Порядок реєстрації фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності

1.

фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що
здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за
рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і
за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою
отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових
активів;

 

Стаття 4. Фінансові послуги

1. Фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх
чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення
розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо
наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах
фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ коштів; { Пункт 8 частини першої статті 4 із
змінами, внесеними згідно із  Законом N 2756-VI ( 2756-17 ) від
02.12.2010 }

9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального
пенсійного забезпечення; { Пункт 9 частини першої статті 4 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3668-VI ( 3668-17 ) від
08.07.2011 }

10) торгівля цінними паперами;

11) факторинг;

12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у
пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

 

2. Стаття 19. Мета державного регулювання ринків фінансових
           послуг

1. Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в
Україні є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері
фінансових послуг;

2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування
ринків фінансових послуг;

4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення
фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з
урахуванням інтересів суспільства;

5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків
фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

6) додержання учасниками ринків  фінансових послуг вимог
законодавства;

7) запобігання монополізації та створення умов розвитку
добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових
послуг;

9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки
фінансових послуг.

Стаття 20. Форми державного регулювання ринків фінансових
           послуг

1. Державне регулювання діяльності з надання фінансових
послуг здійснюється шляхом:

1) ведення державних реєстрів фінансових установ та
ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових
установ;

3) нагляду за діяльністю фінансових установ;

4) застосування уповноваженими державними органами заходів
впливу;

5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків
фінансових послуг.

3. Стаття 21. Органи, які здійснюють державне регулювання
           ринків фінансових послуг

1. Державне регулювання ринків фінансових послуг
здійснюється:

щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів -
Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією,
що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи
здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових
послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень,
визначених законом.

2. Державне регулювання діяльності з надання фінансових
послуг здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів
України.

 

4. 1. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Комісія) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Комісія - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

2. Комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

3. Основними завданнями Комісії у межах її повноважень є:

проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;

розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;

здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері;

захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його удосконалення;

запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

4. Комісія відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції:

1) бере участь у формуванні Програми діяльності Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію;

2) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік;

3) здійснює згідно із законами України державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів);

 

5. ідповідно до Декрету Про страхування, державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюється з метою дотримання вимоги законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Комітетом по справах нагляду за страховою діяльністю, що діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Основними функціями зазначеного Комітету є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків;
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання інших страхових зобов'язань перед страхувальниками;
4) встановлення правил формування, розміщення й урахування страхових резервів;
5) розробка нормативних і методичних документів із питань страхової діяльності;
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і надання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;
7) участь у здійсненні мір щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.
Законодавством встановлені такі права Комітету по справах нагляду за страховою діяльністю:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність і інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;
2) проводити перевірку щодо слушності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірність їхньої звітності;
3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства про страхову діяльність давати їм пропозиції щодо їхнього усунення, а у випадку невиконання пропозицій зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до ліквідації виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій;
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених законодавством.

 

6. банківський нагляд - система контролю та активних
впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на
забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких
Національний банк України здійснює наглядову діяльність
законодавства України і встановлених нормативів, з метою
забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів
вкладників та кредиторів банку; { Абзац п'ятий статті 1 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2922-III ( 2922-14 ) від
10.01.2002 }

 

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи
та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки
зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

 

8,9 Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі
банки, їх  відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених
осіб банків на території України та за кордоном, установи
іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних
осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення
банківської діяльності.

 

Національний банк України для цілей банківського нагляду має
право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у
тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану
засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну
участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що
використовуватимуться для формування статутного капіталу банку.{ Статтю 67 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3024-VI
( 3024-17 ) від 15.02.2011 }

Державні органи та інші особи зобов'язані протягом 20 днів з
дня отримання запиту Національного банку України надати йому
відповідну інформацію.{ Статтю 67 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3024-VI
( 3024-17 ) від 15.02.2011 }

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України
має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень
банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів
Національного банку України для уникнення або подолання небажаних
наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів,
довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню
банківської діяльності.

Національний банк України має право запровадити особливий
режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку.
Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського
нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами
впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення
процедури тимчасової адміністрації банку або особливого режиму
контролю за діяльністю банку Національний банк України має право
заборонити банку використовувати для розрахунків прямі
кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення
розрахунків виключно через консолідований кореспондентський
рахунок.{ Статтю 67 доповнено частиною згідно із Законом N 1617-VI
( 1617-17 ) від 24.07.2009 }

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України
може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.

У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний
банк України повідомляє про це відповідні органи банківського
нагляду інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські
та інші рахунки.{ Частина восьма статті 67 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }

Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі
інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.{ Частина дев'ята статті 67 в редакції Закону N 3024-VI
( 3024-17 ) від 15.02.2011 }

Національний банк України у межах безвиїзного нагляду має
право письмово вимагати від банку копії документів, а також
письмові пояснення з питань його діяльності.{ Частина десята статті 67 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 )
від 15.02.2011 }

Банк зобов'язаний надавати на письмову вимогу Національного
банку України відповідну інформацію та копії документів.{ Частина статті 67 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від
15.02.2011 }

Національний банк України у разі розгляду питань щодо
застосування заходів впливу до конкретного банку має право
запрошувати для надання пояснень голову правління (ради
директорів) або голову спостережної ради цього банку, за винятком
випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання у
банку банківської ліцензії і призначення ліквідатора.{ Частина статті 67 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від
15.02.2011 }

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську
діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює
з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане
відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки
в таких цілях:

для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності;

для перевірки права на здійснення банківської діяльності.

 

10. 10. Рада Національного банку:

 

1) розробляє Основні засади грошово-кредитної політики,
публікує їх в офіційних виданнях та подає щорічно до 15 вересня до
Верховної Ради України для інформування;

 

2) здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної
політики;

 

3) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України
на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє
пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

 

4) затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку
на наступний рік і подає Верховній Раді України та Кабінету
Міністрів України до 1 вересня поточного року (подає зміни до
кошторису доходів та витрат Національного банку у тижневий строк з
дня їх затвердження); { Пункт 4 частини першої статті 9 в редакції
Закону N 2457-VI ( 2457-17 ) від 08.07.2010 }

 

5) подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів
України щорічно до 1 квітня відомості про частину прогнозованого
прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме
перерахуванню до Державного бюджету України, для включення до
проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік;

 

6) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

{ Пункт 6 частини першої статті 9 в редакції Закону N 2856-VI
( 2856-17 ) від 23.12.2010 }

7) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу
Національного банку;

{ Пункт 7 частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2457-VI ( 2457-17 ) від 08.07.2010; в редакції Закону
N 2856-VI ( 2856-17 ) від 23.12.2010 }

8) затверджує річний план проведення аудиторських перевірок
структурних підрозділів Національного банку;

 

9) визначає до 1 листопада звітного року аудиторську
фірму, яка має досвід у проведенні аудиту за міжнародними
стандартами аудиту, для проведення аудиту фінансової звітності
Національного банку;

 

10) розглядає аудиторський висновок та затверджує до
30 квітня наступного за звітним року річну фінансову звітність
Національного банку, звіт про виконання кошторису  доходів та
витрат Національного банку та розподіл прибутку до розподілу за
звітний рік, які у тижневий строк подаються Верховній Раді України
та Кабінету Міністрів України, публікує затверджену Радою
Національного банку річну фінансову звітність Національного банку
на офіційному сайті Національного банку;

{ Пункт 10 частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2856-VI ( 2856-17 ) від 23.12.2010 }

11) затверджує рішення Правління Національного банку про
участь Національного банку у міжнародних фінансових організаціях;

 

12) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в
межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики
стосовно:

 

методів та форм прогнозування макропоказників економічного і
соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

 

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх
впливу на економічний і соціальний розвиток України;

 

політики курсоутворення та валютного регулювання;

 

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з
питань банківської діяльності;

 

вдосконалення платіжної системи;

 

інших питань, віднесених законом до  компетенції Ради
Національного банку;

 

13) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно
впливу політики державних запозичень та податкової політики на
стан грошово-кредитної сфери України;

 

14) затверджує за поданням Правління Національного банку
методику визначення заробітної плати Голови Національного банку та
його заступників.

