ГІПОГЛІКЕМІЧНА КОМА І ГІПОГЛІКЕМІЯ

Самостійна робота №3

«Невідкладні стани»

Легенева кровотеча супроводжується кашлем, кров змішана з харкотинням, має темно-червоне забарвлення, піниста. Хворі в такому стані дуже хвилюються, переслідує страх смерті.

Н евідкладн а допомог а:

Заспокоїти пацієнта, заборонити розмовляти.
Надати напівсидячи положення у ліжку.
Повернути пацієнта на уражений бік, щоб кров не попадала в бронхи, здорову легеню. До рота підставити – лоток, серветку.
На ділянку грудної клітки – міхур з холодом.
При значній кровотечі – джгути на три кінцівки, знімаючи почергового джгут через 10-15 хв.
Кровоспинні засоби: дицинон 12,5% 4,0;амінокапронова кислота 5 % 100,0; вікасол 1% 1,0.
Інфузіюйна терапія: поліглюкін. Реополіглюкін, кровозамінники.
При сильному кашлі – протикашльові засоби (лібексин, код терпін).

 

Бронхіальна астма – це генетично детерміноване запалення дихальних шляхів, яке характеризується зворотною обструкцією бронхів та їх гіперреактивністю.
Клініка: ознакою бронхіальної астми є напад експірахортної задишки за рахунок бронхоспазму, набряку слизової оболонки бронхів та гіперсекреції слизу.
Астматичний статус – розвивається синдром гострої дихальної недостатності, триває понад 24 години.
Невідкладна допомога:
Заспокоїти пацієнта, звільнити грудну клітку від одягу

Забезпечити доступ свіжого повітря.
В стаціонарі – оксигенотерапія (від централізованої подачі О2 або кисневої подушки).
Інгалятор аерозолю (Астомент, Беротек, Сальбутамон).
Еуфілін 2% 5,0 в/в стр. на фіз.р-ні у співвідношенні 1:1 повільно.

Преднізолон 30 мг в/в стр. на фіз.р-ні до 10 мл.

 

Серцева астма (інтерстиційний набряк легень) виникає рап­тово, найчастіше вночі.

    Клінічна картина. Хворий збуджений, відчуває загрозу смерті. Шкіра бліда або ціанотична. Пульс частий, АТ може бути підвищеним, тони серця приглушені, задишка змішаного типу, іноді кашель. У нижніх відділах легень вислуховують вологі й сухі хрипи. Прогресування серцевої астми може призвес­ти до набряку легень.

Невідкладна долікарська допомога при болю в ділянці серця та серцевій астмі:

дають хворому нітрогліцерин - 1 таблетка під язик (пов­торювати через 5-10 хв) до зняття болю; створюють підвищене положення тіла;

викликають швидку допомогу.

Інтенсивна терапія:

    1. Призначають наркотичні анальгетики (розчин морфіну гідрохлориду).

    2. Проводять оксигенотерапію.

    3. Якщо вислуховують вологі хрипи в легенях - уводять внутрішньовенно лазикс (40-80 мг), еуфіліну (5-10 мл 2,4 % розчин).

    Набряк легень - це масивне випотівання рідини в інтерстиційну тканину і альвеоли легень.

    Клінічна картина. Хворий у тяжкому стані: вимушене по­ложення у ліжку (найчастіше сидячи); тяжка інспіраторна за­дишка (утруднений вдих), ціаноз. Може бути задушливий су­хий кашель, збільшується кількість пінистого мокротиння. Спочатку в легенях вислуховують жорстке дихання, сухі хри­пи, згодом - численні вологі хрипи, клекотливе дихання, яке чути на відстані.

Невідкладна долікарська допомога:

надають хворому положення тіла сидячи з опущеними но­гами (ортопное);

дають нітрогліцерин під язик (повторювати через 5- 10 хв);

у разі високого АТ застосовують відволікальні засоби (га­рячі ніжні ванни, гірчичники на ділянку литок).

