Роль адвокатури у боротьбі зі злочинністю. Профілактичні функції адвоката.
Певний внесок у справу попередження злочинності вносить адвокатура. Беручи участь на попередньому слідстві і в суді в якості захисників, представників потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, адвокати тим самим досліджують причини та умови злочинів. Певний попереджувальний ефект має також участь адвокатів у розгляді справ про адміністративні правопорушення, цивільних справ. Правомірному вирішення спорів, конфліктних ситуацій, що можуть призвести загрозою вчинення злочинів, сприяють консультації та роз’яснення, надані адвокатами по самому широкому колу правових питань, надання ними різноманітної юридичної допомоги в інших формах. Адвокат повинен орієнтуватися на захист клієнта від порушень. Для виявлення порушень адвокат намагається побачити помилки з боку обвинувачення. Помилки сторони обвинувачення (прокурора, слідчого, дізнавача) можна умовно розділити на дві групи: 1) процесуальні порушення, 2) помилки при оцінці доказів.
Кримінологічне прогнозування: види, задачі, функції.
Кримінологічне прогнозування — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину. Існують три основних види кримінологічного прогнозування:- прогнозування розвитку науки кримінології;- прогнозування злочинності;- індивідуальний прогноз.
У процесі кримінологічного прогнозування виконуються такі завдання:- з’ясування показників, які характеризують розвиток або зміну злочинності в ретроспективі, виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, встановлення способів їх зміни в необхідному напрямку;- з’ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;- розроблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, складовою частиною якої є вибір оптимального розвитку правоохоронних органів;- встановлення можливих змін у рівні, структурі та динаміці злочинності в майбутньому та виявлення обставин, які сприяють таким змінам.Основними функціями прогнозування є:- складання планів боротьби зі злочинністю та запобігання їй.
|
|
|
- організація боротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями.- планомірність боротьби зі злочинністю. Тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, й умови, які їй сприяють.
- зміцнення та розвиток системи органів, які реалізують запобіжні заходи боротьби зі злочинністю.
46. Кримінологічне планування та його характеристика.Планування - це одна із функцій управління, яка полягає у визначенні послідовності здійснення наміченої на конкретний період програми дій конкретних суб´єктів із зазначенням її мети, змісту, обсягів, методів і засобів, строків виконання та ін. Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроблення такої сукупності взаємопов´язаних заходів запобігання, які допомогли б встановити належний контроль як над злочинністю в цілому, так і над окремими її формами, групами чи видами злочинів; б) активізація діяльності правоохоронних і правозастосовчих органів у боротьбі зі злочинністю; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і контролюючих органів, громадських і самодіяльних організацій у боротьбі зі злочинністю. До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги:- планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;- виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;намічені заходи обов'язково мають взаємоузгоджуватись суперечити один одному;заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію в регіоні (відомстві)), та своєчасно коригувати з огляд її змін.Суб´єктами кримінологічного планування виступають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні виконавчі органи влади, місцеві органи влади і управління, органи місцевого самоврядування..Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки. Безпосередня розробка плану профілактики злочинів здійснюється на основі даних кримінологічного прогнозування та аналізу кримінологічно важливої статистичної інформації про стан злочинності. Обираються конкретні заходи протидії злочинності, визначається черговість, терміни їх виконання, конкретні виконавці та відповідальні за реалізацію цих заходів. Складається спеціальний документ – план, який містить перелік профілактичних заходів, терміни їх виконання, виконавців тощо. Після цього план проходить процедуру узгодження, обговорення, коригування, доопрацювання. Остаточний варіант плану затверджується відповідальним органом чи посадовою особою і підлягає виконанню. Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм) і поділяється на такі види: рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;за органом влади, що затверджує план (програму): загальнодержавне та місцеве;за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, міжвідомче, відомче;
|
|
|
|
|
|
47. Поняття та кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх
|
|
|
Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з центральних проблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинності неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві загалом, причому не тільки й можливо не так сьогодні, як завтра, післязавтра, тобто в майбутньому.
Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї категорії і їх статус у суспільстві.
Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття: ст. 1 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23 березня 2000 p.). Нині в Україні налічується близько 13 млн неповнолітніх.
До основних належать такі типи неповнолітніх злочинців:
- особи, які взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочин з легковажності, через непідготовленість до правильного виходу із ситуації, що склалася, а також через випадковий збіг обставин;
- особи, яких до злочину призвела ситуація, що виникла в результаті нестійкості загальної спрямованості особи;
- особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності (це особи з передкримінальним досвідом);
- особи із сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю (мають кримінальний досвід).
48. Причини та умови злочинності неповнолітніх.
До загально-соціальних причин та умов, які сприяють поширенню злочинності неповнолітніх, належать:
- значний розрив у матеріальному забезпеченні дітей, вихідців із різних соціальних груп (соціальне розшарування);
- бездоглядність як відсутність належного контролю з боку сім'ї та освітніх установ за поведінкою, зв'язками, проведенням часу неповнолітніх. Вона відзначається в 4/5 випадків злочинів неповнолітніх;
- безпритульність неповнолітніх потерпілих, яка сприяє створенню ситуації та приводів для злочинів;
- низький рівень роботи освітніх установ (формалізм, нечесність, непрофесіоналізм, нехтування індивідуальним підходом до виховання та навчання тощо);
- розпад системи працевлаштування підлітків;
- відсутність достатньої мережі клубних, спортивних і громадських установ для підлітків;
- проникнення в середовище молоді стандартів буденної поведінки, не сумісних з ціннісними орієнтаціями нашого суспільства (культ сили, жорстокості, культ наркотиків, сексу тощо);
- тривала відсутність занять у неповнолітніх, які залишили навчання, також зумовлює виникнення антигромадських поглядів і звичок, які можуть реалізуватися в ситуативних злочинах або спричинити входження до злочинної групи;
- збільшення частки дітей і підлітків з відставанням в інтелектуальному, вольовому та психічному розвиткові.
49. Мотивація злочинів неповнолітніх.
Мотиви злочинних діянь, вчинених підлітками і юнаками, як правило, досить розрізнені та поверхові. Вони являють собою картину з яскраво вираженою дитячою мотивацією. Мотиви злочинів неповнолітніх значною мірою проявляються на основі групових дій. Як правило, найбільш розповсюджені престижні та наслідувальні мотиви, а також намагання до самоствердження серед товаришів та однолітків. Значний вплив па мотивацію має і той факт, що більшість молодих людей вчиняють злочин в стані сп'яніння, тобто тоді, коли підліток і юнак деякою мірою втрачають контроль над вчинками і їхніми спонуканнями. Звідси досить високий відсоток і так званих невмотивованих злочинів, тобто діянь, внутрішні причини яких неповнолітній не може чітко визначити. Звичайно, тут завжди потрібно мати на увазі й те, що мотиви злочинної, як і іншої поведінки, далеко не завжди усвідомлюються не тільки неповнолітніми, а й дорослими.