{ Частина перша статті 9 в редакції Закону N 2478-VI ( 2478-17 )
від 09.07.2010 }

Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо
доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови
Національного банку, членів Правління Національного банку (крім
випадків погодження відповідно до цього Закону кандидатур на
посади заступників Голови Національного банку) або давати
персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного
банку.

{ Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2478-VI ( 2478-17 ) від 09.07.2010 }

Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління
Національного банку щодо виконання Основних засад
грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є
обов'язковими для Правління Національного банку.

 

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання
Правлінням Національного банку рішень Ради Національного банку,
які є обов'язковими згідно з цим Законом, Рада Національного банку
має право звернутися до Голови Національного банку або до
Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх
позицій.

{ Стаття 9 в редакції Закону N 1919-III ( 1919-14 ) від
13.07.2000 }

Голова Ради Національного банку:

організовує засідання Ради Національного банку і головує на
них;

скликає позачергові засідання за своєю ініціативою або за
наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості
членів Ради Національного банку, а також на вимогу Голови
Національного банку;

здійснює інші повноваження і функції відповідно до Регламенту
Ради Національного банку України;Стаття 15. Повноваження Правління Національного банку

Правління Національного банку:

1) приймає рішення:

щодо надання пропозицій Раді Національного банку стосовно
розроблення Основних засад грошово-кредитної політики;

щодо економічних засобів та монетарних методів для реалізації
Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих
рішень Ради Національного банку із цих питань та необхідності
забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної
валюти;

щодо банківського регулювання та нагляду;

щодо організації системи рефінансування;

щодо визначення та здійснення валютно-курсової політики,
валютного регулювання та управління золотовалютними резервами;

щодо функціонування платіжних систем та організації
розрахунків;

про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і
монет;

про встановлення та зміну облікової та інших процентних
ставок Національного банку;

про диверсифікацію активів Національного банку   та їх
ліквідності;

щодо лімітів позабалансових зобов'язань Національного банку;

про формування резервів та покриття фінансових ризиків
Національного банку;

щодо мінімального розміру золотовалютних резервів
Національного банку;

про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які
здійснює Національний банк;

про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для
забезпечення кредитів Національного банку;

про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи
України;

про встановлення економічних нормативів для банків;

про розмір та порядок формування обов'язкових резервів для
банків;

про застосування заходів впливу до банків та інших осіб,
діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до
Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 );

про створення та ліквідацію підприємств, установ
Національного банку;

про участь у міжнародних фінансових організаціях;

про купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності
Національного банку;

щодо встановлення плати за надані відповідно до закону
послуги (здійснені операції);

2) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт
Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на
наступний рік та інші документи і рішення відповідно до статті 9
цього Закону; надає на вимогу Ради Національного банку для
інформування бухгалтерські, статистичні та інші необхідні для
виконання її завдань відомості щодо діяльності Національного банку
та банківської системи України;

3) визначає організаційні основи та структуру Національного
банку, затверджує положення про структурні підрозділи та установи
Національного банку, статути його підприємств, порядок призначення
керівників підрозділів, підприємств та установ;

4) затверджує штатний розпис Національного банку та форми
оплати праці;

5) розробляє та подає на затвердження Раді Національного
банку методику визначення заробітної плати Голови Національного
банку та його заступників; 6) встановлює порядок надання юридичним особам, які мають
намір здійснювати банківську діяльність, банківських ліцензій, а
також ліцензій іншим юридичним особам у випадках, передбачених
законом; { Пункт 6 статті 15 в редакції Закону N 3024-VI
( 3024-17 ) від 15.02.2011 }

7) видає нормативно-правові акти Національного банку;

8) затверджує Регламент Правління Національного банку
України;

9) виконує функції, передбачені статтями 3, 7, 23, 28 і 64
цього Закону, та інші функції, що випливають з основної мети
діяльності Національного банку та не віднесені до повноважень
Голови Національного банку та Ради Національного банку.{ Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1919-III
( 1919-14 ) від 13.07.2000, N 2922-III ( 2922-14 ) від 10.01.2002;
в редакції Закону N 2478-VI ( 2478-17 ) від 09.07.2010 }

 

11. 12. фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які
здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму,  що
включають проведення державного фінансового моніторингу та
первинного фінансового моніторингу;

 

державний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які
здійснюються суб'єктами державного фінансового моніторингу,
спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання
та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму:

 

державний фінансовий моніторинг Спеціально уповноваженого
органу - сукупність заходів  із збору, обробки та аналізу
зазначеним органом інформації про фінансові операції, що подається
суб'єктами первинного і державного фінансового моніторингу та
іншими державними органами, відповідними органами іноземних
держав, а також заходів з перевірки такої інформації згідно із
законодавством України;

 

державний фінансовий моніторинг інших суб'єктів державного
фінансового моніторингу - сукупність заходів, які здійснюються
суб'єктами, визначеними абзацом другим частини третьої статті 5
цього Закону, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

 

8) первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які
здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу,
спрямованих на виконання вимог цього Закону, що включають
проведення обов'язкового та внутрішнього фінансового моніторингу;

 

 

13.

первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які
здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу,
спрямованих на виконання вимог цього Закону, що включають
проведення обов'язкового та внутрішнього фінансового моніторингу;

2. Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

1) банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки,
ломбарди та інші фінансові установи;

2) платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові
та клірингові установи;

3) товарні, фондові та інші біржі;

4) професійні учасники ринку цінних паперів;

5) компанії з управління активами;

6) оператори поштового зв'язку, інші установи, які проводять
фінансові операції з переказу коштів;

7) філії або представництва іноземних суб'єктів господарської
діяльності, які надають фінансові послуги на території України;

8) спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового
моніторингу:

а) суб'єкти підприємницької діяльності, які надають
посередницькі послуги під час здійснення операцій з
купівлі-продажу нерухомого майна;

б) суб'єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за
готівку дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами
з них,  якщо сума фінансової операції дорівнює чи перевищує суму,
визначену частиною першою статті 15 цього Закону;

в) суб'єкти господарювання, які проводять лотереї та азартні
ігри, у тому числі казино, електронне (віртуальне) казино;

г) нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми, фізичні
особи - підприємці, які надають послуги з бухгалтерського обліку,
суб'єкти господарювання, що надають юридичні послуги (за винятком
осіб, які надають послуги у рамках трудових правовідносин) у
випадках, передбачених статтями 6 і 8 цього Закону;

ґ) фізичні особи - підприємці та юридичні особи, які
проводять фінансові операції з товарами (виконують роботи, надають
послуги) за готівку, за умови, що сума такої фінансової операції
дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15
цього Закону, у випадках, передбачених статтями 6 і 8 цього
Закону;

9) інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є
фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.

 

 

14 .державний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які
здійснюються суб'єктами державного фінансового моніторингу,
спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання
та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму:

 

3. Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

Національний банк України, Міністерство фінансів України,
Міністерство юстиції України, Міністерство транспорту та зв'язку
України, Міністерство економіки України, Національна комісія з
цінних паперів та фондового ринку, національна комісія, що
здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг;
{ Абзац другий частини третьої статті 5 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011 }

Спеціально уповноважений орган.

