Дослівний переклад Велесової Книги 9 страница. Іщо сьмє о тєм, якождєЗємє нашіа утлчєна іє спатнієма ноги враждєнствє
Іщо сьмє о тєм, якождєЗємє нашіа утлчєна іє спатнієма ноги враждєнствє. І тяко зрчєхомь на тоя бєндєшєхомь, коі околи свє?І нє тєцчєхомь на они, і нтєцємо акиноу до дрєстє ієх, і нє вѣртєхомь іє о ранієх враждєнстєх, і нє оубієхомь онє, ієждє на ни налєзшє? О то рцєхомь:"На ви!".
***
І се б мали повернути,себто степові хорпи1 хранити маємо, яко Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе.
Колуне нашу оставили ворогам.І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, якожОтці наші, які хоробро прялися за Землю на всякому кроціі до подупадали, іцілували2 її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи.
Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, яко і Отці наші,і се борімося. І колибпораждені [*вражені] були, се Перунець прийде до нас і той повіда нам:"І се стільки є праху на землі, і також єото воїв Сварожих. Они у поміч будуть".Раті йдуть од облаків до землі.І се дід наш Дажбо на чолі їх.І колиж тих не побороти так?Ми несамі, і то зовсім не може бути.І се речемо молитву Богам нашим, аби вони нам поспішили на допомогуі дативитяжствона ворогів могли.
І ще ж про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І такозріти на тих будемо, які навколо нас?І не течемо на них, і не натичемо акинидо дристи їх3,і не вертимо їм у ранах ворожих,і не вб’ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо:"Нави!"
|
|
|
_____
1 Під хорпами (див. і попередню дошку), певно. розуміються горби або могили (пор. гроби).
2 Варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "любили". Тут мається на увазі, що мертві воїни падають на землю і якби її цілують.
3У Гнатюків– "не наточимо акінаки для животів їхніх" ("акінаки" в розумінні "мечі"), в інших – "не йдемо, а кинули до пащі їхньої".Акінаки на скіфських статуях тотожні фалічним символам. Тут бачимо відомий вислівщодо ворогів, які, кинувшись бігти з поля бою, повертаються задами, тобто стають бабами.Аналогічно, щоб принизити супротивника, його садовили на палю.
Дошка 17в
Якождє тако рієх оно Кісєк на людє свє за часє напднєстє на овіє. І тоіє омързєшєсє о вразєх і токьщє на они, і потлцчє іє. Сє іміяхомь знак тоієі мощьєностє і нє мъгощєхом до Явє датє ови, сєбто би слабостщє. І сє імяхомь силоу, ісьмє мнозіє, і вразє нє соутє толки мнозіє, яко сьмє. І сьмє – русіцє, і вразіє нє соутє они.
А камо іє врждєна крєвь нашіє, тамо іє зємє нашіє. І сє вразіє вѣдіяшутє, і сє они сєн старашутєсє,і сє старощє іє марна. Будєтє, якождє овє біяшя о старє часє Оцієх нашієх. Рєчєхомь ієщє слови тиє назпамєнтє, абихомь нє ієдіни одо тіє словє нє оутратєтє і рцєхомь братрєм нашієм отакождє: "Сє сила Божстіє бєндєшєтє на ви, і ту овінтєзєтє врзє вашіє до концє. Іжє хчєшєтє Зємє вашіє, такождє врзєтє моу до оустє пълніє. А тє полока ону до дрстє свє а нє рчє, простіє, ніжє слъвисвє. Будєтє синє свє Бгоувє, і сіла іхьва пєрєбєндєшєтє на ви до концє."
|
|
|
Нє іміяхомь анє чєрєвє нашіє наситєтє хлієбєм, сєбто пождєн на огнь вражєскь. І кравіє, нашіє скутє, трпяшєтє тугу такождє, і сє якождє ми. І сє акинє нашє харалужнє одрждєхомь одє полоудєнє борзіє, а бєдієхомь силни віщє врзє нашіє.
***
Якожтак речив колись Кісек на люди свої за часів нападу на них.І ті омерзили на ворогіві текли на них, і потовкли їх.Се маємо знак тої мощності і не можемо до Яви1 дати його, себто бо слабість.І се маємо силу, і ми є множеством,і вороги не суть такими многими, як ми.І ми – русичі, і вороги не суть ними.