50. Особа неповнолітнього злочинця.
Для неповнолітніх злочинців характерні істотні викривлення моральної та правової свідомості:
тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групової солідарності;
орієнтація на швидке отримання задоволення;
послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність;
байдужість до переживань і страждань інших людей;
прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких;
погляд на законодавчі заборони як формальні;
ігнорування соціальної ролі закону, він протиставляється доцільності, а групові норми - нормам закону;
неадекватне розуміння дозволеної та недозволеної поведінки;
формування вороже-недовірливого ставлення до правоохоронних органів;
значне послаблення вольових якостей;
поширена переконаність у можливості уникнути покарання за вчинене тощо.
Питома вага осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців становить 90-95 %. Частка неповнолітніх дівчат, які вчиняють злочини, 5 - 10 %.
51. Ювенальна юстиція.
Ювена́льна юсти́ція (лат. juvenālis — юнацький; лат. Jūstitia — правосуддя) — правова система щодо захисту прав дітей, включає в себе установи і організації, що здійснюють правосуддя у справах проправопорушення, скоєні неповнолітніми.
Глава 38 Кримінального процесуального кодексу України присвячена кримінальному провадженню щодо неповнолітніх.
Кримінальна міліція у справах дітей
Кримінальна міліція у справах дітей є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу в головних управліннях Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управліннях Міністерства внутрішніх справ міста Севастополя, областей, управліннях внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України на транспорті та Міністерстві внутрішніх справ України.
Суди розглядають справи
щодо неповнолітніх, які вчинили злочини;
щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років;
про поміщення дітей віком від 11 років у приймальники-розподільники для дітей;
про адміністративну відповідальність батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов'язків щодо виховання і навчання дітей;
про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбавлення батьківських прав, виселення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, неможливе;
про поновлення батьківських прав і розв'язання суперечок між батьками щодо місця проживання дітей;
щодо інших питань, пов'язаних з особистими, житловими і майновими правами неповнолітніх.
52. Правові основи попередження злочинності неповнолітніх.
Система заходів попередження злочинності неповнолітніх базується на засадах загальносоціального характеру, які призначені забезпечити необхідний рівень добробуту, культури, виховання та навчання молодих людей. Ця система заходів:
- діє у співвідношенні з соціальною, економічною, молодіжною, карною політикою держави, яка реалізується через низку цільових програм надання матеріальної та іншої допомоги сім'ям і дітям, запобігання бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх;
- має самостійну законодавчу базу - комплекс правових актів, що регулюють питання створення оптимальних умов життя, виховання дітей і молоді, захисту їх прав та інтересів, нейтралізації негативного впливу на них, запобігання бездоглядності, аморальним проявам і т. ін.;
- забезпечує діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів серед неповнолітніх, яка спирається на відповідну інформаційно-аналітичну базу та забезпечується бюджетним фінансуванням.
53. Міжнародно-правові документи з попередження злочинності неповнолітніх.
Серед міжнародно-правових актів, що містять приписи стосовно стандартів протидії злочинності неповнолітніх, слід виокремити Конвенцію про права дитини (далі - Конвенція), Керівні принципи ООН запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі. При цьому, оскільки Конвенція готувалася майже одночасно з іншими документами, положення яких не є імперативними, вона багато в чому відобразила ті ж самі принципи та надала їм додаткової ваги.
54. Кримінологічна характеристика насильницької злочинності.
Насильницька злочинність проти життя і здоров´я - це сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження. Коло насильницьких злочинів проти життя і здоров´я особи різноманітне та широке. Вони передбачені розділом II Особливої частини Кримінального кодексу України. До них належать злочини проти життя людини: умисне вбивство; умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір´ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; вбивство через необережність; доведення до самогубства (статті 115-120). Злочини проти здоров´я людини: умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; умисне легке тілесне ушкодження; побої і мордування; катування; необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження; погроза вбивством (статті 121-129). Інші злочини проти життя та здоров´я особи, передбачені цим розділом Кодексу (статті 130-145), крім насильницького донорства (ст. 144), не пов´язані з насильством.
55. Детермінанти насильницької злочинності.
Традиційно до чинників цих злочинів відносять:
1). Негативний вплив мікросередовища;
2). Пияцтво. Особи, які перебувають у стані сп'яніння, вчиняють 63 % вбивств і 65 % умисних тяжких тілесних ушкоджень.
3). Неприязні міжособистісні стосунки. До 70 % убивств вчиняється на побутовому грунті, 16 % — із хуліганських спонукань. В окремих регіонах побутові мотиви практично повністю визначають характер тяжких злочинів проти життя і здоров'я.
4). Конфліктні ситуації між злочинцем і потерпілим.
5). Криміналізацію особи, що виражається у:
— збільшенні кількості раніше судимих, а також непрацюючих і осіб, які не навчаються;
— зростанні питомої ваги злочинців, що негативно характеризуються за місцем проживання;
— зростанні числа умовно засуджених і умовно звільнених;
— збільшенні кількості осіб, визнаних судами неосудними у зв'язку зі вчиненням суспільно небезпечних діянь проти життя і здоров'я громадян.
6). Недостатній контроль за засудженими в місцях позбавлення волі.
7). Недоліки у здійсненні профілактики насильницьких злочинів.
56. Особливості попередження насильницьких злочинів.
Функції попередження насильницької злочинності мають переходити від правоохоронних органів до інших державних, громадських структур та закладів, які здійснюють соціальне обслуговування, захист їх прав та законних інтересів.
Безперечно, одним з головних факторів успішної профілактики злочинності є матеріальний стан людини. Нагальним завданням у справі поліпшення матеріального становища населення є забезпечення його зайнятості. Сьогодні становище на ринку праці, умови для його продуктивної зайнятості, професійної мобільності залежать від динаміки змін в економіці України. А отже, необхідно використовувати в повному обсязі заброньовані робочі місця на підприємствах усіх форм власності; направлення на перенавчання; приділяти особливу увагу працевлаштуванню, посилити роботу органів прокуратури щодо виявлення та усунення порушень законодавства про працю.
Дослідження насильницької злочинності свідчить, що однією з умов скоєння злочинів є неорганізованість або недостатня організованість дозвілля. Відсутність інтересів, бездіяльність спонукають людину шукати "пригоди", де вона потрапляє під вплив елементів, які ведуть антисуспільний спосіб життя.
