Тема 12. Банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

1.Суть, значення та класифікація банківських інвестицій

2.Участь банків в інвестиційному процесі.

3.Інвестиційний портфель банку: суть, порядок, принципи формування та класифікація.

1. Інвестиції- це довгострокове вкладання капіталу в будь-яку галузь економіки з метою отримання доходу чи прибутку або в будь-яку поточну діяльність, яка збільшує здатність економіки відтворюватись на розширеній основі.

Інвестиції класифікують за різними ознаками:

1) за формою власності:

> державні;

> приватні;

> іноземні;

> спільні;

2) за суб'єктами інвестування:

>   інвестиції юридичних осіб;

>   інвестиції фізичних осіб;

3) за об'єктами вкладання коштів:

> реальні;

> фінансові;

> споживчі;

4) за характером участі в інвестуванні:

> прямі - безпосередня участь інвестора у виборі об'єкта інвестування;

> непрямі - опосередкована участь інвестора у виборі об'єкта інвестування.

Під прямими інвестиціями насамперед розуміють безпосередню участь інвестора при виборі об'єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то, як правило, ними забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій (на відміну від прямих) - отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризику.

5) виходячи із спрямованості інвестицій у господарській
діяльності:

> нетто-інвестиції, які пов'язані із заснуванням проекту, підприємства, їх ще називають початковими;

> екстенсивні - ті, які направлені на розширення або збільшення виробничого потенціалу чи господарської діяльності загалом;

> реінвестіщії, які здійснюються за рахунок прибутку, одержаного від первинного вкладання капіталу (повторні інвестиції);

>брутто - інвестиції, які складаються із нетто - інвестицій і реінвестицій;

6) залежно від характеру здійснення:

>пасивні;

- активні.

7) за регіональною ознакою:

> внутрішні або національні;

> зовнішні або закордонні;

8) за термінами:

короткострокові інвестиції;

> середньострокові інвестиції;

> довгострокові інвестиції.

2. Головні напрями участі банків в інвестиційному процесі передба­чають:

1) проведення операцій, пов'язаних з вкладенням в державні цінні
папери;

2) здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

3) участь в інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;

4) трастове управління інвестиційними ресурсами;

5) залучення іноземних інвестиційних ресурсів.

Інвестиційна діяльність банків тісно пов'язана з банківськими кредитними операціями. Водночас вона має свої відмінності:

1)інвестиції носять знеособлений характер;

2)у процесі інвестування в цінні папери комерційні банки виступають кредиторами і є ініціаторами таких заходів;

3) позика видається переважно на короткий термін і на основі принципів повернення і забезпеченості, а інвестиції в цінні папери здійснюються без дотримання таких принципів.

Для здійснення професійної діяльності банки повинні одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна система­тизувати залежно від виду цінних паперів, що випускаються в обіг, а саме:

• операції з випуску акцій;

• операції з випуску боргових зобов'язань;

• операції з випуску похідних цінних паперів.

Крім операцій з цінними паперами як інвестиційних операцій, банк здійснює прямі банківські інвестиції, які можна класифікувати так:

1. Інвестиції у власну діяльність.

2. Інвестиції в інші види діяльності. Ці інвестиції здійснюються:

а) за рахунок коштів банку.;

б) за рахунок кредитних ресурсів.

Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підпри­ємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку.

Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку.

Отже, банки можуть брати участь в інвестуванні таким чином:

1) обслуговувати рух коштів, що належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування;

2) мобілізувати накопичення для заощаджень і спрямовувати їх на інвестування через ринок цінних паперів;

3) вкладати в інвестиційні проекти власні і залучені ресурси.

3.Інвестиційний портфель банку - це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверси­фікації ризиків.

Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:

> агресивний (ризиковий) - націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному акцій), які входять до портфеля цінних паперів.

> поміркований (ринковий) - дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат.

> консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотри­мується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат на цінні папери. Його задовольняє менша дохідність, яка компенсується високою надійністю одержання доходів.

Інвестиційні портфелі банку класифікують за різними ознаками на такі види:

1. За метою інвестування розрізняють портфелі:

• одержання прибутку;

• збереження капіталу;

• забезпечення резервів;

• забезпечення ліквідності;

• розширення сфери впливу;

• спекулятивні.

2. За ступенем досягнення інвестиційних цілей розрізняють:

• інвестиційний портфель прибутковості;

• інвестиційний портфель зростання;

• венчурний інвестиційний портфель;

• збалансований інвестиційний портфель;

• гарантійний інвестиційний портфель;

• незбалансований інвестиційний портфель;

• інвестиційний портфель, що вимагає диверсифікації.