І де є вержена [*пролита] кров наша, там є земля наша.І се вороги видять,і се вони стараються, і се старання їх марне.Будете, якож тібули у старі часи Отців наших. Речемо ще слова тінапам'ять, аби не єдиного од тих слів не утратити і речемо братам нашим отаке: "Се сила Божа буде на вас,і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть Землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока [*поковтає] ону до дристи своєї, і не рече, просто, жодного слова свого. Будете синами своїх Богів,і Сила їхня пребуде на вас до кінця."
|
|
|
Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себтопожений [*спалений]на огні ворожим. І корови, наші скотини, терплять тугу також, і се якож ми.І се акини2 наші харалужні одержимо од полудняборзо, і будемо сильніші ворогів наших.
_____
1 Гнатюки виправляють на "Яму" – Бог смерті.
2 Взятий варіант Гнатюків в розумінні "мечі", у інших слово пишеться в оригіналі окремо – "ако інє".
Дошка 18а
Сєбто зряшєтє обєсва, да імєтє Птицю тую на чєлє вашєм. А та вєндє ви до витєжєнстє надо врзє. Сє бо ях іни Сва а тамождє сєн одєржєшєт. І ту красоущєсє прєд ни а влєцє свієтамє до сєнє.
І таква бяшєтє во інь часо, яко руштє ідяшє со вєндєма. І тиє хотяє унєстє Бозє сви до морє і тамо угнієздєсєша. І сє граді а пмоля, і бястщє тамождє многа зодъша, яко соутє боганстє. І та пмоля украсєни соутє злтєм і србрєм, і многая осє дрвєні Бзє, почтяшє, удѣщєтє ускусі. І та осє вієдома іним, і такождє тиа зрячєшє, а задєша на тоа, і пєрєщєшіа ови. І тамождє нєімящі родіцє нашіє покоєтєсє. Орабі ходящєшє до тє а трзящєшє на трзєщах о богъстви та. І тамождє оусєдшє отрцє, одєрєнє дашєісє.
|
|
|
І та зємє повієда єсчє мрзъстє прє і злиа оужівє. Сєбто ми одєндєша о горєх Карпєньстєх до Киа і тамо бяхом такождє вряждєнє о злєх язєцєх. Сє бо пояхом, яко сьми русє, о славнєх днєх сєх. А іміємо спєви тиа од Оцє нашіє о краснієм жітбє во ступіах а о славіє Оцєв.
Сє бо вієводо Бобрієцє, вєдштєі русє до Голинє, по смртє обрятщь чін Пєроунь. І хріябрє гордінствє то нє запоминьмо овєждє. А якождєєсьмє сині Оцєв нашєх, да іміємо любвє до памятє ієх а рцєхом о нє, якождє бяшє они силоу нашєу. А сила та ідє до ни од ієх жніу: лє вѣніємо, а лє вієну тягнєхом.
***
Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва1 і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви.
І так було во іні часи, яко руси йшли з венедами. І ті хотіли унести Богів своїх до моря і там угніздилися. І се [побудували] гради і помоля [*храми], і було там многа зодчих, якосуть багаті. І ті помоля украшені суть золотом і сріблом, і многая оці древні Боги, почитаючи, удіюють іскусно [*майстерно]. І то оце відомо іним, і також ті зріли, і заздрили на то, і періщили нас. І тамож не мали родичі наші покоїтися. Ораби ходили до тих і торгували на торжищах задля богатства того. І таможусілися отроки,одерень даючися.
І та земля повідає ще мерзості прі і злі уживи [*вчинки]. Себто ми одійшли від гір Карпенських до Кия2 і там була також ворожість від злих язиків [*народів]3. Се бо поємо, яко ми є руси, про славні дні ці. І маємо співи ті од Отців наших про красну житьбу во степах і про славу Отців.
Се бо воєвода Бобрець, ведучи русів до Голині, по смерті обрів чин Перунь. І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, да маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. А сила та іде до нас од їхніх жнив: чи вініємо, а чи віно тягнемо.
_____
1 Варіант Гнатюків, де під "Сва" розуміється Матир Сва (Птиця), у інших – "свої".
2 Тут йдеться про град Кия.
3 Гнатюки дають варіант "язигами" – назва народу.
Дошка 18б
Рцієхом єсьмє о тієх, якові гобзяхуть о ни. І сє нє імяхом молбітцє і ряхом отва опрє студніє а родніці, ідєжє Вода Жівя тєцє, і тамо волба іє, і влці хіцнє нє ходяшєть о тєа.
