У давньоруській мові помітні вже були ті перетворення в системі минулих часів, які згодом викликали докорінні зміни в цій системі.
Історія форм минулого часу дієслова в українській мові
Система форм минулого часу у праслов’янській мові і давньоукраїнській мові.
Історія форм минулого часу в українській мові.
Історія форм давноминулого часу в українській мові.
Морфологічна система праслов’янської мови засвідчує складну систему минулих часів дієслова, які розрізнялися за формальними і значеннєвими характеристиками.
Цю систему успадкувала мова давньоукраїнська. З формального погляду форми минулого часу поділялися на прості (синтетичні) та складені (аналітичні). До простих форм минулого часу належали аорист та імперфект. До складених – перфект та плюсквамперфект.
Аорист і імперфект вказували на такі минулі дії, які зовсім не були пов’язані з моментом мовлення і розрізнялися між собою за характером дієслівної дії.
Складені форми розрізнялися за вказівкою на момент мовлення, тобто за зв’язком з теперішнім часом, а також за співвідношенням між кількома минулими діями.
Прості форми минулого часу.
Аорист
Аорист – проста форма минулого часу, яка позначала дію в її нетривалому або одиничному виявленні. Тобто аорист позначав нетривалу, одиничну, неповторювану минулу дію, що повністю належить до минулого і зовсім не пов’язується з моментом мовлення.
|
|
|
У праслов’янській мові вживалися форми тематичного кореневого і сигматичного аориста.
Форми тематичного кореневого аориста утворювались від дієслів І класу (крім тих, що мали е в корені), VI i VII класів шляхом додавання до основи інфінітива тематичного голосного -е/о- та особових закінчень:
| Тематичний кореневий аорист | |||
| однина | множина | двоїна | |
| І | *mogъ →могъ | *mogomъ →могомъ | *mogově → моговh |
| ІІ | *može →може | *možete → можете | *možeta → можета |
| ІІІ | *može →може | *mogQ → мог@ | *možete → можета |
Цей тип аориста зрідка фіксувався старослов’янськими пам’ятками, а у східнослов’янських текстах майже не засвідчується.
Форми сигматичного аориста утворювалися від решти дієслів додаванням суфікса *-s- та особових закінчень:
| Старий сигматичний аорист | |||
| однина | множина | двоїна | |
| І | *rěxъ → рhхъ | *rěxomъ → рhхомъ | *rěxově → рhховh |
| ІІ | *reče →рече | *reste → ресте | *resta → реста |
| ІІІ | *reče →рече | *rešę → реша | *reste → реста |
| Новий сигматичний аорист
| |||||
| однина | множина | двоїна | |||
| І | *nesoxъ→несохъ | *nesoxomъ → несохомъ | *nesoxově → несоховh | ||
| ІІ | *nese → несе | *nesoste → несосте | *nesosta → несоста | ||
| ІІІ | *nese → несе | *nesošę → несоша | *nesoste → несоста | ||
Отже, сигматичний аорист був ускладнений суфіксом -s- (термін “сигматичний” від назви грецької літери “сигма” – σ), який переходив у [х], що у відповідних фонетичних умовах переходи у [ш].
Сигматичний аорист утворювався від основи інфінітива за допомогою спеціальних особових закінчень. Якщо основа інфінітива закінчувалася на голосний звук, то особове закінчення безпосередньо приєднувалося до неї, якщо ж основа інфінітива закінчувалася на приголосний, то між нею і особовим закінченням вставлявся голосний [о], який у ІІ-ІІІ ос. одн. змінювався на [е].
