Раціоналізаторську пропозицію.

ЛЕКЦІЯ № 3 . Тема: Промислова власність в Україні.

1. Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності

2. Об^,єкти права промислової власності: Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення джерела, найменування місця походження.

Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності

В історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки тощо щодо їх охорони простежуються чотири етапи, які істотно відрізня­ються один від одного і послідовно змінюють один одного. Перший етап - найдавніший. Його правові за­сади в історичній літературі не простежуються. Ми можемо лише припускати, - якщо були результати творчості, то були і засоби їх охорони. Цей етап існував приблизно до XII ст.

Другий етап становлення правової охорони результатів творчої діяльності характеризується привілеями. Цей період охоплює приблизно ХІІ-ХУІІІ ст.

  Разом з наданням привілеїв почали складатися їх правові засади. Основними з них були: корисність, новизна для держави, виключне право (монополія) на його використання особи, яка його створила; покарання порушника наданого привілею.

  На той час серед країн, що досягли найвищого економічного розвитку, якому сприяв розвиток технічної творчості, виділялася Англія. В Англії привілеї почали надаватися вже у XII ст. і до XV ст. надавалися королівською владою. Особливими привілеями підтримувалося заснування нових виробництв на імпортній технології. Зазначені привілеї передбачали виключне право на їх використан­ня і, безперечно, на одержані прибутки. Привілеї встановлювали достатній строк для впровадження зазначених технологій у виробництво і, що було головним, сприяли поширенню цих технологій в Англії. Такі привілеї передбачали досить ефективну охорону ви­ключних прав цих промисловців, незалежність і відчутні переваги перед іншими виробниками. Це була своєрідна винагорода за запровадження в Англії нових виробництв.

  В Англії у 1628 р. було прийнято Положення про монополії, яке встановило одну досить принципову засаду охорони патентних прав. У Положенні було проголошено, що всі монополії позбавлялися будь-яких при­вілеїв, а їх надання оголошувалося недійсним, за винятком «усіх патентних грамот і надання привілеїв строком на чотирнадцять років”.

  Цим Положенням був закладений конкретний принцип патент­ного права - виключність наданих прав - і чітко визначений строк їх чинності. Це – третій етап.

  Отже, система привілеїв, що складалася і розвивалася в усьому світі, закладала основи патентної охорони результатів творчої діяльності. При цьому слід мати на увазі, що системи привілеїв в різних країнах розвивалися по-різному залежно від їх економічного розвитку.

  Так, у Росії перший нормативний акт про привілеї був прийня­тні у 1723 р. під назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик». Цим актом певною мірою було упорядковано видання привілеїв. 17 червня 1812 р. було прийнято Закон Росії «О привилегиях на разные изобретения и открытия в художествах и ремеслах». Цим Законом передбачалася видача привілеїв на власні винаходи і ті, що завозилися із-за кордону, строком на три, п'ять і десять років.

  У зв^,язку з виникненням друкування з^,явилися фахівці цієї справи – виробники друкованої продукції та торгівці нею. Але надрукована книга легко діставалася недобросовісному конкуренту, який неправомірно використовував її для відтворення на своєму устаткуванні. Тому підприємці у галузі друкування і недобросовісні конкуренти виявлялися в явно нерівному становищі. Усе це зумовило потребу створення правової охорони друкованої продукції і вона почала складатися у формі привілеїв.

  Істотний недолік системи привілеїв як форми охорони виключ­них прав друкарів та розповсюджувачів книг полягав у тому, що за­значені привілеї надавали захист прав лише друкарів. Поза межами цієї охорони залишалися самі творці книг - їх автори. Весь прибу­ток діставався лише підприємцям-книговидавцям. Автор міг лише продати за певну ціну свій твір книговидавцеві. На одержаний ним прибуток від продажу книг автор книги права не мав. Це виклика­ло справедливе обурення авторів творів і вони стали більш рішуче відстоювати свої права.

