Архітектура українського бароко.
ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ХVІІ – ХVІІІ ст
План
1. Художня культура козацької доби. Загальні риси.
2. Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво.
3.Архітектура українського бароко.
4. Скульптура (Й.Пінзель). Іконопис (І.Руткович, І.Кондзелевич та ін.).
5. Портретний живопис.
6. Хоровий концерт та його творці (М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський).
7. Шкільний театр, зв’язок із викладанням поетики та риторики. Вертеп.
Література:
1. Гриценко Т.Б. Культурологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007.
2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Підручник. Видання 2-ге. – К.: Центр учбової літератури, 2007.
3. Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво: Навч. посібн. У 3 ч. – Львів: Світ, 2005.
4. Художня культура. Підручник для 10 класу. За загальною редакцією Л. М. Масол. – Х., 2010.
Художня культура козацької доби. Загальні риси.
XVII—XVIII ст. — виключно складний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку.
Ці роки Україна жила як самостійна держава: обраний гетьман правив із радою старшини й військовою радою всім краєм. Україна поділялась на полки, які в свою чергу на сотні. Козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки визначну політичну роль доблесного захисника волі і прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності, і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо.
|
|
|
Це Михайло Дорошенко, Кшиштоф Косинський, Іван Сулима, Пилип Орлик, Петро Могила, Іван Мазепа та інші. Саме козацькі часи в історії України називають добою Бароко, маючи на увазі не лише мистецький стиль, а значно ширше духовне поняття: світовідчуття.
1.Саме козацтво того часу було носієм нового художнього смаку.
2. Воно виступало в ролі основного і багатого замовника.
3. Козацтво мало власне творче середовище.
4. Воно виступало творцем художніх цінностей ( думи, поеми, танок, портрет, ікони, собори ).
Не дивно, що й істориками цієї доби стали її безпосередні творці. Звичайно, більшість літописів писалася в монастирях, там вони й переписувалися. Густинський, Самовидця, «Сказанія» Граб’янки, Самійло Величко, «Синопсис» невідомого автора.
|
|
|
Лише з 20-х років ХVІІІ ст.. починається повільний «процес забування» воєнних часів, починаються роздуми і висновки про війну як справу нехристиянську, згубну. Російський уряд починає робити все для знищення свого недавнього союзника – козацтва – перед закріпаченням українських селян: 1720 – з’являється перший указ проти української мови, 1764 р. касують гетьманство, 1775 – зруйнування Січі, 1783 – жалувана грамота дворянству і запровадження панщини.
Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво.
Бароко у Західній Європі – це дворянський стиль і переважно світське мистецтво. Місце і час розвитку бароко в Європі – передусім ті країни, де перемогли феодальні сили й католицька церква. Серед країн православно-слов’янського регіону мистецтво бароко набуло найвищого розквіту саме в Україні. На відміну від західноєвропейського і російського, українське бароко – не аристократичний стиль. Він має безпосередній зв’язок із народною творчістю і народною свідомістю.
Реалістичне світобачення для барокової свідомості нехарактерне. Світ постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, свідомість тяжіє до таємниць і чудес. Деякі рукописи в Україні, як і Європі взагалі, містять багато оповідей про містичні явища. Це типово барокове світовідчуття. В одній із українських хроні, написаних невідомим автором із Острога між 1637-1647 рр.описано 6 див: таємничі письмена на будинках іновірців, ангели з оголеними мечами, свічки, що самі спалахують, відьми, які спричиняють мор, диявольські наслання, зачарований Острозький замок.
|
|
|
Мистецтво бароко ніби зазирнуло у глибини людської душі, відобразило її світло й темряву, культура бароко широко відчинила двері перед фантазією. Реальність органічно поєднана з алегоріями, метафорами, гіперболами.
Якщо говорити про естетичні особливості українського бароко, то це багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, численна кількість іносказань і головне – небачена вигадливість форми.
Архітектура українського бароко.