Інтенсивна терапія:

    1. Для усунення гіпоксії проводять інгаляцію 100 % киснем з піногасниками - розчинами етанолу або антифомсилану. Ки­сень пропускають крізь апарат Боброва або (краще) випарник наркозного апарата зі швидкістю 6-12 л/хв під постійним позитивним тиском.

    2. У разі неефективності цих заходів і прогресування недо­статності дихання - проводять інтубацію трахеї та переводять хворого на ШВЛ з підвищеним тиском на видиху.

    3. Якщо у хворого виділяється багато пінистого мокротин­ня, то його видаляють за допомогою катетера та електровідсмоктувача.

    4. Для забезпечення ефективності медикаментозного ліку­вання, а також для контролю ЦВТ катетеризують центральну вену (підключичну або внутрішню яремну).

    5. Для зменшення АТ в малому колі кровообігу застосовують морфіну гідрохлорид, що зменшує венозний приплив до серця та знижує потребу тканин у кисні.

    6. Для зниження тиску в легеневій артерії і зменшення по­вернення венозної крові до серця застосовують нітрати — нітро­гліцерин (1 таблетка — 0,00005 г) під язик (діє протягом 20 хв).

    7. У випадку гіпертензивної форми набряку застосовують пентамін внутрішньовенно під контролем АТ.

    8. У випадку гіпотензивної форми набряку з рівнем систоліч­ного АТ 90 мм рт. ст. застосовують дофамін (допамін) внутрішньо­венно.

    9. Для дегідратації легень застосовують фуросемід внутрі­шньовенно.

 

 

Непритомність - це гостра судинна недостатність з раптовою короткочасною втратою свідомості, зумовленою гострим дефіцитом крові в судинах головного моз­ку. Найчастіше спостерігається внаслідок різкої зміни поло­ження тіла (ортостатична), тривалого стояння, негативних емо­цій (стрес, ін'єкції), болю.

    Клінічна картина. Розвивається раптово - виникають шум у вухах, "мушки" перед очима, раптова загальна слабість, запа­морочення, блідість, після чого людина непритомніє і падає. Об'єктивно: різка блідість шкіри, холодний піт, холодні кінцівки, пульс ледве відчутний, АТ знижується, дихання поверхне­ве (рідше глибоке). Непритомність триває від кількох секунд до кількох хвилин, іноді може затягуватись до 10-30 хв. Після опритомнення може спостерігатись післянепритомний стан (виражена загальна слабість, головний біль).

Невідкладна долікарська допомога:

надають хворому зручного горизонтального положення таким чином, щоб голова була опущеною, а ноги піднятими;

розстібають комір, пасок, знімають стисний одяг, провіт­рюють приміщення;

дають вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні шляхи - підносять до носа серветку, змочену розчином аміаку або оцтом;

збризкують обличчя та груди холодною водою, плескають по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником;

після опритомнення дають випити гарячого чаю.

 

Колапс  виникає під час больового синдрому, очікування болю, застосування надмірних доз гангліоблоку- вальних, наркотичних, протиаритмічних засобів, місцевих анестетиків, у разі спинномозкової або епідуральної анестезії.

    Клінічна картина. Спостерігаються відчуття загальної сла­бості, запаморочення, шум у вухах, позіхання, нудота, блюван­ня, блідість, липкий піт, слабкий пульс, знижується АТ. У тяж­ких випадках втрачається свідомість. Частіше колапс триває недовго, у затяжних випадках може розвинутися шок.

Невідкладна долікарська допомога:

надають хворому зручного горизонтального положення, піднявши нижні кінцівки під кутом 30-45°;

розстібають комір, пасок, знімають стисний одяг, провіт­рюють приміщення;

збризкують обличчя холодною водою;

припиняють уведення лікарських препаратів, якщо це здійснювали.

Інтенсивна терапія:

    1. Проводять оксигенотерапію.

