Роль візитної картки у налагодженні ділового контакту.

КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

Основні норми усного професійного мовлення

Усне мовлення - це така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння і є первинною формою існування мови.

Українське усне мовлення стало сьогодні засобом широких ділових контактів - у трудовому колективі, на зборах, нарадах, конференціях, з'їздах, а також під час бесід, переговорів з діловими партнерами тощо. Ця широта суспільних функцій стає основою для розвитку та вдосконалення усної літературної мови. Недостатній рівень культури усного ділового мовлення може стати причиною значних економічних втрат. Відомий економіст Г. Карпухін стверджує, що держава на міжнародних переговорах мала значні, мільйонні втрати через неправильно або неточно складені заявки, неточності в патентній формулі, мовне безкультур'я ділових людей. Сьогодні вносять пропозиції про те, щоб до характеристики ділових якостей людини додавати ще й мовну характеристику: вміє чи не вміє чітко та лаконічно висловлювати свої думки.

Живе усне переконливе мовлення - важливий засіб багатоманітного та різноспрямованого впливу на слухача. Правильне, унормоване усне мовлення може забезпечити швидкість взаєморозуміння між учасниками комунікативного акту.

У сучасному світі є багато шкіл, центрів, факультетів і кафедр, які займаються проблемами риторики, ораторського мистецтва, ділової комунікації, мистецтва вести полеміку, дискусію тощо. Всесвітньо відомі імена Поля Сопера, Дейла Карнегі та їх послідовників, які формують риторичну культуру політиків, бізнесменів, юристів, рекламних агентів, учителів, акторів. Українську школу мистецтва публічного мовлення представляють сьогодні вчені Г. Сагач, Л. Мацько, Н. Бабич, Н. Чибісова та інші. Видатними українськими риторами минулого були Ф. Прокопович, Г. Кониський, Г. Сковорода. Професор риторики Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович вважав риторику "царицею душ", "княгинею мистецтв" і вказував на такі її функції, як соціально- організаційну (засіб агітації), культурно-освітню, а також одержання знань, збудження почуттів, формування громадської думки та ін.

Прагматично-інформаційне XXI ст. зараховує риторику до соціально активних наук, що мають забезпечити ефективну передачу інформації через канал мови, формувати гуманістично орієнтовану мовну особистість, толерантний мовний клімат у суспільстві¹. Одного неточного, невдало сказаного слова або хоча б погано вимовленого слова іноді досить, щоб зіпсувати усе враження. "Головна складність в оволодінні усним мовленням,-наголошують автори сучасних посібників з ділової мови, - полягає у необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку"².

Відомий вислів, який приписують Сократові, "Заговори, щоб я тебе побачив" свідчить про те, що високий рівень культури усного, зокрема професійного, мовлення є яскравим свідченням високої загальної культури людини. Видатний український педагог В. Сухомлинський вважав мовну культуру "життєдайним коренем культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності". Боротьба за чистоту усного мовлення, вправність і культуру вислову, за збагачення усного мовлення, за вільне оперування різноманітними словесно-виражальними засобами, боротьба за чіткість, виразність та економність ділової мови - основне завдання, яке ставить сьогодні вища школа перед студентом - майбутнім фахівцем у галузі економіки, банківської справи чи будь-якого іншого фаху.

Неодмінною умовою успіху є дотримання загальних вимог, які визначають рівень культури усного ділового мовлення:

1. Ясність, недвозначність у формулюванні думки.

2. Логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення.

3. Відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення.

4. Співмірність мовних засобів та стилю викладу.

5. Різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця).

6. Самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювань.

7. Виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Цілком очевидно, що ці вимоги мають базуватися на: а) бездоганному знанні норм літературної мови, передусім тих, що реалізуються в усній формі; б) чутті мови як здатності людини відчувати належність слова до певного стилю, доречність чи недоречність його вживання в певній ситуації. Вони пов'язані з: а) ерудицією і світоглядом людини; б) культурою мислення; в) ступенем оволодіння технікою мовлення; г) психологічною та комунікативною культурою мовця.

Отже, можна стверджувати, що вміє говорити та людина, яка висловлює свої думки ясно, вибирає аргументи та мовні засоби, які найбільш доцільні, надає їм найбільш переконливого оцінного характеру.

Усне літературне професійне мовлення - це різновид розмовно-літературного мовлення, яке близьке до писемного. Однак існують специфічні елементи та правила, що виявляються лише в ньому і дотримання яких зробить усне мовлення правильним, виразним, доступним і зрозумілим.

Важливим елементом усного мовлення є інтонація. За допомогою інтонації у текст вносять різні смислові та емоційні відтінки. Фраза, проказана "перехідною інтонацією", здається непереконливою та ма-лозначущою. Правдивість, природність інтонації забезпечить можливість мовцеві не тільки сказати, але й бути почутим.

Інтонаційна виразність усного мовлення передбачає вміння використовувати різні види наголосу, враховувати темп мовлення, робити паузи, змінювати висоту тону.