Взятий курс на національно-культурне та духовне відродження в Україні, а також суспільна криза, що супроводжується зміною ціннісно-духовних орієнтирів населення, вимагають від державних органів, громадських об'єднань особливої уваги до виховання громадян на кращих здобутках українського народу та світової культури, підвищення в них інтересу до справжніх творів, мистецтва художньої літератури, культури взагалі.
57. Кримінологічне та кримінально-правове розуміння рецидиву.
Кримінальний рецидив — поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності злочинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне законодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для визнання неодноразово засудженої особи особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й призвело до того, що серед багатьох правників, особливо практиків, поширилося помилкове ототожнювання рецидиву з поняттям особливо небезпечного рецидивіста. Стаття 33 нового Кримінального кодексу України поняття рецидиву визначає так: "Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин". кримінологічне визначення рецидиву не може ігнорувати такої обставини, як минула судимість. Цим рецидив відрізняється від інших видів множинності злочинів — повторності і сукупності: людина вже отримала покарання, але не зробила для себе позитивних висновків. Відповідальність за минулі "гріхи" психологічно відокремлює рецидивіста від тих, які хоча й не раз вчиняли злочини, але не були викриті та не понесли кари. Російський криміналіст XIX століття А. Лохвицький з цього приводу писав: "А чи нема у цьому випадку деякої вини самого суспільства, яке так погано озброєне, що не спинило його (злочинця) на першому злочині? Безкарність, як відомо, дуже заохочує і розбещує". Виходячи з цих міркувань, кримінологічне визначення рецидиву можна сформулювати так: рецидив злочинів — це повторне кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості.
Кримінально-правовий рецидив — це лише особливий різновид рецидиву кримінологічного. Протиріччя між ними немає, а є співвідношення загального з особливим.
58. Рецидивна злочинність та її кримінологічна характеристика.
У кримінологічній теорії і практиці розрізняють рецидиви загальний (вчинення різнорідних злочинів: вбивство і крадіжка, зґвалтування і хуліганство), спеціальний (вчинення тотожних або однорідних злочинів: крадіжка і крадіжка, грабіж і вимагання), однократний (повторна судимість) і багатократний (три і більше судимостей).
Дуже важливим є поняття пенітенціарного рецидиву (від лат. poenitentiarius — спокутливий, виправний), тобто вчинення нового умисного злочину після або під час відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі за попередній умисний злочин. Саме ця категорія рецидивістів, як правило, найнебезпечніша.
Сукупність рецидивних злочинів (легальний рецидив), що вчинені в державі (або в окремому регіоні) у певний період часу, створює рецидивну злочинність як складову злочинності взагалі, а тому може виражатись у найважливіших показниках: рівні, структурі, динаміці.
Рівень рецидивної злочинності — це сукупна кількість рецидивних злочинів і рецидивістів, які їх вчинили, за певний період часу в конкретному регіоні або у країні загалом.
Коефіцієнти рецидивної злочинності вимірюються як співвідношення: кількості рецидивних злочинців до чисельності населення; кількості випадків рецидивної злочинності до злочинності взагалі; кількості рецидивістів серед виявлених злочинців взагалі; кількості рецидивістів серед злочинців окремих категорій.
У структурі рецидивної злочинності розрізняють такі показники:
- за кількістю попередніх судимостей;
- за кваліфікацією раніше вчинених злочинів (найчастіше крадіжки, шахрайства, грабежі, розбійні напади, хуліганство — дві третини випадків рецидивної злочинності взагалі);
- за характером і розміром раніше відбутого покарання;
- за співвідношенням випадків одиничної і групової злочинності;
- за інтенсивністю рецидиву (новий злочин під час відбування покарання, у перший рік після відбування покарання, у другий, третій тощо).
59. Поняття та ознаки кримінального професіоналізму.
Професійна злочинність - це сукупність злочинів, багаторазово скоєних особами, які мають наступними ознаками кримінального професіоналізму:
сталість злочинної діяльності;
звичний характер цієї діяльності ("несвідома пристрасть");
стійкий вид злочинного заняття (своєрідна спеціалізація злочинців);
володіння злочинцями певними знаннями і навичками злочинного заняття (їх кваліфікація);
злочинний промисел і стабільність результатів злочинної діяльності (які скоювалися злочини є основним джерелом засобів існування злочинця);
зв'язок злочинців з кримінальним середовищем;
специфічна кримінальна субкультура злочинців;
висока ступінь невразливості злочинців від кримінального переслідування.
Кримінальний професіоналізм обумовлений систематичним веденням антигромадського способу життя, вчиненням злочинів у вигляді промислу і в цьому зв'язку об'єктивно утворює якийсь масив діянь, який не можна віднести загалом ні до одного виду злочинності - рецидивної, груповий, одиночній, неповнолітніх. Сукупність вищевказаних ознак може охоплювати лише частину злочинців і злочинів, що відносяться до тієї чи іншого різновиду. Таким чином, об'єктивно виникає питання про те, як називати масив злочинів, скоєних злочинцями-професіоналами. Якщо виходити з аналогії з загальноприйнятими, усталеними назвами і поняттями (рецидивна, групова злочинність, злочинність неповнолітніх), то сукупність злочинів, скоєних професійними злочинцями, слід іменувати професійною злочинністю.
Отже, професійна злочинність є відносно самостійний вид злочинності, що включає сукупність злочинів, скоєних злочинцями-професіоналами з метою вилучення основного або додаткового джерела доходів.
60. Особа злочинця рецидивіста.
Особа рецидивіста має певні особливості як щодо особи законослухняного громадянина, так і щодо особи, яка вперше вчинила злочин. У соціальній і психологічній структурі особи рецидивіста відбулися певні суттєві негативні зміни, зумовлені тим, що в основі його ціннісних позицій і пріоритетів є правовий нігілізм та антисоціальна поведінка.
Основними особливостями особи рецидивіста є:
• формування антисоціальної спрямованості особи у підлітковому віці;
• вчинення адміністративних правопорушень та становлення на злочинний шлях у неповнолітньому віці;
• низький освітній та культурний рівень;
• схильність до бродяжництва, злочинного гастролювання;
• втрата сімейно-родинних зв’язків і контактів з незлочинним середовищем та інтенсивний контакт зі злочинним середовищем;
• втрата стійких позитивних життєвих орієнтирів і цінностей, небажання займатися соціально корисною діяльністю, прагнення до аморальних короткочасних насолод (пияцтво, наркотики, проститутки, азартні ігри тощо);
• відвертий цинізм, відкидання загальнолюдських цінностей, культ злочинної субкультури («поняття», жаргон, татуювання, агресивність, жорстокість тощо)
61. Співвідношення рецидивної, професійної та групової злочинності.
