Насильницька колективізація сільського господарства

Сталінська індустріалізація України

Курс на індустріалізацію - з грудня 1925 р., XIV з’їзду ВКП(б). Індустріалізація - система заходів, спрямованих на прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння економіки й зміцнення оборони країни.

Причини індустріалізації: необхідність технічного переозброєння економіки; створення військово-промислового комплексу з прицілом на здійснення в майбутньому світової революції; створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни в умовах капіталістичного оточення та можливої економічної ізоляції; технічної підготовки до кооперування села (випуск тракторів, машин, сільськогосподарського інвентаря і т. п.); зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількості пролетаріату (у країні селянство складало понад 80 %).

Передумови індустріалізації

До грудня 1925 р. була закладена певна база для початку індустріалізації: відновлена економіка приблизно до рівня 1913 р.; зміцнилося фінансове становище держави (завдяки стабільності й конвертованості червінця); з’явилися нагромадження й джерела подальшого фінансування індустріалізації (успіхи НЕПу - прибутки від сільського господарства, торгівлі, легкої промисловості і т. п.).

Труднощі індустріалізації

Країна могла розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації (доходи економіки, держпозики, заощадження населення). Брак кваліфікованих кадрів робітників та інженерів (Україна була в цьому плані у вигіднішому становищі, ніж інші регіони). Це був перший в історії досвід проведення планової індустріалізації. У результаті: XIV з’їзд ВКП(б) (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію.

Особливості радянської індустріалізації: почалася з важкої, а не з легкої промисловості; мала більш високі темпи, ніж індустріалізація в Західній Европі; спиралася лише на внутрішні джерела; здійснювалася за планом.

Етапи здійснення індустріалізації

1926 р. - жовтень 1928 р. - початок й підготовка форсованої індустріалізації: різко виросли капіталовкладення (у 34 рази в порівнянні з 19241925 рр.); почалася реконструкція старих виробничих фондів; будівництво нових, в основному невеликих і середніх, підприємств; закладка нових електростанцій, включаючи Дніпрогес.

Жовтень 19281932 рр. - перша п’ятирічка, що характеризувалася форсованим ривком розвитку важкої індустрії, викликаним рішенням ЦК прийняти під тиском Сталіна не «відправний» (річний темп розвитку промисловості - 18 %), а «оптимальний» (2022 %) варіант розвитку п’ятирічки, в ході якої в Україні було створено: сільськогосподарське машинобудування (ХТЗ почав випускати перші трактори в Україні; харківський завод «Серп і молот» - складні молотарки; запорізький завод «Комунар» - зернові комбайни та ін.); енергетичну базу (Дніпрогес і десятки менш потужних електростанцій); розширена та обновлена металургійна база (побудовані заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь»; реконструйовані металургійні заводи в Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську); ліквідовано безробіття. Для збільшення потреб індустрії стало не вистачати коштів, відтак було згорнуто НЕП і проведена масова колективізація, покликана дати додатковий хліб, а отже, валюту. Встановлення твердої централізації управління економікою мало такі характерні риси: заміна ринку директивним плановим розподілом ресурсів і товарів; зарплата перестала бути відрядною й призначалася «згори»; усім госпрозрахунковим трестам установлювалися тверді плани й заборонялась ініціатива збуту товарів; запровадження карткової системи (19281935).

19331937 рр. - друга п’ятирічка - подальше наростання індустріалізації (трохи зниженими темпами - 1314 % на рік).Побудовано нові підприємства - Харківський турбінний, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін. Соціалістичне змагання, підтримане партією як один із небагатьох засобів підняття продуктивності праці в умовах диктатури, досягло апогею - стаханівського руху (боротьба за зростання продуктивності праці за рахунок поліпшення організації праці): О. Стаханов - за допомогою двох кріпильників виконав 14 норм (102 т вугілля) за добу; М. Ізотов-за допомогою 12 кріпильників добув 600 т вугілля; машиніст Кривоніс (депо Слов’янська) - став удвічі швидше водити поїзди. У результаті: піднесення зростало до 1937 р., після чого почався різкий спад.

