Вища нервова діяльність у дітей 7-11 років
У дітей молодшого шкільного віку нервові процеси мають уже значну силу і зрівноваженість. Досить добре виражені всі види внутрішнього гальмування. Проте для його підсилення необхідне тренування. Диференціювання подразників відбувається легко і швидко, зміцнюються умовно-рефлекторні зв’язки, але механізми активної уваги та зосередженості ще недосконалі.
Навчання читання і письма сприяє посиленню користування словом як інтегруючим подразником.
У молодшому шкільному віці, як і в дошкільному, процеси збудження переважають над процесами гальмування, що призводить до порівняно швидкого виснаження нервових клітин та до розвитку втоми.
До 10-11 року розвиток кори великого мозку досягає рівня дорослої людини. Кора набуває домінуючої ролі в кірково-підкірковій взаємодії, що можна розглядати як дуже важливий фактор формування вищих нервових і психічних функцій у дитини.
Вища нервова діяльність у підлітків
Підлітковий період є період статевого дозрівання. Зміни у внутрішньому середовищі організму, посилене функціонування залоз внутрішньої секреції змінюють і функціональний стан нервової системи підлітка. Зростає дратівливість, здатність до швидкого стомлювання, трапляються розлади сну.
У поведінці підлітка відмічається значна перевага збудження над гальмуванням. Реакції за силою і характером часто неадекватні подразникам, які їх зумовили. З’являється широка генералізація збудження: всі реакції тепер супроводжуються додатковими супутніми рухами рук, ніг і тулуба (особливо у хлопчиків).
|
|
|
Мова підлітків уповільнюється, а процес утворення умовних зв’язків на словесні сигнали утруднюється.
Спостерігається ослаблення всіх видів внутрішнього гальмування, внаслідок чого зростає значення виховання підлітків через “тренування гальм”.
Правильний, здоровий режим життя, спокійна обстановка, доброзичливість і розуміння з боку оточуючих людей, заняття, цікаві для підлітка, у тому числі фізичною культурою, є основними умовами для того, щоб перехідний період минув без серйозних функціональних розладів і пов’язаних з ними ускладнень.
Поняття про сон і теорії сну
Сон – це стан нерухомості людини і тварин, який виникає періодично і характеризується послабленим сенсорним контактом з оточуючим середовищем. У них спостерігається добова періодичність сну та неспання. Такий сон називається монофазним. У деяких тварин, наприклад у ссавців з ряду хижаків, така зміна сну та неспання відбувається кілька разів на добу. Це – поліфазний сон.. Крім того, сон буває ще сезонним, коли в несприятливий для організму період деякі тварини впадають в характерний сонний стан, відомий під назвою сплячки.
|
|
|
Під час сну змінюється інтенсивність багатьох функцій організму: зменшується частота дихання та серцевих скорочень, знижується рівень артеріального тиску, швидкість обмінних процесів та збудливість нервової системи, зникають орієнтовні реакції на зовнішні подразники та звичайна умовнорефлекторна діяльність. Проте активність деяких процесів під час сну зростає: збільшується колообіг у стовбурній частині головного мозку та в гіпоталамусі, підвищується активність деяких ферментів.
Сон конче необхідний для людини і тварин. Досліди показали, що собаки, позбавлені сну протягом 10-19 діб, гинули. Потреба у сні пов’язана з віковими та індивідуальними особливостями організму людини. Тривалість сну з віком зменшується: немовлята сплять до 23 год. на добу, діти 2-4 років – 16 год., 4-8 років – 12 год., 8-12 років – 10 год., 12-16 років – 9 год., дорослі люди звичайно сплять 8 год. на добу. Трапляються люди, які сплять по 2-4 год. на добу, а іншим, щоб виспатись, необхідно 10-12 год. У цілому тривалість сну у 70% людей становить 7-8 год.