Структурні особливості рецидивної злочинності відображають не стільки кримінальний професіоналізм рецидивістів, скільки соціальне відчуження та маргіналізацію їх особи. Злочинна "кар'єра" рецидивістів після 40-річного віку завершується тим, що більшість або відмовляється від злочинної діяльності, або переходить до менш небезпечної "тіньової" діяльності чи перетворюється у "бомжів". Неодноразове перебування у місцях позбавлення волі й утрата сімейних та інших корисних зв'язків зумовлює низький соціальний статус рецидивістів, а звідси - труднощі в їх ресоціалізації.
Кожен четвертий повторно засуджений має три і більше судимостей. Причому понад 25% звільнених ізмісць позбавлення волі новий злочин учиняють протягом перших шести місяців, майже 45% - протягом першого року, дві третини повертаються у місця позбавлення волі протягом двох років, а 80% - протягом п'яти.
Всупереч поширеній думці, рецидивісти рідше беруть участь у групових злочинах: мають значення вік і кримінальний досвід. Серед них багато професійних злочинців. Але не треба ототожнювати рецидивну злочинну діяльність із професійною: більшість неодноразово судимих за крадіжки, грабежі та розбої вчиняє злочини без попередньої підготовки, ситуативно, у нетверезому стані.
62. Особливості попередження рецидивної та професійної злочинності.
Згідно з вимогами законодавства робота із засудженими до обмеження або позбавлення волі на певний строк, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, спрямована на їх виправлення і запобігання вчиненню ними нових злочинів.
Основними засобами виправлення засуджених є режим відбування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання. Ці засоби застосовують з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також його поведінки й ставлення до праці.
Попри всі об’єктивні утруднення завдяки зусиллям працівників кримінально-виконавчої системи, які використовують арсенал засобів, що знаходяться у їх розпорядженні, більшість засуджених виправляються і свідомо відмовляються від подальшої злочинної діяльності.
Але це тільки перший етап профілактики рецидивної злочинності.
Правоохоронні органи, насамперед внутрішніх справ постійно виявляють причини й умови вчинення рецидивних злочинів, розроблюють і здійснюють заходи щодо їх профілактики, а також плани з профілактики рецидивної злочинності, у тому числі міжвідомчі (разом з прокуратурою, СБУ).
Розробці планів передує аналітична робота, пов’язана з вивченням ситуації в певному регіоні. З цією метою узагальнюють і оброблюють весь обсяг інформації щодо рецидивістів, які перебувають на території, і їх злочинної поведінки, що надходить з оперативних джерел, заяв громадян, матеріалів кримінальних справ, публікацій засобів масової інформації тощо.
У процесі аналізу встановлюють показники динаміки рецидивної злочинності, її структуру, географію, вивчають особи рецидивістів за групами: ті, хто відбуває покарання в місцях обмеження і позбавлення волі, засуджені без позбавлення волі та ін.
63. Кримінологічна характеристика економічної злочинності.
Економічна злочинність - це явище, яке:
- властиве будь-якій державі та виникає в результаті високоінтелектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спрямування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповідність законодавчої бази економічним реаліям;
- виникає у сфері управління державним або приватним майном і пов'язана з використанням службового становища з корисливими намірами;
- стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а в кінцевому підсумку - підриває основи економічної безпеки держави;
- стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану злочинність;
- викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних громадян у спроможність держави захистити їхні інтереси.
За кримінально-правовою класифікацією економічна злочинність поділяється на такі групи:
1) злочини у сфері відносин власності, пов'язані зі службовою діяльністю: розкрадання державного чи колективного майна шляхом шахрайства, присвоєння, розтрати або зловживання посадовим становищем;
2) злочини у сфері використання бюджету: порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, які змінюють доходи та витрати бюджету всупереч визначеному законом порядку;
3) злочини у сфері фінансових відносин: виготовлення чи збут підроблених грошей або цінних паперів; незаконні операції з валютними цінностями; приховування валютної виручки; ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) й обігу цінних паперів; підробка знаків поштової оплати та проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання чи збут незаконно виготовлених й одержаних або підроблених марок акцизного збору;
4) злочини у сфері підприємництва: заняття забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку заняття нею; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприємницькій діяльності; приховування банкрутства; фіктивне банкрутство;
5) злочини у сфері захисту від монополізму та несумлінної конкуренції: незаконне збирання з метою використання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення та підтримання високих цін на товари народного споживання й послуги населенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань;
6) злочини у сфері обслуговування населення: випуск чи реалізація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників; одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов'язаних з обслуговуванням населення; порушення правил торгівлі;
7) злочини у сфері митного регулювання — контрабанда.
64. Причини виникнення економічної злочинності. Тіньова економіка та корупція.
Аналізуючи це явище, слід приділити увагу не тільки короткостроковим (поточним) чинникам, але й довгостроковим і середньостроковим, що визначають тенденції розвитку економічної злочинності. Короткострокові чинники діють, як правило, протягом перехідних процесів у суспільстві, які тривають від кількох місяців до кількох років. Так, це фактори, що з'явилися та діють в Україні, пов'язані з початковим нагромадженням капіталу, перерозподілом власності тощо. З 1997 року на цей процес наклалися негативні фактори глобальної фінансової кризи, і, зокрема в Росії. Середньострокові чинники діють протягом певного етапу трансформації суспільства. Такі етапи мають тривалість близько 40 років. За цей період відбуваються суттєві зміни у функціонуванні економіки. Довгострокові чинники існування економічної злочинності коріняться у соціально-економічних суперечностях розвитку суспільства, у змінах форм власності, проблемах інтеграції країни у світовий ринок, традиціях економічного життя, правовій та інформаційній забезпеченості підприємницької діяльності тощо.
Так, величезний сектор тіньової економіки в Україні пов'язаний з невирішеною проблемою інтеграції приватної власності в економічну систему, її офіційним виштовхуванням з неї і водночас досить широким нелегальним використанням інституту приватної власності у реальному господарюванні. Додамо сюди відсутність традицій існування приватної власності, громадянського суспільства, демократії, розвинутої системи громадського контролю за органами влади, відносну економічну ізольованість України тощо.
65. Особливості попередження економічної злочинності.
66. Суб'єкти попередження економічної злочинності.
67. Поняття жіночої злочинності та її характеристика.
Жіноча злочинність являє собою частину загальної злочинності, сукупність злочинів, скоєних жінками. Ця злочинність володіє певними особливостями, пов'язаними з соціальною роллю і функціями жінки, способом життя та професійною діяльністю, біологічної та психофізіологічної специфікою, а також з її історично зумовленим місцем у системі суспільних відносин. Зі зміною соціальних умов і способу життя жінки, її соціальних ролей змінюються характер і способи її злочинної поведінки.