Загальнонародне піднесення після визвольної війни 1648-1654 років виявилося в тому, що козацькі й міщанські «громади» поспішають споруджувати у своїх маєтках і селах стрункі й урочисті храми.
Першою особливістю барокового храмового будівництва є те, що храми мають вигляд кількох веж («бань»), згрупованих за певною системою ( 3, 5 і 9 «бань»).
|
|
|
Друга особливість: храми не мають ні головних, ні другорядних фасадів. Вони, як скульптура, мають розглядатися з усіх боків. Українські храми вражають дивною гармонією, зачаровують інтимністю і задушевністю.
Третьою особливістю храмів є велика кількість сполучень і варіацій нижніх, середніх і верхніх частин споруди.
Оригінальними є інтер’єри храмів, бо це місце спілкування людей з Богом і поміж собою. Характерно, що після середини ХVІІ ст.. світло у новозбудованих церквах вже не мерехтіло слабкими відблисками на позолоті іконостаса ( бо проходило через маленькі віконця ), а цілими потоками вливалося, сяючи в іконостасах, посилюючи урочистий і радісний настрій.
Блискучими пам’ятками козацького бароко в архітектурі стали кам’яні церкви. Пафос боротьби й перемоги викликав до життя справжні архітектурні шедеври. Українських архітекторів вабили декоративні можливості бароко, єдність споруди з довкіллям. Козацький собор однаковий з усіх чотирьох боків. Пластика стає основним засобом художньої виразності, створює неспокійну гру світла і тіні, панують криволінійні обриси, стати стичність ренесансних композицій змінюється бурхливою динамікою форм. Фасади та інтер’єри насичуються скульптурами. Широко вживається позолота, ліпнина, різьблення, мальовничі плафони.
До перехідного етапу ( від пізнього Ренесансу – до бароко ) відносять Іллінську церкву в Суботові ( 1653 ), скромну, невелику споруду оборонного характеру. Суворість вигляду пом’якшує вибаглива форма фронтону фасаду. Піднесеність, схвильованість, фольклорна життєрадісність, але й загадковість, незрозумілість характерні також для таких шедеврів барокової архітектури, як Троїцька церква в Густині (1671), Миколаївський собор у Ніжині (1668), Преображенський собор в Ізюмі (1684), Всехсвятська надбрамна в Києво-Печерській лаврі (1696-1698), Вознесенський собор у Переяславі (1700), Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696—1701), Воскресенська — у Сумах (1703), Катерининська — у Чернігові (1710), Спасо-Преображенський собор у Прилуках ( 1720), церква Преображення в Сорочинцях (1732), Покровська церква у Києві (1776—1772) та ін.
Преображенська церква у Великих Сорочинцях збудована місцевими майстрами водночас з гетьманським палацом Данила Апостола. Спочатку мала 9 верхів, фасади пишно оздоблені декоративними рельєфами, в інтер’єрі – збережений давній іконостас.
В історії України до найвидатніших меценатів належав І.Мазепа. У 1687-1706 рр. власним коштом збудував такі церкви: Миколаївську на Печерську, Троїцьку і Головну церкву Лаври. Братську на Подолі, Всіх Святих над Економічною брамою Лаври, Вознесенську в Переяславі, розбудував 5 храмів старокняжої доби, Софія зміцнила свій зовнішній вигляд, Михайлівський, Успенський Печерської Лаври розбудував.
Шедевром українського бароко вважається дзвіниця Далеких печер Києво-Печерської лаври. Керував будівництвом талановитий український народний зодчий С. Ковнір, а проект, очевидно, розробив І. Г. Григорович-Барський, який багато років займав посаду головного архітектора київського магістрату. У внутрішній оздобі храмів, особливо у виготовленні різьблених дерев´яних іконостасів, проявилося блискуче мистецтво народних майстрів. Крім нового будівництва, у XVII ст. на кошти козацької старшини були перебудовані у новому бароковому стилі древні Софійський і Михайлівський золотоверхий собори, церкви Києво-Печерської лаври. Фасади були оштукатурені та декоровані, іншої, більш складної форми набули куполи соборів. Будівництво досягло особливого розмаху при гетьмані І. Мазепі. За словами Ф. Прокоповича, Київ стараннями І. Мазепи перетворився в новий Єрусалим.
