II Всеукраїнський з'їзд Рад процес формування владних структур (ВУЦВК, Народний Секретаріат, місцевих органів влади)
Тема: "Створення Українській Радянській Республіки"
План
1. І Всеукраїнський з'їзд Рад у Києві
2. І Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові
3. II Всеукраїнський з'їзд Рад процес формування владних структур (ВУЦВК, Народний Секретаріат, місцевих органів влади)
Література
I Всеукраїнський з'їзд Рад у Києві
Південно-Західного краю оргбюро продовжувало підготовку до скликанню Всеукраїнського з'їзду Рад, розробляло положення про вибори і Порядок дня з'їзду. Центральна Рада не відмовилася від участі у з'їзді, але ухилилася від участі у виробленні норм представництва, готуючись їх порушити. Перед оргбюро з'їзду під час вироблення положення про вибори на з'їзд стояла важке завдання забезпечити представництво трудового селянства за умов, коли далеко ще не скрізь ще були очевидні Ради селянських депутатів. Тому там, де їх були відсутні, право представництва з'їзд становище надавало ">селянськимспілкам" та його об'єднанням. Цією лазівкою скористалася Центральна Рада і, ігноруючи встановлених норм представництва, викликала на з'їзд близько 2000 представників куркульських ">селянськихспілок" і українських військових частин, тоді як у Положення з'їзд повинно бути лише близько 500 делегатів.Проинструктированная у Центральній раді й у ЦК ">Селоспілки" натовп збройних і п'яних куркульських "делегатів" щодня відкриття з'їзду розгромила приміщення мандатної комісії, що відмовила їм у видачі мандатів, захопила печатку та, видавши собі мандати, перетворила намічений з'їзд вкулацкое збіговисько, украй порушена і чекаюча лише сигналу, щоб фізично розправитись ізбольшевиками-делегатами з'їзду. Їм відкрито погрожували розправою, перешкоджали говорити.
|
|
|
Становище делегатів із Рад ще більше ускладнилося наступного дня, коли Центральна Рада фальсифікувала переданий 4 грудня ленінський "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної раді", у якому Раднарком урочисто заявив,звертаючись до українського народу: "Усі, стосовно національних правий і національну незалежність українського народу, визнається нами, Радою Народних Комісарів, відразу ж без обмежень і консультації безумовно", зокрема право "цілком відокремитися від Росії чи розпочати договір із Російською республікою про федеративних та інших взаємовідносини між ними".
Одночасно Раднарком заявив, що "вважатиме раду може відкритої війни проти радянської влади у Росії в Україні", якщо протягом 48 годин рада не заявить, що зобов'язується припинити спроби дезорганізації загального фронту, зупиняти на Дон військові частини без згоди радянського головного командування, сприятиме революційним військам боротьби зКалединим і припинить роззброєння радянських полків і Червоної гвардії в Україні, повернувши їм зброю.
|
|
|
Користуючись тим, що переданий телеграфу текст Маніфесту ще було опубліковано у пресі, ватажки Центральної ради у своїх виступах з'їзд сховали що є в Маніфесті декларацію Раднаркому про беззастережне визнання права українського народу освіту самостійної держави, а повідомили лише про отриманому ультиматумі, збрехавши, що радянські війська вже повели наступ в Україну. Викликаний цієї провокаційною дезінформацією порушення агресивної натовпу націоналістів зробило подальше перебування справжніх делегатівВсеукраинокого з'їзду Рад неможливим і безглуздим. Зробивши безуспішну спробу викрити брехня керівників Центральної ради, 127 делегатів з'їзду, які представляли 49 Рад України, залишиликулацкое збіговисько і, дотримуючись замість необхідних у умовах націоналістичного терору запобіжники, 7 і побачили 8-го грудня прибули до Харкова, де було вирішено провести Всеукраїнський з'їзд Рад.
I Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові
Викриття більшовиками наприкінці і на початку грудня антинародної, контрреволюційної діяльності Центральної ради оздоровило політичну обстановку в Україні. У. І. Ленін зазначив це у ">Тезисах про Установчих зборах", написаних у день, коли на I Всеукраїнському з'їзді Рад народжувалося Радянське Українську державу, і ще отримавши, очевидно, повідомлення звідси. "Останні події в Україні,— писав У. І.Ленин,—...указивают так само нові угруповання класових сил, що йде у процесі боротьби між буржуазним націоналізмом Української ради... і радянською владою...".
|
|
|
Нова обстановка склалася й, де 10 грудня створено відповідальний перед Радою більшовицький ревком. Тут був сильна Червона гвардія. Харків був політичним центром Донецько-Криворізької області й, що надзвичайно важливо, тут 9 грудня відкрився IIIз'їзд Рад Донецького і Криворізького басейнів, об'єднання з яким мало поповнити склад Всеукраїнського з'їзду Рад повноважними представниками найбільшого і передового загону революційного пролетаріату України.
9 грудня IIIз'їзд Рад Донецького і Криворізького басейнів, відкинувши заперечення меншовиків і есерів, більшістю 43 голосів проти 11 прийняв пропозицію що прибули з Києва делегатів Всеукраїнського з'їзду Рад про об'єднання у єдиний з'їзд — "З'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів з України з участю частини селянських депутатів". Таке найменування I Всеукраїнського з'їзду Рад враховувало недостатнє що у майбутньому з'їзді делегатів селянства. Це врахували й у постанові I Всеукраїнського з'їзду Рад скликати найближчим часом IIВсеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і дочок селян депутатів із повноцінним представництвом селянства.
|
|
|
За відсутності точних даних про кількість делегатів з'їзду достовірні джерела дозволяють вважати, що у роботі з'їзду брало участь близько 200 делегатів, у тому числі 77 делегатів III обласного з'їзду Рад Донецького і Криворізького басейнів з вирішальним і шість з дорадчим голосом. Делегати в переважну більшість були більшовиками. З порядку денного Всеукраїнського з'їзду Рад, наміченої виконкомом Рад Південно-Західного краю, виключений було питання про український Установчих зборах. У проекті резолюції з'їзду за поточного політичному моменту він був охарактеризоване як найсильніше засіб обману широкого загалу. На порядку денному тепер були такі питання: I. Поточний політичний момент; 2. Про організацію влади в Україні; 3. Про самовизначенніУкраїни; 4. Вибори ЦВК Рад України, Порядок дин доповнився питанням "ПроДонецко-Криворожском басейні".
Всеукраїнський з'їзд Рад запрацював 11 грудня, і закінчив його ввечері 12 грудня. У межах своїх постановах з'їзд привітав встановлену Жовтневої революцією радянську владу і "диктатуру пролетаріату, підтриманого найбіднішим селянством". На резолюціях "Про організацію влади в Україні" і "Про самовизначенні України" з'їзд вирішив питання створення Українського Радянського держави, про організацію влади у ньому й про відносини із Російською Радянської республікою. Заявивши, що "Центральна Рада може бути визнана урядом робітників і найбідніших селян України", з'їзд ухвалив, що "влада біля Української республіки відтепер належить виключно Радам робочих, солдатських і селянських депутатів" І що "Україна оголошується Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів".
Структуру органів влади Українського Радянського держави з'їзд визначив, орієнтуючись сформовану радянської Росії. Влада на місцях закріплювалася за повітовими, міськими, губернськими та обласними Совітами. Здійснення влади у центрі покладалося на Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, обраний їм Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) й ті найвищих органів виконавчою владою та розпорядливої влади, що має створити ЦВК. З встановленого числа членів ЦВК (61) з'їзд обрав лише 41 члени ЦВК, вказавши, що 20 членів ЦВК мали бути зацікавленими обрані майбутнім з'їздом Рад селянських депутатів. Серед вибраних членів ЦВК було 35 більшовиків, 4 лівих есера, 1 лівий український соціал-демократ і однуменьшевик-интернационалист. Серед членів ЦВК більшовиків були відомі діячі партії більшовиків: Артем (Ф. Сергєєв), Є. Бош, А. Іванов, М.Тарногородский та інших.
17 грудня було опубліковано повідомлення, що ЦВК України утворивРабоче-крестьянское Уряд України, що його Народним Секретаріатом, у складі 12 колегіальних народнихсекретарств, очолюваних народними секретарями, і керує справами Народного Секретаріату.