  У 1709 р. королева Анна змушена була прийняти спеціальне по­ложення про захист прав авторів - Статут Анни. Це був перший нормативний акт, спрямований на захист прав авторів книг. Основ­ним положенням цього Статуту було визнання за автором книги ви­ключного права на друкування й опублікування її протягом 14 років від дати її першої публікації.

  Велика Французька револю­ція скасувала всі привілеї, у тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея Франції декретом 1791 р. надала автору право на публічне виконання (будь-яке опублікування твору) протягом усього його життя і 5 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам.

  Декретом 1793 р. автору було надано виключне право на відтво­рення його творів протягом усього його життя і 10 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома декретами у Франції були закладені засади авторського права. У них уже йшлося про права автора, а не видавців, як це було передбачено Статутом Анни.

  Права авторів на твори науки, літератури і мистецтва визнавалися як права власності.

  Перший патентний закон у 1790 р. приймають Сполучені Штати Америки, у 1791 р. такий самий закон приймає Франція. Французький па­тентний закон заклав принципово важливу засаду. Стаття 1 фран­цузького патентного закону від 7 січня 1791 р. проголосила: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора; внаслідок цього закон повинен гарантувати йому всебічне і повне використання ним відповідно до умов і на строк, які будуть встановлені далі». У вступній частині цього зако­ну підкреслювалося: «Будь-яка нова ідея, проголошення і здійснен­ня якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати промисловий винахід як власність його творця. Ідея визнання за творцем права власності на його творчий результат була ще раніше прого­лошена у США - в законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначалося: «Немає власності, що належить людині, більшої, ніж та, яка є результатом й розумової праці».

  З принципу, закладеного у французькому патентному законі 1791 р., випливало кілька важливих засад: 1) будь-який творчий ре­зультат визнавався об'єктом права власності; 2) винаходом визна­вався творчий результат у будь-якому виді доцільної діяльності лю­дини за умови його відповідності вимогам закону; 3) держава гарантувала охорону прав творця шляхом видачі охоронного доку­мента - патенту; 4) вводилася обов'язкова державна реєстрація ви­находів попередньою експертизою заявки по суті.

  Промислова революція, що відбулася у ряді країн наприкінці XIX - на початку XX ст., зумовила різке зростання винахідницької активності. Кількість виданих патентів також невпинно збільшуєть­ся. У період 1815-1820 рр. США, Франція, Британія видавали по 100 патентів на рік, а в період 1850-1854 рр. кожна з названих країн уже видавала більше 1000 патентів на рік.

  Проте патентування мало і негативні наслідки. Воно певною мі­рою обмежувало свободу торгівлі, адже запатентовані вироби, в яких було використано запатентований винахід, не можна було ввозити до країни патентування без дозволу патентовласника.

  Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнарод­ної охорони винаходів. Зазначена ідея була реалізована 20 березня 1883 р. у формі Паризької конвенції, якою було засновано Союз із промис­лової власності.

  Наступний етап у розвитку системи правової охорони промис­лової власності характеризується її інтернаціоналізацією. Початок етапу був покладений названою Паризькою конвенцією. Принци­повими засадами Конвенції є національний режим, право пріори­тету, загальні правила.

  Відповідно до положень про національний режим прирівнення Конвенція передбачає, що для охорони промислової власності кож­на із країн, що вступила до цього Союзу, зобов'язана надавати гро­мадянам інших країн, які приєдналися чи є членами цього Союзу, таку ж саму охорону, яку ця країна надає власним громадянам.

  Право пріоритету - принцип, закладений Паризькою конвен­цією, полягає у тому, що заявка, подана в одній із країн-членів Па­ризького Союзу, надає заявникові право подати цю саму заявку на цей самий винахід протягом 12 місяців від дати подання першої за­явки до будь-якої країни-члена Паризького Союзу з пріоритетом за першою заявкою. Це правило стосується також усіх інших об'єктів промислової власності, але строки, протягом яких зберігається право пріоритету, різні — 12 місяців для винаходів, 6 місяців для промислових зразків і товарних знаків.

  Інтернаціоналізація, безперечно, поширилася і на сферу літературно-мистецької діяльності. У 1886 р. було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, якою був за­снований Міжнародний союз про охорону літературних і художніх творів.

