Теоретичні засади аграрної реформи в Україні
Дослідження еволюції реформування сільськогосподарського виробництва України свідчить про потребу регулювання процесу його реформування. Сільське господарство є одним із найбільших і найважливіших секторів вітчизняної економіки, але за 10 років незалежності України аграрний сектор економіки перетворився у другорядну галузь, втратив майже половину свого виробничого потенціалу. Його частка у валовому внутрішньому продукті знизилася від 24,4% у 1990 році до 12,6% у 2000 році. У 2000 році у галузі сільське господарство загальні обсяги виробництва зменшилися проти 2002р. на 10.2%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності на 25.5%, у господарствах населення вони дещо збільшились – на 0.2%. [39] За соціальними параметрами селяни і за радянських часів були на останньому місці, і тепер займають найнижчу сходинку в суспільстві. Погіршується якість життя сільського населення[30].
Рівень виробництва в державі прямо залежить від роботи аграрного сектора економіки. Агропромислове виробництво не тільки займає понад 20 у загальній структурі ВВП, а й генерує розвиток внутрішнього ринку країни. Розрахунки показали, що одна грошова одиниця, одержана в сільському господарстві дає роботу десятьом одиницям в інших сферах економіки розвинутих країн. Ми переконані, якщо аграрний потенціал України реалізувати повністю, то експорт його продукції може скласти 16-18 млрд. дол. за рахунок чого будуть задоволені потреби держави в усіх видах енергетичних ресурсів. Перехід всієї економіки України до ринку органічно пов’язаний з аграрним сектором.[26]
|
|
В умовах ринкової трансформації економіки України важливим елементом економічного механізму є розробка державної аграрної політики.
Найважливіші засади аграрної політики держави викладені у доповіді Президента України Л.Д. Кучми “Шляхом радикальних економічних реформ” в жовтні 1994 року на сесії Верховної Ради України.
Стратегічною метою аграрної політики є:
§ формування реального власника і господаря землі та соціально-економічна розбудова села;
§ соціально-економічний інтерес селянина;
§ вирішення продовольчої безпеки;
§ виведення аграрного сектору України на світовий рівень розвитку.
Суть аграрної політики, її цільове призначення, стратегія, етапи і тактика здійснення розглянуті академіком УААН В. В. Юрчишиним. Він вважає, що аграрна політика в Україні являє (повинна являти) собою взаємоузгоджену єдність політико-правових і соціально-економічних відносин і механізмів їх практичної реалізації, опрацьованих і здійснюваних державою в інтересах її громадян і країни в цілому відповідно до її найближчих середньострокових і стратегічних завдань і цілей.
|
|
На перше місце він ставить інтереси громадян, які повинні бути узгоджені з інтересами держави, що цілком правильно, так як політика держави (економічна, фінансова, аграрна, бюджетна та інші) перш за все це використання державою різноманітних заходів (фінансових, соціальних та ін.) в інтересах держави для досягнення стратегічної мети – підвищення добробуту населення.
Він також визначає етапи розвитку аграрних відносин:
- стабілізаційний – його призначенням має стати повне припинення спаду агропромислового виробництва;
- відновлювальний – на ньому виробництво в агропромисловому комплексі за обсягами та ефективністю має бути відновлено до рівня кінця 80-х – початку 90-х років;
- стратегічний – його кінцеве призначення можна визначити як виведення продовольчої сфери економіки, включаючи якість життя зайнятих у ній, на рівень найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн, перетворення України в одного з найбільших і найбільш надійних постачальників сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки на світовий ринок[2].
Питання розробки аграрної політики розглядаються в науково-методичних розробках Інституту аграрної економіки УААН, а саме:
|
|
- Саблук П.Т., Фесина А.А. На шляху до нової аграрної політики // Вісник аграрної науки. - №8. – 1999р. – с.5-10;
- Особливості аграрної реформи в Україні / Саблук П.Т. – К.: Віпол. – 1996. – 663с.;
- Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / За ред. П.Т. Саблука, В.В. Юрчишин. – К.: Віпол. – 1996. – 663с.;
- Реформування земельних відносин, форм власності і господарювання (методичні положення) / Саблук П.Т., Месель-Веселяк В.Я., Федоров М.М. – К.: ІАЕ УААН, 1995. – 36с. та інших.