Криминологическими особливостями жіночої злочинності є наступні її характеристики:
Щодо постійні (але з тенденцією зростання) обсяг і рівень злочинності. Протягом усього минулого століття обсяг (стан) жіночої злочинності був у 5 - 7 разів менше відповідних показників злочинності чоловіків, складаючи 10 - 15% всієї злочинності в країні. І це незважаючи на те, що чисельність жінок у країні постійно перевищувала кількість чоловіків. В останні роки, однак, намітилася тенденція деякого зростання жіночої злочинності (до 3% щорічно) і збільшення (до 17 - 18%) частки жінок у структурі виявлених злочинців. Це свідчить про зростання і рівня жіночої злочинності. Одночасно зросло більш ніж в 4 рази кількість виявлених жінок, які вчинили тяжкі злочини. Більш високі, ніж у чоловіків (у 2 - 3 рази), і темпи приросту кількості жінок-злочинниць.
Залежність рівня жіночої злочинності від соціально-економічних особливостей різних регіонів країни. Розглядаючи жіночу злочинність по регіонах, слід зазначити, що в тих з них, де загальний коефіцієнт злочинності вище, зростає і коефіцієнт злочинності жінок. У той же час особливе зростання злочинності жінок відзначається в найбільш економічно розвинених регіонах: у містах Москві, Санкт-Петербурзі, Хабаровському, Красноярському і Краснодарському краях.
Структура жіночої злочинності представлена переважно корисливими злочинами, пов'язаними з професійною діяльністю жінок. Найбільш характерні для нихрозкрадання, вчинені шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем (18 - 20% злочинів жінок), крадіжки (15%), вимагання,шахрайство, одержання хабара, незаконне підприємництво. Загалом же числі зареєстрованих злочинів жінок частка корисливих посягань становить приблизно 45 - 50%.
68. Детермінанти жіночої злочинності.
Сім'я, сімейно-шлюбні відносини, що займають важливе місце в житті жінки, в останні роки все більшою мірою схильні до розпаду або спотворення. Причому стереотип подвійної моралі, що існував у сім'ях державно-партійної бюрократії за радянської влади, нині поширилася на сім'ї "нових росіян", представників середнього та малого бізнесу. У таких сім'ях для жінки головним є отримання високого прибутку і переваги над чоловіками. Тому не випадково зменшення числа шлюбів і зростання кількості розлучень. Для жінок з девіантною поведінкою, особливо часто втягуються у злочинну діяльність, а також для жінок, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, збереження родини є позитивним, стримуючим фактором. В окремих випадках тільки сім'я рятує жінку від вчинення злочину.
Психологічні стереотипи у жінок, їх соціальні зв'язки руйнуються значно швидше, ніж у чоловіків. Жінка більш схильна до деградації особистості: наприклад, вона легше втягується в алкоголізацію і наркоманію, її простіше заманити мішурою, легким, ні до чого не зобов'язує, способом життя. Саме через це деякі жінки перестають дорожити і сім'єю (особливо при зростанні побутового насильства з боку чоловіка), і роботою, легко їх кидають і починають вести антигромадський спосіб життя, набуваючи засоби до існування протиправним шляхом.
Ослаблення або руйнування сім'ї неминуче означає, що жінка перестає виконувати чи виконує неналежним чином свою соціальну роль і обов'язки. Втрата ж регулятивно охоронних функцій сім'ї для осіб, що входять до неї, дозволяє делінквентна жінці здійснювати різні антигромадські вчинки, красти, обманювати, займатися проституцією.
69. Особливості попередження жіночої злочинності.
В даний час в нашій країні складається певна система профілактики злочинності, принципи побудови і функціонування якої мають конкретну спрямованість. Цю систему утворюють відповідні суб'єкти та об'єкти профілактики, зміст профілактики, матеріальне і правове її забезпечення. Метою попередження злочинності є досягнення або збереження тенденції зниження злочинності і позитивного зміни її характеру і структури.
Зміст попередження злочинності становить діяльність державних і громадських органів і організацій суб'єктів доак щодо усунення або нейтралізації об'єктивних передумов антигромадської поведінки, так і зміни свідомості осіб, схильних до правопорушень. Ця діяльність полягає в розробці та впровадженні системи різних заходів. [26]
Робота з попередження злочинності жінок повинна охоплювати, насамперед, ті сфери життєдіяльності, в яких формуються негативні риси їх особи і в яких вони частіше скоюють злочини. Це побут і виробництво. Крім впливу на криміногенні чинники в кожній з цих сфер суспільство має прагнути до певної гармонізації ролей, виконуваних в тій чи іншій.
70. Кримінологічна характеристика злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків.
Під незаконним обігом наркотичних засобів розуміють протиправні дії щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Наркотичні засоби - це речовини природного (рослинного) чи синтетичного походження, що специфічно (стимуляційно, збудливо, гнітюче, галюційногенно) впливають на організм людини та становлять небезпеку для здоров'я населення в разі зловживання ними.
Наркотичними визнаються тільки засоби (речовини) одурманюючої дії, які внесені Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України до Списку наркотичних засобів. Споживання наркотиків достатньо швидко призводить до незворотної фізичної, психічної та моральної деградації людини як результат психофізіологічної залежності від них.
Найбільша суспільна небезпека поширення наркотичних засобів полягає в тому, що особи, які споживають їх, здатні до вчинення тяжких й особливо тяжких злочинів. Так, протягом 2004 р. наркоманами чи особами, що перебували в стані наркотичного сп'яніння, вчинено 15 932 злочини, серед яких: крадіжок - 3015, грабежів - 261, розбоїв - 82, вбивств - 45.
Загальний показник реєстрації злочинш, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, у 2004 р. становив 65 740 злочинів, серед яких було розслідувано 64 504 злочини.
Структура злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, у 2004 р.:
- незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК України) - 17 768 злочинів, з них збут - 16 754;
- викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК України) - 404 злочини;
- незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 КК України) - 36 084 злочини;
- схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 315 КК України) - 815 злочинів, із них неповнолітніх - 255;
- організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317 КК України) - 2708
злочинів, із них для виробництва та виготовлення - 1077.
71. Детермінанти злочинів пов'язаних з незаконним обігом наркотиків.
Економічні детермінанти: системна економічна криза, яка є наслідком майже повної трансформації легальної економіки у тіньову з відсутністю ефективного контролю за залученням у неї надприбутків, отриманих у результаті незаконного обігу наркотиків; досягнення загрозливо високого рівня безробіття, що продукує для значної частини населення відсутність легальних альтернатив заробітку та схиляння до заняття наркобізнесом; суттєве перевищення доходів від наркобізнесу над легальним сектором економіки; нестабільна економічна ситуація в державі та нерозвиненість малого і середнього бізнесу; відсутність з боку Національного банку України ефективного контролю над комерційними банками щодо утримування на рахунках, з подальшою легалізацією, коштів, отриманих від незаконного обігу наркотиків; неефективне або ситуативне проведення економічних реформ, що призводить до зубожіння населення та схиляння його до заняття наркобізнесом; тощо.