Історичні постанови I Всеукраїнського з'їзду Рад з приводу створення Українського Радянського держави мали дозволити корінні проблеми нової історії трудового українського народу,ключем до розв'язання яких було повна перемога для пролетарської революції країни. Створення Українського Радянського держави стало однією з дуже істотних передумов цієї перемоги і його закріплення. У державі отримували повне задоволення прогресивні вимоги українського національно-визвольного руху, що відкривало широку можливість залучення всіх трудящих в соціалістичне будівництво та співчуття, у позиційному захисті соціалістичного Батьківщини. У цьому забезпечувався уважний облік національних особливостей під час соціалістичного будівництва й створювалися умови для небувалого розквіту соціалістичної культури. Важливо було і те, що наявність Українського Радянського держави позбавлялобуржуазно-националистическую Центральну Раду, на той час вжеразоблаченную як знаряддя контрреволюції, можливості присвоювати собі роль борця за національну українську державність, неминучими мало позбавити раду єдиною скільки-небудь масової опори від імені одурманених контрреволюційним буржуазним націоналізмом дрібнобуржуазних верств міста Київ і села.
Прийняті I Всеукраїнським з'їздом Рад більшовицькі резолюції, і навіть наступну потім Маніфест ЦВК України, його постанови та шляхів сполучення зрозуміло свідчать, що, створюючи Українське Радянське держава, з'їзд, і ЦВК України мислили це національну державу як такий державну форму задоволення інтернаціональних і національно-державних сподівань українського народу, яка, передусім, міцно забезпечить найбільш тісне нерозривне співдружність Радянської України з Росією й те водночас буде непримиренно протистоїть узурпаторської, контрреволюційноїпсевдогосударственности буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Тому торкаючись відносин із Радянської Росією, з'їзд вважав за потрібне, передусім підкреслити державну зв'язок трудящих України з робочо-селянським урядом Російської Федерації, оскільки була створено на II Всеросійському з'їзді Рад робітниками, солдатами і найбіднішими селянами всій Росії, зокрема й Україна. Далі з'їзд беззастережно ухвалив: "Встановити міжРабоче-Крестьянским Урядом Російської Федерації, і навіть урядами інших частин же Росії таРабоче-Селянским Уряд України повну узгодженість з метою і діях, необхідну у сфері робітників і селян всіх народів Російської Федерації". Щоб виявити таку "повну узгодженість" з'їзд проголосив Українську Республіку "федеративної частиною Російської Республіки", нічим не обмежуючи глибину й міцність бажаних федеративних зв'язків і нагадуючи про своє прагнення зробити ці зв'язку найбільш тісними, щоб Українська робітничо-селянська республіка грунтувалася "на тісній солідарності трудящих мас України, незалежно від своїх національну приналежність, з трудящими масами всій Росії". Досягнення Радянської Україною "повної узгодженості з метою і діях" з Росією ЦВК України було "негайно поширити завезеними на територію Української республіки все декрети і розпорядження робітничо-селянського уряду Федерації, має загальне для всієї Федерації значення" й у першу чергу, звісно, ленінські декрети Жовтня.
У наведених рішеннях I Всеукраїнського з'їзду Рад, невдовзі підтверджених I Всеукраїнської селянської конференцією і особливо широко представницьким II Всеукраїнським з'їздом Рад, яскраво підтвердилося ленінське передбачення, що звільнені від ярма буржуазії трудящі маси "з усіх сил потягнуться спілки та злиття з великими передовими соціалістичними націями". Тут ця сильний потяг збагатилася прагненням до самого тісної державному об'єднанню з Росією, підготовленого високий рівень політичного розвитку робітничого класу України, вихованого ленінської партією, та її умінням вести за собою по ленінському шляху трудове селянство. Чимале значення мало, звісно, яке склалося під час багатовікового історичного поступу довіру трудового українського народу до російського народу, разом із котрим він проніс "крізь століття свідомість єдності походження, близькості мови та культури, свідомість спільності своєї долі". Усе це дозволило трудящим України" зробити перший великий крок до шляху до створення тісній державну спільність російського й українського трудового народу, шляхом соціалістичного федералізму, "скоро обраного усіма радянськими народами. Створена в такий спосіб соціалістична державна спільність народів Росії, безупинноукрепляемая і порушена ленінським генієм на вищий щабель створенням Союзу РСР, стала за активної, творчо перетворюючої всі громадські відносини ролі соціалістичного держави важливий чинник поступового становлення радянський народ як нової історичної спільності людей.