Ці видання присвячені розробці основних завдань аграрної реформи та чинників її ефективного здійснення, а саме:
§ здійснення великомасштабної земельної реформи на основі повного і незворотного подолання державної монополії на землю, передачі її на правах власності тим, хто на ній працює, зацікавлений в ній, здатний забезпечити її ефективне використання, зберегти і примножити її родючість. Реформа передбачає вільне розпорядження власниками своїми земельними ділянками (правами на них, підтвердженими сертифікатом на право на земельну частку (пай));
§ глибоке реформування майнових відносин власності шляхом роздержавлення переважної більшості державних сільськогосподарських і переробних підприємств, повної демонополізації обслуговуючих підприємств і організацій, роздержавлення колективних та інших недержавних сільськогосподарських формувань, визначення і гарантування кожному працівникові права вилучення персоніфікованої частки майна в його колективному придбанні;
|
|
§ реорганізація колективних сільськогосподарських та інших підприємств і організацій в інші організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності на землю та майно. Створення для всіх них рівних умов і можливостей ефективного соціально-економічного розвитку;
§ формування на основі власності і підприємництва ефективно діючого власника і господаря;
§ створення умов і можливостей для розвитку в агропромисловому виробництві різноукладності;
§ виведення на достатньо високий рівень соціальної розбудови села[1].
Питання аграрної реформи вивчаються багатьма науковцями з різних позицій:
- як складова частина аграрної політики;
- як земельна реформа;
- як реформа виробничих відносин;
- як реформа аграрних відносин та інші.
В окремих випадках аграрна політика визначається як аграрна реформа і навпаки. Так М.І. Сайкевич, аспірант КНЕУ ім. Шевченка стверджує: “Аграрна політика як система заходів, спрямованих на досягнення стратегічних завдань аграрної та економічної реформи в цілому”[36].
Але неможливо розглядати аграрну реформу як окремі елементи або частини. Як підкреслює М.В. Шелудченко “аграрну реформу за своїми масштабами і наслідком для економіки України не можна порівняти ні з одним, раніше здійснюваним на загальнодержавному рівні, заходом”[42].
Виходячи з цього вважаємо за доцільне визначити і свою точку зору на аграрну реформу. Перш за все зазначимо, що аграрна реформа повинна мати стратегію, тобто чітко визначені стратегічні напрямки, а відповідно і стратегічні та тактичні цілі.
До стратегічних цілей аграрної реформи необхідно віднести:
- формування ефективного власника;
- створення ринкового середовища;
- підвищення конкурентоспроможності агропромислового комплексу;
- досягнення добробуту населення України.
В якості тактичних цілей аграрної реформи слід визначити:
- реформування відносин власності на землю та майно;
- формування сільськогосподарських підприємств ринкового типу;
- формування ринкової інфраструктури;
- інтенсифікація виробництва;
- інтеграція і кооперування;
- соціальний розвиток села.
Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи представлені на рис. 1.
|
Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи слід розглядати як елементи механізму здійснення аграрної політики держави, а також як систему правових, економічних, фінансових і соціальних відносин, які виникають між:
- державою і селянином з приводу законодавчого забезпечення права власності на землю та майно;
- колективними та державними підприємствами та селянином з приводу надання права власності на землю та майно;
- селянином і власником (засновником) сільськогосподарського підприємства з приводу оренди або продажу майнових та земельних паїв;
- сільськогосподарськими підприємствами при здійсненні процесів інтеграції та кооперування;
- сільськогосподарськими підприємствами з переробки та реалізації сільськогосподарської продукції;
- сільськогосподарськими підприємствами і кредитними установами при отриманні та наданні погашення кредитів та оплати відсотків за користування ними;
- державою і сільськогосподарськими підприємствами при фінансуванні невідкладних заходів, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності виробництва незалежно від форм власності і господарювання.
Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи передбачають її результати. Головні очікувані позитивні економічні наслідки на наш погляд це:
- підвищення ефективності використання землі;
- підвищення продуктивності праці;
- підвищення ефективності використання основних та оборотних фондів.