Серед соціальних передумов існування незаконного обігу наркотичних засобів необхідно виокремити відсутність дієвої системи соціального, насамперед громадського, контролю, зокрема за діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, політичних та громадських діячів, що робить таку діяльність непрозорою.
Політичні детермінанти: прорахунки в політиці реформування Української держави і суспільства (помилкова ідеологія реформ); гальмування назрілих політичних процесів, що призвело до незавершеності формування політичної системи, повільного розвитку політичної структури та свідомості суспільства; політичну нестабільність, яка, зокрема, проявляється у нестабільності існуючих політичних інститутів; розгалуженість політичної системи та наявність великої кількості політичних партій і, відповідно, слабкість місцевого самоврядування; дисбаланс функцій та повноважень гілок влади, який породжує викривлення суспільних відносин у функціонуванні владних структур, що не може негативно не позначитися на виконанні владними інститутами своїх функцій, а зрештою - і на результатах їх діяльності. Така ситуація, крім всього іншого, створює сприятливі умови для зловживання владою, прийняття не правових і незаконних рішень та породженню наркобізнесу; нерішучість і непослідовність у проведенні суспільних перетворень, безсистемне і нерішуче впровадження демократичних засад у різні сфери суспільного життя; відсутність ефективного парламентського та громадського контролю за діяльністю вищих посадових осіб виконавчої гілки влади, у тому числі керівників правоохоронних структур, що здійснюють контроль за обігом наркотичних засобі, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; відсутність належної політичної волі щодо системної протидії злочинам, пов’язаним з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, яка проявляється, зокрема, у безсистемному підході до створення законодавчої бази, допущення недоліків у формуванні та реалізації антинаркотичної політики; недостатню визначеність, непослідовність і неналежну наукову обґрунтованість здійснюваної антинаркотичної політики.
72. Профілактика незаконного обігу наркотичних засобів.
1. Сьогодні проблема боротьби з наркоманією розглядається як державної важливості. В системі МОЗ України створено Комітет по контролю за обігом наркотиків. Аналогічні підрозділи створено у всіх областях, містах і районах. Кабінет Міністрів України прийняв Концепцію реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002-2010 роки 40.
Найважливішими компонентами профілактики наркотизму є:
1) організаційні; 2) економічні; 3) медичні; 4) культурно-виховні; 5) правові заходи.
2. Щодо заходів організаційних ,то це створення і діяльність:
- Комітету по контролю за обігом наркотиків;
- єдиного міжвідомчого банку даних про осіб, причетних до незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, який інтегрується в міжнародну систему, створюється єдиний реєстр хворих на наркоманію в країні;
- у системі МВС Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, яке має свої підрозділи у всіх територіальних і транспортних апаратах внутрішніх справ;
- спецпідрозділи по боротьбі з міжнародною контрабандою наркотиків СБУ;
- спеціалізованих закритих лікувальних закладів (для неповнолітніх у віці 16-18 років - спеціалізовані лікувально-виховні заклади) для примусового лікування осіб, хворих на наркоманію;
- центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років для їх лікування від алкоголізму, наркомани, токсикоманії.
3. В числі економічних заходів профілактикийдеться про розробку нових зразків сільськогосподарської техніки для збирання наркотичних культур з метою зменшення втрат врожаю, термінів збиральних робіт і частки ручної праці. Плідно триває робота по виведенню сортів конопель без канабіноїдних сполучень і сортів снотворного маку з низьким вмістом алкалоїдів.
4. Серед медичних заходівпотрібно передусім відзначити розробку методів реабілітації і ресоціалізації хворих на наркоманію, навчання молоді тверезому способу життя з метою ранньої профілактики наркоманії.
5. Серед культурно - виховних заходівварто включити до програм вищих і середніх навчальних закладів курси і теми про шкідливість вживання наркотичних засобів.
73. Кримінологічна характеристика необережної злочинності.
Необережна злочинність - це сукупність необережних злочинів, які вчинені в державі чи регіоні за певний період часу.
Необережні злочини вчиняють у багатьох сферах суспільного життя. Шкода від таких злочинів (кількість травмованих і матеріальні збитки) дуже велика й перевищує шкоду від умисних злочинів. Необережні злочини пов'язані з порушенням певних правил поведінки, більшість з яких зафіксовані та регламентовані у відповідних законах і підзаконних нормативних актах, а також правил поведінки в побуті.
Необережна злочинна поведінка проявляється в багатьох сферах людської діяльності:
експлуатація машин, механізмів та інших джерел підвищеної небезпеки на виробництві;
експлуатація транспортних засобів, які є джерелами підвищеної небезпеки;
будівельні, вибухові, гірські роботи;
транспортування та зберігання енергоносіїв;
роботи в природному середовищі, пов'язані з небезпекою його забруднення, псування тощо;
виготовлення медикаментів, лікування людей, ветеринарна допомога;
службова чи інша професійна діяльність, яка може призвести до суспільно небезпечних наслідків у результаті прийняття помилкових рішень;
експлуатація джерел підвищеної небезпеки побутового характеру.
З огляду на це, можна виділити такі види необережної злочинної поведінки, пов'язані з порушенням відповідних правил:
бе
зпеки використання машин і механізмів у народному господарстві;
провадження робіт, які вимагають особливої уваги;
безпеки експлуатації транспортних засобів;
безпеки при виробництві й передаванні енергії, транспортуванні та збереженні енергоносіїв;
екологічної безпеки;
медичної безпеки;
побутової безпеки;
безпеки виконання посадових і професійних обов'язків, окрім передбачених вище випадків;
майнової безпеки.
У загальній структурі злочинності необережна становить приблизно 15 %. Структура необережних злочинів така: порушення правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспорту - до 80 %, порушення правил охорони майна, службова недбалість - близько 10 %, порушення правил охорони праці та техніки безпеки - 5 %, необережні злочини проти особи - 4 %. Деякі необережні злочини мають високу латентність.
74. Причини та умови необережних злочинів.
1. Причини та умови , пов’язані з людським фактором
2. Причини та умови , пов’язані з автомобілем і дорогою
1. Криміногенні умови автотранспортних злочинів класифікуються за системою: людина – автомобіль – дорога.
Умови , пов’язані з людським фактором ,тобто учасниками дорожнього руху, пов’язані, у першу чергу, з безкарністю за минулі адміністративні правопорушення. Істотно впливають на криміногенність людського фактору автотранспортних злочинів психофізіологічні властивості осіб, які управляють транспортними засобами (розбещеність, безвідповідальність, зневага до заборон і відсутність самодисципліни).