  Бернська конвенція набула чинності на території України 25 жовтня 1995 р. Станом на 15 січня 2001 р. учасницями цієї Конвенції були 147 держав.

  Бернська конвенція ґрунтується на трьох принципах:

1) на принципі «національного режиму», відповідно до якого створені в одній із країн-учасниць цього Союзу твори повинні от­римувати в усіх інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм громадянам;

2) на принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого
національний режим не залежить від яких-небудь формальних
умов, охорона надається у міру факту створення твору і не обумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;

3) на принципі «незалежності охорони», відповідно до якого во­лодіння наданими правами та їх реалізація не залежать від надання
охорони в країні походження твору.

  У 1952 р. в Женеві була підписана ще одна конвенція - Всесвіт­ня конвенція про авторське право. У 1971 р. в Парижі на засіданні Міжнародної конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова редакція цієї Конвенції, що набула чинності у 1974 р. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 р.

  Більш ефективній міжнародній охороні результатів творчої діяль­ності сприяють багато інших міжнародних угод. Для координації їх діяльності з метою посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної, творчої діяльності в 1967 р. у Стокгольмі бу­ла підписана Конвенція про утворення Всесвітньої організації інте­лектуальної власності (ВОІВ), яка набула чинності з 1970 р., а з 1974 р. одержала статус спеціалізованої установи Організації Об'єд­наних Націй.

  ВОІВ своїм завданням ставить:

· поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до су­веренітету і рівності;

· заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуаль­ної власності в усьому світі;

· модернізацію і підвищення ефективності адміністративної
діяльності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів за
умови повної поваги до самостійності кожного із союзів.

  Конвенція про утворення ВОІВ у понятті «інтелектуальна влас­ність» включає дві основні сфери прав: 1) промислову власність, що охоплює головним чином винаходи і товарні знаки; 2) авторсь­ке право, що стосується літературних, музичних, художніх і аудіо­візуальних творів.

  За станом на травень 1998 р. членами ВОЇВ були 169 держав, у тому числі й Україна.

  Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була започаткована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, адже товарний знак вважався одним із об'єктів останньої. Трохи пізніше була підписана Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 р.), якою був утворений спеціальний союз для країн-членів Паризької конвенції.

  Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію товарних знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві.

2. Об^,єкти права промислової власності

2.1. Винахід. Визначення поняття «винахід» (Invention, Erfindung) має важливе практичне значення для будь-якої правової системи і становить значні складності.

   Об'єктивно існують два поняття винаходу: звичайне (загальноприйняте) і юри­дичне. Під звичайним поняттям винаходумається на увазі творче розв'язання ути­літарної проблеми, тобто це будь-яке оригінальне рішення для задоволення тієї або іншої практичної потреби. Юридичне поняття винаходунабагато вужче, ос­кільки не на будь-які винаходи, в звичайному розумінні цього слова, поширюють­ся норми патентного права, а саме на винахід, що відповідає встановленому зако­ном переліку вимог (ознак патентоспроможності) для отримання в подальшому патенту.

  Згідно із законодавством України об'єктом винаходу може бути «продукт (при­стрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини) і спо­сіб». Дія патенту, виданого на спосіб отримання продукту, поширюється і на про­дукт, отриманий безпосередньо цим способом.

  До пристроївяк об'єктів винаходів належать конструкції і вироби (наприклад, машини, прилади, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання то­що).

  До речовиняк об'єктів винаходу належать індивідуальні хімічні сполуки (вклю­чаючи високомолекулярні сполуки, об'єкти генної інженерії), композиції (скла­ди, сплави, суміші) і продукти ядерних перетворень.

  До штамів мікроорганізмів, культур клітин рослини і тварини належать індиві­дуальні штами (наприклад, бактерії, мікроскопічні гриби, дріжджі, найпростіші мікроскопічні водорості, мікроскопічні лишайники, мікроскопічні безхребетні тварини тощо), а також консорціуми мікроорганізмів, культур клітин рослини і тварини (наприклад, змішані штами мікроорганізмів, асоціації мікроорганізмів, змішані культури клітин рослини і тварини).