3. За видом інструментів інвестування розрізняють:

• портфель цінних паперів;

• портфель реальних інвестицій;

• депозитарний портфель;

•іпотечний портфель;

•позичковий портфель;

•валютний портфель;

•комбінований портфель.

4. За рівнем ризику фінансових інструментів інвестиційні портфелі поділяють на:

•неризиковий;

•з мінімальним ризиком;

•з середнім ризиком;

•високоризиковий;

•спекулятивний.

5. За стратегією формування інвестиційний портфель може бути:

• короткостроковий;

•середньостроковий;

•довгостроковий.

6. За рівнем управління розрізняють портфель:

•фіксований;

•з пасивним управлінням;

•середній за рівнем контролю;

•що вимагає щоденного контролю.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися відповідної класифікації і формувати інвестиційні портфелі.

Тип портфеля – це його інвестиційна характеристика, яка базується на співвідношенні доходу і ризику.

Банки можуть формувати такі типи портфелів.

Портфель зростання - зорієнтований на цінні папери та інші інвестиційні об'єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Метою портфеля такого типу є зростання капіталу не за рахунок отримання дивідендів і процентів, а за рахунок зростання курсової вартості. По іншому такий портфель назрівають курсовим.

Залежно від співвідношення очікуваного зростання капіталу і ризику можна виділити види портфелів зростання: агресивного, консервативного і середнього.

Портфелі агресивного зростання орієнтуються на максимальний приріст капіталу.

Портфель консервативного характеризується хоча й невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості.

Портфель середнього зростання має одночасно інвестиційні властивості агресивного й консервативного портфелів.

Змішаний портфель (збалансований портфель з урахуванням зростання і доходу інвестованого капіталу) формується, щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких процентних виплат.

У спеціалізованому портфелі папери або інші об'єкти інвестицій об'єднані не за загальним цільовим критерієм, а за більш частковими критеріями (за ризиком, цінним папером, галузевою або регіональною належністю тощо).

При формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля.

Основною метою інвестиційної діяльності банку є забезпечення збереження коштів, доходності і ліквідності. Водночас, більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності і пов'язаний, як правило, з вищим рівнем ризику, тому інвестиції повинні бути диверсифіковані.

Тема 12. Банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

1.Суть, значення та загальна характеристика валютних операцій банку.

2.Неторговельні операції комерційних банків в іноземній валюті.

3.Характеристика основних форм міжнародних розрахунків.

4.Порядок здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями.

1. На здійснення валютних операцій банкам надаються ліцензії, які є таких видів:

1) одноразові

2) Внутрішня ліцензія дає право банкам здійснювати операції в іноземній валюті на внутрішньому валютному рижу.

3) Внутрішньо-розширена дозволяє банкам здійснювати операції на внутрішньому валютному ринку, а також встановлює кореспондентські відносини з іноземними банками, однак в обмеженій кількості (не більше 6).

4) Генеральна ліцензія дозволяє проводити валютні операції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Операції з валютними цінностями поділяють на два види:

1) До поточних операцій відносять: (перекази в Украні, перекази в Україні з України дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами; перекази неторгівельного х-ру, включаючи зарплату, пенсію; одержання та надання фівн. кредитів на термін не більше 180 днів )

2) До операцій, пов'язаних з рухом капіталів, відносять:

> прямі інвестиції;

> портфельні інвестиції;

> >надання та одержання фінансових кредитів на термін більше 180 днів;

> надання чи одержання відстрочки платежу на термін більше 180 днів за експорто-імпортним контрактом;

> перекази, проплата права власності на будівлі, споруди та інше майно, а також прав на нерухомість;

> інші операції.

Основою валютних операцій є валютний курс - своєрідна форма ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти і визначає співвідношення між національною грошовою одиницею та іноземною валютою, виходячи із їх купівельної спроможності.

Розрізняють валютні курси:

1)фіксовані;

2)плаваючі.

Визначення валютних курсів називається котируванням валюти. Воно може бути прямим або зворотнім:

Пряме котирування - це позначення кількості національної валюти за одиницю іноземної.

Зворотнє (непряме) котирування - це позначення кількості іноземної валюти за одиницю національної.

Крос-курс - співвідношення між двома валютами, виражене через третю, як правило долар США.

При здійсненні банківських операцій використовують валютний арбітраж - операція купівлі валюти з одночасним її продажем. Розрізняють валютні арбітражі:

а) часовий, який здійснюється з метою одержання прибутку від різниці у курсах валюти у часі;

б) просторовий, який ґрунтується на різницях валютних курсів на різних фінансових рийках.

2. Згідно з чинним законодавством України національна валюта є єдиним засобом платежу на території України.