    2. Уводять внутрішньовенно судинозвужувальні засоби: мезатон або норадреналіну гідротартрат.

    3. Якщо колапс затягується, уводять внутрішньовенно плазмозамінники (наприклад, реополіглюкин), гормональні препа­рати (гідрокортизон або преднізолон).

За наявності брадикардії вводять атропіну сульфат.

 

 

Кардіогенний шок. Однією з поширених причин го­строї недостатності кровообігу є кардіогенний шок - тяжкий стан організму, спричинений погіршенням скоротливої здат­ності міокарда і нагнітальної функції серця або порушенням його ритму. Найчастіше розвиток кардіогенного шоку спричи­нює інфаркт міокарда. Шок також може розвинутися внаслідок травми серця, гострого міокардиту тощо. Кардіогенний шок супроводжується високою летальністю, особливо в осіб похило­го віку.

Невідкладна допомога:

    1. Оксигенотерапія через носові катетери, уведені до рівня ротової частини глотки.

    2. Катетеризація підключичної вени, вимірювання ЦВТ.

    3. Усунення больового синдрому за допомогою наркотичних анальгетиків (морфіну гідрохлорид).

    4. Підвищення АТ і поліпшення периферичної циркуляції крові за допомогою дофаміну.

    5. За зниження ОЦК нижче 60 мм вод. ст. - уведення роз­чинів Рінгер-лактату, реополіглюкіну. За підвищення ЦВТ по­над 120 мм вод. ст., інфузійну терапію обмежують і паралельно з інфузією дофаміну вводять нітрогліцерин.

    6. За будь-якої форми шоку проводять корекцію порушень ритму і провідності серця. У разі брадикардії, зумовленої передсердно-шлуночковою або пазухо-передсердною блокадою, проводять екстрену електростимуляцію серця. Під час пароксизмальних порушень ритму серця насамперед уводять ізоптин або лідокаїн, або кордарон; у разі артеріальної гіпертензії - новокаїнамід.

    7. Для запобігання тромбоутворенню обов'язково признача­ють гепарин внутрішньовенно краплинно по 10 000 ОД.

    8. Корекцію водно-електролітних порушень і кислотно-основного стану (КОС) проводять уведенням електролітів та на­трію гідрогенкарбонату.

    9. Діуретики (салуретики) застосовують тільки за умов висо­кого ЦВТ, під постійним кардіомоніторним наглядом, тому ме­дична сестра має постійно вимірювати ЦВТ.

    10. За показаннями переходять на ШВЛ.

 

Шлунково-кишкова кровотеча — стан, що характеризується кровотечею в просвіт шлунка або кишківника.

Невідкладна допомога:

Під час надання першої медичної допомоги, хворого вкладають у ліжко, на живіт кладуть міхур із льодом (холод), внутрішньом’язово вводять

2 мл 1 % розчину вікасолу,або дицинон12.5% 4.0мл, або внутрішньовенно 5 % розчин амінокапронової кислоти по 100-150 мл. При наявності ознак геморагічного шоку виконують в/в вливання желатинолю, реоглюману, фібриногену, кріопреципітату і т. ін. Транспортування здійснюють тільки в лежачому положенні, кращесанітарним транспортом.

 

Анафілактичний шок — це алергійна реакція негайного типу, яка виникає у відповідь на повторне введення в організм алергену (антигену) та супровод­жується розладом функції ЦНС, артеріальною гіпотензією, підвищенням проникності ендотелію судин, спазмом непосму- гованих (гладеньких) м'язів.

    Причинами виникнення шоку можуть бути: введення анти­біотиків, місцевих анестетиків (частіше новокаїну), рентгено­контрастних речовин, які містять йод, лікувальних сироваток і вакцин, тобто анафілактичний шок можуть спричинити будь- які лікарські препарати, а також укуси ос, бджіл, змій.