  До способівяк об'єктів винаходу відносяться процеси виконання дій над матеріальним об'єктом за допомогою матеріальних об'єктів. Традиційно патентоспроможними є різні способи механічної обробки, хімічної технології, вироблення і передачі енергії, зображень тощо.

  В Україні не можуть отримати правову охорону як винахід: відкриття, наукові теорії і математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; програми для обчислювальних машин; результати художнього конструювання; топографії інтегральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин. Причина цього в тому, що названі об'єкти не є вирішенням завдання, тобто не підпадають під поняття пристрою, речовини, штаму або способу. Однак більшість з них охороняються правом як інші об'єкти інтелектуальної власності.

2.2. Корисна модель. Під поняттям «корисна модель» маються на увазі такі технічні нововведення, які за своїми зовнішніми ознаками нагадують патентоспроможні винаходи, але менш значні за своїм внеском у рівень техніки.

  Об'єктом корисної моделі в Україні може бути відповідне умовам патентоспроможності конструктивне виконання пристрою. Іншими словами, поняття «корисна модель» охоплює лише об'єкти, що мають просторову структуру. Обов'язковою ознакою корисної моделі є таке технічне вирішення завдання, яке полягає в просторовому розташуванні матеріальних об'єктів.

  Як корисні моделі не охороняються рішення, що стосуються способів, речовин, штамів мікроорганізмів, культур клітин рослини і тварини.

  Таким чином, корисні моделі відрізняються від винаходів двома головними аспектами: по-перше, як корисні моделі охороняються лише ті нововведення, які стосуються типу пристроїв, тобто їх конструкторського виконання; по-друге, до корисних моделей не висуваються вимоги відповідності винахідницькому рівню, щозовсім не означає, що корисною моделлю може бути визнане очевидне для будь-якого фахівця вирішення завдання.

2.3. Промисловий зразок.Розвиток і впровадження високих технологій та необхід­ність підвищувати конкурентоспроможність готової продукції, з одного боку, зму­шує виробників вкладати дедалі більші кошти, а з іншого — передбачає забезпечення правового захисту результатів творчої праці дизайнерів.

  Промисловий зразок, як і винахід, являє собою результат творчої розумової діяльності, який може бути втілений у матеріальних об'єктах. Однак, на відміну від винаходу, який є вирішенням завдання, промисловим зразком визнається рішен­ня зовнішнього вигляду виробу, в якому повинні поєднуватися як художні, так і конструкторські елементи.

  Об'єктом промислового зразка в Україні може бути «форма, малюнок або розфарбування чи їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового ви­робу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб».

  Не є промисловими зразками також друкована продукція як така: книжки, газе­ти, журнали, проспекти, буклети, що охороняються нормами авторського права.

  Не можуть бути визнані промисловими зразками і об'єкти, що не мають стійкої форми, тобто з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин.

  Об'єкти промислового зразка можуть бути об'ємними, площинними (малюнки) або комбінованими. Об'ємні промислові зразки являють собою розвинуту об'ємно-просторову структуру (наприклад, рішення, що визначають зовнішній вигляд верстата, сільськогосподарської машини, мотоцикла, люстри). Площинні промислові зразки являють собою лінійно-графічне співвідношення елементів і фактично не мають об'єму (наприклад, рішення, що визначають зовнішній вигляд килима, хустки, тканини). Комбіновані промислові зразки — це поєднання еле­ментів, властивих об'ємним і площинним промисловим зразкам (наприклад, рі­шення, що визначають зовнішній вигляд інформаційного табло, виставкової кон­струкції, циферблата годинника).

  Від корисних моделей промислові зразки відрізняються характером завдання, що вирішується. Якщо промисловий зразок за допомогою художніх і конструк­торських засобів вирішує завдання зовнішнього вигляду виробу, то корисна модель є технічним рішенням, що являє собою лише конструктивне рішення при­строю, тобто корисна модель охороняє не зовнішній вигляд пристрою, а його тех­нічну суть, яка може полягати в особливій формі об'єкта, своєрідному розташу­ванні та (або) поєднанні його окремих частин, вузлів, деталей тощо.