Слабка професійна підготовка водіїв в автошколах, а для пішоходів – пропаганда правил безпеки в освітніх установах, трудових колективах і за місцем проживання, недоліки системи перепідготовки водіїв автолюбителів в автогосподарствах також впливають на формування низької культури поведінки на автодорогах.
2. До числа умов , що сприяють створенню і реалізації аварійної обстановки , що відносяться до машини і дороги ,належать:
- неналежний стан доріг; порушення безпечних нормативів ширини проїзної частини, розмітки, розв’язок, переходів;
- недоліки конструкції автотранспортних засобів, які утруднюють керування, або обмежують можливості спостереження, що викликає підвищену втому водія;
- довгострокова експлуатація транспортного засобу;
- невикористання водієм і пасажирами правил, які зменшують ризик аварійної обстановки чи її тяжких наслідків;
- помилки у виборі режиму регулювання дорожнім рухом і технічних засобів для цього;
- порушення нормативів робочого часу водіїв;
- недостатній контроль за станом автотранспортних засобів, доріг і технічних засобів регулювання руху;
- недоліки дисциплінарної, адміністративно-правової і кримінально-правової боротьби з порушеннями правил безпеки руху;
- неправильна поведінка пішоходів;
- несвоєчасне надання співробітниками ДАІ і бригадами швидкої медичної допомоги потерпілим на місці аварій;
- відсутність необхідних засобів для евакуації потерпілих і пошкодженого автотранспорту;
- корупція серед співробітників ДАІ.
76. Попередження необережних злочинів. Спеціально-кримінологічні заходи при запобіганні необережній злочинності мають певною мірою обмежений характер порівняно із запобіганням умисним злочинам. При вчиненні необережних злочинів відсутні підготовка до злочину або замах на злочин, співучасть, і тому неможливо застосувати деякі форми і методи, що характерні для запобігання умисним злочинам (наприклад, виявлення особи, що готується до злочину, та запобігання злочину, припинення розпочатих злочинів, встановлення співучасників, злочинної організованої групи тощо). Тому в системі заходів запобігання необережній злочинності питома вага зально-соціальних заходів є значно вищою.
Серед заходів же спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, учиненим з необережності, домінуюче становище повинна займати профілактика, серед головних напрямів якої слід визначити такі. Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвищеної небезпеки. Цей напрямок передбачає розробку нових, максимально безпечних для людини і оточуючого середовища машин і механізмів; впровадження нових, особливо, екологічно чистих технологій; технічне удосконалення і підвищення надійності устаткування, що вже використовується на виробництві; поліпшення контролю за технічним станом знарядь і засобів, їх своєчасна діагностика; нейтралізація небезпечних факторів, властивих технічним системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; наявність відповідної технічної документації на устаткування, чітка регламентація вимог його експлуатації і правил техніки безпеки при поводженні з ним; недопущення сторонніх або непроінструктованих належним чином осіб до експлуатації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу до зони їх дії інших працівників; вилучення із побутового обігу небезпечних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.
Вплив на криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення належного технічного стану об’єктів, що становлять або можуть становити підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо); поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підвищеної небезпеки залежно від об’єктивної можливості й економічної доцільності; виведення з експлуатації будівель і споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці; встановлення надійного попереднього контролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень устаткування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві, транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність небезпечної ситуації, або блокують неправильні дії особи; чітку регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацювання стандартів поведінки в них та ін.
Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників для роботи, що пов’язана з джерелами підвищеної небезпеки, не тільки за професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних якостей; встановлення і удосконалення контролю за діяльністю осіб, пов’язаною з підвищеною небезпекою, постійний огляд стану їх здоров’я, наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і психології, обов’язковий інструктаж за спеціальними програмами.
77. Кримінологічна характеристика злочинності в армії.
1. Щодо нестатутних відносин, то 135 подібних злочинів вчинено військовослужбовцями в 2002 році. Зареєстровано також 89 фактів побоїв та знущання з боку командирів та начальників. На сьогодні в суді знаходяться кримінальні справи на 129 осіб, які причетні до відповідальності за “дідовщину”.
Крім того, серед засуджених за вчинення злочинів з кожним роком збільшується питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 році цей показник становив 36 %, у 1997 – 41 %, у 1998 – 52 %, у 1999 – 54,5 %, у 2000 – 55 %, у 2001- 56,2 % 43.
За законодавством до Збройних Сил України відносяться лише їх види (сухопутні, повітряні, морські). Інші війська і військові формування, такі як прикордонні, внутрішні, служби безпеки, урядового зв’язку, залізничні, цивільної оборони, мають самостійний статус. Збройні Сили України, інші війська і військові формування, де громадяни України проходять військову службу, узагальнено називаються армією чивійськами.
У Збройних Силах України, інших військах та військових формуваннях особовий склад проходить строкову військову службу чи військову службу за контрактом.
У військах на посадах вільнонайманих робітників та службовців знаходяться також цивільні особи.
2. Злочинність в арміїце сукупність злочинів, вчинених військовослужбовцями, а також прирівняними до них за статусом і кримінальною відповідальністю військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірочних) або спеціальних зборів.
Перелік видів Збройних Сил, інших військ і військових формувань, а також різних категорій військовослужбовців і прирівняних до них осіб показує, що злочинність в армії являє собою складну сукупність протиправних дій. Вона неоднорідна і неоднакова за характером, рівнем і структурою стосовно різних військ і різних категорій.
3. Питома вага злочинів, вчинених військовослужбовцями, невелика. Частка злочинності у військах стосовно загального числа врахованої злочинності за даними 2002 р. становить 1,2 %. Величина цього показника залежить від рівня злочинності військовослужбовців, загального числа злочинів серед цивільного населення, кількості особового складу у військах, повноти обліку кримінально-карних діянь у країні й в армії.
Офіційну армійську статистику щодо динаміки злочинностінеобхідно аналізувати з урахуванням її достатньо високого рівня латентності, а також інших обставин, які здатні впливати на абсолютні показники злочинності. З урахуванням цього злочинність у Збройних Силах України в першій половині 90-х років стабільно росла.
Злочинність військовослужбовців поділяється на дві великі групи:
- загальнокримінальні злочини;
- військові.
Питома вага військових злочинів у структурі злочинності у військах не є сталою величиною і коливається в межах 50 – 70 %. Так, наприклад, у 2002 р. питома вага військових злочинів в армії становила 65 %.
Серед військових злочинівнайбільшого поширення (до 70 %) набули ухилення від військової служби – самовільні залишення військової частини або місця служби, дезертирство і покалічення.
На другому місці за поширеністю знаходяться злочини проти порядку підпорядкованості і статутних відносин – непокора, опір начальникові чи примушування його до порушення службових обов’язків, погроза або насильство щодо начальника, нестатутні відносини між військовослужбовцями.
