ISSN 2219-8741. Держава та регіони
122
ширюються гарантії правового і соціального
захисту, передбачені законами України про ці
органи, а за наявності даних про загрозу жит-
тю, здоров’ю або майну працівника та його
близьких родичів у зв’язку зі здійсненням ним
оперативно-розшукової діяльності в інтересах
безпеки України, оперативний підрозділ зобо-
в’язаний вжити спеціальних заходів для за-
безпечення їх безпеки, у які входять: зміна
даних про особу, зміна місця проживання, ро-
боти й навчання, інших даних.
Норма захисту працівників правоохорон-
них органів наявна також у Законах України
“Про забезпечення безпеки осіб, які беруть
участь у кримінальному судочинстві” та
“Про державний захист працівників суду і
правоохоронних органів”, а також у ч. 1 і 2
ст. 21 Закону “Про міліцію” та ст. 28 Закону
“Про Службу безпеки України”.
Про правову та морально-етичну відпо-
відальність журналіста в цілому вже напи-
сано багато наукових праць, і до цієї теми в
нашій статті ми не будемо звертатися окре-
мо. Порівнюючи юридичну відповідальність
журналіста-розслідувальника та співробіт-
ника провоохоронних органів, ми мусимо
зупинитися на такому важливому аспекті
відповідальності в процесі розшукових дій,
як збереження таємниці слідства.
Що стосується відповідальності журналі-
ста за додержання таємниці авторства своїх
інформаторів, то хоч вона і є прописаною в
|
|
|
законодавстві (наприклад, у ст. 26 “Про дру-
ковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні”, у якій зазначено, що “журналіст
несе відповідальність в межах чинного за-
конодавства за перевищення своїх прав і
невиконання обов’язків”), але є скоріше де-
кларованою, ніж реальною. І недобропоря-
дний журналіст може за різних умов практи-
чно безкарно (безоплатно чи ні) ділитися
отриманою ним інформацією. Щоправда,
безкарність мається на увазі лише з боку
закону, бо життя іноді по-своєму встанов-
лює порушену справедливість.
Крім того, як уже було зазначено вище,
ця таємниця й юридично не є повною, бо
розголосити її журналіста може примусити
суд. І це становить реальну небезпеку як
для інформаторів журналіста, так і для його
власної подальшої кар’єри розслідувача.
Відомий очільник російської агенції журналі-
стських розслідувань “Ажур” А. Константи-
нов, наприклад, радить навіть у суді не роз-
голошувати імена своїх інформаторів без
достатніх для того підстав і пояснює це так:
“К сожалению, российская система право-
судия не может гарантировать ни защиту
свидетеля, ни защиту источника информа-
ции. Имя вашего источника, названное даже
в закрытом судебном заседании, очень бы-
|
|
|
стро станет известно обиженной стороне. И
вы окажетесь в роли журналиста, предав-
шего человека, который вам доверился.
Опасность не только в том, что тот, кого вы
предали, будет мстить. Опасно приобрести
репутацию журналиста, с которым нельзя
иметь дело, которому невозможно дове-
риться. Так, российская разведка до сих пор
переживает последствия сдачи некоторыми
высокопоставленными чиновниками этого
ведомства части агентурной сети на заре
перестройки” [14].
Натомість відповідальність оперативного
працівника є більш суворою й чіткіше про-
писаною в законодавстві. За п. 4 ч. 1 ст. 8
Закону України “Про державну таємницю”,
інформація про осіб, які співпрацюють або
раніше співпрацювали на конфіденційній
основі з органами, що проводять таку діяль-
ність; про склад і конкретних осіб, що є не-
гласними штатними працівниками органів,
які здійснюють оперативно-розшукову, роз-
відувальну і контррозвідувальну діяльність,
належить до державної таємниці, за розго-
лошення якої настає дисциплінарна, адміні-
стративна та кримінальна відповідальність
згідно із законом (ст. 39 Закону України “Про
державну таємницю”, ст. 328, 329 Криміна-
|
|
|
льного кодексу України).
Окрім того, забороняється передавати й
розголошувати відомості про заходи безпе-
ки та осіб, взятих під захист, нерозкриті зло-
чини або такі, що можуть зашкодити слідст-
ву чи інтересам людини, безпеці України.
Забороняється оприлюднювати або надава-
ти зібрані відомості, а також інформацію
щодо проведення або непроведення стосо-
вно певної особи оперативно-розшукової
діяльності до прийняття рішення за резуль-
татами такої діяльності. Питання оприлюд-
нення або надання такої інформації після
прийняття рішення регулюється законом
(ч. 10 ст. 9 Закону України “Про оперативно-
розшукову діяльність”).
За ч. 2 ст. 387 Кримінального кодексу
України, розголошення даних досудового
слідства або дізнання, вчинене суддею,
прокурором, слідчим, працівником органу
дізнання, оперативно-розшукового органу,
незалежно від того, чи брала ця особа без-
посередню участь у досудовому слідстві чи
дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять
людину, принижують її честь і гідність, – ка-
рається штрафом від ста до трьохсот не-
оподатковуваних мінімумів доходів грома-
дян або виправними роботами на строк до
двох років, або арештом на строк до шести
місяців, з позбавленням права обіймати пе-
вні посади або займатися певною діяльніс-
тю на строк до трьох років.
І нарешті, про результативність діяльно-
сті оперативного працівника і журналіста. Як
говорить закон, матеріали оперативно-роз-
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 98; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!