Мають бути задіяні і соціальні чинники економічного зростання. Не можна надалі розглядати соціальну сферу лише з точки зору споживача фінансових і матеріальних ресурсів. Соціальні чинники повинні бути домінуючими у структурі економічного зростання[27].
Економічні наслідки аграрної реформи тісно пов’язані з соціальними та економічними наслідками. Це перш за все:
- підвищення добробуту населення;
- підвищення якості сільськогосподарської продукції;
- поліпшення стану навколишнього середовища;
- підвищення продовольчої безпеки держави.
Як економічні, так і соціальні наслідки впливають на відродження генетичного потенціалу нації. Соціальні наслідки аграрної реформи представлені на рис.2
Як стверджує д.е.н. Р.А. Івантух, головне завдання аграрної реформи полягає в перетворенні за допомогою організаційно-господарських, економічних, нормативно-правових та інших заходів сільського господарства у високоінтенсивну, індустріалізовану і високорентабельну галузь, здатну виробляти достатню кількість продукції для повного забезпечення населення у продуктах харчування, промисловості – в сировині, а зовнішньої торгівлі – в експортних товарах[10].
|
|
Негативного впливу на розвиток відтворювального процесу у сільському господарстві набув штучний відрив економіки агропромислової сфери від фінансової системи, що практично позбавило організаційно-господарські структури необхідних умов забезпечення їх ефективного функціонування[24].
Однак, починаючи з 1999 року, відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, а це майже через 10 років від початку аграрної реформи, намітилися певні позитивні результати в сільському господарстві та його основі – суспільному секторі.
У 2001 році виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств збільшилося на 9,9% порівняно з відповідним періодом 2000 року, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 19,9%, у господарствах населення – на 3,7%. Сільськогосподарська діяльність у 2001 році в цілому залишається прибутковою з рівнем рентабельності 9,1% (у 2000 році – 9%). Рентабельною очікується діяльність галузей рослинництва (36,2%), а збитковою – тваринництва (мінус 9%)[35].
Але слід пам’ятати, що процес реформування сільського господарства дуже складний та суперечливий, він може дати як позитивний, так і негативний результат. Так, академік УААН В.М.Трегобчук робить висновок: “Однак, слід мати на увазі, що можливі не лише позитивні, але й негативні соціально-економічні та екологічні наслідки земельної реформи. Це – загострення на селі в окремих регіонах проблеми зайнятості населення, виникнення соціальної напруги тощо. Формування багатоукладності на селі, безперечно, призведе до істотної диференціації доходів і рівня життя, а також і до соціального невдоволення окремих верств населення. Ці та інші негативні явища, за якими має бути налагоджений чіткий моніторинг, потрібно блокувати шляхом виваженого державного контролю і своєчасного прийняття відповідних рішень”[37].
Аналізуючи підсумки економічних реформ на Україні в 2000 році Президент України відзначив: “Поширилася неформальна приватизація з появою псевдо власників – осіб, які не мають юридичних прав власності, але фактично володіють колишніми колгоспами, підприємствами та організаціями, використовують їхні майно та доходи задля власного збагачення”[27].
У нинішніх умовах, коли сільське господарство все ще перебуває у кризовому стані, а запропоновані шляхи подолання кризи не дають бажаних результатів, немає необхідності підкреслювати актуальність проблем, пов’язаних з прогнозуванням наслідків аграрної реформи, зокрема її соціально-економічних складових[42].
Взаємоперетини соціальних, економічних, екологічних та інших процесів і явищ, стабільність тенденції до погіршення навколишнього природного середовища настійливо вимагають достовірної інформації та достатньо врегульованого механізму управління суспільно-економічними процесами.
На мікро рівні відчувається гостра потреба в інтегрованих системах планування бухгалтерського обліку, аналізу і управління.
Відсутні реальні математичні моделі і програми для аналізу і прогнозування параметрів урожайності, продуктивності тварин, собівартості продукції, продуктивності та оплати праці, цін, доходів і рентабельності та інших параметрів залежно від нормоутворюючих чинників.