Сє Олдорєху часє воспоміньємо, і тиє сє зва жрвєць, яква нє імє радєхом, обзтєпєн єсь, а словєсо нє држєшєть, і красєнє нашіа бєрє нагло а хітща я. І та овєздєва мєждє ни распрє: о бітісє за годіу? І то пжєжіхом а бистє по годі.
А тиа вєцє правіхомьсє од роди і кнєзє. І сє княз Борьвлєнь, якови ждє оборєєланє у брєнги морсті. О прє ідьмо на зажєнть тоу і тамо ріяхом скотіа, і скуфє дієяхом – попасєтє скотіа во стєнпєх, сєбто будє о ни. І таква грєцьколнє сєднєшіа поновіє і грєндіша грди і злобясє на ни. О тєм часіє ідяхом прочє до полночіє а тамо бихом двасти лєнта. І тамо сьмє ієсє соутє од час тєієх до ниньа.
І днєсє іміахом іна кніазє Борьвлєня, правнуцє о дяди свєо. І тоє рєчє: "Ідяшєтє до полоуднє на грєцьланє". Грєць бо мєждоу єланєоу плємє сєбєтно а трзє іміяі о ни в стнпієх о скоть нашоу а хочя бєратє она задарє. І то імяхом она стрщєтє оновіє до морія а гонієтє до сва краіє, якождє Руська зємє ієсє, і руська крєв о та зємє сєн ліящєшєтє до подє і та піяшє крєвь нашіу. На ни надєжєтє іма бєнтє, і ту браніхомь о всіа днє, якову трмємхом.
***
Речемо ми про тих, які бережуть нас. І се не маємо мольбищ і молимося про тих опре студні і родників, де ж Вода Жива тече, і там вольба є, і вовки хижі не ходять біля тих.
Се Ольдоріха часи воспоміньмо, і той се звався жервець1, якому не мали радіти, обстепен [*не степенний] єсь, і слова не держав, і красунь наших брав нагло і хитрощами їх. І те спричинило між нами распрі: чи битися за годів? І те пережили і були по годі.
А ті віки правили од роду і князя. І се князь Боревлень, який же поборов еланів у берегів морських. По прі ідемо ми на заженть2 ту і там розводили скотину і скотарі діяли – попасли скотину во степах, себто буде для нас. І так грецьколани сіли понову і заснували гради і злобилися на нас. О тім часі пішли проч на полноч і там були двісті літ. І там ми єсь суть од часів тих до нинішніх.
І днесь маємо іншого князя Боревленя, правнука по діду своєму. І той рече: "Ідімо до полудня на грецьлань". Греки бо міжду еланами плем'я осібно і торги мали з нами в степах скотом нашим та хочуть брати його задарма. І тому маємо їх відкинути знову до моря і гнати до їхнього краю, якож [це] Руська земля єсь, і руська кров на ту землю лилася до поду, і та пила кров нашу. На нас надія мала бути, і ту боронили у всі дні, відколи тримаємо.
_____
1 Лозко пояснює як "жрець", або "зажерливий". У Гнатюків – "лжец" (брехун).
2 У Яценка і Лозко – "пасовища", у Гнатюків – "туди жити".
Дошка 19
Сє бо відѣх сєн в Наві. І ту огнєви облацє,ізидєть од онє Зміє чюдєнь і отоцє зємє. І тєчяшєть крв із нє, і той лізя ю. І сєпридєть Моуж силєн і розтрщє Зміє на дви – і ста два. І розтрщєть єщє – і ста чтвъри. І сє Муж вопішєтє Бозієм о допомщє. І тиє ідяшуть на комонієх од Сварзє і тоіє Зміє оубють. Сє бо тє сила нѣсть людьва, нєбощє чрніа єсь, і сє бо Зміє соутє въръзі ідущі од полудєнє, сєбто Боспъру.
Зби ти, яква дядє нашіє ратієма одтрщашє. І сє хотяшуть грцє оточєтє зємє нашіу. І ту нє дахомь, якождє соутє нашіє а нє опоустєм істварє та – Змієєсь погибєлє на ни. Імяхомь сєн пратє і жівоти полождєтє за зємє нашіу. І та тєгнє бо од ни до полянє і дрєговіцє, а русє стяжуть до морє і горє, до ступє полєднє, і сє русє соутє. І од Роусє токмо імяхомь допомощє, якожє Дажби внуцє соутє.