19381941 рр. - третя п’ятирічка - спад виробництва, викликаний:репресіями міністрів, директорів, інженерів в результаті пошуків «шкідників»; страхом проявити ініціативу; відсутністю матеріальної зацікавленості при постійній експлуатації моральних стимулів.

Підсумки індустріалізації

Країна з аграрної перетворилася в індустріально-аграрну, частково незалежну від Заходу (перестали імпортувати трактори, турбіни, екскаватори, паровози та багато ін.). Зміцнилася оборона країни (можливість виробляти більш сучасне озброєння та у великій кількості). Відбулися структурні зміни в промисловості: більшу частку складала вже не легка й харчова галузі, а важка індустрія (шкідлива диспропорція, що залишалася до самого кінця існування СРСР). Ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, породжена браком коштів на індустрію; карткова система; не вистачало товарів ширвжитку; життя в бараках у містах, що швидко зростали, та ін.). Загальним результатом стали згортання НЕПу й перемога адміністративно-командної системи.

Суцільна колективізація в Україні

З XV з’їзду (1927 р.) був узятий курс на кооперування сільського господарства, з 1929 р. почалася суцільна колективізація.

Причини запровадження колективізації

Економічні - брак зерна в державі в умовах форсування темпів індустріалізації (хлібна криза 1927-1928 рр., і брак валюти за хліб, проданий за кордон, могли зірвати форсовані темпи індустріалізації, тому потрібен був механізм (колгоспи) безперебійного забезпечення хлібом держави).

Політичні:

а) в умовах тоталітарної держави колгоспами було легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств;

б) за уявленнями того часу дрібнотоварний селянський уклад на селі постійно породжував капіталізм (шляхом руйнування одних і збагачення інших), тому керівництво країни намагалося швидше позбутися цієї небезпеки й перевести село на соціалістичні рейки;

в) наявність передумов для колективізації (що полегшило підготовку та її здійснення):націоналізація землі в 1917 р. позбавила державу необхідності виплачувати селянам компенсацію за землю при вступі до колгоспу; успіхи НЕПу, що зумів підняти сільське господарство майже на рівень 1913 р.; досвід організації колективних господарств (з 1918 р. - радгоспи, комуни, ТСОЗи), хоча нерідко й негативний; прийняття Леніним через опір села гуманних принципів кооперування селян (добровільність, поступовість, урахування місцевих умов та ін).

XV з’їзд партії (1927 р.) висунув курс на кооперацію села на основі поміркованих методів. Підготовка до насильницької колективізації (1928 – літо 1929 рр.) - проявилася в: згортанні НЕПу (з 1928 р.); заміні продподатку насильницьким вилученням хліба; забороні приватної торгівлі; тиску на заможних селян (податок понад 50 %, арешт і в’язниця за відмову здати хліб і т. д.); знятті місцевих партпрацівників «за м’якотілість у боротьбі з куркульством»; відмові від прийнятих спочатку принципів кооперації та рішень XV з’їзду партії.

Проголошені принципи колективізації: добровільність; поступовість; розмаїтість форм кооперації; поступовий перехід від нижчих форм (збутова, позичкова та ін.) до вищих (виробнича - колгоспи) форм кооперації; урахування місцевих умов; фінансова й матеріальна допомога міста селу.

Здійснення колективізації: примусовий вступ селян до колгоспу (під загрозою розкуркулення і т. п.); форсування темпів (оголошували навіть змагання між районами); застосування однієї форми кооперації - сільгоспартілі (колгоспу); організація МТС - відрядження двадцятип’ятитисячників для боротьби з куркульством, організації колгоспів і виконання планів по-ставок хліба державі.

На основі матеріалів комісії А. Яковлєва 5 березня 1930 року ЦК ВКП(б) прийняв Постанову про темпи колективізації, у якій: призначалися «згори» темпи колективізації; оголошувався перехід від політики обмеження куркульства до політики його ліквідації як класу на базі суцільної колективізації.