 

 

15. 4. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний
здійснювати такі заходи:

1) стосовно іноземних фінансових установ, з якими встановлено
кореспондентські відносини в порядку, визначеному відповідним
суб'єктом державного фінансового моніторингу:

а) забезпечувати збір інформації про зміст діяльності
фінансової установи та її фінансовий стан, репутацію, а також про
те, чи була ця установа об'єктом застосування заходів впливу з
боку органу, що здійснює регулювання та нагляд за її діяльністю у
сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

б) встановлювати, які заходи вживаються установою для
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

в) з'ясовувати на підставі одержаної інформації достатність
та ефективність заходів, які здійснює іноземна установа щодо
боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванням тероризму;

г) відкривати кореспондентські рахунки іноземним фінансовим
установам та в іноземних фінансових установах з дозволу керівника;

2) стосовно публічних діячів або пов'язаних з ними осіб, факт
належності до яких клієнта або особи, що діє від його імені,
суб'єкт виявляє відповідно до внутрішніх процедур під час
встановлення ділових відносин з клієнтом та у процесі його
обслуговування (особами, пов'язаними з публічними діячами, є члени
сім'ї та інші близькі родичі, юридичні особи, власниками істотної
участі або контролерами яких є публічні діячі або їхні близькі
родичі):

а) встановлювати з дозволу керівника суб'єкта первинного
фінансового моніторингу відносини з публічними діячами та
пов'язаними з ними особами;

б) вживати заходів для з'ясування джерел походження коштів
таких осіб;

в) проводити з урахуванням рекомендацій відповідного суб'єкта
державного фінансового моніторингу моніторинг операцій, учасниками
або вигодоодержувачами яких є публічні діячі або пов'язані з ними
особи, у порядку, визначеному для клієнтів високого ризику;

3) стосовно благодійних та неприбуткових організацій вживати
заходів для обмеження ризику їх використання з метою легалізації
(відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування
тероризму на підставі рекомендацій відповідного суб'єкта
державного фінансового моніторингу.

5. Здійснення заходів, передбачених законодавством з питань
запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму, забезпечується безпосередньо
суб'єктом первинного фінансового моніторингу, його філіями, іншими
відокремленими підрозділами та дочірніми підприємствами, у тому
числі розташованими в державах, у яких рекомендації Групи з
розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)
не застосовуються або застосовуються недостатньою мірою, в межах,
визначених законодавством такої держави. У разі якщо застосування
зазначених заходів не дозволяється законодавством такої держави,
суб'єкти первинного фінансового моніторингу зобов'язані повідомити
Спеціально уповноважений орган та відповідного суб'єкта державного
фінансового моніторингу про неможливість вжиття зазначених
заходів.

Одночасно суб'єкт первинного фінансового моніторингу вживає
відповідних запобіжних заходів, спрямованих на: посилення
ідентифікації клієнтів до встановлення ділових відносин з особами
або компаніями цих країн; систематичне повідомлення про фінансові
операції з клієнтами відповідних країн; попередження представників
нефінансового сектору про те, що операції з фізичними або
юридичними особами у відповідних країнах можуть містити ризик
відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування
тероризму.

6. Положення пунктів 4, 11, 12 частини другої цієї статті не
поширюються на спеціально визначених суб'єктів первинного
фінансового моніторингу.

   Положення підпункту "а" пункту 6 та пункту 22 частини другої
цієї статті не поширюються на спеціально визначених суб'єктів
первинного фінансового моніторингу, крім суб'єктів, зазначених у
підпункті "в" пункту 8 частини другої статті 5 цього Закону.

Положення пунктів 18, 19, 20, 21, 24, 25, 26, 27 частини
другої та частин третьої - п'ятої цієї статті не поширюються на
спеціально визначених суб'єктів первинного фінансового
моніторингу, зазначених у підпункті "ґ" пункту 8 частини другої
статті 5 цього Закону.

7. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з метою
виконання покладених на нього цим Законом завдань має право
звертатися із запитами до органів виконавчої влади, правоохоронних
органів, Національного банку України, юридичних осіб, які в
установленому законодавством порядку інформують про результати
розгляду такого запиту.

8. Керівники та працівники суб'єктів первинного фінансового
моніторингу, відповідальні за проведення фінансового моніторингу,
у разі порушення вимог цього Закону несуть відповідальність згідно
із законом.

Вимоги щодо перевірки фінансовими установами бездоганної
ділової репутації та відповідності професійним критеріям
кандидатів на зазначені у цій частині статті посади встановлюються
відповідними суб'єктами державного фінансового моніторингу.

9. Відповідальність за організацію дотримання вимог
законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму несе керівник суб'єкта первинного фінансового
моніторингу.

У разі здійснення процедури ліквідації суб'єкта первинного
фінансового моніторингу, в тому числі визнання його банкрутом, або
призначення тимчасової адміністрації відповідальність за виконання
пунктів 9, 10 частини другої статті 6 цього Закону несуть
відповідно члени ліквідаційної комісії, ліквідатор або тимчасовий
адміністратор.

Стаття 7. Правовий статус працівника суб'єкта первинного
          фінансового моніторингу, відповідального за
          проведення фінансового моніторингу

1. Працівник, відповідальний за проведення фінансового
моніторингу (далі - відповідальний працівник), призначається за
посадою на рівні керівництва суб'єкта первинного фінансового
моніторингу.

Призначення та звільнення відповідального працівника банку
(філії іноземного банку) здійснюються за погодженням з
Національним банком України.

2. До повноважень відповідального працівника суб'єкта
первинного фінансового моніторингу належить:

1) прийняття рішення про повідомлення Спеціально
уповноваженого  органу про фінансові операції, щодо яких є
мотивовані підозри, що вони пов'язані з легалізацією (відмиванням)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або якщо вони пов'язані,
стосуються чи призначені для фінансування тероризму;

2) прийняття рішення про інформування правоохоронних органів,
визначених законодавством, про фінансові операції, щодо яких є
підозри, що вони пов'язані, стосуються чи призначені для
фінансування тероризму;

3) здійснення перевірок діяльності будь-якого підрозділу
суб'єкта первинного фінансового моніторингу та його працівників
щодо дотримання ними правил внутрішнього фінансового моніторингу
та виконання програм проведення фінансового моніторингу;

4) право доступу до всіх приміщень, документів, засобів
телекомунікації суб'єкта первинного фінансового моніторингу;

5) залучення будь-яких працівників суб'єкта первинного
фінансового моніторингу до здійснення заходів із запобігання
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванню тероризму та перевірок з цих питань;

6) організація розроблення та подання на затвердження, а
також запровадження, виконання правил внутрішнього фінансового
моніторингу та програм здійснення фінансового моніторингу;

7) одержання пояснень від працівників суб'єкта первинного
фінансового моніторингу незалежно від займаних посад з питань
проведення фінансового моніторингу;

8) сприяння проведенню уповноваженими представниками
відповідних органів державного фінансового моніторингу перевірок
діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу щодо
дотримання законодавства у сфері запобігання легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

9) прийняття рішення про надання інформації з питань
фінансового моніторингу на запити Спеціально уповноваженого органу
та відповідних правоохоронних органів;

10) виконання інших завдань відповідно до закону.

3. Відповідальний працівник суб'єкта первинного фінансового
моніторингу виконує й інші функції відповідно до законодавства,
правил внутрішнього фінансового моніторингу, програм проведення
фінансового моніторингу та інших внутрішніх документів з питань
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

4. Керівник суб'єкта первинного фінансового моніторингу
зобов'язаний  сприяти виконанню відповідальним працівником своїх
функцій.

5. Відповідальний працівник незалежний у своїй діяльності,
підзвітний тільки керівнику суб'єкта первинного фінансового
моніторингу і зобов'язаний не рідше одного разу  на місяць
інформувати у письмовій формі керівника про виявлені фінансові
операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та заходи, вжиті,
зокрема, для:

забезпечення здійснення заходів фінансового моніторингу;

розроблення та постійного оновлення правил і програм
проведення фінансового моніторингу з урахуванням вимог
законодавства;

підготовки персоналу щодо виконання вимог цього Закону шляхом
проведення освітньої та практичної роботи.

 

 

16. Стаття 8. Заходи, що здійснюються спеціально визначеними
          суб'єктами первинного фінансового моніторингу

1. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового
моніторингу забезпечується адвокатами, нотаріусами, особами, які
надають юридичні послуги, аудиторами, аудиторськими фірмами,
фізичними особами - підприємцями, які надають послуги з
бухгалтерського обліку, якщо вони беруть участь у підготовці і
здійсненні правочину щодо:

купівлі-продажу нерухомості;

управління активами клієнта;

управління банківським рахунком або рахунком у цінних
паперах;

залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення
їх діяльності та управління ними;

утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи
управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.

2. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового
моніторингу забезпечується суб'єктами підприємницької діяльності,
які надають посередницькі послуги під час здійснення операцій з
купівлі-продажу нерухомого майна, при підготовці і здійсненні
правочинів щодо купівлі-продажу нерухомості, за умови, що сума
такої операції дорівнює чи перевищує 400 000 гривень або дорівнює
чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну
400 000 гривень.

3. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового
моніторингу забезпечується суб'єктами господарювання, які
здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами і
дорогоцінним камінням та виробами з них, якщо сума фінансової
операції дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою
статті 15 цього Закону, при проведенні операцій з предметами
високої вартості (зокрема з дорогоцінними металами, дорогоцінним
камінням, антикварними речами, предметами мистецтва тощо) або при
організації торгівлі такими предметами, у тому числі аукціонної.

4. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового
моніторингу   забезпечується суб'єктами господарювання, які
проводять лотереї та азартні ігри, у тому числі казино,
електронним (віртуальним) казино, при здійсненні фінансових
операцій, пов'язаних з прийняттям чи поверненням ставок або
виплатою виграшів.

5. Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового
моніторингу забезпечується фізичними особами - підприємцями та
юридичними особами, які проводять фінансові операції з товарами за
готівку (виконують роботи, надають послуги), за умови, що сума
такої фінансової операції дорівнює чи перевищує суму, визначену
частиною першою статті 15 цього Закону, у випадках, передбачених
статтями 6 і 8 цього Закону.

6. Нотаріуси як суб'єкти первинного фінансового моніторингу
не повідомляють Спеціально уповноважений орган про свої підозри
щодо фінансових операцій у разі, якщо відповідна інформація стала
їм відома за обставин, що є предметом таємниці вчинюваних
нотаріальних дій, крім випадків посвідчення договорів
купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої операції
дорівнює чи перевищує 400 000 гривень або дорівнює чи перевищує
суму в іноземній валюті, еквівалентну 400 000 гривень.

7. Адвокати, особи, які надають юридичні послуги, аудитори,
аудиторські фірми, фізичні особи - підприємці, які надають послуги
з бухгалтерського обліку, не повідомляють Спеціально уповноважений
орган про свої підозри щодо фінансових операцій у разі, якщо
відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом
їх адвокатської таємниці та професійної таємниці, коли вони
виконують свої обов'язки щодо захисту клієнта, представництва його
інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання
спорів.

8. Керівники та працівники, відповідальні за проведення
фінансового моніторингу, спеціально визначених суб'єктів
первинного фінансового моніторингу у разі порушення вимог цього
Закону несуть відповідальність згідно із законом.

 

17.

Суб’єкт первинного моніторингу зобов’язаний:

1. проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінан­сову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наяв­ності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;

2. забезпечити виявлення і реєстрацію фінансових опе­рацій, що підлягають фінансовому моніторингу;

3. надати уповноваженому органу інформацію про фінан­сову операцію, що підлягає обов’язковому фінансовому мо­ніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

4. сприяти працівникам уповноваженого органу у про­веденні аналізу фінансових операцій, що підлягають обо­в’язковому фінансовому моніторингу;

5. надавати відповідно до законодавства додаткову інфор­мацію на запит уповноваженого органу, пов’язану з фінан­совими операціями, що стали суб’єктом фінансового моні­торингу, в тому числі таку, що становить банківську та ко­мерційну таємницю, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

6. сприяти суб’єктам державного фінансового моніторин­гу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

7. вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких про­водиться перевірка) інформації, яка надається уповноваже­ному органу, та іншої інформації з питань фінансового моні­торингу (в тому числі про факт надання такої інформації);

8. зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здій­снення фінансової операції протягом п’яти років після про­ ведення такої фінансової операції.

Суб’єкт первинного фінансового моніторингу на підставі наданих оригіналів або належним чином завірених копій документів ідентифікує осіб, які здійснюють фінансові опе­рації, що згідно з Законом «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» підлягають фінансовому моніторингу. З метою ідентифікації резидентів визначаються: для фізичних осіб — прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, серія та номер паспорта (або іншого докумен­та, який посвідчує особу), дата його видачі та назва устано­ви, що його видала, місце проживання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб—платників податків та інших обов’язкових платежів; для юридичних осіб — найменування, юридична адреса, документи про підтвердження державної реєстрації (зо­крема установчі документи, інформація щодо посадових осіб та їхніх повноважень тощо), ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, реквізити банку, в якому відкрито рахунок, та номер банківського рахунку.

З метою ідентифікації нерезидентів визначаються:

· для фізичних осіб — прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, серія та номер паспорта (або іншого докумен­та, який посвідчує особу), дата його видачі та назва устано­ви, що його видала, громадянство, місце проживання або тимчасового перебування;

· для юридичних осіб — повне найменування, місцезна­ходження та реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунку. Ідентифікація особи не є обо­в’язковою у разі здійснення фінансової операції особами, що раніше були ідентифіковані, а також укладення угод між банками, зареєстрованими в Україні.

У разі якщо особа діє як представник іншої особи або у суб’єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів щодо того, що особа виступає від власного імені або вигодоодержувачем є інша особа, суб’єкт первинного фінан­сового моніторингу зобов’язаний за правилами та змістом положень законів, які регулюють цю процедуру, ідентифі­кувати також особу, від імені якої здійснюється фінансова операція або яка є вигодоодержувачем.

Порядок надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що підлягає обов’язковому фінан­совому моніторингу, встановлюється відповідно Національ­ним банком України — для банків, а Кабінетом Міністрів України — для інших суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

Надання інформації суб’єктами первинного фінансового моніторингу уповноваженому органу в установленому поряд­ку не є порушенням банківської або комерційної таємниці.

Суб’єкти первинного фінансового моніторингу та їхні працівники не несуть відповідальності за надання такої інформації, якщо вони діяли на підставі та на виконання законодавства.

Працівникам суб’єктів первинного фінансового моніто­рингу, які надіслали уповноваженому органу повідомлен­ня про фінансову операцію, що підлягає фінансовому моні­торингу згідно з чинним законодавством, забороняється спо­віщати про це осіб, які здійснюють фінансову операцію, та будь-яких третіх осіб. Порушення цієї норми тягне за со­бою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

У разі, якщо у працівників суб’єкта первинного фінан­сового моніторингу, який здійснює операцію, виникають об­грунтовані підозри, що фінансова операція здійснюється з метою легалізації (відмивання) доходів, суб’єкт первинно­го фінансового моніторингу зобов’язаний надавати уповно­важеному органу інформацію про фінансову операцію.

Якщо суб’єкти первинного фінансового моніторингу ма­ють інформацію або підозру, що здійснювані ними фінан­сові операції стосуються або призначені для фінансування терористичної діяльності, терористичних актів чи терори­стичних організацій, вони зобов’язані негайно повідомити про такі фінансові операції уповноважений орган та право­охоронні органи, визначені законодавством.

Інформація, що передається згідно з вимогами закону, є такою, що має обмежений доступ. Обмін зазначеною інфор­мацією, її розкриття та захист уповноваженим органом, суб’єктами первинного фінансового моніторингу, органами виконавчої влади та Національного банку України, які відповідно до законодавства забезпечують регулювання та нагляд за діяльністю суб’єктів первинного фінансового мо­ніторингу, здійснюються відповідно до законодавства.