Наголос - це основний елемент інтонації, який пов'язаний з виділенням складу у слові або слова у реченні, фразі.

Є такі основні види наголосу - словесний, логічний, синтагматичний, фразовий.

Словесний наголос служить для фонетичного об'єднання слова. Виділення одного із складів відбувається трьома способами: підвищенням тону, посиленням голосу, збільшенням тривалості звучання. Відповідно до цього розрізняють наголос - тонічний, динамічний, кількісний. В українській мові основним фонетичним засобом є посилення м'язової напруженості, а кількісний елемент і довгота відіграють допоміжну роль. Наприклад, у слові корисний наголошеним є другий склад, порівняно з першим і останнім складами він промовляється з відчутними змінами в голосі - корисний?, а також одинадцять, тридцятеро, черговий, новий, завжди, український та ін.

На /гумку мовознавців, "правильне наголошування важливе для збереження не тільки внормованості, а й характерного для українця мелодійного, пісенно-плинного ладу мовлення"⁴. Наголос у слові засвоюється природно, в поєднанні зі значенням та звучанням. Попри те, що наголос в українській мові не є фіксованим, тобто не закріплений за якимось складом у слові, як, наприклад, у чеській - на першому, у польській - на передостанньому чи у французькій - на останньому, особливих труднощів для носіїв мови він не викликає. Кожен українець підсвідомо розрізняє за допомогою наголосу значення слів замок і замок, мука і мука чи форми слів слова і слова, сестри і сестри" дорога і дорога. Однак, на жаль, помилки все ж таки трапляються і причиною цих порушень вважають значний вплив діалектного наголосу, напр.: кажу, беру, перу, або інтерференцію російського наголосу. Наприклад, в українських словах загадка, літопис, рукопис, подруга, приятель, уродженець, старий, стійкий, низький, заводити, полежати, посидіти наголошено інший склад, ніж у відповідних російських.

У творах художньої літератури наголос виконує додаткову функцію, напр.: Слова - полова, але вогонь в одежі слова - безсмертна чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко) або У вас права, ми ж охоронці права (Л. Костенко).

Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Вербальні засоби спілкування

Вербальна комунікація використовує як знакову систему мову найбільш універсальний засіб людського спілкування, який забезпечує змістовний аспект взаємодії і взаєморозуміння в процесі спільної діяльності. Точність розуміння слухачем змісту висловлювання може стати очевидною для комунікатора лише тоді, коли відбудеться зміна "комунікативних ролей", тобто коли реципієнт стане комунікатором і своїм висловлюванням дасть знати про те, як він розкрив зміст інформації.

Спілкування вербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачі інформації. Лише людині притаманно вербалізувати свої почуття, емоції, поведінку через слово, що доводить її до найвищого ступеня розвитку порівняно з іншими представниками тваринного світу. Мова є явищем не тільки лінгвістичним, а й психологічним, естетичним і суспільним, вона охоплює всі сфери суспільного життя: науку, освіту, мистецтво та ін.

2.Документи щодо особового складу.

До документів з особового складу відносяться заява, характеристика, автобіографія, наказ з особового складу, доручення, розписка тощо.

Для всіх текстів рукописних чи друкованих документів характерні такі ознаки, як: ясність, точність, компактність, гранична стислість викладу з використанням термінології, часте вживання віддієслівних іменників, відіменних прийменників (на основі, за рахунок, згідно з, з метою та ін.), складних сполучників (внаслідок того що, у зв'язку з тим що, зважаючи на те що ), оповідний характер викладу, перевага прямого порядку слів у реченнях, повна відсутність художньо-зображальних засобів. До документів ставляться найвищі вимоги: використання спеціальних термінів, дат, цифрових даних, точна назва установ.

Заява - це вид документа, за допомогою якого громадяни реалізують через державні, приватні або громадські організації (установи, заклади) надані їм права (на працю, відпочинок, матеріальне і соціальне забезпечення тощо) чи захищають свої інтереси.

Характеристика - це документ, у якому надається оцінка ділових і моральних якостей працівника як члена колективу за період, який він відпрацював на даному підприємстві (учня, студента).

Автобіографія - це документ, у якому особа власноручно у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності.

Наказ - розпорядчий документ, що видається керівником установи, організації, підприємства на правах єдиноначальності та в межах його компетенції і стосується організаційних або кадрових питань.

[ ]

24 Лютий 2011, 00:49

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

"БУДІВЕЛЬНО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА”

НАКАЗ № 10-к

м.Київ 02 липня 2007 року

По особовому складу

Прийняти:

Куценко Івана Григоровича з 02 липня 2007 року електромонтажником на

постійну роботу з посадовим окладом згідно штатного розкладу.

Підстава: заява Куценко І.Г.

З наказом ознайомлений: І.Г. Куценко

Кириченко Валерія Миколайовича з 02 липня 2007 року інспектором технічного

нагляду на постійну роботу з посадовим окладом згідно штатного

розкладу.