Етапи здійснення колективізації

У роки першої п’ятирічки: за планом Яковлєва Україна повинна була закінчити колективізацію до весни 1932 р., однак з початком колективізації навесні 1930 р. ЦК КП(б)У розгорнув змагання серед районів і областей за дострокове її завершення до осені 1930 р.; було розкуркулено понад 200 тис. селянських господарств і стільки ж покинуто селянами, які втекли на новобудови до міст; 1932-1933 рр. - на розореній Україні для потреб індустріалізації й залякування населення конфіскували майже всі продовольчі запаси селян, прирікши на смерть від голоду 6-8 млн. чоловік.

У роки другої п’ятирічки (1933-1937) - завершення колективізації: колективізовано понад 90 % селянських господарств; проведено організаційно-господарське зміцнення колгоспів і радгоспів - створені політвідділи в МТС і радгоспах (які займалися розкуркулюванням, політпропагандою та агітацією, соціалістичним змаганням і т. п.); прийнято новий Статут колгоспів (1935 р.), за яким земля навічно закріплювалася за колгоспами; підкреслювалося, що особисте господар-ство має займати в селян другорядне становище порівняно із громадським; регламентувались оплата праці за трудодні, розміри присадибного господарства (1/4-1/2 га) і т. п.; введено обов’язкові для колгоспів поставки державі (з 1933 р.); до кінця п’ятирічки в Україні було «колективізовано» 70 % селянських господарств.

Суцільна колективізація в Україні супроводжувалася масовим «розкуркуленням» заможних селян. Фактично воно почалося вже в 1928 р., але особливого розмаху набуло після заяви Сталіна від 27 грудня 1929 р. про необхідність «ліквідації куркульства як класу». «Куркулі» підлягали виселенню за межі сіл з конфіскацією майна або відправці до віддалених районів СРСР. У цілому по Україні було «розкуркулено» не менше 200 тис. селянських господарств (1,1-1,2 млн. чол.), чим завдано непоправної шкоди сільському господарству республіки. Труднощі та особливості індустріалізації: можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування; перекіс у бік важкої промисловості; нестача кваліфікованих кадрів;

форсовані темпи; жорстка централізація економіки, директивне господарювання;

«споживчий аскетизм» населення.

Результати перших п’ятирічок

Перша п’ятирічка (1928-1932рр.): форсований ривок у розвитку важкої промисло вості; створення енергетичної бази;

розширення та реконструкція металургійної баз (будівництво заводів «Запоріжсталь», «Азов сталь»; «Криворіжсталь», реконструкція металургійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську); ліквідація безробіття;

розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших тракторів, виробництво на харківському заводі «Серп і молот» молотилок, випуск на запорізькому заводі «Комунар» комбайнів; розгортання соціалістичного змагання; запровадження карткової системи.

Друга п’ятирічка (1933-1938рр.): подальше наростання індустріалізації (хоча темпи росту знижені до 13-14 % на рік); будівництво нових підприємств — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін.; розгортання стахановського руху, початок якому поклав вибійник шахти «Центральна-Ірміне Олексій Стаханов, який у ніч з 30 на 31 серпня 1931 р., застосувавши новий метод роботи, встановив рекорд з видобування вугілля; налагодження виробництва радіальних, свердлувальних, шліфувальних та інших верстатів; швидкий розвиток легкої та харчової промисловості при збереженні пріоритетного розвитку важкої промисловості; скасування карткової системи (1935 р.); апогей соціалістичного змагання (стахановський рух, ізотовський рух тощо). Промисловість України напередодні Другої світової війни Збільшення асигнувань на оборону. Збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики. Введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств (1938 - червень 1941 р.)

Підсумки колективізації

Сільске господарство стало колгоспним, унаслідок чого: отримано кошти для індустріалізації; голод 1932-1933 рр.; у селянства вбили почуття хазяїна, а саме сільське господарство розорили й відкинули на багато років назад; репресії торкнулися не тільки заможних селян, але й середняків, які не бажали вступати до колгоспів.