2.4. Знак для товарів і послуг (товарний знак).У конкурентній боротьбі виграє виробник товару вищої якості і фірма, яка забезпечує найвищий рівень сервісу і послуг. Товарний знак виконує такі функції: індивідуалізації товарів і послуг шляхом їх виділення з маси однорідних і подібних товарів і послуг; вказівки на певну якість товарів і послуг, а також на джерело їх походження і реклами. Саме тому наявність товарного знака спрощує для спожи­вача вибір товарів необхідної якості.

  Товарним знаком є позначення, розміщене на продукції, що випускається, її упаковці або супровідній документації. Таке позначення розглядається як товарний знак лише тоді, коли воно зареєстроване у встановленому законом порядку.

  В Україні об'єктом товарного знака можуть бути «словесні, образотворчі, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані в будь-якому кольорі чи комбінації кольорів».

  Як товарний знак не розглядається позначення, що вказує на вид, якість, кіль­кість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час їх вироб­ництва або збуту, а також такі, які є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду чи загальноприйнятими символами і термінами. Такі позна­чення можуть бути включені в товарний знак як елементи, що не охороняються, за умови, що вони не займають домінуючого місця в зображенні знака.

  Не можуть отримати правової охорони позначення, що являють собою держав­ні герби, прапори та емблеми; офіційні назви держав; емблеми, скорочені або пов­ні найменування міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні і про­бірні клейма; нагороди та інші відзнаки. Ці елементи можуть бути внесені в знак як елементи, що не охороняються, за умови, що на їх використання є згода ком­петентного органу Міжвідомчої комісії з узгодження питань правової охорони знаків для товарів і послуг.

  Не допускається реєстрація як товарних знаків (або їх елементів) позначень, що є помилковими або здатні ввести споживача в оману про товар чи його виробника.

  Не реєструються як товарні знаки позначення, що відтворюють промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; прізвища, імена, псевдоніми і похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

  Словесні товарні знаки відносять до найбільш ефективних: вони найбільш зручні в діловій документації і можуть бути використані в усній рекламі. Словесні товарні знаки поділяються на знаки, в яких охороняється лише саме слово (на­приклад, «Тонар»), і знаки, виконані в особливій шрифтовій манері. В останньо­му випадку охороні підлягають елементи, що мають візуальне значення (шрифт, характер розташування літер, їх відносний розмір, фон тощо).

  Маркування випущеного виробу і товарний знак переслідують по суті одну й ту ж мету — пов'язують виріб з конкретним виробником, однак вирішують це зав­дання різними шляхами: при проставленні на виробі товарного знака споживач дізнається про товаровиробника лише за умовним позначенням, а при маркуванні продукції до потенційного споживача доводяться в повному обсязі всі необхідні відомості про товар і його виробника.

  Труднощі розмежування фірмового найменування і товарного знака виникають тоді, коли частково збігаються їх окремі елементи, що може ввести в оману споживачів. На відміну від фірмового найменування товарний знак може існувати не тільки в словесній, а й в іншій, наприклад, зображувальній або комбінованій, формі. Крім того, зареєстрований товарний знак може бути переданий за догово­ром іншим користувачам. 

  Відмінність промислового зразка від товарного знака полягає в тому, що про­мисловий зразок є складовою частиною самого промислового виробу (форма, ко­лір, малюнок виробу), а товарний знак (слово, малюнок) на виробі лише простав­ляється. Об'ємний товарний знак, як відзначалося, може одночасно охоронятися і як промисловий зразок.

 Топографія (компонування) інтегральної мікросхеми. Інтегральні мікросхеми (ІМС) використову­ються в цілому ряді виробів — від годинників, телевізорів, автомобілів до дуже складних пристроїв, що застосовуються для обробки інформації.