18. обов'язковий фінансовий моніторинг - сукупність заходів,
які здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, з
виявлення фінансових операцій, що підлягають обов'язковому
фінансовому моніторингу відповідно до статті 15 цього Закону,
ідентифікації учасників таких операцій та вивчення їх діяльності,
ведення обліку цих операцій та відомостей про їх учасників,
обов'язкового звітування про них Спеціально уповноваженому органу,
а також подання додаткової інформації про фінансові операції та їх
учасників, що стали об'єктом фінансового моніторингу з боку
Спеціально уповноваженого органу;

10) внутрішній фінансовий моніторинг - сукупність заходів,
які здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, з
виявлення фінансових операцій, що підлягають внутрішньому
фінансовому моніторингу відповідно до статті 16 цього Закону, із
застосуванням підходу, що ґрунтується на проведенні оцінки ризиків
легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансування тероризму; ведення обліку таких операцій та
відомостей про їх учасників; подання інформації Спеціально
уповноваженому органу про операції, що мають високий ступінь
ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансування тероризму, а також додаткової інформації
про фінансові операції та їх учасників, що стали об'єктом
фінансового моніторингу з боку Спеціально уповноваженого органу;

 

19. Стаття 15. Фінансові операції, що підлягають обов'язковому
           фінансовому моніторингу

1. Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому
моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює
чи перевищує 150 000 гривень (для суб'єктів господарювання, які
проводять азартні ігри, - 13 000 гривень) або дорівнює чи
перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентній 150 000 гривень
(для суб'єктів господарювання, які проводять азартні ігри, -
13 000 гривень), та має одну або більше таких ознак:

1) переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за
кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного)
рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий
у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів
України до переліку офшорних зон;

2) купівля-продаж чеків, дорожніх чеків або інших подібних
платіжних засобів за готівку;

3) зарахування або переказ коштів, надання або отримання
кредиту (позики), проведення інших фінансових операцій у разі,
якщо хоча б одна із сторін - учасників фінансової операції є
фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце
проживання чи місцезнаходження в країні (на території), що не
виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних,
міжурядових організацій, що здійснюють діяльність у сфері боротьби
з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом,
або фінансуванням тероризму, або однією із сторін є особа, яка має
рахунок у банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні
(території). Перелік таких країн (територій) визначається
відповідно до порядку ( 765-2010-п ), встановленого Кабінетом
Міністрів України, на основі висновків міжнародних, міжурядових
організацій, діяльність яких спрямована на протидію легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму, і підлягає опублікуванню;

4) зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх
подальшим переказом того самого або наступного операційного дня
іншій особі;

5) зарахування коштів на поточний рахунок юридичної або
фізичної особи - підприємця чи списання коштів з поточного рахунка
юридичної або фізичної особи - підприємця, період діяльності якої
не перевищує трьох місяців з дня реєстрації, або зарахування
коштів на поточний рахунок чи списання готівки з поточного рахунка
юридичної або фізичної особи - підприємця у разі, якщо операції на
зазначеному рахунку не здійснювалися з дня його відкриття;

6) переказ особою коштів за кордон за відсутності
зовнішньоекономічного договору (контракту);

7) обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти
іншого номіналу;

8) проведення  фінансових операцій з цінними паперами на
пред'явника, не депонованими в депозитарних установах;

9) проведення фінансових операцій з векселями з бланковим
індосаментом або індосаментом на пред'явника;

10) здійснення розрахунку  за фінансовою операцією у
готівковій формі;

11) проведення фінансових операцій за правочинами, форма
розрахунків за якими не визначена;

12) одержання (сплата, переказ) страхового (перестрахового)
платежу (страхового внеску, страхової премії);

13) проведення страхової виплати або страхового
відшкодування;

14) виплата (передача) особі виграшу в лотерею, придбання
фішок, жетонів, внесення в інший спосіб плати за право участі в
азартній грі, виплата (передача) виграшу суб'єктом господарювання,
який проводить азартні ігри;

15) здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним
контрактом, що не передбачає фактичного постачання на митну
територію України товарів, робіт і послуг;

16) надання кредитних коштів особі, яка є членом
небанківської кредитної установи, в один і той самий день декілька
разів, за умови, що загальна сума фінансових операцій дорівнює чи
перевищує суму, визначену частиною першою цієї статті.

Інформація про фінансові операції подається відповідно до
пунктів 10, 11, 16 частини першої цієї статті Спеціально
уповноваженому органу всіма суб'єктами первинного фінансового
моніторингу, крім банків.

 

20. Стаття 16. Фінансові операції, що підлягають внутрішньому
           фінансовому моніторингу

1. Фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому
моніторингу, якщо вона має одну або більше ознак, визначених цією
статтею, або містить інші ризики:

1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції чи
сукупності пов'язаних між собою фінансових операцій, що не мають
очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети;

2) невідповідність фінансової операції характеру та змісту
діяльності клієнта;

3) виявлення фактів неодноразового проведення фінансових
операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх
здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового
моніторингу або ідентифікації, передбачених цим Законом (зокрема
дві чи більше фінансові операції, що проводяться клієнтом протягом
одного робочого дня з однією особою та можуть бути пов'язані між
собою, за умови, що їх загальна сума дорівнює чи перевищує суму,
визначену частиною першою статті 15 цього Закону).

2. У разі якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу
виникають підстави вважати, що фінансова операція пов'язана з
легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом,
або фінансуванням тероризму, внутрішній фінансовий моніторинг
проводиться також щодо інших фінансових операцій, в уточненні яких
виникла необхідність.

3. Внутрішньому фінансовому моніторингу підлягають операції
відповідно до типологій міжнародних організацій, що здійснюють
діяльність у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

 

21. 4. Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на неї
завдань:

 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань,
що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо
вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України,
Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів та в
установленому порядку подає їх Міністрові;

 

2) подає запити до органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання щодо одержання
інформації (у тому числі копій документів, що її підтверджують),
необхідної для виконання покладених на неї завдань;

 

3) співпрацює з органами виконавчої влади, іншими державними
органами, діяльність яких пов'язана із запобіганням та протидією
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванню тероризму;

 

4) у разі наявності достатніх підстав вважати, що фінансова
операція або сукупність пов'язаних між собою фінансових операцій
можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, подає
правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення згідно з
кримінально-процесуальним законодавством, а також розвідувальним
органам для провадження оперативно-розшукової діяльності
відповідні узагальнені та додаткові матеріали і одержує від них
інформацію про хід їх розгляду;

 

5) у разі наявності достатніх підстав підозрювати, що
фінансова операція або клієнт пов'язані із вчиненням діяння,
визначеного Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ), що не
стосується легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансування тероризму, подає інформацію відповідному
правоохоронному або розвідувальному органу у вигляді узагальнених
матеріалів;

 

6) бере участь у міжнародному співробітництві з питань
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

 

7) проводить аналіз методів та фінансових схем легалізації
(відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування
тероризму;

 

8) проводить узагальнення стану здійснених державними
органами заходів щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму в державі;

 

9) розробляє у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму нормативно-правові акти щодо:

 

форм обліку та подання інформації, пов'язаної зі здійсненням
фінансового моніторингу, та порядку їх заповнення;

 

форми та структури узагальнених матеріалів, що подаються
правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення згідно з
кримінально-процесуальним законодавством, а також розвідувальним
органам для провадження оперативно-розшукової діяльності;

 

порядку повідомлення суб'єктів первинного фінансового
моніторингу про факт порушення кримінальної справи (або про факт
закриття кримінальної справи в ході досудового слідства) за їх
повідомленнями та надання інформації про прийняті рішення в таких
кримінальних справах суб'єктам фінансового моніторингу;

 

порядку доведення до відома суб'єктів первинного фінансового
моніторингу переліку осіб, пов'язаних зі здійсненням терористичної
діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції;

 

обсягу та порядку надання суб'єктам державного фінансового
моніторингу інформації для  підвищення ефективності здійснення
нагляду за додержанням суб'єктами первинного фінансового
моніторингу вимог законодавства з питань запобігання та протидії
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванню тероризму;

 

порядку погодження терміну подання суб'єктами первинного
фінансового моніторингу запитуваної Держфінмоніторингом України
інформації;

 

порядку зупинення та поновлення проведення фінансової
операції як такої, що  може бути пов'язана з легалізацією
(відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванням тероризму, зупинення проведення чи забезпечення
моніторингу фінансової операції особи;

 

порядку надання Держфінмоніторингу України інформації щодо
відстеження (моніторингу) фінансових операцій клієнта, операції
якого стали об'єктом фінансового моніторингу;

 

здійснення фінансового моніторингу суб'єктами первинного
фінансового моніторингу, регулювання та нагляд за діяльністю яких
здійснюється Держфінмоніторингом України;

 

проведення перевірок суб'єктів первинного фінансового
моніторингу, регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює
Держфінмоніторинг України, та розгляду справ про порушення ними
вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

 

оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення,
вчинені працівниками суб'єктів первинного фінансового моніторингу,
відповідальними за проведення внутрішнього фінансового
моніторингу;

 

призначення та вимог до кваліфікації працівника суб'єкта
первинного фінансового моніторингу, відповідального за проведення
фінансового моніторингу;

 