| Новий сигматичний аорист | |||
| однина | множина | двоїна | |
| І | знахъ быхъ | знахомъ быхомъ | знаховh быховh |
| ІІ | зна бы | знасте бысте | знаста быста |
| ІІІ | зна бы | знаша быша | знаста быста |
Якщо інфінітив закінчувався на -чи (де ч ← *kt, *gt) або -сти (де ст ← *tt, *dt), то аорист утворювався від основи на приголосний:
|
|
|
*mog-ti → *moči → мочи → укр. могти
1 ос. одн. могохъ
*plet-ti → *plesti → плести → укр. плести
1 ос. одн. плетохъ
Олександр Шахматов, спостерігаючи за повідомленнями літопису про народження синів Ярослава Мудрого, помітив, що єдиний випадок вживання форми множини (и нарекоша имя ему Вячеславъ під 6544 р. – 1036) припадає на ситуацію, коли сам Ярослав у цей час перебував у Новгороді, у решті випадків – нарече (нарече ему имя), тобто князь сам називав, бо був присутній при народженні дитини.
Українська мова форми аориста не зберегла.
Імперфект
Імперфект – проста форма минулого часу, яка виражала тривалу, необмежену в часі, повторювану дію (без вказівки на її завершення в минулому). Пор.: *re č e – сказав і *re čě а š e – говорив.
Форма утворювалася за допомогою суфікса *-ах, якщо основа закінчувалася на *-а чи *-ě (h): писа+ахъ → писаахъ, бьра-+ахъ → брьааахъ. В інших випадках приєднувався суфікс *-ěах: вєд+ hахъ → вєдhахъ.
Якщо основа закінчувалася задньоязиковим приголосним, то задньоязиковий змінювався на шиплячий внаслідок І палаталізації, напр.: *mog +ěахъ→ * mog ěахъ→ mo ž aax ъ.
|
|
|
Між голосними основи і суфікса, у самому суфіксі відбувалися фонетичні зміни: асиміляція h до наступного а (hà → "à) та стягнення аа →а, "à → "): знаахъ → знахъ, видhахъ → вид"ахъ → вид"хъ.
В основах дієслів IV класу тематичний голосний [і] перед h переходить у j, внаслідок чого змінюється попередній приголосний.
| Імперфект | |||
| однина | множина | двоїна | |
| І | вед"хъ вожахъ | вед"хомъ вожахомъ | вед"ховh вожаховh |
| ІІ | вед"ше вожаше | вед"сте вожасте | вед"ста вожаста |
| ІІІ | вед"ше вожаше | вед"ху вожаху | вед"ста вожаста |
В окремих випадках форма утворювалася від основ теперішнього часу, напр.: жив"хъ, по"хъ.
и наоутрh" призва игорь посли. и приде на холъмы. кде сто"ше перунъ. и покладоша оружь" сво". и щиты (ЛІ, 945).
І вранці запросив Ігор послів, і зійшов на горби, де стояв Перун, і поклали зброю свою, і щити.
У наведеному реченні форми аориста та імперфекта вживаються послідовно, відповідно до давніх норм. Отже, з наведених прикладів цілком виразно окреслюється різниця у значенні аориста та імперфекта – аорист виражає минулу дію як один момент, а імперфект зображує минулу дію тривалу, причому тривалість такої минулої дії в часі не обмежується.
Перфект
Перфект – складена форма минулого часу, що позначала закінчену дію в минулому, результат якої наявний у момент мовлення.
Перфект утворювався поєднанням активного дієприкметника минулого часу на -л- з допоміжним дієсловом быти у теперішньому часі.
Активний дієприкметник, який змінювався за родами і числами, передавав реальне значення дієслова, вказував на конкретний зміст відповідної дії, а дієслово быти виконувало граматичну функцію (передавало граматичні значення особи, числа), виражало відношення дії до моменту мовлення.