У XVIII ст. в Києві видатні архітектурні споруди були створені за проектами іноземних архітекторів. Йоган Шедель (1680—1752) на запрошення Києво-Печерської лаври керував будівництвом великої дзвіниці, яка згодом стала називатися дзвіниця Шеделя. На той час вона була найвищою спорудою в Російській імперії (висота — 96, 52м ). Він же добудував верхні поверхи Софійської дзвіниці. Творіння Й. Шеделя оцінюють як програмні для подальшого розвитку архітектурного вигляду Києва.
У Києві працював молодий Бартоломео Растреллі (1675—1744). Всесвітньо знаменитою стала його Андріївська церква ( 1747-1753 ), яка завершувала перспективу головної вулиці Києва над Подолом і прилеглими дніпровськими схилами. Церкву вирізняє дивовижно святковий вигляд, вертикальність, що підкреслено колонами. Місце для будівництва було обране так вдало, що невелика за розмірами, легка і витончена церква зайняла домінуюче положення. Цей ефект архітектор посилив, спроектувавши високий підмурівок. Улюблені кольори Растреллі — блакитний, білий і золотий роблять церкву чепурною і гармонують з київським небом.
Ним же був створений Імператорський палац у Києві, пізніше названий Маріїнським, який нині використовується для урочистих президентських прийомів. Він вирізнявся багатством форм та органічним зв’язком із парком. Палац має П-подібну форму, збагачений ризалітами та боковими одноповерховими флігелями.Фасад прикрашають білі колони, білі наличники і тяги та карнизи, які виділяються на блакитно-зеленуватому тлі стін.
В архітектурі Західної України переважала загальноєвропейська стилістика, національне начало було виражено відносно слабко. До 4 шедеврів бароко Галичини належать Домініканський костел у Львові, Домініканський костел у Тернополі й Успенський собор Почаївської Лаври та собор Святого Юра у Львові, автором всіх споруд був архітектор Бернард Меретин, з походження і біогр. факти маловідомі( німець). До входу останнього ведуть двомаршеві сходи, декоровані скульптурою, якою прикрашений собор в інтер’єрі й екстер’єрі. Вона належить до найкращих рококових храмів Східної Європи.
У XVIII ст. починає активно розвиватися палацова архітектура. Зводяться палаци гетьмана К.Розумовського в Батурині та Глухові; у Ляличах на Чернігівщині будується маєток графа Завадовського та ін.
Скульптура. Іконопис.
30-70-ті роки ХVІІІ ст. відзначені появою стилю рококо. Скульптура стає невід’ємним елементом архітектурного середовища. Ідеал синтезу архітектури, декоративної та фігуративної пластики знайшов втілення у таких шедеврах, як ратуша у Бучачі, костел у Городенці, собор св.. Юра у Львові.
Форми цього стилю проникають у храми римо- і греко- католицької конфесій.
Геніальним скульптором був Йоган Пінзель, який до сих пір вважається загадковим для дослідників. Збереглася велика кількість творів, які приписують цьому скульпторові. Головні з них – статуї святих Афанасія і Лева - на фасаді собору св.. Юра та ратуші в м. Бучачі. На окрему увагу заслуговують статуї костьолу в м. Монастирську на Тернопільщині. Численні скульптурні об’єкти, створені Пінзелем свідчать, що у середині ХVІІІ ст.. подібного до нього не було.
Так склалося, що пам’ятки старого українського іконопису збереглися лише на Галичині та Волині. На Лівобережжі і в центральних районах України вони здебільшого не вцілили. Окреме місце в українському бароковому живопису Східної України належить іконостасу Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях Полтавської області ( у ньому більше сотні різних ікон ), побудованої 1734 р. гетьманом Данилом Апостолом. Грацій форм і ліній, сміливий малюнок, примхливість пензля вказують на виразний вплив рококо, правда, без тих рис світськості й галантності. У цій же майстерні були виконані іконостаси Вознесенської церкви (м.Борзна ) та Миколаївського собору в м. Ніжині.