навчання працівників суб'єктів первинного фінансового
моніторингу, відповідальних за проведення внутрішнього фінансового
моніторингу, відповідно до законодавства України;

 

10) погоджує проекти нормативно-правових актів суб'єктів
державного фінансового моніторингу з питань запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму, а також погоджує із суб'єктами
державного    фінансового моніторингу проекти своїх
нормативно-правових актів щодо виконання відповідними суб'єктами
первинного фінансового моніторингу законодавства у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

 

11) проводить аналіз ефективності заходів щодо функціонування
системи фінансового моніторингу в державі на підставі інформації,
поданої органами державної влади;

 

12) вимагає від суб'єктів первинного фінансового моніторингу
дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, і в разі
виявлення порушень законодавства вживає заходів, передбачених
законами, а також повідомляє про це орган, що здійснює нагляд за
таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу;

 

13) забезпечує координацію діяльності державних органів у
сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

 

14) забезпечує організацію та координацію роботи з
перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів органів
державної влади з питань фінансового моніторингу та працівників
суб'єктів первинного фінансового моніторингу, відповідальних за
проведення фінансового моніторингу, щодо боротьби з легалізацією
(відмиванням) доходів, одержаних злочинним  шляхом, або
фінансуванням тероризму;

 

15) надає відповідно до законодавства суб'єктам державного
фінансового моніторингу інформацію для підвищення ефективності
здійснення нагляду за додержанням суб'єктами первинного
фінансового моніторингу вимог законодавства з питань запобігання
та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму;

 

16) повідомляє суб'єкта первинного фінансового моніторингу
після надходження відповідної інформації від правоохоронних
органів, уповноважених приймати рішення відповідно до
кримінально-процесуального законодавства, про факт порушення
кримінальної справи (або про факт закриття кримінальної справи в
ході досудового слідства) за повідомленням такого суб'єкта, що
надійшло до Держфінмоніторингу України, а також надає йому
інформацію про прийняті судами рішення за такими кримінальними
справами з одночасним повідомленням відповідного суб'єкта
державного фінансового моніторингу;

 

17) надає роз'яснення щодо застосування нормативно-правових
актів з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

 

18) бере участь за дорученням Президента України, Кабінету
Міністрів України у підготовці міжнародних договорів України з
питань, що належать до компетенції Держфінмоніторингу України;

 

19) визначає критерії ризиків;

 

20) забезпечує ведення обліку:

 

інформації про фінансові операції, що стали об'єктом
фінансового моніторингу;

 

узагальнених та додаткових матеріалів, наданих правоохоронним
органам, а також процесуальних рішень, прийнятих за результатами
їх розгляду правоохоронними органами;

 

інформації про результати досудового слідства та постановлені
судові рішення у справах, у розслідуванні яких використовувалися
(використовуються) надані узагальнені матеріали;

 

інформації про конфісковані активи та активи, на які
накладено арешт, у справах, у розслідуванні яких використовувалися
(використовуються) надані узагальнені матеріали;

 

надісланих і виконаних міжнародних запитів про
співробітництво у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму;

 

21) як суб'єкт державного фінансового моніторингу, що
відповідно до пункту 8 частини першої статті 14 Закону України
"Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" ( 249-15 )
(далі - Закон) здійснює регулювання та нагляд за діяльністю
суб'єктів первинного фінансового моніторингу:

 

здійснює нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню
тероризму за діяльністю відповідних суб'єктів первинного
фінансового моніторингу, зокрема, шляхом проведення планових та
позапланових перевірок, у тому числі виїзних;

 

забезпечує надання методологічної, методичної та іншої
допомоги суб'єктам первинного фінансового моніторингу у сфері
запобігання та  протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

 

здійснює регулювання та нагляд з урахуванням політики,
процедур та систем контролю, оцінки ризиків у сфері запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму з метою визначення
відповідності заходів, що здійснюються суб'єктами первинного
фінансового моніторингу, та зменшення ризиків під час діяльності
таких суб'єктів у цій сфері;

 

вимагає від суб'єктів первинного фінансового моніторингу
виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а в разі
виявлення порушень таких вимог вживає заходів, передбачених
законом;

 

проводить перевірку організації професійної підготовки
працівників та керівників підрозділів, відповідальних за
проведення фінансового моніторингу;

 

забезпечує зберігання інформації, що надійшла від суб'єктів
первинного та державного фінансового моніторингу, правоохоронних і
розвідувальних органів;

 

визначає і розробляє процедуру застосування відповідних
запобіжних заходів щодо держав, які не виконують або виконують
неналежним чином рекомендації міжнародних, міжурядових
організацій, діяльність яких пов'язана з боротьбою з легалізацією
(відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванням тероризму;

 

22) здійснює управління об'єктами державної власності
відповідно до законодавства;

 

23) забезпечує взаємодію із засобами масової інформації та
громадськістю;

 

24) здійснює інші повноваження, визначені законами України та
покладені на неї Президентом України.

 

22. Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка
включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту,
практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання
інших аудиторських послуг.

 

23. Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників
фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення
незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих
аспектах та відповідність вимогам законів України, положень
(стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх
положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами
користувачів.

 

24. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен, маючи чинний сертифікат аудитора, зареєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності у виконавчому комітеті міської, районної ради або районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем проживання даного суб'єкта та в Аудиторській палаті України як суб'єкт аудиторської діяльності.

Порядок реєстрації фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності

Громадяни, які мають намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше як п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін від дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу й органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності й за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний надіслати державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів від дня відкриття або закриття рахунка (рахуючи день відкриття або закриття) подається особисто або надсилається на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення.

 

25. таття 12. Повноваження Аудиторської палати України

Повноваження Аудиторської палати України визначаються цим
Законом та Статутом Аудиторської палати України.

Статут Аудиторської палати України приймається двома
третинами голосів від загальної кількості членів Аудиторської
палати України.

Аудиторська палата України:

1) здійснює сертифікацію осіб, які мають намір займатися
аудиторською діяльністю;

2) затверджує стандарти аудиту;

3) затверджує програми підготовки аудиторів та за погодженням
з Національним банком України програми підготовки аудиторів, які
здійснюватимуть аудит банків;

4) веде Реєстр;

5) здійснює контроль за дотриманням аудиторськими фірмами та
аудиторами вимог цього Закону, стандартів аудиту, норм професійної
етики аудиторів;

6) здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при
проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за
якістю аудиторських послуг;

7) регулює взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими
фірмами) в процесі здійснення аудиторської діяльності та у разі
необхідності застосовує до них стягнення;

8) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та
Статутом Аудиторської палати України.

Щорічно Аудиторська палата України отримує від аудиторських
фірм та аудиторів звіти про виконані ними роботи, здійснює їх
аналіз та подає до Кабінету Міністрів України узагальнену
інформацію про стан аудиторської діяльності в Україні.

 

Аудиторська палата України функціонує як незалежний орган.

Аудиторська палата України є юридичною особою, веде
відповідний облік та звітність.

Аудиторська палата України є неприбутковою організацією.

Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної
особи з дня її реєстрації у Міністерстві юстиції України на
підставі заяви та Статуту, затвердженого в порядку, передбаченому
цим Законом.

 

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АУДИТОРІВ
                  ТА АУДИТОРСЬКИХ ФІРМ

Стаття 21. Цивільно-правова відповідальність аудиторів
           та аудиторських фірм

За неналежне виконання своїх зобов'язань аудитор (аудиторська
фірма) несе майнову та іншу цивільно-правову відповідальність
відповідно до договору та закону.

Розмір майнової відповідальності аудиторів (аудиторських
фірм) не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з
їх вини.

Усі спори стосовно невиконання умов договору, а також спори
майнового характеру між аудитором (аудиторською фірмою) та
замовником вирішуються у встановленому законом порядку.

Стаття 22. Інші види відповідальності аудиторів та
           аудиторських фірм

За неналежне виконання професійних обов'язків до аудитора
(аудиторської фірми) можуть бути застосовані Аудиторською палатою
України стягнення у вигляді попередження, зупинення чинності
сертифіката на строк до одного року або анулювання сертифіката,
виключення з Реєстру.

Порядок застосування до аудиторів (аудиторських фірм)
стягнень визначається Аудиторською палатою України.