| Перфект | |||
| чоловічий рід | жіночий рід | середній рід | |
| Однина | |||
| І | ходилъ ~ñìü | ходила ~ñìü | ходило ~ñìü |
| ІІ | ходилъ ~си | ходила ~си | ходило ~си |
| ІІІ | ходилъ ~сть | ходила ~сть | ходило ~сть |
| Множина | |||
| І | ходили ~смъ | ходилы ~смъ | ходила ~смъ |
| ІІ | ходили ~сте | ходилы ~сте | ходила ~сте |
| ІІІ | ходили суть | ходилы суть | ходила суть |
| Двоїна | |||
| І | ходила ~св h | ходилh ~свh | ходилh ~свh |
| ІІ | ходила ~ста | ходилh ~ста | ходилh ~ста |
| ІІІ | ходила ~ста | ходилh ~ста | ходилh ~ста |
онъ же рече азъ есмь мужь его. и пришелъесмь въ сторожехъ. а по мнh идеть вои бещисленое множьство (ЛІ, 967).
Він же відповів: “Я муж його. І прийшов із сторожею, а за мною іде воїв безліч”.
Форма минулого часу в українській мові утворилася на основі перфекта.
Отже, перфект не є власне минулим часом, в ньому поєднуються значення минулого і теперішнього часу. Таке значення перфекта мотивується самою його структурою.
Перфект становить собою сполуку активного нечленного дієприкметника минулого часу на -л ú , -ло, -ла і дієслова быти в особових формах теперішнього часу. Дієприкметник, утворений від основи інфінітива відмінюваного дієслова, передавав реальне його значення, вказуючи при цьому на дію минулу, а дієслово быти виконувало граматичну функцію, вказувало на особу і виражало відношення дії до моменту повідомлення про неї.
Плюсквамперфект
Плюсквамперфект – аналітична форма минулого часу, яка позначала дію, що передувала іншій минулій дії.
Утворюється плюсквамперфект, як і перфект, від дієприкметника на -л ú , -ло, -ла і допоміжного дієслова быти в особових формах імперфекта, які пізніше замінилися формами перфекта.
Плюсквамперфект
| Давні форми | Нові форми | |||||
| Однина | ||||||
| чоловічий рід | жіночий рід | середній рід | ||||
| І | писалъ б"хъ | писала б"хъ | писало б"хъ | писалъ, -а, -о былъ, -а, -о ~смь | ||
| 2 | писалъ б"ше | писала б"ше | писало б"ше | писалъ, -а, -о былъ, -а, -о ~си | ||
| 3 | писалъ б"ше(ть) | писала б"ше(ть) | писало б"ше(ть) | писалъ, -а, -о былъ, -а, -о ~сть | ||
| Множина | ||||||
| І | писали б"хомъ | писалы б"хомъ | писала б"хомъ | писали, -ы, -а были, -ы, -а ~смъ | ||
| 2 | писали б"сте | писалы б"сте | писала б"сте | писали, -ы, -а были, -ы, -а ~сте | ||
| 3 | писали б"ху(ть) | писалы б"ху(ть) | писала б"ху(ть) | писали, -ы, -а были, -ы, -а суть | ||
| Двоїна | ||||||
| 1 | писала б"ховh | писалh б"ховh | писалh б"ховh | писала, -h,- h была, -h, -h ~свh | ||
| 2 3 | писала б"ста | писалh б"ста | писалh б"ста | писала, -h, -h была, -h, - h ~ста | ||
Зрідка в ролі допоміжного дієслова давнього плюсквамперфекта використовувалися форми так званого аористичного імперфекта б h хъ, б h , б h т. ін.: привєдє моужа w ного ~го же б h послал ú .
У зв’язку з ранньою втратою на східнослов’янському грунті форм імперфекта допоміжне дієслово-імперфект замінилося формами перфекта. Отже, друга, новіша форма плюсквамперфекта відбиває лише формальні зміни, значення ж цієї форми залишилося тим самим.
У формі плюсквамперфекта дієприкметник, змінюючись лише за родами і числами, був носієм реального значення дієслова, а допоміжне дієслово виступало показником особи і часу.
У давньоруській мові помітні вже були ті перетворення в системі минулих часів, які згодом викликали докорінні зміни в цій системі.
