Методичні рекомендації до семінарського заняття.

При підготовці до першого питання потрібно зазначити, що 

Фінансова система — сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ (інсти­туцій) за допомогою яких формуються, розподіляються і використовують­ся централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів і грошових засобів.

Фінансова система розглядається з двох боків: за внутрішньою струк­турою й організаційною будовою.

Принципи побудови фінансової системи:

1.єдність, яка обумовлена єдиною економічною і політичною осно­вою суспільства, єдиною фінансовою політикою, що реалізується в життя через фінансову систему;

2.функціональне призначення ланок відображається в тому, що в кож­ній із них вирішуються свої завдання специфічними методами, існують від­повідні фонди грошових коштів, апарат управління.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну су­купність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складаєть­ся зі сфер і ланок.

Розрізняють чотири сфери: рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання та рівень домогосподарств; рівень макроекономіки — державні фінанси; рівень світового го­сподарства — міжнародні фінанси; узагальнюючий рівень — фінансовий ринок.

Функціонування підрозділів (сфер і ланок) фінансової системи характеризується такими ознаками:

   а)   застосування властивих їй методів мобілізації фінансових ресурсів,
їх розміщення та використання;

   б)  відносна самостійність кожної сфери і ланки з окресленим характером функціонування;

   в)   взаємозумовлений зв'язок усіх сфер і ланок фінансової системи.
Кожна сфера і ланка може успішно функціонувати лише за ефективної діяльності системи;

   г)   визначення і закріплення законодавчого характеру фінансової діяльності кожної сфери та ланки фінансової системи.

В другому питанні потрібно запам’ятати, що у фінансо­вих взаємовідносинах вирізняють об'єкти і суб'єкти управління (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Система фінансових відносин в Україні

№ п/п	Суб'єкти фінансових відносин	Вид фінансових відносин
1	Держава і підприємства	Платежі до державного бюджету. Відрахування до різних фондів державного, регіонального та галузевого рівня. Бюджетне фінансування.
2	Підприємства різних типів і орга­нізаційно-правових форм	Платіжні зобов'язання постачальників і по­купців. Штрафні санкції та неустойки за порушення договірної дисципліни. Фінансова винагорода за виконання особли­вих вимог замовника.
3	Підприємство і його структурні підрозділи	Обслуговування господарських зв'язків.
4	Підприємство і його працівники	Матеріальне стимулювання працівників.
5	Державні органи різних рівнів управління	Розподіл диференціальної ренти. Фінансування природничо-охоронних заходів. Фінансування регіонів, територіально-виробничих комплексів.
6	Держава і організації та установи	Бюджетне фінансування. Система оподаткування.
7	Держава і населення	Пенсії, допомоги, стипендії, соціальні випла­ти, податки, лотереї, вклади на депозити тощо.

В управлінні фінансами розрізняють декілька функціональних скла­дових: планування, стратегічне й оперативне управління та контроль.

Стратегічне управління  — це загальне управління фінансами, що по­єднує дії, розраховані на довгострокову перспективу і вирішення глобаль­них завдань розвитку фінансової системи країни.

Оперативне управління фінансами — це управління фінансами, що становить сукупність заходів, розроблених на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складання й виконання фінансових планів.

Фінансовий контроль є завершальною стадією управлінського проце­су, що складається з трьох взаємопов'язаних елементів: прогнозування або планування, регулювання та контролю. Оскільки фінансовий контроль — складова фінансових відносин, він відіграє специфічну роль індикатора ро­зподільних відносин, дія якого втілюється в контрольній функції фінансів.

Фінансовий контроль як економічна категорія поділяється на види за певними критеріями. Залежно від суб'єктів, які викопують фінансовий ко­нтроль, вирізняють державний, внутрішньогосподарський, аудиторський (незалежний), громадський, фінансовий контроль.

 Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законо­давства проводять фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного ке­рівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. Вона здійснює ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету, є органом державного контролю за ефек­тивним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів, проводить ревізії фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.

Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету.

Державна податкова служба організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладені тa­кі основні функції:

- розроблення проектів податкового законодавства;

- проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників подат­ків;

- облік платників податків та надходжень їх до бюджету;

- контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'яз­кових платежів і своєчасністю їх сплати;

- накладення штрафних санкцій та адміністративних стягнень на по­рушників податкового законодавства;

- міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

    Рахункова палата України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджет­ної політики держави, контролю у сфері державного кредиту.

Аудиторська палата, хоча і не є фінансовим органом, організовує не­залежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотри­мання вимог законодавства з аудиторського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської дія­льності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законно­сті й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності фінансової звітності.

Національний банк України (НБУ) здійснює емісію грошей, які є ін­струментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні.

Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі ос­новні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізич­них осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ри­нковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції як на національну, так і на іноземні валюти. Крім того, опера­ції з купівлі-продажу валют здійснюються на міжбанківському валютно­му ринку.