  В Україні топографія ІМС як об'єкт правової охорони являє собою «зафіксова­не на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми і зв^,язків між ними. „Топологія”, визначена як «тривимірне розташування елементів, щонайменше один з яких є активним елементом, і деяких або всіх взаємозв'язків інтегральної мікросхеми, в якій би формі воно не було виражене, або таке три­вимірне розташування, підготовлене для виробництва». Матеріальним носієм то­пографії є кристал інтегральної мікросхеми (ІМС), який закон визначає як «мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і взаємозв'язки якого неподільно сформо­вані в обсязі або на поверхні матеріалу, що є основою такого виробу, незалежно від способу його виготовлення».

  Об'єктом охорони є лише топографічна схема, тобто взаємне розташування елементів мікросхеми.

2.5. Фірмові найменування — це стійкі позначення підприємств (фірм, компаній, концернів тощо) або окремих осіб, під ім'ям яких здійснюється їх виробнича або інша діяльність. Фірмове найменування слугує засобом розпізнавання підпри­ємств серед інших. Якщо знак для товарів і послуг дає змогу відрізняти товари та (або) послуги одних підприємств від однорідних товарів і (або) послуг інших, то фірмове найменування вказує на підприємство без будь-яких посилань на ті това­ри і послуги, що поставляються ними на ринок; воно є однією з найважливіших частин іміджу підприємства і корисним джерелом інформації для споживачів. Са­ме тому в інтересах як виробників, так і споживачів, щоб фірмові найменування охоронялися і вживалися юридичні заходи проти такого використання фірмових найменувань, яке може ввести споживачів в оману.

  2.6. Вказівки географічного походження товарів(далі — географічні вказівки) є різно­видом комерційних позначень.

  Географічна вказівка може бути представлена двома видами: вказівкою поход­ження товару або найменуванням місця походження товару. Перша дає лише уяв­лення про справжнє місце походження товару (наприклад, «Зроблено в Україні»), а друга слугує для виділення в масі товарів тих, які мають особливі (специфічні) властивості, зумовлені виключно або переважно географічним середовищем даної місцевості, її природними і (або) людськими чинниками (наприклад, «Золота бал­ка»).

  Географічні вказівки слугують для визначення, де і ким вироблені ті або інші товари. Крім того, за ними можна дійти висновку щодо специфічних властивостей і якості товарів, які обумовлені умовами того географічного місця, де цей товар вироблено. Ось чому використати географічну вказівку правомочні тільки ті ви­робники, чиї підприємства розташовані в даній географічній зоні (наприклад, «бордо», «шампанське»).

  В Україні цей об'єкт промислової власності також набув правової охорони: Верховною Радою України 16 червня 1999 р. прийнято Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» № 752-Х1У. Крім того, Україна роз­глядає питання про приєднання до Лісабонської угоди про охорону найменувань місця походження товарів і їх міжнародної реєстрації.

2.7.  Комерційна таємниця. Розвиток ринкових відносин в Україні, зміна форм влас­ності, розвиток підприємництва, посилення конкуренції привело до появи таких понять, як ділова інформація, службова таємниця, секрет виробництва, торго­вельний секрет, нерозкрита інформація «ноу-хау» (англ. know-hoy — «знати як»), конфіденційна інформація, які умовно можна об'єднати найуживанішим у зако­нодавстві терміном — «комерційна таємниця».

Згідно із ст. 505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невід^,ємною та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якої вона належить, у зв^,язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

  Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру.

  З цього визначення можна чітко виділити такі основні характерні риси комер­ційної таємниці:

- комерційна таємниця являє собою певну сукупність відомостей, знань, інформації про що-небудь, будучи по суті своїй результатом людської творчості. Комерційна таємниця нематеріальна, незважаючи на те, що збереження і поширення її здійснюється за допомогою матеріальних носіїв;

- комерційна таємниця може охоронятися, якщо до неї не існує доступу третіх
осіб, тобто її власник вживає всіх застережних заходів до запобігання її розкриттю, і тільки ці заходи гарантують йому виняткове право на використання ко­мерційної таємниці;

- комерційна таємниця не є державною таємницею, не охороняється авторським
правом або правом на об'єкти промислової власності, що робить її досить незахищеною перед недобросовісним використанням;

- недобросовісне використання комерційної таємниці може заподіяти непоправних збитків комерційній діяльності підприємства;

- комерційна таємниця не вважається негативною діяльністю підприємства, яка може завдати істотної шкоди суспільству.