Становлення і розвиток нової видової категорії на початку історичного періоду зумовили зміну в тих відношеннях, які встановилися були між видом і часом у спільнослов’янській мові. Так, аорист у давньоруській мові помітно посилив зв’язки з основами доконаного виду (поидє, с ú гна, в ú л h зоша), а імперфект — з основами недоконаного виду (жив " ху, приношаху, да " ху). Обидві форми продовжували існувати в живій мові східних слов’ян, доки не склалися остаточно норми видової кореляції за допомогою префіксів.
Сформування чіткого протиставлення видів за допомогою префіксів закономірно приводило до послаблення в першу чергу аориста й імперфекта, вираження видових значень часовими формами втрачало будь-яке значення, оскільки ці значення одержали можливість більш простого й універсального вираження за допомогою доконаного/недоконаного виду.
Таким чином, розвиток нової категорії виду значною мірою зумовив руйнування давньої розгалуженої системи минулого часу: замість чотирьох давньоруських форм встановилася, по суті, одна загальна форма (сучасна форма давноминулого часу рідковживана і має другорядне, допоміжне значення).
Формою, яка була здатна виражати загальні значення минулої дії і могла вільно утворюватись як від основ доконаного, так і недоконаного виду, виявився перфект, саме він витіснив інші форми (аорист і імперфект) і став родоначальником форми минулого часу у східнослов’янських мовах.
Фактичні дані давньоруських пам’яток свідчать, що занепад старих форм минулого часу починається з імперфекта. Імперфект вийшов з ужитку, очевидно, ще в давньоруській мові (кін. XII — поч. ХІІІст.). Це підтверджується тим, що в пам’ятках ділового жанру ХІІІст. (Руська Правда, 1282 р., грамоти) форми імперфекта відсутні. В сучасних східнослов’янських мовах будь-яких залишків імперфекта немає.
В українських грамотах XIV—XV ст. форм імперфекта немає. Лише в пам’ятках церковно-релігійного змісту, а також у книжній українській мові XVI—XVII ст. їх можна знайти, але це вже не факти розмовної мови, а стилізація під церковнослов’янську мову.
Після зникнення імперфекта аорист також не міг надовго затриматись у мові, він виходить з ужитку незабаром після імперфекта. Функціональна взаємозалежність аориста й імперфекта в умовах руйнування старої системи часів пояснюється тим, що в давньоруській мові пізнішої доби (XII—XIII ст.) нова категорія доконаного/недоконаного виду утверджувалась і охоплювала всю систему дієслівних норм, між імперфектом і аористом також встановилися видові співвідношення нового типу: вони, по суті, об’єдналися в корелятивну пару не в часовому значенні, а за ознакою виду, як недоконаний(імперфект)/доконаний(аорист). Але відомо, що видові значення розрізняються не особовими формами, а за допомогою інших засобів (переважно префіксів), тому можна припустити, що послаблення первісних значень аориста й імперфекта в першу чергу позначилося на їх особових закінченнях. В окремих особових формах вони уподібнювались, наприклад, флексії аориста витіснили імперфектні у 2-й ос. множини (хвал " шєтє — хвал " стє), у 2-й і 3-й двоїни (хвал " шєта — хвал " ста), а в пам’ятках XIII ст. знаходимо випадки змішування особових закінчень аориста й імперфекта, наприклад: птица нєбєсны " позобаше ; придоша и позобаше ; повєл h шє весь Новгород ú — у всіх прикладах -ше замість -ша.
Таким чином, зникнення одного члена видової корелятивної пари (імперфекта) привело до руйнування самої пари і до занепаду другого її члена, тобто аориста.
Те, що аорист ще на якийсь час затримався у мові східних слов’ян, пояснюється тим, що він за своїми значеннями і функціями був більш гнучкою формою порівняно з імперфектом і міг своєю основою виражати й нові видові значення. Пам’ятки давньоруської мови свідчать, що аорист міг утворюватися від дієслівних основ як доконаного, так і недоконаного виду.