Найвидатнішими майстрами іконописного малярства Львівщини були Іван Руткович та Йов Кондзелевич.
Першою значною роботою Рутковича вважається семиярусний іконостас у монастирі с. Волиці на Львівщині. Його вирізяє кольорова експресія та динаміка ракурсів. У двох іконах «Моління» майстер змалював замовників – Марію, вдовицю по Петрові Коровцю, разом з сином. Такі зображення світських людей у молитовних позах на центральному образі іконостаса належать до виняткових.
Наступний етап – доповнення двох іконостасів, церков собору архангела Михаїла в с. Воля Висоцька, що поряд з Жовквою та св.. П’ятниць у с. Крехів. В апостолах і пророках художник утверджував ідеал людської краси. Кольори насичені, глибокі, підкреслюють драматизацію. Безсумнівним шедевром цього іконостаса є група «Пристоячих жон». До Рутковича в українському мистецтві так зворушливо і трагічно не передавався людський біль.
І.Кондзелевич родом із Жовкви, в 19 років постригся у ченці. Ранні твори позначені творчою самобутністю, для них характерна гостра спостережливість, поглиблений аналіз.Найвідоміший його твір – п’ятиярусний іконостас для монастирської Воздвиженської церкви у Скиті Манявському. Унікальними за розмірами та величаво-хоральним рішенням є дві композиції- «Вознесіння Христа» та «Успіння». Найсильнішою за психологічною глибиною є ікона «Тайна вечеря».
Живопис.
Він також увібрав найкращі досягнення бароко — багатий декор, позолоту, складну композицію, поєднавши їх із традиціями народної творчості. Поряд з існуючими культурними центрами — Львовом, Києвом — сформувалися нові художні школи в Чернігові, Новгород-Сіверському, Жовкві. До храмових розписів входять пейзаж, портрет, жанрова картина.
У тяжкі часи неспокою і боротьби культ Богородиці в Україні набув особливого змісту. У козаччину Божа Матір перестає бути абстрактною покровителькою. Вона набуває вигляду української жінки в багато гаптованому національному вбранні. Козацькі перекази розповідають: явилась їм з неба ікона Божої Матері і сказала: «Як будете цю ікону знати, то не буде ніякий огонь брати». Напевне, тому Богородиця постає в центрі композицій, де під її захистом зображені козаки, гетьмани Сулима, Богдан Хмельницкий і Петро Калнишевський.
Характерною складовою храмового живопису стає ктиторський портрет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Наприклад, у вівтарній частині Успенського собору в Києві було зображено 85 видатних діячів — від князів Київської Русі до Петра І; у церкві с Старогородців поблизу Остра відтворено битву запорожців із татарами, а в Покровській церкві Переяслава був зображений Ф. Прокопович із генеральною старшиною та ін.
Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет. Він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою ідеалізовані. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. Жіночі портрети зустрічаються рідко, серед них, як перлина, сяє портрет львівської міщанки Варвари Лангиш, виконаний Миколою Петрахновичем. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського, І. Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Й. Галятовського, Л. Барановича та ін.
Художникам іноді навіть замовляли картини, які зображували селян. На другу половину XVIII ст. припадає, вже в повному розумінні слова, світський портретний живопис. Але в цей же час проявляється тенденція від´їзду з України талановитої молоді до Петербурга, в Академію мистецтв: так, найвідоміші художники Росії того часу: Дмитро Левицький — родом з Києва, Володимир Боровиковський — з Миргорода. Українцем був творець історичного жанру російського академічного мистецтва Антон Лосенко. У жанрі монументальної та монументально-декоративної скульптури працював виходець з України (м. Ічні) — Іван Мартос.
Активно розвивалося графічне мистецтво. Найвідомішими були школи графіки Києво-Могилянської академії, Києво-Печерської лаври, Чернігівська та Львівська.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 2039; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!