Моліхомь Патарє Дяіє, яко тоі ізвєдє огнь, іждєть Матирь-Сва Слава прінєсєть на кридлієх свє Праоцєм нашієм. І ту пієснєма поємь одлє къстрбиціє вєчєрнє, ієжди повієхомь старєсловиСлвє нашєа о свєнтє Сєдьміцє рієки нашіє, іждєхомь гради оцє нашє імах біяшє. І тоу зємє опоустішія, до зємє інє ідьшя, ідєжє смє хомь о часи ти дєржєвє. І за дрєвлєсть імяхом Кълоунє нашіє, і гради, і сєли, і огніцє о зєміє оутворяшєтє. Сєбто оумиємо тєлєси і душіє наши, да імяхомь частє русє Кълунє,єждє сильна бяшєшєть і на врзє страху ізумєтє навєдє.
Сє убо од Кисєнь овни ходяє тамождє. І та зємєєсь о дєнь тоіє хиждєна од ни... Они жє творящуть іна, абистє ни од старєдавнєстє ни одсрящєтє. І то зрім і рєнку дєржашє на ви, абистє вієдєлі, яко зурєнь дєнь ідє і крвє хочєть. І ту пролієхомь на зєміє свє русу. Сє Руса-грда камєніє вопіщуть на ни. І сє хомь імами грєнстє і срятє до смртє. Потчє, синє мє, а оумрє за нє...
***
Се бо видів сон в Наві. І тут огневі облаце, ізійде од них Змій чудень і оточив землю. І тече кров з неї, і той лизав її. І се прийшов Муж силен і розтрощив Змія надвоє – і стало два. І розтрощив ще – і стало чотири. І се Муж вопить до Богів про допомогу. І ті ідуть на комонях од Сварги і того Змія уб'ють. Се бо та сила не єсть людська, небось чорна єсь, і се бо Змій суть вороги ідущі од полудня, себто Боспору.
Забули1 ті, як діди наші ратями одтрощили [*відкинули]. І се хочуть греки оточити землю нашу. І ту не дамо, якож суть наша, і не пустимо істварь ту – Змій єсь погибель на нас. Маємо се прати і животи положити за землю нашу. А та тягнеться бо од нас до полян і дреговичів, а руси стяжуть до моря і до гір, до степу полуденного, і се руси суть. І од Русі тільки маємо допомогу, якож Дажби внуки суть.
Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх, де повідаємо старі слова Слави нашої про святу Седмицю рік наших, де гради отці наші мали були. І ту землю упустили, до землі іншої одійшли, де ми в часи ті державу [мали]. І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. Себто умиємо тілеса і душі наші, да маємо частину русів Колунь2, яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити.
Се убо од Кисеня овни ходили там. І та земля єсь по днях тих хиждена [*украдена] од нас... Вони ж [греки] творять інше, аби нас од стародавності (нас) одвернути. І те зримо і руку держимо на вас, аби відали, яко суровий день іде і крові хочеть. І ту проллємо на землю свою русу. Се Руса-града каміння вопіють до нас. І се маємо іти і зріти до смерті. Потечи [*піди]3, сину мій, і умри за неї…
_____
1 Варіант Гнатюків, у інших – "відбиті".
2 Можна припустити, що це є згадуване на інших дощечках плем'я Русколунь (Русколань).
3 У Яценка –"піде", у Лозко – "почтіть".
Дошка 20
У першодруці "Жар-птици" зроблена примітка (цитується за "ТОДРЛ"; переклад з російської): "Дощечка №20. Ця дощечка фактично являє собою уривки тексту, списані з різних уламків, які знайдені у смітті і купах напівспалених паперів, книг, манускриптів та інших документів, зібраних вістовим полковника А. Ізенбека І. Кошелєвим.
Усі ці уламки частково роздавлені, частково відколоті від інших дощечок, а частково є залишками згорілих дощечок.
Були переписані лише ті тексти, які можна було розібрати. Вони пронумеровані не за змістом, а по порядку".
В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся.
… ро по-свє такожє ідцє, Птицюкомоньстви ставяшіа.А врзєтую кридлєма сакроваста, а главоу бія. І зніщастѣ бяша тиє комоньцє, а ум істьягнув обрѣзаща рєнді сѣчє, а то вієдша колєм Пару...
…єхом такожьдєдєятє, аби хощстє досталвє побієди: н...онѣжящєтє ова, яко Сва імєхом, а ту бо днє жряхом, яко овща бієгоуща прєд н...
… ства скуфє а сурьмє родіцє дєсєнт сєт ляти скотіа пасѣхом а кмєтє роєм.І грьцє нашє жітва обєрєста а мєнє на сва дива благодєнтє а...
… Бо Влєсо научаі зємє раяті Пращурі такожьдє дєя…
… тому врєзмо до огніца трви а клєчві Влєса славіті...