Українська мова здавна не знала аориста. Сліди його збереглися лише у частці умовного способу би.
Після втрати імперфекта й аориста основним засобом вираження минулого часу став перфект.
Зміни в значенні і функціях перфекта супроводжувались і формальними змінами, внаслідок яких з аналітичної форми він перетворився на просту, втративши допоміжне дієслово.
Занепад особових форм допоміжного дієслова у складі перфекта починається досить рано, перші приклади цього явища зустрічаються в пам’ятках XI ст., наприклад, у Написі на Тмутороканському камені (1068 р.) читаємо: Гл h б ú кн # зь мh рил ú, морє по лєду. Спочатку допоміжне дієслово опускається в 3-й особі. Це пояснюється тим, що в давньоруській мові особові займенники 1-ї та 2-ї особи в ролі підмета при дієслові-присудку вживалися рідко, а тому на діючу особу в таких реченнях, де підмет мав бути вираженим особовим займенником, вказувала дієслівна флексія. У перфекті ж роль флексії виконувало допоміжне дієслово. Саме воно і вказувало на діючу особу, компенсуючи відсутність граматичного суб’єкта (підмета — займенника). Речення такого типу у давньоруській мові були досить поширені, наприклад: попьралъ ~ си вс " силы мо " ; ловилъ ~ смь вс # къ зв h рь.
Коли в ролі присудка виступає 3-тя ос. дієслова, вона, як правило, вживається з підметом-іменником, який сам називає суб’єкт дії і за своєю функцією дорівнює займенникові онъ, оно, она, тобто присудок завжди координується з таким підметом у формі 3-ї особи. За таких умов допоміжне дієслово ~ сть, суть не виконує синтаксичної функції і тому опускається. Згодом допоміжне дієслово почали втрачати й інші особові форми. Цьому, зокрема, сприяли зміни, які відбулися у дієслові быти: на місці особових форм ~ смь, ~ си і т. ін. виникла одна для всіх осіб і чисел—є (єсть). В той же час у структурі відповідних речень відбувається ніби протилежний, але насправді закономірний і єдиний процес: в ролі підмета почали ширше вживатись особові займенники, які безпосередньо вказували на особу — виконавця дії, і тому потреба в допоміжних дієсловах у формі минулого часу відпала остаточно: замість предикативної одиниці типу, ~ смь привєлъ, ~ си привєлъ вживається підмет і присудок — я привєлъ , ты привєлъ.
Таким чином, із старого перфекта залишається один дієприкметник, який прийняв на себе функції дієслівної форми. Сучасні дієслова минулого часу змінюються за родами і числами і не мають особових закінчень саме тому, що походять з колишніх дієприкметників, які не мали категорії особи.
Перетворення перфекта з аналітичної форми на просту відбувалося поступово протягом тривалого часу. Пропуск допоміжного дієслова не тільки в 3-й ос., а і в 1-й та 2-й зрідка засвідчується пам’ятками давньоруської мови у реченнях з вираженим підметом-займенником: язъ далъ рукою сво ~ ю.
Залишки форм перфекта збереглися в деяких сучасних західно- українських говорах: ходивем, ходивесь, ходилам, ходилась, ходилисьмо, ходилисьте. У цих діалектизмах відбулося злиття двох компонентів старої складеної форми (ходив єсм — ходивем, ходили есьмо— ходилисьмо).
Плюсквамперфект у давньоруській мові мав двї паралельні форми. Більш давня (типу ходилъ б " хъ) почала виходити з ужитку ще в давньоруській мові, хоч у пам’ятках XI—XII ст. вона була звичайною формою, але з часом, десь з XIII ст., її витіснила новіша, в якій допоміжне дієслово быти мало форму перфекта. Новіша форма плюсквамперфекта вживалася і в давньоруських і в староукраїнських пам’ятках: шелъ ~ си былъ на стры " сво ~ го; хрестъ ~ стє были ц h ловали ; продали были ~ смо .