Разом з тим нерезидентам і резидентам України дозволено проводити деякі розрахунки в іноземній валюті без одержання індивідуальних ліцензій від Національного банку України, а саме:

> купівлю паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, надання послуг на території міжнародних портів, аеропортів, вокзалів України з обслуговування іноземних транспортних засобів (розрахунки здійснюються згідно з контрактом, укладеним із відповідними юридичними особами);

> оплату страхових платежів, готельних послуг;

> купівлю на території міжнародних портів і вокзалів квитків та путівок на міжнародні пасажирські та туристичні рейси;

> оплату дорожніх зборів;

> оплату послуг туристичних і страхових організацій за договорами, дія яких поширюється на іноземну територію, відповідно до посередницьких угод із зарубіжними партнерами та нерезидентами-посередниками.

Уповноважені банки через власні пункти обміну мають право:

• продавати і купувати готівкову іноземну валюту фізичним особам - резидентам і нерезидентам;

• обмінювати купюри іноземних валют, перевіряти іноземну валюту щодо дефектів:

надавати дозвіл на вивезення валюти за кордон, здійснювати конверсійні операції;

• продавати й оплачувати дорожні чеки на суму, встановлену Національним банком України;

• продавати й оплачувати платіжні картки міжнародних платіжних систем на суму, встановлену Національним банком України;

• приймати на інкасо готівкову іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті.

Конверсійні операції з готівковою іноземною валютою це операції щодо обміну готівкової валюти однієї іноземної держави на будь-яку іншу.

Оформлення валютно-обмінних операцій з особами-резидентами і нерезидентами через валютні каси уповноважених банків здійснюється працівником операційного відділу і касиром даної каси.

Працівник операційного відділу оформляє при купівлі банком іноземної валюти:

• прибутковий валютний ордер;

• видатковий касовий ордер на національну валюту.

 При продажу банком іноземної валюти оформляються:

> видатковий валютний ордер;

> прибутковий касовий ордер на національну валюту;

> прибутковий касовий ордер на суму збору до Пенсійного фонду України - у двох примірниках.

Перекази в іноземній валюті за межі України та їх виплати в Україні здійснюються лише через кореспондентські рахунки уповноважених банків.

Переказні операції в іноземній валюті здійснюють на підставі таких же документів, що й в національній валюті: заява про переказ, платіжне доручення.

Сьогодні багато уповноважених банків України здійснюють переказні операції за системами « Western Union» та « ManyGram».

Найпоширенішими є пластикові картки - кредитна і дебетна. Кредитна картка використовується для оплати товарів і послуг за рахунок кредиту, наданого банком. Дебета картка активно витісняє всі інші платіжні засоби, тому що вона надає змогу розпоряджатися коштами в межах залишку на власному картрахунку.

Дорожній чек — це грошове зобов'язання (наказ) видати зазначену в чеку суму коштів власникові, чий зразок підпису вже проставлено на дорожньому чеку в момент його продажу; платіжний документ, що використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру.

Чек при оплаті значно вигідніший, аніж пластикова картка, оскільки він не потребує авторизації через процесингові центри, а оплачується при ідентичності підписів власника чека.

3. Система організації та регулювання платежів у сфері міжнародні економічних відносин називається міжнародними розрахунками. Вони поділяються на 2 групи:

а) документарні;

б) недокументарні.

 Документарні розрахунки - розрахунки, при яких умовами платежу є «документи проти платежу», тобто виплата потрібної суми здійснюється за поданими комерційними документами, які супроводжують фінансові документи.

 Фінансові документи - це переказні і прості векселі, чеки, платіжні розписки або інші інструменти отримання платежу;

Комерційні документи - це рахунки-фактури, завантажувальні документи, документи на право власності, інші документи, які не є фінансовими.

Основними формами документарних розрахунків є:

> інкасо;

> акредитив.

До недокументарних розрахунків відносяться:

> банківський переказ.

- векселі;

> чеки;

- авансові платежі;

> платіж на відкритий рахунок.

 Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження, що цю суму буде виплачено в певний строк.

Інкасо означає інкасацію документів, а не інкасацію боргів. Банки відповідають за правильну інкасацію документів, але не торкаються комерційних операцій імпортера та експортера.

Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, серед яких є визначення умов інкасо.

1.     Укладення контракту, визначення умов розрахунків.

2. Відвантаження товару.

3. Одержання транспортних документів від транспортних організацій.

4. Передача комплекту комерційних, а при необхідності, фінансових документів у банк при інкасовому дорученні.

5. Банк експортера надсилає документи в банк країни імпортера.

6.Передача документів платникові для перевірки і платежу.

7.Оплата документів.

8.Переведення платежу.

9.Зарахування коштів на рахунок експортера.