Рішення Аудиторської палати України щодо застосування до
аудиторів (аудиторських фірм) стягнень можуть бути оскаржені до
суду.

До аудиторів можуть бути  застосовані інші види
відповідальності відповідно до закону.

 

26. Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.

 Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних доку­ментів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господа­рювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності законодавству та встановленим нормативам.

 

27. Об'єкт аудиту

 

Предмет, на котрий направлена наша . цілеспрямована активність, наша

діяльність в діалектико-матеріалістичному розумінні, є об'єктом. Це

означає, що предмет у своїй початковій формі уже належить до сфери

суспільних відносин. Дещо стає об'єктом вивчення тільки після того, як

розвиток предметно-продуктивної діяльності суспільства дає йому

необхідну спрямованість і масштаб огляду.

 

Звідси, термін «об'єкт аудиту» слід розглядати як окремий елемент

предмета аудиту, на який направлена дія аудитора. Залежно від

направленості аудиту аудитор у своїй діяльності має справу з об'єктами,

досить різними за своїм складом, цільовою орієнтацією та іншими

характеристиками. Об'єктами аудиту є здійснювані господарські процеси,

які в сукупності становлять господарську діяльність суб'єкта, що

перевіряється. Об'єкти аудиту досить багатогранні, тому дати їх

вичерпний перелік неможливо. Сукупним об'єктом аудиту можна назвати

документально зафіксовану інформацію про наявність і рух засобів

підприємства та джерела їх формування.

 

Суб'єкт аудиту

 

Об'єкт і суб'єкт — це взаємодоповнюючі протилежності соціального процесу

і, перш за все, людської матеріально-виробничої діяльності, це сторони

одного цілого, які не мають сенсу, якщо їхня цілісність розпадається,

або якщо будь-яка категорія розглядається окремо від іншої.

будь-яка категорія розглядається окремо від іншої.

 

Якщо повернутися до визначення предмета аудиту, то ми розглядали його як

процеси і явища господарської діяльності, на вивчення яких спрямована

діяльність суб'єкта — аудитора. Тобто в процесі діяльності предмет

набуває значення об'єкта, а суспільна людина — значення суб'єкта.

 

Суб'єктами аудиту виступають фізичні особи та їх організації

{аудиторські фірми), діяльність котрих направлена на здійснення

незалежного контролю та оцінки свідчень про економічні дії і події з

метою встановлення ступеня відповідності цих тверджень встановленим

критеріям, надання результатів перевірки зацікавленим користувачам.

28. За формою і метою здійснення аудит поділяють на зовнішній (незалежний) і внутрішній, підлеглий в тій формі, в якій він проводиться.

Зовнішній аудит — незалежний аудит відносно контрольованого підприємства, що здійснюється на підставі договору з підприємством-замовником. Метою такого аудиту є перевірка законності господарських операцій, достовірності фінансової звітності, бухгалтер­ського балансу, а також визначення, наскільки відповідає ведення бухгалтерського обліку встановленим стандартам і процедурам.

Внутрішній аудит — перевірка, наскільки проведені господарські операції відповідають вимогам нормативних документів з ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Його метою є вдосконалення організації та управління виробництвом і пошук резервів підвищення ефективності діяльності підприємства.

Зовнішній аудит за об’єктами дослідження можна поділити на:

бухгалтерський аудит — аудит стану, організації та ведення обліку, правильності складання бухгалтерської звітності;

управлінський та(або) операційний аудит — аудит діяльності підприємства або його окремих підрозділів з метою надання рекомендацій щодо ефективності діяльності суб’єкта господарювання;

аудит фінансової звітності — це перевірка повноти та достовірності складання фінансової звітності суб’єкта господарювання;

екологічний аудит — це перевірка впливу діяльності підприємства на стан та зміну навколишнього середовища та дотримання екологічних норм.

За змістом і функціями аудит поділяють на запобіжний, перманентний, ретроспективний і стратегічний.

Запобіжний — це аудит, який має запобігати різного роду конфліктним ситуаціям у фінансово-господарській діяльності до виникнення їх, тобто на стадії підготовки технології виробництва до проведення маркетингових операцій тощо. Провадиться він здебільшого внутрішнім аудитом.

Перманентний — це аудит, який проводиться безперервно у процесі фінансово-господарської діяльності підприємства. Метою його є забезпечення менеджерів інформацією про відхилення виробничих процесів від заданих параметрів, про фінансову стабільність у маркетинговій діяльності, конкурентоспро­можність виготовленої продукції на внутрішньому і зарубіжному ринках.

Ретроспективний — це аудит, який здійснюється після виконання господарських операцій, здебільшого за минулий рік. Проводиться він зовнішніми аудиторськими організаціями.

Стратегічний — це аудит, який вивчає питання стратегії розвитку фірми, компанії на перспективу. Передусім це стосується маркетингової діяльності.

Слід також виділяти спеціальний, обов’язковий, індивідуальний, початковий, погоджений, підтверджуючий і системно-орієнто­ваний аудит.

Спеціальний аудит — перевірка конкретних питань діяльності господарюючого суб’єкта, виконання визначених процедур, норм і правил з метою підтвердження законності, добросовісності та ефективності здійснення окремих операцій та правильність їх від­ображення в обліку.

Обов’язковий аудит — аудит за законом на предмет достовірності та повноти бухгалтерської звітності: незалежний аудит або аудит за дорученням держави.

Ініціативний — добровільний аудит, який проводиться за рішенням господарюючого суб’єкта. Обсяг аудиторської перевірки визначається клієнтом.

ніціативний аудит може здійснюватись у випадках:

зміни або тривалої відсутності головного бухгалтера суб’єкта господарювання;

суттєвої зміни законодавства протягом звітного періоду;

тривалої відсутності будь-яких перевірок з боку органів ДПА;

здійснення нових (більш складних) для клієнта господарських операцій;

оцінки реальності визначення фінансового результату (як існуючого, так і очікуваного);

визначення та підтвердження показників фінансового стану суб’єкта господарювання при здійсненні розрахунково-кредит­них операцій, реалізації інвестиційних проектів тощо.

Початковий аудит — аудит, який проводиться для даного клієнта вперше аудиторською фірмою.

Погоджений аудит —аудит, який повторюється. Виконується аудитором або аудиторською фірмою регулярно і ґрунтується на обізнаності із специфікою клієнта внаслідок тривалого спілкування з ним.

Підтверджуючий — перевірка і підтвердження окремих бухгалтерських документів і звітів.

Системно-орієнтований — аудиторська експертиза на підставі аналізу системи внутрішнього контролю.

За способами проведення виділяють суцільний, вибірковий і комбінований аудит.

Суцільний аудит — це аудит, при якому перевіряються всі документи і регістри бухгалтерського обліку, на основі яких складена фінансова звітність підприємства, що перевіряється.

Вибірковий аудит передбачає перевірку менш ніж 100 % бухгалтерських документів.

Комбінований — аудит, при якому одна частина бухгалтерських документів та іншої інформації вивчається суцільним методом дослідження, а інша —вибірковим.

 

29. Стаття 8. Обов'язкове проведення аудиту

Проведення аудиту є обов'язковим для:

 

1) підтвердження достовірності та повноти річної фінансової
звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих
акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій,
професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та
інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до
законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за
винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок
державного бюджету;

 

2) перевірки фінансового стану засновників банків,
підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних
товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній,
інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших
фінансових посередників;

 

3) емітентів цінних паперів та похідних (деривативів), а
також при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності
на ринку цінних паперів.

{ Пункт 3 частини першої статті 8 в редакції Закону N 3273-VI
( 3273-17 ) від 21.04.2011 }

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках,
передбачених законами України.

30. Стаття 7. Аудиторський висновок та інші офіційні документи

Аудиторський висновок - документ, що складений відповідно до
стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам
щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації
концептуальним основам, які використовувалися при її складанні.
Концептуальними основами можуть бути закони та інші
нормативно-правові акти України, положення (стандарти)
бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів
господарювання, інші джерела.

 

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись
усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних
документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються
експертним висновком або актом.

 

Результати надання інших аудиторських послуг оформляються
відповідно до стандартів аудиту.