Маючи свої особливості, нестатутні взаємовідносини як підсистема військової злочинності підкоряються загальним закономірностям її поширення у суспільстві. Так, протягом періоду з 1993 по 2000 рр. включно майже кожного року, крім 1997, 1999 та 2000 кількість розглянутих судами справ даної категорії постійно збільшувалась. Судами у 2000 році було розглянуто 189 справ про злочини даної категорії, і засуджено 233 військовослужбовця Збройних Сил України, що становить 25,6 % від усієї кількості засуджених, у тому році військовослужбовців за вчинення військових злочинів. Індекс судимості за нестатутні взаємовідносини на 100000 військовослужбовців у 1999 р. становив 90 злочинів, а у 2000 р. – 75. Стосовно ж військовослужбовців строкової служби, серед яких власне і поширені ці злочини, дані індекси становили у 1999 р. – 253, а у 2000 р. – 209 44.
Наступну сходинку займають злочини, пов’язані з експлуатацією військової техніки (автобронетехніки, літаків, кораблів), злочини проти порядку несення бойового чергування, прикордонної, вартової і внутрішньої служб та ін.
Загальнокримінальні діянняскладають другий блок злочинності військовослужбовців. У 2002 р. за офіційними даними їх питома вага складала 35 %. Уструктурінайбільшого поширення набули злочини проти різних форм власності (близько 60 %), проти особи, громадського порядку, громадської безпеки та ін.
Разом з тим, в структурі злочинності військовослужбовців велика частка латентних злочинів. Особливістю латентної злочинності в армії являється значна питома вага злочинів, прихованих командуванням.
78. Детермінанти злочинності в арміїДруга група причин пов’язана з дією загальних причин злочинності в умовах життя , побуту , дозвілля і діяльності військовослужбовців .Загальні причини злочинності своєрідно реалізуються в умовах армії: одні з них послабляються чи нейтралізуються у військових умовах, інші підсилюються.
До числа факторів, що послабляють дію загальних причин ,варто віднести:
- систему військового, правового і морального виховання;
- військову організацію життя, побуту, дозвілля та діяльності солдат і сержантів;
- статутний контроль за діяльністю і поведінкою військовослужбовців;
- забезпеченість військовослужбовців предметами першої необхідності і т.д.
До факторів, що підсилюють дію загальних причин злочинності , відносяться:
- в армії зосереджена молодь у віці 18– 25 років, який властива більш висока злочинна активність;
- військову службу проходять головним чином чоловіки, коефіцієнт злочинності яких у 6 – 8 разів вище, ніж у жінок;
- військовослужбовці, що проходять строкову військову службу при екстериторіальному комплектуванні військ, виявляються відірваними від своїх близьких, звичних умов життя, праці, відпочинку, що є соціально-психологічною основою кримінальних мотивацій;
- поведінка військовослужбовців, їх життя, побут, відпочинок максимально регламентовані, що породжує додаткову внутрішню напругу, яка нерідко знімається шляхом вчинення протиправних вчинків;
- сфера дії кримінального права в армії ширша, тому що військовослужбовці несуть відповідальність не тільки за загальнокримінальні, але й за військові злочини, питома вага яких у зареєстрованих злочинах в армії становить більше половини і т.д.
79. Запобігання злочинам в армії.
сс1. Оптимальна стратегія впливу на злочинність у військах повинна передбачати:
- перспективні заходи (їх реалізація потребує десятиліть);
- тактичні (їх ефективність проявляється через кілька років);
- оперативні (дають помітний результат на протязі року).
Основними напрямками профілактики злочинів у військах є :
- соціально-економічний;
- виховний;
- організаційно-управлінський;
- кримінально-правовий.
80. Інтерпол та його роль в боротьбі зі злочинністю.
Роль Інтерполу полягає у координації зусиль окремих країн і проведення єдиної політики в галузі боротьби з загальнокримінальної злочинністю. Також, координація міжнародного розшуку, а також боротьбу з: торгівлею людьми, організованими злочинними співтовариствами, контрабандою наркотиків, злочинами у сфері економіки та високих технологій, фальшивомонетництвом і підробкою цінних паперів, і дитячою порнографією.
81. Поняття пенітенціарної злочинності та її кримінологічна характеристика.
Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається «карною» злочинністю (тобто такою, яка має місце під час відбування покарання), іноді «пенітенціарною» злочинністю, до якої відносять сукупність злочинів, що вчиняються в пенітенціарних установах — місцях позбавлення волі.
Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та злочинів, ними вчинених, не підлягала оголошенню. Наукові дослідження були спрямовані, як правило, на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, у спеціальній літературі майже не вивчалось.
Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утримання і людських стосунків перебуває значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправних відносин.
У середньому щорічно в установах Департаменту з питань виконання покарань реєструється до 500 злочинів . Найбільша кількість злочинів реєструється у виправних колоніях суворого і посиленого режимів і колоніях - поселеннях . При аналізі злочинності в місцях позбавлення волі слід ураховувати значну латентність окремих видів злочинів ( образа , наклеп , побої і мордування , хуліганство , насильницьке мужолозтво ) і певне коливання їх динаміки .
1
Цей різновид злочинності характеризується такими ознаками :
а) специфічним місцем вчинення злочину (виправні установи, слідчі ізолятори тимчасового утримання);
б) своєрідним суб'єктом злочину (тільки особа, позбавлена волі);
82. Детермінанти пенітенціарної злочинності.
До соціально-психологічних чинників пенітенціарної злочинності належать:
— стан фрустрації деяких засуджених, що породжує агресію (у тому числі групову);
— почуття страху;
— відчуття нудьги та безвиході;
— алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, гомосексуалізм;
— міжособистісні та міжгрупові конфлікти;
— психологія натовпу, яка знеособлює людину і породжує у неї комплекс неповноцінності.
83. Попередження пенітенціарної злочинності.
Главное в борьбе с преступностью в местах лишения свободы — это осуществление системы взаимосвязанных научно обоснованных мероприятий воспитательного и принудительного характера с целью устранения причин преступности и создания условий, их исключающих. Знание причин и условий, способствующих совершению преступлений, закономерностей механизма индивидуального преступного поведения позволяет правильно определить систему мер и подходов к их предупреждению
84. Сучасні тенденції злочинності в Україні.
Основні тенденції злочинності в Україні :
· кількість врахованих злочинів набагато перевищує число виявлених осіб, що вчинили злочини;
· переважає корислива мотивація більшості злочинів;
· до участі в злочинній діяльності залучається велика кількість осіб без кримінального минулого;
· зростає організована злочинність;
· збільшується число злочинів, пов’язаних з наркотиками;
· сучасна злочинність усе більше стає кривавою і збройною та ін.
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 57; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!