Акредитив - це грошове зобов'язання банку, за дору­ченням і за рахунок його клієнта-імпортера, здійснити оплату на користь експортера, або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив.

Документарний акредитив – це акредитив, платежі за яким проводяться при умові подання в банк комерційних і фінансових документів.

Банківський переказ - розрахункова банківська операція, яка здійснюється за допомогою надісланого платіжного дору­чення одного банку іншому.

Розрахунки переказами можуть бути:

а) за дорученням клієнтів:

б) за дорученням зарубіжних банків.

Розрахунки за відкритим рахунком полягаютъ у тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера і, навпаки. Дана форма розрахунків застосовується при регулярних ділових контактах і довірі один до одного.

4. Головними формами участі банків у зовнішньо-економічних операціях є обслуговування потреб клієнтів щодо купівлі-продажу іноземних валют, здійснення міжнародних розрахунків та фінансування експортно-імпортних угод.

В міжнародних економічних відносинах місцева валюта одного учасника є іноземною валютою для другого.

Всі міжнародні розрахунки за комерційними операціями здійснюються через банки, що встановили між собою кореспондентські відносини та мають домовленість про порядок і умови проведення міжбанківських операцій.

Для проведення взаємних розрахунків банки укладають угоди про встановлення кореспондентських відносин і відкривають відповідні кореспондентські рахунки

Рахунок, що відкривається українським уповноваженим банком в іноземному банку, називається "Ностро". Рахунок, що відкривається іноземним банком в українському уповноваженому банку,- "Лоро".

Кореспондентські рахунки відкриваються у вільноконвертованій валюті, частково конвертованій валюті, неконвертованій валюті, валюті клірингових розрахунків.

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються уповноваженими банками через кореспондентські рахунки "Ностро". На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їхніми клієнтами. Так, для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов'язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг, уповноважені банки при списанні коштів з поточного валютного рахунку резидента зобов'язані вимагати від останнього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти, інвойси тощо). У разі, якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціальному журналі, в якому фіксуються дата перерахування коштів; найменування постачальника продукції; дата і помер контракту; граничний термін надходження продукції з-за кордону на адресу резидента, виходячи із законодавчо встановлених термінів; дата фактичного надходження продукції, яка проставляється на підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією митного кордону України.

Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копій контракту та товаросупроводжувальних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митною кордону України.

Моментом одержання виручки в іноземній валюті за експортну продукцію вважається дата надходження коштів на поточний валютний рахунок в уповноваженому банку.

Валютна виручка від здійснення експортних операцій підлягає зарахуванню у повному обсязі па поточні валютні рахунки резидентів, відкриті в уповноважених банках, і тільки на ті, які зазначені у контрактах з іноземними партнерами. Порядок використання валютної виручки резидента ми встановлюється чинним законодавством та регламентується нормативними актами НБУ.

При проведенні імпортних операцій на умовах відстрочення поставки резиденти мають враховувати, що імпортована продукція повинна надійти в Україну не пізніше 90 днів з моменту здійснення авансового платежу або відкриття акредитива.

Моментом здійснення авансового платежу або відкриття акредитива на користь нерезидента вважається дата списання коштів з поточного валютного рахунку резидента або їх резервування при відкритті акредитива.

Перевищення встановленого терміну надходження продукції потребує індивідуального дозволу обласного управління НБУ.

При відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно конвертованої валюти для оплати продукції, що імпортується в Україну, уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іноземної валюти у валюту контракту за власним курсом купівлі.

Купівля та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку.

На валютному ринку складається така система взаємовідносин:

— між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;

— між комерційними банками однієї і тієї ж країни;

— між комерційними банками різних країн;

— між комерційними та центральними емісійними банками;

— між центральними емісійними банками.

В першій з цих сфер валютного ринку ведеться роздрібна торгівля іноземною валютою. Всі інші сфери створюють оптовий або міжбанківський валютний ринок. Більша частина валютних угод (до 95%) припадає саме на міжбанківський (оптовий) ринок.

Однією з найбільш розповсюджених операцій валютного ринку є угода спот, при якій розрахунки між продавцем та покупцем валюти здійснюються не пізніше, як на другий робочий день після укладення угоди.

Валютні угоди із строком виконання, що перевищує два робочих дні, називаються форвардом. Як правило, строк виконання таких угод від одного до шести місяців. При укладенні угоди фіксується її строк, курс валюти та сума угоди. Рух валюти між контрагентами відбувається тоді, коли наступає строк угоди.

Національний банк (НБУ) тимчасово заборонив здійснювати суб'єктам міжбанківського валютного ринку України валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні на умовах "спот"і на умовах "форвард".

Мы поможем в написании ваших работ!