    Із потраплянням в організм антигену в судинне русло вихо­дять біологічно активні речовини — гістамін, серотонін, повіль­но реагуюча субстанція і брадикінін, що спричинює розвиток артеріальної гіпотензії, гіповолемії, набряку мозку, бронхіоло- спазму, який в поєднанні з посиленням бронхіальної секреції призводить до обструкції дихальних шляхів, асфіксії.

    Тяжкість анафілактичного шоку визначається проміжком часу від моменту потрапляння антигену в організм до розвитку шокової реакції (світлий проміжок).

    Розрізняють такі форми анафілактичного шоку:

Ø блискавичну - світлий проміжок становить 0,5-2 хв;

Ø тяжку - світлий проміжок - до 5-7 хв;

Ø середньої тяжкості - світлий проміжок - до 30 хв.

    Блискавична форма анафілактичного шоку характеризуєть­ся стрімким розвитком клінічної картини гострої серцевої не­достатності або настанням клінічної смерті.

    За тяжкої форми анафілактичного шоку можлива поява про­вісників (скарги хворого) з подальшим стрімким прогресу­ванням такої самої клінічної симптоматики, що й при блиска­вичній формі шоку.

    Для анафілактичного шоку середньої тяжкості більш харак­терні різноманітні скарги на задишку, утруднене дихання, біль у серці.

    Залежно від клінічної симптоматики розрізняють такі ва­ріанти шоку:

    1. Гемодинамічний - переважають порушення функції серцево-судинної системи.

    2. Астмоїдний, або асфіксичний - характеризується заду­хою; внаслідок порушення прохідності верхніх дихальних шля­хів може розвинутись набряк гортані та трахеї з частковим або повним закриттям їхнього просвіту, іноді з приєднанням бронхоспазму.

    3. Церебральний - переважає неврологічна симптомати­ка - збудження, страх, різкий головний біль, втрата свідо­мості, судоми, які нагадують епілептичний статус або порушен­ня мозкового кровообігу.

    4. Абдомінальний - переважає симптоматика гострого жи­вота, що іноді призводить до встановлення неправильного діагнозу перфоративної виразки або непрохідності кишок.

Невідкладна долікарська допомога:

якщо настала клінічна смерть, негайно проводять заходи серцево-легеневої реанімації;

якщо алерген потрапив на шкіру чи слизову оболонку, їх промивають під проточною водою;

якщо алерген потрапив у травний канал, промивають шлунок (якщо це дозволяє стан хворого), дають хворому акти­воване вугілля;

якщо алерген потрапив в організм унаслідок ін'єкції, на­кладають джгут вище від місця ін'єкції, ділянку ін'єкції або укусу обкладають міхурами з льодом (щоб зменшити всмокту­вання антигену) і обколюють 0,01 % розчином адреналіну гідро- хлориду (5—10 мл; 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлори- ду розчиняють у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).

Інтенсивна терапія:

    1. Усунення антигену або обмеження його дії.

    2. У разі констатації клінічної смерті - серцево-легенева ре­анімація.

    3. Оксигенотерапія, якщо необхідно - інтубація трахеї та ШВЛ.

    4. Ліквідація гіповолемії: інфузія розчинів кристалоїдів і колоїдів (ізотонічний розчин натрію хлориду, реополіглюкін).

    5. Внутрішньовенно вводять 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду або епінефрину.

    6. Специфічна терапія: внутрішньовенне введення глюкокор- тикоїдів (преднізолон або дексаметазон у великих дозах), анти- гістамінних засобів.

    7. За наявності бронхоспазму - вводять внутрішньовенно еуфілін.

    8. Якщо є церебральний варіант шоку, вводять внутрішньо­венно діуретини (лазикс), еуфілін, реосорбілакт.

    9. Симптоматична терапія.

 

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) характеризується появою

щільного набряку глибоких шарів шкіри (частіше у ділянці обличчя, голови, шиї) без вираженого свербіжу. Може зберігатися від 6 год до 2-3 діб. Дуже небезпечним є набряк Квінке у ділянці гортані, коли порушується функція дихання.

