Загальні правові принципи як джерела конституційного права.
До загальноправових принципів, як правило, відносять принципи законності, справедливості, юридичної рівності, соціальної свободи, соціального і громадянського обов'язку, демократизму, національної рівноправності, гуманізму, рівності громадян перед законом, взаємної відповідальності держави й особистості, верховенства права, політичного, ідеологічного й економічного плюралізму, непорушності прав людини.
Загальні правові принципи без сумніву є важливим джерелом не лише конституційного права. Це базові засади, на яких базується правова система тієї чи іншої країни. Проте говорити про принципи права можна переважно у складі інших джерел права – Нормативно -правового акта, правового прецеденту, нормативно-правового договору тощо.
Види конституцій за формою зовнішнього виразу.
За формою зовнішнього виразу конституції поділяють на:
- писані – існують у вигляді одного чи кількох писаних основних актів:
- кодифіковані (1 акт) – США, Франція, ФРН.
- Некодифіковані (кілька писаних актів) – Швеція, Канада, Фінляндія.
- неписані – складаються з двох джерел:писаної частини і неписаної частини. Писані – статутне право (ВБ – Велика Хартія Вольностей, Білль про права, Акт про престолоспадкування, Акти про парламент). Неписана частина – судові прецеденти (,,право справедливості,,), конституційні звичаї, правова доктрина.
Види конституцій за порядком внесення змін.
|
|
За способом зміни та внесення поправок конституції поділяються на жорсткі та гнучкі. Практично всі писані конституції є жорсткими, володіють певною стабільністю, тому передбачені певні процедури їх змін, а неписані конституції – є гнучкими, вони складаються із норм статутного права чи декількох фундаментальних законів, так як в Ізраїлі.
Види конституцій за способом їх прийняття.
1.Демократичні (установчі) – в основі прийняття лежить установча влада народу:
- референдум (РФ,1993)
- установчі збори (США)
- парламент (Франція)
- змішаний (Польща)
2.Недемократичні – даровані чи одкройовані:
- монарх ( СА, ОМАН)
- метрополія (Канада)
- президент (Пакистан, 1962).
Одкровенна конституція(навести приклади).
Є два варіанти дарованої конституції:
1) коли монарх (як правило абсолютний) приймає конституцію для своєї держави ні з ким не поділяючи право її прийняття. В 1911 році актом глави держави — князя Монако — булла дарована) перша конституція Монако. Ще одним прикладом є конституція Люксембургу 1841 року. Також типовим прикладом була Хартія 1814 р., яку Людовик XVIII "подарував" французькому народу.
2) колоніальні конституції придумані колоніальною державою для своєї колонії та припіднесені в якості дара, щоб жителі колонії не вимагали незалежності. Колоніальні конституції Індії 1919 і 1935 р., Бірми 1935 р. і Цейлону 1931 р.
|
|
Установчі конституції(навести приклад).
Способи прийняття установчих конституцій.
1.Демократичні (установчі) – в основі прийняття лежить установча влада народу:
- референдум (РФ,1993)
- установчі збори (США)
- парламент (Франція)
- змішаний (Польща)
Види конституцій за часом їх дії.
Практично б-сть писаних к-цій є пост., вони прийм.на не визнач.строк, поки не з’явиться ідея прийняти нову к-цію чи якщо зміниться державний режим, форма правл-ня, що потрібно буде закріпити новою к-цією. Пост.к-ції можуть діяти досить довго. Напр..К-ція США діє 200 років, 160 років к-ції королівства Бельгії. В деяких кр-нах к-ції приймалися як постійні але швидко змінювалися. Напр..історія Фр.свідчить про прийняття більше 15 к-цій.
Тимчас.к-ції приймаються як пр-ло в особливих умовах ж-тя д-ви, під час революцій, війс.переворотів, зміни держ.устрою. Цей тим час.х-р к-ції визначається в самій к-ції чи встановлюється з-нами про введення в дію к-ції. Може бути встановлено строк, на який приймається к-ція чи обумовлено термін її дії настанням певної події. Інколи тим час.к-ції перетворюються у постійний. Тимчасова конституція була прийнята наприклад у Судані в 1985 році.
|
|
Особливості внесення змін і доповнень в писані та неписані конституції.
Звичайно, кожна конституція у зв’язку зі змінами у суспільному житті, у співвідношенні політичних сил може (а нерідко і повинна) бути змінена. Якщо конституції змінюються і доповнюються у тому ж порядку, що і звичайні парламентські закони, то ми маємо справу з гнучкими конституціями (Великобританія, Ізраїль, Нова Зеландія, конституційні закони Саудівської Аравії). Якщо ж конституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, більш складному, ніж той, який прийнятий для звичайної законодавчої процедури, то перед нами наяву жорсткі конституції.
Можна виділити декілька спільних рис, які притаманні процедурі зміни конституції. По-перше, суб’єктами права ініціативи конституційного перегляду є, як правило, ті, що і в нормальному законодавчому процесі. Як правило, ініціаторами є депутати. Але у Бельгії та Франції, наприклад, ініціатива конституційного перегляду належить не тільки парламентаріям, але і главі держави, який діє від імені Уряду.
|
|
По-друге, процедуру конституційного перегляду можна умовно поділити на два етапи — прийняття поправок парламентом та їх ратифікацію. Зокрема, у Франції після прийняття поправок до Конституції Президент Республіки призначає для ратифікації референдум або скликає Конгрес, який включає членів обох палат Парламенту (ст. 89 Конституції). У Греції же поправки повинні бути прийняті Палатою депутатів, тобто парламентом, двох скликань (ст. 110 Конституції). Особливістю перегляду повного тексту або найбільш суттєвих частин Конституції Болгарії полягає в тому, що у такому разі народні збори (парламент) розпускаються і обираються Великі народні збори, які і проводять перегляд, після чого розпускаються, і на зміну їм приходить звичайний парламент — народні збори (ст. 153-163 Конституції).
По-третє, як правило, процедура розгляду проекту конституційних поправок є складнішою від процедури розгляду звичайного законопроекту. Зокрема, передбачаються підвищені вимоги до більшості голосів, необхідної для затвердження проекту, встановлюються спеціальні строки для розгляду проекту після його внесення тощо.
По-четверте, для підготовки конституційних поправок іноді утворюються спеціальні органи (наприклад, в Австралії в 1958 р. був утворений спеціальний консультативний орган, який попередньо розглядав проекти перегляду Конституції. У Фінляндії та Швеції парламенти утворюють зі свого складу конституційну комісію для підготовки проекту).
По-п’яте, у переважній більшості країн у процедурі змінені конституції обов’язково бере участь глава держави. Зазвичай він промульгує поправки.
По-шосте, у ряді країн передбачена т.зв. "народна ініціатива" як можливість ініціювання поправок до конституції. В Австрії та Швейцарії вимагається не менш 100 тис. підписів виборців для цієї мети, в Італії — не менш 50 тис.
Нарешті, потрібно звернути увагу ще на один момент. Деякі конституції передбачають більш складний порядок для повної конституційної реформи порівняно з частковою (конституції Іспанії, Куби, Швейцарії та ін.).
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 567; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!