У плюсквамперфекті, як і у перфекті, поступово втрачалися особові форми допоміжного дієслова ( ~ смь, ~ си та ін.).
Сучасні українські форми давноминулого часу є прямим продовженням давньоруської форми плюсквамперфекта: (я) ходив був < (я) ходилъ былъ ~ смъ .
Аорист
| Однина | ||||
| І особа | вєдохъ | знахъ | хвалихъ | быхъ |
| ІІ особа | вєдє | зна | хвали | бы |
| ІІІ особа | вєдє | зна | хвали | бы |
| Множина | ||||
| І особа | вєдохомъ | знахомъ | хвалихомъ | быхомъ |
| ІІ особа | вєдостє | знастє | хвалистє | быстє |
| ІІІ особа | вєдоша | знаша | хвалиша | быша |
| Двоїна | ||||
| І особа | вєдоховh | знаховh | хвалиховh | быховh |
| ІІ особа | вєдоста | знаста | хвалиста | быста |
| ІІІ особа | вєдоста | знаста | хвалиста | быста |
Імперфект
| Однина | ||||
| І | писахъ | можахъ | вєд"хъ | б"хъ |
| ІІ | писашє | можашє | вєд"шє | б"шє |
| ІІІ | писашє | можашє | вєд"шє | б"шє |
| Множина | ||||
| І | писахомъ | можахомъ | вєд"хомъ | б"хомъ |
| ІІ | писастє | можастє | вєд"стє | б"стє |
| ІІІ | писаху | можаху | вєд"ху | б"ху |
| Двоїна | ||||
| І | писаховh | можаховh | вєд"ховh | б"ховh |
| ІІ | писаста | можаста | вєд"ста | б"ста |
| ІІІ | писаста | можаста | вєд"ста | б"ста |
Перфект
| Однина | |||
| чол. рід | жін. рід | сер. рід | |
| І | нєслъ ~смь | нєсла ~смь | нєсло ~смь |
| ІІ | нєслъ ~си | нєсла ~си | нєсло ~си |
| ІІІ | нєслъ ~сть | нєсла ~сть | нєсло ~сть |
| Множина | |||
| І | нєсли ~смъ | нєслы ~смъ | нєсла ~смъ |
| ІІ | нєсли ~стє | нєслы ~стє | нєсла ~стє |
| ІІІ | нєсли суть | нєслы суть | нєсла суть |
| Двоїна | |||
| І | нєсла ~свh | нєслh ~свh | нєслh ~свh |
| ІІ, ІІІ | нєсла ~ста | нєслh ~ста | нєслh ~ста |
Плюсквамперфект
| Давні форми | Нові форми | ||||||
| Однина | |||||||
| чол. | жін. | сер. | |||||
| І | писалъ б"хъ | писала б"хъ | писало б"хъ | писалъ, -а, -о былъ, -а, -о ~смь | |||
| 2 | писалъ б"шє | писала б"шє | писало б"шє | писалъ, -а, -о былъ, -а, -о ~си | |||
| 3 | писалъ б"шє(ть) | писала б"шє(ть) | писало б"шє(ть) | писалъ, -а, -о былъ, -а, -о ~сть | |||
| Множина | |||||||
| І | писали б"хомъ | писалы б"хомъ | писала б"хомъ | писали, -ы, -а были, -ы, -а ~смъ | |||
| 2 | писали б"стє | писалы б"стє | писала б"стє | писали, -ы, -а были, -ы, -а ~стє | |||
| 3 | писали б"ху(ть) | писалы б"ху(ть) | писала б"ху(ть) | писали, -ы, -а были, -ы, -а суть | |||
| Двоїна | |||||||
| 1 | писала б"ховh | писалh б"ховh | писалh б"ховh | писала, -h,-h была, -h, -h ~свh | |||
| 2, 3 | писала б"ста | писалh б"ста | писалh б"ста | писала, -h, -h была, -h, - h ~ста | |||
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 27; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!