Невідкладна допомога:

1. Призупинення надходження алергену (лікарського, харчового).

2. Введення парентеральних антигістамінних засобів з переходом на про-

лонговані антигістамінні препарати 2-3-го поколінь.

3. Внутрішньовенне введення ГКС: преднізолон (дорослим – 60-150 мг, ді-

тям – з розрахунку 1 мг на 1 кг маси тіла) або дексаметазон – 8-12 мг.

4. Симптоматичне лікування.

5. При загрозі ядухи – інтубація трахеї, ШВЛ.

Після зникнення проявів набряку Квінке проводять обстеження пацієнта

(з урахуванням попереднього введення антигістамінних препаратів і ГКС) для виявлення їх причинного фактора. При встановленні такого проводять його елімінацію, при невиявленні продовжують гіпоалергенну дієту, максимальне обмеження контакту з екзоалергенами і тригерними факторами, застосування антигістамінних препаратів, лікування супутніх захворювань.

 

Опіковий шок. Опіковий шок розвивається, якщо по­верхневим опіком ушкоджено 10-20 % площі тіла людини або глибоким опіком – 5-10 % площі тіла. Його можна розгляда­ти як різновид травматичного гіповолемічного шоку.

    Ступінь тяжкості шоку визначають за допомогою індексу Франка, на підставі глибини та площі ушкодження: 1 % опіку II ступеня тяжкості дорівнює 1 ОД, ІІІа ступеня - 2 ОД, ІІІb ступеня - 3 ОД.

    Якщо у хворого сума балів (індекс Франка) становить:

Ø від 15 до ЗО ОД - легкий опіковий шок;

Ø від 31 до 60 ОД - опіковий шок середньої тяжкості;

Ø від 61 до 90 ОД - тяжкий опіковий шок;

Ø понад 90 ОД - надзвичайно тяжкий опіковий шок.

    Шок характеризується втратою великої кількості плазми крові та токсичною дією продуктів розпаду тканин.

    Клінічна картина. Характерні психомоторні порушення, частий пульс (90-120 за 1 хв), зниження АТ, низька темпера­тура тіла, олігурія менше ніж 20 мл/год, потім анурія, задиш­ка, спрага, нудота, блювання.

Невідкладна долікарська допомога:

зупиняють процес горіння;

охолоджують опікові поверхні холодною водою, снігом, льодом (усі інгредієнти мають бути у целофанових пакетах);

проводять інгаляцію киснем;

накладають асептичну пов'язку на місця опіків, при об- ширних опіках — обгортають хворого стерильним простирад­лом;

за наявності різкого болю — вводять внутрішньовенно морфіну гідрохлорид;

проводять негайну госпіталізацію на ношах до спеціалізо­ваного ВАІТ.

Інтенсивна терапія:

    1. Купирування больового синдрому та збудження.

    2. Ліквідація гіповолемії, відновлення ОЦК, для чого прово­дять інфузійну терапію, об'єм якої визначається за формулою Паркланда:

    Об'єм інфузії = 4мл рідини х масу тіла хворого (кг) х площу опікової поверхні

    Залежно від площі опіку необхідний об'єм інфузії становить від 3-4 до 10-14 л. Загальний об'єм рідини у дорослих не по­винен перевищувати 110-120 мл на 1 кг маси тіла, у дітей до­пускається до 140 мл/кг.

    При цьому в перші 8 год потрібно ввести 50 % розрахунково­го об'єму рідини. Інші 50 % слід рівномірно розподілити на по­дальші 16 год першої доби.

    Таким чином, інфузійну терапію проводять цілодобово. Уво­дять кристалоїди (ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгер-лактату), 5 % і 10 % розчини глюкози, колоїди (рефортан), білкові препарати - плазму, 5 % і 10 % альбумін.

    3. Для нормалізації функції нирок після поповнення ОЦК вводять еуфілін, осмодіуретики (манітол).