Сон цікавив людину здавна, і вона накопичила величезну кількість емпіричної інформації та помилкових тлумачень сну та сновидінь, але до цього часу все ще не існує наукової теорії сну. Існує декілька так званих “теорій”, кожна з яких приваблює певну кількість прибічників. Найбільш відомими з них є хімічна, кортикальна та теорія центрів.
|
|
|
Прибічники хімічної (гуморальної; від лат. humor – волога) теорії вважають, що сон настає внаслідок накопичення в організмі токсинів, які викликають стан втоми. Згідно з цією теорією, у період сну організм позбувається цих гіпнотоксинів і переходить у стан неспання. Проте дана теорія не може пояснити цілий ряд фактів, що стосуються сну та неспання, зокрема спостереження за циклічністю сну у сіамських близнят, коли один із них спить, а інший займається активною діяльністю.
Кортикальна теорія І.П.Павлова стверджує, що сон – це особливий вид охоронного гальмування внаслідок виснаження нервової системи. Проте і ця теорія не узгоджується з багатьма фактами. (Якими?).
Значна кількість спостережень і експериментів показала, що у підкіркових структурах головного мозку існують спеціальні нервові центри, здатні регулювати чергування сну та неспання. Ці нервові центри було названо центрами сну. Одначе, подальші дослідження показали, що існує два види сну: пасивний та активний. Пасивний сон виникає внаслідок відсутності численних подразників, які надсилають імпульси у великий мозок. Активний же сон у своїй основі має гальмівний процес. Виявилося, що пасивний сон спричинюється підкірковими нервовими процесами, а активний – кортикального походження. На підставі таких даних центри сну треба уявляти не як спеціальні структури, де здійснюються механізми сну та неспання, а як структури, що викликають зміни кірково-підкіркових взаємовідношень. В одних умовах ці взаємовідношення створюють сприятливі умови для розвитку сну, а в інших – неспання.
|
|
|
Сучасні дослідження свідчать, що під час сну відбувається, перш за все, не загальне зниження нейронної активності (гальмування за І.П.Павловим), а реорганізація функцій мозку, перебудова активності нейронів, перехід їх у інший режим роботи.
Сьогодні широко дебатується уявлення про сон як етап переробки інформації, що надійшла в стані неспання. Це уявлення з’явилося на підставі досліджень, які показали, що значна доля активності мозку під час сну спрямована на підтримання процесів пам’яті
Сновидіння
Оскільки сьогодні не існує наукової теорії сну, то, звичайно, не може існувати і наукової теорії сновидінь. Вчені припускають, що в основі сновидінь лежить хаотичне розгальмування кіркових слідів, які виникли колись у минулому та поєднуються з недавніми подіями. Визначено, що це явище є біологічно корисним процесом, бо підтримує функціональну активність нервової системи. Вважається, що зміст сновидінь є лише випадковим результатом химерного комбінування реальних та нереальних образів.
Безсумнівно, сновидіння відображують особливий стан психіки, який має символічний характер. Ретельне дослідження змісту сновидінь дозволило виявити ряд їх фізіологічних та психічних особливостей. Так, під час сновидінь, як правило, відсутні просторово-часові закономірності, а події відбуваються в своєму замкненому світі. Людина не здатна ні регулювати, ні –оцінювати свої почуття. Сновидіння дуже швидко забуваються, бо здебільшого вони примітивні та нецікаві. Лише незначна їх частина містить дивні та фантастичні елементи, і такі сновидіння запам’ятовуються нами. Зміст сновидінь здебільшого негативний. Частота сновидінь зростає під час хвороби або за складних життєвих ситуацій.
У жінок сновидіння бувають частіше, ніж у чоловіків. Кольорові сни часто сняться людям художнього, а чорно-білі – мислительного типу. У людей художнього типу, як і у дітей, сни бувають яскравими, образними, з елементами реальної дійсності, а в осіб мислительного типу сновидіння звичайно фантастичні, з переважанням словесного мовлення у розігруваних сценах.
Під час сну відбуваються складні психічні процеси, які можуть сприяти науковій та художній творчості, розв’язанню складних проблем, що виникли напередодні.