У проекті резолюції проДонецко-Криворожском басейні з'їзд, засудивши спроби Центральної ради поділити Донбас зкалединцами, заявив, що буде домагатися включення Донбасу у цілому межі Радянської республіки.
Рішення з'їзду було прийнято який у гострій боротьби зсоциал-соглашательским і націоналістичним меншістю делегатів, котрі стверджували, що Україна зовсім "не дозріла" ще соціалістичної революції, заперечували проти диктатури пролетаріату, вимагали "однорідної соціалістичного уряду", протестували проти самовизначення України.
Отримавши повідомлення рішення з'їзду, Рада Народних Комісарів у вітанні з'їзду від 16 грудня обіцяв новому справді народному уряду братньої республіки повну і всебічну підтримку з боротьбі світ образу і передачу всіх земель, фабрик, заводів і банків трудовому народові України.
II Всеукраїнський з'їзд Рад процес формування владних структур (ВУЦВК, Народний Секретаріат, місцевих органів влади)
Недостатньо представницький характер Всеукраїнської селянської конференції і особливоавстро-германская інтервенція надзвичайно загострили необхідність термінового скликання II Всеукраїнського з'їзду Рад для згуртування всіх трудящих у майбутній важкої боротьбі.
З'їзд мав значно посилити переважають у всіх, зокрема й у вищих органах радянської влади, представництво селянської бідноти. І тому вибори делегатів з'їзду потрібно було організувати у первинних організаціях селянства, оскільки середні ланки, обрані до ленінських декретів Жовтня за відсутності самостійних організацій сільської бідноти, були дуже засмічені представниками куркульства. У той самий час скликаний наприкінці в Катеринославі губернський селянський з'їзд, делегати якого обиралися безпосередньо сільськимисходами, прийняв рішення в всіх цих питаннях більшовицькі резолюції більшістю в 1000 голосів при 14 утрималися і закликав селянство згуртуватися навколо ЦВК України та Народного Секретаріату.
Зважаючи на це, ЦВК Рад України у постанові виборах на II Всеукраїнський з'їзд Рад встановив, що від селянства обираютьсяволостними Совітами селянських депутатів, чи їх майже немає — волосним з'їздом представників найбіднішоїселянства. У повідомленні від 9 березня Президія ЦВК підкреслив особливої важливості представництваволостнихРад. Орган Радянського уряду України "Вісник УНР", зазначаючи недостатнє ще участь селянства боротьби з австро-німецькими загарбниками, закликав трудове селянство "докласти всіх зусиль, щоб найбіднішій верстві селянства було винесено із найбільшою повнотою" з'їзд і висловлював сподіватися активізацію трудового селянства у справі захисту Батьківщини.
Та не активізації сільській бідноти чекали від скликуваного з'їзду. Він був вирішити ряджгучих питаньміжнародного і внутрішньополітичного становища країни: про ставлення уряду Республіки до Брестському світу й про його наслідки України та на її відносин із Радянської Росією, про конкретизації і здійснення Декрету про землю, подолання величезних труднощів господарського будівництва, поповнення і остаточному оформленні вищих органів радянської влади, визначенні їх компетенції. У цілому це чітко була виражена на повідомленні скликати з'їзду за тими словами: ">Рабоче-крестьянское Уряд України, ЦВК Рад України передають долю революції" і свободу українського трудового народу руки його членів.
>Намеченний у міжнародному сполученні скликати з'їзду від 17 лютого порядок дня з'їзду змінювався, й у порядку денному, затвердженої з'їздом за його відкритті 17 березня 1918 р., стояли питання: 1) політичний момент; 2) організація Збройних Сил; 3) Україна) й Федерація; 4) земельне питання; 5) фінанси; доповідь Народного Секретаріату й ЦВК; організаційні і питання вибори.
З'їзд, як передбачалося, був багатолюдним, і ним були добре представлені як робітничий клас, а й трудове, особливо найбідніше, селянство. З'їзд визнав повноваження селянських делегатів й у випадках, коли окремі волості замість одного делегата виділяли 10, 15, 17 делегатів. На з'їзд на час відкриття стало 964 делегата, їх 428 більшовиків, 414 лівих есерів, 90 безпартійних. Серед інших 32 делегатів були меншовики, праві есери, українськіс.-д. та інших. Наприкінці роботи з'їзду число його перевищила 1200 людина. На з'їзді були присутні представники низки губерній України, вже окупованих австро-німецькими загарбниками.