    4. Уводять гепарин для профілактики тромбоутворення.

    5. Проводять боротьбу з інфекцією.

    Критеріями ефективності виведення пацієнта з опікового шоку є підвищення температури тіла, збільшення діурезу, ста­більна гемодинаміка.

 

 

Інсульт - гостре порушення мозкового кровообігу зі стій­ким неврологічним дефіцитом, що триває понад добу. Найчас­тіше трапляються два види інсульту - геморагічний та іше­мічний.

    Геморагічний інсульт - крововилив у речовину головного мозку (паренхіматозний). Найчастіше розвивається у хворих на гіпертонічну хворобу. Крововилив зазвичай виникає внаслі­док розриву стінки мозкової судини (гематома), рідше - шля­хом геморагічного просочування у тканину мозку.

    Клінічна картина. Захворювання розвивається гостро, після емоційного чи фізичного перенапруження, іноді - у стані спокою, під час сну.

    Загальномозкові симптоми: різкий головний біль, блювання (часто багаторазове, іноді з домішкою крові), розлад свідомості. Характерні підвищене потовиділення, гіперемія шкіри облич­чя і слизових оболонок; пульс напружений, прискорений або сповільнений, АТ підвищений. Дихання стає хрипким, типу Чейна-Стокса. Спостерігаються гіпертермія, мимовільне сечо­випускання і дефекація.

    Вогнищеві симптоми: геміплегія (геміпарез), парез погляду убік паралізованих кінцівок; у випадках крововиливу в ліву півкулю головного мозку часто розвивається сенсомоторна афазія.

Невідкладна допомога:

забезпечення прохідності дихальних шляхів (аспірація слизу, уведення повітроводу тощо);

інгаляція кисню через носовий катетер або маску;

якщо необхідно, інтубація трахеї і переведення хворого на ШВЛ;

моніторинг АТ, ЧСС;

внутрішньовенна інфузія ізотонічного розчину натрію хлориду;

транспортування на ношах до спеціалізованого відді­лення.

Інтенсивна терапія:

    1. Постійна гемодинамічна і респіраторна підтримка.

    2. Корекція гіпоксії.

    3. Моніторинг АТ, ЧСС, неврологічного статусу.

    4. Комплекс лікувальних заходів базисної (недиференційованої терапії, яка спрямована на підтримку життєво важливих функцій організму) і диференційованої терапії.

    Ішемічний інсульт (інфаркт мозку) найчастіше розвива­ється внаслідок атеросклеротичного ураження магістральних судин головного мозку, часто на тлі артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, переважно в осіб середнього і похилого віку, найчастіше під час сну або відразу після нього, після психічно­го і фізичного перенапруження, стресу.

    Ішемічний інсульт поділяють на обтураційний - виникає внаслідок тромбозу або емболії судин, і гемодинамічний, або нетромботичний, - неповна обтурація судин.

    Клінічна картина. Вогнищеві симптоми зумовлені локаліза­цією ішемії (порушення мозкового кровообігу).

Невідкладна допомога:

забезпечення прохідності дихальних шляхів (аспірація слизу, уведення повітроводу тощо);

інгаляція кисню через носовий катетер або маску;

якщо необхідно, інтубація трахеї і переведення хворого на ШВЛ;

моніторинг АТ, ЧСС;

внутрішньовенне введення ізотонічного розчину натрію хлориду;

транспортування на ношах у спеціалізоване відділення.

Інтенсивна терапія:

    1. Постійна гемодинамічна та респіраторна підтримка.

    2. Профілактика тромбозів.

    3. Корекція гіпоксії.

    4. Моніторинг АТ, ЧСС, неврологічного статусу.

    5. Комплекс лікувальних заходів базисної (недиференційо- ваної терапії, яка спрямована на підтримку життєво важливих функцій організму) і диференційованої терапії.