Підстава: заява Кириченко В.М.

З наказом ознайомлений: В.М. Кириченко

Генеральний директор __________ В.І.Стрелюк

Інженер з охорони праці _________ В.В.Верба

ТРУДОВА УГОДА

Місто ......., ....... року, ...... місяця, ...... числа

ЗАМОВНИК: ............, в особі ............., що діє на підставі ........, з одного боку, і

ВИКОНАВЕЦЬ: ..........., з іншого боку, які спільно іменуються «Сторони»,

уклали дану Угоду про наступне:

ПРЕДМЕТ УГОДИ

ЗАМОВНИК доручає, а ВИКОНАВЕЦЬ приймає на себе зобов’язання виконати наступні роботи: .......... у строк до .............
ВИКОНАВЕЦЬ зобов’язується виконати обумовлену цією угодою роботу з відмінною якістю виконання, з дотриманням норм охорони праці, санітарії та техніки безпеки.
ЗАМОВНИК забезпечує ВИКОНАВЦЯ всім необхідним для виконання роботи, передбаченої цією угодою.
ЗАМОВНИК, в особі уповноваженого на це працівника, зобов’язаний своєчасно прийняти й оплатити роботу.

РОЗМІР І ПОРЯДОК ОПЛАТИ

За виконану роботу ЗАМОВНИК виплачує ВИКОНАВЦЕВІ ......... гривень.
Оплата відбувається не пізніше .......... від дня прийняття роботи.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов’язань у відповідності до чинного законодавства.
У разі порушення цієї угоди ВИКОНАВЕЦЬ зобов’язується відшкодувати ЗАМОВНИКУ завдану матеріальну шкоду.

ДОСТРОКОВЕ РОЗІРВАННЯ УГОДИ

У випадку порушення однією із сторін зобов’язань, передбачених цією угодою, інша сторона має право розірвати її в односторонньому порядку, попередивши про це за два тижні.

ІНШІ УМОВИ

Спори між СТОРОНАМИ по цій угоді, при неузгодженні їх шляхом переговорів, розглядаються судом.

Адреси та підписи сторін

Роль візитної картки у налагодженні ділового контакту.

На сьогоднішній день візитні картки, або візитки вважаються невід'ємним елементом ділового спілкування в усьому світі, адже невипадково англійська назва візитки («businesscard») означає «ділова картка». Формальне призначення візиток укладена в наданні контактної інформації в процесі спілкування з потенційними партнерами по бізнесу, важливими персонами, колегами і клієнтами.

Однак візитки - це не тільки інформативність і функціональність, але й частина іміджу кожної ділової людини. Без обміну візитками сьогодні важко собі уявити налагодження бізнес-контактів, і від того, якою буде візитка, часом прямо залежить їх результативність. В оформленні візиток існує певні правила, до того ж обмін візиток передбачає дотримання бізнес-етикету. Все це визначає актуальність теми.

Мета роботи: Візитна картка та її роль у діловому спілкуванні.

Відповідно до зазначеної мети в роботі поставлені наступні завдання:

Робота виконана на підставі наукової, навчальної та спеціалізованої журнальної літератури з даної теми.

1. ЗНАЧЕННЯ ВІЗИТНОЇ КАРТКИ

Важко сказати, коли з'явилися перші візитні картки. Історії відома тільки майстерня якоїсь мадам Стерн, яка була прямим нащадком граверів короля Карла Х. У 1830 р. в Парижі вона почала свою бурхливу діяльність по виготовленню гравіювання на табличках і картках. Її клієнтами були члени королівських прізвищ буквально всієї Європи. І навіть відомі революційні діячі, Ленін і Троцький, замовляли свої візитні картки у мадам Стерн.

Подібної ексклюзивності у виробництві візиток давно вже немає. З розкоші вони перетворилися в засіб ділового спілкування. Картку не так вже складно друкувати, її можна замовити практично скрізь: у супермаркетах, торговельних центрах (особливо у великих книжкових магазинах), аеропортах та на залізничних вокзалах, в готелях і навіть підземних переходах метро.

Основне призначення візитних карток - представлення офіційних осіб, ділових партнерів у процесі переговорів, візитів, зустрічей. Візитна картка виявляється незамінною при знайомствах, спілкуванні на банкетах, прийомах, конференціях, презентаціях, виставках, ярмарках, фестивалях, в подорожі. У ряді випадків, наприклад, в Японії, Кореї, вона може розглядатися як посвідчення особи. Візитка може бути засобом заочного контакту, використовуватися у приватній і службового листування, як рекомендація, для знайомства, для коротких інформацій, запрошень, привітань, супроводу подарунків і сувенірів і т. п.

Переклад

Внести виправлення. Агент з постачання. Час затримки. В більшості випадків. Адміністративне стягнення. Стягувати пеню. Велике число присутніх. В рівній мірі. У поточному році. Рухоме майно.

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 2743; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!