Гіпноз та навіювання
Гіпнотичний стан відомий людині з давніх-давен, але єдиної наукової теорії гіпнозу досі немає. Його пояснюють з позицій павловської фізіології, теорії психоаналізу або експериментальної психології.
У людей звичайно розрізняють три стадії гіпнозу: сонливість, легкий сон та сомнамбулізм, серед яких саме остання стадія і є справжнім проявом гіпнозу, коли людина повністю підкоряється наказам гіпнотизера і після сеансу не пам’ятає, що з нею відбувалося під час гіпнозу.
Психічні функції під час гіпнозу можуть значно змінюватись. За допомогою словесного навіювання можна викликати певні відхилення вищої нервової діяльності від норми. У стані гіпнозу змінюється якість відчуттів (смакових, зорових, нюхових тощо), їхня інтенсивність і тривалість. Можна навіяти людині, що вона нічого не бачить чи не чує, але підвищити гостроту зору шляхом гіпнотичного навіювання неможливо.
У стані гіпнозу можна не лише викликати галюцинації, але й вимкнути деякі види сприйняття. Тоді окремі особи чи предмети зникають із сфери сприйняття, незважаючи на те, що всі інші цілком відповідають дійсності.
У гіпнотика можна викликати також зміни власної особистості, коли в нього виявляється поведінка іншої особи, іншої статі, певної історичної особи, або він ніби переноситься в минуле, відтворює своє дитинство, поводить себе як дитина, причому дійсно відновлює власні риси характеру та особливості поведінки в дитячому віці.
Гіпнотик може виявляти опір не лише злочинним чи аморальним навіюванням, але й порівняно нешкідливим, які, одначе, суперечать його морально-етичним переконанням.
Навіювання під гіпнозом – лише незначна частина загального поняття про навіювання, яке охоплює всі аспекти життя кожної людини. Навіювання – це той тиск, який виявляє одна людина на іншу найрізноманітнішими засобами – словами, інтонацією, мімікою, жестами, власними вчинками, діями тощо. Навіювання здійснюється на позасвідомому рівні, чим воно і відрізняється від переконання. Взагалі, усі норми людського спілкування – це істини, що навіюються людині з дитинства.
Навіювання міститься в будь-якому спілкуванні людей. Навчання – це теж навіювання ідей та уявлень про навколишній світ та його закони. Для успіху навіювання величезне значення має авторитет того, хто навіює.
Підвищена здатність до навіювання є ненормальною і небажаною для успішного розвитку суспільства, бо призводить до пригнічення власної ініціативи, зниження пошукової активності, до кивання на “дядька”, який підкаже, куди йти, що робити, кого любити тощо
Екстрасенсорні сприйняття
До таємничих явищ людської психіки відносять також і різні види екстрасенсорного сприйняття: телепатію, яснобачення, проскопію (пізнавання майбутніх подій або майбутніх думок іншої особи), телекінез (здатність впливати “силою” думки на матеріальні об’єкти), реінкарнацію (згадка про попередні “втілення” в інші особи), холотропну свідомість тощо. Виникає враження, що сприйняття людини не обмежується лише її п’ятьма чуттями, а існують також позачуттєві, або екстрасенсорні сприйняття.
Оскільки екстрасенсорні сприйняття відбуваються на відстані і без участі відомих сенсорних систем організму людини, то логічно припустити, що такі явища можуть здійснюватись лише за наявності загального просторового поля невідомою поки-що природи, яке, за певних умов, здатна сприймати людина. Необхідно також припустити, що всі об’єкти всесвіту (живі і неживі) мають свої поля як складові цього загального поля.
Проведено величезну кількість експериментів стосовно екстрасенсорного сприйняття, особливо телепатії, висунуто десятки теоретичних гіпотез, але ні одна із них не витримує ретельного наукового аналізу.
Дата добавления: 2020-11-27; просмотров: 98; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!