… трікратє Русь погнєбшіа встанє...
… ієгунштє доцѣлє часє ни од іньскє отрєщєтє а нині здѣсє і...
... ко востатє іма сє кратє...
… тако стара пря ознікнє, а тако імяхом трават...
… многая плєми ідьшіа до стєпни наші...
… од стрѣли нє відяй Сунє...
… Русь єсь єдін...
… вопящєтє до Сварзє о помоцє Бжьск...
… гряхатє мєчи, нє слєнхатє гласи...
… я... к... а нє станє ієдін дєн...
… іспрягоша оцє сил ... ва овшє кмі...
… рѣчєху они дѣтєм бєзтє до кущє а та...
... ако бодє злая час ... по ... а
... єрва почяхом граді окрєнятє а кромѣх, бо тоі нє імяхом... лот...
... с тужь нє поімєімо по...
… а ту Впаруна прдє а сєі вєрьжє на о... н... а...
… ту бо слва влєка, а ту вѣщяйшє Матирьва кридлєма біащь...
… ко тако врєзі тѣскоша од ни...
… оіє мужі сутє простє... а...
… лви нє гобзящуться г... іа...
***
... по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставивши. І ворога тими крилами накривали, а головою били. І знищасті [*від знищити] були ті комонці, і ум істягнувши обрізали ряди січі, і то повели колом Пару(на)…
... (буде)мо також діяти, аби хотіли дістати побіди: не зніжилися вони, яко Сва маємо, і тій бо днесь жертвували, яко вівці побіжать перед н(ами)...
... скіфи і сурьми родичі, десять сот літ скотину пасемо і кмети раємо. І греки нашу житву обирали і міняли на свої дива благодатні і...
... Бо Велес навчив землю раяти Пращурів, також діємо...
... тому вержемо до огниці трави і клечви [*клечання] Велеса славити...
... трикратно Русь погнобша встане...
... гуни доціль часу нас од інших відривали і нині здєсь і...
... востати маємо ще кратно...
... тако стара пря виникне, і тако маємо тривати...
... многая племена ішли до степів наших...
... од стріл не виділи Суне...
... Русь єсь єдина...
... вопіли до Сварги про поміч Божеську...
... гряхали мечі, не слихати гласів...
... а не стане один день...
... іспрягли [*напружили] отці сили...
... рекли вони дітям бігти до кущів і ті...
... яко буде злий час...
... (п)ерво почали гради обгороджувати і кроми [*кордони], бо тих не мали...
... з того не поімемо...
... а тут Впаруна прийде і сей верже на о(них)...
... тут бо слава велика, і ту віщує Матирьва, крилами б'ючи...
... тако вороги втікали від нас...
… ті мужі суть прості... і…
… (с)лаві не шануються...
Дошка 22
А щє ботє сєн орцєно єсє, якождє Квасуро одєрзє о Бзєх таіноу утвржяшєтє Суриноу. А то бо єсє вжижєнє оутълієніє, яквє імяхом смє до Радогьщє о Бзієх сє радоваті а пліясяцє, вѣніє въргоша до Сварзє а зпієвама слву Бзієм сотвъріяшє.
Квасуро бяшє боіє-мєнжо силєнь, о Бзієх вързумлієн. А то бо то Ладо до нє пріхозящ а рцѣ му вързєтє мєди водоу а усирєтє є о Сунє, сєбто сурє утвьржісящ. А чє они брєндєтє і сєн прєтвъряшєтє до соуріці. І тоу пиймо во слвоу Бозькоу.
І то бо то бяшє о вєнцє, докіє а мєнж бяш отикратє вєльмь опозначєн, о рчєнє оцоі Блгоміро, а тоі одрзє од Свржєнц поучєньу, якождє ствъряйц Квасоуру, іжєщь рчєна єсє Соуринія. І тє б то єсє во Радгощє нашиа. Сєбто імєймо о всєнкє дєни, якожь пожніє соутвъріхом, а сє оурадогшєхомся о ти.
Ні єсє бо інодь, якожь, кий нє удържє сва єсть єсьтва, доразъ а рцє бєзоумьна – сєботь іє о Црнобъзє, а інь, іждє імє радгъщь, – іє о Бьлъбзіє. Такожєдь імяшєхом ісъкашєтє дрзі і врзі... Коваць бо мєчє нашія на оутвързєнє сили, а сє імо силоу Бождєньскоу поражєшєтє врзє нашія обополє.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 411; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!