 

 

Гіпертермічний синд­ром - це підвищення температури тіла понад 38,5 °С, що спри­чинює значні порушення гемодинаміки, дихання, обмінних процесів, функцій ЦНС.

    Гіпертермічні реакції виникають у відповідь на вплив різних ендо- та екзогенних факторів, а також унаслідок порушення рівноваги між теплопродукуванням і тепловіддачею.

    Причини: інфекційні, гострі хірургічні (перитоніт, остео­мієліт тощо) та автоімунні захворювання, травми головного мозку і м'язів, роздавлювання м'язів, порушення водно-сольового обміну (гіпер- та дегідратація), внутрішньочерепні крово­виливи, ендокринні захворювання, вплив фармакологічних пре­паратів, фізичних факторів навколишнього середовища, алергійні реакції, деякі інтоксикації.

    Тривале (більше ніж 2-3 год) та значне підвищення темпе­ратури тіла призводить до надмірного посилення обміну речо­вин та зростання потреб організму в кисні; зменшується теп­ловіддача.

    Зі зростанням температури тіла на кожний градус понад 37°С ЧД збільшується на 4 за 1 хв, пульс прискорюється на 10- 20 ударів за 1 хв; втрата води з потом і диханням (перспірація) зростає на 500 мл.

    Зростають гіпоксія, ацидоз. Підвищена втрата рідини приз­водить до розвитку гіповолемії та дегідратації.

    Розрізняють три види гіпертермічного синдрому:

    нормальний - підвищення температури тіла до 37,5-38°С;

    патологічний - підвищення до 40 °С;

    злоякісний - швидке підвищення (1°С за годину) до 41- 42 °С.

    Клінічна картина. Характерні швидке підвищення темпе­ратури, збільшення потовиділення, рухове збудження, тахіпное, тахікардія.

Невідкладна долікарська допомога:

обтирають тіло хворого водно-спиртовим розчином;

промивають шлунок і кишки холодною водою;

накладають пузирі з льодом на ділянки розміщення вели­ких судин;

застосовують холодні обгортання;

обдувають пацієнта за допомогою вентилятора, охолод­ження припиняють за температури 38-37,5°С;

забезпечують госпіталізацію до ВАІТ.

    Інтенсивна терапія:

1. Уведення в разі бактеріальної інфекції антибіотиків, при вірусній - інтерферону.

 

 

Тепловий удар виникає внаслідок впливу високої темпера­тури навколишнього середовища і чинників, що перешкоджа­ють тепловіддачі. Він може бути спричинений тривалим пере­буванням у приміщенні з високою температурою і одночасним виконанням важкої фізичної праці, тривалими переходами в умовах жаркого клімату в одежі, яка утруднює тепловіддачу.

Сонячний удар виникає внаслідок прямої дії сонячного вип­ромінювання на голову або зловживання сонячними ваннами.

Тепловий і сонячний удар починається гостро - у період максимальної дії теплового чинника, проте розвиток цього ста­ну можливий і у період виходу із зони перегрівання, а також через 6-8 год після прямої дії сонячного випромінювання.

Невідкладна долікарська допомога:

швидко переміщують потерпілого із зони теплової дії до прохолодного приміщення, в тінь;

знімають одяг, що перешкоджає потовиділенню;

змочують обличчя потерпілого холодною водою, накрива­ють тіло холодним вологим рушником, прикладають пузир із льодом на шию і пахові ділянки; на голову - холодні компреси;

дають потерпілому випити холодної рідини;

транспортують до ВАІТ на ношах, здійснюючи під час транспортування інгаляцію кисню та інфузію розчинів глю­кози.

Інтенсивна терапія:

1. Інгаляція кисню.

2. У разі порушення дихання - допоміжне дихання або ШВЛ.

3. Для відновлення втрат води й електролітів - внутрішньо­венна інфузія ізотонічного розчину натрію хлориду.

4. Внутрішньовенне введення кардіотонічних і протисудомних засобів.

