Розділ 3. Новітні методи терапії із використанням полімерних матеріалів.
Відомо, що будь-який лікарський засіб складається із двох основних частин – активної діючої частини й компонентів лікарської форми. Роль останніх полягає в створенні сприятливих умов для прояву дії лікарської речовини в організмі. Застосовувані лікарські форми – мазі, таблетки, капсули, розчини для ін'єкцій – у більшості випадків не оптимальні з погляду виконуваних ними функцій. Вони не забезпечують тривалої й рівномірної подачі лікарської речовини в потік крові і практично не сприяють його спрямованому транспорту в хворий орган. Так, звичайні таблетки, розпадаючись у шлунку або кишечнику, подають речовини, що втримуються в них, у кровоток за дуже невеликий строк. В організмі ця речовина розподіляється відповідно до її фізико-хімічних властивостей, і тільки в деяких випадках в орган-мішень потрапляє скільки-небудь значна частка уведеної лікарської речовини (звичайно не більше 10 % від уведеної кількості).
Багато лікарських речовин досить швидко нейтралізовуються в організмі, у результаті чого тільки невелика частина їх робить корисну дію. Інша ж частина в більшості випадків шкідлива, тому що проявляє фізіологічну активність не в потрібному місці організму. Швидкий вивід лікарської речовини з організму обумовлює необхідність її нового введення.
Проміжок часу від моменту введення ліків до припинення їх лікувальної дії можна збільшити, підвищивши їх кількість у дозі, що вводиться одноразово. Але це приведе до ще більш високого піка концентрації ліків в крові й тканинах і більш яскраво вираженій побічній дії. Отже, дуже важливо, щоб концентрація лікарської речовини в організмі весь час була на певному постійному рівні.
|
|
|
Такого ефекту можна домогтися за допомогою принципово нової лікарської форми, так званої макромолекулярної терапевтичної системи. У таких системах використається не фізіологічна активність полімерів, а їх оригінальні фізико-хімічні властивості, такі, як здатність розчиняти в собі лікарські речовини й потім виділяти їх за рахунок дифузії.
Макромолекулярні терапевтичні системи мають розміри від часток міліметра до декількох сантиметрів. Їх можна вводити усередину організму або прикріплювати на шкірі або слизовій оболонці. У більшості випадків лікарська речовина не пов'язана з елементами системи, і її виділення являє собою фізичний процес, здійснюваний по заданій програмі. Найбільш простим типом таких систем буде розчин або суспензія лікарської речовини у твердому, біосумісному полімері, наприклад полідиметилсилоксані. У цьому випадку швидкість виділення лікарської речовини визначається швидкістю розчинення полімеру. Саме на такому принципі побудована протизаплідна макромолекулярна терапевтична система «Прогестасерт», що забезпечує попередження вагітності протягом одного року. Така система прикріплюється до матки й подає в її порожнину стероїдний контрацептив – прогестерон. Це речовина дуже нестійка – вона майже повністю руйнується в печінці при першому ж проходженні із током крові. Тому раніше доводилося користуватися таблетками із синтетичними аналогами прогестерону, більш токсичними, які викликали алергічні реакції. При новому підході такі небажані наслідки практично виключаються. Важливо знати, що дія такої системи може бути перервана в будь-який момент часу, варто тільки витягти її з порожнини організму. Однак у багатьох випадках, особливо тоді, коли система імплантована, наприклад, під шкіру, це достоїнство перетворюється в недолік. У зв'язку із цим усе більше широке поширення в наш час знаходять системи біосумісних полімерів, здатних поступово переходити в розчин при контакті з рідкими середовищами організму. Процес переходу в розчин може бути чисто фізичним розчиненням або відбуватися за рахунок розриву основних зв'язків макромолекули полімеру з утворенням розчинних низькомолекулярних продуктів. Швидкість виділення лікарської речовини в цьому випадку визначається швидкістю розпаду твердої полімерної матриці, а необхідність витягу матриці після того, як лікування завершилося відпадає по причині її розчинення.
|
|
|
|
|
|
На основі біорозчинних полімерів розроблені лікарські засоби для лікування гінекологічних, стоматологічних й інших захворювань. У промислове виробництво впроваджений новий високоефективний засіб „Тринітролонг”, що містить класичний препарат, який використовується при стенокардії,- нітрогліцерин. Строк функціонування „Тринитролонга” коливається від двох до чотирьох годин. Саме стільки часу й потрібно для надійного попередження приступу. А починає цей препарат діяти через лічені секунди.
Трохи більше складну будову мають матриці мембранного типу й осмотичні міні-насоси, основною робочою частиною яких є полімерна напівпроникна мембрана. Один з найбільш простих пристроїв цього типу запропоновано для лікування онкологічних захворювань. Безпосередньо на пухлину імплантують резервуар, одна зі стінок якого зроблена з поліоксіетилметакрилатної мембрани, проникної для лікарської речовини.
|
|
|
Від резервуара відходять і виводяться назовні дві тонкі трубки, через які його наповнюють різними лікарськими розчинами, що надходять через мембрану по заданій програмі до ураженого органа.
Зараз уже створені десятки різного роду пристроїв, що дозволяють тією чи іншою мірою реалізувати принципи контрольованої подачі лікарської речовини. Серед цих пристроїв найбільш універсальний тип являють собою, імовірно, нашкірні терапевтичні системи, використовувані для тривалої й безперервної подачі лікарських речовин через неушкоджену шкіру. Ці системи являють собою тонкі (порядку 1 мм) вироби, що складаються з декількох шарів. Резервуар з лікарською речовиною із зовнішньої сторони захищений непроникною металевою фольгою, а із внутрішньої – мікропористою мембраною, що регулює швидкість виділення лікарської речовини під дією градієнта концентрації, з боку мембрани, зверненої до шкіри, є адгезив для кріплення всієї системи.
Такі системи подають лікарську речовину в кровообіг й у цьому аналогічні таблеткам, ін'єкціям або мазям. Однак на відміну від них лікарська речовина подається з певною швидкістю протягом декількох діб. Мембрани для таких систем виготовляють із ефірів целюлози, поліпропілену й т.д. Їхню проникність регулюють технологічними прийомами, наприклад, зміною пористості або коефіцієнта скрученості пор.
На стадії експериментальної перевірки зараз перебувають системи, принцип дії яких у максимальному ступені відповідає фізіологічному. Добре відомо, що надходження будь-якої фізіологічно активної речовини в кровоток контролюється регуляторними системами організму. Кожна речовина з'являється в той момент й у тім місці, коли й де вона потрібна. На аналогічному принципі зворотного зв'язку побудована, наприклад, система для виділення інсуліну. Ця система створена із проникної для води, інсуліну й глюкози полімерної мембрани. У цю мікрокапсулу поміщають комплекс інсуліну з високомолекулярним білком, що у силу своїх великих розмірів не здатний проникати через мембрану. Білок підбирають таким чином, щоб міцність його зв'язку з інсуліном була невелика й комплекс міг дисоціювати під дією глюкози. Тоді з появою в зовнішньому середовищі надлишку глюкози остання проникає усередину капсули й витісняє білок з його комплексу з інсуліном. У системі з'являється вільний інсулін, кількість якого точно еквівалентна кількості глюкози, що проникла через мембрану. Таким чином, програма подачі інсуліну в кожен момент часу визначається самим організмом, тобто рівнем глюкози в крові.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 79; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!