків тощо. Іноді буває важко, навіть неможливо, встановити головну причину. Іноді батьки й діти неохоче йдуть на контакт. Це суттєво ускладнює усвідомлення причин, що можуть призвести до конфліктних ситуацій у родині, тому соціальному працівникові, бажано поговорити з кожним представником родини окремо, а потім з усіма разом.
Завдання соціального працівника - спрямувати членів родини на важливість емпатійного сприйняття один одного, толерантного ставлення до думок і поглядів іншого.
Під час бесіди з усіма членами родини варто зауважити: хто бере ініціативу в розмові, наскільки відкритими під час розмови є діти, чи мають місце директивні вказівки дітям з боку батьків, чи намагаються діти конкурувати один з одним щодо уваги з боку соціального працівника, чи існує в батьків тенденція справити враження «ідеальної родини», чи має місце негативізм з боку прийомних дітей щодо підтримки ними стосунків з біологічними родичами, й т. п. Якщо вищеназвані факти мають місце, то це може свідчити про порушення в подальшому гармонійних стосунків у родині. Але, як уже зазначалося, соціальному працівникові необхідно неодноразово перевірити свої здогадки, перш ніж робити висновки. Також потрібно звернути увагу фахівців (психологів, педагогів) на існуючу в родині ситуацію. Вони допоможуть членам родини уникнути непорозумінь і налагодити стосунки.
Особливо важливою є підтримка прийомної сім'ї / ДБСТ з боку соціального працівника на початковому етапі. Соціальному працівникові слід підготувати батьків до того, що поява нової дитини може негативно вплинути й на взаємини між членами сім'ї, наприклад, прийомна дитина може нервувати чоловіка й той категорично відмовлятиметься спілкуватися з нею, або вона матиме негативний вплив на рідних дітей. Батькам слід особливо піклуватися про нового члена сім'ї, не ображатися на дитину, якщо вона віддаватиме перевагу комусь одному з членів сім'ї або перевірятиме батьків своїми негативними вчинками.
Можливо, для встановлення контакту з дитиною потрібно буде потурати деяким її бажанням, поступатися заведеним у сім'ї порядком, режимом дня, але батькам краще ненав'язливо нагадувати дитині про дотримання встановлених правил, попередньо познайомивши її з ними.
Соціальний працівник має допомогти батькам помітити зміни в поведінці дитини на краще, показати, яку користь принесло дитині перебування в даній сім'ї - дитина стала більш захищеною, спокійною, врівноваженою, має успіхи в навчанні тощо. Розчарування батьків зовсім не означає того, що вони погано працювали, або погано справляються зі своїми обов'язками. А тому в цей період більшість прийомних батьків потребують порад і рекомендацій від соціального працівника про те, як дати раду поведінці дитини, пояснити її причини, а також підтримки й підбадьорення.
Враховуючи особливості розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, які потрапляють на виховання в прийомні сім'ї / ДБСТ, основні завдання, що ставить соціальний працівник перед собою й батьками, особливо на етапі адаптації дитини до умов сімейного виховання, можуть бути такими:
1. Сформувати в дитини об'єктивну самооцінку;
2. Створити такі умови, щоб дитина відчувала, що її люблять, що дорослі сприймають її саме такою, якою вона є, з її неповторністю і своєрідністю, з помилками й суперечливим життєвим досвідом.
План соціального супроводу в частині підвищення виховного потенціалу сім'ї - це необхідна умова підтримки й розвитку прийомної сім'ї, це інструмент, що забезпечує підтримку прийомних батьків, сприяє розвиткові їхніх знань і навичок для успішного виконання завдань виховання прийомних дітей і поліпшення якості їхнього розвитку.
Важливою складовою плану розвитку виховного потенціалу сім'ї є оцінювання рівня знань і навичок, наявних ресурсів батьків щодо можливості задоволення нагальних потреб дитини.
На допомогу соціальному працівникові у визначенні рівня компетентності прийомних батьків / батьків-вихователів і нагальних потреб, що виникають у процесі виховання прийомної дитини / дитини-вихованця може прийти «Модель оцінки сім'ї і дитини», яка є не лише вагомим інструментарієм взаємодобору дитини й сім'ї, але й механізмом складання плану розвитку сім'ї.
Література
1. Бондарчук О. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. - К., 2001. - 96 с.
2. Кравченко Т. В., Трубавіна І. М. Допомога батьків у вихованні дітей:Методичні рекомендації для соціальних працівників. - К., 2005. - 100 с.
3. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо удосконалення соціальної роботи з сім'ями, де є конфліктні стосунки між батьками та дітьми (з досвіду практичної діяльності центру підтримки сім'ї Українського інституту соціальних досліджень) / О. О. Яременко, А. М. Ноур,Р. Г. Драпушко та ін. - К., 2003. - 140 с.
4. Психология семьи: Учебное пособие для факультетов психологии, социологии, зкономики и журналистики. - Самара, 2002. - 725 с.
5. Соціальна робота в Україні: теорія і практика: Посібник для підвищення кваліфікації психологів центрів соціальних служб для молоді. - Ч. 5 / За ред. А. Я. Ходорчук. - К., 2003. - 264 с.
6. Трубавіна І. М.Консультування сім'ї: Науково-методичні матеріали. Ч. І. -К, 2003. - 88 с.
Запитання до теми.
1.Принципи, завдання та методи виховання дитини у прийомнійсім’ї.
2.Типові помилки прийомних батьків у вихованні та шляхи їх попередження.
3.Назвіть основні принципи успішного входження соціального працівника в сім’ю.
4.Підтримка сім’ї на етапі адаптації її членів до нових соціальних ролей.
5.Опишіть основні принципи успішного входження соціального працівника в сім’ю.
6.Охарактеризуйте соціального працівника, що здійснює соціальний супровід .
7.Розкажіть про співпраця соціального працівника ЦСССДМ з різними інституціями: службами у справах дітей, відділами освіти, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я. Налагодження взаємодії спеціалістів в ході реалізації контролюючих функцій.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 59; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!