Виробництво й органи управління потребують нормативів витрат і доходів, моделей внутрішньогосподарського розрахунку та контролю витрат. Інтегруючись у світові і регіональні політичні та економічні структури (ЄС, СНД, ЄАЕС, СОТ, ФАО) ми все більше відчуваємо потребу в моделюванні процесів та наслідків цієї інтеграції, опрацюванні відповідної аграрної та економічної політики[32].
Практика показує, що всякі, тим більше соціально-економічні перетворення повинні мати методологічне (теоретичне) обґрунтування, що визначає головні цілі, задачі та шляхи розвитку того або іншого соціально-економічного процесу або явища.
Моніторинг, в процесі проведення якого вирішуються соціально-економічні, організаційні права та екологічні задачі, може бути реальним механізмом регулювання аграрних відносин в процесі реформування агропромислового комплексу держави.
Необхідно розробити та реалізувати науково обґрунтовану концепцію, основними питаннями якої повинні бути такі:
- сутність моніторингу соціальних та економічних досліджень аграрної реформи;
- формулювання цілі, задач та принципів моніторингу;
- обґрунтування методів та їх зміст;
- правове забезпечення;
- організаційне забезпечення;
- нормативне та інформаційне забезпечення моніторингу соціальних та економічних досліджень аграрної реформи.
Земельні відносини є серцевиною аграрної політики, аграрних відносин зокрема й суспільно економічних взагалі. Тому слід земельні відносини реформувати та вдосконалювати таким чином, щоб радикально розв’язати питання економічних інтересів селянина-трудівника. Ці інтереси не можуть бути повною мірою враховані та реалізовані лише тоді, коли буде визнано та узаконено, що селянин є суб’єктом аграрних відносин і він має реальне право власності на землю та на інші засоби виробництва.
Якщо немає реального власника, то немає і справжнього інтересу, немає відповідальності й соціальної справедливості, немає впевненості у завтрашньому дні. Ось чому наближення працівника в сільському господарстві до власності на землю та інші засоби виробництва, тобто формування селянина-власника, треба розглядати як найважливіше завдання земельної аграрної реформи[37].
З огляду на роль та місце АПК у функціонуванні економіки України можна зробити висновок, що від рівня і стабілізації функціонування агропромислового комплексу значною мірою залежить стан розвитку економіки, рівень життя населення. Питання розвитку аграрного сектору економіки розглянуто в наукових розробках відомих вчених-економістів як П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, В.В. Юрчишин, О.М. Онищенко, В.І. Пасхавер, В.Т. Андрійчук, М.Й. Малік, Б.Я. Панасик, В.Я. Амбросов та інші.
Основними причинами, які зумовили рідкий спад агропромислового виробництва та зниження його ефективності на макрорівні є недостатня обґрунтованість здійснення глибоких структурних реформ всіх галузей агропромислового комплексу країни, послаблення державного регулювання економіки та підтримки в перехідний період до ринкової економіки сільськогосподарських товаровиробників, відсутність прийнятних умов кредитування, порушення еквівалентності міжгалузевого обміну, поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, звуження внутрішнього ринку через зниження платоспроможності населення.
Підвищення обґрунтованості здійснення структурних змін в розрізі стратегічних напрямків аграрної реформи безумовно вимагає наявності системи моніторингу наслідків аграрних реформ як на рівні мікросередовища, так і на рівні мезо- та макросередовища.
На мікрорівні, до таких основних причин, необхідно віднести неврегульованість питань у більшості господарств щодо видачі майна в натурі, значні труднощі з переоформленням права власності на об’єкти першої групи основних засобів, невизначеністю з механізмами відведення земельних ділянок під майновими об’єктами , що отримують безкоштовно колишніми членами КСП в рахунок майнового паю, з механізмами розподілу земельних часток на землях під багаторічними насадженнями. Але найбільш актуальною проблемою сьогодення є все таки організації врегулювання майнових відносин власності, власно в колишніх реорганізованих КСП, до складу яких, з аналогічними проблемами, відноситься і сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Дружба” Приазовського району Запорізької області.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 276; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!