 

ГІПОГЛІКЕМІЧНА КОМА І ГІПОГЛІКЕМІЯ

Слабість, порушення концентрації уваги, головний біль, головокружіння, парестезії, відчуття страху, дезорієнтація, порушення мови, зору, поведінки, амнезія, порушення координації рухів, судоми. Тахікардія, мідріаз, тремтіння, блідість шкіри, посилена пітливість, нудота, сильний голод, неспокій, агресивність;                                                                         Невідкладна допомога:

Легка гіпоглікемія:                                                                                                              - Прийом простих вуглеводів, які легко засвоюються в кількості 1-2 ХО: цукор (4-5 кусочків,
краще розчинити у воді або в чаї), або мед, або варення (1-1,5 ст.ложки), або 200 мл солодкого фруктового соку, або 100 мл лимонаду (пепси-коли, фанти), або 4-5 великих таблеток.                                                                      - Якщо гіпоглікемія спричинена інсуліном тривалої дії, то додатково з'їсти 1-2 ХО вуглеводів, які повільно всмоктуються (кусок хліба, 2 ст.ложки каші і т.д.).

Тяжка гіпоглікемія:                                                                                              - До приїзду лікаря:                                                                                             ■ Пацієнта, який втратив свіфдомість, повернути на бік, звільнити порожнину рота від залишків їжі (при втраті свідомості хворому не можна вливати в ротову порожнину солодкі розчини!)                                                    ■ В/в введення 40% розчину глюкози в кількості вд 20 до 100 мл до повного відновлення свідомості;                                                                             ■ Альтернатива - 1,0 мл розчину глюкагону внутрішньом'язово або підшкірно (може здійснювати родич хворого);                      ■ При відсутності відновлення свідомості після в/в введення7 40% розчину глюкози розпочати в/в крапельне введення 5-10% розчину глюкози і транспортувати хворого
в відділення реанімації.

ДІАБЕТИЧНИЙ КОМА                                                                         Спрага; поліурія (з подальшою олігурією і анурією); наростаюча сухість шкіри і слизових оболонок; слабість, адинамія; біль голови; відсутність апетиту, нудота, блювота; запах ацетону з ротової порожнини; задишка з диханням Кусмауля;У 30-50% випадків - «абдомінальний синдром» з клінікою «гострого живота»(біль в животі, часта блювота, болючість і напруження черевної стінки, зменшення перистальтики та ін.).

 

Стенокардия                                                                 

Інфаркт міокарда — крайня ступінь ішемічної хвороби серця, яка характеризується розвитком ішемічного некрозу ділянки міокарда, що виник внаслідок абсолютної або відносної недостатності кровопостачання у цій ділянці.

Зазвичай при інфаркті міокарда виявляються такі ознаки:

тривала інтенсивна кинжальний біль за грудиною в області серця, може віддавати в руку, шию, спину чи область лопаток;

біль не проходить після прийому нітрогліцерину;

блідість шкіри, холодний піт;непритомний стан.

Невідкладна допомога:

 1.Забезпечити повний спокій.

2.Звільнити від стискаючого одягу.

3.Доступ свіжого повітря.

4.Визначити Частоту дихання, АТ, пульс.

5. Заспокоїти хворого, дати настій валеріани.    

6. Відволікаючі, гірчичники на область локалізації болю.

7.Повідомити лікаря (викликати швидку допомогу).

8. нітрогліцерин сублінгвально з інтервалом 5 -7 хвилин

9. аспірин 325мг розжувати

10.За призначенням лікаря:

Знеболюючі препарати: Анальгін 50% 2мл +папаверин 2% 2 мл + димедрол 1% 1 мл в/м.

Наркотичні анальгетика: морфін 1:1мл (Промедол, Омнопон).

 11. Терміново госпіталізувати на ношах в інфарктне                                      ( кардіологічне) відділення.

 

 


Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 45; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:




Мы поможем в написании ваших работ!