У засіданні 18 березня з'їзд став ареною гострої боротьби більшовиків з лівими есерами у питанні про ставлення до Брестському світу. Більшість лівих есерів намагалося протягнути в резолюції з'їзду схвалення тактики зриву Брестського миру. Оскільки позиціюбольшевиков-ленинцев підтримувала частина лівих есерів, ліві українськіс.-д. і частина безпартійних делегатів, з'їзд схвалив підписання Радянської Росією мирний договір у Бресті, заявивши в резолюції, прийнятої з цього питання в вечірньому засіданні 18—19 березня, що попри надзвичайно скрутне становище, у якому ставить Українську Радянську республіку підписання Брестського договору, трудящі України, "щоб зберегти можливість вільно розвивати завоювання соціалістичної революції... готові підписати навіть ті найтяжчі умови, які нав'язуються Україні мирний договір Центральної раді зАвстро-Германией, але за обов'язковій умові повного невтручанняАвстро-Германии у внутрішнє життя України та виведення австро-німецьких військ із усіх які проводять частин України".
Отже, з'їзд повністю підтримав оприлюднену 16 березня 1918 р. на IV ВсеросійськомуЧрезвичайном з'їзді Рад декларацію ЦВК Рад України та делегатів із радянських організацій, у якій ратифікація Брестського "розбійного "мирного" договору" зізнавалася яка потрібна на "закріплення соціальних завоювань Жовтневої революції" і збереження радянської влади, як вогнища революції всесвітньої", "як і раніше, що став саме нас, українців, він б'є всього більше, вириваючи Україну, проти волі селян та створення робочих, з живого тіла Російської Радянської Федерації". У цьому ж Декларації ЦВК Рад України та радянська громадськість висловили тверду впевненість, що умови Брестського договору ненадовго відривають насильно Україну з "загальнорадянської федерації" І що, внаслідок неминучою перемоги українського, російського та світового пролетаріату, Україна скоро знову буде членом "єдиної соціалістичної федерації".
У зв'язку з поверненням 19 березня з господарів Москви українських делегатів IV Всеросійського Надзвичайного з'їзду Рад, що у той час делегатами II Всеукраїнського з'їзду Рад, посилилася позиція більшовицької фракції з'їзду, що викликало прийняттю рішення питання про державному устрої Радянської України.
Це питання надзвичайно важливо здолатидецентрализаторские тенденції у визначенні внутрішньодержавного устрою, які у перші місяці радянської влади отримали відоме поширення та в Україні, й у в Радянській Росії. Виникали на грунті породженого царатом недовіри політичної централізації. Їх роздмухували ліві есери, "ліві" комуністи іанархиствующие елементи, і вони реалізувалися в місництві, "обласництві" й дуже званоїсовнаркомомании. Окремі міста Київ і повіти оголошували себе "республіками", а місцеві ради — "Совітами Народних Комиссаров". Наприкінці січня створено "Рада Народних Комиссаров Одеси". Одночасно виникла "Миколаївська повітова соціалістична трудова комуна",воглавляемая "повітовим Радою Народних Комиссаров", у складі 15 людина. Створено були "Раднаркоми" у Луганську і Старобільську. Дружківський Рада відмовився підпорядковуватисяБахмутскому повітовому раді, оскільки це, на його думку, суперечило декрету Раднаркому про повноті влади Рад на місцях. Орган уряду Радянської України — ">Вестннк УНР" визнавав нормальним "самостійне об'єднання" як Одеси "з прилеглими до неї частинами сусідніх губерній", і Донкривбасу.