Страхові компанії укладають угоди па страхування, приймають стра­хові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, уста­новлюють розміри страхових тарифів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випус­ку цінних паперів та регулює їх кругообіг.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення — організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватися і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза бір­жею. Розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального роз­міщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Пенсійний фонд як ор­ган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

В наступному питанні потрібно запам’ятати:

 

Фінансові ресурси — сукупність коштів, що перебувають у розпоря­дженні держави та суб'єктів господарювання. Вони характеризують фінан­совий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а вико­ристовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задо­волення соціальних та інших потреб суспільства

Слід зазначити, що фінансові ресурси, які існують у державі, накопи­чуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів накопичуються, передусім на мікрорівні, тобто у межах домашніх госпо­дарств. У цьому випадку джерелом їх формування можуть бути як ресурси сфери державних фінансів, так і ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають ви­гляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.

На мікрорівні фінансові ресурси накопичуються у суб'єктів підприєм­ницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створе­ного ВВП. Фінансові ресурси підприємств мають форму фондів та капіта­лу підприємств.

На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, пе­рерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабю­джетних фондів фінансових ресурсів.

Державні фінанси складаються, по-перше, із власне державних фінан­сів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федера­тивним територіальним устроєм), по-друге, регіональних (обласних) фі­нансів, по-третє, місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний, місцевий, які є грошовим фондом формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.

Основними джерелами формування грошових доходів держави є: по­датки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не рухо­мостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і дохо­дів від державної підприємницької діяльності тощо).

За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ре­сурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, аморти­заційні відрахування) та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів і т.п.). Між розподілом фінансових ресур­сів за джерелами формування є обернена залежність. Чим більша частина ресурсів у державі утворюється як ресурси накопичення, тим менша час­тина їх утворюється у результаті розподілу та перерозподілу.

Забезпечення фінансово-грошовими ресурсами виконання функцій держави здійсняється шляхом використання таких методів:

3) методи формування грошових фондів (податки, збори, платежі інше);

4) методи розподілу (бюджетне фінансування, субсидії, дотації, суб­венції, державний кредит);

     3) методи їх використання.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий та природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний гос­подарський механізм, здебільшого, фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи настає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх елементів еко­номічної системи, запорукою їх високоефективного функціонування і аку­мулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробниц­тва на цьому самому або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економіки фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

В наступному питанні потрібно зазначити:

Фінансовий контроль – це вид контролю, який базується на використанні контрольної функції фінансів і таких вартісних економічних категорій як госпрозрахунок, кредит, дохід, ціна, собівартість і т.д.

В процесі фінансового контролю здійснюється перевірка виконання господарських і фінансових планів-прогнозів, дотримання режиму економії, стану збереження власності, раціональності і ефективності використання засобів, які є в господарстві.

Основними задачами фінансового контролю є перевірка:

· виконання планів-прогнозів господарської діяльності;

· виконання завдань по доходах, витратах, приросту і використанню власних оборотних засобів;

· витрати грошових і матеріальних засобів в границях встановленими фінансовими планами-прогнозами і кошторисами з максимальною економією і ефективністю;

· стану розрахунків з фінансовими органами, банками, дебіторами і кредиторами, витрати фонду заробітної плати.

Фінансовий контроль зводиться до виконання таких задач:

виявлення результатів і якості роботи організацій (підприємств).

Сприяння на організації (підприємства) усунення надостатків в господарсько-фінансовій діяльності.

Головним у фінансовому контролі є не виявлення, фіксування порушень, незаконних витрат засобів і безгосподарності, а попередження запобігання.

Види фінансового контролю:

· внутрівідомчий фінансовий контроль;

· внутрігосподарський контроль.

Основною задачею фінансового контролю є:

· законність фінансово-господарських операцій;

· боротьба з безгосподарністю;

· постановка і якість ведення бухгалтерського обліку.

Фінансовий контроль за діяльністю організацій підприємств здійснюється в трьох формах:

· попередній;

· поточний ;

· послідовний.

Основними методами фінансового контролю є:

· розгляд проектів планів-прогнозів господарсько-фінансової діяльності, кошторисів до їх застосування, це метод попереднього фінансового контролю;

· перевірка виконання прийнятих рішень; це один із методів текучого контролю за дотриманням законів, постанов, указів по визначеному колу питань;

· економічний аналіз – метод послідовного контролю, який дозволяє зрівняти звітні дані з плановими завданнями і нормативами, з показниками роботи інших підприємств;

· документальна ревізія – метод послідовного контролю господарсько-фінансової діяльності організацій, збереженість грошових цінностей, стан обліку і звітності.

Об’єктом фінансового контролю є фінансова діяльність організацій,повязана з утворенням грошових ресурсів, їх розподілом і використанням.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).»

Принципи аудиту ґрунтуються на його незалеж­ності як виду фінансово-господарського контролю, високих професійних, культурних і морально-вольових якостей ауди­тора, науковій організації і прогресивній методології вико­нання аудиторського процесу.

Аудиторський контроль здійснюють не лише незалежні аудитори, фірми, а й аудиторські підрозділи державних по­даткових адміністрацій. Функції цих підрозділів визнача­ються податковими органами щодо повноти нарахування і своєчасності сплати податків підприємцями і фізичними осо­бами.

Зміст аудиторського контролю як однієї з форм фінансо­во-господарського контролю складається з експертної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства за дани­ми бухгалтерського обліку, балансу і звітності, а також ауди­торських послуг з питань обліку, звітності, внутрішнього аудиту.

---

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 52; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!