 

Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при
офіційному його поданні установі, організації або суб'єкту
господарювання України підлягає підтвердженню аудитором України,
якщо інше не встановлено міжнародним договором України.

 

31. Стаття 4. Аудитор

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що
визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською
діяльністю на території України.

 

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як
фізична особа - підприємець або у складі аудиторської фірми з
дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.

 

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як
фізична особа - підприємець лише після включення його до Реєстру
аудиторських фірм та аудиторів.

 

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися іншими видами
підприємницької діяльності, що не виключає їх права отримувати
дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

 

Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі
злочини.

 

Стаття 5. Аудиторська фірма

 

Аудиторська фірма - юридична особа, створена відповідно до
законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.

 

Право на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські
фірми, включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

 

Загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської
фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може
перевищувати 30 відсотків.

 

Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

32. Забороняється проведення аудиту:

1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з членами
органів управління суб'єкта господарювання, що перевіряється;

 

2) аудитором, який має особисті майнові інтереси в суб'єкта
господарювання, що перевіряється;

 

3) аудитором - членом органів управління, засновником або
власником суб'єкта господарювання, що перевіряється;

 

4) аудитором - працівником суб'єкта господарювання, що
перевіряється;

 

5) аудитором -  працівником, співвласником дочірнього
підприємства, філії чи представництва суб'єкта господарювання, що
перевіряється;

 

6) якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг не
враховує необхідного для якісного виконання таких послуг часу,
належних навичок, знань, професійної кваліфікації та ступінь
відповідальності аудитора;

 

7) аудитором в інших випадках, за яких не забезпечуються
вимоги щодо його незалежності.

 

Членам адміністративних, керівних та контролюючих органів
аудиторських фірм, які не є аудиторами, а також засновникам,
власникам, учасникам аудиторських фірм забороняється втручатися в
практичне виконання аудиту в спосіб, що порушує незалежність
аудиторів, які здійснюють аудит.

33. Державний фінансовий контроль — комплекс цілеспрямованих заходів органів, їх підрозділів чи службових осіб, які здійснюють державний фінансовий контроль у межах повноважень, встановлених законодавством України, з метою упередження, виявлення та припинення фінансових правопорушень на підконтрольному об'єкті щодо йогофінансово-господарської діяльності, а також забезпечення законності, фінансової дисципліни та ефективності формування і витрачання коштів, у тому числі бюджетних, та інших активів у процесі володіння, розпорядження, використання і відчуження державного майна, відшкодування збитків та встановлення міри відповідальності у разі порушення фінансового, у тому числі бюджетного, законодавства.

 Комунальний(муніципальний) фінансовий контроль здійснюєть­ся радами народних депутатів та їхніми комісіями, незалежними профспілками, членами партій та рухів відповідно до повноважень, наданих законодавством України.

 

Суб’єктами державного фінансового контролю, що здійснюють спеціалізований контроль, використовуються такі методи здійснення контролю:

1) перевірка – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із одноразовим (згідно встановлених законодавством термінів) обстеженням і вивченням окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта, спосіб документального викриття незаконного та нецільового використання коштів, у тому числі бюджетних, і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань, інших порушень чинного законодавства;

2) ревізія – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із повним, комплексним, системним та об’єктивним обстеженням фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта, вивченням первинних фінансових документів щодо правильності відображення у них всіх фінансово-економічних операцій з метою встановлення відповідності прийнятих управлінських рішень та здійснених фінансових операцій вимогам чинного законодавства.

Суб’єктами державного фінансового контролю, що здійснюють регулюючий контроль, використовуються такі методи здійснення контролю:

1) ідентифікація – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із оцінкою дотримання підконтрольним об’єктом вимог чинного законодавства та його фінансової спроможності під час державної реєстрації суб’єкта господарської діяльності;

2) ліцензування – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із перевіркою дотримання підконтрольним об’єктом встановлених законодавством умов та правил під час отримання ліцензії на здійснення певного виду діяльності та у процесі здійснення цієї діяльності;

3) фінансова експертиза – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із дослідженням та оцінкою законодавчих та інших нормативно-правових актів, фінансово-економічних результатів діяльності підконтрольного об’єкта з метою підготовки обґрунтованих висновків і пропозицій для прийняття рішень щодо об’єкту експертного дослідження;

4) обстеження – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із дослідженням результатів фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта з метою оцінки його поточного і прогнозного (можливого) фінансового стану;

5) нагляд – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із постійним спостереженням за дотриманням підконтрольним об’єктом встановлених чинним законодавством України правил, нормативів і вимог.

34. Внутрішній фінансовий контроль - це діяльність відділу фінансів НСПП, спрямована на забезпечення структурних підрозділів НСПП достовірною інформацією про використання відділеннями НСПП фінансових ресурсів, оцінку ефективності їх фінансово-господарської діяльності, виявлення і запобігання в ній відхилень, що перешкоджають законному та ефективному використанню майна і коштів.

НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ПОСЕРЕДНИЦТВА І ПРИМИРЕННЯ НАКАЗ Про здійснення відділом фінансів, бухгалтерського обліку і звітності та матеріально-технічного забезпечення Національної служби посередництва і примирення внутрішнього фінансового контролю (Порядок, п.1) N 337 від 16.10.2002

Внутрішній фінансовий контроль (далі - фінансовий контроль) - це комплекс експертно-аналітичних, ревізійно-перевірочних та інших форм контрольних заходів, що забезпечують достовірну інформацію про використання об'єктами контролю фінансових ресурсів, майна, інших матеріальних активів спрямовані на виявлення та запобігання відхилень, що перешкоджають законному та ефективному використанню бюджетних коштів і майна.

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ ПОЛОЖЕННЯ про порядок здійснення внутрішнього контролю в Міністерстві фінансів України (Положення, п.1.4) 11.06.2004 N 383

Внутрішній фінансовий контроль - це діяльність контрольно-ревізійних підрозділів, спрямована на забезпечення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади достовірною інформацією про використання об'єктами контролю фінансових ресурсів, оцінку ефективності їх господарської діяльності, виявлення і запобігання в ній відхилень, що перешкоджають законному та ефективному використанню майна і коштів, розширеному відтворенню виробництва.

МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ'ЯЗКУ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об'єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв'язку України (Інструкція, розд.2) 28.03.2006 N 275

Внутрішній фінансовий контроль - це контроль, який здійснюється суб'єктом фінансового контролю щодо суб'єкта господарювання, до сфери управління якого суб'єкт фінансового контролю належить або якому він підпорядкований.

35. бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання,
реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі
інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім
користувачам для прийняття рішень;

Стаття 3. Мета бухгалтерського обліку та фінансової звітності

 

1. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання
фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень
повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове
становище, результати діяльності та рух грошових коштів
підприємства.

 

2. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який
ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші
види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються
на даних бухгалтерського обліку.

 

3. Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку
доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану
вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах
бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

 

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення
бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер):

 

забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних
методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у
встановлені строки фінансової звітності;

 

організує контроль за відображенням на рахунках
бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

 

бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та
відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів
підприємства;

 

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях,
представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах
підприємства.

36. Громадський (суспільний) фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації тощо). Об'єкт контролю залежить від завдань, які перед ним стоять.
Серед основних суб’єктів громадянського контролю, які повинні представляти інтереси суспільства, можна назвати:
1. Парламентські структури;
2. Політичні партії та громадські об’єднання;
3. Засоби масової інформації;
4. Судові інстанції різноманітного рівня;
5. Незалежні аналітичні центри й установи та інші неурядові інституції.

Громадянський фінансовий контроль необхідний для реалізації громадянами України своїх конституційних прав і свобод у здійсненні громадського контролю за діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб, суб'єктів господарювання незалежно від організаційно-правових форм та форм власності.
Громадський контроль - це організаційно оформлена діяльність громадян України з контролю за відповідністю діяльності об'єктів громадського контролю нормам Конституції України, законів України, інших актів законодавства та за дотриманням ними державної дисципліни.
Об'єктами громадського контролю є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, їх посадові особи, суб'єкти господарювання незалежно від організаційно-правових форм та форм власності

Теоритичні

1)

---

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 66; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!