Насильницька колективізація сільського господарства

мета колективізації сільського господарства:

- забезпечення перекачування коштів з села в місто

- для потреб індустріалізації;

- ліквідація "аграрного перенаселення";

- знищення куркульства як класу;

- поширення впливу держави на приватний сектор сільського господарства (повне одержавлення економіки);

- спроба налагодити ефективне сільськогосподарське виробництво.

2. 1928 р. — створення першої машинно-тракторної станції (МТС) в Україні. Основне завдання МТС — виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів, посилення впливу держави ка села.

Курс на суцільну колективізацію проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). На ньому пропонувалося посилити темпи колективізації. Україна займала особливе місце у цих планах, оскільки була основним постачальником зерна на ринок. Пленум ЦК ВКП(б) заслухав до- ювідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі», з якій зазначалося, що Україна повинна у найко- ютший строк впровадити колективізацію й показати приклад іншим республікам (колективізація з Україні мала завершитися восени 1931 р. або на весні 1932 р.).

Лютий 1930 р. — лист-директива Станіслава Косіора місцевим партійним організаціям, у якому ставилося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 р., що призвело до застосування насильницьких методів колективізації (до 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств).

Осінь 1929 — весна 1930 р. — хвиля селянських виступів та повстань.

Березень 1930 р. — стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів », у якій він виступив проти надмірностей у колгоспному будівництві, звинувачуючи в них партійні комітети тарадянські організації на місцях. Селянам дозволялося виходити з колгоспів. Це був маневр сталінського керівництва, спрямований на заспокоєння селян. Почався масовий вихід селян із колгоспів.

Осінь 1930 р. — директивний лист ЦК ВКП(б)

« Про колективізацію », який закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес, що призвело до нового етапу колективізації. Повторне об’єднання селян у колгоспи в Україні мало завершитися до кінця 1931 р. (до кінця 1932 р. в Україні були об’єднані у колгоспи близько 70 % селянських господарств, що володіли 80 % посівних площ).

Колективізацію на Україні планували закінчити восени 1931 р. - навесні 1932 р. Але українське партійне керівництво пішло ще далі. Інструктивним листом ЦК КП (б)У темпи суцільної колективізації на Україні було скорочено на рік-півтора.

Відмічається, що суцільна колективізація була задумана як комунікація. Це стало зрозумілим після опублікування в 1930 р. Примірного статуту сільгоспартілі, яка розглядалася як перехідна до комуни форма колгоспу.

Вказується, що темпи суцільної колективізації фактично означали війну проти селянства і викликали його масовий спротив. Тиск на селян різко загострив політичну ситуацію в країні. З метою зняття напруги в суспільстві 14 березня 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП (б) "Про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі", в якому партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян під час утворення колгоспів та виправити "викривлення парт лінії". Але вже в кінці 1930 р. боротьба з "перегинами" закінчилася, процес відтоку селян з колгоспів було призупинено. Важливо підкреслити, що в 1930 р. вільну торгівлю фактично заборонили, практично уся товарна продукція колгоспів переходила у розпорядження держави. Колгоспники. Аби вижити, могли розраховувати тільки на присадибні ділянки.

Вдсутність матеріальної зацікавленості селян позначилася на продуктивності їхньої праці і призвела до занепаду сільського господарства в цілому.

Розглядаючи друге питання, вчитель вказує, що одним із головних напрямків колективізації цього періоду стали зміцнення соціальної бази сталінської диктатури, "ліквідація куркульства класу". Саме таку назву одержали заможні селяни, прив’язані до землі.

Навіть чимало незаможників, що не погоджувалися з колективізацією, назвали "підкуркульниками". Через це "ліквідація куркульства" набула великого розмаху. Так, в Україні за роки колективізації експропріювали 200 тис.господарств.

Вказується, що 30 січня 1930 р. було прийнято постанову ЦК ВКП (б), в якій репресованих поділяли на категорії, що підлягали ізоляції, конфіскації майна або виселенню. Частині розкуркулених вдалося втекти з села в місто і тоді, в грудні 1932 року, було введено систему внутрішніх паспортів, яка фактично прикріпила селян до їхніх сіл. Загроза розкуркулення змушувала селян об’єднуватися в колгоспи. До кінця 1932 року в Україні було колективізовано майже 70% селянських господарств.