Тим більше що виділення Донкривбасу зі складу Українській Радянській республіки створювало серйозну загрозу справі зміцнення українській радянській державності, й було результатом небезпечної недооцінки провідну роль пролетарського Донбасу в соціалістичної революції в Україні. Обласний Виконавчий Комітет Рад Донкривбасу в листопаді 1917 р. поставив запитання включення всього Донкривбасу з Харковом і склад в Радянській Росії якадминистративно-самоуправляющейся області, мотивуючи це можливістю відгородитися Центральної ради. З цієї шкідливою затії не відмовилася і після створення Українській Радянській республіки. Щоправда, III з'їзд Рад Донкривбасу, па порядку денному якого вже постало питання проголошення Донецько-Криворізької республіки, на вимогу більшовицької фракції, керованої Артемом, зняв це й з'єднався з делегатами I Всеукраїнського з'їзду Рад, прибулими з міста Києва, аби взяти у створенні Українській Радянській республіки. Проте, після якого обласної комітетДонкривбасеа здійснював наскрізний зв'язок із ВЦВК і РНК РРФСР, минаючи ЦВК України та Народний Секретаріат, і ФДМ продовжував вести лінію виділення Донкривбасу на самостійну республіку. IV обласної з'їзд Рад Донкривбасу, відкритий 27 січня, прийняв рішення про створення Донецько-Криворізької Радянської республіки обрала обласної комітет Рад, який, за дорученням з'їзду 14 лютого сформував Рада Народних Комиссаров Донкривбасу. ЦК РКП (б) рішуче засудив створення Донецько-Криворізької республіки. Секретар ЦК Я. М. Свердлов 17 лютого телеграфував Артему: "Виділення вважаємо шкідливим".
>Австро-немецкая інтервенція дала привід організаторам керівникам Донецько-Криворізької республіки наполягати зберігається її нібито у тому, щоб інтервенти, що Україну, зупинилися за українсько-словацьким кордоном Донбасу. У. І. Ленін був у тому-таки листі від 14 березня доручив Р. До. Орджонікідзе роз'яснити цим керівникам безглуздість їх розрахунків й необхідність "єдиного з України фронту оборони", із чим, зазначив У. І. Ленін, згодні також Артем і У. І.Межлаук.
15 березня ЦК РКП (б) з участю член Артема і окремих представників Українській Радянській республіки вирішив, що у II Всеукраїнський з'їзд Рад "повинні поїхати товариші з України, зокрема і з Донецького басейну. На з'їзді необхідно створити ще одне уряд з метою по Україні". Уже наступного дня після цього заходу ЦК РКП (б) Збройні сили Донкривбасу було передано до підпорядкування У. А. Антонова-Овсієнка, призначеного 6 березня ЦВК України головнокомандувачем збройних сил України; із ним було узгоджено питання та комплектування частин Червоної Армії та партизанських загонів на Донбасі. Раднарком Донкривбасу закликав всі совєцькі органи області привертає об'єднанню в загальноукраїнському масштабі для боротьби з інтервентами.
Рішення ЦК РКП (б),разъяснившее необхідність державного єдності Радянської України, допомогло більшовицької фракції II Всеукраїнського з'їзду Рад провести резолюцію "Про державний устрій", яка виключає виділення з "України якійсь галузі.
У у відповідь цю резолюцію з'їзду і декларацію Надзвичайного повноважного посольства ЦВК Рад України та Народного Секретаріату, що завірила Раднарком РРФСР, що змушений умовами Брестського договору розрив федеративних зв'язків Радянської України з Росією є лише формальним І що українському народові продовжує свою боротьбу відновлення радянської влади на Україні та братньої в зв'язку зі Радянської Росією, Раднарком РРФСР 3 квітня висловив "своє співчуття геройською боротьбі трудящих, і експлуатованих мас України, які у час однією з передових загонів всесвітньої соціальної революції", і навіть непохитну впевненість "у близькій перемозі трудящих Росії й України побороти світового імперіалізму, за соціалізм".
Стосовно землі II Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв "Тимчасові положення про соціалізацію землі",воспроизводившие із змінами ухвалений ВЦВК 27 січня "Закон про соціалізацію землі", і доручив ЦВК України розробити поправки і щодо нього. Йому було доручено розробити зважену та опублікувати декрети про8-часовом робочому дні й нікого робочому контролі, і навіть маніфест до українського народові і відозву до обманутим солдатам окупаційних військ. З'їзд обрав нового складу ЦВК Рад України.
Другий Всеукраїнський з'їзд Рад — важлива віха у процесі становлення української робітничо-селянської державності. Тут уперше в Україні як робітничий клас, а й широко представлене трудове, зокрема і найбідніше селянство підтримало ленінську політику партії більшовиків з усіх питань внутрішньої і до зовнішньої політики і державної будівництва.
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 885; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!