  У ролі об'єкта інтелектуальної власності комерційна таємниця має ряд специфічних особливостей, однією з яких є її універсальність. Комерційною таємни­цею може бути будь-яка інформація, що стосується особливостей виробництва, технології, управління, фінансів, інноваційної та іншої діяльності підприємства і що дає змогу підприємству мати переваги перед конкурентами. При цьому ко­мерційною таємницею можуть бути також охороноспроможні рішення, отриман­ня патентних прав на які з тих або інших причин визнане недоцільним.

2.8. Недобросовісна конкуренція. Одним з об'єктів права промислової власності є припинення недобросовісної конкуренції, тобто таких способів конкуренції, які суперечать чесній промисловій або торговельній практиці. В умовах подальшого становлення і розвитку ринкових відносин в Україні практичне впровадження ме­ханізму функціонування антимонопольного законодавства шляхом припинення недобросовісної конкуренції є надзвичайно важливим і актуальним.

  Паризька конвенція з охорони промислової власності відносно недобросовіс­ної конкуренції зобов'язує кожну договірну державу вжити заходів, що забезпечу­ють ефективний захист проти недобросовісної конкуренції. Недобросовісною конкуренцією Паризька конвенція визначає:

· усі дії, які приводять до того, що споживач може сприйняти підприємство, то­вари, промислову або комерційну діяльність даної фірми за підприємство, то­вари, промислову або комерційну діяльність конкурента, тобто можливе змішання з підприємством, виробами, промисловою або торговельною діяльністю конкурента;

· неправдиві заяви в ході комерційної діяльності, які дискредитують підприємство, товари, промислову або комерційну діяльність конкурента;

· використання в ході комерційної діяльності вказівок, тверджень або позначень, які вводять споживача або публіку в оману про характер, природу, спосіб виго­товлення, характеристики придатності для певної мети або кількість товарів.

· підкуп покупців конкурентів, спрямований на залучення їх як клієнтів і збере­ження на майбутнє їх вдячності;

· з'ясування виробничих або комерційних таємниць конкурента шляхом шпи­гунства або підкупу його службовців;

· неправомочне використання або розкриття «ноу-хау» конкурента;

· спонукання службовців конкурента до порушення або розірвання їхніх контрактів з наймачем;

· погрожування конкурентам позовами про порушення прав на винаходи або
знаки для товарів і послуг, якщо це робиться несумлінно і з метою протидії конкуренції у сфері торгівлі;

· блокування торгівлі іншої фірми для протидії або недопущення конкуренції;

· демпінг, тобто продаж своїх товарів нижче собівартості, з наміром протидіяти конкуренції і придушити її;

· створення враження, що споживачеві надається можливість купівлі на надзви­чайно вигідних умовах, за відсутності цього насправді;

· навмисне копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів комерційної діяльності конкурента;

· заохочення порушень контрактів, укладених конкурентами;

· випуск реклами, в якій проводиться порівняння з товарами або послугами конкурентів;

· порушення правових положень, що не мають прямого відношення до конкуренції, коли таке порушення дає змогу здобути невиправдану перевагу перед конкурентами.

  В Україні відносини, пов'язані із захистом від недобросовісної конкуренції, ре­гулюються законами України «Про обмеження монополізму і припинення недоб­росовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 року і «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року. Згідно з цими законами недобросовісною конкуренцією вважається:

- неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і по­слуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання фор­ми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтво­рення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть заподіяти збитки діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

- отримання, використання, поширення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця;

- замовлення, виготовлення, розміщення або поширення юридичними чи фізичними особами реклами, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України і може заподіяти шкоду громадянам чи збитки установам, організаціям або державі.

  ЦК України, який був введений в дію з 16.01.2003р.

раціоналізаторську пропозицію.

Глава 41, Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Стаття 481. Поняття та об'єкти раціоналізаторської пропозиції

1. Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

2. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!