Отже, "ліквідація куркульства як класу" розширила вплив на приватний сектор

Косіор Станіслав Вікентійович (1889-1939) - державний та партійний діяч. Народився у м. Венгрув (нині Польща) в сім'ї робітника. У1896 р. переїхав з батьками на Донбас. З березня 1917 по березень 1918 року - на партійній роботі в Петрограді. Активний учасник встановлення радянської влади в Україні. Протягом 1919-1920 рр. - член і секретар ЦК КП(б)У, у 1921-1922 рр. - завідуючий оргвідділом ЦК КП(б)У, 1922-1925 рр. - секретар Сиббюро ЦК РКП(б), 1925-1928 рр. - секретар ЦК ВКП(б). Член ЦК КП(б)У в 1918-1920 рр., 1928-1938 рр. - член ЦК ВКП(б), у 1924-1938 рр. - член Політбюро ЦК ВКП(б). Був Генеральним (1928-1934), потім першим (1934- 1938) секретарем ЦК Компартії України. Брав участь у переслідуваннях діячів науки і культури, служителів православної церкви, у закритті і знищенні храмів. Займав погоджувальну позицію щодо хлібозаготівельної кампанії 1932 р., яка призвела до голодомору. У 1938 р. звинувачений у створенні терористичного центру в Україні і розстріляний.

План поставок продовольства колгоспами був такий високий, що на трудодні майже нічого не видавали, і колгоспники жили за рахунок своїх присадибних ділянок. Однак надвисокі податки змушували селян розпродувати майно, худобу й залишати села. У 1928-1931 рр. кількість селянських господарств в Україні зменшилася на 352 тис. Щоб придушити опір суцільній колективізації, заможних селян оголошували куркулями і виселяли на Північ або до Сибіру, потім почали виселяти середняків і навіть частину бідняків. Протягом січня - березня 1930 року по країні відбулося 2200 селянських заворушень, у яких взяло участь майже 800 тис. осіб. Куркулями вважали тих, хто використовує найману працю, має двох-трьох коней, стільки ж корів, реманент, певну кількість орної землі тощо. За даними перепису 1926 p., таких селян було лише 4 %. Було визначено три категорії куркулів: до першої категорії належали учасники і організатори антирадянських виступів і терористичних актів. Каральні органи на власний розсуд складали списки людей, які підлягали ув'язненню або смертній карі. Друга категорія - ті, хто чинив менший опір. їх засилали на Північ, Урал, в Сибір і Казахстан. Третя категорія відбувалася меншим покаранням. Списки другої та третьої категорій складали з урахуванням думки сільської влади і місцевих активістів, що давало їм змогу зводити особисті рахунки. Спеціальною інструкцією уряду від 4 лютого 1930 року встановлювався "план" селянських господарств, що підлягали розкуркуленню (3-5 % всіх селянських господарств. Насправді кількість розкуркулених досягла 10-15 %).

Перший етап розкуркулення тривав в Україні від другої половини січня до початку березня 1930 року і охопив 309 районів, в яких налічувалося 2 млн 524 тис. селянських господарств. На 10 березня було розкуркулено 1887 господарств, або 2,5 %. До середини 1931 р. з України було депортовано 98,5 тис. селянських родин. Усього експропрійовано до 200 тис. селянських господарств. Загалом протягом 1928-1931 pp. зникло 352 тис. господарств. 3-понад мільйона українських селян, репресованих радянською владою на початку 30-х років, майже 850 тис. депортували на Північ, де багато з них загинули. За останніми даними, у 1935 p. у спецпоселеннях для розкуркулених жило до 1 млн 85 тис. осіб. Особливо страшною була доля дітей розкуркулених. Люди розуміли, що маленькі діти не витримають тяжких випробувань, і намагалися залишити їх на рідній землі, сподіваючись, що їх виростять односельці або держава. Очевидці згадують жахливі події: деякі матері клали немовлят на ґанок сільради, а сільські активісти зібрали таких дітей з усієї округи і помістили в одну сільраду, заборонивши їх годувати, як нащадків "класово ворожих елементів". Якийсь час немовлята жалібно плакали, а потім згасали від голоду. їх ховали у спільній братській могилі.

