Науково-технічний потенціал України
ЛЕКЦІЯ 1 . НАУКА ЯК ПРОДУКТИВНА СИЛА .
Предмет і сутність науки та її головна функція
Класифікація наук
Науково-технічний потенціал України
Організація науково-дослідної діяльності в Україні. Підготовка кадрів та їх зайнятість
Організаційно-функціональна трансформація науково-технічного потенціалу
Міжнародна науково-технічна співпраця України
Предмет і сутність науки та її головна функція
Наука — явище складне і багатогранне. Дати їй остаточне визначення не можливо.
Під терміном наука розуміють сукупність соціальних інструментів або доцільну діяльність певної спрямованості чи систему знань, що постійно розвивається як безпосередня продуктивна сила суспільства.
Разом із цим наука — це також особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони і методи дослідження.
Завданням науки є опис, пояснення і прогнозування процесів та явищ дійсності на основі законів, що нею відкриваються.
Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості відображення їх у свідомості. Матеріальні об'єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, які, у свою чергу, адекватно відображають, відтворюють структуру об'єктів у системі наукових знань про них. Отже, наука — це знання, зведені в систему.
|
|
|
Слід розрізняти поняття наука і знання. Знання — це продукт науки і водночас її матеріал. Знання можуть бути буденними і науковими. Наукові знання відрізняються від буденних послідовним і систематизованим характером, а також тим, що створюють нові поняття, закони і теорії.
Комопонентами науки є: теорія, методологія, методика і техніка досліджень, результати досліджень, що надходять у практику, вчених з їх знаннями і здібностями, науково-дослідні заклади.
Основними групами наук є: природничими, технічними, суспільними. Вони між собою тісно взаємопов'язані.
Головна функція науки полягає у пізнанні об'єктивного світу. Крім того вона забезпечує вдосконалення матеріального виробництва. Науково-технічний прогрес XX ст. привів до становлення ще однієї функції науки — функції управління.
Класифікація наук
Форми існування матерії визначають існування багатьох галузей знання, які об'єднуються у три великі групи: природничі та технічні (фізика, хімія, біологія тощо), суспільні науки (економіка, філологія, історія та ін.) та наука про мислення (філософія, логіка, психологія тощо). Загальна класифікація сучасних наук установлює взаємозв'язки між трьома головними розділами наукового пізнання, кожне з яких створює цілу систему. Для подальшої класифікації наук використовують методологічний, гносеологічний і логічний підходи.
|
|
|
Методологічний підхід базується на взаємодії, взаємопроникненні та синтезі діалектичних, загальних і конкретно-наукових принципів класифікації, різних сфер пізнання і суспільної практики. Тому методологічні принципи класифікації наук зумовлені природою відображених ними зв'язків — зовнішніх і внутрішніх. Зовнішні зв'язки ґрунтуються на принципі координації, тобто узгодженості, відповідності, а внутрішні — субординації, або підпорядкованості.
Виходячи з гносеологічного підходу, принципи класифікації наук поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. У першому випадку зв'язки наук виводяться зі зв'язків самих об'єктів, у другому — залежать від здатності суб'єкта до абстрактного мислення.
З логічного погляду класифікація наук базується на виділенні різних сторін загального зв'язку між ними, врахуванні співвідношення загального і часткового, абстрактного і конкретного за двома принципами — спаду загального і зростання конкретного.
За характером спрямованості та відношенням до суспільної практики науки поділяють на фундаментальні і прикладні. Мета фундаментальних наук — пізнання матеріальних основ і об'єктивних законів руху та розвитку природи, суспільства і мислення як таких, безвідносно до можливого практичного використання. У зв'язку з цим фундаментальні науки прийнято називати "чистими".
|
|
|
Безпосереднім завданням прикладних наук є розробка на базі досягнень фундаментальних наук не лише конкретних пізнавальних, а й практичних проблем, пов'язаних з активною цілеспрямованою діяльністю людей. Відтак показником ефективності досліджень у сфері прикладних наук є не лише отримання істинного знання, а і його безпосереднє втілення, значення для життєдіяльності людини.
Класифікація наук відбивається на структурі наукових закладів, плануванні та координації досліджень у різних сферах науки, зв'язках між теоретичними, прикладними науками і практикою, організації бібліотечної справи і бібліотечної класифікації тощо.
Науково-технічний потенціал України
В Україні до початку 90-х років XX ст. було створено потужний науково-технічний потенціал, тобто сукупність кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних ресурсів науки, об'єднаних певними організаційними принципами і структурою управління.
|
|
|
В Україні діє розгалужена мережа наукових організацій різних типів, діяльність яких спрямована на забезпечення належного науково-технічного рівня практично всіх сфер національної економіки. Криза в економіці призвела до значного зниження показників інноваційної діяльності в Україні.
Найважливішім елементом наукового потенціалу є кадри. Протягом останніх років з України виїжджає кожен десятий з числа тих, хто захистив кандидатську дисертацію, та кожен шостий доктор наук1.
Для того щоб вивести економіку України на бажаний рівень, необхідно реалізувати інноваційну модель, а це вимагає належного фінансування та відповідних стимулів. Світова практика доводить: якщо на науку спрямовується менше 2 % ВВП, починається скорочення науково-технічного потенціалу, а за ним — руйнація економіки.
Аналіз науково-технічного та інноваційного розвитку багатьох країн світу свідчить, що за умов наукоємності ВВП на рівні 0,9 % наука стає витратною галуззю, а економічну віддачу від інвестування в науку можна отримати лише у разі перевищення цього критичного рівня. Для країн зі значною "тіньовою" економікою цей показник зростає. Так, для України критичне значення наукоємності ВВП має становити 1,7 %, що встановлено Законом "Про наукову і науково-технічну діяльність". Можливо, це — одна з причин того, що Україні зараз невигідне фінансування науки як в економічному, так і в соціальному плані.
Країни, що підтримують лише соціокультурну та пізнавальну функцію своєї науки, зазвичай стають донорами інтелектуального потенціалу для інших країн. Попит на фахівців із таких спеціальностей, як біотехнологія, програмування, телекомунікації, теоретична фізика, постійно зростає в першу чергу у високорозвинених країнах світу, зокрема США, Німеччині, Франції, Японії. У результаті відбувається процес "відпливу умів" до країн з більш привабливими для науково-дослідної роботи фінансовими та соціальними умовами.
Фінансування науки в України здійснюється з різних джерел, основним із яких є державний бюджет.
Крім того, кошти надходять від прямих договорів із замовниками (у тому числі — зарубіжними), від спеціальних позабюджетних фондів. Використовуються власні кошти організацій. Рівень асигнувань на проведення НДДКР з урахуванням дефляторів ВВП становив у 2000 р. близько 35 % рівня 1991 р. Причому, темпи падіння витрат на наукові дослідження та розробки були вищими за темпи падіння ВВП. Слід зазначити, що ряд країн світу, наприклад Японія, Південна Корея, у другій половині 90-х років XX ст. обрали стратегію інтенсивного нарощування науково-технічної сфери.
Дата добавления: 2023-01-08; просмотров: 22; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!