Ситуацію ще більше ускладнили нереальні плани хлібозаготівель. Вилучення урожаю 1931 р. тривало до весни 1932 року, після чого хліба в селі не залишилося і почався голод. Проти колгоспників, які, щоб вижити, приховували справжні розміри врожаю, почалися репресії. Сталін власноручно написав постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності", прийняту 7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР. Згідно з нею селян засуджували за кілька зірваних колосків до розстрілу або на 10 років ув'язнення.

Щоб відібрати у селян залишки хліба, в Україну приїхала комісія, очолена В. Молотовим, яка в жовтні 1982 року планувала вилучити 282 млн пудів, тобто стільки, скільки було заготовлено з червня по жовтень. З 1 листопада 1932 року до 1 лютого 1933 року молотовська комісія додатково "заготувала" в Україні 104,6 млн пудів зерна. Запасів у селян на початку 1933 р. не залишилося. За вказівкою Молотова забирали не лише хліб, а й сухарі, картоплю, сало, соління, квасолю, горох, тобто всю їжу, після чого людям залишалося тільки вмирати голодною смертю. За вказівками С. Косіора і П. Постишева у селян вилучили і насіннєве зерно. Такий наказ привіз наприкінці грудня 1932 року сталінський емісар Л. Каганович, який заступав В. Молотова в Україні, коли той у справах виїздив до Москви. Ті майже 90 районів, що потрапили в число боржників, оточували внутрішні війська, щоб ніхто звідти не міг виїхати. Чекісти в поїздах забирали у людей продовольство, куплене на останні гроші, викидали голодних людей, серед яких було багато дітей, які намагалися виїхати нелегально з голодних районів. Тисячі трупів лежали уздовж залізничної колії. За свідченнями сучасників Сталіна, на прохання одного лікаря з його оточення допомогти голодним, заявив: "Пускай дохнут. Ани сабатируют". Померлих було стільки, що уповноважений Сталіна в Україні М. Хатаєвич розпорядився кидати всіх померлих від голоду у криниці, а потім засипати.

С. Косіор теж "відзначився" не тільки переслідуванням священнослужителів, а й такою сентенцією: "Куркулі хочуть задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду, ми перекинемо кістляву руку голоду на куркуля". 24 грудня 1932 року в листі всім керівникам районного рівня він дав указівку: "1. У всіх колгоспах, які не виконали плану хлібозаготівель, у п'ятиденний строк вивезти всі без винятку наявні колгоспні фонди, у тому числі й насінний, в рахунок виконання плану хлібозаготівель...". Окрім самого "батька народів" та Молотова, безпосередньо винищував український народ кремлівський емісар в Україні, секретар ЦК ВКП(б) і другий секретар ЦК КП(б)У П. Постишев. Найкраще охарактеризував його П. Василевський, економіст і історик, який теж на власні очі бачив голод тих років. Сталін викликав його, С. Косіора та В. Балицького і в присутності В. Молотова, М. Калініна, Л. Кагановича та Г. Ягоди (Ягуди) (на той час очолював всі каральні органи країни) дав указівки щодо політики в Україні. А потім, на завершення, сказав із гумором: "Ти, Паша, призначений нами туди в ролі ГЛАВГОЛА (головнокомандуючого голодом) і цією зброєю зробиш більше, ніж Семен (Будьонний) кількома кінними арміями. Стасік (Косіор) трохи розгубився, а у тебе рука залізна, на тих слизняків (Чубар, Петровський) не звертай уваги". Саме Постишев із санкції Сталіна подбав про те, щоб була відсутня об'єктивна статистика про справжню кількість жертв голоду. Адже до 1 грудня 1932 року обліку жертв голодомору ніхто не здійснював. Статистику смертності вели до 15 квітня 1933 року, а потім її за командою Постишева припинили. Усі дані про це суворо засекречувалися. Шифрували у звітах партійні органи смертність по-різному. Харківська область звітувала так: "За п'ятиденку... місяця по ... р-ну заготовлено (закуплено) ... голів різної худоби. Хворіє по р-ну ящуром ... голів". Людей, загиблих від голоду, називали "головами худоби", а під тим, скільки худоби хворіє на ящур, малась на увазі кількість випадків людоїдства. Цю "статистику" в керівництві УРСР знали С. Косіор, П. Постишев, М. Хатаєвичі В. Балицький. Після інформування вищого керівництва Союзу й України згадані звіти негайно знищували. Тому донині історики не можуть підрахувати справжньої кількості загиблих. Різну кількість загиблих називають в Україні: від 3 млн 531 тис. (С. Кульчицький) до 7 млн 200 тис. жертв (В. Лобко).

За підрахунками П. Василевського, кількість жертв голодомору становила 7 125 850 осіб. Міжнародна наукова конференція дійшла висновку, що тих жертв було 9 млн Результати перепису населення (січень 1937), що показали зниження населення в країні на 15 млн осіб, було знищено, а учасників перепису репресовано. Вважають, що точні цифри втрат від голоду ніколи не будуть відомі. Це також і тому, що не враховані люди, які зуміли виїхати з голодних сіл і померли в місті. Селяни, які не мали карток на продовольство, були приречені на голодну смерть. їх трупи регулярно збирали на вулицях і ховали у братських могилах на цвинтарях або складали в моргах лікарень для експериментів медиків. Один з медпрацівників згадував, що у моргу Жовтневої лікарні Києва трупи штабелями лежали майже до самої стелі. До ніг кожного була прив'язана табличка "дистроф".

Радянське керівництво не лише приховувало голодомор від світової громадськості, а й стимулювало свідомий обман. Зокрема, відомий журналіст Дуранте за більшовицькою вказівкою описував "квітучу Україну". Один з керівників і ветеранів УПА Ю, Борець-Чумак у книзі спогадів "З найкращими" (К., 1992) із цього приводу пише: "При помочі своїх земляків і москалів Дуранте вільно їздив по селах України, які були завалені тисячами не-похованих трупів. Але у своєму звіті він описав квітучу Україну і заперечував вигаданий голод і тим закрив ці страшні московські злочини на довгі роки. За цю злочинну працю він одержує найвищу журналістичну нагороду світу". Нещодавно міжнародні гуманітарні організації запропонували позбавити його журналістських відзнак, але цього так і не було зроблено.

Попри голодомор, експорт зерна зростав. Хоча кількох мільйонів тонн, вивезених за кордон, було б достатньо, щоб врятувати мільйони людських життів, зерно лежало в портах, бо не вистачало приміщень для його зберігання і кораблів для експорту за демпінговими цінами. Такими виявилися наслідки економічного невігластва та злочинного ставлення керівництва держави до долі мільйонів людей. Це був геноцид проти українського народу.

Жахлива криза змусила керівництво СРСР запровадити виважені норми поставок зерна державі, що давало змогу селянам використовувати лишки на власний розсуд. Село отримало значну кількість техніки, в колгоспах було організовано постійні бригади для виконання польових робіт. Стали розвиватися підсобні галузі господарства: тваринництво, садівництво, бджільництво тощо. Це сприяло поступовому подоланню страшних наслідків колективізації. Напередодні Другої світової війни сільськогосподарське виробництво досягло рівня 20-х років. Але оскільки засоби виробництва були відчужені від виробників, результати господарювання залишалися низькими. Командно-адміністративна система не змогла зробити колгоспний лад ефективним.

Отже, колективізація сільського господарства засвідчила, що Україна була своєрідним полігоном для випробування нових форм перебудови сільськогосподарського виробництва "по-сталінськи". Критичний аналіз було зроблено запізно, коли мільйони людей вже стали жертвами голодомору.

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 554; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!